Постанова

від 18.07.2024 по справі 320/46888/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/46888/23 Головуючий у І інстанції - Донець В.А.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

при секретарі: Руденко Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, Товариства з обмеженою відповідальністю «Газовидобувна група» про визнання протиправними дій, скасування наказу та визнання недійсним спеціального дозволу, -

ВСТАНОВИЛА:

Заступник Генерального прокурора звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом інтересах держави до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, Товариства з обмеженою відповідальністю «Газовидобувна група», в якому просив:

- визнати протиправними дії Державної комісії України по запасах корисних копалин і Державної служби геології та надр України щодо розгляду матеріалів початкової геолого-екологічної оцінки перспективних ресурсів вуглеводнів Тисівської площі та скасувати рішення засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин, оформлене протоколом від 29.11.2018 № 4607;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 27.12.2018 № 521 в частині надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Газовидобувна група» спеціального дозволу на користування надрами;

- визнати недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами від 29.12.2018 № 4963, виданий ТОВ «Газовидобувна група», вид користування - геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислова розробка родовища вуглеводнів, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовища).

Також до позовної заяви додано клопотання про забезпечення позову, в якому Заступник Генерального прокурора просив зупинити дію спеціального дозволу на користування надрами від 29.12.2018 № 4963, виданого ТОВ «Газовидобувна група».

В обґрунтування поданої заяви Заявник зазначає, що Офісом Генерального прокурора встановлено відсутність в ТОВ «Газовидобувна група» підстав, визначених пунктом 8 «Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 № 615, для отримання дозволу.

Зокрема наголошено, що з документів, доданих ТОВ «Газовидобувна група» до заяви про видачу спеціального дозволу на користування надрами без проведення конкурсу вбачається, що у Товариства відсутній статус надрокористувача, що не надавало Державній комісії України по запасах корисних копалин і Державній службі геології та надр України приймати до розгляду заяву ТОВ «Газовидобувна група» з метою проведення державної реєстрації робіт і досліджень з геологічного вивчення надр за формою 3-гр У-18-323/1 та затвердження протоколу від 29.11.2023 № 4607 та видачі спеціального дозволу.

Отже, необхідність вжиття заходів для забезпечення позову обумовлена тим, що у разі задоволення позовних вимог, матиме місце незаконне використання надр без спеціального дозволу, що безумовно завдасть шкоди довкіллю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції Заступник Генерального прокурора подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву Заступника Генерального прокурора про вжиття заходів забезпеченні позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Заступник Генерального прокурора не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, та посилається на порушення судом першої інстанції норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Крім того, Заступником Генерального прокурора в апеляційній скарзі вказано, що враховуючи, що протиправні дії державних органів призвели до незаконного використання надр суб`єктом господарювання, який не мав на це права, ефективним способом забезпечення позову буде зупинення дії індивідуального акта - спеціального дозволу на користування надрами від 29.12.2018 № 4963.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Газовидобувна група» подано відзив на апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Відзиву інших учасників справи на апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Офісу Генеральної прокуратури, представників Відповідачів - Державної служби геології та надр України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Газовидобувна група», дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам Заявника, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що заява Заступника Генерального прокурора про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 320/46888/23 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає таке.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

За приписами ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з частиною 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Згідно з частинами 1, 4, 5 та 6 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, в якій зазначено, зокрема, що судам необхідно враховувати, що, згідно з ч. 3 та 4 ст. 117 КАС України, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 640/1995/22.

У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам Заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 29 листопада 2022 року у справі № 640/17821/21, від 06 грудня 2022 року у справі № 140/8745/21.

Як вбачається з відокремлених матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Газовидобувна група» подано до Державної служби геології та надр України заяву від 05.12.2018 № 1/18 із відповідними документами на отримання спеціального дозволу на користування надрами.

Наказом Державна служба геології та надр України «Про надання спеціальних дозволів на користування надрами» від 27 грудня 2018 року № 521, відповідно до пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 № 615, (далі - Порядок) у зв`язку із наявністю підстав для надання спеціальних дозволів на користування надрами та враховуючи пропозиції Комісії з питань надрокористування (протокол від 27.12.2018 № 14/2018), зокрема Товариству з обмеженою відповідальністю «Газовидобувна група» надано спеціальний дозвіл на користування надрами з метою геологічного вивчення Тисівської ділянки газу природного, конденсату.

На підставі вищевказаного наказу Державної служби геології та надр України від 27.12.2018 № 521 Товариству з обмеженою відповідальністю «Газовидобувна група» надано спеціальний дозвіл на користування надрами від 29.12.2018 № 4963, вид користування - геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислова розробка родовища вуглеводнів, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовища).

Колегією суддів встановлено, що заявляючи клопотання про забезпечення адміністративного позову, Заступник Генерального прокурора послався на те, що Офісом Генерального прокурора встановлено відсутність в ТОВ «Газовидобувна група» підстав, визначених пунктом 8 «Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 № 615, для отримання дозволу.

Зокрема наголошено, що з документів, доданих ТОВ «Газовидобувна група» до заяви про видачу спеціального дозволу на користування надрами без проведення конкурсу вбачається, що у Товариства відсутній статус надрокористувача, що не надавало Державній комісії України по запасах корисних копалин і Державній службі геології та надр України приймати до розгляду заяву ТОВ «Газовидобувна група» з метою проведення державної реєстрації робіт і досліджень з геологічного вивчення надр за формою 3-гр У-18-323/1 та затвердження протоколу від 29.11.2023 № 4607 та видачі спеціального дозволу.

Колегія суддів звертає увагу, що питання надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі - дозволи) у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони врегульовано Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615 (далі - Порядок № 615 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який визначає процедуру продовження строку дії, переоформлення, поновлення дії, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін.

Згідно з підпунктом 1 пункту 8 Порядку № 615 без проведення аукціону дозвіл надається у разі видобування корисних копалин, якщо заявник за власні кошти здійснив геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено ДКЗ, та подав документи на отримання спеціального дозволу не пізніше ніж протягом трьох років після затвердження запасів, а також видобування корисних копалин (для нафтогазоносних надр на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), якщо заявник за власні кошти здійснив апробацію в ДКЗ за умови затвердження підрахунку запасів корисних копалин у ДКЗ протягом трьох років, а в межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України - десяти років з моменту надання дозволу.

Отже, доводи прокуратури про те, що ТОВ «Газовидобувна група» не мало статусу надрокористувача, не є достатнім для висновку про очевидну необґрунтованість заяви ТОВ «Газовидобувна група» від 05.12.2018 №1/18 щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами та як наслідок для висновку про очевидну протиправність оскаржуваного дозволу, оскільки для відповідного висновку необхідно також встановити, що ТОВ «Газовидобувна група», подаючи заяву від 05.12.2018 № 1/18 не відповідав критеріям (вимогам), встановленим підпунктом 1 пункту 8 «Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами», зокрема не здійснював за власні кошти геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, не здійснював за власні кошти апробацію в ДКЗ за умови дотримання трирічного строку.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що очевидну протиправність оскаржуваного дозволу, зокрема обставини щодо відповідності ТОВ «Газовидобувна група» вимогам підпункту 1 пункту 8 «Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» підлягають установленню під час судового розгляду адміністративної справи, з чим погоджується і колегія суддів.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність мотивів та підстав, передбачених ст. 150 КАС України, які є обов`язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову, оскільки в матеріалах відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову будь-яким чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду чи порушує права та інтереси Позивача.

Відтак, беручи до уваги встановлені за результатами дослідження наявних у матеріалах даної адміністративної справи доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для забезпечення позову.

Представником Офісу Генерального прокурора в судовому засіданні суду апеляційної інстанції було наголошено на тому, що оригінали матеріалів справи надійшли до суду першої інстанції після прийняття оскаржуваної ухвали.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.п. 15.12) п. 15 Перехідних положень КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи такі дії вчиняються в такому порядку: у разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, визначені пунктами 3-6, 8, 11-13, 15, 17 статті 294 цієї редакції Кодексу (крім ухвал про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову, про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження), чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали.

В інших випадках - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги.

Таким чином, нормами КАС України визначено, що в разі оскарження в апеляційному порядку, зокрема ухвали про відмову у забезпеченні позову, до суду апеляційної інстанції передаються копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги, що і було зроблено судом першої інстанції.

Також, після розгляду судом апеляційної інстанції апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора в інтересах держави на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року про повернення позовної заяви і заяви про забезпечення позову, на виконання вимог КАС України до суду першої інстанції було надіслано справу із копією позовної заяви з доданими до неї матеріалами, та копією заяви про забезпечення позову.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у даних відокремлених матеріалах адміністративної справи наявна копія позовної заяви з усіма додатками та копія Заяви про забезпечення позову.

Отже, суд першої інстанції прийняв обґрунтовану оскаржувану ухвалу на підставі наявних у даних відокремлених матеріалах справи доказах та копії матеріалів цієї адміністративної справи.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Заступника Генерального прокурора, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову - без змін.

Керуючись статтями 150, 151, 241, 242, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст складено 18.07.2024 року.