Рішення

від 19.07.2024 по справі 916/124/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/124/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" (код ЄДРПОУ 23697280,03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАНС" (код ЄДРПОУ 34663771, 65125, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 4)

про стягнення 120872,66 грн.

Позивач Публічне акціонерне товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАНС" про стягнення 120872,66 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.01.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою суду від 26.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та вирішено інші процесуальні питання.

Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 26.02.2024 була направлена Товариству з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАНС" на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

18.03.2024 направлена відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі повернулась до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).

Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судом було здійснено розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 29.11.2006 між АБ "УКРГАЗБАНК" (зберігач, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАНС" (депонент, відповідач) було укладено договір про відкриття рахунку в цінних паперах №693/06, за умовами розділу 1 якого депонент доручає, а зберігач зобов`язується надавати депоненту послуги відносно відкриття та ведення рахунку в цінних паперах, зберігання належних депоненту цінних паперів, проведення операцій по даному рахунку, отримання прибутку по цінних паперах на викладених нижче умовах, згідно Положення про депозитарну діяльність, затвердженого ДКЦПФР від 26.05.1998 за №61, внутрішнього положення зберігача цінних паперів та інших документів зберігача, чинного законодавства України та на підставі розпоряджень депонента.

Згідно п. 2.1. договору, зберігач зобов`язаний, зокрема: відкрити депоненту рахунок у цінних паперах протягом трьох робочих днів після подання депонентом належним чином оформлених документів згідно з вимогами зберігача та чинного законодавства України; здійснити зберігання та облік цінних паперів депонента, що зберігаються у зберігача; здійснювати ведення рахунку в цінних паперах шляхом виконання операцій згідно та в строки, обумовлені внутрішніми документами зберігача, якщо порядок виконання операції не суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до п. 2.2. договору, зберігач має право, зокрема, вносити зміни до внутрішніх документів зберігача відносно взаємодії депонента та зберігача, порядку виконання розпоряджень від депонента та в тарифи зберігача.

Пунктом 2.3. договору визначено, що депонент зобов`язаний, зокрема: виконувати вимоги чинного законодавства України та внутрішніх документів зберігача; сплачувати послуги зберігача у відповідності з тарифами, умовами та строками, передбаченими даним договором.

За умовами п. 3 договору, депонент сплачує послуги зберігача згідно з даним договором та у відповідності з затвердженими тарифами зберігача (дод. №1), котрі є невід`ємною частиною даного договору та не суперечать вимогам, встановленим ДКЦПФР згідно з Антимонопольним комітетом України. Оплата послуг зберігача включає в себе абонентську плату та вартість послуг в залежності від виконаних дій та/або операцій, згідно з тарифами зберігача. Види, кількість та загальна вартість послуг, наданих депоненту згідно з даним договором, в т.ч. проведених за відповідний період, належним чином відображаються в Акті прийому-передачі наданих послуг за певний період, котрий підписують сторони. Плата за послуги, надані зберігачем, вноситься депонентом щомісячно до 15 числа, наступного за тим місяцем, в якому надавалися послуги згідно Акту прийому-передачі наданих послуг. В окремих випадках акт прийому-передачі наданих послуг може надаватися в строки за домовленістю сторін. Згідно з п. 2.2. абзацом 4 даного договору, тарифи за депозитарне обслуговування можуть змінюватись, про що зберігач зобов`язаний письмово сповістити депонента не пізніше як за 10 робочих днів до моменту вступу в силу нових тарифів. У випадку, якщо сторони не дійдуть спільної згоди щодо нових тарифів, депонент має право розірвати договір в порядку, зазначеному п.7 даного договору.

Відповідно п. 4.1. договору, кожна сторона зобов`язана виконувати свої обов`язки, покладені на неї даним договором.

За розділом 6 договору передбачено, що у випадку не виконання або неналежного виконання однією із сторін своїх обов`язків, передбачених даним договором або чинним законодавством України, винна сторона несе майнову відповідальність за нанесені збитки іншій стороні та повинна усунути дані порушення в найкоротші строки. У випадку затримки сплати вартості наданих послуг зберігача депонент сплачує зберігачу пеню у розмірі 0,5% від загальної суми (за кожен день прострочення), що підлягає до сплати. Якщо платіж за надані депоненту депозитарні послуги прострочено більш ніж на тридцять днів, то така дія депонента вважається відмовою від виконання умов даного договору, та зобов`язує депонента сплатити штраф у розмірі 50% від суми заборгованості депонента, визначеної на день фактичної сплати. Виплата штрафу та/або пені не звільняє сторони від виконання умов по даному договору.

Відповідно до розділу 7 договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами. Строк дії договору один рік. У випадку, коли строк дії договору закінчуватиметься, а сторони не виявляють письмового бажання розірвати договір, він вважається продовженим на кожен наступний рік відповідно. Сторона, що виявила бажання з будь-яких причин розірвати договір, повинна письмово повідомити іншу сторону за сорок п`ять днів до моменту розірвання із зазначенням причин. Договір може бути розірваний лише за умови відсутності на рахунку депонента ЦП. За три робочі дні до моменту розірвання даного договору депонент зобов`язаний оплатити зберігачу всі надані або неоплачені послуги, а також закрити рахунок до моменту розірвання даного договору.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.

В матеріалах справи наявний витяг з тарифів за послуги зберігача цінних паперів АТ "УКРГАЗБАНК" (т.1 а.с. 13-14)

Цінні папери на рахунку №003670 обліковуються за депонентом, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками про стан рахунку в цінних паперах за періоди з 29.11.2006 по 11.10.2013, з 05.06.2013 по 21.12.2023 та станом на 21.12.2023 (т.1 а.с. 15-32).

На виконання умов договору позивачем складено Акти-рахунки прийому-здачі депозитарних послуг згідно з договором, копії яких позивачем додано до позовної заяви (за 2016 рік акти (т.1 а.с. 116-127); за 2017 рік акти (т.1 а.с. 104-115); за 2018 рік акти (т.1 а.с. 92-103); за 2019 рік акти (т.1 а.с. 80-91); за 2020 рік акти (т.1 а.с. 68-79); за 2021 рік акти (т.1 а.с. 56-67); за 2022 рік акти (т.1 а.с. 44-55); за 2023 рік акти (т.1 а.с. 33-43)).

Вище вказані акти направлялись на адресу відповідача засобами поштового зв`язку, що підтверджується списками згрупованих відправлень АТ "Укрпошта", фіскальними чеками та конвертами.

Щодо копій реєстрів про відправку рахунків та актів-рахунків, виставлених до 2016 року, то позивачем повідомлено, що поштові реєстри та надіслані акти-рахунки за період до 2016 року знищені, як доказ зазначеного АБ "УКРГАЗБАНК" надано до суду:

- копію витягу з акту №21 від про вилучення для знищення документів (щодо місячних рахунків за послуги);

- копію витягу з акту № 15 від 16.02.2016 про вилучення для знищення документів;

- копію витягу з акту № 16 від 29.12.2016 про вилучення для знищення документів;

- копію витягу з акту № 17 від 12.03.2018 про вилучення для знищення документів;

- копію витягу з акту № 20 від 14.09.2021 про вилучення для знищення документів;

- копію витягу з акту № 21 від 14.09.2021 про вилучення для знищення документів (щодо реєстрів на відправлену кореспонденцію).

Також, позивачем зазначено, що за період березень - червень 2022 працівники АБ "УКРГАЗБАНК" працювали віддалено у зв`язку з введенням військового стану та бойовими діями на околицях міста Києва, відповідно рахунки засобами поштового зв`язку депонентам не надсилалися, та були надіслані разом з рахунками в наступному місяці (червні).

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання не виконав, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 статті 194 Цивільного кодексу України передбачено, що цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний напір та прав за цінним папером іншим особам.

Правові засади функціонування депозитарної системи України, порядок реєстрації та підтвердження прав на емісійні цінні папери та прав за ними у системі депозитарного обліку цінних паперів, а також - порядок проведення розрахунків за правочинами щодо емісійних цінних паперів регулюються Законом України "Про депозитарну систему України".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про депозитарну систему України", депозитарна діяльність - діяльність професійних учасників депозитарної системи України та Національного банку України щодо надання послуг із зберігання та обліку цінних паперів, обліку і обслуговування набуття, припинення та переходу прав на цінні папери і прав за цінними паперами та обмежень прав на цінні папери на рахунках у цінних паперах депозитарних установ, емітентів, депозитаріїв - кореспондентів, осіб, які провадять клірингову діяльність, Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, депонентів, номінальних утримувачів, а також надання інших послуг, які відповідно до цього Закону мають право надавати професійні учасники депозитарної системи України.

Згідно з приписами статті 1 Закону України "Про депозитарну систему України", власник рахунка у цінних паперах - особа, якій професійним учасником депозитарної системи України та/або Національним банком України відкрито рахунок у цінних паперах.

У статті 4 Закону України "Про депозитарну систему України" передбачено, що система депозитарного обліку цінних паперів - сукупність інформації, записів про емісійні пінні папери (вид із зазначенням типу, номінальна вартість і кількість, реєстр кодів цінних паперів (міжнародних ідентифікаційних номерів цінних паперів), обмеження обігу тощо) на рахунках у цінних паперах власників таких рахунків; інформації про емітентів; про власників цінних паперів, які мають права за цінними паперами та права на цінні папери; про обмеження прав на цінні папери та прав за цінними паперами; про осіб, уповноважених власниками цінних паперів (управителів, заставодержателів, інших осіб, наділених відповідними правами щодо цінних паперів); про номінальних утримувачів; інші дані, що дають змогу ідентифікувати емісійні цінні папери і зазначених осіб; інша передбачена законодавством інформація. Набуття і припинення прав на цінні папери і прав за цінними паперами здійснюються шляхом фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про депозитарну систему України", рахунок у цінних паперах депонента відкривається депозитарною установою на підставі договору про обслуговування рахунка в цінних паперах власнику цінних паперів, співвласникам цінних паперів або нотаріусу, на депозит яких внесено цінні папери, а також самій депозитарній установі (на підставі наказу керівника цієї депозитарної установи) або Національному банку України відповідно до законодавства. Договір про обслуговування рахунка в цінних паперах укладається між депонентом та депозитарною установою, відповідно до якого депозитарна установа в установленому Комісією порядку на рахунку у цінних паперах веде облік цінних паперів, що належать власникові, співвласникам цінних паперів, у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідному кредиторові, а також облік прав зазначених осіб на цінні папери, що обліковуються на певному рахунку у цінних паперах, та обмеження таких прав.

За змістом статті 6 Закону України "Про депозитарну систему України", депозитарний облік цінних паперів - облік цінних паперів, прав на цінні папери та їх обмежень на рахунках у цінних паперах (далі - депозитарний облік). При цьому облік прав на цінні папери конкретного власника ведеться виключно депозитарними установами (крім обліку прав на цінні папери, які обліковуються на рахунку номінального утримувача), Національним банком України у визначених цим Законом випадках і депозитаріями-кореспондентами, номінальними утримувачами чи їх клієнтами, а облік цінних паперів і прав за цінними паперами - виключно Центральним депозитарієм або Національним банком України.

Частиною 1 та 2 статті 8 Закону України "Про депозитарну систему України" визначено, що підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в бездокументарній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах депонента в депозитарній установі, а якщо права на відповідні цінні папери обліковуються на рахунку в цінних паперах номінального утримувача - обліковий запис на рахунку в цінних паперах власника цінних паперів в обліковій системі номінального утримувача, клієнта номінального утримувача.

Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента (у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідного кредитора) є виписка з рахунка в цінних паперах депонента, яка видається депозитарною установою на вимогу депонента або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах.

Виписка з рахунка в цінних паперах номінального утримувача є документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери на рахунку номінального утримувача, що належать клієнтам номінального утримувача або клієнтам клієнта номінального утримувача, та не є підтвердженням права власності на цінні папери.

Розділом IV Положення про депозитарну діяльність Депозитарної установи АТ "УКРГАЗБАНК" передбачено основні функції депозитарної установи, перелік депозитарних операцій та додаткових послуг, які надає Депозитарна установа.

Пунктом 4.2.2. розділу 4 Положення про депозитарну діяльність Депозитарної установи АБ "УКРГАЗБАНК" визначено, що облікові операції - депозитарні операції з ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з цінними паперами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів, прав на цінні папери на рахунках у цінних паперах, встановлення або зняття обмежень щодо їх обігу. До облікових операцій Депозитарної установи належать операції зарахування, списання, переказу.

а) зарахування - облікова операція, яка відображає уведення до системи депозитарного обліку Депозитарної установи визначеної кількості депозитарних активів та збільшення кількості цінних паперів, прав на цінні папери на рахунку в цінних паперах депонента, на таку саму кількість.

б) списання - облікова операція, яка відображає виведення (вилучення) визначеної кількості депозитарних активів, за якими депозитарна установа здійснювала депозитарний облік, та зменшення кількості цінних паперів, прав на цінні папери на рахунку в цінних паперах депонента, на таку саму кількість.

в) переказ - облікова операція, що відображає переведення цінних паперів (прав на цінні папери та прав за цінними паперами) відповідного випуску з одного рахунку в цінних паперах на інший рахунок у цінних паперах, при якому обсяг депозитарного активу за цим випуском не змінюється, або проведення операцій, пов`язаних із встановленням та зняттям обмежень прав на цінні папери та/або прав за цінними паперами. Операції переказу цінних паперів, прав на цінні папери, пов`язані з встановленням або зняттям обмежень щодо обігу цінних паперів, не призводять до переходу прав на цінні папери. При їх здійсненні певна кількість або всі цінні папери, права на цінні папери, що обліковуються на рахунку в цінних паперах депонента, блокуються/розблоковуються на цьому рахунку в цінних паперах шляхом здійснення відповідних облікових записів.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу частин першої, четвертої статті 179 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно вимог ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Отже, за загальними правилами договори укладаються сторонами цивільних правовідносин, різновидами яких є правовідносини, які виникають з договорів поставки, на принципах рівності сторін, свободи договору та урахування обов`язкових вимог щодо такого виду договорів та зазначенням його істотних умов і у відповідній формі.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.6, ч.ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "УКРГАЗБАНК" було відкрито ТОВ "ФІНКОМТРАНС" рахунок у цінних паперах та надано послуги ведення рахунку в цінних паперах, на підставі договору від 29.11.2006 №693/06.

При цьому, договір про обслуговування рахунку в цінних паперах №693/06 від 29.11.2006 не є розірваним, рахунок у цінних паперах не закритий, а його обслуговування зі сторони ПАТ "УКРГАЗБАНК" продовжує здійснюватися, протилежного суду не доведено.

Водночас, що стосується вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по сплаті комісії депозитарної установи, суд зазначає наступне.

Так, за умовами п. 3 договору, депонент сплачує послуги зберігача згідно з даним договором та у відповідності з затвердженими тарифами зберігача (дод. №1), котрі є невід`ємною частиною даного договору та не суперечать вимогам, встановленим ДКЦПФР згідно з Антимонопольним комітетом України. Оплата послуг зберігача включає в себе абонентську плату та вартість послуг в залежності від виконаних дій та/або операцій, згідно з тарифами зберігача. Види, кількість та загальна вартість послуг, наданих депоненту згідно з даним договором, в т.ч. проведених за відповідний період, належним чином відображаються в Акті прийому-передачі наданих послуг за певний період, котрий підписують сторони. Плата за послуги, надані зберігачем, вноситься депонентом щомісячно до 15 числа наступного за тим місяцем, в якому надавалися послуги, згідно Акту прийому-передачі наданих послуг. В окремих випадках акт прийому-передачі наданих послуг може надаватися в строки за домовленістю сторін.

Позивачем заявлено до стягнення 150,00 грн. строкової заборгованості по сплаті комісії депозитарної комісії та 27800,00 грн. - простроченої, загалом за період: до лютого 2012, з лютого 2012 по листопад 2023 (включно).

При цьому, на підтвердження заявленої до стягнення суми заборгованості позивачем подано до матеріалів справи Акти-рахунки за період з січня 2016 по листопад 2023 року.

В ухвалі від 15.01.2024 про залишення позовної заяви без руху господарським судом було зазначено про необхідність подання актів-рахунків прийому здачі депозитарних послуг з лютого 2012 року по січень 2016 року.

В заяві про усунення недоліків позовної заяви позивач надав пояснення, що акти-рахунки за період 2012-2016 знищені, що підтверджено копією витягу з акту №21 від 04.04.2023 про вилучення для знищення документів.

За приписами ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 (з наступними змінами) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю. Разом з тим сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах (зазначений висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18).

Розрахунок заборгованості не є первинним документом, на підставі якого може бути встановлено розмір заявленої до стягнення заборгованості.

Таким чином, враховуючи неподання позивачем до матеріалів справи актів приймання-передачі наданих послуг, складення яких згідно з умовами п. 3 укладеного між сторонами договору є підставою для оплати послуг, відсутність у суду підстав самостійно визначати вид послуг, які могли бути надані позивачем та їх вартість, господарський суд доходить висновку про часткове задоволення вимог в цій частині та стягнення з відповідача 14250,00 грн. комісійної винагороди за період з січня 2016 по листопад 2023, тобто за 95 місяців.

У задоволенні решти вимог в сумі 13700,00 грн. комісійної винагороди слід відмовити.

При цьому вважає за необхідне звернути увагу на те, що у суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності з огляду на не заявлення відповідного клопотання відповідачем.

Крім цього, за неналежне виконання відповідачем умов договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 49183,25 грн. пені, 13900,00 грн. штрафу, 6105,26 3% річних, 23734,15 інфляційних нарахувань.

Так, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції .

За ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно з приписами статті 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст.199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, визначено ч.2 ст. 546 цього Кодексу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З урахуванням часткового задоволення позову суд здійснив перерахунок заявлених позивачем пені, штрафу, річних, збитків від інфляції, виходячи з суми основної заборгованості 14250,00 грн.

Так, розділом 6 договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання однією із сторін своїх обов`язків, передбачених даним договором або чинним законодавством України, винна сторона несе майнову відповідальність за нанесені збитки іншій стороні та повинна усунути дані порушення в найкоротші строки. У випадку затримки сплати вартості наданих послуг зберігача депонент сплачує зберігачу пеню у розмірі 0,5% від загальної суми (за кожен день прострочення), що підлягає до сплати. Якщо платіж за надані депоненту депозитарні послуги прострочено більш ніж на тридцять днів, то така дія депонента вважається відмовою від виконання умов даного договору та зобов`язує депонента сплатити штраф у розмірі 50% від суми заборгованості депонента, визначеної на день фактичної сплати. Виплата штрафу та/або пені не звільняє сторони від виконання умов по даному договору.

Позивачем розрахунок штрафу здійснювався виходячи із суми простроченої комісійної винагороди.

Отже, належною до стягнення сумою штрафу є 7050,00 грн. ((14250,00 грн. - 150,00 грн.) х 50%).

У задоволенні вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 6850,00 грн. слід відмовити за необґрунтованістю.

В частині нарахованої пені суд зазначає наступне.

Згідно наведеного позивачем розрахунку пені, остання була нарахована за період з 11.12.2022 по 10.12.2023.

За приписами ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що умовами договору сторони не передбачили можливості нарахування неустойки понад шість місяців.

Водночас, Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: "7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Статтею 232 ГК України, зокрема, встановлено, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов`язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, приписи ст. 232 ГК України з урахуванням положень пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання більше ніж за шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", встановлено карантин з 12.03.2020 на всій території України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства, судом встановлено, що припис пункту 7 "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України є визначеним та не передбачає розширеного чи звуженого тлумачення.

Отже, нарахування пені має бути здійснено на заборгованість за кожен місяць окремо для дотримання строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, та з урахуванням вимог п. 7 розділу IX Прикінцевих положень ГК України, у зв`язку з чим нарахування пені слід проводити наступним чином: на заборгованість за жовтень 2022 року у розмірі 150,00 грн. за період з 11.12.2022 до 30.06.2023 (дата закінчення карантину), за листопад 2022 року у розмірі 150,00 грн. за період з 16.12.2022 до 30.06.2023; за грудень 2022 року у розмірі 150,00 грн. за період з 16.01.2023 до 16.07.2023, за січень 2023 року у розмірі 150,00 грн. за період з 16.02.2023 до 16.08.2023, за лютий 2023 року у розмірі 150,00 грн. за період з 16.03.2023 до 16.09.2023, за березень 2023 року у розмірі 150,00 грн. за період з 17.04.2023 до 17.10.2023, за квітень 2023 року у розмірі 150,00 грн. за період з 16.05.2023 до 16.11.2023, за травень 2023 у розмірі 150,00 грн. за період з 16.06.2023 до 10.12.2023 (оостанній день нарахування, визначений позивачем) і так далі; останній місяць, за який нарахована пеня, є жовтень 2023 року, на заборгованість за яким пеню слід нарахувати за період з 16.11.2023 до 10.12.2023.

Визначити загальну суму боргу відповідача станом на 11.12.2022 (як це було зроблено позивачем) для нарахування пені не вбачається за можливе з огляду на необхідність дотримання строків, встановлених ч.6 ст.232 ГК України). З наведених мотивів судом і було розраховано пеню за місяці, нарахування пені за які можливе у визначений позивачем період з 11.12.2022 до 10.12.2023.

При розрахунку пені судом було застосовано подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, оскільки відповідно до положень ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" - розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за розрахунком суду належною до стягнення сумою пені є 304,83 грн. Решта вимог в розмірі 48878,42 грн. пені є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 6105,26 грн., які були нараховані протягом періоду з 16.02.2012 до 10.12.2023, збитки від інфляції у розмірі 23734,15 грн., нараховані із урахуванням показників інфляції за період з березня 2012 року до листопада 2023 року.

Проте, враховуючи висновки суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача будь-якої заборгованості за період з лютого 2012 року до грудня 2015 року, господарським судом було зроблено перерахунок 3% річних протягом періоду з 16.02.2016 до 10.12.2023 та встановлено, що розмір відсотків становить 1668,71 грн. Розрахунок був зроблений із урахування періодів, визначених позивачем при здійсненні нарахування відсотків.

Також суд зазначає, що розрахунок був здійснений на заборгованість у розмірі 150,00 грн., яка виникла у лютому 2016 року, шляхом її поступового збільшення щомісяця на 150,00 грн., у зв`язку з цим, протягом останнього періоду нарахування 3% річних з 16.11.2023 до 10.12.2023 сума боргу складала 14100,00 грн. При цьому, нарахування на заборгованість за листопад 2023 року не здійснюється, оскільки такі послуги мали бути оплачені до 18.12.2023.

Здійснивши перерахунок збитків від інфляції на суму боргу за період з 01.01.2016 до 31.10.2023 з урахуванням показників інфляції за лютий 2016 року-листопад 2023 року, судом було встановлено, що розмір збитків складає 1612,59 грн., нарахування яких здійснювалось протягом періодів, аналогічних нарахуванню відсотків.

Таким чином, вимоги позивача в цій частині також підлягають частковому задоволенню у розмірі 1668,71 грн. 3% річних та 1612,59 грн. збитків від інфляції. У задоволенні вимог в сумі 4436,55 грн. 3% річних та 22121,56 грн. збитків від інфляції слід відмовити.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Так з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 14250 грн. заборгованості по сплаті комісії депозитарної установи, 304,83 грн. пені, 7050,00 грн. штрафу, 1668,71 грн. 3% річних, 1612,59 грн. інфляційних нарахувань.

Решта вимог задоволенню не підлягає.

У зв`язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74-79, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАНС" (код ЄДРПОУ 34663771, 65125, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 4) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" (код ЄДРПОУ 23697280, 03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1) - 14250 (чотирнадцять тисяч двісті п`ятдесят) грн. 00 коп. комісійної винагороди, 7050 (сім тисяч п`ятдесят) грн. 00 коп. штрафу, 304 (триста чотири) грн. 83 коп. пені, 1668 (одну тисячу шістсот шістдесят вісім) грн. 71 коп. 3% річних, 1612 (одну тисячу шістсот дванадцять) грн. 59 коп. інфляційних нарахувань, 623 (шістсот двадцять три) грн. 47 коп. судового збору.

3.У задоволенні решти позову відмовити.

4. Судовий збір у розмірі 2404,53 грн. покласти на позивача.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України

Рішення складено і підписано 19 липня 2024 р.