Рішення

від 16.07.2024 по справі 918/504/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/504/24

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюк В.Г., при секретарі судового засідання Гупалюк О.О. розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАР ЯСКО"

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго"

про стягнення в сумі 739 197 грн 01 коп.

В засіданні брали участь:

Представник відповідача: Чудінович Олександр Вікторович (в залі суду) - посвідчення адвоката №2150 від 29 липня 2022 року;

Представник позивача: Сокотун Віталій Апполінарійович (в залі суду) - посвідчення адвоката №1820 від 27 березня 2020 року.

Описова частина:

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛАР ЯСКО" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" в якому просить суд стягнути заборгованість в сумі 739 197 грн 01 коп.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28 травня 2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАР ЯСКО" залишено без руху. Встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: заяви в додатках до якої долучити докази надіслання для відповідача копії позовної заяви та доданих документів, зокрема опис вкладення, чек та платіжне доручення (доказ сплати судового збору на суму 8 870 грн 36 коп.).

31 травня 2024 року через підсистему електронний суд представником позивача подано клопотання на виконання вимог ухвали суду від 28 травня 2024 року та надано витребувані документи.

Ухвалою суду від 03 червня 2024 року судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/504/24, справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 18 червня 2024 року.

17 червня 2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" надійшов відзив на позовну заяву, в якому останнє просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

24 червня 2024 року через підсистему електронний суд від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому останній просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 02 липня 2024 року закрито підготовче провадження у справі № 918/504/24. Призначено справу до судового розгляду по суті на 16 липня 2024 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Мотивувальна частина:

Станом на 27.05.2024 року у Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" наявна заборгованість перед ТОВ "СОЛАР ЯСКО" згідно постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 року в розмірі 1046 609,46 грн. безпідставно отриманих коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 року №918/685/23 зокрема визнано недійсною додаткову угоду №1 без дати до договору №572-18-ЦО-Бр від 26.12.2018 про приєднання до електричних мереж, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю Солар Яско та Приватним акціонерним товариством "Рівнеобленерго" та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Яско" 1 046 609 грн 46 коп. безпідставно отриманих коштів.

Вказана сума 1 046 609 грн 46 коп. є простроченим грошовим зобов`язанням відповідача, оскільки облік строку виникнення зобов`язання розпочався з моменту наступного дня після перерахування коштів згідно платіжного доручення від 29.05.2019 року № 40.

Оскільки рішення у справі № 918/685/23 (оформлене постановою Північно західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 року) не виконане, керуючись положеннями статті 625 ЦК України позивач нарахував за період з 30.05.2019 року по 24.05.2024 року 582 583, 83 грн. - інфляційних втрат та 156 613,18 грн. - 3% річних та на підставі викладеного просить суд стягнути компенсаційні витрати.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, обґрунтовує свої заперечення неможливістю нарахування боргу в зазначений період саме у зв`язку із правовими наслідками розірвання договору. Відповідач вважає, що вірним періодом нарахування компенсаційних витрат має бути з 07.02.2024 року з моменту набрання судовим рішенням законної сили та обґрунтовує це тим, що саме з цього періоду у відповідача виникло зобов`язання щодо повернення не законно набутих коштів позивача.

Надаючи оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог викладених у позові, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, а тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Як вбачається із постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 №918/685/23 ТОВ "Солар Яско" звернулося з позовом до суду до ПрАТ "Рівнеобленерго", в якому просило визнати недійсною підписану між ТОВ "Солар Яско" та ПрАТ "Рівнеобленерго" додаткову угоду № 1 до договору від 26.12.2018 № 572-18-ЦО-Бр про приєднання до електричних мереж, а також стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно утримувані кошти у розмірі 1 046 609,45 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17.10.2023 у справі №918/685/23 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 №918/685/23 апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсною додаткову угоду №1 до договору від 26.12.2018 №572-18-ЦО-Бр про приєднання до електричних мереж, укладену між ТОВ Солар Яско та ПрАТ Рівнеобленерго; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 046 609,46 грн безпідставно отриманих коштів, а також 18 383,14 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 22059,77 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Верховного суду від 16.05.2024 року закрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 918/685/23.

Тобто, судове рішення на яке посилається позивач як на підставу виникнення боргу, набрало законної сили 07.02.2024 року (постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 №918/685/23).

Отже, позовні вимоги у даній справі обґрунтовані тим, що за постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 року у справі №918/685/23 стягнуто з відповідача на користь позивача 1 046 609,46 грн безпідставно отриманих коштів.

Позивач зазначає, що вказана сума 1 046 609,46 грн є простроченим грошовим зобов`язанням відповідача, оскільки на думку позивача облік строку виникнення зобов`язання розпочався з моменту наступного дня після перерахування коштів згідно платіжного доручення від 29.05.2019 року № 40.

Вирішуючи даний спір суд приймає до уваги, що принцип юридичної визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, №24465/04 від 19.02.2009, Пономарьов проти України, №3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Оскільки рішення у справі № 918/685/23 від 07.02.2024 року станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду не виконане, звернувся до Господарського суду Рівненської області з даним позовом про стягнення нарахованих 582 583,83 грн інфляційних втрат за період з 30.05.2019 року по 24.05.2024 року та 156 613,18 грн 3% річних за період з 30.05.2019 року по 24.05.2024 року. У зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті коштів, правомірність заявлення яких підтверджується рішенням суду яке набрало законної сили.

Так, пункт 1 статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу, оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (даного висновку дотримується Верховий Суд у постанові від 07.02.2018 у справі № 910/11249/17).

Відповідач стверджує, що позивач не обґрунтував належними доказами та нормами права з якого саме часу зобов`язання боржника мало бути виконане, а відповідно розпочався обраховуватись строк прострочення і період нарахування відсотків річних та інфляційних втрат. При цьому, відповідач вважає, що облік часу на нарахування таких втрат має обчислюватись з 07.02.2024 року з моменту набрання судовим рішенням законної сили у справі № 918/685/23 на що суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Наслідки недійсності правочину залежать, зокрема, від того, чи вчинялись дії з виконання такого правочину, оскільки, як вказується у п. 7 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у разі, якщо недійсний правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України). Загальним майновим наслідком недійсності правочину є реституція, яка у загальному вигляді передбачена абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України. Недійсний правочин може стати підставою і для інших наслідків: відшкодування збитків або моральної шкоди (ч. 2 ст. 216 ЦК України), застосування конфіскаційної санкції (ч. 3 ст. 228 ЦК України) тощо.

Отже, суд погоджується із позицією позивача щодо обліку строку нарахування 3% річних та інфляційних втрат, з моменту наступного дня після перерахування коштів згідно платіжного доручення від 29.05.2019 року № 40.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи відповідач 24.05.2024 року погасив грошове зобов`язання (визначене судовим рішенням у справі № 918/685/23) перед позивачем в повному обсязі (платіжна інструкція № 2004857885 від 24.05.2024 року).

На що суд зазначає наступне.

Для застосування ч.2 ст.625 ЦК підстава виникнення зобов`язання не важлива, значення має своєчасність його виконання та факт передання/сплати грошей.

Отже, ця норма може застосовуватися до всіх випадків порушення грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (підстави виникнення цивільних прав і обов`язків, які, по суті, є змістом зобов`язання, вказані в ст.11 ЦК). Тому попри те, як у боржника виник обов`язок щодо сплати грошей у зв`язку із заподіянням ним збитків, шкоди, безпідставністю набуття (утримання) коштів кредитора, виникненням обов`язку повернення авансу (попередньої оплати), всі ці зобов`язання є грошовими. Тому цілком обґрунтованим є право кредитора на нарахування за період прострочення інфляційних витрат та 3% річних.

Такий підхід не лише законодавчо обґрунтований, а й відповідає принципу справедливості. Адже кошти кредитора незалежно від підстав, що зумовили обов`язок їх сплатити, знецінюються, тому останній повинен бути захищений від недобросовісності боржника.

Більше того, зі змісту стст.693, 1057, 1214 ЦК убачається, що проценти, передбачені ст.536 ЦК, нараховуються у випадку користування чужими грішми саме як плата за це. Причому таке користування може бути як правомірним за погодженням з кредитором (наприклад протягом установленого договором позики/кредиту строку, протягом установленого кредитором строку розстрочення платежу чи внесення ним попередньої оплати), так і неправомірним коли виникає прострочення за користування такими коштами, не законно набутими коштами. Тобто строк виконання обов`язку щодо сплати/повернення таких грошей настав, а боржник його не виконує (зокрема у випадку здійснення кредитором попередньої оплати та прострочення боржником-постачальником строку поставки товару) або користується коштами у випадку безпідставного їх збереження (ст.1214).

Водночас ст.625 ЦК, яка міститься в главі Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання, передбачає відповідальність за порушення грошового зобов`язання, в тому числі у вигляді сплати 3% річних. Це свідчить про можливість її застосування до всіх випадків порушення грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Ці висновки підтверджуються, зокрема, і тими обставинами, що ця норма не містить будь-яких обмежень в її застосуванні.

Як виснує ВС України у постанові від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Щодо строків позовної давності.

Відповідач зазначив у своєму відзиві що приписами ст. 625 ЦК України нарахування проводяться за весь час прострочення, в межах строку трирічної позовної давності.

Поряд з цим, приписи ст. 625 ЦК України не містять вказівок строку трирічної позовної давності тривалістю. Окрім того, 02.04.2020 року набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), згідно з яким Розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. При цьому, карантин закінчився 01.07.2023 року, а відтак діяв більше 3 років.

Тобто, строк позовної давності за вимогами позивача в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12.03.2020 року.

При цьому згідно п. 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Отже, строк позовної давності за пред`явленими до відповідача вимогами станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом не сплинув в силу пункту пкнктів 12, 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України . Отже, цей позов поданий в межах строку позовної давності.

Відповідно до приписів частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд встановив обставини щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 156 613 грн. 18 коп. процентів річних та 582 583 грн. 83 коп. інфляційних втрат.

А тому вказані вимоги є законними, відповідачем не спростованими, а отже такими, що мають бути задоволені.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "РІВНЕОБЛЕНЕРГО" (33013, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Князя Володимира, будинок 71; код ЄДРПОУ 05424874) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАР ЯСКО" (34600, Рівненська область, Березнівський район, місто Березне, вулиця Лісна, будинок 2; код ЄДРПОУ 42366457) 582 583,83 грн інфляційних втрат та 156 613,18 грн 3% річних.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 23 липня 2024 року.

Суддя Вадим Торчинюк