Рішення

від 11.06.2024 по справі 910/14977/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2024Справа № 910/14977/22

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a>;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац";

про стягнення 428 146,41 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a>;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс";

про визнання дій протиправними, визнання тарифу на послуги незаконним та скасування незаконних нарахувань.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники за первісним позовом:

Від позивача: Закарлюка Н.С., адвокат, ордер серії АР № 1116240 від 29.12.2022;

Від позивача: Дороніна Д. І., в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Магратій Я.В., адвокат, ордер серії АІ № 1200945 від 16.02.2023.

Представники за зустрічним позовом:

Від позивача: Магратій Я.В., адвокат, ордер серії АІ № 1200945 від 16.02.2023;

Від відповідача: Закарлюка Н.С., адвокат, ордер серії АР № 1116240 від 29.12.2022;

Від відповідача: Дороніна Д. І., в порядку самопредставництва;

Від третьої особи: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" про стягнення заборгованості у розмірі 416 140,67 грн, інфляційних втрат у розмірі 8 755,95 грн та трьох процентів річних у розмірі 3 249,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац" його зобов`язань зі сплати наданих йому комунальних послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2023 відкрито провадження у справі № 910/14977/22, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

17.02.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" подало до господарського суду відзив на позовну заяву, який також надійшов на адресу суду 21.02.2024 поштою, за змістом якого просило відмовити у задоволенні позовних вимог.

До господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" надійшла зустрічна позовна заява, в якій заявник просив: визнати дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> щодо нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" незаконними у період з 01.05.2019 по 30.09.2022; визнати тариф на послуги з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій, який застосовує Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле, 14/55, у період з 01.05.2019 по 30.09.2022 незаконним; скасувати незаконні нарахування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" і додані до неї документи повернуто заявнику.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.03.2023.

27.03.2023 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла копія ухвали Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 у справі № 910/14977/22, згідно резолютивної частини якої витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14977/22.

27.03.2023 на адресу суду від відповідача надійшла заява, в якій заявник просить суд зупинити провадження у справі № 910/14977/22 до закінчення розгляду справи у Північному апеляційному господарському суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2023 вирішено зупинити провадження у справі № 910/14977/22 до завершення розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі № 910/14977/22 та повернення матеріалів справи № 910/14977/22 до Господарського суду міста Києва.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 задоволено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі № 910/14977/22, скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі № 910/14977/22 про повернення зустрічної позовної заяви, а матеріали справи № 910/14977/22 повернуто до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 поновлено провадження у справі № 910/14977/22, а підготовче засідання призначено на 20.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 910/14977/22 за правилами загального позовного провадження, а розгляд зустрічного позову призначено разом з первісним у підготовчому засіданні на 20.06.2023.

16.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> подало до суду відзив на зустрічну позовну заяву, за змістом якого просило відмовити у задоволенні позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" 16.06.2023 подало до господарського суду заяву про витребування доказів, в якій просило витребувати від Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" інформацію та документи (договори, додаткові угоди, акти наданих послуг), якими можуть підтверджуватися договірні відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Володар-Роз" та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" щодо збирання побутових відходів на території міста Києва і на якій адміністративно-територіальній одиниці міста Києва у період з 08.12.2017 чи раніше вказаної дати.

19.06.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац" подано до господарського суду заяву про витребування доказів № 16/06/2023.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" 11.07.2023 подало до господарського суду заяву про зміну предмету зустрічних позовних вимог, в якій просило: визнати незаконними дії ТОВ "Перший український експертний центр" щодо нарахування ТОВ "Тівац" основної заборгованості у розмірі 416140,67 грн, що виникла у період з 01.05.2019 по 30.09.2022; визнати незаконними тарифи на послуги з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій, які розраховані для нежитлових приміщень офісного призначення та застосовані ТОВ "Перший український експертний центр" за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле 14/55, у період з 01.05.2019 року по 30.09.20220, до ТОВ "Тівац", як до власника нежитлових приміщень громадського призначення; скасувати незаконні нарахування заборгованості ТОВ "Тівац" у розмірі 416 140,67 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 вирішено, зокрема, залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за зустрічним позовом, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс". Підготовче засідання відкладено до 03.10.2023.

02.10.2023 від Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" надійшли пояснення щодо зустрічного позову та заява про розгляд справи за відсутності його представників.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> до господарського суду 25.10.2023 надійшли письмові відповіді на запитання, які були викладені у зустрічній позовній заяві у формі заяви свідка.

У підготовчому засіданні 05.12.2023 судом було розглянуто клопотання про долучення до матеріалів справи письмових відповідей на запитання, які були викладені у зустрічній позовній заяві у формі заяви свідка, проти залучення яких представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" не заперечував та за наслідком розгляду якого, судом, без виходу до нарадчої кімнати, постановлено його задовольнити.

Також 05.12.2023 судом було розглянуто заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" про зміну предмету зустрічних позовних вимог, проти прийняття та подальшого розгляду зустрічного позову в її редакції представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> не заперечував.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Тобто, процесуальним законодавством чітко передбачено термін подання заяви про зміну предмету позову після спливу якого позивачем така заява не може бути подана, та, відповідно, не можу бути розглянута судом.

Враховуючи те, що у даній справі підготовче засідання не закрито, а розгляд справи по суті не розпочато, то суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив здійснювати розгляд зустрічного позову з урахуванням заяви про зміну предмету зустрічних позовних вимог та в її редакції.

05.12.2023 судом було розглянуто клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" про витребування доказів, проти задоволення якого заперечував представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> та при розгляді якого судом було встановлено, що Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" було надано документи, про витребування яких було заявлено в цьому клопотанні, а відтак, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у його задоволенні.

Також 05.12.2023 судом було розглянуто клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" про витребування доказів № № 16/06/2023 від 16.06.2023, проти задоволення якого заперечував представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a>.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, не надано доказів вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу та не вказано причин неможливості отримати цей доказ самостійно Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац".

А відтак, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/14977/22 до судового розгляду по суті.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 11.06.2024 просив первісний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні 11.06.2024 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні первісного позову просив відмовити.

Представник позивача за зустрічним позовом у судовому засіданні 11.06.2024 просив зустрічний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача за зустрічним позовом у судовому засіданні 11.06.2024 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" у судове засідання 11.06.2024 не з`явився, про дату час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

При цьому суд вказує, що Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" подано до господарського суду заява про розгляд справи за відсутності його уповноважених представників.

Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

11.06.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.02.2019 між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац" (далі також - відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) укладений договір купівлі - продажу майнових прав № 20392/РН-Н, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац", як покупець, придбає майнові права у Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на об`єкт нерухомого майна, а саме - нежитлові приміщення (приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок) - група приміщень №1019 за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Саперне поле, 14/55 (будівельна адреса: "Будівництво житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва, ІІІ черга").

07.02.2019 між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац" укладений договір купівлі - продажу майнових прав № 20393/РН-Н, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац", як покупець, придбає майнові права у Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на об`єкт нерухомого майна, а саме - нежитлові приміщення (приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок) - група приміщень №1016 за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Саперне поле, 14/55 (будівельна адреса: "Будівництво житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва, ІІІ черга").

Як вбачається з витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які наявні в матеріалах справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" набуло права власності на нежитлове приміщення групи приміщень №1019, загальною площею 739 кв.м., на цокольному поверсі літери "А" верхнього рівня, І поверх літер "А", що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55, приміщення 1019 (право власності зареєстроване 16.07.2019) та на нежитлове приміщення групи приміщень №1016, загальною площею 11,5 кв.м., на цокольному поверсі нижнього рівня, що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55, приміщення 1016 (право власності зареєстроване 15.05.2019).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> (далі також - позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом), звертаючись до суду з даним позовом, вказує, що у нього на обслуговуванні/управлінні перебуває житлово-офісно-торговельно-розважальний комплекс, що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55.

Позивач за первісним позовом зазначає, що його діяльність спрямована на надання якісних послуг з утримання офісної будівлі № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві та прилеглої до неї території.

Також позивач за первісним позовом вказує, що відповідно до акту приймання-передачі будинку є виконавцем функцій з своєчасного та якісного надання житлово-комунальних послуг для потреб споживачів у будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач за первісним позовом зазначає, що підтвердженням того, що ним дійсно надавались житлово-комунальні послуги Товариству з обмеженою відповідальністю "Тівац" є копії актів про надання послуг, приймання послуг, здачі-приймання робіт, копії договору № 2/1848-К-12 на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ) від 01.10.2012, договору № 47 на комплекс робіт з технічного обслуговування ліфтів від 01.10.2012, договору № 107-0 на технічне обслуговування пожежних систем від 15.11.2012, підрядного договору № 16-08-2013то на технічне обслуговування та ремонт диспетчерських систем від 01.08.2013, договору № 40 на комплекс робіт з технічного обслуговування ліфтів від 01.09.2022, договору на охорону об`єкта № 37/19, договору на охорону об`єкта № 6/19.

При цьому позивач за первісним позовом звертає увагу на те, що обов`язок утримання майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства, зокрема, ст. 322 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Крім того позивач за первісним позовом вказує, що, оскільки, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" є власником приміщень № 1016 та № 1019, що знаходяться за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55, у відповідача за первісним позовом утворилася заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг, яка в загальному розмірі становить 416 140,67 грн (11 800,87 грн за період з 01.05.2019 по 30.09.2022 по нежитловому приміщенню № 1016 та 404 339,80 грн за період з 21.01.2022 по 30.09.2022 по нежитловому приміщенню № 1019).

У зв`язку з тим, що відповідачем за первісним позовом не сплачена вказана заборгованість у строк, позивач за первісним позовом також нарахував та просить стягнути інфляційні втрати у розмірі 8 755,95 грн та 3% річних у розмірі 3 249,79 грн.

В свою чергу, відповідач за первісним позовом, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що нежитлові приміщення № 1016 та № 1019, що знаходяться за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55, власником яких він є, не відносяться до офісної будівлі, оскільки є вбудовані в житловий будинок, а отже, всі рішення з управління багатоповерховим будинком за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55, мали прийматися спільно і виключно всіма співвласниками, на підставі укладеного договору на управління багатоквартирного будинку та прибудинкової території або балансоутримувачем, а затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", належить до повноважень органів місцевого самоврядування, однак, як вказує відповідач за первісним позовом, позивачем за первісним позовом не надано, а матеріали справи не містять рішення загальних зборів всіх співвласників про передачу багатоповерхового будинку та прибудинкової території на утримання, управління, обслуговування Товариству з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a>.

Відповідач за первісним позовом зазначає, що акт приймання-передачі будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві не може свідчити про те, що позивач за первісним позовом прийняв на баланс чи в управління багатоповерховий будинок.

На думку відповідача за первісним позовом, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК 2617" перебував на обслуговуванні, утриманні, балансі, на правових підставах багатоповерховий будинок № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві, а відтак, за висновками відповідача за первісним позовом, позивач не міг набути жодних прав та обов`язків за вказаним актом приймання-передачі.

Відповідач за первісним позовом звертає увагу на те, що позивач за первісним позовом є лише обслуговуючою організацією, при цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> не є ані власником багатоповерхового будинку, ані його балансоутримувачем, а відтак, не може надавати житлово-комунальні послуги відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідач за первісним позовом вказує, що у позивача за первісним позовом були відсутні правові підстави для надання комунальних послуг щодо нежитлових приміщень № 1016 та № 1019 та на прилеглій до них території, оскільки вказані нежитлові приміщення вбудовані в багатоповерхових будинок та до офісної будівлі не мають відношення.

При цьому відповідач за первісним позовом стверджує, що жодні житлово-комунальні послуги Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" не надавалися, у зв`язку з чим і відсутня підстава для оплати їх вартості.

Також відповідач за первісним позовом звертає увагу суду, що розрахунок позовних вимог проведений не у відповідності до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про внесення змін до тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надають виконавці цих послуг, по кожному окремому будинку".

В свою чергу, відповідач за первісним позовом наголошує, що договірні відносини між сторонами відсутні, договори, які вказані позивачем за первісним позовом у рахунках від 30.09.2022 №№ 5038, 5039 не укладалися. При цьому в матеріалах справи також відсутнє рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по багатоповерховому будинку та будь-якій офісній будівлі за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55 та договір на управління будинком за вказаною адресою, додатком до якого мав бути кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За умовами ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Як вказувалося судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a>, реалізовуючи своє право на звернення до суду, вказувало, що у нього на обслуговуванні/утриманні перебуває житлово-офісно-торговельно-розважальний комплекс, що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55.

Позивач за первісним позовом вказує, що відповідно до акту приймання-передачі будинку від 15.09.2017, який складений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖЕК 2617" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр", є виконавцем функцій з своєчасного та якісного надання житлово-комунальних послуг для потреб споживачів у будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві.

Як встановлено судом, 15.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖЕК 2617" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" складено та підписано передавальний акт Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК 2617", відповідно до якого, голова та члени ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК 2617" (далі - комісія з припинення) шляхом приєднання його до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> (код ЄДРПОУ 36844047), утвореної згідно наказу ТОВ "ЖЕК 2617" (код ЄДРПОУ 34424807) від 03 березня 2017 року № 23-1 "Про утворення ліквідаційної комісії" на виконання Протокольного рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК 2617" № 02/03 від 02 березня 2017 року, у складі: Старовойтової Ірини Іванівни - голова комісії; ОСОБА_2 - член комісії; ОСОБА_1 - член комісії, керуючись статтею 107 Цивільного кодексу України, склали цей акт про наступне:

1. Все майно, всі права та зобов`язання Товариства з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" (код ЄДРПОУ 34424807) стосовно всіх йог кредиторів та дебіторів, включаючи зобов`язання, що оспорюються сторонами, а також всі активи і пасиви, після його припинення переходять до правонаступника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> (код ЄДРПОУ 36844047).

2. Активи та зобов`язання, що можуть виникнути у проміжок часу між датою складання передавального акта та датою державної реєстрації припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК 2617", в результаті реорганізації шляхом приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> та державної реєстрації відповідних змін до установчих документів Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> також виступають об`єктом правонаступництва.

3. Додатки до цього передавального акта є його невід`ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.

У розшифровці дебіторської та кредиторської заборгованості, яка є додатком № 2 до вказаного акту, в графі "рахунок 364 (надання послуг мешканцями)" в строчці "назва" вказано адресу: вул. Анрі Барбюса, 52/1 .

При цьому суд вказує, що відповідно до п. 1 розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації № 191 від 14.04.2017 "Про присвоєння поштової адреси закінченому будівництвом об`єкту: "Будівництво житлово-офісно-торговельно-розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва. ІІІ черга", присвоєно закінченому будівництвом об`єкту: "Будівництво житлово-офісно- торговельно-розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва. ІІІ черга" поштову адресу: вул. Саперне поле, 14/55 у Печерському районі міста Києва.

Тобто, станом на дату складання вказаного передавального акту, житлово-офісно- торговельно-розважальний комплекс вже мав поштову адресу: вул. Саперне поле, 14/55 у Печерському районі міста Києва .

Суд вважає за необхідне вказати, що за змістом додатку № 2 до передавального акту неможливо встановити в якому місті знаходяться будинки по вказаними у строчках адресах, при цьому в останній строчці зазначено: м. Вишгород, вул. Симоненка, 4-в.

В свою чергу суд також зазначає, що в матеріалах справи наявний сертифікат серії ІУ № 165163623193 від 17.12.2016, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу): "Будівництво житлово- офісно- торговельно - розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва . ІІІ черга", КТПБ № 8119-15 кв.м., загальна площа квартир - 14 065,5 кв.м., житлова площа квартир - 6 747,2 кв.м., кількість квартир - 195 квартир, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 8 233,7 кв.м., площа паркінгу (в т.ч. проїзди) - 1 628,3 кв.м., кількість поверхів - 7; 26 поверхів проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.

З вказаного сертифікату також вбачається, що замовником об`єкту є Державне видавництво "Преса України".

При цьому, в матеріалах справи наявний лист Державного видавництва "Преса України" № 103-373-к від 05.11.2021 у якому повідомляється, що серед архівних документів, що наявні та стосуються будівництва житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу за адресою: на вул. Анрі Барбюса, 52/1 не знайдено документів про передачу зазначеного житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу на баланс, управління, утримання Товариству з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" або Товариству з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a>.

Тобто, доказів того, що Товариству з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" було передано на баланс, управління, утримання, тощо житлово - офісно - торговельно - розважальний комплекс за адресою: на вул. Анрі Барбюса, 52/1 (поштова адреса: вул. Саперне поле, 14/55 у Печерському районі міста Києва) матеріали справи не містять.

Такі докази сторонами до суду не подавалися.

Поряд з цим, як передбачено ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносини, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначаються Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку"

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку;

За умовами ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Як встановлено ч. 1, 6 ст. 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. У разі зміни управителя попередній управитель повинен передати наявну в нього технічну та іншу передбачену законодавством документацію на будинок новому управителю.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Як передбачено ч. 1 ст. 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів та прийняття відповідних рішень здійснюються згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Судом встановлено, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві не було утворено, а відтак, відповідно, і не приймалося рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому ст. 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Доказів протилежного сторонами до матеріалів справи не надано.

При цьому суд вказує, що за змістом ч. 2 - 4, 7 ч. 2 ст. 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про, зокрема, визначення управителя та його відкликання, затвердження та зміну умов договору з управителем, обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням, визначення повноважень управителя щодо управління багатоквартирним будинком, визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком.

Тобто, вказаною статтею передбачено, що саме до виключних повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень про визначення управителя та його відкликання.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем. Умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Частиною 6 вказаної статті встановлено, що договір з управителем укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на наступний однорічний строк.

Підсумовуючи вищевказане, суд зазначає, що оскільки, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві не було утворено, а відтак і будь-який договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком не міг бути укладений.

В свою чергу суд вказує, що за умовами п. 5 ст. 13 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", у разі якщо протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок. У разі якщо місцевою радою або її виконавчим органом відповідно до законодавства прийнято рішення про делегування іншому органу - суб`єкту владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, управитель призначається на конкурсних засадах таким органом. У такому разі ціна послуги з управління багатоквартирним будинком визначається за результатами конкурсу, який проводиться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства, а договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком строком на один рік від імені співвласників підписує уповноважена особа виконавчого органу відповідної місцевої ради, за рішенням якого призначено управителя. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

З наведених судом норм вбачається, що Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" чітко передбачено порядок визначення управителя в разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком.

В даному випадку об`єднання співвласників багатоквартирного будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві не було утворено, а співвласники вказаного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників, не приймали рішень про форму управління цим будинком.

Матеріали справи доказів протилежного не містять.

Матеріали справи також не містять, а сторонами, відповідно, не надано суду доказів, того, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), або суб`єктом владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, якому було б делеговано відповідні повноваження, прийнято рішення про проведення конкурсу, за наслідком проведення якого, переможцем було б визначено чи то Товариство з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" чи Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> та уповноваженою особою виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) або суб`єктом владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, якому було б делеговано відповідні повноваження, підписано договір, від імені співвласників будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві, з Товариством з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" чи Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр".

При цьому суд зазначає, що, як вбачається з наведених судом норм законодавства України, передача житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу по вул. Саперне поле, 14/55 у м. Києві на обслуговування та в експлуатацію за актом прийому-передачі не допускається та не передбачено.

Тобто, враховуючи той факт, що житлово - офісно - торговельно - розважальний комплекс по вул. Саперне поле, 14/55 у м. Києві був введений в експлуатацію в 2016 році, суд вказує, що ані Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд", ані Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецмехбуд 21" не мали права передавати на обслуговування та в експлуатацію житлово - офісно - торговельно - розважальний комплекс по вул. Саперне поле, 14/55 у м. Києві Товариству з обмежено-відповідальністю "Перший український експертний центр" та Товариству з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" за актом від 01.04.2019 та актом від 30.01.2017, відповідно.

При цьому суд критично ставиться до акту приймання-передачі від 01.04.2019 та акту приймання-передачі від 30.01.2017, оскільки вказані акти суперечать один одному, з огляду на те, що відповідно до акту від 30.01.2017, Товариству з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" передано на обслуговування житлово - офісно - торговельно - розважальний комплекс по вул. Саперне поле, 14/55 у м. Києві площею, яка вказана в сертифікаті серії ІУ № 165163623193 від 17.12.2016, однак відповідно до акту від 01.04.2019, Товариству з обмежено-відповідальністю "Перший український експертний центр" передано на обслуговування будинок по вул. Саперне поле, 14/55 у м. Києві загальною площею 6 824,40 кв.м., при цьому суд вказує, що у сертифікаті серії ІУ № 165163623193 від 17.12.2016 взагалі відсутні відомості про таку площу чи об`єкт з такою площею.

Також суд звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2018 року № 712 "Про затвердження Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком" затверджено Правила надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типовий договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, відповідно до п. 5 Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком, протягом строку, визначеного договором управління, уповноважена особа співвласників чи попередній управитель передають управителю наявну технічну документацію на будинок згідно з переліком, визначеним Мінрегіоном, а також технічну документацію на прибудинкову земельну ділянку.

Суд вказує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу за первісним позовом передано технічну документацію на будинок згідно з переліком, визначеним Мінрегіоном, а також технічну документацію на прибудинкову земельну ділянку.

Крім того, в матеріалах справи і відсутній договір, який би відповідав типовому договору, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2018 року № 712, оскільки такий договір не був укладений.

А відтак, суд приходить до висновку про відсутність у матеріалах справи належних, допустимих доказів, які б свідчили про те, що Товариству з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" чи Товариству з обмежено-відповідальністю "Перший український експертний центр" було передано в управління житлово - офісно - торговельно - розважальний комплекс по вул. Саперне поле, 14/55 у м. Києві в розумінні Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та на законних підставах.

При цьому суд вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> у листі № 874 від 17.09.2020 у відповідь на адвокатський запит повідомляє, що воно не є управляючою компанією та звертає увагу на те, що ні Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац", ні будь-який інший співвласник офісної будівлі не здійснив дій спрямованих на реалізацію своїх прав щодо обрання управляючої компанії.

Більш того, як вбачається з листів № 987/1 від 09.10.2020 та № 1113 від 23.10.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> повідомляло Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" про те, що нежитлове приміщення № 1016, яке розташоване у житлово - офісно - торговельно - розважальному комплексі по вул. Саперне поле, 14/55 у м. Києві знаходиться на обслуговуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротехнології плюс".

Крім того, у листі № 1113 від 23.10.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> повідомляло Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" про те, що вказаний будинок не перебуває на балансі у позивача за первісним позовом.

В свою чергу, листом № 940 від 29.09.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> повідомляло Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" про те, що земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:79:067:0001, загальною площею 3,1863 га не передавалася позивачеві за первісним позовом в постійне користування (оренду, суборенду).

В свою чергу суд вважає за необхідне зазначити, що рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі № 910/18116/21, яке набрало законної сили 21.07.2023, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" задоволено повністю та визнано недійсним та скасовано рішення загальних зборів співвласників офісної будівлі, яке оформлене протоколом зборів співвласників офісної будівлі проведених 15.10.2019 за місцезнаходженням: м. Київ, вул. Саперне поле, 14/55.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказаним рішенням суду встановлено, що проводячи збори співвласників офісних приміщень, не взято до уваги, що будинок за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле 14/55 не є офісним будинком, а є в цілому житлово - офісно - торговельно - розважальним комплексом, на чому сторонами наголошувалось неодноразово в судових засіданнях.

При цьому, співвласники житлових приміщень загальна площа квартир яких 14065,5 кв.м. та співвласник-позивач нежитлових приміщень громадського призначення загальна площа квартир яких 750,5 кв.м. участі у голосуванні не приймали, оскільки не з`ясовано в матеріалах справи, яким чином було розділено єдиний житловий комплекс на житловий будинок і офісну будівлю.

Таким чином, вказаним рішенням суду встановлено, що будинок за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле 14/55 не є офісним будинком, як на цьому наполягає позивач за первісним позовом, а є в цілому житлово - офісно - торговельно - розважальним комплексом.

При цьому, як уже вказувалося судом, згідно сертифіката серії ІУ №165163623193 від 27.12.2016 та технічного паспорта, житлово - офісно - торговельно - розважальний комплекс, що розташований за адресою: вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва , має загальну площу квартир - 14 065,5 кв.м., житлову площу квартир - 6 747,2 кв.м., кількість квартир - 195 квартир, площу вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 8 233,7 кв.м., площа паркінгу (в т.ч. проїзди) - 1 628,3 кв.м., кількість поверхів - 7; 26 поверхів.

Тобто, в матеріалах справи, відсутні докази того, що офісна будівля за адресою: м. Київ, вул. Саперне поле 14/55 є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Навпроти, суд вказує, що вказаними технічним паспортом та сертифікатом підтверджується, що 7-ми поверхова будівля входить до складу вказаного житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу та, відповідно, не є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Більш того, з договорів купівлі - продажу майнових прав № 20392/РН-Н від 07.02.2019 та № № 20393/РН-Н від 07.02.2019, які укладені між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац", вбачається, що група приміщень №№ 1016, 1019 за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Саперне поле, 14/55 (будівельна адреса: "Будівництво житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва, ІІІ черга") є нежитловими приміщеннями - приміщеннями громадського призначення, вбудовані в житловий будинок.

В свою чергу суд зазначає, що чинне законодавство України у сфері містобудування взагалі не містить таких визначень як офісна будівля та офісне приміщення.

Щодо комунальних послуг, визначених у позовній заяві, суд вказує наступне.

Згідно з ч. 1-2 ст. 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг

Пунктом 14 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

Як передбачено ч. 1 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

За змістом ч. 3, 4 ст. 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", управитель багатоквартирного будинку має право: 1) вимагати від споживача дотримання вимог правил експлуатації жилих приміщень та прибудинкової території, санітарно-гігієнічних правил і правил пожежної безпеки, інших нормативно-правових актів у сфері комунальних послуг; 2) вимагати від споживача своєчасного проведення робіт з усунення виявлених неполадок, пов`язаних з експлуатацією спільного майна, що виникли з вини споживача, або відшкодування вартості таких робіт; 3) отримувати компенсацію за надані відповідно до закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати житлових послуг; 4) отримувати інформацію від споживачів про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором; 5) за рішенням співвласників багатоквартирного будинку надавати в оренду, встановлювати сервітут щодо спільного майна багатоквартирного будинку; 6) доступу до приміщень, будинків і споруд для ліквідації аварій, усунення неполадок, що виникли у санітарно-технічному та інженерному обладнанні, його встановлення і заміни, проведення технічних і профілактичних оглядів у порядку, визначеному законодавством і договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком; 7) вести претензійно-позовну роботу у разі виникнення заборгованості за надані послуги в порядку і строки, встановлені законом та/або договором; 8) утворювати системи управління якістю та проводити їх сертифікацію відповідно до національних або міжнародних стандартів акредитованими органами із сертифікації; 9) у випадках та порядку, передбачених договором, припинити/призупинити надання послуг з управління у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі; 10) за письмовою заявою співвласника багатоквартирного будинку діяти від його імені як представник такого співвласника у відносинах з виконавцями комунальних послуг. У такому разі застосовуються положення Цивільного кодексу України про доручення.

Управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний: 1) забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг; 2) від імені співвласників багатоквартирного будинку вживати заходів для забезпечення захисту спільного майна багатоквартирного будинку від протиправних посягань та стягнення з осіб, винних у знищенні, пошкодженні або викраденні спільного майна, відшкодування завданих збитків; 3) вести і зберігати технічну та іншу встановлену законом та/або договором документацію багатоквартирного будинку; 4) інформувати співвласників багатоквартирного будинку про необхідність капітального ремонту (заміни) спільного майна багатоквартирного будинку; 5) у разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку відповідного рішення від імені, в інтересах та за рахунок співвласників укладати з виконавцями комунальних послуг договори про надання таких послуг, забезпечувати виконання умов договорів та контроль якості цих послуг; 6) укласти з виконавцем послуги з постачання електричної енергії договір про постачання електричної енергії для освітлення місць загального користування, живлення ліфтів та забезпечення функціонування іншого спільного майна багатоквартирного будинку, забезпечувати виконання умов цього договору та контроль якості цих послуг; 7) за рішенням співвласників багатоквартирного будинку та в межах виділених ними коштів організовувати виконання та виступати замовником робіт з капітального ремонту (заміни) спільного майна багатоквартирного будинку; 8) у разі прийняття відповідного рішення співвласниками багатоквартирного будинку приймати на банківський рахунок, відкритий для розрахунків за окремим багатоквартирним будинком для цієї мети, внески на проведення капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку, орендну плату і плату за сервітути та забезпечувати проведення відповідних розрахунків, а також на запит будь-якого співвласника багатоквартирного будинку, який перебуває в його управлінні, надавати інформацію про рух коштів на відповідному рахунку; 9) вести окремий облік доходів і витрат за кожним багатоквартирним будинком, що перебуває в його управлінні, та забезпечувати співвласникам багатоквартирного будинку вільний доступ до такої інформації щодо їхнього будинку у порядку, визначеному договором; 10) щороку звітувати перед споживачами про виконання кошторису витрат та подавати кошторис витрат на поточний рік споживачам на погодження; 11) направляти протягом п`яти робочих днів відповідним виконавцям отримані скарги споживачів щодо надання комунальних послуг, якщо вирішення таких скарг стосується обов`язків виконавців послуг (робіт); 12) у разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку відповідного рішення від імені, в інтересах та за рахунок співвласників укладати з виконавцями комунальних послуг договори про надання таких послуг, здійснювати облік обсягу відповідних спожитих комунальних послуг та їх оплати, у тому числі стосовно кожного співвласника; здійснювати розподіл між співвласниками обсягу спожитої комунальної послуги відповідно до законодавства; 13) у разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку відповідного рішення від імені, в інтересах та за рахунок співвласників укладати з виконавцями комунальних послуг договори про надання таких послуг, відкривати поточний рахунок із спеціальним режимом використання за кожною комунальною послугою для проведення розрахунків згідно з колективним договором про надання комунальних послуг у загальному порядку, визначеному Національним банком України для відкриття поточних рахунків.

За згодою сторін договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком також може бути передбачено інші права та обов`язки управителя багатоквартирного будинку.

Як встановлено судом, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві не було утворено, а відтак, відповідно, і не приймалося рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому ст. 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

В свою чергу, матеріали справи також не містять, а сторонами, відповідно, не надано суду доказів, того, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), або суб`єктом владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, якому було б делеговано відповідні повноваження, прийнято рішення про проведення конкурсу, за наслідком проведення якого, переможцем було б визначено чи то Товариство з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" чи Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> та уповноваженою особою виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) або суб`єктом владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, якому було б делеговано відповідні повноваження, підписано договір, від імені співвласників будинку № 14/55 по вул. Саперне поле у м. Києві, з Товариством з обмежено-відповідальністю "ЖЕК 2617" чи Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр".

Тобто, з наведеного вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> не є управителем житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу, що розташований за адресою: вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва.

При цьому суд вказує, що виключно управитель будинку має право укладати договори з виробниками та/або виконавцями на надання виключно житлового-комунальних послуг.

Укладення договорів про надання інших послуг здійснюється виключно за погодженням співвласників будинку у порядку, визначеному Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Матеріали справи не містять доказів того, що співвласники житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу надавали згоду на укладення вищевказаних договорів про надання послуг, які, відповідно, не є комунальними.

Суд вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> у листі № 874 від 17.09.2020 у відповідь на адвокатський запит повідомляє, що воно не є управляючою компанією та звертає увагу на те, що ні Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац", ні будь-який інший співвласник офісної будівлі не здійснив дій спрямованих на реалізацію своїх прав щодо обрання управляючої компанії.

При цьому, позивач за первісним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що ним надавалися житлово-комунальні послуги для потреб споживачів будинку вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва, що підтверджується наступними документами: копією актів про надання послуг, приймання послуг, здачі-приймання робіт, копією договору № 2/1848-К-12 на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ) від 01.10.2012, договору № 47 на комплекс робіт з технічного обслуговування ліфтів від 01.10.2012, договору № 107-0 на технічне обслуговування пожежних систем від 15.11.2012, підрядного договору № 16-08-2013то на технічне обслуговування та ремонт диспетчерських систем від 01.08.2013, договору № 40 на комплекс робіт з технічного обслуговування ліфтів від 01.09.2022, договору на охорону об`єкта № 37/19, договору на охорону об`єкта № 6/19.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані договори укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" та відповідною юридичною особою.

Однак, як встановлено судом, співвласники житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу, що розташований за адресою: вул. Саперне поле, № 14/55 у Печерському районі м. Києва не уповноважували Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> на укладення вказаних договорів, договір управління житлово - офісно - торговельно - розважальним комплексом, що розташований за адресою: вул. Саперне поле, № 14/55 у Печерському районі м. Києва не укладений.

За змістом ч. 3 ст. 351 Закону України "Про відходи", який діяв в період утворення спірної заборгованості, виконавця послуг з вивезення побутових відходів визначає орган місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виконавцем послуг з управління побутовими відходами є адміністратор послуги з управління побутовими відходами, а у разі його відсутності - визначений у встановленому законодавством порядку суб`єкт господарювання, який здійснює збирання та перевезення побутових відходів.

Як встановлено судом, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1589 від 08.12.2017 уведено в дію рішення конкурсної комісії з визначення виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на території міста Києва (протокол від 04.12.2017 № 006/17) про визначення Комунального підприємства "Київкомунсервіс" переможцем конкурсу за лотом, зокрема, Печерський район міста Києва.

Пунктом 2 вказаного судом розпорядження, встановлено, що Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" має право надавати послуги з вивезення побутових відходів в межах територій адміністративних районів міста Києва, зазначених у пункті 1 цього розпорядження, протягом 7 (семи) років.

З наведеного вбачається, що виключно Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" має право надавати послуги з вивезення побутових відходів у Печерському районі міста Києва до 2024 року.

В свою чергу, як вбачається з листа № 058/4/2-2821 від 24.05.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Володар роз", з яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> укладено договір на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ) № 2/1848-К-12 від 01.10.2012, Департамент житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомило, що відповідно до пункту 3 Правил надання послуг з поводження з побутовими відходами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 № 1070 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 2019 року № 318) послуги з поводження з побутовими відходами надаються суб`єктом господарювання, визначеним органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах в установленому законодавством порядку виконавцем послуг з вивезення побутових відходів. Договір про надання послуг укладається між споживачем та виконавцем послуг з вивезення побутових відходів відповідно до Типових договорів про надання послуг з поводження з побутовими відходами. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Володар роз" не визначався виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на території міста Києва.

Також у вказаному листі було зазначено, що тарифи на послуги з вивезення побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, утилізація, захоронення) Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "Володар роз" на 2019-2023 роки встановлювалися розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.12.2018 № 2351 "Про встановлення тарифів на послуги з вивезення побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, утилізація, захоронення) " та розпорядженням Київської міської військової адміністрації від 31.08.2022 № 637 "Про внесення змін до Тарифів на послуги з вивезення твердих та великогабаритних побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, утилізація, захоронення) ".

З наведеного вбачається, що належним надавачем послуги з вивезення побутових відходів у Печерському районі міста Києва є лише Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс", а тарифи за таку послугу встановлюються виключно відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

А відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Володар роз" у період часу з 2017 року по 2024 рік не мала права надавати послуги з вивезення побутових відходів у Печерському районі міста Києва.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в судовому засіданні в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> не підлягають задоволенню.

Судові витрати, в тому числі і витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача за первісним позовом.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З урахуванням вищенаведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як раніше було встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" є власником нежитлових приміщень №№ 1016, 1019 за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Саперне поле, 14/55 (будівельна адреса: "Будівництво житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу на вул. Анрі Барбюса, 52/1 у Печерському районі м. Києва, ІІІ черга"), що вбачається з договорів купівлі - продажу майнових прав № 20392/РН-Н від 07.02.2019 та № № 20393/РН-Н від 07.02.2019, які укладені між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівац".

Як вбачається з витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які наявні в матеріалах справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" набуло права власності на нежитлове приміщення групи приміщень №1019, загальною площею 739 кв.м., на цокольному поверсі літери "А" верхнього рівня, І поверх літер "А", що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55, приміщення 1019 (право власності зареєстроване 16.07.2019) та на нежитлове приміщення групи приміщень №1016, загальною площею 11,5 кв.м., на цокольному поверсі нижнього рівня, що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55, приміщення 1016 (право власності зареєстроване 15.05.2019).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац", звертаючись до господарського суд з зустрічною позовною заявою, вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" житлово-комунальні послуги не надавалися.

Також позивач за зустрічним позовом зазначає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> відсутні правові підстави для укладання договорів про надання послуг, на підставі яких останній просив стягнути спірну заборгованість, оскільки у нього відсутній статут управителя щодо житлово - офісно - торговельно - розважального комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55, а відтак відповідач за зустрічним позовом не мав повноважень від співвласників вказаного будинку на укладення договорів.

При цьому позивач за зустрічним позовом звертає увагу суду на те, що наявність договорів, накладних, платіжних доручень не є достатнім документальним підтвердженням виконання договірних зобов`язань.

Також позивач за зустрічним позовом зазначає, що надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" копії договорів не підтверджують факт надання таких послуг щодо нежитлових приміщень, належних на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Тівац".

При цьому позивач за зустрічним позовом вказує, що відповідач за зустрічним позовом одноособово своїми наказами затверджував тарифи, що є порушенням законодавства, оскільки ним не передбачено таке затвердження директором товариства з обмеженою відповідальністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a>, заперечуючи проти зустрічної позовної заяви, вказує, що діє відповідно до розділу VІ прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та надає такі послуги належної якості.

Також відповідач за зустрічним позовом заперечує проти того факту, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівац" самостійно обслуговує приміщення.

При цьому, відповідач за зустрічним позовом звертає увагу на те, що укладені позивачем за зустрічним позовом договори є договорами про надання комунальних послуг та не є предметом розгляду справи, оскільки в первісній позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a> просить стягнути саме вартість наданих послуг з утримання (управління) багатоквартирним будинком, що є житловою послугою.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Виходячи з системного аналізу ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Одночасно з цим, статтею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом/механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Разом з цим, виходячи з предмету та підстав зустрічних позовних вимог, суд дійшов висновку, що обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту не є ефективним, оскільки у даному випадку ніяким чином не призведе до відновлення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац", оскільки позовна вимога про визнання дій відповідача за зустрічним позовом щодо нарахування основної заборгованості незаконними, по суті є обставиною, яка встановлюється при вирішенні судового спору та на підставі якої суд приймає рішення (наприклад, у спорі про визнання недійсним рішення, договору, тощо), та не може бути самостійною позовною вимогою.

В будь-якому випадку, задоволення такої позовної вимоги як визнання дій відповідача за зустрічним позовом щодо нарахування основної заборгованості незаконними неможливе з огляду на її неефективність, так як задоволення такої позовної вимоги не призводить до захисту/поновлення порушених/оспорюваних прав позивача.

Що стосується вимог про визнання незаконними тарифів, суд зазначає, що оспорювані позивачем тарифи затверджувались наказами відповідача, про які зазначає позивач у позовній заяві та копії яких долучені до матеріалі справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 3 ст. 202 Цивільного кодексу України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (ч. 5 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, накази відповідача за зустрічним позовом про затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги є правочинами.

Наведене свідчить про те, що у випадку незгоди позивача за зустрічним позовом з тарифами, які затверджені наказами Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a>, позивач має оскаржувати відповідні накази (правочини).

Наприклад, у тому випадку, коли тарифи на житлово-комунальні послуги затверджені рішенням загальних зборів ОСББ, а співвласник не згоден з тарифами, до суду подається позов про визнання недійсним рішення загальних зборів (оскільки правочином є рішення загальних зборів).

В даному ж випадку правочинами є відповідні накази Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"</a>, якими затверджувались тарифи, з огляду на що належним способом захисту є подання позову про визнання наказів недійсними.

Вищевказане також стосується і вимоги про скасування незаконних нарахувань заборгованості, оскільки така заборгованість розрахована на підставі тарифів, які позивач за зустрічним позовом просить визнати незаконними.

За наведених обставин, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац".

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в судовому засіданні в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівац" не підлягають задоволенню.

Судові витрати, в тому числі і витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З урахуванням вищенаведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 23.07.2024.

Суддя О.В. Мандриченко