Постанова

від 26.11.2024 по справі 377/524/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №377/524/23 Головуючий у І інстанції - Бабич Н.С.

апеляційне провадження №22-ц/824/15471/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2024 року та на додаткове рішення Славутицького міського суду Київської області від 24 липня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Славутицька міська рада Вишгородського району Київської області про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, -

установив:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Славутицького міського суду Київської області з позовом до КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, третя особа: Славутицька міська рада Вишгородського району Київської області про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку.

В обґрунтування вимог позову зазначав, що він з 1991 року обіймав посаду керівника Державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина №5 Міністерства охорони здоров`я України» (далі- ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України») на підставі контракту №876 від 25 жовтня 2016 року (останній чинний контракт), укладеного з Міністерством охорони здоров`я України, зі строком дії до 25 жовтня 2019 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року №196-р цілісний майновий комплекс ДЗ «СМСЧ-5 МОЗ України» передано у власність територіальної громади міста Славутича. Рішенням від 27 липня 2018 року №1121-46-VII Славутицька міська рада Київської області прийняла у комунальну власність територіальної громади міста Славутича цілісний майновий комплекс ДЗ «СМСЧ-5 МОЗ України», затверджено його статут у новій редакції.

Міський голова листом від 09 жовтня 2018 року №01-16/2041 повідомив голові первинної профспілкової організації СМСЧ-5 МОЗ України про те, що при приєднанні закладу скорочень посад (умов укладених договорів) не передбачається та будуть збережені умови оплати праці.

Згідно з рішенням Славутицької міської ради Київської області від 10 вересня 2018 року №1147-47-VII діяльність ДЗ «СМСЧ-5 МОЗ України» припинено у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради (далі-КНП «Славутицька міська лікарня»).

Рішенням від 07 грудня 2018 року №1239-51-VII Славутицька міська рада Київської області затвердила в новій редакції статут КНП «Славутицька міська лікарня».

В п. 4 цього рішення та в п. 1.3. Статуту зазначено, що КНП «Славутицька міська лікарня» є правонаступником майна, прав та обов`язків реорганізованого шляхом приєднання ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України».

Зміни до контракту від 24 жовтня 2016 року №876 не вносились, достроково його розірвано не було, до 25 жовтня 2019 року контракт був чинним, а по листопад 2018 року включно він продовжував працювати на займаній посаді та отримував заробітну плату.

До березня 2019 року він фактично виконував свої посадові обов`язки.

20 грудня 2018 року ДЗ «СМСЧ-5 МОЗ України» як юридична особа припинив діяльність.

20 березня 2019 року він звернувся до Славутицького міського суду Київської області з позовом до КНП «Славутицька міська лікарня» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа №377/211/19).

У задоволенні позову суд відмовив рішенням від 20 травня 2019 року, яке Київський апеляційний суд постановою від 13 січня 2020 року залишив у силі.

Вказував, що під час розгляду справи №377/211/19 судами встановлено, що його звільнення з посади не відбулось, оскільки наказ про це не видавався.

03 березня 2020 року він звернувся до Славутицького міського суду Київської області з позовом до Славутицької міської ради Київської області, треті особи: Відділ охорони здоров`я Славутицької міської ради, КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Київської області, про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів (справа №377/169/20), просив: зобов`язати Славутицьку міську раду Київської області звільнити його з посади начальника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» у зв`язку із закінченням дії контракту від 24 жовтня 2016 року №876; стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року по день видачі трудової книжки та збитки у вигляді упущеної вигоди і моральну шкоду.

Вказану справу було передано за підсудністю до Броварського міськрайонного суду Київської області, який відмовив у задоволенні позову рішенням від 11 лютого 2021 року, залишеним у силі Київським апеляційним судом постановою від 02 червня 2021 року.

Верховний Суд постановою від 15 лютого 2023 року ухвалив нове рішення у вказаній справі: визнав припиненими трудові відносини, що виникли на підставі контракту від 24 жовтня 2016 року №876 між Славутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та ним, як начальником ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з 26 жовтня 2019 року; стягнув із Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на його користь 5000 грн. компенсації моральної шкоди; в іншій частині позовних вимог відмовив.

03 березня 2023 року він отримав копію постанови Верховного Суду та 06 березня 2023 року звернувся із заявою до Славутицької міської ради та КНП «Славутицька міська лікарня», в якій просив виконати вказану постанову суду шляхом оформлення припинення трудових відносин, відшкодувати моральну шкоду та надати письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати та періоду нарахування.

У відповідь на його заяву від КНП «Славутицька міська лікарня» отримав лист №392 від 08 березня 2023 року, в якому зазначено, що з усіх питань йому належить звернутися до Славутицької міської ради, оскільки Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2023 року не ухвалював рішення, яке б стосувалося КНП «Славутицька міська лікарня»; від Славутицької міської ради лист №05-02/154 від 13 березня 2023 року з копією розпорядження міського голови від 10 березня 2023 року №75-к/тр, де роз`яснено, що для внесення запису до трудової книжки про припинення трудових відносин він має право звернутися до виконавчого комітету Славутицької міської ради і при собі мати трудову книжку.

Згідно з розпорядженням міського голови ОСОБА_2 від 10 березня 2023 року №75-к/тр зобов`язано: припинити трудові відносини, що виникли на підставі контракту №86 від 24 жовтня 2016 року між Славутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та ним, як начальником ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з 26 жовтня 2019 року.

Оскільки це розпорядження не містило інформації про проведення розрахунку при звільненні, а у відповіді запропоновано отримати у КНП «Славутицька міська лікарня» незаповнену трудову книжку і надати її для внесення запису про звільнення до виконкому, 17 березня 2023року він подав повторну заяву, в котрій порушив зазначені питання, але отримав за підписом міського голови відповідь від 29 березня 2023 року ідентичну раніше отриманій.

30 березня 2023 року він, намагаючись вирішити питання внесення запису про звільнення в трудову книжку та отримати інформацію про суми, нараховані і виплачені йому при звільненні, в черговий раз звернувся із заявами до Славутицької міської ради та КНП «Славутицька міська лікарня».

У відповідь на заяву він отримав від КНП «Славутицька міська лікарня» лист від 03 квітня 2023 року №512, де зазначено, що постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року відповідача не зобов`язано на вчинення якихось дій по відношенню до нього, отже всі питання належить вирішувати шляхом звернення до Славутицької міської ради.

У заяві від 30 березня 2023 року до Славутицької міської ради він, крім іншого, просив вжити невідкладних заходів щодо виконання розпорядження міського голови від 10 березня 2023 року № 75-к/тр про припинення трудових відносин з ним шляхом зобов`язання КНП «Славутицька міська лікарня» відповідно до вимог статей 47, 116 КЗпП України внести в його трудову книжку запис про звільнення; провести з ним повний розрахунок при звільненні; видати йому трудову книжку; письмово повідомити його про нараховані та виплачені при звільненні суми, із зазначенням окремо кожного виду виплати, але відповідь не отримав.

Тому 21 квітня 2023 року він в черговий раз звернувся до Славутицької міської ради з вимогою організувати процес остаточного оформлення припинення з ним трудових відносин, внести відповідний запис до трудової книжки та повідомити про можливість її отримання ( із записом про звільнення).

24 квітня 2023 року йому зателефонували із КНП «Славутицька міська лікарня» і запропонували отримати трудову книжку.

Зазначав, що він з`явився до відділу кадрів відповідача та отримав трудову книжку, яка містила запис за №27 від 21 квітня 2023 року про припинення трудових відносин на підставі постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року та розпорядження міського голови від 10 березня 2023 року №75-к/тр.

У книзі обліку руху трудових книжок він поставив підпис про отримання трудової книжки та відмітку про те, що внесені не всі записи та не проведено з ним розрахунок при звільненні.

Через виявлення ним описки у зазначені номеру контракту в розпорядженні міського голови від 10 березня 2023 року №75-к/тр та відповідно в його трудовій книжці розпорядженням міського голови від 14 червня 2023 року №186-к/тр резолютивну частину розпорядження №75-к/тр від 10 березня 2023 року викладено в новій редакції.

У зв`язку з цим 20 червня 2023 року до його трудової книжки внесений запис за №28, яким вказано запис №27 вважати недійсним, а також запис за №29 у редакції відповідно до розпорядження міського голови від 14 червня 2023 року №186-к/тр.

Листом від 14 червня 2023 року №01-12/1228 на адвокатський запит його повідомлено про те, що заробітна плата йому не нараховувалась та не виплачувалась через те, що було відмовлено у задоволенні позову в цій частині, заборгованість із заробітної плати відсутня.

Грубе порушення відповідачем законодавства про працю, умисні дії по затягуванню процедури припинення трудових відносин (зокрема внесення запису до трудової книжки і видачі трудової книжки), а також ненадання інформації про нараховані і виплачені суми, як і не проведення розрахунку при звільнення призвели до порушення його трудових прав, яке триває вже не перший рік.

У свою чергу порушення трудового законодавства з боку Славутицької міської ради, третьої особи, встановлені постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року.

З урахуванням наведеного, він, посилаючись на статті 21-23, 36, 47, 83, 94, 116, 117 КЗпП України, просив суд, стягнути з КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської на його користь: ненараховану та невиплачену заробітну плату за період з 21 грудня 2018 року по 25 жовтня 2019 року у сумі 207232, 46 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року по 24 квітня 2023 року у сумі 857366, 30 грн.; компенсацію за невикористану відпустку в сумі 87353, 26 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2024 року зазначений вище позов задоволено частково.

Стягнуто з КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь ОСОБА_1 не нараховану та невиплачену заробітну плату за період з 23 грудня 2018 року по 25 жовтня 2019 року у розмірі 205373, 81 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнуто з КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 72484, 62 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнуто з КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року по 18 січня 2023 року у розмірі 534254, 52 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнути з КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь держави судовий збір у розмірі 8121, 26 грн.

Крім того, до суду першої інстанції 15 липня 2024 року надійшла заява, подана представником ОСОБА_1 - адвокатом Климчук В.В., про ухвалення додаткового рішення у справі, щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, за наслідком розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, третя особа: Славутицька міська рада Вишгородського району Київської області, про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, у якій вона просила вирішити питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн., які сплатив позивач, та 24363,38 грн., які підлягають сплаті ним відповідно до п.4.4. договору про надання правової допомоги як гонорар за прийняття рішення на користь клієнта.

Славутицьким міським судом Київської області від 24 липня 2024 року ухвалено додаткове рішення у зазначеній вище цивільній справі.

Стягнуто з КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 31276, 19 грн.

У задоволенні заяви в іншій частині відмовлено.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області подало апеляційні скарги, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваних рішень судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції зазначило, що жодних документів, які б вказували на те, що позивач нібито працював в КНП «Славутицька міська лікарня» СМР до 20 березня 2019 року, так само, як і про те, що нібито йому хтось заважав виконувати свої професійні обов`язки, в тому числі і про нібито заміну замків у кабінеті начальника, ані позивач, ані його представник надати суду не змогли, тому що їх просто не існувало, а все що написано ним в у позовній заяві, було вигаданим та надуманим.

Позивач самоусунувся від виконання своїх професійних обов`язків, на роботі не був, питаннями звільнення не займався, до Міністерства охорони здоров`я України, з яким у нього був чинний контракт до 25 жовтня 2019 року не звертався, бо вважав, що його питаннями мають займатися всі інші, крім нього самого.

Вказувало, що ніяких трудових відносин у позивача із КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради не було, оскільки до облікового складу зазначеного підприємства він зарахований не був, та штатним розписом з 18 грудня 2018 року КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради посада позивача не затверджена.

Будь-якої заборгованості по невиплатам ОСОБА_1 по передавальному акту від ДЗ «СМСЧ №5» МОЗ України до КНП «Славутицька міська лікарня» СМР не було передано, і це було з`ясовано у суді.

Позивач самоусунувся від виконання своїх посадових обов`язків, не ініціював своє звільнення з посади на підставі контракту із Міністерством охорони здоров`я України, то чому тепер некомерційне комунальне підприємство «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, яке створене і діє без мети отримання прибутку, має сплачувати виплати працівнику, який ніколи не перебував у трудових відносинах і де підприємство має брати тепер ці кошти.

Просило суд, скасувати рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у позові в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції зазначило, що оскільки воно, КНП «Славутицька міська лікарня» СМР подало апеляційну скаргу на рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2024 року, то обґрунтувати необхідність сплати ним по даній справі судових витрат на професійну правничу допомогу немає жодних підстав, тому що дані витрати мають обґрунтовуватися тільки після вступу основного рішення в законну силу.

Просило суд, скасувати додаткове рішення Славутицького міського суду Київської області від 24 липня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

На апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції Славутицька міська рада Вишгородського району Київської області подала додаткові пояснення, в яких зазначила, що як третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача підтримує апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим з підстав, зазначених в апеляційній скарзі та в поясненні.

Звертає увагу на необґрунтованість рішення в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку, а саме щодо тривалості такої відпустки, яка, відповідно до положень контракту, копія якого знаходиться в матеріалах справи, становила 24 календарні дні, а не більше, як вирішив суд першої інстанції.

Також вказувала, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не взяв до уваги положення ст. 117 КЗпП України, відповідно до якої цей період не може бути більшим за шість місяців.

Просила суд, апеляційну скаргу КНП «Славутицька міська лікарня» СМР Вишгородського району Київської області задовольнити, рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

На вказані апеляційні скарги ОСОБА_1 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що після тривалого судового розгляду постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року визнано припиненими трудові відносини, які виникли між ним та Славутицькою міською радою на підставі контракту №876 від 24 жовтня 2016 року.

В даній постанові Верховний Суд встановив наявність порушень його трудових прав тазазначив, що його вимоги, щодо стягнення коштів стосуються КНП «Славутицька міська лікарня».

Зазначає, що в позовній заяві, відповіді на відзив та інших процесуальних документах, поданих ним у суді першої інстанції, викладено яких саме заходів він вживав, щодо захисту своїх трудових прав та додано відповідні докази, з яких прослідковується послідовність його дій в хронологічному порядку.

Після ухвалення постанови Верховного Суду ні відповідач, ні орган управління не поспішали виконати рішення суду і видати йому трудову книжку із записом про його звільнення, яку він отримав лише 24 березня 2023 року.

Жодної інформації про суми, належні працівнику при звільненні згідно ст. 116 КЗпП на його вимогу надані не були.

Отже по 25 жовтня 2019 року він фактично перебував у трудових відносинах, які припинені за рішенням суду у зв`язку з закінченням строку дії контракту, однак протягом чотирьох років ні відповідач - КНП «Славутицька міська лікарня», ні орган управління -Славутицька міська рада не вживали жодних заходів, щодо врегулювання з ним трудових відносин/оформлення їх припинення/розрахунку сум, належних при звільненні, тощо.

Навпаки, дані юридичні особи весь час намагаються перекласти одна на одну відповідальність або уникнути такої.

Вказує, що будучи керівником ДЗ «СМСЧ№5» він був у штаті закладу та отримував заробітну плату з бюджету ДЗ.

Фінансування оплати праці працівників правонаступника КНП «Славутицька міська лікарня», у т.ч. керівника закладу, так само здійснюється за рахунок коштів підприємства.

З моменту ліквідації ДЗ «СМСЧ№5» ні по час припинення строку дії контракту, ні по момент внесення запису до його трудової книжки відповідачем та/або третьою особою не було задокументовано фактів невиконання ним своїх посадових обов`язків, порушення трудової дисципліни, тощо.

Також до суду першої інстанції не надано жодних доказів на підтвердження обставин його ухилення від виконання своїх трудових обов`язків.

Отже вважає, що КНП «Славутицька міська лікарня», набувши прав та обов`язків ліквідованого підприємства ДЗ «СМСЧ№5», зобов`язане сплатити йому суми, стягнуті за судовим рішенням, а також понесені ним судові витрати.

Просив суд, апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2024 року та додаткове рішення Славутицького міського суду Київської області від 24 липня 2024 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з таких підстав.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що24 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та Міністерством охорони здоров`я України укладено контракт №876 про призначення позивача на посаду начальника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України». Строк дії контракту становить з 25 жовтня 2016 року по 25 жовтня 2019 року.

Як видно з трудової книжки серії НОМЕР_1 , копія витягу з якої долучена до справи, з 22 березня 2006 року ОСОБА_1 на підставі наказу МОЗ України від 22 березня 2006 року №143 був призначений виконувачем обов`язків начальника - головного лікаря Державного підприємства «Спеціалізована медична частина №5», яке на підставі наказу МОЗ України від 14 квітня 2006 року №226 реорганізовано шляхом перетворення в державний заклад «Спеціалізована медико-санітарна частина № 5» МОЗ України, де ОСОБА_1 на підставі наказу МОЗ України від 11 травня 2006 року №7 був затверджений на посаду начальника- головного лікаря, назва якої була змінена на іншу- начальник Державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина №5» Міністерства охорони здоров`я України згідно з наказом МОЗ України від 08 серпня 2011 року №15 (записи №22-26).

21 квітня 2023 року міським головою Славутицької міської ради на підставі розпорядження від 10 березня 2023 року за №27 внесений запис про припинення трудових відносин з ОСОБА_3 , що виникли на підставі контракту №86 від 24 жовтня 2016 року, який згідно із записом №28 на підставі розпорядження від 14 червня 2023 року №186-к/тр зазначено вважати недійсним.

За №29 на підставі розпорядження від 10 березня 2023 року №75-к/тр до трудової книжки позивача 20 червня 2023 року внесений запис за № 29 про припинення з трудових відносин, що виникли на підставі контракту №876 від 24 жовтня 2016 року між Славутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та начальником ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» ОСОБА_1 , згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з 26 жовтня 2019 року.

Згідно з рішенням Славутицької міської ради Київської області від 10 вересня 2018 року №1147-47-VII «Про реорганізацію Державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина №5 Міністерства охорони здоров`я України» шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради» припинено діяльність ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання до КНП «Славутицька міська лікарня»; створено комісію з припинення юридичної особи (далі- комісія з реорганізації) та встановлено, що КНП «Славутицька міська лікарня» є правонаступником майна, прав та обов`язків реорганізованого шляхом приєднання ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України».

09 жовтня 2018 року голові первинної профспілкової організації СМСЧ №5 МОЗ України ОСОБА_4 направлено повідомлення, яке підписане міським головою Славутицької міської ради, де зазначено, що при приєднанні ДЗ «СМСЧ № 5 МОЗ України» до КНП «Славутицька міська лікарня» скорочень посад (умов укладених договорів) не передбачається та будуть збережені умови оплати праці.

Рішенням Славутицької міської ради Київської області від 07 грудня 2018 року №1239-51-VII затверджено передавальний акт комісії з реорганізації ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» до правонаступника КНП «Славутицька міська лікарня» та статут КНП «Славутицька міська лікарня».

Як вбачається з передавального акту, від ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» до КНП «Славутицька міська лікарня» передані, зокрема, організаційно - розпорядча документація, бухгалтерські та кадрові документи, штатний розпис та тарифікаційні списки.

Наказом голови комісії з реорганізації ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» ОСОБА_5 від 18 грудня 2018 року та КНП «Славутицька міська лікарня» від 18 грудня 2018 року №03-01/6-ос зараховано працівників (згідно із додатками №1, №2) ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» до облікового складу працівників КНП «Славутицька міська лікарня» із збереженням посади, умов та фонду оплати праці з 18 грудня 2018 року.

Як видно із списку ознайомлення з повідомленням про перевід до КНП «Славутицька міська лікарня» з 18 грудня 2018 року, який підписаний головою комісії з реорганізації ОСОБА_5 та начальником відділу кадрів ОСОБА_6 , у графі «Адміністративно-управлінський персонал» посад та прізвищ, імен по батькові інших працівників, крім головної медичної сестри ОСОБА_4 , не зазначено, в інших графах відомості про ОСОБА_1 відсутні.

У додатках №1 та №2 зарахування працівників ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» до облікового складу працівників КНП «Славутицька міська лікарня» з 18 грудня 2018 року відомості про зарахування ОСОБА_1 відсутні.

Відповідно до наказу голови комісії з реорганізації ОСОБА_5 від 14 грудня 2018 року №199 визначено право першого підпису на фінансових та ділових документах ОСОБА_5 - голові комісії з реорганізації; право другого підпису - ОСОБА_7 . головному бухгалтеру ДЗ « СМСЧ №5 МОЗ України».

Згідно з наказом відділу охорони здоров`я Славутицької міської ради Київської області від 11 грудня 2018 року №03-01/8 на посаду головного лікаря КНП « Славутицька міська лікарня» призначено ОСОБА_8 з 11 грудня 2018 року.

Наказом головного лікаря КНП «Славутицька міська лікарня» ОСОБА_9 від 18 грудня 2018 року №01-05/6/1 затверджено штатний розпис станом з 18 грудня 2018 року із змінами та доповненнями.

Відповідно до штатного розпису з 18 грудня 2018 року КНП «Славутицька міська лікарня», підписаного головним лікарем ОСОБА_9 та головним бухгалтером ОСОБА_10 , у штаті КНП «Славутицька міська лікарня» налічувалось 412,50 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати 1791153,13 грн., в якому також наявна посада головного лікаря.

Наказом головного лікаря КНП «Славутицька міська лікарня» від 18 грудня 2018 року №03-01/60 ОСОБА_9 приєднано штат ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» до штату КНП «Славутицька міська лікарня» згідно з додатками №1, №2 та фондом оплати праці відповідно до штатного розпису.

У додатках №1 та №2 штату, який приєднується, відомості про позивача ОСОБА_1 відсутні.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5) до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості про суми нарахованого заробітку для нарахування пенсії включно по листопад 2018 року подано ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», з грудня 2018 року такі відомості подано КНП «Славутицька міська лікарня».

Відповідно до безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дата внесення номеру запису про припинення юридично особи ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України»: 20 грудня 2018 року.

У березні 2019 року позивач звернувся до Славутицького міського суду Київської області із позовом до Славутицької міської ради Київської області, КНП «Славутицька міська лікарня», Відділу охорони здоров`я Славутицької міської ради Київської області, третя особа: Міністерство охорони здоров`я України, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 20 травня 2019 року у справі №377/211/19 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмову у задоволенні позову суд мотивував тим, що у матеріалах справи відсутні накази про звільнення позивача із роботи та про його переведення на іншу посаду, а отже обставини про незаконне звільнення чи незаконне переведення судом не встановлено, тому відсутні підстави для поновлення позивача на посаді. Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року та набрало законної сили.

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів та просив: зобов`язати Славутицьку міську раду Київської області звільнити його із посади начальника ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», у зв`язку із закінченням строку дії контракту № 876 від 24 жовтня 2016 року з 26 жовтня 2019 року; провести з ним розрахунок при звільненні відповідно до статей 47, 116 КЗпП України; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2019 рік по день видачі трудової книжки; стягнути із відповідача на свою користь збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі недоотриманої заробітної плати, що становить 204444,60 грн.; стягнути із відповідача на свою користь 150000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Броварського міськрайонного суду від 11 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.

Постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано припиненими трудові відносини, що виникли на підставі контракту №876 від 24 жовтня 2016 року між Славутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та начальником ДЗ « СМСЧ №5 МОЗ України» ОСОБА_1 , згідно з п.2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з 26 жовтня 2019 року. Стягнуто із Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь ОСОБА_1 5000 грн. компенсації моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області відмовлено.

06 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області та КНП «Славутицька міська лікарня» із заявою про виконання постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №377/169/20, просив провести розрахунок при звільненні відповідно до вимог статей 47, 116 КЗпП України, надати письмове повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми, із зазначенням окремо кожного виду виплат та періоду нарахувань.

У відповідь на звернення листами від 08 березня 2019 року №392, від 03 квітня 2023 року №512, які підписані генеральним директором КНП «Славутицька міська лікарня» ОСОБА_13., повідомлено ОСОБА_1 , що постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №377/169/20 жодних вимог або здійснення заходів (дій) КНП «Славутицька міська лікарня» по відношенню до нього не постановлено, тому за вирішенням питань, зазначених у зверненні, рекомендовано звернутися до Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області.

10 березня 2023 року міський голова Славутицької міської ради ОСОБА_2 виніс розпорядження №75-к/тр «Про припинення трудових відносин з ОСОБА_1 », яким на підставі постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №377/169/20, зобов`язав припинити трудові відносини, що виникли на підставі контракту №86 від 24 жовтня 2016 року між Славутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та начальником ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» ОСОБА_1 , згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з 26 жовтня 2019 року.

13 березня 2023 року позивачу направлено копію вказаного розпорядження листом №05-02/154, підписаним заступником міського голови Славутицької міської ради ОСОБА_5., в якому його проінформовано ОСОБА_1 , що для внесення запису про припинення трудових відносин до трудової книжки він має право звернутися до виконавчого комітету Славутицької міської ради, при собі мати трудову книжку.

Розпорядженням міського голови Славутицької міської ради ОСОБА_2 від 14 червня 2023 року №186-к/тр, з метою виправлення технічної помилки, викладено резолютивну частину розпорядження від 10 березня 2023 року №75-к/тр «Про припинення трудових відносин з ОСОБА_1 » у такій редакції: «Припинити трудові відносини, що виникли на підставі контракту №876 від 24 жовтня 2016 року між Славутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та начальником Державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина №5 Міністерства охорони здоров`я» ОСОБА_1 , згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з 26 жовтня 2019 року».

17 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області з листом про проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні, оскільки у виданому міським головою розпорядженні не містилося інформації про проведення розрахунку при звільненні, а у відповіді запропоновано отримати в КНП «Славутицька міська лікарня» незаповнену трудову книжку і надати її для внесення запису про звільнення до виконкому.

29 березня 2023 року позивачу направлено відповідь №05-02/193, підписану міським головою Славутицької міської ради ОСОБА_2, в якій запропоновано ОСОБА_1 отримати трудову книжку в КНП «Славутицька міська лікарня», після чого звернутися до виконавчого комітету Славутицької міської ради для внесення запису про припинення трудових відносин відповідно до постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20. Також повідомлено позивача про те, що у задоволенні його позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати та матеріальної шкоди у справі №377/169/20 відмовлено. Позивачу запропоновано надати банківські реквізити для перерахування компенсації моральної шкоди в сумі 5000 грн.

30 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявами до Славутицької міської ради та КНП «Славутицька міська лікарня», які отримані та зареєстровані відповідно 30 березня 2023 року та 31 березня 2023 року, в яких просив надати інформацію щодо виконання розпорядження міського голови від 10 березня 2023 року №75 про припинення трудових відносин. Також просив відповідно до вимог статей 47, 116 КЗпП України внести в трудову книжку запис про звільнення; провести повний розрахунок при звільненні; видати трудову книжку; надати письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати.

21 квітня 2023 року ОСОБА_1 вкотре звернувся до виконавчого комітету Славутицької міської ради з письмовою заявою про повідомлення йому дати отримання трудової книжки із записом про звільнення з роботи.

Міський голова Славутицької міської ради ОСОБА_2 листом від 20 квітня 2023 року №01-13/797 та листом від 27 квітня 2023 року №01-13/873 звертався до КНП «Славутицька міська лікарня» з проханням відповідно надати трудову книжку ОСОБА_1 до Славутицької міської ради для внесення відповідного запису та наступної видачі її ОСОБА_1 та надання відомостей про те, чи була видана ОСОБА_1 трудова книжка.

Генеральний директор КНП «Славутицька міська лікарня» ОСОБА_11 листом від 20 квітня 2023 року №611 надав відповідь, в якій для вирішення питання про внесення відповідного запису про припинення трудових відносин ОСОБА_1 на підставі постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №377/169/20 запропонував міському голові з`явитися до відділу кадрів в КНП «Славутицька міська лікарня».

Як видно зі змісту листа міського голови Славутицької міської ради ОСОБА_2 від 03 травня 2023 року №05-02/233, листа генерального директора КНП «Славутицька міська лікарня» ОСОБА_13 від 28 квітня 2023 року №637, трудова книжка ОСОБА_1 була видана КНП «Славутицька міська лікарня» 24 квітня 2023 року.

Зазначені обставини також підтверджуються підписом позивача в книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них КНП «Славутицька міська лікарня», копію витягу з якої він надав .

Згідно з відповідями міського голови Славутицької міської ради ОСОБА_2. від 17 травня 2023 року №773, від 14 червня 2023 року №01-12/228 на адвокатські запити, трудових відносин між КНП «Славутицька міська лікарня» та ОСОБА_1 не існувало, заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась у зв`язку з тим, що в задоволенні таких вимог йому було відмовлено постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №377/169/20, тому заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 на сьогоднішній день відсутня.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Отже, починаючи з 23 грудня 2018 року позивач ОСОБА_1 , будучи пов`язаний трудовими відносинами з ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», яке припинило свою діяльність внаслідок приєднання до КНП «Славутицька міська лікарня», що є правонаступником прав та обов`язків припиненого ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», був безпідставно позбавлений робочого місця та заробітної плати.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що проведення розрахунку при звільненні штатного працівника належало до обов`язків КНП «Славутицька міська лікарня», а тому вимоги позивача про стягнення заробітної плати у вигляді середнього заробітку за час коли позивач ОСОБА_1 був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, тобто за період з 23 грудня 2018 року по 25 жовтня 2019 року знайшли своє підтвердження.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку підлягають задоволенню саме на дату припинення трудових відносин, тобто 26 жовтня 2019 року за всі дні невикористаної відповідачем щорічної відпустки, оскільки всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

А разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача також підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2019 року по 18 січня 2023 року.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частинами 1, 3 ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно із ст. 36 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставами для припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин 3 та 4 ст. 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45).

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору (ч. 3 ст. 36 КЗпП України).

Відповідно до ч. 4 ст. 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч.1 ст. 40КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦК України, злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Аналіз статей 104-106 ЦК України свідчить про те, що реорганізація є такою формою припинення юридичної особи, коли передача всього свого майна, прав та обов`язків переходить іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення. У такому випадку посади підприємства яке припиняється, зберігаються на підприємстві-правонаступнику. При цьому слід враховувати, що і у такому випадку можливе проведення скорочення штату працівників, однак на підприємстві-правонаступнику повинні існувати вакансії для продовження здійснення ним своєї діяльності.

У розумінні зазначених норм закону приєднання це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального акту орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов`язки припиненої юридичної, несе відповідальність за її зобов`язаннями в повному обсязі (ст. 107 ЦК України).

Таким чином, при зміні власника підприємства, а також його реорганізації (злиття, приєднання, поділ, перетворення) трудові відносини, за згодою працівника, продовжуються, припинення в цих випадках трудового договору (контракту) з ініціативи адміністрації можливо тільки при скороченні чисельності або штату працівників.

Встановлена законодавством можливість припинення юридичної особи шляхом її приєднання до іншої юридичної особи, тобто по суті одночасне створення іншої більш великої установи, яка буде виконувати повноваження особи, що припиняється, не виключає, а навпаки покладає на роботодавця зобов`язання по працевлаштуванню працівників юридичної особи, яка припиняє свою діяльність.

Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

У справі, що переглядається, встановлено, що рішенням Славутицької міської ради Київської області від 10 вересня 2018 року №1147-47-VII було реорганізовано ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» шляхом приєднання до КНП «Славутицька міська лікарня».

Діяльність ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» припинена та встановлено, що КНП «Славутицька міська лікарня» є правонаступником майна, прав та обов`язків реорганізованого шляхом приєднання ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України».

Отже, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що ніяких трудових відносин у позивача із КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради не було.

Крім того, Постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №377/169/20, (провадження №61-13316св21) визнано припиненими трудові відносини, що виникли на підставі контракту №876 від 24 жовтня 2016 року між Славутицькою міською радою Вишгородського району Київської області та начальником ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України» ОСОБА_1 , згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, з 26 жовтня 2019 року.

У вказаній постанові Верховний Суд зробив висновок про те, що позовні вимоги про проведення розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день видачі трудової книжки стосуються прав та обов`язків КНП «Славутицька міська лікарня» як особи, за рахунок якої можливо задовольнити ці позовні вимоги.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що починаючи з 23 грудня 2018 року ОСОБА_1 , будучи пов`язаний трудовими відносинами з ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», яке припинило свою діяльність внаслідок приєднання до КНП «Славутицька міська лікарня», що є правонаступником прав та обов`язків припиненого ДЗ «СМСЧ №5 МОЗ України», був безпідставно позбавлений робочого місця та заробітної плати.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що позивач самоусунувся від виконання своїх професійних обов`язків, на роботі не був, питаннями звільнення не займався, до Міністерства охорони здоров`я України, з яким у нього був чинний контракт до 25 жовтня 2019 року не звертався, бо вважав, що його питаннями мають займатися всі інші, крім нього самого, оскільки доказів зазначеного(акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, табель обліку робочого часу, тощо) відповідач суду не надав.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у справі №755/12623/19 від 08 лютого 2022 року середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013, щодо тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання працівником трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено порушення трудових прав ОСОБА_1 , який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, а тому, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що з відповідача, за період з 21 грудня 2018 року по 25 жовтня 2019 року, на користь позивача підлягає стягненню ненарахована та невиплачена заробітна плата.

Разом з тим, чинне законодавство покладає на підприємство, установу, організацію прямий обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки26 жовтня 2019 року визнано припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з відповідачем, то з КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області необхідно стягнути компенсацію за невикористану відпустку саме на дату припинення трудових відносин, тобто 26 жовтня 2019 року за всі дні невикористаної позивачем щорічної відпустки.

Крім того, ст. 117 КЗпП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав саме звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Вказаний висновок щодо правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого ст. 117 КЗпП України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) та узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18).

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, здійснюючи розрахунок та стягуючи з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні керувався тим, що на час прийняття Верховним Судом постанови від 15 лютого 2023 року та на час звернення позивача з цим позовом до суду діяла редакція ч. 1 ст. 117 КЗпП України, якою обмежено стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним строком, а тому, спірний період стягнення середнього заробітку суд першої інстанції умовно поділив на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом України №2352-ІХ за період з 26 жовтня 2019 року до 19 липня 2022 року та після цього, за період з 19 липня 2022 року до 24 квітня 2023 року

Таким чином, при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, дослідивши надані докази та керуючись правовими висновками Верховного Суду, правильно розрахував середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача, що становить - 411587, 84 грн. за період з 26 жовтня 2019 року по 18 липня 2022 року, - 122666,68 грн. за період 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року.

Отже, доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Щодо оскарження КНП «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області додаткового рішення суду першої інстанції, то апеляційний суд зазначає наступне.

Встановлено, що 15 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Климчук В.В. звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн., які сплатив позивач, та 24363,38 грн., які підлягають сплаті ним відповідно до п.4.4. договору про надання правової допомоги як гонорар за прийняття рішення на користь клієнта.

Стороною позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано: копію договору про надання правової допомоги №5-03-23-Ц від 20 березня 2023 року, укладеного між адвокатом Климчук В.В., яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН №000751 від 05 липня 2019 року, виданого Радою адвокатів Чернігівської області №77 від 07 червня 2019 року, та ОСОБА_1 , яким передбачено ціну договору у фіксованому розмірі в сумі 20000 грн. та розмір гонорару успіху, пов`язаних з виконанням договору про надання правової допомоги №5-03-23-Ц від 20 березня 2023 року та захистом інтересів позивача, перелік робіт/послуг, які надаються клієнту на виконання договору; копію акту наданих послуг від 29 червня 2023 року на виконання договору про надання правової допомоги №5-03-23-Ц від 20 березня 2023 року, який містить перелік видів робіт/наданих послуг адвокатом та фіксований розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 20000 грн. на стадії підготовки до звернення до суду; копію акту наданих послуг від 15 липня 2024 року на виконання договору про надання правової допомоги №5-03-23-Ц від 20 березня 2023 року, який містить перелік видів робіт/наданих послуг адвокатом під час судового розгляду справи; копію рахунку-фактури №5-03-23-Ц від 29 червня 2023 року згідно з актом наданих послуг від 29 червня 2023 року; довідку №5-03-23-Ц від 29 червня 2023 року, видану адвокатом Кличук В.В. про прийняття від ОСОБА_1 оплати гонорару в сумі 20000 грн. за надання послуг згідно з договором про надання правової допомоги №5-03-23-Ц від 20 березня 2023 року на підставі рахунку-фактури №5-03-23-Ц від 29 червня 2023 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН №000751 від 05 липня 2019 року, виданого Радою адвокатів Чернігівської області Климчук В.В.; ордер на надання правничої (правової допомоги) серії СВ №1057227 від 28 червня 2023 року ОСОБА_1 , виданий на підставі договору про надання правової допомоги №5-03-23-Ц від 20 березня 2023 року, в Славутицькому міському суді Київської області адвокатом Климчук В.В.; детальний опис робіт ( наданих послуг) від 29 червня 2024 року, який містить опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Климчук В.В. та здійснених ОСОБА_1 витрат, необхідних для надання правничої допомоги на суму 20000 грн.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, що пов`язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч. 2 ст.137 ЦПК України).

Крім того, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений в договорі у вигляді фіксованої суми не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, що узгоджується з правовою позицією, викладеній у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.

З урахуванням викладеного, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку під час ухвалення додаткового рішення про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - Климчук В.В. та відшкодуванню судових витрат, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду та додаткове рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не можуть бути скасовані з підстав, викладених у апеляційних скаргах.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційні скарги Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області залишити без задоволення.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2024 року та додаткове рішення Славутицького міського суду Київської області від 24 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 04 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба