Постанова

від 18.07.2024 по справі 160/7238/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 липня 2024 року м. Дніпросправа № 160/7238/22(суддя Горбалінський В.В., м. Дніпро)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,

за участю секретаря судового засідання Корсун Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Громадської організації «Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги», Громадської організації «Платформа Громадський контроль» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у справі №160/7238/22 за позовом Громадської організації «Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги» до Дніпровської міської ради, треті особи: ОСОБА_1 , фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , Громадська організація «Платформа Громадський контроль» про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація «Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги» 20 травня 2022 року звернулась до суду з позовом до Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Громадська організація «Платформа Громадський контроль» згідно з яким, просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської міської ради №260/14 від 22.12.2021 року «Про погодження та затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої».

Позов обґрунтування тим, що рішенням Дніпровської міської ради № 260/14 від 22.12.2021 року затверджено «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» в районі вул. Широка в м. Дніпро Дніпровської міської ради Дніпровського району» (далі проект землеустрою) яке є протиправним та необґрунтованим, оскільки вказаний проект землеустрою ґрунтується на завідомо недостовірних, спотворених даних, які суперечать фактичним обставинам і даним Державного земельного кадастру.

Так відповідно до актуальних даних Публічної кадастрової карти України, історичних карт міста Катеринослав, інформації КЗК «Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького ДОР», а також зовнішнього вигляду озера в районі вулиці Широкої у м. Дніпрі знаходиться водний об`єкт під назвою «Московське озеро», та відсутній такий водний об`єкт, як «розширене плесо ДПК «Московський».

Крім того, в вказаному проекті землеустрою, відсутні належні обґрунтування розмірів водоохоронної зони та прибережної захисної смуги. В Таблиці 2 «Проектне рішення» Пояснювальної записки до Проекту наведені дані: ширина водоохоронної зони - від 42 до 158 м, ширина прибережної захисної смуги - 36 м, що суперечить ст.88 Водного кодексу України, проте у Проекті взагалі відсутнє будь-яке обґрунтування саме таких розмірів водоохоронної зони та прибережної захисної смуги.

Також цей проект землеустрою, розроблений на замовлення особи, яка є неналежним замовником, так як згідно з п. 3 ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України та абз. 5 п. 3 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування та використання земель» замовником документації із землеустрою має бути відповідна сільська, селищна, міська ради, а не приватна особа ОСОБА_1 ; проект не відповідає положенням ст. 88 Водного кодексу України, так як стосується лише частини узбережжя озера Московського, а не навколо водойму; він не був погоджений належним чином, оскільки відповідно до абзацу другого п.3 частини 3 ст.186 Земельного кодексу України проект землеустрою, що стосується водоохоронної зони та прибережної захисної смуги, підлягає погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Водночас, спірний проект стосується території, на якій створено ландшафтний заказник місцевого значення «Лівобережний» (рішення Дніпропетровської обласної ради від 09.10.2020 року №656-25/VII), а тому повинен бути погодженим також з Дніпропетровською обласною державною адміністрацією.

Позивач зазначив, що рішення про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги є регуляторним актом в розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», оскільки встановлює правила ведення господарської діяльності. Водночас на час прийняття спірного рішення був відсутній аналіз регуляторного впливу та проект регуляторного акта не був оприлюднений.

Також позивач зазначає, що ГО «Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги» є громадською організацією, яка відповідно до статутних завдань здійснює захист екологічних прав громадян та заходи охорони навколишнього природного середовища, а тому відповідно до Орхуської конвенції наділена правом на подання вказаного позову.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у задоволені позову відмовлено повністю.

Вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції зазначив про те, що позивачем не було надано доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, у той час як відповідачем надано докази на підтвердження законності спірного рішення.

Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» в районі вул. Широка в м. Дніпро Дніпровської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та його затвердження відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі відтворює зміст доводів викладених у позові та посилається на зміст постанов Верховного Суду в інших справах.

Зазначає, що конструкція ч.2 ст.88 ВК України, як і інші статті не містять права органів місцевого самоврядування або державної влади зменшувати розміри прибережної захисної смуги, що встановлені цією статтею.

Посилається на відсутність оригіналу електронного доказу «Схеми проектних планувальних обмежень Генерального плану розвитку м. Дніпро» затвердженого рішення ДМР №108/55 від 25.03.2020 року та № 84/60 від 02.09.2020 р та як наслідок безпідставного врахування судом першої інстанції як доказу його копії.

Зазначає про суперечність висновків суду першої інстанції, враховуючи те, що законодавство яке діяло до 24.07.2021 р. (в редакції Закону №711-ІХ) так і після прямо передбачає, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронних зон затверджуються їх замовниками. Позивач не погоджується з позицією суду, що підлягає застосуванню законодавство, яке діяло на момент замовлення відповідного проекту землеустрою.

Посилається на відсутність геодезичних меж території екомережі «Ломівська».

Зазначає, що ані Водний кодекс, ані Земельний кодекс України не містять дозволу розробляти прибережну захисну смугу на частині прибережної захисної смуги.

Згідно з заявою від 17.04.2024 року Громадська організація «Платформа Громадський контроль» приєдналась до апеляційної скарги позивача.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що позивач безпідставно залишає поза увагою наявний в матеріалах справи висновок експертизи з питань землеустрою складений 16.08.2023 р. Дніпропетровським НДІСЕ, відповідно до якого проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої, який було затверджено оскарженим рішенням, відповідає нормам чинного законодавства з питань землеустрою.

Посилається на наявність наукових висновків щодо спірного об`єкту який відповідно до них не є озером, а має статус каналу та спірні земельні ділянки перебувають поза межами прибережної захисної смуги та смуги відведення каналу.

Звертає увагу, що витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.01.2024 року на заказник місцевого значення «Лівобережний» не включають в себе земельні ділянки відносно яких розроблявся проект землеустрою, який було затверджено оскарженим рішенням.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу відповідач просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Звертає увагу, що проект генерального плану міста не оформлявся у формі електронного документу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та Громадської організації «Платформа Громадський контроль», які підтримали доводи апеляційної скарги, та пояснення представника відповідача, третьої особи: ОСОБА_1 , які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 22.12.2021 року рішенням Дніпровської міської ради № 260/14 погоджено та затверджено проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої, розроблений ФОП ОСОБА_2 на підставі листа-замовлення ОСОБА_1 та договору на виконання робіт №17/06-21 від 17.06.2021 року.

Згідно з пояснювальною запискою до проекту встановлено, що з урахуванням інформації, наданої Регіональним офісом водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України у Дніпропетровській області від 24.06.2021 №1087/03-21, об`єкт проектування представляє собою частину території, прилеглу до дренажно-паводкового каналу «Московський» (приурочений до каналу Лівобережний) у місці розташування колишнього озера, яке набуло в результаті комплексних гідротехнічних робіт морфологічну будову проточного озера-плеса, що зберегло топографо-географічну назву "озеро Московське".

Режимоутворюючий водний об`єкт: дренажно-паводковий канал «Московський» (далі - ДПК "Московський") приурочений до каналу Лівобережний, вид - водотік. За морфометричними характеристиками співвідноситься з малими річками - з площею водозбору до 2 тис. км2.

Згідно з підрозділом «Землі водного фонду прибережна захисна смуга (ПЗС)» розділу 3 Проекту, середньозважена ширина прибережної захисної смуги на ділянці проектування становить 36 метрів.

Згідно з листом Міндовкілля №25/7-11/21346-21 від 06.10.2021 погоджено проект землеустрою за умови дотримання вимог статей 47, 87, 88, 89 Водного кодексу України, статей 60, 61 Земельного кодексу України, статті 47, пункту 1-2 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Закону України «Про землеустрій», Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльність в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, та інших вимог природоохоронного і земельного законодавства.

Законність та обґрунтованість рішення Дніпровської міської ради №260/14 від 22.12.2021 року «Про погодження та затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої» яким погоджено та затверджено проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої, розроблений ФОП ОСОБА_2 є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1-7 статті 88 Водного кодексу України встановлено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів;

для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Зазначені положення співвідносяться з положеннями частин 1, 2, 3 статті 60 Земельного кодексу України щодо встановлення прибережних захисних смуг.

Отже, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, розміри прибережних захисних смуг, встановлених частиною 2 статті 60 Земельного кодексу України та частиною 2 статті 88 Водного Кодексу України, не є незмінними та абсолютними і можуть мати інші розміри відповідно до містобудівної документації, комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів, та можуть бути меншими ніж встановлено ч.2 ст.60 ЗК України та ст. 88 ВК України.

При цьому, суд першої інстанції з`ясував, що як вбачається з наданої відповідачем містобудівної документації, а саме - Додатку № 1 до висновку № 6106-22 «Схема проектних планувальних обмежень Генерального плану розвитку м. Дніпро» (затвердженого рішенням Дніпровської міської ради № 108/55 від 25.03.2020 року та № 84/60 від 02.09.2020 року), на вказаній схемі визначена ширина прибережно-захисної смуги біля водного об`єкту з історичною назвою озеро Московське і розмір цієї прибережно-захисної смуги співвідноситься із розміром прибережно-захисної смуги, що встановлена у Проекті землеустрою, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради № 260/14 від 22.12.2021 року.

Отже з`ясувавши обставини справи та правильно застосувавши норми матеріального права суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, щодо можливості встановлення розміру захисних смуг з урахуванням містобудівної документації та безпідставності аргументів позивача щодо не можливості зміни їх розміру «ні за яких підстав».

Водночас, суд апеляційної інстанції погоджується з доводи третьої особи ОСОБА_1 відносно того, що оскільки відповідно до науково-експертного висновку Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 14.07.2023 року (т.7 а.с.127-158) та науково-експертним висновком Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України (т.7 а.с.160-173) спірний водний об`єкт на теперішній час не є озером, а має статус каналу спірна земельна ділянка знаходиться поза межами прибережної захисної смуги каналу, максимальна ширина якої становить 25 метри.

Колегія суддів вважає неприйнятними аргументи позивача на обґрунтування своїх вимог про те, що спірний водний об`єкт значиться на наданих ним суду картах з XIX віку по теперішній час як озеро, оскільки така позиція не враховує змін, які відбулись на цьому водному об`єкті внаслідок гідротехнічних робіт, а саме будівництва каналу, розчищення, випрямлення та поглиблення русла водного об`єкту з 1962 року по 2021 рік, які, як зазначено у науково-експертному висновку, були визначені за даними супутникового знімання земної поверхні, яке виконує NASA для Геологічної служби США (т.7 а.с.131).

Підтвердженням вказаної позиції є також лист Регіонального офісу водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України в Дніпропетровській області від 24.06.2021 року №1087/03-21 з інформацією про водний об`єкт, який розташований на території проектування з висновком про те, що сучасне «озеро Московське» є котлованом, це штучно створений водний об`єкт, який утворився внаслідок будівництва каналу Лівобережний.

При цьому, слід зазначити про те, що судом першої інстанції була надана оцінка наданим сторонами спору доказам у вигляді висновків зроблених фахівцями в різних галузях науки, з якими суд апеляційної інстанції погоджується.

Щодо доводів апеляційної скарги відносно «неналежного замовника документації» слід звернути увагу на наступне.

Як вбачається з оскарженого рішення Дніпропетровської міської ради від 22.12.2021 року №260/14 заява ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою була отримана міською радою 11.11.2021 року.

Пунктом 3 частини 3 статті 186 Земельного кодексу (в редакції на час подання вказаної заяви) передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів затверджуються їх замовниками.

Пункт 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» № 711-IX (який набрав чинності 24.07.2021 року) встановлює, що проект землеустрою про зміну прибережних захисних смуг до 01.01.2025 року затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про землеустрій» встановлено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи. Вказана частина була доповнена словами «а також інші юридичні та фізичні особи» Законом України № 1423-IX, який набрав чинності 27.05.2021 року.

Отже, положення статті 26 Закону України «Про землеустрій» визначають право фізичної особи бути замовником проекту землеустрою в той час як інші законодавчі норми передбачають право міської ради бути замовником такого проекту.

Між тим, розглядаючи такий довід, слід звернути увагу на те, що по-перше, цьому випадку зміна розміру прибережної захисної смуги визначеної законодавством в межах водоохоронної зони не відбулась, по-друге нереалізація міською радою свого права щодо замовлення проекту землеустрою не повинна мати наслідки у вигляді позбавлення фізичної особи можливості реалізації свого права бути замовником проекта землеустрою.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач посилаючись на те, що ОСОБА_1 не є належним замовником зазначеного проекту землеустрою не зазначає, як це вплинуло на правильність проекту землеустрою та оскарженого рішення відповідача.

При вирішенні цього питання колегія суддів враховує практику Європейського Суду з прав людини, який у пункті 74 свого рішення Лелас проти Хорватії звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи….

Отже, в будь-якому випадку фізична особа не може нести негативні наслідки дій або бездіяльності відповідача щодо не реалізації ним своїх прав або обов`язків щодо відносно замовлення проекту землеустрою.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ця обставина не може бути підставою для скасування спірного рішення відповідача.

Також вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції правильно з`ясував наступні обставини.

Так, згідно з рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 02.01.2000 року № 73 вирішено «Визначити територію міського громадського ландшафтного заказника «Лівобережний» на ж/м Фрунзенський, яка складається з земельних ділянок (коди ДНК 63805002, 63816005, 63821003) згідно з планом (додається).

Згідно з додатком до цього рішення, вказані три земельні ділянки (коди ДНК 63805002, 63816005, 63821003) розташовані між рікою Дніпро та «водним об`єктом з історичною назвою озеро Московське поєднаним з «каналом Лівобережний», тобто по інший бік водного об`єкта від територій, на яких встановлена прибережна-захисна смуга.

Враховуючи це, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що територія міського громадського ландшафтного заказника «Лівобережний», яку визначено рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 02.01.2000 року № 73, не співпадає з територією, на якій встановлено межі водоохоронної зони, затвердженої спірним рішенням, а тому твердження позивача відносно того, що проект землеустрою, затверджений рішенням Дніпровської міської ради № 260/14 від 22.12.2021 року, повинен був бути погоджений з Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, оскільки стосується території, на якій створено ландшафтний заказник місцевого значення «Лівобережний» (рішення Дніпропетровської обласної ради від 09.10.2020 року №656-25/VII) є безпідставним.

Разом з цим, судом першої інстанції з`ясовано, що рішенням Дніпропетровської обласної ради від 09.10.2020 року № 656-25/VII «Про створення першої черги ландшафтного заказника місцевого значення «Лівобережний», створено в межах міста Дніпра першу чергу ландшафтного заказника місцевого значення «Лівобережний» загальною площею 111 га. Згідно з охоронного зобов`язання від 23.02.2021 року директору державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» передано під охорону та дотримання встановленого режиму ландшафтний заказник місцевого значення «Лівобережний», загальною площею 111,0 га, згідно з матеріалів лісовпорядкування (квартали 31, 32 Обухівського (Кіровського лісництва), який розташовано в межах міста Дніпра Дніпропетровської області. Вказаний заказник створено за рахунок земель лісогосподарського призначення.

Отже, враховуючи ці данні та Наукове обґрунтування до проекту створення об`єкту природно-заповідного фонду ландшафтного заказника «Лівобережний» у м. Дніпро згідно з яким: «Перший етап створення, яким запропоновано створити зазначений заказник в два етапи: 1. За рахунок земель лісового господарства 111 га та водного дзеркала оз. Московське 14,90 га 2. Інші території 71,50 га», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що водний об`єкт із історичною назвою озеро Московське та територія, на якій встановлено спірним рішенням водоохоронну зону, не увійшли до складу заказника «Лівобережний».

Також суд першої інстанції, враховуючи зазначені дані та з урахуванням того, що ландшафтний заказник місцевого значення «Лівобережний» складається з земель лісогосподарського призначення та не має в своєму складі водного об`єкту з історичною назвою озеро Московське, а матеріали справи не містять доказів розташування на території, на якій визначено водоохоронну зону, території екомережі регіонального значення «Ломівський», дійшов правильного висновку про безпідставність доводів позивача про розташування на території, на якій визначено водоохоронну зону, території екомережі регіонального значення «Ломівський».

Само по собі посилання позивача в доводах апеляційної скарги на «відсутність геодезичних меж території екомережі «Ломівська»» на думку колегії суддів не спростовує зазначений висновок суду першої інстанції.

Щодо тверджень позивача про необхідність погодження зазначеного проекта землеустрою з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та оскільки проект стосується території, на якій створено ландшафтний заказник місцевого значення «Лівобережний» (рішення Дніпропетровської обласної ради від 09.10.2020 року №656-25/VII) цей проект підлягає погодженню також з Дніпропетровською обласною державною адміністрацією слід зазначити наступне.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 частини 3 статті 186 Земельного кодексу України, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів погоджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, земель оздоровчого, рекреаційного призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон), органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення).

Логіко-граматичне тлумачення норми абзацу 2 пункту 3 частини 3 статті 186 Земельного кодексу України дає змогу дійти висновку, що вказана норма складається із двох частин, та застосовується наступним чином:

проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій, зокрема земель водного фонду та водоохоронних зон, погоджуються:

- центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, земель оздоровчого, рекреаційного призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон),

- органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення).

Тобто, виходячи із приписів вказаної норми та враховуючи те, що відомостей про включення водного об`єкту під назвою «Московське озеро» або водного об`єкту під назвою «розширене плесо ДПК «Московський» до складу заказника місцевого значення «Лівобережний» матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що в цьому випадку до проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої повинно бути надано погодження виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Разом з цим, згідно з матеріалами справи, проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої погоджено листом Міндовкілля №25/7-11/21346-21 від 06.10.2021 року, який є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність аргументів позивача про непогодження належним чином проекта землеустрою, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради №260/14 від 22.12.2021 року.

Щодо доводів позивача про те, що рішення Дніпровської міської ради №260/14 від 22.12.2021 року було прийнято з істотним порушенням положень закону щодо затвердження регуляторних актів, суд першої інстанції правильно зазначив про таке.

Частиною 12 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що регуляторний акт це:

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

- регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

- регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, лише за умови відповідності акта регуляторного органу вищезазначеним вимогам, він вважається регуляторним та до нього мають бути застосовані положення наведеного Закону.

Згідно із статтею 1 Закону № 858-IV проект землеустрою - це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Відповідно до статті 47 Закону № 858-IV рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Як вбачається з матеріалів справи, спірним рішенням затверджено проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони.

Враховуючи це, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про те що спірне рішення Дніпровської міської ради №260/14 від 22.12.2021 року «Про погодження та затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої» містить лише межі водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» та не є регуляторним актом, оскільки таке рішення не встановлює, не змінює та не скасовує норми права, не має такої обов`язкової ознаки для віднесення його до регуляторного акта, як неодноразове застосовування, та фактично вичерпує свою дію з моменту здійснення встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої».

Щодо доводів представника позивача про те, що в проекті землеустрою, затвердженому рішенням Дніпровської міської ради № 260/14 від 22.12.2021 року, відсутні належні обґрунтування розмірів водоохоронної зони та прибережної захисної смуги, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно зазначив про таке.

Загальні вимоги до змісту документації із землеустрою визначені в ст. 29 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 року № 858-IV (далі - Закон №858-IV), згідно з якою документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації (ч. 1 ст. 29 Закону №858-IV).

Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником (ч. 2 ст. 29 Закону №858-IV).

При цьому, судом першої інстанції з`ясовано, що в проекті землеустрою наявна пояснювальна записка та додатки до пояснювальної записки.

В додатках до пояснювальної записки, зокрема, містяться підрозділи: «Водоохоронна зона» та «Землі водного фонду прибережна захисна смуга (ПЗС)».

У підрозділі «Водоохоронна зона» зазначено, що у відповідності до п. 6 Порядку, межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням: рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування, конструкції інженерного захисту берега; цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони.

Проектна зовнішня межа водоохоронної зони встановлена з прив`язкою до наявних конкретних умов забудови, локальних вододільних і містобудівних рубежів і проходить із заходу на схід з прив`язкою до узбіччя проїзду, огороджень садибних ділянок.

Ширина водоохоронної зони в створі ділянки проектування має мінімальну ширину 42 м, максимальну 158 м.

Площа водоохоронної зони складає 8,3569 га.

Довжина зовнішньої межі водоохоронної зони, що встановлюється проектом 980,20 м.

У підрозділі «Землі водного фонду прибережна захисна смуга (ПЗС)» зазначено, що при визначенні ПЗС проектні рішення приймались, керуючись наступними вимогами нормативних документів: ст. 60 Земельного кодексу України; ст. 88 Водного кодексу України; Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року N° 486 (п. 4, п. 6, п. 10); СОУ ДКЗР 00032632-005:2009 та з урахування науково-методичних рекомендацій «Методики упорядкування водоохоронних зон річок України».

Схемою планувальних обмежень території генерального плану м. Дніпра (затверджено рішенням Дніпропетровської міської ради від 25.07.07 № 2/17 із внесеними змінами згідно з проектом внесення змін до генерального плану розвитку м. Дніпра, що затверджено рішенням Дніпровської міської ради від 25.03.2020 №108/55) межа прибережної захисної смуги запроектована по межі території садибної забудови.

Середньозважена ширина прибережної захисної смуги на ділянці проектування, що відповідає містобудівній документації генеральному плану м. Дніпра, становить 36 м.

Площа прибережної захисної смуги складає 3,4325 га.

Довжина зовнішньої межі прибережної захисної смуги, що встановлюється проектом - 995,12 м.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у проекті землеустрою, який затверджено рішенням Дніпровської міської ради № 260/14 від 22.12.2021 року, наявне належне обґрунтування розмірів водоохоронної зони та прибережної захисної смуги, які визначені у додатках до Пояснювальної записки, а саме в підрозділах: «Водоохоронна зона» та «Землі водного фонду прибережна захисна смуга (ПЗС)».

Також, суд першої інстанції обґрунтовано визнав безпідставними доводи позивача про те, що прибережна захисна смуга повинна обов`язково охоплювати повністю водний об`єкт і проект землеустрою не може бути розроблена відносно частини прибережної території, оскільки ані Водний кодекс України, ані Земельний кодекс України не містять застережень щодо заборони розподіляти прибережну захисну смугу на частини прибережної території для розроблення на них проектів землеустрою.

Водночас суд першої інстанції не встановив наявність в межах земельної ділянки, охопленої спірним проектом землеустрою, наявності територій об`єктів культурної всесвітньої спадщини, буферних зон, історико-культурних заповідників та історико-культурних заповідних територій, пам`яток культурної спадщини, їх зон охорони, історичних ареалів населених місць та охоронюваних археологічних територій. Натомість в додатках проекту землеустрою наявний лист-погодження Міндовкілля № 25/7-11/21346-21 від 06.10.2021 року, який є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Крім того, суд першої інстанції вирішуючи спірні правовідносини обґрунтовано врахував наступне.

Проект землеустрою погоджений Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України від 06.10.2021 року № 25/7-11/21346-21.

Згідно зі схемою проектних планувальних обмежень генерального плану розвитку м. Дніпро, затвердженого рішеннями Дніпровської міської ради № 108/55 від 25.03.2020 р. та № 84/60 від 02.09.2020 р., межа прибережної захисної смуги запроектована по межі території забудови.

Висновок експерта за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою №6106-22 від 16.08.2023 року, що виготовлений Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, свідчить про те, що за результатами дослідження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» в районі вул. Широка в м. Дніпро Дніпровської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, виготовленого ФОП ОСОБА_2 , за змістом не виявлено невідповідностей згідно з вимогами земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування.

Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» в районі вул. Широка в м. Дніпро Дніпровської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, виготовленого ФОП ОСОБА_2 , містяться наступні матеріали: титульна сторінка; зміст; завдання на розроблення проекту землеустрою затвердженого гр. ОСОБА_1 від 17.06.2021; пояснювальна записка підписана сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_2 , а тому цей проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» в районі вул. Широка в м. Дніпро Дніпровської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області відповідає вимогам які ставляться до нього положеннями статті 47 Закону України «Про землеустрій» №858-IV.

Щодо доводів позивача в апеляційній скарзі про те, що відповідно до ч.5 ст.99 КАС України, суд не повинен був брати до уваги надану до суду копію Генерального плану міста Дніпра в електронному вигляді, оскільки такий доказ є недопустимим, слід зазначити наступне.

Відповідно до ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року суд ухвалив витребувати у Дніпровської міської ради належним чином завірену копію Генерального плану міста Дніпро (т.2 а.с.1,2).

На виконання цієї ухвали суду відповідачем, у зв`язку з відсутністю технічної можливості для сканування та друку великого формату документації, було надано суду «запитувану документацію в електронному вигляді» та оригінал письмового доказу: Генерального плану міста Дніпро, огляд якого було здійснено судом у судовому засіданні (т.2 а.с.18,19).

У зв`язку з цим, суд першої інстанції зауважив, що під час дослідження паперової копії Генерального плану міста Дніпра; комплексного плану просторового розвитку території Територіальної громади міста Дніпра та їх копій у електронному вигляді, встановлено, що зміст паперових та електронних копій зазначених документів, в частині досліджуємих спірних питань, фактично не відрізняється та представником позивача не зазначено, в якій частині (або повністю) зміст копії Генерального плану міста Дніпра в електронному вигляді не відповідає раніше оприлюдненому Генеральному плану міста Дніпра (паперова копія).

Зазначені обставини свідчать про те, що відповідачем було надано суду першої інстанції належні та достовірні докази, що стосуються предмета спору.

Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1,2 ст.73 КАС України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч.1 ст.75 КАС України).

Тобто, доказом є перш за все дані (зміст) документів, на підставі яких суд може визначити та встановити наявність або відсутність тих чи інших обставин та фактів.

Отже, висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд визначає у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням, виходячи з усіх обставин справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на безпідставність посилань позивача на наявність порушення ч.5 ст.99 КАС України яка передбачає правові наслідки у разі надання паперової копії замість оригіналу електронного доказу, оскільки в ухвалі суду від 28 липня 2022 року не зазначено, що судом першої інстанції було витребувано саме оригінал електронного доказу - Генерального плану міста Дніпра.

Щодо посилань позивача на практику Верховного суду в інших подібних справах, слід зазначити те, що фактичні обставини справи наведені в постановах Верховного Суду на які посилається позивач та фактичні обставини цієї справи мають відмінності, які стосуються фактичних обставин справи, а отже така практика не є подібною.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відповідності оскарженого рішення вимогам ч.2 ст.2 КАС України та як наслідок відсутності підстав для його скасування.

Щодо інших пояснень, викладених в апеляційній скарзі, слід зазначити наступне.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи позивача та відповідача, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв`язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає, а всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновки суду викладені в оскарженому рішенні.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Громадської організації «Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги», Громадської організації «Платформа Громадський контроль» залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у справі №160/7238/22 без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 18 липня 2024 року.

Повне судове рішення складено 22 липня 2024 року.

Головуючий - суддяВ.Є. Чередниченко

суддяВ.А. Шальєва

суддяС.М. Іванов