Рішення

від 18.07.2024 по справі 240/7123/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 року м. Житомир справа № 240/7123/24

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати протиправними дії Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області щодо відмови у наданні їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та у видачі посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни;

- зобов`язати Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області встановити ОСОБА_1 статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни встановленого зразка.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона зверталася до відповідача із заявою про надання їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з видачею відповідного посвідчення. Однак відповідач відмовив через відсутність підстав для встановлення дружинам померлих ліквідаторів на Чорнобильській АЕС статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Роз`яснив, що соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов`язана із захворюванням, пов`язаним із виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач, вважаючи надану відмову протиправною, звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 01.05.2024 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження по справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (в порядку ст. 262 КАС України).

31.05.2024 до суду від Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав і просив у їх задоволенні відмовити. Зазначив, що дія статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не поширюється на сім`ї осіб, які померли внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Оскільки померлий чоловік позивача відносився саме до таких осіб, тому ОСОБА_1 правомірно відмовлено у наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 07.06.1975.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 27.10.2023.

У березні 2024 року позивач звернулася до Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області із заявою, у якій просила надати їй статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

На вказане звернення відповідач надав відповідь № 952 від 12.03.2024, у якій відмовив позивачу у наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, оскільки норми статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не поширюється на сім`ї осіб, які померли внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правовий статус ветеранів війни регламентується Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХII).

У преамбулі до Закону №3551-ХII зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно зі ст. 4 Закону № 3551-ХII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХIІ, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Згідно з п. 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону № 3551-ХIІ визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Такими чином, обов`язковими умовами, за яких ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС може бути віднесено до осіб з інвалідністю внаслідок війни є наявність факту інвалідності, доказів залучення особи до виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Судом встановлено, що згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 від 30.08.2023, померлий чоловік позивача ОСОБА_2 був особою з інвалідністю 2 групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Отже, на нього поширювалась дія Закону № 3551-ХII.

Порядок проведення військово-лікарської експертизи визначається Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, що затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення № 402)

Так, відповідно до п. 1.1 розділу І цього Положення, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до п. 2.4.5, 21.30 Положення № 402, військово-лікарська комісія може приймати постанову про причинний зв`язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), яке призвело до смерті військовослужбовця, і причину смерті в одному з формулювань, вказаних у пунктах 21.5, 21.6 розділу II Положення.

Згідно з п. 21.6 Положення № 402, при встановленні причинного зв`язку захворювань військовослужбовців з аварією на Чорнобильській АЕС та інших ядерних об`єктах, учасників ядерних випробувань і випробувань ядерної зброї та тих, що брали участь у складанні ядерних боєприпасів і здійснювали на них регламентні роботи для проведення відповідних випробувань і військових навчань, постанови приймаються, зокрема, у таких формулюваннях (наявність посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії (постраждалого від наслідків аварії) на Чорнобильській АЕС відповідної категорії при встановленні причинного зв`язку обов`язкова):

а) "Захворювання, ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" якщо захворювання виникли у період ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, загострились або ускладнились, призвели до інвалідності чи смерті у строки, передбачені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 травня 1997 року № 150 "Про затвердження нормативних актів щодо хвороб, при яких може бути встановлений причинний зв`язок з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 вересня 1997 року за № 448/2252, і військовослужбовець, колишній військовослужбовець має посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Визначення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, каліцтва, травми), що призвело до смерті військовослужбовця, колишнього військовослужбовця, проводиться штатними військово-лікарськими комісіями (п. 21.9 розділу ІІ Положення № 402).

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 під час проходження служби в органах внутрішніх справ в зонах безпеки ЧАЕС був безпосередньо зайнятий у роботах по ліквідації наслідків аварії, а саме з 04.05.1986 по 24.05.1986 в зоні три (м. Прип`ять).

У померлого чоловіка позивача було посвідчення ветерана органів внутрішніх справ від 01.11.2005.

ОСОБА_2 також мав статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році категорії 1 згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 від 23.05.2023.

З 25.08.2023 ОСОБА_2 було встановлено другу групу інвалідності захворювання ТАК пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 409483 від 25.08.2023.

30.08.2023 ОСОБА_2 видано посвідчення серії НОМЕР_3 як ветерану війни - особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 27.10.2023.

Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 29.12.2023 №9669, захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням ним службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Таким чином, уповноваженим органом державної влади (ВЛК) встановлено причинний зв`язок смерті чоловіка позивача внаслідок захворювання, набутого у зв`язку з виконанням службових обов`язків з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відтак, за результатами розгляду справи судом встановлено, що на чоловіка позивача за життя поширювалась дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і він мав право на пільги, передбачені законодавством для ветеранів війни-осіб з інвалідністю внаслідок війни; до смерті чоловіка позивача призвело захворювання, пов`язане з виконанням ним службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У силу приписів п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону № 3551-ХII, до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

Змістовний аналіз наведеної норми у сукупності з положеннями ст. 4, ст. 7 Закону № 3551-ХII дає змогу зробити висновок, що чинність цього Закону поширюється на членів сім`ї військовослужбовців та прирівняних до них осіб, які: 1) загинули (пропали безвісті); або 2) померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків); або 3) померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.

При цьому, відповідно до абзацу 9 ч. 1 статті 10 Закону № 3551-ХII, до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належить один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

Отже, позивач, будучи членом сім`ї померлого учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС зі статусом особи з інвалідністю внаслідок війни, смерть якого настала у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням службових обов`язків, вважається особою, на яку поширюється чинність Закону № 3551-ХII.

Більше того, поширення чинності Закону № 3551-ХII на позивача є похідними від приналежності її померлого чоловіка до категорії ветеранів війни-осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Відтак, дії відповідача щодо відмови позивачеві у присвоєнні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі положень ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є протиправними.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача встановити статус і видати посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни суд зазначає наступне.

Згідно з п. 2 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктами, 4, 7 вказаного Порядку передбачено, що особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХII, видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого". Посвідчення видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Питання встановлення спірного статусу належить до дискреційних повноважень відповідача за наслідками розгляду поданих особою заяви і документів та з дотриманням встановленої процедури.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача встановити позивачу відповідний статус.

Разом з тим, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Підставами для визнання протиправними дій чи скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який вчинив ці дії чи прийняв рішення. При цьому обов`язковою умовою оскарження дій, рішень є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відтак, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Указаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи протиправний характер наданої відповідачем відмови, задля ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає можливим зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 03.03.2024 та вирішити питання щодо визнання за ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) - вдови ветерана війни інваліда ІІ групи, відповідно до Закону № 3551-ХII, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням вимог частини першої статті 139 КАС України, сплачений при зверненні до суду судовий збір належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області (вул. Європейська, 83, м. Бердичів, Житомирська область, 13306, код ЄДРПОУ 03192810) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та у видачі посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

Зобов`язати Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.03.2024 та вирішити питання щодо визнання за ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) - вдови ветерана війни інваліда ІІ групи, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_1 968,96 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Ю. Романченко