Рішення

від 22.07.2024 по справі 120/17844/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 липня 2024 р. Справа № 120/17844/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), в якій просить:

- визнати протиправними дії щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військову службу і військовий обов`язок", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

- зобов`язати звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військову службу і військовий обов`язок", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача - адвокат Красіловський В.О. - вказує, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, призваним на військову службу у зв`язку з оголошенням та проведенням загальної мобілізації. 20.09.2023 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби з підстав визначених пп. "г" п. 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військову службу і військовий обов`язок", а саме у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Разом з тим, 27.09.2023 заявник отримав відмову на свій рапорт про звільнення з військової служби.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом в суд.

Ухвалою від 04.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи. Також витребувано у сторони відповідача додаткові докази.

14.12.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення вимог цього позову та вказує про таке.

Відповідно до поданого ОСОБА_1 рапорту було встановлено, що останній бажає звільнитися з військової служби у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за його матір`ю, ОСОБА_2 .

Документи, на які посилався ОСОБА_1 , як на підставу необхідності такого догляду це рішення ЛКК від 07.06.2023 № 27/2, відповідно до якого ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, та висновок від 07.06.2023 № 27/2 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317.

Підпунктом 1 п. 11 Положення встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків.

В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 № 189, який зареєстрований в МЮУ 02.06.2021 за №731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.

З проведеного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, військова частина, опираючись також на практику судових справ дійшла висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.

У зв`язку з вищенаведеним, відповідач зазначає, що аналізуючи зміст наданого позивачем висновку (заключення) лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, такий висновок не може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, оскільки уповноваженим органом, до компетенції якого відноситься встановлення відповідного факту, є інша установа, оскільки стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.

В свою чергу ОСОБА_1 висновку медико-соціальної експертної комісії, яким була би підтверджена необхідність постійного догляду за його матір`ю, не надав.

З огляду на наведене відповідач просить відмовити у задоволенні заявлених вимог у повному обсязі.

Ухвалою від 21.12.2023 суд відмовив у задоволені клопотання представника позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

17.04.2024 представник позивача в підтвердження заявленої позиції позову подав до суду копію листа Уповноваженого ВРУ з прав людини від 21.03.2024.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Ухвалою від 04.06.2024 суд витребуваву Міністерства оборони України лист-роз`яснення Міністерства охорони здоров`я України про форми документів, які підтверджують потребу у постійному сторонньому догляді, який за резолюцією заступника Міністра оборони України від 23.11.2023 № 162/уд доведено до структурних підрозділів Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та інших органів військового управління для врахування в роботі та інформацію про доведення листа-роз`яснення Міністерства охорони здоров`я України до органів військового управління та військових частин.

24.06.2024 на виконання вимог ухвали від 04.06.2024 у справі № 120/17844/23 надано суду примірник листа Міністерства охорони здоров`я України адресований Міністерству оборони України (вх. Міноборони України від 20.11.2023 № 220/17/3) та примірник листа Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України № 220/16, який відповідно до резолюції заступника Міністра оборони України від 23.11.2023 № вх. 162/уд, доведено до структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходить військову службу за призом під час мобілізації на посаді командира 1 аеромобільного взводу 12 аеромобільної роти 3 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 .

20.09.2023 позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення його з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на підставі п.п. "г" п. 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військову службу і військовий обов`язок" за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

До вказаного рапорту ОСОБА_1 додав: довідку про те, що позивач єдиним сином ОСОБА_2 , власну копію свідоцтва про народження, паспорта та копію ІПН, копію паспорта матері, копію рішення ЛКК від 07.06.2023 протокол № 27/2, копію висновку № 27/2, витяг з реєстру територіальної громади, витяг № 08-58/699, копію посвідчення офіцера.

За наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 від 20.09.2023 відповідач листом від 27.08.2023 № 8722 відмовив у задоволенні відповідного рапорту та у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану, вказавши, що військовослужбовцем не долучено висновку медико-соціальної експертної комісії про потребу у постійному сторонньому догляді його матері - ОСОБА_2 , оскільки остання старше 18 років.

Не погоджуючись з діями В/ч НОМЕР_2 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військову службу і військовий обов`язок", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, наголошуючи на тому, що медико-соціальні експертні комісії вказують про потребу у сторонньому догляді лише особам з інвалідністю І А, Б групи, а решті потребу у сторонньому догляді визначають лікарсько-консультативні комісії у відповідних висновках, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.

Указом Президента України № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по даний час.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з частинами 2, 3, 5 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Видами військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Статтею 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а у частині 4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період: 1) під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), 2) під час воєнного стану.

Зокрема, у підпункті "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачені підстави звільнення військовослужбовців через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), серед яких:

- необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.

Згідно з частиною 7 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації.

В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та 20.09.2023 подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв`язку з із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

За наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 від 20.09.2023 відповідач листом від 27.08.2023 № 8722 відмовив у задоволенні такого та у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану, вказавши, що військовослужбовцем не долучено висновку медико-соціальної експертної комісії про потребу у постійному сторонньому догляді його матері - ОСОБА_2 , оскільки остання старше 18 років.

Водночас, спір між сторонами виник щодо неоднозначного розуміння сторонами спору норм чинного законодавства щодо того, якими документами може бути підтверджена необхідність особи у постійному сторонньому догляді, так як відповідач вважає, що для осіб старше 18 років такий догляд підтверджується виключно висновком медико-соціальної експертної комісії про потребу у постійному сторонньому догляді, тоді як позивач надав висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про необхідність догляду за його матір`ю ОСОБА_2 .

Суд не погоджується з таким висновком відповідача, оскільки правовий аналіз норм підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" свідчить про те, що під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, мають право на звільнення з військової служби за сімейними обставинами зокрема у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими батьками (батьком або матір`ю), що підтверджується або медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

За правою позицією ВС висловленою у постанові від 21.02.2024 по справі № 120/1909/23 "абзац 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я".

На користь таких висновків свідчить і, наданий Міністерством оборони України на виконання вимог ухвали суду від 04.06.2024 у справі № 120/17844/23, примірник листа Міністерства охорони здоров`я України, адресований Міністерству оборони України від 26.09.2023 № 034-10/27195/2-23 (вх. Міноборони України від 20.11.2023 № 220/17/3) та примірник листа Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України № 220/16, який відповідно до резолюції заступника Міністра оборони України від 23.11.2023 № вх. 162/уд доведено до структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Так, за змістом листа від 26.09.2023 № 034-10/27195/2-23 Міністерство охорони здоров`я України роз`яснило, що потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають медико-соціальні і лікарсько-консультативні комісії. Медико-соціальні експертні комісії вказують про потребу в сторонньому догляді особам з інвалідністю І А, Б групи у Довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма 157-1/0, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.07.2012 № 577). Усім решта потребу у сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії, що підтверджують відповідними висновками:

Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-4/о);

Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-2/о), затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407);

Висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, за формою затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2023 № 667.

В ході дослідження обставин цієї справи судом встановлено, що позивачем до рапорту про звільнення з військової служби додано висновок Якушинецького центру медико-санітарної допомоги від 07.06.2023 № 27/2 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), відповідно до якого ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

В той же час задля встановлення того чи був висновок ЛЛК від 07.06.2023 № 27/2 (за формою № 080-4/о) достатньою підставою для звільнення позивача з військової служби станом на дату подання відповідного рапорту, суд вважає за доцільне зауважити на наступному. Так, підпункт "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції на час розглядуваних правовідносин) містить посилання на такі передумови звільнення з військової служби як "необхідність" здійснення "постійного догляду".

В контексті наведеного, суд зазначає, що постійний сторонній догляд - це догляд, який надається особам з дуже тяжкою інвалідністю, спричиненою професійним захворюванням, каліцтвом або нещасним випадком, що призводить до значного обмеження життєдіяльності, які надзвичайно потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду з боку третьої особи і не здатні до обслуговування себе.

Втім, соціальна послуга догляду вдома - це заходи, що проводяться за місцем проживання (вдома) отримувача соціальної послуги протягом робочого дня надавачем і полягає у надання допомоги із самообслуговування особи, яка частково, або повністю втратила, чи не набула здатності до самообслуговування.

Отже, терміни, які визначені законодавчо як «постійний догляд» і «догляд вдома» не є тотожними та застосовуються для різного правового регулювання.

При здійсненні правозастосування суд має комплексно та системно застосовувати законодавство, враховуючи при цьому мету (ціль) та завдання того чи іншого нормативно-правового акта.

Іншій підхід призвів би до невиправданого звільнення від виконання військовозобов`язаним Конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України і ухилення від виконання такого.

Так, наказом Міністерства охорони здоров`я України 09.03.2021 № 407 затверджено, крім іншого, форму первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (далі - висновок) та Інструкцію щодо її заповнення (далі - Інструкція № 407).

Згідно пункту 4 Інструкції № 407, висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859 (далі - Порядок № 859).

Відповідно до пункту 9 Інструкції № 407, висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та м. Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі (пункт 11 Інструкції № 407).

При цьому, механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки встановлює Порядок № 859.

Таким чином, законодавцем чітко врегульовано підстави і мету видачі висновку та його призначення - отримання компенсації за догляд, що не кореспондує із цілями підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Суд також зазначає, що порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587.

Вказані нормативно-правові акти визначають порядок та підстави отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.

За змістом пунктів 6, 14 частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг (автоматизованої інформаційно-телекомунікаційна системи, призначеної для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг).

Згідно з пунктами 1, 3 частини шостої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є особами з інвалідністю I групи; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями.

Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (частина сьома статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі.

Згідно із частиною шостою статті 15 Закону України «Про соціальні послуги» формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг.

Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2021 року № 99, згідно з положеннями якого за заявою надавача соціальних послуг у розділі «Надавачі соціальних послуг фізичні особи» мають бути внесені відомості про надавачів соціальних послуг, які мають право на отримання витягу з цього Реєстру (пункти 32, 35, 36, 41).

Таким чином, для засвідчення відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг можуть отримати витяг з Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який призначений для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг, визначених законодавством.

Наведене законодавство свідчить, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад та за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі протягом 30 днів безкоштовної довідки про здійснення догляду за особою з інвалідністю.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 283/1199/23.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази щодо прийняття відповідного рішення про надання позивачем соціальних послуг з постійного догляду за ОСОБА_2 .

Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859 (далі Порядок № 859), встановлює механізм призначення і виплати компенсації за догляд (далі - компенсація), що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг (далі - фізична особа, яка надає соціальні послуги) особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (далі - соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі) та є, зокрема, громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями.

Відповідно до абзаців третього, четвертого пункту 14 Порядку № 859 для підтвердження факту спільного проживання з особою, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та догляду за нею складається акт про проведення обстеження сім`ї фахівцями уповноваженого органу. Форма акта про проведення обстеження сім`ї затверджується Мінсоцполітики. Якщо фізична особа надає соціальні послуги за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, але має інше зареєстроване місце проживання, обстеження сім`ї для встановлення факту догляду є обов`язковим.

Форму акта про проведення обстеження сім`ї затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 29 січня 2021 року № 37 «Про затвердження форм документів, необхідних для призначення компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2021 року за № 221/35843.

Проаналізувавши вищенаведені правові норми, суд дійшов висновку, що фізичні особи можуть надавати соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на непрофесійній основі членам своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки, та є, зокрема, громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями. Разом з тим, ці послуги надаються у разі прийняття відповідним органом з питань соціального захисту населення рішення за зверненням особи або її законного представника про надання соціальних послуг. Факт спільного проживання з особою, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та догляду за нею підтверджується актом проведення обстеження сім`ї, складеним відповідальними особами структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у містах Києві / Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної в місті ради за затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 29 січня 2021 року № 37 формою.

Позивачем ані до рапорту від 20.09.2023 про звільнення з військової служби, ані суду під час судового розгляду справи не було надано акту проведення обстеження сім`ї, складеним відповідальними особами структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у містах Києві / Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної в місті ради за затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 29 січня 2021 року № 37 формою.

Крім того долучений позивачем до матеріалів справи Висновок від 07.06.2023 № 27/2 (за формою № 080-4/о) не містить жодного посилання на безтермінову необхідність постійного отримання сторонньої допомоги матір`ю позивача, що очевидно вказує на обмежену часовими межами компетенцію ЛКК з цього питання. Так, у Висновку вказано лише про те, що ОСОБА_3 за станом здоров`я рекомендовано таку соціальну послугу як «отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи» лише на один рік, у той час як позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з долучених до рапорту документів не вбачається підстав для звільнення позивача з лав Збройних Сил України через сімейні обставини (постійного догляду за матір`ю), а, відтак, відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту щодо його звільнення з військової служби, відповідач діяло обґрунтовано та у передбачений законом спосіб, в межах своїх повноважень на підставі поданих документів, а отже відсутні протиправні дії по відношенню до позивача.

У спірних відносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Правові підстави для задоволення даного позову відсутні.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

З урахуванням положень статті 139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат у цій справі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.07.2024.

Суддя Томчук Андрій Валерійович