Рішення
від 10.07.2024 по справі 377/524/23
СЛАВУТИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/524/23

Провадження №2/377/11/24

10 липня 2024 року Славутицький міський суд Київської області в складі головуючої - судді Бабич Н.С., за участю секретарів судового засідання Гніденко Н.П., ОСОБА_1 ,

представника позивача -адвоката Климчук В.В.,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Славутицька міська рада Вишгородського району Київської області, про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку,

У Х В А Л И В :

29 червня 2023 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Славутицька міська рада Вишгородського району Київської області, про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку.

Позовні вимогиобґрунтовано тим,що позивачз 1991року обіймавпосаду керівникаДержавного закладу«Спеціалізована медико-санітарначастина №5Міністерства охорониздоров`я України»(далі-ДЗ «СМСЧ№5МОЗ України»)на підставіконтракту №876від 25жовтня 2016року (останній чиннийконтракт),укладеного зМіністерством охорониздоров`я України,зі строкомдії до25жовтня 2019року.Розпорядженням КабінетуМіністрів Українивід 28березня 2018року №196-рцілісний майновийкомплекс ДЗ«СМСЧ-5МОЗ України»передано увласність територіальноїгромади містаСлавутича.Рішенням від27липня 2018року №1121-46-VIIСлавутицька міськарада Київськоїобласті прийнялау комунальнувласність територіальноїгромади містаСлавутича цілісниймайновий комплексДЗ «СМСЧ-5МОЗ України»,затверджено його статуту новійредакції.Міський головалистом від9жовтня 2018року №01-16/2041повідомив головіпервинної профспілковоїорганізації СМСЧ-5МОЗ Українипро те,що приприєднанні закладускорочень посад(умовукладених договорів)не передбачаєтьсята будутьзбережені умовиоплати праці.Згідно зрішенням Славутицькоїміської радиКиївської областівід 10вересня 2018року №1147-47-VIIдіяльність ДЗ«СМСЧ-5МОЗ України»припинено узв`язку зреорганізацією шляхомприєднаннядо Комунальногонекомерційного підприємства«Славутицька міськалікарня» Славутицькоїміської ради(далі-КНП«Славутицька міськалікарня»).Рішенням від7грудня 2018року №1239-51-VIIСлавутицька міськарада Київськоїобласті затвердилав новійредакції статутКНП «Славутицькаміська лікарня».В пункті4цього рішеннята впункті 1.3.Статуту зазначено,що КНП«Славутицька міськалікарня» єправонаступником майна,прав таобов`язків реорганізованогошляхом приєднанняДЗ «СМСЧ№5МОЗ України».Зміни доконтракту від24жовтня 2016року №876не вносились,достроково йогорозірвано небуло,до 25жовтня 2019року контрактбув чинним,а полистопад 2018року включнопозивач продовжувавпрацювати назайманій посадіта отримувавзаробітну плату.До березня2019року вінфактично виконувавсвої посадовіобов`язки.20грудня 2018року ДЗ«СМСЧ-5МОЗ України»як юридичнаособа припинивдіяльність.20березня 2019року позивачзвернувся доСлавутицького міськогосуду Київськоїобласті зпозовом доКНП «Славутицькаміська лікарня»про поновленняна роботіта стягненнясереднього заробіткуза часвимушеного прогулу(справа №377/211/19).У задоволенніпозову судвідмовив рішеннямвід 20травня 2019року,яке Київськийапеляційний судпостановою від13січня 2020року залишиву силі.Під часрозгляду справи№377/211/19судами встановлено,що звільненняпозивача зпосади невідбулось,оскільки наказпро цене видавався.3березня 2020року позивачзвернувся доСлавутицького міськогосуду Київськоїобласті зпозовом доСлавутицької міськоїради Київськоїобласті,треті особи:Відділ охорониздоров`я Славутицькоїміської ради,КНП «Славутицькаміська лікарня»Славутицької міськоїради Київськоїобласті,про зобов`язаннявчинити діїта стягненнякоштів (справа№377/169/20),просив:зобов`язати Славутицькуміську радуКиївської областізвільнити йогоз посадиначальника ДЗ«СМСЧ №5МОЗ України»у зв`язкуіз закінченнямдії контрактувід 24жовтня 2016року №876;стягнути звідповідача середнійзаробіток зачас затримкирозрахунку призвільненні заперіод з26жовтня 2019року подень видачітрудової книжкита збиткиу виглядіупущеної вигодиі моральнушкоду. Вказану справубуло переданоза підсудністюдо Броварськогоміськрайонного судуКиївської області,який відмовиву задоволенніпозову рішеннямвід 11лютого 2021року,залишеним усилі Київськимапеляційним судомпостановою від2червня 2021року.Верховний Судпостановою від15лютого 2023року ухваливнове рішенняу вказанійсправі:визнав припиненимитрудові відносини,що виниклина підставіконтракту від24жовтня 2016року №876між Славутицькоюміською радоюВишгородського районуКиївської областіта начальникомДЗ «СМСЧ№5МОЗ України» ОСОБА_4 ,згідно зпунктом 2частини першоїстатті 36КЗпП України,у зв`язкуіз закінченнямстроку трудовогодоговору,з 26жовтня 2019року;стягнув ізСлавутицької міськоїради Вишгородськогорайону Київськоїобласті накористь ОСОБА_4 5000гривень компенсаціїморальної шкоди;в іншійчастині позовнихвимог відмовив.3березня 2023року позивачотримав копіюпостанови ВерховногоСуду та6березня 2023року звернувсяіз заявоюдо Славутицькоїміської радита КНП«Славутицька міськалікарня»,в якійпросив виконативказану постановусуду шляхомоформлення припиненнятрудових відносин,відшкодувати моральнушкоду танадати письмовеповідомлення пронараховані тавиплачені сумипри звільненні,із зазначеннямокремо кожноговиду виплатита періодунарахування.У відповідьна заявупозивач отримав:від КНП«Славутицька міськалікарня» лист№392від 8березня 2023року,в якомузазначено,що зусіх питаньйому належитьзвернутися доСлавутицької міськоїради,оскільки ВерховнийСуд упостанові від15лютого 2023року неухвалював рішення,яке бстосувалося КНП«Славутицька міськалікарня»;від Славутицькоїміської ради лист№05-02/154від 13березня 2023року зкопією розпорядженняміського головивід 10березня 2023року №75-к/тр,де роз`яснено,що длявнесення записудо трудовоїкнижки проприпинення трудовихвідносин позивачмає правозвернутися довиконавчого комітетуСлавутицької міськоїради іпри собімати трудовукнижку.Згідно зрозпорядженням міськогоголови ОСОБА_5 від 10березня 2023року №75-к/трзобов`язано: припинити трудові відносини, що виникли на підставі контракту №86 від 24 жовтня 2016 року між Славутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та начальником ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» ОСОБА_4 , згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з 26 жовтня 2019 року. Оскільки це розпорядження не містило інформації про проведення розрахунку при звільненні, а у відповіді запропоновано отримати у КНП «Славутицька міська лікарня» незаповнену трудову книжку і надати її для внесення запису про звільнення до виконкому, 17 березня 2023року позивач подав повторну заяву, в котрій порушив зазначені питання, але отримав за підписом міського голови відповідь від 29 березня 2023 року ідентичну раніше отриманій. 30 березня 2023 року позивач, намагаючись вирішити питання внесення запису про звільнення в трудову книжку та отримати інформацію про суми, нараховані і виплачені йому при звільненні, в черговий раз звернувся із заявами до Славутицької міської ради та КНП «Славутицька міська лікарня». У відповідь на заяву позивач отримав від КНП «Славутицька міська лікарня» лист від 3 квітня 2023 року №512, де зазначено, що постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року відповідача не зобов`язано на вчинення якихось дій по відношенню до позивача, отже всі питання належить вирішувати шляхом звернення до Славутицької міської ради. У заяві від 30 березня 2023 року до Славутицької міської ради позивач, крім іншого, просив вжити невідкладних заходів щодо виконання розпорядження міського голови від 10 березня 2023 року № 75-к/тр про припинення трудових відносин з ОСОБА_4 шляхом зобов`язання КНП «Славутицька міська лікарня» відповідно до вимог статей 47, 116 КЗпП України внести в його трудову книжку запис про звільнення; провести з ним повний розрахунок при звільненні; видати йому трудову книжку; письмово повідомити його про нараховані та виплачені при звільненні суми, із зазначенням окремо кожного виду виплати, але відповідь не отримав. Тому 21 квітня 2023 року позивач в черговий раз звернувся до Славутицької міської ради з вимогою організувати процес остаточного оформлення припинення з ним трудових відносин, внести відповідний запис до трудової книжки та повідомити про можливість її отримання ( із записом про звільнення). 24 квітня 2023 року позивачу зателефонували із КНП «Славутицька міська лікарня» і запропонували отримати трудову книжку. Позивач з`явився до відділу кадрів відповідача та отримав трудову книжку, яка містила запис за номером 27 від 21 квітня 2023 року про припинення трудових відносин на підставі постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року та розпорядження міського голови від 10 березня 2023 року №75-к/тр. У книзі обліку руху трудових книжок позивач поставив підпис про отримання трудової книжки та відмітку про те, що внесені не всі записи та не проведено з ним розрахунок при звільненні. Через виявлення позивачем описки у зазначені номеру контракту в розпорядженні міського голови від 10 березня 2023 року №75-к/тр та відповідно в його трудовій книжці розпорядженням міського голови від 14 червня 2023 року №186-к/тр резолютивну частину розпорядження №75-к/тр від 10 березня 2023 року викладено в новій редакції. У зв`язку з цим 20 червня 2023 року до трудової книжки позивача внесений запис за №28, яким вказано запис №27 вважати недійсним, а також запис за №29 у редакції відповідно до розпорядження міського голови від 14 червня 2023 року №186-к/тр. Листом від 14 червня 2023 року №01-12/1228 на адвокатський запит повідомлено позивача про те, що заробітна плата йому не нараховувалась та не виплачувалась через те, що було відмовлено у задоволенні позову в цій частині, заборгованість із заробітної плати відсутня. Грубе порушення відповідачем законодавства про працю, умисні дії по затягуванню процедури припинення трудових відносин (зокрема внесення запису до трудової книжки і видачі трудової книжки), а також ненадання інформації про нараховані і виплачені суми, як і непроведення розрахунку при звільнення призвели до порушення трудових прав позивача, яке триває вже не перший рік. У свою чергу порушення трудового законодавства з боку Славутицької міської ради, третьої особи, встановлені постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_4 , посилаючись на статті 21-23, 36, 47, 83, 94, 116, 117 КЗпП України, просив стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської на його користь:

ненараховану та невиплачену заробітну плату за період з 21.12.2018 по 25.10.2019 у сумі 207 232 гривні 46 копійок;

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2019 по 24.04.2023 у сумі 857366 гривень 30 копійок;

компенсацію за невикористану відпустку в сумі 87353 гривні 26 копійок;

судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000 гривень.

Ухвалою судді від 4 липня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

18 липня 2023 року відповідач КНП «Славутицька міська лікарня» подав відзив на позовну заяву, підписаний генеральним директором ОСОБА_6 .

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що 25 жовтня 2019 року закінчилась дія контракту від 24 жовтня 2016 року № 876, на підставі якого позивач працював на посаді начальника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України». З огляду на постанову Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20, всі питання трудових відносин позивача були врегульовані, оскільки жодних вимог щодо будь-яких нарахувань, що є предметом позову у вказаній справі, до КНП «Славутицька міська лікарня», відповідача у справі, постановлено не було. На численні запити позивача йому надавались роз`яснення про те, що в нього не було жодних трудових відносин з КНП «Славутицька міська лікарня». Згідно з рішенням Славутицької міської ради Київської області від 10 вересня 2018 року №1147-47-VІІ діяльність ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» припинена у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання до КНП «Славутицька міська лікарня» та встановлено, що останнє є правонаступником майна, прав та обов`язків реорганізованого шляхом приєднання ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України». Комунальне некомерційне підприємство «Славутицька міська лікарня» Вишгородського району Київської області також є правонаступником Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Київської області, усього його майна, всіх прав та обов`язків. 13 вересня 2018 року на адресу позивача направлено повідомлення № 01-16/1865 за підписом міського голови, в якому попереджено позивача про звільнення із займаної посади з 16 листопада 2018 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України та запропоновано переведення на вакантну посаду лікаря терапевта КНП «Славутицька міська лікарня». Згідно з повідомленням міського голови від 05 жовтня 2018 року № 01-16/2017 позивача повідомлено про наступне вивільнення з посади 10 грудня 2018 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України та відповідно до штатного розпису КНП «Славутицька міська лікарня» запропоновано переведення на вакантну посаду лікаря терапевта цього підприємства. 19 листопада 2018 року виконавчий комітет Славутицької міської ради Київської області прийняв рішення № 694 «Про створення конкурсної комісії для проведення конкурсу на заняття посади керівника КНП «Славутицька міська лікарня». Згідно з повідомлення міського голови від 26 листопада 2018 року № 05-03/2370 позивача повідомлено про звільнення з посади 10 грудня 2018 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, запропоновано переведення на вакантну посаду лікаря терапевта і запропоновано взяти участь у конкурсі на посаду головного лікаря підприємства. 15 листопада 2018 року виконавчий комітет Славутицької міської ради Київської області прийняв рішення № 677 про проведення конкурсу на зайняття посади головного лікаря КНП «Славутицька міська лікарня» та створення конкурсної комісії. 11 грудня 2018 року між начальником відділу охорони здоров`я Славутицької міської ради ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено контракт про призначення останнього на посаду головного лікаря КНП «Славутицька міська лікарня». На звернення позивача від 21 січня 2019 року листом міського голови від 29 січня 2019 року за № 05/02/59 позивачеві роз`яснено, що згідно із статтями 36, 40, 49-2 КЗпП України, частиною 1 статті 104, статтею 105 ЦК України та рішення Славутицької міської ради Київської області від 03 жовтня 2018 року № 1184-48-VІІ, працівники ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» зараховані до облікового складу працівників КНП «Славутицька міська лікарня» із збереженням посад, умов та фонду оплати праці з 18 грудня 2018 року. Для з`ясування подальшої дії контракту позивача, укладеного з МОЗ України від 24 жовтня 2016 року № 876 та його фінансового забезпечення, останньому запропоновано звернутись в МОЗ України. Позивач звертався з позовними вимогами про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але рішенням Славутицького міського суду Київської області від 20 травня 2019 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову, йому було відмовлено. У березні 2020 року позивач знову звернувся до суду з позовом про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів, остаточне рішення за яким прийнято Верховним Судом постановою від 15 лютого 2023 року, відповідно до якого визнано припиненими трудові відносини, що виникли на підставі контракту № 876 від 24 жовтня 2016 року між Славутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та позивачем; стягнуто із Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області 5000 гривень компенсації моральної шкоди. Будь-які вимоги до КНП «Славутицька міська лікарня» не заявлено. Доводи позивача про те, що він по листопад 2018 року включно продовжував працювати на займаній посаді та отримував заробітну плату, а до березня 2019 року фактично виконував свої обов`язки, не відповідають дійсності, оскільки позивач не був зарахований до штату КНП «Славутицька міська лікарня» і заробітну плату не отримував, жодних трудових відносин не мав. Згідно з роз`ясненнями Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області № 8.2/372 від 31 січня 2019 року позивачу оплачені пред`явлені ним листки непрацездатності за період з 6 грудня 2018 року по 22 грудня 2018 року. Листом міського голови від 20 грудня 2018 року № 05-03/2554 позивача повідомлено про необхідність звернення до МОЗ України щодо дії контракту від 24 жовтня 2016 року № 876 та його фінансового забезпечення. Про відсутність у позивача трудових відносин з КНП «Славутицька міська лікарня» йому повідомлено листами. Позивач надав суду неправдиву інформацію щодо видачі йому трудової книжки. Трудова книжка дійсно зберігалась в КНП «Славутицька міська лікарня», відповідач неодноразово намагався запросити позивача для вирішення питання щодо отримання ним трудової книжки. Після того, як міський голова особисто з`явився до КНП «Славутицька міська лікарня», зробив запис у трудову книжку, вона була видана позивачу. З урахуванням наведеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову.

27 липня 2023 року від позивача, від імені якого діє адвокат Климчук В.В., надійшла відповідь на відзив. На спростування доводів відповідача про те, що постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року врегульовано усі питання трудових відносин позивача і вимоги до КНП «Славутицька міська лікарня» не пред`являлись, представник позивача зазначила, що у справі № 377/169/20 КНП «Славутицька міська лікарня» мала статус третьої особи. У постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року вказано, що позовні вимоги про проведення розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день видачі трудової книжки, стосуються прав та обов`язків КНП «Славутицька міська лікарня» як особи, за рахунок якої можна задовольнити ці позовні вимоги, що і стало підставою для звернення позивача з цією позовною заявою. Звертала увагу, що як правонаступник реорганізованого ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» відповідач прийняв на себе не лише майно, а і всі зобов`язання цього закладу щодо організації трудових відносин з працівниками реорганізованого підприємства, проте зайняв пасивну позицію та не вжив заходів щодо з`ясування природи відносин між ним та позивачем. Посилаючись на повідомлення про звільнення позивача на підставі частини 1 статті 40 КЗпП України, відповідач не обґрунтував правові підстави їх надсилання, оскільки припинення трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Відповідач та третя особа не надали доказів правомірності оформлення та вручення таких повідомлень позивачу, оскільки не надано доказів скорочення штату працівників під час реорганізації ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України». Посилання відповідача на те, що позивач не був зарахований до штату та не отримував заробітну плату, протирічать індивідуальним відомостям про застраховану особу ОСОБА_4 за грудень 2018 року та 2019 рік, які містять інформацію про страхувальника КНП «Славутицька міська лікарня». Крім того, прийняття, оплата листків непрацездатності відповідачем, а також прийняття власноручно написаної позивачем заяви про надання відпустки свідчать про існування на той час трудових правовідносин між позивачем та відповідачем. Доказів існування перешкод для оформлення та своєчасної видачі позивачу трудової книжки відповідач не надав.

31 липня 2023 року від відповідача КНП «Славутицька міська лікарня» надійшли заперечення на відповідь на відзив, підписані генеральним директором ОСОБА_6 .

У запереченнях представник відповідача звертав увагу на відсутність трудових відносин із позивачем, оскільки штатним розписом посада позивача не передбачена, він не був зарахований до особового складу працівників, не отримував заробітну плату. Звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за грудень 2018 року був поданий об`єднаним по ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» та по КНП «Славутицька міська лікарня», оскільки реорганізація відбулась шляхом приєднання, а в таблиці 6 «Відомості про нарахування заробітної плати ( доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» відображено нараховану заробітну плату позивача за період з 01.12.2018 по 05.12.2018. Позивач умисно оформив листок непрацездатності з 06.12.2018 пі час фактичного перебування на посаді начальника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», який він закрив 22.12.2018, тобто уже після припинення з 20.12.2018 діяльності ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», оплата за який відображена у відомостях за лютий 2019 року. Бухгалтерською службою буде зроблено скасування інформації по всім записам в індивідуальних відомостях позивача за період з грудня 2018 року по грудень 2019 року, з відповідним повідомленням контролюючого органу, про що до суду буде подано відповідне клопотання, у зв`язку з помилковим відображенням інформації працівником бухгалтерської служби ОСОБА_9

2 серпня 2023 року цивільну справу знято з розгляду у зв`язку з відсутністю в суді електроенергії, підготовче засідання призначено на 12 вересня 2023 року.

З 7 серпня 2023 року по 5 вересня 2023 року головуючий суддя перебувала у щорічній відпустці.

12 вересня 2023 року підготовче засідання відкладено на 26 вересня 2023 року на підставі пункту 3 частини 2 статті 198 ЦПК України.

Ухвалою суду від 26 вересня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Судові засідання неодноразово відкладались та в них оголошувалась перерва, в тому числі за клопотанням представників сторін, представника третьої особи: 09.10.2023, 31.10.2023, 13.11.2023, 23.11.2023, 18.12.2023, 10.01.2023, 24.01.2024, 09.02.2024, 27.02.2024, 07.05.2024, 21.05.2024, 06.06.2024, 21.06.2024. Цивільна справа була знята з розгляду 06.12.2023, 02.04.2024 у зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному; 14.03.2024 у зв`язку з перебуванням головуючого судді в нарадчій кімнаті у справі №377/523/23; 16.04.2024 у зв`язку із зайнятістю головуючого судді в іншій справі №377/120/24.

Позивач ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Пояснив, що він працював керівником ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» з 1991 року. Про проведення реорганізації цього закладу він дізнався із розпорядження Кабінету Міністрів України. У кінці грудня 2018 року було створено комісію з реорганізації, до складу якого був включений і він. Фактично це була зміна форми власності. У штаті ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» налічувалось більше 425 працівників. Після приєднання ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» до КНП «Славутицька міська лікарня» більше 400 працівників закладу зараховані до штату підприємства, крім керівника. Під час реорганізації ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» вся документація закладу була вилучена та вивезена, її передання з його участю не здійснювалось. У грудні 2018 року він перебував на лікарняному. Після лікарняного він приходив щодня на роботу та виконував свої посадові обов`язки до 20 березня 2019 року, де спілкувався з іншими працівниками, зокрема і головним бухгалтером ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» ОСОБА_10 , а також з іншими лікувальними закладами та профспілкою, працював за графіком: 5 днів робочих, 2 вихідних. Потім відповідач змінив замок у вхідних дверях його кабінету, через що він втратив доступ до свого робочого місця. Такі дії з боку відповідача він розцінив як звільнення його з посади до закінчення дії контракту, але оскільки наказу про його звільнення не було, період з 20 березня 2019 року по день припинення трудових відносин (26 жовтня 2019 року) він вважає вимушеним прогулом, оскільки не міг виконувати свої трудові обов`язки з вини відповідача. Один раз у жовтні 2018 року йому було вручено повідомлення за підписом міського голови про скорочення його посади та пропонувалась посада лікаря-терапевта, інших документів він не отримував. Він відмовився від вказаної пропозиції, пославшись на норми ЦК України, оскільки ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» передавався весь, тому його посада також повинна бути передана, оскільки реорганізація планувалась без проведення скорочення. Проте до штатного складу відповідач його не зарахував. Тому 20 березня 2019 року він звернувся до Славутицького міського суду Київської області з позовом про поновлення його на роботі, у задоволенні якого суд відмовив, оскільки його звільнення не відбулось. Тоді він звернувся до суду з іншим позовом та після отримання остаточного рішення у справі- постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року тільки через два місяці, у квітні 2023 року, йому була видана трудова книжка і виплачена присуджена судом моральна шкода. Розрахунок при звільненні з ним до цього часу не проведено. За період його роботи керівником ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» питання щодо його відпустки регулювалось не тільки контрактом, але і колективним договором, на дату звільнення вона становила 31 календарний день (24 дні основна та 7 днів додаткова).У поданих до суду письмових поясненнях навів розрахунок невикористаних днів відпусток та розмір компенсації, а також графік роботи і розмір посадового окладу ( том 3 а.с. 53-54).

Представник позивача адвокат КлимчукВ.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Звертала увагу, що відповідач як правонаступник усіх прав та обов`язків ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» зобов`язаний був вирішити питання щодо подальшої долі трудових відносин позивача. Розрахунок компенсації за невикористану відпустку за період з 2016 2019 роки позивача здійснено на підставі копії особової картки позивача, яку долучено до позовної заяви. На запити позивача відповідач іншої актуальної інформації не надав. Середньомісячна заробітна плата, зазначена у розрахунку, вказана на підставі довідок про заробітну плату за жовтень і листопад 2018 року, які надані відповідачем.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала з підстав, викладених у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив. Вказала, що позивач не перебував у трудових відносинах з КНП «Славутицька міська лікарня», не знаходився в його штаті, до табелю обліку робочого часу не внесений. Акти про відсутність ОСОБА_4 на робочому місці не складались, табель обліку робочого часу не вівся тільки тому, що позивач ОСОБА_4 не був зарахований до штату підприємства. Трудова книжка позивача знаходилась на зберіганні у відділі кадрів КНП «Славутицька міська лікарня», яке не могло внести до неї запис про припинення трудових відносин на підставі постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року, оскільки було встановлено припинення трудового договору із Славутицькою міською радою. Табель обліку робочого часу ОСОБА_4 з 22.12.2018 відсутній. В період реорганізації жодних питань про непроведення розрахунку з ОСОБА_4 не виникало.

Представник третьоїособи ОСОБА_3 щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку за 24 дні до 20 березня 2019 року (до дня звернення ОСОБА_4 до Славутицького міського суду Київської області з позовом про поновлення на роботі) не заперечував, в іншій частині позову просив відмовити. Вказав, що на час прийняття Верховним Судом постанови від 15 лютого 2023 року та на час звернення позивача з цим позовом до суду діяла редакція частини 1 статті 117 КЗпП України, якою обмежено стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним строком. Вказав, що наявний факт бездіяльності самого позивача щодо ненарахування та невиплати йому заробітної плати. Запис до трудової книжки позивача про припинення трудових відносин не був внесений, оскільки в Славутицької міської ради була відсутня трудова книжка позивача.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні показала, що після створення КНП «Славутицька міська лікарня» вона була прийнята на посаду головного бухгалтера, де керівником на той час був ОСОБА_8 . З 20 грудня 2018 року ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» приєднано до КНП «Славутицька міська лікарня», з яким у ОСОБА_4 не було трудових відносин. Згідно з актом прийому передачі від 07.12.2018 передано обладнання, запаси і заборгованість за розрахунками з кредиторами та постачальниками, але заборгованість по заробітній платі не передавалась. Усіх працівників ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», крім керівника ОСОБА_4 , який з 06.12.2018 перебував на лікарняному, було зараховано до штату КНП «Славутицька міська лікарня». Звітність по єдиному соціальному внеску про застраховану особу за 2019 рік КНП «Славутицька міська лікарня» подавало щомісяця, її формували колишні працівники ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», тому в ній був зазначений і ОСОБА_4 як такий, що відпрацював повний місяць. У звітності за січень 2019 року також були відображені відомості про ОСОБА_4 із зазначенням тільки кількості календарних днів. Коли вона це виявила, то зробила виправлення, але з урахуванням нової форми звітності, вдалося виправити тільки за грудень 2018 року. Службове розслідування щодо встановлення помилки не проводилось, а винна особа не встановлена. Особа, яка відповідно до посадової інструкції формувала таку звітність, ОСОБА_9 , звільнена з роботи 23.07.2020 і не працює в КНП «Славутицька міська лікарня». У грудні 2018 року було складено один табель обліку робочого часу, який не розподілено на ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» та КНП «Славутицька міська лікарня», в якому також облікований ОСОБА_4 Розрахункові при звільненні та компенсація за невикористану відпустку йому не нараховані, оскільки наказу про його звільнення не було.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні показала, що з 18 грудня 2018 року по травень 2019 року вона працювала в КНП «Славутицька міська лікарня» на посаді заступника головного лікаря з фінансово економічних питань. До цього з 1993 року по 18 грудня 2019 року працювала у ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», де останнім часом обіймала посаду головного бухгалтера. До 18 грудня 2018 року вся звітність подавалась від ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», а після 18 грудня 2018 року КНП «Славутицька міська лікарня». Вона складала баланс на дату передачі, а іншу звітність подавали працівники відповідно до своїх обов`язків. На момент передачі ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» (18.12.2018) заборгованості по заробітній платі не було. Під час реорганізації скорочення працівників не передбачалось, але чому не перевели ОСОБА_4 , їй не відомо. Він залишився у невизначеному стані. Звітністю по єдиному соціальному внеску за грудень 2018 року займалась головний бухгалтер КНП «Славутицька міська лікарня». Після реорганізації вона особисто бачила, що ОСОБА_4 приходив на роботу ще тривалий час, близько 2-3 місяців, вона постійно бачила його на своєму робочому місці у службовому кабінеті начальника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», віталась з ним майже щодня. Головний лікар КНП «Славутицька міська лікарня» ОСОБА_8 у цей час знаходився в іншому кабінеті. До якого саме часу ОСОБА_4 ходив на роботу, вона точно не пам`ятає, але вона його бачила на робочому місці у кабінеті протягом двох місяців після проведення реорганізації. Потім ОСОБА_4 припинив приходити на роботу. На той час в колективі були розмови про те, що був змінений замок у дверях його кабінету. У ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» особливий контроль за робочим часом працівників (журнали чи інше) не вівся, складалися лише табелі обліку робочого часу.

Суд, заслухав пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 24 жовтня 2016 року між ОСОБА_4 та Міністерством охорони здоров`я України укладено контракт № 876 про призначення позивача на посаду начальника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України». Строк дії контракту становить з 25 жовтня 2016 року по 25 жовтня 2019 року ( т.1 а.с. 72-75).

Як видноз трудовоїкнижки серії НОМЕР_1 ,копія витягуз якоїдолучена досправи,з 22березня 2006року ОСОБА_4 на підставінаказу МОЗУкраїни від22березня 2006року №143був призначенийвиконувачем обов`язківначальника головного лікаряДержавного підприємства«Спеціалізована медичначастина №5»,яке напідставі наказуМОЗ Українивід 14квітня 2006року №226реорганізовано шляхомперетворення вдержавний заклад«Спеціалізована медико-санітарначастина №5»МОЗ України,де ОСОБА_4 на підставінаказу МОЗУкраїни від11травня 2006року №7був затвердженийна посадуначальника головноголікаря,назва якоїбула зміненана іншу-начальник Державногозакладу «Спеціалізованамедико-санітарначастина №5»Міністерства охорониздоров`я Українизгідно знаказом МОЗУкраїни від8серпня 2011року №15(записи №22-26).21квітня 2023року міськимголовою Славутицькоїміської радина підставірозпорядження від10березня 2023року за№27внесений записпро припиненнятрудових відносинз ОСОБА_12 , що виникли на підставі контракту №86 від 24 жовтня 2016 року, який згідно із записом №28 на підставі розпорядження від 14 червня 2023 року №186-к/тр зазначено вважати недійсним. За №29 на підставі розпорядження від 10 березня 2023 року №75-к/тр до трудової книжки позивача 20 червня 2023 року внесений запис за № 29 про припинення з трудових відносин, що виникли на підставі контракту №876 від 24 жовтня 2016 року між Славутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та начальником ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» ОСОБА_4 , згідно з пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з 26 жовтня 2019 року ( том 1 а.с. 23-24).

Згідно з рішенням Славутицької міської ради Київської області від 10 вересня 2018 року № 1147-47-VII «Про реорганізацію Державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина № 5 Міністерства охорони здоров`я України» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради» припинено діяльність ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання до КНП «Славутицька міська лікарня»; створено комісію з припинення юридичної особи ( далі- комісія з реорганізації) та встановлено, що КНП «Славутицька міська лікарня» є правонаступником майна, прав та обов`язків реорганізованого шляхом приєднання ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» (том 1 а. с. 76).

9 жовтня 2018 року голові первинної профспілкової організації СМСЧ № 5 МОЗ України ОСОБА_13 направлено повідомлення, яке підписане міським головою Славутицької міської ради, де зазначено, що при приєднанні ДЗ «СМСЧ № 5 МОЗ України» до КНП «Славутицька міська лікарня» скорочень посад (умов укладених договорів) не передбачається та будуть збережені умови оплати праці (том 1 а. с. 77).

Рішенням Славутицької міської ради Київської області від 7 грудня 2018 року №1239-51-VII затверджено передавальний акт комісії з реорганізації ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» до правонаступника КНП «Славутицька міська лікарня» та статут КНП «Славутицька міська лікарня» (том 1 а. с. 241-242).

Як вбачається з передавального акту, від ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» до КНП «Славутицька міська лікарня» передані, зокрема, організаційно розпорядча документація, бухгалтерські та кадрові документи, штатний розпис та тарифікаційні списки (том 1 а.с.243-250).

Наказом голови комісії з реорганізації ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» ОСОБА_14 від 18 грудня 2018 року та КНП «Славутицька міська лікарня» від 18 грудня 2018 року №03-01/6-ос зараховано працівників ( згідно із додатками №1, №2) ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» до облікового складу працівників КНП «Славутицька міська лікарня» із збереженням посади, умов та фонду оплати праці з 18 грудня 2018 року ( том 1 а.с. 170-171).

Як видно із списку ознайомлення з повідомленням про перевід до КНП «Славутицька міська лікарня» з 18 грудня 2018 року, який підписаний головою комісії з реорганізації ОСОБА_14 та начальником відділу кадрів ОСОБА_15 , у графі «Адміністративно-управлінський персонал» посад та прізвищ, імен по батькові інших працівників, крім головної медичної сестри ОСОБА_13 , не зазначено, в інших графах відомості про ОСОБА_4 відсутні ( том 1. а.с. 172-174).

У додатках №1 та №2 зарахування працівників ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» до облікового складу працівників КНП «Славутицька міська лікарня» з 18 грудня 2018 року відомості про зарахування ОСОБА_4 відсутні ( том 1 а.с.213-225).

Відповідно до наказу голови комісії з реорганізації ОСОБА_14 від 14 грудня 2018 року №199 визначено право першого підпису на фінансових та ділових документах ОСОБА_14 голові комісії з реорганізації; право другого підпису ОСОБА_10 головному бухгалтеру ДЗ « СМСЧ №5 МОЗ України» ( том 1 а.с. 182).

Згідно з наказом відділу охорони здоров`я Славутицької міської ради Київської області від 11 грудня 2018 року № 03-01/8 на посаду головного лікаря КНП « Славутицька міська лікарня» призначено ОСОБА_16 з 11 грудня 2018 року ( том 1 а.с. 181).

Наказом головного лікаря КНП «Славутицька міська лікарня» ОСОБА_8 від 18 грудня 2018 року № 01-05/6/1 затверджено штатний розпис станом з 18 грудня 2018 року із змінами та доповненнями (а.с. 175).

Відповідно до штатного розпису з 18 грудня 2018 року КНП «Славутицька міська лікарня», підписаного головним лікарем ОСОБА_8 та головним бухгалтером ОСОБА_11 , у штаті КНП «Славутицька міська лікарня» налічувалось 412,50 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати 1791153,13 гривні, в якому також наявна посада головного лікаря (а.с. 176-180).

Наказом головного лікаря КНП «Славутицька міська лікарня» від 18 грудня 2018 року № 03-01/60 ОСОБА_8 приєднано штат ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» до штату КНП «Славутицька міська лікарня» згідно з додатками №1, №2 та фондом оплати праці відповідно до штатного розпису (том 1 а.с. 226-240).

У додатках №1 та №2 штату, який приєднується, відомості про позивача ОСОБА_4 відсутні ( том 1 а.с. 227-240 ).

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_4 (форма ОК-5) до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості про суми нарахованого заробітку для нарахування пенсії включно по листопад 2018 року подано ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», з грудня 2018 року такі відомості подано КНП «Славутицька міська лікарня» (том 1 а.с. 25-28).

Відповідно до безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дата внесення номеру запису про припинення юридично особи ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України»: 20 грудня 2018 року ( том 1 а. с. 20).

У березні 2019 року позивач звернувся до Славутицького міського суду Київської області із позовом до Славутицької міської ради Київської області, КНП «Славутицька міська лікарня», Відділу охорони здоров`я Славутицької міської ради Київської області, третя особа Міністерство охорони здоров`я України, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 20 травня 2019 року у справі №377/211/19 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Відмову у задоволенні позову суд мотивував тим, що у матеріалах справи відсутні накази про звільнення позивача із роботи та про його переведення на іншу посаду, а отже обставини про незаконне звільнення чи незаконне переведення судом не встановлено, тому відсутні підстави для поновлення позивача на посаді. Указане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року та набрало законної сили (том 1 а. с. 29-42).

У березні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів та просив: зобов`язати Славутицьку міську раду Київської області звільнити його із посади начальника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», у зв`язку із закінченням строку дії контракту № 876 від 24 жовтня 2016 року з 26 жовтня 2019 року; провести з ним розрахунок при звільненні відповідно до статей 47, 116 КЗпП України; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2019 рік по день видачі трудової книжки; стягнути із відповідача на свою користь збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі недоотриманої заробітної плати, що становить 204 444,60 грн; стягнути із відповідача на свою користь 150 000 грн моральної шкоди. Рішенням Броварського міськрайонного суду від 11 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 2 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови. Постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 2 червня 2021 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано припиненими трудові відносини, що виникли на підставі контракту №876 від 24 жовтня 2016 року міжСлавутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та начальником ДЗ « СМСЧ №5 МОЗ України» ОСОБА_4 , згідно з пунктом 2 частини першоїстатті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з 26 жовтня 2019 року. Стягнуто із Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь ОСОБА_4 5 000 грн компенсації моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 до Славутицької міської ради Вишгородського району Київської областівідмовлено ( том 1 а.с. 43-54).

6 березня 2023 року ОСОБА_4 звернувся до Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області та КНП «Славутицька міська лікарня» із заявою про виконання постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №377/169/20, просив провести розрахунок при звільненні відповідно до вимог статей 47, 116 КЗпП України, надати письмове повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми, із зазначенням окремо кожного виду виплат та періоду нарахувань ( том 1 а.с. 55).

У відповідь на звернення листами від 8 березня 2019 року № 392, від 3 квітня 2023 року № 512, які підписані генеральним директором КНП «Славутицька міська лікарня» Ловигіним Г.О., повідомлено ОСОБА_4 , що постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №377/169/20 жодних вимог або здійснення заходів (дій) КНП «Славутицька міська лікарня» по відношенню до нього не постановлено, тому за вирішенням питань, зазначених у зверненні, рекомендовано звернутися до Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області ( том 1 а.с.56, 63 ).

10 березня 2023 року міський голова Славутицької міської ради Фомічев Ю.К. виніс розпорядження №75-к/тр «Про припинення трудових відносин з ОСОБА_4 », яким на підставі постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20, зобов`язав припинити трудові відносини, що виникли на підставі контракту №86 від 24 жовтня 2016 року міжСлавутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та начальником ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» ОСОБА_4 , згідно з пунктом 2 частини першоїстатті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з 26 жовтня 2019 року ( том 1 а.с.59).

13 березня 2023 року позивачу направлено копію вказаного розпорядження листом №05-02/154, підписаним заступником міського голови Славутицької міської ради Линкевичем О.Б., в якому його проінформовано ОСОБА_4 , що для внесення запису про припинення трудових відносин до трудової книжки він має право звернутися до виконавчого комітету Славутицької міської ради, при собі мати трудову книжку ( том 1 а.с.58).

Розпорядженням міського голови Славутицької міської ради ОСОБА_5 від 14 червня 2023 року № 186-к/тр, з метою виправлення технічної помилки, викладено резолютивну частину розпорядження від 10 березня 2023 року № 75-к/тр «Про припинення трудових відносин з ОСОБА_4 » у такій редакції: «Припинити трудові відносини, що виникли на підставі контракту №876 від 24 жовтня 2016 року міжСлавутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та начальником Державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина №5 Міністерства охорони здоров`я» ОСОБА_4 , згідно з пунктом 2 частини першоїстатті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з 26 жовтня 2019 року» (том 1 а.с.71).

17 березня 2023 року ОСОБА_4 звернувся до виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області з листом про проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні, оскільки у виданому міським головою розпорядженні не містилося інформації про проведення розрахунку при звільненні, а у відповіді запропоновано отримати в КНП «Славутицька міська лікарня» незаповнену трудову книжку і надати її для внесення запису про звільнення до виконкому (том 1 а.с. 60).

29 березня 2023 року позивачу направлено відповідь №05-02/193, підписану міським головою Славутицької міської ради Фомічевим Ю.К., в якій запропоновано ОСОБА_4 отримати трудову книжку в КНП «Славутицька міська лікарня», після чого звернутися до виконавчого комітету Славутицької міської ради для внесення запису про припинення трудових відносин відповідно до постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20. Також повідомлено позивача про те, що у задоволенні його позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати та матеріальної шкоди у справі №377/169/20 відмовлено. Позивачу запропоновано надати банківські реквізити для перерахування компенсації моральної шкоди в сумі 5000 грн ( том 1 а.с. 64).

30 березня 2023 року ОСОБА_4 звернувся із заявами до Славутицької міської ради та КНП «Славутицька міська лікарня», які отримані та зареєстровані відповідно 30 березня 2023 року та 31 березня 2023 року, в яких просив надати інформацію щодо виконання розпорядження міського голови від 10 березня 2023 року №75 про припинення трудових відносин. Також просив відповідно до вимог статей 47, 116 КЗпП України внести в трудову книжку запис про звільнення; провести повний розрахунок при звільненні; видати трудову книжку; надати письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (том 1 а.с. 61-62).

21 квітня 2023 року ОСОБА_4 вкотре звернувся до виконавчого комітету Славутицької міської ради з письмовою заявою про повідомлення йому дати отримання трудової книжки із записом про звільнення з роботи (том 1 а.с. 65).

Міський голова Славутицької міської ради Фомічев Ю.К. листом від 20 квітня 2023 року №01-13/797 та листом від 27 квітня 2023 року № 01-13/873 звертався до КНП «Славутицька міська лікарня» з проханням відповідно надати трудову книжку ОСОБА_4 до Славутицької міської ради для внесення відповідного запису та наступної видачі її ОСОБА_4 та надання відомостей про те, чи була видана ОСОБА_4 трудова книжка ( том 1 а.с. 145,147). Генеральний директор КНП «Славутицька міська лікарня» ОСОБА_6 листом від 20 квітня 2023 року №611 надав відповідь, в якій для вирішення питання про внесення відповідного запису про припинення трудових відносин ОСОБА_4 на підставі постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №377/169/20 запропонував міському голові з`явитися до відділу кадрів в КНП «Славутицька міська лікарня» ( том 1 а.с.148).

Як видно зі змісту листа міського голови Славутицької міської ради ОСОБА_5 від 3 травня 2023 року №05-02/233, листа генерального директора КНП «Славутицька міська лікарня» Ловигіна Г.О. від 28 квітня 2023 року №637, трудова книжка ОСОБА_4 була видана КНП «Славутицька міська лікарня» 24 квітня 2023 року. Зазначені обставини також підтверджуються підписом позивача в книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них КНП «Славутицька міська лікарня», копію витягу з якої він надав (том 1 а.с. 66, 88-89, 148).

Згідно з відповідями міського голови Славутицької міської ради Фомічева Ю.К. від 17 травня 2023 року № 773, від 14 червня 2023 року № 01-12/228 на адвокатські запити, трудових відносин між КНП «Славутицька міська лікарня» та ОСОБА_4 не існувало, заробітна плата ОСОБА_4 не нараховувалась та не виплачувалась у зв`язку з тим, що в задоволенні таких вимог йому було відмовлено постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №377/169/20, тому заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_4 на сьогоднішній день відсутня (том 1 а.с.67-70).

Не погоджуючись з такими висновками, позивач звернувся до суду з позовом про захист своїх трудових прав.

При вирішенні спору суд виходить з такого.

Порушенням вважаєтьсятакий стансуб`єктивногоправа,за якоговоно зазналопротиправного впливуз бокуправопорушника,внаслідок чогосуб`єктивнеправо особизменшилося абозникло яктаке;порушення правапов`язаноз позбавленнямможливості здійснити,реалізувати своєправо повністюабо частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) пункти 40,41.

Щодо вимогпро стягненняненарахованої таневиплаченої заробітної плати за період з 21.12.2018 по 25.10.2019 у сумі 207 232 гривні 46 копійок.

Відповідно до статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності і захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю у статті 5-1 КЗпП України визначено, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частинами першою, третьою статті21КЗпПУкраїни передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно із статтею 36 КЗпП України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставами для припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертоїстатті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору (частини третя вказаної статті).

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40) ( частина четверта цієї статті).

На підставі частини третьої статті 105ЦКУкраїни учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

За змістом частини четвертої цієї статті до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Відповідно до частини першої статті 106ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Аналіз статей 104-106 ЦК України свідчить про те, що реорганізація є такою формою припинення юридичної особи, коли передача всього свого майна, прав та обов`язків переходить іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення. У такому випадку посади підприємства яке припиняється, зберігаються на підприємстві-правонаступнику. При цьому слід враховувати, що і у такому випадку можливе проведення скорочення штату працівників, однак на підприємстві-правонаступнику повинні існувати вакансії для продовження здійснення ним своєї діяльності.

У розумінні зазначених норм закону приєднанняце така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального акту орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов`язки припиненої юридичної, несе відповідальність за її зобов`язаннями в повному обсязі (статті 107 ЦК України).

Згідно з положеннями частини шостої статті 36 КЗпП України( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі реорганізації підприємства, установи, організації (злиття, приєднання, поділ чи перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першоїстатті 40 КЗпП України).

Таким чином, при зміні власника підприємства, а також його реорганізації (злиття, приєднання, поділ, перетворення) трудові відносини, за згодою працівника, продовжуються, припинення в цих випадках трудового договору (контракту) з ініціативи адміністрації можливо тільки при скороченні чисельності або штату працівників.

Встановлена законодавством можливість припинення юридичної особи шляхом її приєднання до іншої юридичної особи, тобто по суті одночасне створення іншої більш великої установи, яка буде виконувати повноваження особи, що припиняється, не виключає, а навпаки покладає на роботодавця зобов`язання по працевлаштуванню працівників юридичної особи, яка припиняє свою діяльність.

Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

З рішення Славутицької міської ради Київської області від 10 вересня 2018 року № 1147-47-VII вбачається, що реорганізація ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» здійснювалась шляхом приєднання до КНП «Славутицька міська лікарня». Діяльність ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» припинена та встановлено, що КП «Славутицька міська лікарня» є правонаступником майна, прав та обов`язків реорганізованого шляхом приєднання ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» (том 1 а. с. 76).

Відповідно до пункту 1.4. Статуту КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради, затвердженого рішенням Славутицької міської ради VII скликання від 07 грудня 2018 року № 1239-51-VІІ, підприємство є правонаступником усього майна, усіх прав та обов`язків Комунального закладу охорони здоров`я «Спеціалізована медико санітарна частина» Славутицької міської ради та Державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 5 Міністерства охорони здоров`я України» ( том 1 а.с. 78-85).

Згідно з пунктами 1.3., 1.6. Статуту КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, затвердженого рішенням Славутицької міської ради від 28 червня 2023 року №845-19-VIII Комунальне некомерційне підприємство «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області є правонаступником Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради, усього його майна, всіх прав та обов`язків. Органом управління є виконавчий комітет Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, представник засновника та орган, до сфери якого входить підприємство ( том 1 а.с. 120-127).

Із змісту передавального акту, затвердженого рішенням Славутицької міської ради Київської області від 7 грудня 2018 року №1239-51-VII, видно, що від ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» до КНП «Славутицька міська лікарня» передані, зокрема: організаційно розпорядча документація, бухгалтерські та кадрові документи, штатний розпис та тарифікаційні списки, а також усі активи і пасиви, зокрема за розрахунками з оплати праці та соціального страхування ( том 1 а. с. 241-250).

Таким чином, проведення розрахунку при звільненні штатного працівника належало до обов`язків КНП «Славутицька міська лікарня».

Постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20, (провадження № 61-13316св21) визнано припиненими трудові відносини, що виникли на підставі контракту № 876 від 24 жовтня 2016 року між Славутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та начальником ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» ОСОБА_4 , згідно з пунктом 2 частини першоїстатті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з 26 жовтня 2019 року ( том 1 а.с. 43-54).

У вказаній постанові Верховний Суд зробив висновок про те, що позовні вимоги про проведення розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день видачі трудової книжки стосуються прав та обов`язків КНП «Славутицька міська лікарня» як особи, за рахунок якої можливо задовольнити ці позовні вимоги.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за період з 21.12.2018 по 25.10.2019 у сумі 207 232 гривні 46 копійок.

Частиною першою статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 1Закону України«Про оплатупраці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

З огляду на статтю 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з наступних її видів.

Основна заробітна плата винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До додаткової заробітної плати включаються також премії за виконання і перевиконання виробничих завдань, виконання акордних завдань, підвищення продуктивності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності структурної одиниці, економію матеріальних ресурсів та інші виплати, передбачені системою оплати праці. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. До них належать: оплата простоїв не з вини працівника; надбавки і доплати, які не передбачені законодавством; винагорода за підсумками роботи за рік; одноразові заохочення; матеріальна допомога; суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг; інші компенсаційні виплати.

Трудові відносини, якими був пов`язаний позивач ОСОБА_4 з ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» у формі контракту № 876 від 24 жовтня 2016 року, тривали на дату проведення реорганізації ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» шляхом приєднання до КНП «Славутицька міська лікарня», як станом на дату прийняття рішення про реорганізацію, так і на дату припинення реорганізованого державного закладу та приєднання до КНП «Славутицька міська лікарня». Зазначені трудові відносини припинені з 26 жовтня 2019 року, згідно з пунктом 2 частини першоїстатті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, згідно з постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20.

У судовому засіданні позивач зазначив, що він приходив на роботу та виконував свої посадові обов`язки до 20 березня 2019 року, після чого відповідач змінив замок у вхідних дверях його кабінету, через що він втратив доступ до свого робочого місця. Такі дії з боку відповідача він розцінив як звільнення його з посади до закінчення дії контракту, але оскільки наказу про його звільнення не було, період з 20 березня 2019 року по день припинення трудових відносин (26 жовтня 2019 року) він вважає вимушеним прогулом, оскільки не міг виконувати свої трудові обов`язки з вини відповідача, тому 20 березня 2019 року звернувся до Славутицького міського суду Київської області з позовом про поновлення його на роботі, у задоволенні якого суд відмовив.

Зазначені обставини представник відповідача заперечувала в судовому засіданні, але доказів протилежного суду не надано.

Доводи представника відповідача про те, що позивач не пов`язаний трудовими відносинами з КНП «Славутицька міська лікарня» суд не бере до уваги, виходячи з висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20.

Крім того, у судовому засіданні представник відповідача зазначила, що акти про відсутність ОСОБА_4 на робочому місці не складались, табель обліку робочого часу не вівся, тільки тому, що позивач ОСОБА_4 не був зарахований до штату підприємства

Натомість з показів свідка ОСОБА_10 вбачається, що після реорганізації ОСОБА_4 приходив на роботу ще тривалий час, близько 2-3 місяців, знаходився у службовому кабінеті начальника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України».

Також з табелю обліку використання робочого часу, складеного відносно ОСОБА_4 за грудень 2018 року, видно, що його протабельовано за весь місяць ( 31 день), зокрема, за 4 робочі дні та 25 днів оплачуваної тимчасової непрацездатності ( том 2 а. с. 198).

Як видно з листка непрацездатності серії АДХ №544312, виданого ОСОБА_4 , він перебував на стаціонарному лікуванні в період з 06 грудня 2018 року по 22 грудня 2018 року включно, вказано стати до роботи 23 грудня 2018 року. Відповідно до розрахунку, зробленого бухгалтерією КНП «Славутицька міська лікарня» на зворотному боці листка непрацездатності, середньоденний розмір оплати праці позивача за період з 12 по 11 місяці, тобто за останній рік роботи складає 909,16 грн. Нарахування по листку непрацездатності включені до платіжної відомості за лютий 2019 року. Згідно з розрахунковим листком ОСОБА_4 , таб. № 10001, КНП «Славутицька міська лікарня» виплатило в лютому 2019 року нарахування по листку непрацездатності за грудень 2018 року (том 1 а.с. 136-137, 140; том 2 а. с. 167).

Рішення про призначення ОСОБА_4 допомоги по тимчасовій непрацездатності прийнято комісією із соціального страхування КНП «Славутицька міська лікарня», про що свідчить протокол №1 від 04 січня 2019 року ( том 1 а.с. 138-139).

Листок непрацездатності серії АДХ № 189169 ОСОБА_4 про стаціонарне лікування в період з 26 грудня 2018 року по 18 січня 2019 року КНП «Славутицька міська лікарня» не прийнято для оплати, про що свідчить акт від 21 січня 2019 року. Голова комісії із соціального страхування КНП «Славутицька міська лікарня» листом від 31 січня 2019 року за № 212 повідомила ОСОБА_4 про відмову у прийнятті до оплати листка непрацездатності №189169 ( том 2 а. с. 167 зв. ст. 168, 168 зв. ст.).

15 січня 2019 року КНП «Славутицька міська лікарня» звернулось із запитом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області щодо можливості нарахування та виплати за листками непрацездатності, в тому числі ОСОБА_4 , на який отримала відповідь від 31 січня 2019 року за № 8.2/372 про те, що листок непрацездатності підлягає оплаті на загальних підставах ( том 1 а.с.135, 141-142).

Суд не погоджується з доводами представника відповідача про те, що оплата листка непрацездатності ОСОБА_4 здійснена відповідачем тільки після отримання роз`яснень Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, оскільки рішення комісії із соціального страхування КНП «Славутицька міська лікарня» про призначення ОСОБА_4 допомоги по тимчасовій непрацездатності ухвалене 04 січня 2019 року, а запит до Управління Фонду та отримання відповіді відбулися значно пізніше 15 січня 2019 року та 31 січня 2019 року.

Указані обставини свідчать про порушення трудових прав ОСОБА_4 відповідачем внаслідок безпідставного не приєднання його посади, яка перебувала у штатному розписі ДЗ «СМСЧ №5» на момент реорганізації до штату КНП «Славутицька міська лікарня».

Отже, починаючи з 23 грудня 2018 року позивач ОСОБА_4 , будучи пов`язаний трудовими відносинами з ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», яке припинило свою діяльність внаслідок приєднання до КНП «Славутицька міська лікарня», що є правонаступником прав та обов`язків припиненого ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», був безпідставно позбавлений робочого місця та заробітної плати.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованоїЗаконом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленимстаттею 12 Закону №108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2023 року у cправі № 910/6968/16 (607/6254/15-ц), вирішуючи спір про наявність обов`язку сплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати звертає увагу на зміст поняття заробітної плати, який узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 КЗпП України, статей1,12 Закону № 108/95-ВРКонституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання працівником трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у справі №755/12623/19 від 08 лютого 2022 року середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведеного, суд вважає можливим задовольнити частково вимоги позивача про стягнення заробітної плати у вигляді середнього заробітку за час коли позивач ОСОБА_4 був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, тобто за період з 23 грудня 2018 року по 25 жовтня 2019 року.

З розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, вбачається, що розмір заробітної плати, який позивач просить стягнути з відповідача, розрахований ним, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати.

Згідно з довідкою, виданою КНП «Славутицька міська лікарня», без номера та дати, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_4 становить 20 444,46 грн, середньоденна заробітна плата становить 929,29 грн (том 1 а.с. 86).

Відповідно до роз`яснень Мінсоцполітики щодо розрахунку норм тривалості робочого часу на 2018 рік, із 31 календарного дня грудня 2018 року кількість робочих днів 21, кількість вихідних 10, кількість днів, що передують святковим та неробочим, у які тривалість робочого дня (зміни) при 40-годинному тижні зменшується на 1 годину (число місяця, в яке скорочується тривалість робочого дня 31 грудня).

Отже, з урахуванням визначеного статтею 73 КЗпП України святкового дня 25 грудня, в який робота не проводиться, у грудні 2018 року з 23 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року налічується 5 робочих днів.Період з 01.01.2019 по 30.09.2019 становить дев`ять повних місяців. У жовтні 2019 року 14 жовтня 2019 року є понеділком, тому згідно ізстаттею 73КЗпП України, цей день буде святковим та неробочим.Оскільки загалом у жовтні 31 календарний день, з них: 22 робочі дні; 9 неробочих (8 вихідних - 5, 6, 12, 13, 19, 20, 26, 27 і 1 день 14 святковий), тому за період з 01.10.2019 по 25.10 2019 налічується 18 робочих днів.

Таким чином,стягненню звідповідача накористь позивачапідлягає ненарахованата невиплаченазаробітна платавнаслідок порушенняйого трудовихправ заперіод з23грудня 2018року по25жовтня 2019року в розмірі 205373,81 грн, а саме: за 5 днів грудня 2018 року у сумі 4646,45 грн (929,29 грн ( середньоденна заробітна плата) х 5 днів = 4646,45 грн) + заробітна плата за період з 01.01.2019 по 30.09.2019 у сумі 184000,14 грн (20 444,46 грн ( середньомісячна заробітна плата) х 9 місяців = 184000,14 грн) + заробітна плата за 18 робочих днів жовтня 2019 року у сумі 16727,22 грн (929,29 грн (середньоденна заробітна плата) х 18 днів = 16727,22 грн).

Тому, виходячи з викладених обставин, вимоги позивача в частині стягнення ненарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 21.12.2018 по 25.10.2019 у сумі 207232,46 грн підлягають частковому задоволенню за період з 23 грудня 2018 року по 25 жовтня 2019 року в розмірі 205373,81 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку в сумі 87353 гривень 26 копійок.

Позивач проситьстягнути звідповідача компенсаціюза 94дні невикористаноївідпустки усумі 87353гривні 26копійок.

Частиною першою статті 47 КЗпП України в редакції Закону України № 1217-IXвід 05.02.2021 встановлено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За правилом частин 1 та 2 статті 116, в редакції Закону України №2352-IX від 01.07.2022, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку про те, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Чинне законодавство покладає на підприємство, установу, організацію прямий обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про відпустки», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.

За правилом, визначеним статтею 9 Закону України «Про відпустки», до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються: 1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково.

З аналізу зазначених вище правових норм та виходячи з дати визнання припиненими трудових відносин позивача ОСОБА_4 ( 26 жовтня 2019 року), суд вважає, що вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку підлягають задоволенню саме на дату припинення трудових відносин, тобто 26 жовтня 2019 року за всі дні невикористаної відповідачем щорічної відпустки.

Із даних особової картки ОСОБА_4 (форма Т-2), заведеної кадровою службою ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», вбачається, що загальна тривалість щорічної відпустки, якою користувався позивач в період роботи на посаді керівника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», становила 31 календарний день. Так, за період з 01.03.2016 по 28.02.2017 позивач ОСОБА_4 використав щорічну чергову відпустку 31 календарний день (12 календарних днів згідно з наказом № 603; 12 календарних днів згідно з наказом № 154; 17 календарних днів згідно з наказом № 559 (том 1 а. с. 87; том 2 а. с. 169-173).

Як видно із даних розділу ІV «Відпустки» особової картки ОСОБА_4 (форма Т-2), відповідно до наказу №559 йому була надана щорічна відпустка за період з 01.03.2016 року по 28.02.2017 тривалістю 17 календарних днів (залишок) та 20 календарних днів в рахунок чергової відпустки за період з 01.03.2017 по 28.02.2018 з 27 серпня 2018 року по 02 жовтня 2018 року. Але згідно з наказом № 51-к від 01.10.2018 чергову відпустку тривалістю 16 календарних днів перенесено на інший період.

Отже невикористані ОСОБА_4 дні щорічної відпустки на дату визнання припиненими трудових відносин ( 26 жовтня 2019 року) становлять 78 календарних днів, а саме: за період з 01.03.2017 по 28.02.2018 ( з урахуванням наданих 20 календарних днів та перенесених 16 календарних днів) 27 календарних днів; за період з 01.03.2018 по 28.02.2019 31 календарний день; за період з 01.03.2019 по 25.10.2019 (7 місяців та 25 днів) 20 календарних днів, виходячи з такого розрахунку: за 7 місяців (31:12 х 7 = 18,08 календарних днів) + за 25 днів (31:12:31х25=2,17)= 18,08+2,08= 20,16 = 20 календарних днів.

Такі висновки суду не протирічать змісту довідки КНП «Славутицька міська лікарня», наданої 06 червня 2024 року за № 555 на виконання вимог ухвали суду від 06 червня 2024 року про кількість днів, на які мав право ОСОБА_4 за період з 01.03.2017 по 20.12.2018 ( том 3 а. с. 80-81).

Порядок обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі-Порядок №100).

Пунктом 7 розділу 4 Порядку №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Виходячи із визначеного в довідці КНП «Славутицька міська лікарня», без номеру та дати, розміру середньомісячної та середньоденної заробітної плати ОСОБА_4 за фактично відпрацьований період жовтня та листопада 2018 року, яка становить відповідно 20 444,46 грн та 929,29 грн, компенсація за 78 календарних днів щорічної відпустки складе 72484,62грн (78 х 929,29 грн = 72484,62 грн).

Тому вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку в сумі 87353 гривні 26 копійок підлягають частковому задоволенню в розмірі 72484,62 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2019 по 24.04.2023 у сумі 857366 гривень 30 копійок.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України, чинної на час виникнення спірних правовідносин, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (частини перша, друга статті 116 КЗпП України, чинні на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 117 КЗпП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, середній заробіток застаттею 117КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав саме звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Вказаний висновок щодо правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) та узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд вважає слушними доводи представника третьої особи про те, що на час прийняття Верховним Судом постанови від 15 лютого 2023 року та на час звернення позивача з цим позовом до суду діяла редакція частини 1 статті 117 КЗпП України, якою обмежено стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним строком, виходячи з такого.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», що набрала законної сили з 19 липня 2022 року; далі - Закон України №2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції на триваючий час затримки розрахунку при звільненні та звернення до суду, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом України №2352-ІХ і після цього, а саме, виходячи з меж позовних вимог, період з 26 жовтня 2019 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати шістьма місяцями. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року до 24 квітня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22; від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 та від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З розрахунку позивача, доданого до позовної заяви вбачається, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який позивач просить стягнути з відповідача, розрахований ним, виходячи із розміру середньомісячної та середньоденної заробітної плати.

Відповідно до довідки КНП «Славутицька міська лікарня», без номера та дати, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_4 становить 20 444,46 грн, середньоденна заробітна плата становить 929,29 грн (том 1 а.с. 86).

У 2019 році за період з 26.10.2019 до 31.10.2019 налічується два вихідні дні 26,27 та 4 робочі дні 28, 29, 30, 31. Натомість у розрахунку позивач зазначає нарахування за 3 робочі дні, виходячи із середньоденної заробітної плати 929,29 грн, що становить 2787,87 грн (929,29 грн х 3 =2787,87 грн).

За період з 01.11.2019 по 30.06.2022, тобто за 2 роки і 8 місяців, що становитиме 32 місяці, середній заробіток складатиме 20444,46 грн. х 32 = 654222,72 грн.

За період з 01.07.2022 до 18.07.2022, виходячи із вихідних днів у липні 2022 року (2, 3, 9, 10, 16, 17), кількість робочих днів становитиме 12 днів, тому середній заробіток за цей період (виходячи із середньоденної заробітної плати 929,29 грн) становить 11151,48 грн (929,29 грн х 12 = 11151,48 грн).

Таким чином, виходячи з меж позовних вимог, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із середньомісячної та середньоденної заробітної плати позивача, за період з 26 жовтня 2019 року по 18 липня 2022 року становитиме 668162,07грн (2787,87 грн + 654222,72 грн +11151,48 грн).

При вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплаченої позивачеві при звільненні суми 277855,43 грн ( яка складається із суми недоотриманої заробітної плати внаслідок вимушеного прогулу 205373,81 грн + 72484,62 грн невиплаченої компенсації за невикористану відпустку) становить 61,6 %.

Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача за період з 26.10.2019 по 18.07.2022 необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 411587, 84 грн, тобто 61,6 % від 668162,07 грн (668162,07 грн :100 х 61,6= 411587,84 грн).

Період стягнення з 19.07.2022 по 24.04.2023 регулюється вже нині чинною редакцієюстатті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Враховуючи редакціюстатті 117 КЗпП України, викладену відповідно доЗакону України№2352-ІХ, на корить позивача за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 122666,68 грн,виходячи зтакого розрахунку:за робочідні улипні 2022року з19.07.2022по 31.07.2022(звиключенням вихіднихднів 23,24,30,31) 9днів середнійзаробіток зацей період(виходячи ізсередньоденної заробітноїплати 929,29грн)становить 8363,61грн (929,29грн х9=8363,61грн); з01.08.2022по 31.12.2022,тобто за5місяців (виходячиіз середньомісячноїзаробітної платипозивача 20444,46грн)середній заробітокза часзатримки розрахункупри звільненністановитиме 102222,30грн (20444,46грн х5=102222,30грн);за робочідні усічні 2023року з01.01.2023по 18.01.2023(з виключеннямвихідних днів1,7,8,14,15) 13робочих днівсередній заробітокза часзатримки розрахункупри звільненніза цейперіод (виходячи ізсередньоденної заробітноїплати 929,29грн)становить 12080,77грн (929,29грн х13=12080,77грн).Всього заперіод з19.07.2022по 18.01.2023 -122666,68 грн (8363,61грн +102222,30 грн +12080,77 грн).

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій справі та зазначених правових позицій Верховного Суду, виходячи з меж позовних вимог стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2019 по 18.01.2023 у розмірі 534254,52 грн з утриманняміз цієїсуми установленихзаконодавством Україниподатків ізборів (заперіод з26.10.2019по 18.07.2022у сумі411587,84 грн + за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 122666,68 грн = 534254,52 грн), а тому вимоги позивача у цій частині підлягають частковому задоволенню.

В іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають з мотивів, наведених вище.

Посилання позивача та його представника на дані, зазначені в індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_4 за 2018- 2019 роки та надані на їх підтвердження докази (копії форми 5-ОК від 30.05.2023, від 02.11.2023 ( том 1 а.с. 25-28, том 2 а. с. 159-162); копії витягів з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`зкового державного соціального страхування від 31.07.2023, від 02.11.2023 (том 2 а.с. 4-6, 163-165); копії відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб від 31.07.2023; від 02.11.2023 ( том 2 а.с.7, 166), а також доводи представника відповідача про внесення до них виправлень та надані на підтвердження цих обставин докази ( копія податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманих з них податку, а також сум нарахованого єдиного соціального внеску від 28.07.2023 з додатками ( том 1 а.с.251-257) не впливають на зміст фактичних обставин, встановлених судом під час розгляду даної справи.

Суд враховує дані, які містяться в позовній заяві ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів, яку надав представник третьої особи, але зазначає, що позивач надав копію остаточного рішення у справі № 377/169/20 за позовом ОСОБА_4 до Славутицької міської ради Київської області про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів постанову Верховного Суду від 15 лютого 2023 року, яка на відміну від вказаної позовної заяви є належним доказом встановлених судом у цій справі обставин.

Даючи оцінку іншим доводам учасників справи, викладеним у позовній заяві, відзиві на позов, відповіді на відзив, запереченнях на відповідь на відзив, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1. ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Згідно з частиною 1статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач просив задовольнити його вимоги на суму 1151952,02 грн, в той час, як суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на суму 812112,95 грн (205373,81 грн + 72484,62 грн + 534254,52 грн). Відсоток задоволених позовних вимог складає 70,5 % ( 812112,95 грн х100 : 1151952,02 грн).

Позивач при поданні позовної заяви був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як громадянин, віднесений до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно з посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 2) від 29 грудня 1992 року ( том 1 а.с.19).

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір, від сплати якого позивач був звільнений при зверненні до суду, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 8121,26 грн, виходячи з такого розрахунку ( 11519,52 грн сума судового збору, яка підлягала сплаті при зверненні до суду :100 х 70,5 ( відсоток задоволених позовних вимог).

Представник позивача у судовому засіданні в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів зробила усну заяву про надання доказів понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, крім тих, які знаходяться в матеріалах справи, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, тому відповідно до частини сьомої статті 264 ЦПК України необхідно призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення, встановити строк для подання позивачем доказів щодо розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 258- 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь ОСОБА_4 ненараховану таневиплачену заробітну плату заперіод з23грудня 2018року по25жовтня 2019року урозмірі 205373гривні 81копійку, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь ОСОБА_4 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 72484гривні 62 копійки, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року по 18 січня 2023 року у розмірі 534254гривні 52копійки, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь держави судовий збір у розмірі 8 121 гривню 26 копійок.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу позивача ОСОБА_4 на 24липня 2024року о 14 годині 30 хвилин, яке буде проведено у залі №1 Славутицького міського суду Київської області за адресою: Київська область, Вишгородський район, місто Славутич, Деснянський квартал, будинок 3-А.

Про дату, час і місце судового засідання повідомити учасників справи.

Встановити строк для подання позивачем ОСОБА_4 доказів щодо розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу - п`ять днів після ухвалення рішення суду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, код ЄДРПОУ 41736008, місцезнаходження: вулиця Збройних Сил України, 7, місто Славутич, Вишгородський район, Київська область.

Третя особа- Славутицька міська рада Вишгородського району Київської області, код ЄДРПОУ 26425731, місцезнаходження: Центральна площа, 7, місто Славутич, Вишгородський район, Київська область.

Повне рішення суду складено 22 липня 2024 року.

Суддя Н. С. Бабич

СудСлавутицький міський суд Київської області
Дата ухвалення рішення10.07.2024
Оприлюднено25.07.2024
Номер документу120533276
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Судовий реєстр по справі —377/524/23

Постанова від 26.11.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Приходько Костянтин Петрович

Ухвала від 16.10.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Приходько Костянтин Петрович

Ухвала від 03.09.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Приходько Костянтин Петрович

Ухвала від 03.09.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Приходько Костянтин Петрович

Ухвала від 13.08.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Приходько Костянтин Петрович

Рішення від 24.07.2024

Цивільне

Славутицький міський суд Київської області

Бабич Н. С.

Рішення від 10.07.2024

Цивільне

Славутицький міський суд Київської області

Бабич Н. С.

Рішення від 10.07.2024

Цивільне

Славутицький міський суд Київської області

Бабич Н. С.

Ухвала від 06.06.2024

Цивільне

Славутицький міський суд Київської області

Бабич Н. С.

Ухвала від 26.09.2023

Цивільне

Славутицький міський суд Київської області

Бабич Н. С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні