Ухвала

від 22.07.2024 по справі 761/8014/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 року

м. Київ

справа № 761/8014/21

провадження № 61-9723ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Кафідової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року заяву ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики залишено без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року визнано неподаною та повернуто без розгляду, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Апеляційний суд встановив, що ухвала про відмову у задоволенні заяви про поновлення провадження у справі не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

У липні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою, правильне застосування судом норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Такого висновку Суд дійшов з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої та другої статті 353 ЦПК України визначений перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Аналіз статті 353 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що ухвала про відмову у задоволенні заяви про поновлення провадження у справі, не є тією ухвалою, яка згідно з положеннями статті 353 ЦПК України підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 наголосив, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення.

Відсутність ухвали про відмову у поновленні провадженні у справі у переліку, визначеному у статті 353 ЦПК України, не є обмеженням права позивача на доступ до суду, оскільки у позивача за процесуальним законом є право на оскарження саме ухвали про зупинення провадження у справі.

Отже, відсутність у статті 353 ЦПК України прямої вказівки на можливість апеляційного оскарження ухвали про відмову в задоволенні клопотання про поновлення провадження у справі в цьому випадку має тлумачитись як неможливість апеляційного оскарження такої ухвали.

Схожого висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 березня 2024 року у справі № 640/12926/20 (провадження № К/9901/25429/21).

Пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).

Згідно з пунктом «d» статті 5 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 7 лютого 1995 року для забезпечення того, щоби суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.

Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Така мета є легітимною.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги з підстав, визначених пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України, оскільки ухвала про відмову у задоволенні заяви про поновлення провадження у справі не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення.

Відповідно до частини четвертої та шостої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, то колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не впливають на законність і обґрунтованість судового рішення, а є незгодою заявника з його змістом та тлумаченням норм процесуального права на свій розсуд.

Керуючись пунктом 1 частини другої, частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник