Рішення

від 19.07.2024 по справі 910/15998/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.07.2024Справа № 910/15998/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС"

до Казенного підприємства "Укрспецзв`язок"

про стягнення 259339,22 грн

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Казенного підприємства "Укрспецзв`язок" (далі - відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальнісю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (далі - позивач) боргу за договором постачання електричної енергії №956-31-2021 від 31.12.2021 у сумі, 259399,22 грн, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань оплатити поставлену йому електроенергію у період з 01 липня по 30 вересня 2022 року.

Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання).

Відповідач заперечуючи проти вимог позову у своєму відзиві на позовну заяву зазначає наступне.

Операторами систем розподілу, з якими відповідачем укладено договори про надання послуг з розподілу електричної енергії, зокрема є АТ «Херсонобленерго» за договором від 01.01.2019 № 929 та ПАТ «Запоріжжяобленерго» за договором від 14.02.2022 № 31.

У заяві-приєднання, що є додатком 1 до Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019 № 929, відповідачем зазначені адреса об`єкта відповідача, який розташований у Херсонській області, смт Чаплинка, на території якої знаходиться цех електрозв`язку № 76 Центру технічної експлуатації № 7, ЕІ Скоди: 62Z9019612904350, 62Z4548756342187 (далі - ЦЕЗ № 76). У заяві-приєднання, що є додатком 1 до Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії від 14.02.2022 № 31, Підприємством зазначена адреса об`єкта Підприємства, який розташований у Запорізькій області, м. Василівка, на території якої знаходиться цех електрозв`язку № 63 Центру технічної експлуатації № 6, ЕІС-код 62Z0416532416162 (далі - ЦЕЗ № 63).

Відповідач вважає, що в період з 01.07.2022 до 30.09.2022 АТ «Херсонобленерго» та ПАТ «Запоріжжяобленерго», як операторами системи розподілу, здійснено необґрунтований розподіл електричної енергії, а позивачем, як постачальником, здійснено безпідставне постачання електричної енергії на ЦЕЗ № 76 та ЦЕЗ № 63, оскільки наведені вище об`єкти знаходяться в окупації.

Відповідач зазначає, що у зв`язку з відсутністю організаційних і технічних умов для провадження господарської діяльності наказами КП «Укрспецзв`язок» від 01.06.2022 № 112 та від 16.05.2022 № 92 ЦЕЗ№ 76 та ЦЕЗ №63 оголошено простій не з вини працівників на період до моменту деокупації відповідних територій та можливості відновлення їх роботи із звільненням працівників від обов`язку виходити на роботу та бути присутніми на робочих місцях, відповідно, використання електричної енергії у пред`явлених позивачем обсягах такими об`єктами не здійснювалось.

Відповідач каже, що він листами звертався до АТ «Херсонобленерго» та ПАТ «Запоріжжяобленерго» з проханням відключення спірних об`єктів та від коригування показників до 0 кВт/год, однак у такому проханні було відмовлено.

Також, відповідач зауважує, що акт приймання-передачі за липень 2022 року було підписано ним помилково.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача зазначає, що він не уповноважений відключати відповідача від енергопостачання на спірні об`єкти, а відповідно саме АТ «Херсонобленерго» та ПАТ «Запоріжжяобленерго» у даному випадку, як операторами системи розподілу.

Позивач зазначає, що наскільки він розуміє, то обсяги споживання електроенергії відповідачем за спірний період операторами системи розподілу нараховані на підставі норм наказу Міністерства енергетики України від 13.02.2022 №148.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач стверджує, що позивачем до позову не надано доказів, які б підтверджували факт споживання відповідачем поставленої у спірний період на ЦЕЗ №63 та ЦЕЗ №76 електричної енергії саме відповідачем.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3430-IX, Указом від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-IX, Указом від 06.05.2024 №271/2024, затвердженим Законом України від 08.05.2024 № 3684-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 12 серпня 2024 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.12.2021 між позивачем як постачальником та відповідачем як споживачем укладено Договір №956-31-2021 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити споживачу електричну енергію для забезпечення потреб об`єктів КП «Укрспецзв`язок», а споживач оплатити постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно умов цього Договору.

Найменування предмету закупівлі: Електрична енергія (код згідно ДК 021:2015-09310000-5) (п. 1.2 Договору).

Відповідно до умов пункту 2.1 Договору у редакції, викладеній додатковою угодою до Договору № 5 від 30.09.2022 строк поставки електричної енергії з 01.01.2022 до 30.09.2022.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що постачання електричної енергії споживачу здійснюється постачальником на підставі поданих споживачем за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до початку звітного місяця заявок, які мають містити, зокрема відомості щодо обсягів місячного споживання.

Договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції шляхом приєднання відповідача до умов Договору.

Згідно з пунктом 2.6 Договору місцем постачання електричної енергії є об`єкти споживача, що знаходяться на території України, які підключені до електричних мереж операторів систем розподілу (Додаток №4 до Договору).

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору він належним чином постачав електричну енергію відповідачу, а останній оплачував отриману електричну енергію. В період постачання з 01.01.2022 по 30.06.2022 відповідач здійснив своєчасну та повну оплату відповідно спожитого за цей період обсягу електричної енергії.

Позивачем було сформовано і направлено відповідачу:

- Акт №УГР00003125/1 прийому-передачі електричної енергії від 31.07.2022 (Електрична енергія. Херсонська область: обсяг 12914 квт/год; Запорізька область: 3713 кВт/год) загалом на суму 84044,58 грн за липень 2022 року;

- Акт №УГР00003748 приймання-передачі електричної енергії від 31.08.2022 (Електрична енергія. Херсонська область: обсяг 12259 квт/год; Запорізька область: 4805 кВт/год) загалом на суму 91509,52 грн за серпень 2022 року;

- Акт №УГР00004103 приймання-передачі електричної енергії від 30.09.2022 (Електрична енергія. Херсонська область: обсяг 12238 квт/год; Запорізька область: 2321 кВт/год) загалом на суму 83785,12 грн.

Однак, 09.08.2022 відповідач повідомив позивача про те, що об`єкти відповідача, що знаходяться на території Запорізької, Херсонської та Луганської областей входять у перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 23 липня 2022 року відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року №75. Також, відповідач просив позивача на період воєнного стану внести зміни в Договір з ОСР (операторами системи розподілу) щодо не проведення попередньої оплати рахунків розподілу електричної енергії за об`єктами відповідача.

Позивач каже, що шляхом проведення прямих переговорів між представниками позивача та відповідача, позивачем було роз`яснено відповідачу про неможливість виконання прохання, викладеного у листі №31/71 від 09.08.2022, оскільки договори з розподілу електричної енергії, укладені між позивачем та операторами системи розподілу не мають індивідуалізованого характеру щодо об`єктів відповідача, розповсюджують свою дію на всіх споживачів, що віднесено до реєстру споживачів позивача на відповідній території. Відповідно, пооб`єктне виключення окремих об`єктів відповідача з договорів з розподілу та не проведення розрахунків з операторами системи розподілу є неможливим.

Так, відповідно до пункту 2.1 Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії №230 від 24.12.2019, укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», ОСР надає послуги з розподілу електричної енергії за сукупністю споживачів, які входять до групи постачальника згідно з реєстром за EIC- кодами споживачів та їх точками вимірювання.

Аналогічне положення міститься у пункті 2.1 Договору №1111299 від 24.12.2019 електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, укладеного між позивачем та Акціонерним товариством «ХЕРСОНОБЛЕНЕРГО».

Як вбачається з матеріалів справи, Акт №УГР00003125/1 прийому-передачі електричної енергії від 31.07.2022 відповідачем було підписано, що підтверджується копією відповідного акта, однак Акти №УГР00003748 від 31.08.2022 та № УГР00004103 від 30.09.2022 не підписані відповідачем.

У зв`язку із не підписанням відповідачем наведених вище Актів, позивач з метою підтвердження факту постачання електричної енергії відповідачу на території Херсонської та Запорізької областей звернувся до Оператору системи розподілу електроенергії у Херсонській області - АТ «ХЕРСОНОБЛЕНЕРГО» та Оператору системи розподілу електроенергії у Запорізькій області - ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО».

У відповідь, Оператор системи розподілу на території Херсонської області АТ «ХЕРСОНОБЛЕНЕРГО» надав позивачу лист №001-004577 від 02.10.2023, яким підтверджує факт отримання відповідачем електричної енергії у наступних кількостях та наступних обсягах, яку йому поставив позивач: з 01 по 31 липня 2022 року 12914 кВт/год, з 01 по 31 серпня 2022 року 12259 кВт/год, з 01 по 30 вересня 2022 року 12238 кВт/год.

Разом з цим, Оператор системи розподілу на території Запорізької області ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» надав позивачу Лист №№008-33/173 від 05.10.2023, яким підтверджує факт отримання відповідачем електричної енергії у наступних кількостях та наступних обсягах, яку йому поставив позивач: з 01 по 31 липня 2022 року 3731 кВт/год, з 01 по 31 серпня 2022 року 4805 кВт/год, з 01 по 30 вересня 2022 року 2321 кВт/год.

Відповідно пункту 4.9 Договору розрахунковим періодом за Договором є календарний місяць.

За умовами до п. 4.11 Договору по закінченню розрахункового періоду постачальник зобов`язаний надати для підписання споживачу Акт. Споживач зобов`язаний розглянути та підписати Акт у строк, що не перевищує 5 (п`ять) робочих днів або надати вмотивовану відмову від підписання Акту у цей же строк.

Листом №50 від 26.04.2023 позивач звертався до відповідача з проханням про повернення підписаних примірників: Акту №УГР00003748 приймання-передачі електричної енергії від 31.08.2022 та Акту №УГР00004103 приймання-передачі електричної енергії від 30.09.2022.

Відповідач надав письмову відповідь у листі №31/445/8-23 від 28.04.2023, якою підтвердив, що постачальником вчасно надані наступні акти прийому-передачі електричної енергії: - Акт №УГР00003748 приймання-передачі електричної енергії від 31.08. 2022, - Акту №УГР00004103 приймання-передачі електричної енергії від 30.09.2022. Проте, відповідач зазначив, що не може підтвердити позивачу обсяг спожитої електричної енергії на тимчасово окупованих територіях (Херсонська область, Запорізька область), який надали оператори системи розподілу АТ «ХЕРСОНОБЛЕНЕРГО» та ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», у зв`язку з чим не може повернути постачальнику завірені примірники вищевказаних актів.

Позивач направив на адресу відповідача претензію №51 від 26.04.2023 про сплату заборгованості перед позивачем за спожиту із 01 липня 2022 року по 30 вересня 2022 року електричну енергію на суму 259339,22 грн, однак відповідачем так і не було оплачено відповідну суму коштів, що стало підставою для звернення із цим позовом до суду.

Заперечуючи проти позовних висом відповідач посилається на наступне:

- акт за липень місяць підписано відповідачем помилково;

- в період з 01.07.2022 до 30.09.2022 АТ «Херсонобленерго» та ПАТ «Запоріжжяобленерго», як операторами системи розподілу, здійснено необґрунтований розподіл електричної енергії, а позивачем, як постачальником, здійснено безпідставне постачання електричної енергії на ЦЕЗ № 76 та ЦЕЗ № 63 у неправомірно пред`явлених обсягах, оскільки вони знаходились на окупованих російською федерацією територіях України, відповідно, використання електричної енергії у пред`явлених позивачем обсягах такими об`єктами не здійснювалось;

- у спірний період ЦЕЗ № 63 та ЦЕЗ № 76 перебували у простої, оголошеному наказами КП «Укрспецзв`язок» від 01.06.2022 № 112 та від 16.05.2022 № 92, а з працівниками відповідача, зокрема було призупинено трудові відносини, що унеможливлює надання показників лічильників для підтвердження фактично спожитої електричної енергії;

- долучені позивачем докази не є достатніми доказами для стягнення з відповідача заявленої суми заборгованості;

- відповідач звертався до операторів системи розподілу щодо припинення постачання електроенергії на ЦЕЗ № 63 та ЦЕЗ № 76.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, а відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Згідно з частиною 3 статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов`язаний, зокрема, сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Судом встановлено, що за період з 01.07.2022 по 31.07.2022 позивачем було передано, а відповідачем було прийнято електричну енергію на суму 84044,58 грн, що підтверджується підписаним між обома сторонами Актом №УГР00003125/1 приймання-передачі електричної енергії від 31.07.2022.

Крім того, позивачем долучено до позовної заяви копію Акта №УГР00003748 приймання-передачі електричної енергії від 31.08.2022 та Акта №УГР00004103 приймання-передачі електричної енергії від 30.09.2022, які не підписані відповідачем.

Відповідач мотивує свою відмову у підписанні цих актів, тим що ЦЕЗ № 76 та ЦЕЗ № 63 знаходяться на окупованій території, а тому не можливо встановити чи дійсно об`єктами відповідача було спожито електроенергію та у яких об`ємах.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 31.05.2022 №31/441 відповідач повідомив ПАТ «Запоріжжяобленерго» як оператора розподілу системи, про відключення об`єкта та просив відкоригувати обсяги фактичного споживання електричної енергії ЦЕЗ № 63, звести їх до показників 0 кВт*год., так як вказаний об`єкт розташований на тимчасово окупованій російською федерацією території, та в подальшому, за розрахункові періоди надавати позивачу показники електричної енергії - 0 кВт*.

У відповідь на що, ПАТ «Запоріжжяобленерго» надало листа від 27.06.2022 № 007-67/3099 з відмовою щодо задоволення звернення відповідача у зв`язку з відсутністю правових підстав вважати розташування об`єкту відповідача на тимчасово окупованій території.

Листом від 08.08.202 №31/703 відповідач зазначив, що відповідно до Переліку територій, Василівська міська територіальна громада Запорізької області, на території якої розташований ЦЕЗ № 63, є тимчасово окупованою російською федерацією.

Водночас, цим же листом відповідач повідомив ПАТ «Запоріжжяобленерго», що споживання електричної енергії об`єктом, розташованим за адресою: Запорізька область, м. Василівка не здійснюється. Передання показників обсягу спожитої електричної електроенергії за відповідний розрахунковий період на офіційну електронну пошту, Viber, Telegram або на інші контакти оператора системи розподілу з території вказаного об`єкту відповідача неможливо. З метою недопущення витрачання державних коштів в інтересах російської федерації запропоновано у подальшому надавати позивачу показники, за наступні розрахункові періоди у кількості 0 кВт*год.

Відповідь від ПАТ «Запоріжжяобленерго» на лист №31/703 відповідачу не надходила, про що останній зазначив у своєму відзиві.

Листом від 08.08.2022 № 31/702 відповідач повідомив AT «Херсонобленерго» як оператора розподілу системи про відключення ЦЕЗ № 76 та просив відкоригувати обсяги фактичного споживання електричної енергії ЦЕЗ № 76, звести їх до показників 0 кВт*год., так як вказаний об`єкт розташований на тимчасово окупованій російською федерацією території України, та в подальшому, за розрахункові періоди надавати позивачу показники електричної енергії - 0 кВт*.

У відповідь AT «Херсонобленерго» надало відповідачу лист від 17.08.2022 № 20/07-0826, яким підтверджено, що територія на якій знаходиться ЦЕЗ № 76 за адресою Херсонська область, смт Чаплинка перебуває під тимчасовою окупацією, та поінформовано, що через блокування мережі Інтернет та відсутність мобільного зв`язку AT «Херсонобленерго» втрачена можливість своєчасно реагувати на звернення споживачів.

При цьому, AT «Херсонобленерго» зазначило, що для припинення послуги з розподілу електричної енергії необхідно виконати роботи з відключення об`єкта - ЦЕЗ № 76, надати доступ персоналу AT «Херсонобленерго» до вказаного об`єкта відповідача для фіксації остаточних показників лічильника з подальшим виконанням пломбування обладнання у відключеному стані, за умови забезпечення безпеки виконання таких робіт, при цьому зазначивши, що до моменту припинення розподілу відповідач зобов`язаний надавати показники лічильника відповідно до умов передбачених договором від 01.01.2019 № 929.

Натомість, AT «Херсонобленерго» та ПАТ «Запоріжжяобленерго» на запити позивача надали підтвердження про фактичне споживання відповідачем за липень-вересень 2022 року електроенергії у відповідних обсягах:

- лист №001-004577 від 02.10.2023, яким підтверджується факт отримання відповідачем електричної енергії у наступних кількостях та наступних обсягах, яку йому поставив позивач згідно даних АТ «ХЕРСОНОБЛЕНЕРГО» із 01 по 31 липня 2022 року 12914 кВт/год, із 01 по 31 серпня 2022 року 12259 кВт/год із 01 по 30 вересня 2022 року 12238 кВт/год;

- лист №008-33/173 від 05.10.2023, яким підтверджується факт отримання відповідачем електричної енергії у наступних кількостях та наступних обсягах, яку йому поставив позивач згідно даних ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» із 01 по 31 липня 2022 року 3731 кВт/год, із 01 по 31 серпня 2022 року 4805 кВт/год, із 01 по 30 вересня 2022 року 2 321 кВт/год.

З наведеного вище вбачається, що заперечення відповідача зводяться до того, що за спірний період неможливо встановити, в яких обсягах та ким саме було спожито електричну енергію за спірних період, враховуючи перебування ЦЕЗ № 76 та ЦЕЗ № 63 на окупованій території.

Натомість, з наданих позивачем доказів підтверджується факт надання відповідачу електроенергії на спірні об`єкти за Договором у період з липня по вересень 2022 року на загальну суму 259336,22 грн, натомість, відповідач не надає жодних доказів, які б спростували ці факти.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що позивачем надані докази на підтвердження споживання відповідачем електричної енергії за Договором у період з липня по вересень 2022 року на суму 259339,22 грн, а відповідачем не надано доказів на спростування цієї інформації, а також не сплачено цю суму боргу, відповідно вимоги позову підлягають задоволенню.

Суд окремо звертає увагу відповідача на те, що питання щодо відключення об`єктів відповідача від постачання електричної енергії на ЦЕЗ № 76 та ЦЕЗ № 63 має вирішуватися з ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» та АТ «ХЕРСОНОБЛЕНЕРГО», оскільки саме до їх компетенції належить вирішувати відповідну ситуацію, та відповідач не позбавлений права у судовому порядку вирішувати це питання.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 17500 грн.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем з позовною заявою було надано копії:

- договору №01 про надання правової (правничої) допомоги від 21.07.2021 укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Ільченко та партнери»;

- Додаткова угода №92 від 14.04.2023 до договору;

- довіреність від 01.01.2023 №111;

- витяг з реєстру адвокатів;

- акт №92 про прийняття-передачу послуг правничої допомоги від 11.10.2023 на сумі 17500 грн у яку входять послуги: ознайомлення адвоката з документами на суму 2500 грн; підготовка та направлення запитів на суму 5000 грн; підготовка та направлення претензії на суму 2500 грн; ознайомлення із листами ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» та АТ «ХЕРСОНОБЛЕНЕРГО» на суму 2500 грн; підготовка позовної заяви на суму 5000 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Відповідач заперечує проти заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу стверджуючи про те, що позивач не надав доказів на підтвердження оплати цих послуг на рахунок адвоката, час витрачений адвокатом, як кваліфікованим фахівцем, на ознайомлення із листами ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» та АТ «ХЕРСОНОБЛЕНЕРГО» є неспівмірним із їх складністю, у пункті 1 Акта №92 вказано, що вартість послуги з ознайомлення адвоката із документами на суму 2500 грн стосується несплати боргу Управлінням освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Лебединської міської ради.

У постанові від 11.11.2021 у справі №910/7520/20 вказано, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Так, судом встановлено, що у пункті 1 Акта №92 дійсно вказано, що вартість послуги з ознайомлення адвоката із документами на суму 2500 грн стосується несплати боргу Управлінням освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Лебединської міської ради, а не відповідача по цій справі, проте опис документів з якими ознайомлювався адвокат стосується даного спору.

Судом враховано, що додані до матеріалів позову додатки не обтяжені великим обсягом документів, так як стягнення заборгованості позивачем обґрунтовано коротким періодом за Договором - липень-вересень 2022 року.

Штрафних санкцій до стягнення з відповідача позивачем не заявлено.

Даний спір є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договорів і регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, так як дана справа є звичайним розрахунковим спором.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, враховуючи заперечення відповідача, суд дійшов висновку зменшити розмір витрат на професійно-правничу допомогу адвоката які підлягають розподілу між сторонами до 12000 грн.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку із задоволенням позову у повному обсязі, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Казенного підприємства "Укрспецзв`язок" (03113, м. Київ, вул. Василя Макуха, 5-б; ідентифікаційний код 39908375) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, буд. 25, літ. Б, офіс 5; ідентифікаційний код 41427817) 259339 (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч триста тридцять дев`ять) грн 22 коп. боргу, 3890 (три тисячі вісімсот дев`яносто) грн 09 коп. судового збору та 12000 (дванадцять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Р.Б. Сташків