Постанова

від 24.09.2024 по справі 916/124/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/124/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК"

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2024, прийняте суддею Сулімовською М.Б., м. Одеса, повний текст складено 19.07.2024,

у справі №916/124/24

за позовом: Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ"

про стягнення 120 872,66 грн

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 р. Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 120872,66 грн, з яких: 150 грн заборгованість по сплаті комісії депозитарної установи строкова, 27800 грн заборгованість по сплаті комісії депозитарної установи прострочена, 49183,25 грн пеня, 13900 грн штраф, 6105,26 грн 3% річних, 23734,15 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором про відкриття рахунку в цінних паперах №693/06 від 29.11.2006.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 26.02.2024 відкрито провадження у справі №916/124/24.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.07.2024 у справі №916/124/24 (суддя Сулімовська М.Б.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАНС" на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" 14250 грн комісійної винагороди, 7050 грн штрафу, 304,83 грн пені, 1668,71 грн 3% річних, 1612,59 грн інфляційних нарахувань, 623,47 грн судового збору; у задоволенні решти позову відмовлено; судовий збір у розмірі 2404,53 грн покладено на позивача.

Судове рішення мотивоване тим, що, з огляду на не подання позивачем актів-рахунків прийому здачі депозитарних послуг за період з лютого місяця 2012 року по грудень місяць 2015 року та, відповідно, відсутність у суду можливості самостійно визначати вартість послуг, які могли бути надані Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК", місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача 14250 грн комісійної винагороди виключно за період з січня місяця 2016 року по листопад місяць 2023 року, що, в свою чергу, також зумовило проведення судом перерахунку заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені і штрафу) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат і 3% річних), виходячи з встановленого ним розміру основної заборгованості за договором про відкриття рахунку в цінних паперах №693/06 від 29.11.2006.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2024 у справі №916/124/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що останній просить стягнути з відповідача заборгованість зі сплати за зберігання цінних паперів на рахунку у розмірі 150 грн за кожний місяць обслуговування, тобто суму заборгованості за послуги, які надаються у будь-якому разі, якщо на рахунку депонента обліковуються цінні папери, у зв`язку з чим відсутність у матеріалах справи актів приймання-передачі наданих послуг за період з лютого місяця 2012 року по грудень місяць 2015 року, зумовлена знищенням цих документів, не унеможливлює стягнення відповідної заборгованості за вказаний період, а також нарахованих на неї сум пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (120872,66 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 15.08.2024 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, вказаною ухвалою суду було встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 30.08.2024, а також повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" про передбачений частиною шостою статті 6 Господарського процесуального кодексу України обов`язок останнього зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через вказану систему або її окрему підсистему (модуль).

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.08.2024, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/124/24 та вирішено здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, Товариству з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" було направлено за адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: м. Одеса, вул. Канатна, 4, між тим вищенаведена ухвала повернулася на адресу апеляційного господарського суду з проставленою на конверті позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

За умовами частин другої-четвертої статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами п`ятою, шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі Правила надання послуг поштового зв`язку).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

При цьому до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії").

Колегія суддів також зауважує на тому, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, що узгоджується зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, вказаною, зокрема, в рішенні останнього у справі "Пономарьов проти України".

Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в якому ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 у справі №916/124/24 була оприлюднена 19.08.2024, тим більше, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ", виступаючи відповідачем у цій справі, є безпосередньо зацікавленим вчиняти дії з метою одержання інформації про хід та стан справи і несе ризик настання несприятливих наслідків в результаті невжиття заходів щодо отримання інформації про рух справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вжив усіх належних та необхідних заходів для повідомлення відповідача про апеляційний розгляд даної справи, зокрема, направляючи відповідачу рекомендованою кореспонденцією копію ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 у справі №916/124/24 за адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, при цьому враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження порушення оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів зазначає про те, що в силу приписів пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином сповіщений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

29.11.2006 між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" ("Зберігач") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" ("Депонент") укладено договір про відкриття рахунку в цінних паперах №693/06 (далі договір №693/06 від 29.11.2006), за умовами пункту 1 якого Депонент доручає, а Зберігач зобов`язується надавати Депоненту послуги щодо відкриття та ведення рахунку в цінних паперах, зберігання належних депоненту цінних паперів, проведення операцій по даному рахунку, отримання прибутку по цінних паперах на викладених нижче умовах, згідно з Положенням про депозитарну діяльність, затвердженого ДКЦПФР від 26.05.1998 за №61, внутрішнього положення Зберігача цінних паперів та інших внутрішніх документів Зберігача, чинного законодавства України та на підставі розпоряджень Депонента.

В силу пункту 2.1 договору №693/06 від 29.11.2006 Зберігач зобов`язаний, зокрема, відкрити Депоненту рахунок у цінних паперах протягом трьох робочих днів після подання Депонентом належним чином оформлених документів згідно з вимогами Зберігача та чинного законодавства України; здійснювати зберігання та облік цінних паперів Депонента, що зберігаються у Зберігача; здійснювати ведення рахунку в цінних паперах шляхом виконання операцій в строки, обумовлені внутрішніми документами Зберігача, якщо порядок виконання операції не суперечить чинному законодавству України.

Положеннями пункту 2.2 договору №693/06 від 29.11.2006 передбачено, що Зберігач має право, зокрема, вносити зміни до внутрішніх документів Зберігача відносно взаємодії Депонента та Зберігача, порядку виконання розпоряджень від Депонента та в тарифи Зберігача.

Депонент зобов`язаний, зокрема, виконувати вимоги чинного законодавства України та внутрішніх документів Зберігача; а також сплачувати послуги Зберігача відповідно до тарифів, умов та строків, передбачених даним договором (пункт 2.3 договору №693/06 від 29.11.2006).

У пункті 3 договору №693/06 від 29.11.2006 визначено, що Депонент сплачує послуги Зберігача згідно з даним договором та відповідно до затверджених тарифів Зберігача (додаток №1), які є невід`ємною частиною даного договору та не суперечать вимогам, встановленим ДКЦПФР згідно з Антимонопольним комітетом України. Оплата послуг Зберігача включає в себе абонентську плату та вартість послуг в залежності від виконаних дій та/або операцій згідно з тарифами Зберігача. Види, кількість та загальна вартість послуг, наданих Депоненту згідно з даним договором, у тому числі проведених за відповідний період, належним чином відображаються в акті прийому-передачі наданих послуг за певний період, який підписують сторони. Плата за послуги, надані Зберігачем, вноситься Депонентом щомісячно до 15 числа, наступного за тим місяцем, в якому надавалися послуги згідно з актом прийому-передачі наданих послуг. В окремих випадках акт прийому-передачі наданих послуг може надаватися в строки за домовленістю сторін. Тарифи за депозитарне обслуговування можуть змінюватись, про що Зберігач зобов`язаний письмово сповістити Депонента не пізніше як за 10 робочих днів до моменту вступу в силу нових тарифів. У випадку, якщо сторони не дійдуть спільної згоди щодо нових тарифів, Депонент має право розірвати договір в порядку, зазначеному у пункті 7 даного договору.

Відповідно до пункту 6 договору №693/06 від 29.11.2006 у випадку невиконання або неналежного виконання однією зі сторін своїх обов`язків, передбачених даним договором або чинним законодавством України, винна сторона несе майнову відповідальність за нанесені збитки іншій стороні та повинна усунути дані порушення в найкоротші строки. У випадку затримки сплати вартості наданих послуг Зберігача Депонент сплачує Зберігачу пеню у розмірі 0,5% від загальної суми (за кожен день прострочення), що підлягає до сплати. Якщо платіж за надані Депоненту депозитарні послуги прострочено більш ніж на тридцять днів, то така дія Депонента вважається відмовою від виконання умов даного договору та зобов`язує Депонента сплатити штраф у розмірі 50% від суми заборгованості Депонента, визначеної на день фактичної сплати. Виплата штрафу та/або пені не звільняє сторони від виконання умов по даному договору.

Згідно з пунктом 7 договору №693/06 від 29.11.2006 даний договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами. Строк дії договору один рік. У випадку, коли строк дії договору закінчуватиметься, а сторони не виявляють письмового бажання розірвати договір, він вважається продовженим на кожен наступний рік відповідно. Сторона, що виявила бажання з будь-яких причин розірвати договір, повинна письмово повідомити іншу сторону за сорок п`ять днів до моменту розірвання із зазначенням причин. Договір може бути розірваний лише за умови відсутності на рахунку депонента цінних паперів. За три робочі дні до моменту розірвання даного договору Депонент зобов`язаний оплатити Зберігачу всі надані або неоплачені послуги, а також закрити рахунок до моменту розірвання даного договору.

Додатком до договору №693/06 від 29.11.2006 виступає витяг з тарифів за послуги Зберігача цінних паперів, в якому визначено, що вартість послуги зі зберігання цінних паперів на рахунку становить 150 грн за місяць, які підлягають сплаті протягом п`ятнадцяти календарних днів наступного місяця.

Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" відкрито рахунок у цінних паперах №003693, на якому зберігаються цінні папери депонента Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ", що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах за періоди з 29.11.2006 по 11.10.2013, з 05.06.2013 по 21.12.2023 та станом на 21.12.2023.

На виконання договору №693/06 від 29.11.2006 позивачем було оформлено акти-рахунки прийому-здачі депозитарних послуг за 2016 рік (т.І а.с.116-127), за 2017 рік (т.І а.с.104-115), за 2018 рік (т.І а.с.92-103), за 2019 рік (т.І а.с.80-91), за 2020 рік (т.І а.с.68-79), за 2021 рік (т.1 а.с.56-67), за 2022 рік (т.І а.с.44-55), за 2023 рік (т.І а.с.33-43).

Вищенаведені акти-рахунки прийому-здачі депозитарних послуг надсилалися на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" засобами поштового зв`язку, про що свідчать копії списків згрупованих відправлень Акціонерного товариства "Укрпошта", реєстрів, фіскальних чеків та конвертів.

При цьому позивачем вказано, що за період з березня місяця по червень місяць 2022 року працівники Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" працювали віддалено у зв`язку з запровадженням військового стану та бойовими діями на околицях міста Києва, внаслідок чого рахунки засобами поштового зв`язку депонентам не надсилалися, а були надіслані разом з рахунками в наступному місяці (червні місяці 2022 року).

Щодо копій реєстрів про відправку актів-рахунків прийому-здачі депозитарних послуг, оформлених до 2016 року позивач повідомив, що відповідні поштові реєстри та акти-рахунки за вказаний період були знищені у зв`язку зі спливом визначеного строку їх зберігання, на підтвердження чого до суду першої інстанції було подано копії витягів з акту №21 від 04.04.2023 про вилучення для знищення документів (щодо місячних рахунків за послуги), з акту №15 від 16.02.2016 про вилучення для знищення документів (щодо реєстрів на відправлену поштову кореспонденцію), з акту №16 від 29.12.2016 про вилучення для знищення документів (щодо реєстрів на відправлену поштову кореспонденцію), з акту №17 від 12.03.2018 про вилучення для знищення документів (щодо реєстрів на відправлену поштову кореспонденцію), з акту №20 від 14.09.2021 про вилучення для знищення документів (щодо реєстрів на відправлену поштову кореспонденцію), з акту №21 від 14.09.2021 про вилучення для знищення документів (щодо реєстрів на відправлену поштову кореспонденцію).

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 120872,66 грн, з яких: 27950 грн заборгованості зі сплати послуг зберігання цінних паперів на рахунку (комісія депозитарної установи прострочена та строкова), 49183,25 грн пені, 13900 грн штрафу, 6105,26 грн 3% річних та 23734,15 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" прийнятих на себе зобов`язань за договором №693/06 від 29.11.2006.

Задовольняючі частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що не подання позивачем актів-рахунків прийому здачі депозитарних послуг за період з лютого місяця 2012 року по грудень місяць 2015 року та, відповідно, відсутність у суду можливості самостійно визначати вартість послуг, які могли бути надані Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК", зумовлюють стягнення з відповідача 14250 грн вартості послуг зберігання цінних паперів на рахунку, наданих виключно за період з січня місяця 2016 року по листопад місяць 2023 року, що, в свою чергу, зумовило проведення судом перерахунку заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені і штрафу) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат і 3% річних), виходячи з встановленого ним розміру основної заборгованості за договором №693/06 від 29.11.2006.

Колегія суддів не повністю погоджується з вищенаведеними висновками Господарського суду Одеської області з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваного договору, встановити фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права

Як зазначалося вище, між сторонами був укладений договір про відкриття рахунку в цінних паперах №693/06 від 29.11.2006.

Правові засади функціонування депозитарної системи України, порядок реєстрації та підтвердження прав на емісійні цінні папери та прав за ними у системі депозитарного обліку цінних паперів, а також порядок проведення розрахунків за правочинами щодо емісійних цінних паперів регламентовані Законом України "Про депозитарну систему України".

Відповідно до пунктів 1, 5 частини першої статті 1 Закону України "Про депозитарну систему України" власник рахунка у цінних паперах особа, якій професійним учасником депозитарної системи України та/або Національним банком України відкрито рахунок у цінних паперах, а депозитарна діяльність діяльність професійних учасників депозитарної системи України та Національного банку України щодо надання послуг із зберігання та обліку цінних паперів, обліку і обслуговування набуття, припинення та переходу прав на цінні папери і прав за цінними паперами та обмежень прав на цінні папери на рахунках у цінних паперах депозитарних установ, емітентів, депозитаріїв-кореспондентів, осіб, які провадять клірингову діяльність, депонентів, номінальних утримувачів, здійснення обліку часток товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, а також надання інших послуг, які відповідно до цього Закону мають право надавати професійні учасники депозитарної системи України.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про депозитарну систему України" система депозитарного обліку цінних паперів (далі - система депозитарного обліку) сукупність інформації, записів про емісійні цінні папери (вид із зазначенням типу, номінальна вартість і кількість, реєстр кодів цінних паперів (міжнародних ідентифікаційних номерів цінних паперів), обмеження обігу тощо) на рахунках у цінних паперах власників таких рахунків; інформації про емітентів; про власників цінних паперів, які мають права за цінними паперами та права на цінні папери; про обмеження прав на цінні папери та прав за цінними паперами; про осіб, уповноважених власниками цінних паперів (управителів, заставодержателів, інших осіб, наділених відповідними правами щодо цінних паперів); про номінальних утримувачів; інші дані, що дають змогу ідентифікувати емісійні цінні папери і зазначених осіб; інша передбачена законодавством інформація. Набуття і припинення прав на цінні папери і прав за цінними паперами здійснюються шляхом фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку. У системі депозитарного обліку реєструються обмеження прав на цінні папери. У системі депозитарного обліку можуть реєструватися обмеження прав за цінними паперами у випадках та в порядку, встановлених Комісією.

Рахунок у цінних паперах депонента відкривається депозитарною установою на підставі договору про обслуговування рахунка в цінних паперах власнику цінних паперів, співвласникам цінних паперів або нотаріусу, на депозит яких внесено цінні папери, а також самій депозитарній установі (на підставі наказу керівника цієї депозитарної установи) або Національному банку України відповідно до законодавства. Договір про обслуговування рахунка в цінних паперах укладається між депонентом та депозитарною установою, відповідно до якого депозитарна установа в установленому Комісією порядку на рахунку у цінних паперах веде облік цінних паперів, що належать власникові, співвласникам цінних паперів, у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідному кредиторові, а також облік прав зазначених осіб на цінні папери, що обліковуються на певному рахунку у цінних паперах, та обмеження таких прав (частина перша статті 5 Закону України "Про депозитарну систему України").

Положеннями частини першої статті 6 Закону України "Про депозитарну систему України" передбачено, що депозитарний облік цінних паперів облік цінних паперів, прав на цінні папери та їх обмежень на рахунках у цінних паперах (далі - депозитарний облік). Депозитарний облік у системі депозитарного обліку цінних паперів ведеться у кількісному виразі. При цьому облік прав на цінні папери конкретного власника ведеться виключно депозитарними установами (крім обліку прав на цінні папери, які обліковуються на рахунку номінального утримувача), Національним банком України у визначених цим Законом випадках і депозитаріями-кореспондентами, номінальними утримувачами чи їх клієнтами, а облік цінних паперів і прав за цінними паперами - виключно Центральним депозитарієм або Національним банком України.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Укладаючи правочин сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено цим правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.

Як зазначалося вище, підставою для звернення Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" з позовом у даній справі визначено наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" заборгованості перед позивачем за договором №693/06 від 29.11.2006, у зв`язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаним правочином та зміст таких операцій.

Умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Водночас визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суду у розгляді даної справи, окрім обставин оформлення первинних документів, необхідно дослідити факт наявності або відсутності реального руху активів (зокрема, не лише факт відкриття рахунку у цінних паперах, але і реальне використання цього рахунку для зберігання цінних паперів).

Як зазначалося вище, на виконання договору №693/06 від 29.11.2006 позивачем було оформлено та за належною адресою направлено відповідачу для підписання акти-рахунки прийому-здачі депозитарних послуг за період з січня місяця 2016 року по листопад місяць 2023 року, між тим зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" зазначені акти підписано не було.

При цьому судом апеляційної інстанції враховується, що передання та прийняття робіт (послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт (надання послуг) за договором (угодою) у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про підписання такого акту та, відповідно, прийняття робіт (послуг). Крім того, виконавець робіт (надавач послуг) не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта здачі-прийняття робіт (надання послуг), а має лише констатувати факт відмови від підписання останнього за відсутності належних підстав для цього.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав позивачеві мотивованої відмови від підписання актів-рахунків прийому-здачі депозитарних послуг за період з січня місяця 2016 року по листопад місяць 2023 року (зокрема, не висловив жодних заперечень щодо факту зберігання цінних паперів, вартості такого зберігання тощо).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про безпідставність ухилення відповідача від підписання вищенаведених актів-рахунків прийому-здачі депозитарних послуг за договором №693/06 від 29.11.2006.

Водночас, заявляючи до стягнення заборгованість зі сплати послуг зберігання цінних паперів на рахунку за період з лютого місяця 2012 року по листопад місяць 2023 року, позивач не надав до місцевого господарського суду акти-рахунки прийому-здачі депозитарних послуг за період з лютого місяця 2012 року по грудень місяць 2015 року, посилаючись на їх знищення внаслідок спливу встановлених строків зберігання, про що свідчать подані Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" витяги з актів про вилучення для знищення документів.

Перевіривши строки зберігання документації, визначені у Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України із зазначенням строків зберігання, затвердженому постановою правління Національного банку України №601 від 08.12.2004 (втрата чинності відбулася 01.01.2019), та у Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання, що виступає додатком до Правил застосування переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, затверджених постановою правління Національного банку України №130 від 27.11.2018, апеляційний господарський суд встановив, що строк зберігання щомісячних рахунків за послуги та реєстрів на відправлену поштову кореспонденцію за період з лютого місяця 2012 року по грудень місяць 2015 року сплив на момент оформлення вищенаведених актів про вилучення для знищення документів, що, в свою чергу, зумовлює правомірність їх знищення, внаслідок чого позивач об`єктивно не мав можливості надати відповідні первинні документи до суду першої інстанції в межах розгляду даної справи.

Між тим, в силу частин першої, другої статті 8 Закону України "Про депозитарну систему України" документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента (у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідного кредитора) є виписка з рахунка в цінних паперах депонента, яка видається депозитарною установою на вимогу депонента або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах. Виписка з рахунка в цінних паперах номінального утримувача є документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери на рахунку номінального утримувача, що належать клієнтам номінального утримувача або клієнтам клієнта номінального утримувача, та не є підтвердженням права власності на цінні папери.

Отже, враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства, сама по собі відсутність актів-рахунків прийому-здачі депозитарних послуг жодним чином не свідчить про неможливість документального підтвердження факту зберігання цінних паперів на рахунку шляхом подання до суду відповідних виписок з рахунка в цінних паперах станом на конкретний період часу.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №920/528/19).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту реального виконання договору №693/06 від 29.11.2006 шляхом зберігання цінних паперів на рахунку Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" було подано до суду першої інстанції належні та допустимі у розумінні процесуального закону докази, а саме: виписки про стан рахунку в цінних паперах за періоди з 29.11.2006 по 11.10.2013, з 05.06.2013 по 21.12.2023 та станом на 21.12.2023, які підтверджують обставини безперервного зберігання позивачем відповідних цінних паперів з моменту укладення договору і до листопада місяця 2023 року включно, тобто і за період з лютого місяця 2012 року по грудень місяць 2015 року, за який не подано акти-рахунки прийому-здачі депозитарних послуг у зв`язку з їх знищенням.

Висновок місцевого господарського суду щодо відсутності можливості визначати вартість послуг зберігання цінних паперів на рахунку за період з лютого місяця 2012 року по грудень місяць 2015 року є необґрунтованим, оскільки вартість відповідних послуг була відображена у витязі з тарифів за послуги Зберігача цінних паперів, який виступає додатком до договору №693/06 від 29.11.2006, і становить 150 грн за місяць. Докази зміни вартості вказаних послуг у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору №693/06 від 29.11.2006, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів проведення оплати відповідачем вартості послуг зберігання цінних паперів на рахунку за період з лютого місяця 2012 року по листопад місяць 2023 року, що зумовлює наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" відповідної заборгованості, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 27950 грн основної заборгованості (27800 грн простроченої комісії депозитарної установи та 150 грн строкової комісії депозитарної установи).

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання необхідно кваліфікувати як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визнати таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК", з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №693/06 від 29.11.2006, обґрунтовано нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" 3% річних у загальній сумі 6105,26 грн, нарахованих за період з 16.02.2012 по 10.12.2023, та інфляційні втрати у загальній сумі 23734,15 грн, нарахованих за період з березня місяця 2012 року по листопад місяць 2023 року.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, до боржника, який порушив господарське зобов`язання, можливе застосування штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань.

Судом апеляційної інстанції враховується, що у випадку порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Водночас у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

У пункті 6 договору №693/06 від 29.11.2006 вказано, що у разі, якщо платіж за надані Депоненту депозитарні послуги прострочено більш ніж на тридцять днів, така дія Депонента вважається відмовою від виконання умов даного договору та зобов`язує Депонента сплатити штраф у розмірі 50% від суми заборгованості Депонента, визначеної на день фактичної сплати.

Таким чином, зі змісту вищенаведеного положення договору №693/06 від 29.11.2006 вбачається, що визначення розміру штрафу поставлене сторонами в безпосередню залежність від розміру заборгованості, яка, в свою чергу, встановлюється виключно на день проведення відповідачем її фактичної сплати.

Однак, як зазначалося вище, заборгованість за договором №693/06 від 29.11.2006 не була погашена Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ", у зв`язку з чим на теперішній час не вбачається за можливе визначити базу (розмір заборгованості) для проведення розрахунку штрафу, відтак позовні вимоги про стягнення штрафу не підлягають задоволенню, що безпідставно залишилось поза увагою місцевого господарського суду, який оскаржуваним рішенням стягнув з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" 7050 грн штрафу.

Між тим, суд апеляційної інстанції не може вийти за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (позивача, який подав апеляційну скаргу). Зазначене узгоджується з принципом "заборони повороту до гіршого" ("non reformatio in peius"), який відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом "tantum devolutum quantum appellatum" ("скільки скарги, стільки і рішення"). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

З огляду на викладене, не зважаючи на передчасність вимог про стягнення штрафу та зумовлену цим недоведеність його розміру, Південно-західний апеляційний господарський суд, керуючись принципом заборони повороту до гіршого, дійшов висновку про необхідність залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 7050 грн без змін.

Колегією суддів також враховується, що відповідно до пункту 6 договору №693/06 від 29.11.2006 у випадку затримки сплати вартості наданих послуг Зберігача Депонент сплачує Зберігачу пеню у розмірі 0,5% від загальної суми (за кожен день прострочення), що підлягає до сплати

Проте, як вже зазначалося вище, в силу статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Саме така стала правова позиція Верховного Суду викладена у низці постанов останнього, зокрема, від 04.07.2024 у справі №910/4629/21, від 03.08.2022 у справі №910/6232/21, від 25.07.2022 у справі №925/264/21, від 20.01.2022 у справі №910/20734/20 тощо.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд в межах визначеного позивачем періоду (11.12.2022-10.12.2023) здійснив перерахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, внаслідок чого дійшов висновку про те, що загальна сума пені становить 12322,82 грн.

Однак, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 12322,82 грн пені, апеляційний господарський суд вбачає наявність правових підстав для зменшення розміру цієї штрафної санкції на 90% (до 1232,28 грн) з огляду на наступне.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, з огляду на те, що загальний розмір пені становить 44,09% суми основної заборгованості з оплати вартості послуг зберігання цінних паперів на рахунку, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені на 90% (до 1232,28 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

При цьому, під час вирішення питання про зменшення штрафних санкцій колегією суддів враховано інтереси позивача, оскільки стягнення 3% річних, інфляційних втрат та частини заявлених до стягнення суми штрафних санкцій має забезпечити баланс інтересів сторін.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2024 у справі №916/124/24 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" 13700 грн основного боргу (простроченої заборгованості по сплаті комісії депозитарної установи), 927,45 грн пені, 4436,55 грн 3% річних та 22121,56 грн інфляційних втрат з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині та зміну розподілу судових витрат.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволенню позову та апеляційної скарги (позов задоволено на 63,84%, а апеляційну скаргу на 54,5%), при цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір пені, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються відповідачем у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2024 у справі №916/124/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" 13700 грн основного боргу (простроченої заборгованості по сплаті комісії депозитарної установи), 927,45 грн пені, 4436,55 грн 3% річних та 22121,56 грн інфляційних втрат скасувати, позов в цій частині задовольнити, в частині розподілу судових витрат змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" 27950 грн основного боргу (заборгованості з оплати послуг зберігання цінних паперів на рахунку), 6105,26 грн 3% річних, 23734,15 грн інфляційних втрат, 7050 грн штрафу, 1232,28 грн пені та 1933,08 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позову відмовити".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМТРАСТ" на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" 2475,39 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.09.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук