Постанова

від 15.07.2024 по справі 916/4915/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4915/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді: Принцевської Н.М.;

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Соловйова Д.В.;

Представники сторін:

Від Одеської міської ради - Асташенкова О.І.;

Від Фізичної особи-підприємця Мурадова Фемістокла Герасимовича - особисто Мурадов Ф.Г. та представник Блохін М.Ю.;

Від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мурадова Фемістокла Герасимовича

на рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 (повний текст складено та підписано 22.04.2024)

по справі №916/4915/23

за позовом Одеської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Мурадова Фемістокла Герасимовича

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради

про 256 993,10 грн.,

(суддя першої інстанції: Бездоля Д.О., дата та місце ухвалення рішення: 15.04.2024 року, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, просп.Шевченка, 29),

Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Мурадова Фемістокла Герасимовича (далі ФОП Мурадов Ф.Г.), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у сумі 256993,10 грн.

В обґрунтування підстав позову позивач посилався на обставину використання відповідачем у період з 01.09.2020 по 31.08.2023 земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:10:002:0001, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 3-Д, без достатньої правової підстави, внаслідок чого відповідач зберіг у себе кошти у заявленій до стягнення сумі, які мав сплатити на користь власника цієї земельної ділянки позивача.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 позов задоволено повністю, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Мурадова Фемістокла Герасимовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Одеської міської ради (пл. Думська, 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691) безпідставно збережені кошти в сумі 256993 грн. 10 коп. та судовий збір в сумі 3854 грн. 90 коп.

В своєму рішенні місцевий господарський суд зазначив, що з огляду на те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:10:002:0001, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 3-Д та на якій розміщений зареєстрований за ним об`єкт нежитлової нерухомості, у спірний період з 01.09.2020 по 31.08.2023 без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки позивача зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою, наявні підстави для зобов`язання повернути ці кошти позивачу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Також суд зауважив, що в силу вимог закону, використання землі в Україні є платним, в цей же час, відновлення порушених прав Одеської міської ради за вищевказаних обставин і спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як фактичний добросовісний землекористувач на умовах оренди. Таким чином, позовні вимоги Одеської міської ради до Фізичної особи-підприємця Мурадова Фемістокла Герасимовича задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в розмірі 256993,10 грн.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ФОП Мурадов Фемістокл Герасимович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 по даній справі скасувати частково та прийняти нове про стягнення на користь позивача безпідставно збережені кошти у сумі 101231,62 грн., а в іншій частині позовних вимог відмовити.

На переконання заявника апеляційної скарги місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим прийняв незаконне рішення.

ФОП Мурадов Фемістокл Герасимович частково визнає позовні вимоги позивача, однак зазначає, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 №5275-VI, яким затверджені фіксовані відсотки при визначенні орендної плати за землі у м.Одесі. Додатком №1 до вказаного рішення встановлений розмір відсотку від нормативної грошової оцінки земельних ділянок підприємств торгівлі, у тому числі, громадського харчування (ресторани, кафе, бари) у розмірі 5%.

Відповідач зазначає, що суд не отримав належних доказів від позивача та третьої особи, а тому не врахував, що рішенням Одеської міської ради від 10.06.2015 №6762-VI встановлено, що для землекористувачів (юридичні та фізичні особи), які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів на право користування земельними ділянками, застосовується ставка земельного податку у розмірі 3,0 відсотка від нормативної оцінки землі.

Відповідач навів свій власний розрахунок плати на земельну ділянку з врахуванням 3,0% від розміру нормативної грошової оцінки землі, а також сплачений у відповідний період земельного податку у розмірі 3,0 % від нормативної грошової оцінки за земельну ділянку 205,5 кв.м.

Крім того, апелянт погоджується, що у 2022 році нормативно-грошова оцінка земельної ділянки змінилась і складає 1568625,43 грн., однак суд безпідставно застосував цю оцінку до користування земельною ділянкою у 2020 році.

Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що не приймав участі в судових засіданнях та не надавав відзиву на позовну заяву з об`єктивних причин, так як не знав про розгляд справи та не отримував будь-яких документів щодо позову та розгляду справи.

Апелянт просить долучити до матеріалів справи докази: копії закордонного паспорту Мурадова Ф.Г., копія витягу з Державного реєстру прав власності, копію проекту договору про сплату авансового внеску, копію рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 №6762-VI, копію листа Департаменту комунальної власності від 27.04.2024, копію листа Департаменту земельних ресурсів №01-20/259(01), копію листа Управління держгеокадастру №5654/86-17 від 02.03.2017, копії податкових декларацій та платіжних документів.

Відповідач в своїй апеляційній скарзі просить визнати поважними причини неподання доказів у встановлений законом строк в суді першої інстанції та прийняти надані в апеляційній скарзі докази.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Мурадова Фемістокла Герасимовича на рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 по справі №916/4915/23; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/4915/23.

16.05.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4915/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2024 розгляд справи №916/4915/23 призначено на 15.07.2024 року о 12-00 год.

У зв`язку із перебуванням судді - члена колегії Ярош А.І. у відпустці з 21.06.2024 по 23.07.2024 та судді-члена колегії Діброви Г.І. з 01.07.2024 по 26.07.2024 розпорядженням керівника апарату суду №218 від 11.07.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/4915/23.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 11.07.2024 визначено новий склад колегії суддів: головуюча суддя Принцевська Н.М., судді: Колоколов С.І., Савицький Я.Ф.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2024 прийнято справу №916/4915/23 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Мурадова Фемістокла Герасимовича на рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 до свого провадження колегією суддів у новому складі.

Щодо клопотання відповідача про доручення додаткових доказів, у зв`язку з наявністю об`єктивних причин, а саме не прийняття участі під час розгляду справи в суді першої інстанції, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, вся поштова кореспонденція суду першої інстанції надсилалась відповідачу на поштову адресу, яка є зареєстрованою місцем його проживання АДРЕСА_2 .

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що за вказаною адресою не мешкав у 2022-2024 роках, у зв`язку з небезпекою, пов`язаною з обстрілами м.Одеса.

При цьому, суд звертає увагу, що повідомлень про зміну місця реєстрації чи клопотань про надсилання кореспонденції на будь-яку іншу адресу , з моменту зміни місця проживання і до моменту ухвалення оскаржуваного рішення до суду не подавав.

Апеляційним судом встановлено, що причиною повернення поштового відправлення без вручення адресату підприємством поштового зв`язку вказано "адресат відсутній за вказаною адресою".

Колегія суддів зауважує, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Крім того, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 18.03.2021 у справі №911/3142/19).

Отже, за наведених вище обставин апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було вжито належних заходів щодо належного повідомлення скаржника про час і місце судових засідань. Крім того, копію позовної заяви, як вбачається з матеріалів справи, також було надіслано за адресою реєстрації - АДРЕСА_2 .

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення за допомогою контакт-центру суду та/або за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень, реалізовуючи своє право згідно ст. ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів для того, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Олександр Шевченко проти України", "Трух проти України"). На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

У відповідності до ч. 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті124, 129 Конституції України, статей 7,13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4статті 13 ГПК України).

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №913/479/18.

З огляду на викладене, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача з приводу неможливості подання відповідних доказів під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідно додаткові докази судом апеляційної інстанції не приймаються та повертаються заявнику.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи та вимоги, викладені ним в апеляційній скарзі, представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, не повідомивши суду про причини неявки, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника третьої особи, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлова будівля, загальною площею 205,5 кв.м., за адресою: вул. Варненстка, 3-Д, м. Одеса. Право власності відповідача на вказаний об`єкт зареєстровано в Реєстрі 07.10.2016.

Рішенням Одеської міської ради від 07.12.2016 № 1381-VIII (а.с. 35, т. 1) надано дозвіл Фізичній особі-підприємцю Мурадову Фемістоклу Герасимовичу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0530 га, за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 3-Д, для експлуатації нежитлової будівлі під кафе.

Згідно з даними Державного земельного кадастру 21.08.2020 було сформовано земельну ділянку, площею 0,0511 га, за адресою: вул. Варненська, 3-Д, м. Одеса, якій присвоєний кадастровий номер 5110136900:10:002:0001. Цільове призначення вказаної земельної ділянки: 03.08 для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. Вид використання: для експлуатації нежитлової будівлі під кафе. (а.с. 28-34, т.1)

Відповідно до сформованої Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради інформації стосовно земельної ділянки, за адресою: вул. Варненська, 3-Д, м. Одеса (а.с. 36, т.1), станом на 01.08.2023, на земельній ділянці, який присвоєний кадастровий номер 5110136900:10:002:0001, розташована одноповерхова нежитлова будівля, в якій розміщено кафе-ресторан «У друзів», офісні приміщення адвокатів та літній майданчик з навісом. Земельна ділянка частково огороджена металевим парканом. До інформаційної довідки також долучено план-схему та фотофіксацію (а.с. 37-39, т.1).

У листі від 06.06.2023 № 8687/5/15-36-24-07-10 (а.с. 47, т. 1) Головне управління ДПС в Одеській області повідомило, що Фізична особа-підприємець Мурадов Фемістокл Герасимович не перебуває на обліку в ДПІ Київського району м. Одеси як платник земельного податку з фізичних осіб на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 3-Д, площею 511,0 кв.м.

Також в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами договору оренди вищевказаної земельної ділянки.

Так, рішенням Одеської міської ради від 27.08.2014 № 5275-VI «Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м.Одесі» затверджені фіксовані відсотки при визначені орендної плати за землі у м. Одесі (а.с. 48-50, т.1). Додатком № 1 до вказаного рішення встановлений розмір відсотку від нормативної грошової оцінки земельних ділянок підприємств торгівлі, у тому числі, громадського харчування (ресторани, кафе, бари) у розмірі 5%.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформованого 13.02.2021 за № 696 (а.с. 42, т.1), нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:10:002:0001 на час формування витягу становила 1568625,43 грн. Станом на 18.05.2023, нормативна грошова оцінка цієї земельної ділянки визначена у розмірі 1984311,17 грн (а.с. 45, т.1), з урахуванням індексації.

Засобами поштового зв`язку Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради направив відповідачу вимогу від 07.06.2023 № 01-13/746 про погашення заборгованості за використання земельної ділянки, яка, на час направлення вимоги, була визначена в розмірі 234508,43 грн (а.с. 40-44, т.1).

Звертаючись до господарського суду з позовом до відповідача, позивач здійснив розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів за період з вересня 2020 року по серпень 2023 року включно у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та з урахуванням коефіцієнта індексації, який для земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення у 2021 році становив 1,1, а у 2022 1,15. За здійсненим позивачем розрахунком (а.с. 46, т.1), вартість збережених відповідачем грошових коштів, внаслідок використання земельної ділянки без правових підстав, становить: у 2020 та 2021 роках 6535,94 грн на місяць; у 2022 році 7189,53 грн; у 2023 8267,96 грн.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстав користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України)

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

В той же час, Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 р. у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 р. у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 р. у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 р. у справі № 922/3463/19.

Як встановлено судом, земельна ділянка комунальної форми власності, на якій знаходяться вищевказана нежитлова будівля відповідача, як об`єкт цивільних прав сформована 21.08.2020, водночас, в матеріалах справи відсутні докази оформлення відповідачем речового права на цю земельну ділянку, не зважаючи на отримання дозволу позивача на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем плати за використання земельної ділянки у спірному періоді.

Отже, оскільки відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:10:002:0001, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 3-Д та на якій розміщений зареєстрований за ним об`єкт нежитлової нерухомості, у спірний період з 01.09.2020 по 31.08.2023 без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки позивача зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою, тому суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний повернути ці кошти позивачу (власнику земельної ділянки) на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пп.16.1.4. п.16.1. ст.16. ч.1 ст.269, ст.270. п.286.1. ст.286, п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України).

За приписами п.288.5. ст.288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку (для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено. - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0.3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області): не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки; може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2. у разі визначення орендаря на конкурентних засадах; для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку; для баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, не може перевищувати 0,1 відсотка нормативної грошової оцінки.

Отже, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018р. по справі №920/739/17).

Відповідно до ч.2 ст.20 та ч.3 ст.23 Закону України Про оцінку земель дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Пунктом 289.3. ст.289 Податкового кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Рішенням Одеської міської ради від 27.08.2014 № 5275-VI «Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м.Одесі» затверджені фіксовані відсотки при визначені орендної плати за землі у м. Одесі. Додатком № 1 до вказаного рішення встановлений розмір відсотку від нормативної грошової оцінки земельних ділянок підприємств торгівлі, у тому числі, громадського харчування (ресторани, кафе, бари) у розмірі 5%.

Таким чином, враховуючи обставини справи, а також дослідивши прийняті Одеською міською радою рішення, судовою колегією не приймаються до уваги доводи апелянта стосовно необхідності застосування у даному випадку 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Крім того, стосовно доводів апеляційної скарги в частині сплати відповідачем земельного податку та не врахування позивачем відповідних сум позивачем при розрахунку заборгованості з орендної плати судовою колегією також до уваги не приймаються, з огляду на приписи п.п. 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, згідно якого земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

При цьому, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду враховує, що у листі від 06.06.2023 № 8687/5/15-36-24-07-10, який наявний в матеріалах справи, Головне управління ДПС в Одеській області повідомило, що Фізична особа-підприємець Мурадов Фемістокл Герасимович не перебуває на обліку в ДПІ Київського району м. Одеси як платник земельного податку з фізичних осіб на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 3-Д, площею 511,0 кв.м., тобто інформацію про сплату відповідачем земельного податку Головне управління ДПС в Одеській області не надало позивачеві, у зв`язку з чим вказане не було враховано Одеською міською радою при розрахунку заборгованості з орендної плати.

Таким чином, враховуючи наявні матеріали справи, судова колегія зазначає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення в повному обсязі позовних вимог Одеської міської ради до Фізичної особи-підприємця Мурадова Фемістокла Герасимовича про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 256993,10 грн. Перевіривши розрахунок безпідставно збережених коштів в розмірі 256993,10 грн., здійснений позивачем, судова колегія зазначає про його обґрунтованість та правильність.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим, колегія суддів дійшла висновку про правомірність висновку, викладеного місцевим господарським судом у рішенні, яке переглядається в апеляційному порядку, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Мурадова Фемістокла Герасимовича на рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 по справі №916/4915/23 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 по справі №916/4915/23 є законним та обґрунтованим, з огляду на що підстав для його скасування не вбачається.

Крім того, у справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мурадова Фемістокла Герасимовича на рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 по справі №916/4915/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 по справі №916/4915/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.07.2024 року.

Головуюча суддя:Н.М. Принцевська

Судді: С.І. Колоколов

Я.Ф. Савицький