Ухвала

від 22.07.2024 по справі 718/8/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 липня 2024 року

м. Київ

справа № 718/8/24

провадження № 61-9685ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Денегою Давидом Михайловичем, на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 25 березня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Чернівецького нотаріального округу Чернівецької області Олексюк Світлана Василівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_1 , звернувся до суду, уточнивши позовні вимоги відповідно до заяви від 28 лютого 2024 року, з позовом до ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 25 березня

2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 14 липня 2023 року № 2388, витребувано із чужого незаконного володіння будинок загальною площею 92,4 м кв., по АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 975 грн витрат на правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6 975 грн витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 784 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 874 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду у частині стягнення витрат на правничу допомогу, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, неповно з`ясувавши обставини справи

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 25 березня

2024 року змінено.

Мотивувальну частину рішення суду першої інстанції викладено в редакції цієї постанови.

Змінено резолютивну частину рішення суду першої інстанції, викладено її в іншій редакції.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 487,50 грн витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10 462,50 грн витрат на правничу допомогу.

У липні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Денегою Д. М., на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області

від 25 березня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду

від 05 червня 2024 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 25 березня 2024 року у частині стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу у розмірі 6 975,00 грн і постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 червня 2024 року повністю та ухвалити рішення у частині стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь по 22 800,00 грн витрат на правничу допомогу з кожного, стягнути з відповідачів судові витрати.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Денегою Д. М., обґрунтована тим, що вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, суди попередніх інстанцій не врахували складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та витраченого на надання професійної допомоги часу. Зокрема, не надано належної оцінки доказам, поданим на підтвердження понесення заявником витрат на правову допомогу.

Крім того, на думку заявника, апеляційний суд застосував норму права без урахування правових висновків, зокрема, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Як визначено у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин третьої - шостої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, ЦПК України передбачено основні критерії, які підлягають врахуванню при визначенні та розподілі судових витрат у вигляді правничої допомоги: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру та співмірність зі складністю справи і пропорційність до ціни позову.

Аналогічний висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Таке тлумачення норм процесуального закону також узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

Частиною першою статті 81 ЦПК України також визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Такий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

На підтвердження витрат, понесених заявником на правничу допомогу, адвокатом Денегою Д. М. до суду першої інстанції надано: договір № Д23-10-12 про надання правничої допомоги та здійснення представництва, додаток від 24 жовтня 2023 року № 1 до вказаного договору та платіжне доручення від 26 жовтня 2023 року

№ 0.0.327315325812.

Визначаючи суму витрат на правничу допомогу, що підлягає компенсації, суди керувались критеріями реальності наданих адвокатських послуг, а також співмірності у питанні співставлення складності справи до обсягу і складності виконаної адвокатом роботи.

Задовольняючи частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з критерію реальності адвокатських послуг, а також критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що не підлягають компенсації витрати, понесені у зв`язку з підготовкою та поданням до правоохоронних органів заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також визнала необґрунтованим включення у перелік витрат послуги з «формування позиції у справі» як самостійного виду адвокатської діяльності, оскільки вона охоплюється діями адвоката з підготовки позовної заяви, а також врахувала клопотання відповідачів про зменшення розміру заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу.

Погоджуючись з позицією суду першої інстанції у частині визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, визнала присуджені 13 950,00 грн обґрунтованим і розумним розміром компенсації за вказані послуги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції у частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу між відповідачами, колегія суддів перерозподілила суму пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, заявлених до них.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, є безпідставними, оскільки суди надали оцінку доказам, наданим на підтвердження понесених витрат на правову допомогу та застосували критерії розумності та реальності адвокатських витрат, відтак відсутні підстави вважати, що оскаржувані судові рішення суперечить вказаному правовому висновку.

Також колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі

№ 910/15944/17 щодо загального порядку доведення сторонами підстав зменшення таких витрат, у розрізі врахування судом питання, чи не буде для сторони розмір присуджених витрат надмірним тягарем, з огляду на те, що висновки, наведені у вказаній постанові суду касаційної інстанції, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваних судових рішеннях.

Оцінюючи клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суди врахували невелику складність справи, факт визнання позову відповідачами в підготовчому судовому засіданні тощо. Натомість питання врахування, чи становитиме виплата для відповідачів надмірний тягар, залишається на розсуд суду, оскільки докази досліджуються судами у їх сукупності.

Зокрема, у справі, на яку посилається заявник, суб`єктом зобов`язання є бюджетна установа, а, оцінюючи ті чи інші докази, суд виходить з фактичних обставин кожної конкретної справи.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з наданою судом оцінкою доказам на підтвердження витрат на правову допомогу, проте, на підставі вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до таких висновків, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Денегою Давидом Михайловичем, на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області

від 25 березня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду

від 05 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Чернівецького нотаріального округу Чернівецької області Олексюк Світлана Василівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник