Ухвала

від 17.07.2024 по справі 420/12471/22

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 липня 2024 року

м. Київ

Справа № 420/12471/22

Провадження № 11-114апп24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

перевірила наявність підстав для прийняття до розгляду справи за позовом Головного управління Державної податкової служби в Одеській області (далі - ГУ ДПС в Одеській області) до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»), Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРАЙС»</a> (далі - ТОВ «АГРОРАЙС») про визнання договорів недійсними та

ВСТАНОВИЛА:

1. ГУ ДПС в Одеській області звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсними правочини, укладені між АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та ТОВ «АГРОРАЙС» 05 серпня 2019 року за №№ 438, 439, 440, 441, 442, 443, за результатами яких складені податкові накладні на загальну суму 174 412 407, 10 грн.

Вимоги мотивувало тим, що відповідачі уклали спірні угоди всупереч інтересам держави та суспільства і без мети реального настання правових наслідків.

Підставами таких висновків називає, зокрема, вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року в кримінальній справі № 752/18603/20, за яким керівника ТОВ «АГРОРАЙС» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 2051 Кримінального кодексу України (далі - КК України). За цим вироком ОСОБА_1 поставили за провину те, що він за грошову винагороду зареєстрував ТОВ «АГРОРАЙС», яке не мало мети здійснювати господарську діяльність. Він підписував спірні податкові накладні та всі надані документи, але під час розгляду кримінального провадження заперечив свою причетність до діяльності ТОВ «АГРОРАЙС», жодного наміру здійснювати господарську діяльність та справляти податки на ТОВ «АГРОРАЙС» останній не мав, відомості до реєстраційних документів внесені виключно з корисливих мотивів.

ГУ ДПС в Одеській області стверджує, що, оскільки вироком, який набрав законної сили, підтверджується фіктивний характер діяльності ТОВ «АГРОРАЙС» та умисел його керівника на здійснення фіктивного підприємництва, правочини, укладені між відповідачами, в розумінні вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є недійсними (не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам).

2. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 18 травня 2022 року позовні вимоги задовольнив.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 07 вересня 2023 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суди попередніх інстанцій, коли постановляли чи ухвалювали судові рішення на користь позивача, виходили з того, що контролюючі органи законодавчо уповноважені звертатись до суду з позовами щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними у разі, якщо для визнання правочину недійним буде виконана обов`язкова умова для такого визнання - будуть встановлені обставини вчинення такого правочину.

Суди визнали, що підставою для звернення контролюючого органу з адміністративним позовом про визнання недійсними спірних правочинів став вирок суду, яким засновника та керівника ТОВ «АГРОРАЙС» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 2051 КК України, суть якого полягала в тому, що він, ОСОБА_1 , зареєстрував ТОВ «АГРОРАЙС`за грошову винагороду без мети здійснення господарської діяльності. Вирок набрав законної сили.

У зв`язку з цим, суди визнали, що наявні податкові накладні, виписані на користь АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», підтверджують факт існування договірних відносин між сторонами, що випливає з сутності податкової накладної та підстав її складання. Податкові накладні склав сам ОСОБА_1 та підписав його електронним ключем.

Суди зважили, що вина особи, яка проявляється в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформації про відсутність постачальників у ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

Водночас, коли встановлюється правовий наслідок правочину, який вчинений без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, частина третя статті 208 ЦК України, так само як і інші правові норми, не визначає ознак такого правочину. До кола таких правочинів належать, зокрема, ті з них, що вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди (наприклад, у вигляді податкового кредиту). Обов`язок довести перед судом, що правочин скоєний з такою метою, за нормами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) покладається на позивача.

Позивач, аби довести, що правочини між АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» і ТОВ «АГРОРАЙС» спрямовані на створення штучних підстав для незаконного отримання останнім права на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов`язань, послався на вирок суду, яким посадову особу ТОВ «АГРОРАЙС» засудили за частиною другою статті 2051 КК України. За вироком суду ТОВ «АГРОРАЙС», яке зареєстроване невстановленою групою осіб з метою прикриття протиправної діяльності, за два місяці з моменту проведення державної реєстрації перетворилось на підприємство реального сектору економіки та здійснило реальну передачу сільськогосподарської продукції на адресу АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» загальною вартістю 174 412 407 грн 10 коп.

З огляду на доводи про протиправну діяльність директора ТОВ «АГРОРАЙС» та групи невстановлених осіб, строки проведення спірних господарських операцій та їхній обсяг, а також, що в ТОВ «АГРОРАЙС» нема основних засобів та трудових ресурсів, суди дійшли висновку про те, що укладені між АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та ТОВ «АГРОРАЙС» правочини мають бути визнані недійсними, бо вони не могли бути виконаними ТОВ «АГРОРАЙС».

3. АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати ці рішення як такі, що ухвалені у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС) ухвалою від 19 жовтня 2023 року відкрив провадження у справі.

10 квітня 2024 року на адресу КАС ВС надійшло клопотання АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про закриття провадження у справі.

Клопотання обґрунтовувало тим, що Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) у постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23 сформувала висновок, згідно з яким ініційований ГУ ДПС спір про визнання недійсним договору відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Велика Палата констатувала, що, коли вирішується питання предметної юрисдикції спору за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єктів приватного права щодо оспорення вчинених ними правочинів, треба враховувати, що статус позивача та/чи зазначені ним мотиви звернення до суду не є достатнім чи визначальним критерієм для віднесення такого спору до предметної юрисдикції адміністративних судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ за таким позовом відповідно до статі 19 КАС України, статті 20 ГПК України, статті 19 Цивільного процесуального кодексу України судам слід виходити, окрім складу сторін, також із суті права та/або інтересу, що оспорюється або за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, обраного способу захисту та характеру спірних правовідносин у сукупності.

Застосування зазначених критеріїв дає підстави виснувати, що, оспорюючи правочин, вчинений суб`єктами приватного права та спрямований на набуття, зміну або припинення ними цивільних прав чи обов`язків, суб`єкт владних повноважень передусім втручається у приватноправові відносини та застосовує спосіб захисту, властивий саме цим відносинам, тому, незважаючи на обґрунтування позовних вимог, такий спір є приватноправовим, а справа в такому спорі відноситься до предметної юрисдикції загальних чи господарських судів залежно від складу сторін спору, якщо законом не встановлено інше правило предметної юрисдикції таких спорів.

4. КАС ВС ухвалою від 28 травня 2024 року відмовив АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі та на підставі частини четвертої статті 346 КАС України передав її на розгляд Великої Палати, зважаючи на необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати у справі № 580/4531/23 від 29 лютого 2024 року щодо підсудності всіх спорів з вимогами територіального органу Державної податкової служби України до платників про визнання недійсними правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства.

Відповідно до частини четвертої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати, касаційний суд виходив з того, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, має характеризуватися якістю.

На переконання суду, регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності має обґрунтовані ризики в процесі правозастосування та створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності. З огляду на сутність і правову природу спірних правовідносин приписи процесуального закону, які відповідають змісту спірних правовідносин, мають превалюючу дію під час розв`язання колізій щодо обрання належної судової юрисдикції з метою досягнення завдань правової держави і створення умов для реалізації конституційного принципу гарантування економічної безпеки держави.

Положеннями частини першої статті 17 Конституції України закріплено, що до найважливіших функцій держави, справи всього Українського народу, зокрема, належить забезпечення економічної безпеки України.

Згідно із частиною другою статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, на підставі якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема: справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

На підставі пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовим є спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Отже, законом прямо встановлено непоширення господарської юрисдикції на спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Велика Палата у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 752/8287/18 зазначила, що при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У постанові Великої Палати від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 указано, що з огляду на сутність і правову природу спірних правовідносин приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Далі суд висновує, якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій, у межах яких такий суб`єкт може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції останній має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Якщо зважити на предмет позову та суб`єктний склад сторін, зміст відносин, то спір у справі, яка перебуває на розгляді, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки предмет (об`єкт) такого спору має публічно-владний управлінський характер і пов`язаний із застосуванням, тлумаченням публічно-правових норм. Фактично контролюючий орган реалізує повноваження на втручання у приватноправові відносини шляхом звернення з позовом про визнання недійсним договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, і застосування встановлених законом правових наслідків недійсності такого договору в межах публічно-правових відносин щодо адміністрування сплати податків, зборів, платежів у єдності матеріального та процесуального вимірів. Сфера виникнення спору має загальнозначущий та загальносуспільний характер, зумовлена реалізацією публічного інтересу, тому що податковий орган як суб`єкт з особливим правовим статусом втручається в приватноправові відносини, що виникли на підставі договору, не з власного (приватного) інтересу, а виконуючи повноваження публічного контролю у сфері оподаткування з метою забезпечення національної економічної безпеки шляхом реалізації функції мобілізації фінансових ресурсів. Таке втручання ґрунтується на компетенції контролюючого органу і має характер «владного розпорядження» для припинення дискримінації держави, що слугуватиме запобіжником проти завдання збитків державі.

Відтак фактично спірні правовідносини у цій справі виникли у межах публічно-правового спору за позовом територіального органу Державної податкової служби України до платників про визнання недійсними правочинів, що суперечать інтересам держави і суспільства, переведеного в площину процедурного врегулювання, встановлену законодавством.

5. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року

№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. За приписами цього Закону висновки Великої Палати сформовані щодо застосування процесуальних норм, котрі регулюють відносини здійснення судочинства у спорах, предметом яких є обставини, схожі до тих, на підставі яких ГУ ДПС в Одеській області ініціювало судовий розгляд у справі за вимогами до АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та ТОВ «АГРОРАЙС», однаковою мірою мають (повинні) стосуватися до спорів, які розв`язуються або переглядаються самою Великою Палатою.

Втім за правилами частини четвертої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Ці законодавчі приписи, принаймні лінгвістичне тлумачення словосполучення «передає справу на розгляд…», дають можливість вважати, що суд відповідного інстанційного рівня, аби не порушити вимог закону про обов`язковість судових рішень Верховного Суду, видом яких є й судові рішення Великої Палати, використовує дозволену законну можливість звернутися до судової інституції, яка ухвалила судове рішення, від правових висновків якого пропонується відступити, щоб запропонувати їй самій як правоможному судовому органу використати надані їй повноваження і з використанням дозволених законом процесуальних форм та механізмів сформулювати новий правовий висновок, на слушності якого наполягає суд, який передав справу.

Треба відразу застерегти, що передача справи для відступу від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах не повинна бути довільною, малообґрунтованою; рішення про передачу справи, серед іншого, має диктуватися власне необхідністю забезпечення права кожного на розгляд справи судом, встановленим законом.

Тому рішення компетентного суду про передачу на розгляд Великої Палати для відступу від висновку останньої справи має бути мотивованим, обґрунтованим, цільово обумовленим.

Велика Палата пам`ятає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку і передає справу на розгляд Великої Палати з означеної причини, має мотивувати насамперед обставини, які відображають думку про існування стандартів, за якими конкретна справа має розглядатися за правилами адміністративного, а не господарського судочинства.

На стадії вирішення питання про прийняття справи до свого розгляду Велика Палата не вирішує і не може розв`язувати питання про наявність або, що нема підстав для відступу від висновку Великої Палати щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Ці питання стосуються сутнісних аспектів предмета касаційного оскарження і мають вирішуватися в рамках касаційного провадження по суті, зокрема й Великою Палатою, за умови, коли Велика Палата вирішить прийняти справу до свого провадження.

Однак, Велика Палата не повинна відмовляти у прийнятті справи до свого розгляду з названої підстави тільки тому, що не бачить підстав для відступу, або ж наводити мотиви (прямі, приховані, непрямі) про те, висновок Великої Палати щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, є обов`язковим і тому застосовним до обставин конкретної справи.

Повертаючись до матеріалів справи за позовом ГУ ДПС в Одеській області до АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», ТОВ «АГРОРАЙС» про визнання договорів недійсними, треба визнати, що суд,який розглядав справу в касаційному порядку, назвав судове рішення з висновком Великої Палати, від якого він пропонує відступити, називає підстави та мотиви відступу. Суд аргументує, чому спір, який виник між його учасниками, з огляду на їхній суб`єктний склад, а також на характер спору, зміст та спрямованість вимог позивача має розглядатися за правилами адміністративного, а не господарського судочинства.

В аспекті наведеного, з огляду на приписи процесуального закону про можливість та умови передачі справи на розгляд Великої Палати, після перевірки матеріалів справи та наведених в касаційній скарзі доводів, Велика Палата вважає, що нема законних, об`єктивних та фактологічних причин, через які спір у справі позовом ГУ ДПС в Одеській області до АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», ТОВ «АГРОРАЙС» не може бути прийнятий до розгляду Великою Палатою, щоб вирішити питання про наявність підстав для відступу від її висновку щодо застосування норм права, які стосуються юрисдикції цього та подібних спорів.

Отож, є правові підстави для прийняття цієї справи до її розгляду.

З огляду на викладене, керуючись статтями 346 і 347 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Прийняти до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справу за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРАЙС»</a> про визнання договорів недійсними.

Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв

О. Л. Булейко К. М. Пільков

І. А. Воробйова С. О. Погрібний

Ж. М. Єленіна О. В. Ступак

І. В. Желєзний І. В. Ткач

В. В. Король О. С. Ткачук

С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич

О. В. Кривенда Є. А. Усенко

М. В. Мазур Н. В. Шевцова