Постанова

від 03.12.2024 по справі 120/17844/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/17844/23

Головуючий у 1-й інстанції: Томчук А.В.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

03 грудня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

19 вересня 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16 вересня 2024 року, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно наказів Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024 року, від 06.11.2024 року, від 08.11.2024 року та від 19.11.2024 року члени колегії перебували у відпустках та у відрядженнях, що підтверджує строки розгляду апеляційної скарги по вказаній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призом під час мобілізації на посаді командира 1 аеромобільного взводу 12 аеромобільної роти 3 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 .

20.09.2023 позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення його з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на підставі п.п. "г" п. 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військову службу і військовий обов`язок" за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

До вказаного рапорту ОСОБА_1 додав: довідку про те, що позивач єдиним сином ОСОБА_2 , власну копію свідоцтва про народження, паспорта та копію ІПН, копію паспорта матері, копію рішення ЛКК від 07.06.2023 протокол № 27/2, копію висновку № 27/2, витяг з реєстру територіальної громади, витяг № 08-58/699, копію посвідчення офіцера.

За наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 від 20.09.2023 відповідач листом від 27.09.2023 № 8722 відмовив у задоволенні відповідного рапорту та у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану, вказавши, що військовослужбовцем не долучено висновку медико-соціальної експертної комісії про потребу у постійному сторонньому догляді його матері - ОСОБА_2 , оскільки остання старше 18 років.

Не погоджуючись з діями В/ч НОМЕР_2 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військову службу і військовий обов`язок", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, наголошуючи на тому, що медико-соціальні експертні комісії вказують про потребу у сторонньому догляді лише особам з інвалідністю І А, Б групи, а решті потребу у сторонньому догляді визначають лікарсько-консультативні комісії у відповідних висновках, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів надає оцінку його законності та обґрунтованості, правильності застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон № 2232-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.

За змістом підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення №1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі Інструкція).

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом "г" пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом "ґ" пункту 2 частини п`ятої, підпунктом "г" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).

Досліджуючи зміст спірної відмови, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем єдиним обґрунтуванням для відсутності підстав звільнення позивача з військової служби є посилання на п.п."г" п.2 ч. 4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", а також на Постанову Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та зроблено висновок, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико - соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько - консультативної комісії для осіб до 18 років.

Тобто, на думку відповідача, позивач з метою для звільнення з військової служби, крім іншого повинен був надати саме висновок медико - соціальної експертної комісії, а не висновок лікарсько - консультативної комісії.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо помилковості позиції суду першої інстанції при розмежуванні повноважень МСЕК та ЛКК, колегія суддів зважає на наступне.

Як було зазначено вище, спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби за контрактом через сімейні обставини на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII. Підставою для такої відмови стало ненадання військовослужбовцем (позивачем у справі) до рапортів про звільнення документів, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за матір`ю. Так відповідач вказав, що вказаний висновок ЛКК не є належним документом для підтвердження обставин необхідності постійного догляду за хворою матір`ю, оскільки таким документом є лише медичний висновок медико-соціальної експертної комісії, зважаючи на вік особи.

Натомість доводи апеляційної скарги зводяться до допустимості висновку ЛКК на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за матір`ю та можливості його звільнення із військової служби за сімейними обставинами.

З даного приводу слід зазначити, що визначення терміна "медичний висновок" наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я" від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін "медичний висновок" визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі Положення № 1317).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві" ("Офіційний вісник України", 2019, №34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.

Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття "постійного догляду", який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

Поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. При цьому, "постійний догляд" це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження постійно.

Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1)форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві"; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о "Медична карта амбулаторного хворого №__", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 № 667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання". Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, колегія зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду апеляційної інстанції, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та у постанові від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.

Щодо поширення чи непоширення норм постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" на відносини зі звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, то колегія суддів вказує на таке.

Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12.06.2013 № 413 (далі Постанова № 413), якою на виконання положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 №618 затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі Перелік № 413).

Згідно з указаним Переліком військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.

Таким чином, щодо підстав звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).

Слід врахувати, що на момент прийняття Постанови № 413, стаття 26 Закону №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.

Водночас станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232-ХІІ уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.

Так, під час дії воєнного стану пункт 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII доповнений підпунктом "г" згідно із Законом України від 01.04.2022 №2169-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян", згідно з яким військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка).

Підпункт "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, або висновок медико-соціальної експертної комісії, або ЛКК закладу охорони здоров`я. Повноваження таких органів залежно від суб`єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.

Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 01.04.2022 №2169-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян" було зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.

Однак, станом на час виникнення спірних відносин, Кабінет Міністрів України не виконав обов`язку щодо узгодження положень Постанови №413 з новою редакцією Закону № 2232-ХІІ.

Колегія суддів зауважує, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413. Отже, до спірних правовідносин положення Постанови № 413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 № 582, якою військовослужбовців виключено з Постанови № 413.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем до рапорту про звільнення на підставі підпункт "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII надано висновок ЛКК, відповідно до якого мати позивача потребує стороннього догляду на непрофесійній основі.

Відповідач фактично не надавав оцінки вказаному висновку, обмежившись позицією, що потребу у постійному догляді можуть підтверджувати лише медичний висновок МСЕК з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413.

Тобто, відповідачем фактично не надано оцінки обставинам, які належить встановити при розгляді рапорту позивача, а саме: чи відповідає висновок ЛКК встановленій формі; чи містить він всі відомості, притаманні такому медичному висновку, на підставі якої інформації він видавався та, за підсумком цього, чи є він належним доказом на підтвердження наявності у позивача підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 червня 2024 року по справі № 520/21316/23.

Досліджуючи матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що предмет позову стосується відмови відповідача у звільненні ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 звільнити його з військової служби.

При цьому, підставами позову було те, що відповідач всупереч нормам чинного законодавства безпідставно відмовив у звільненні позивача з військової служби на підставі п.п. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Колегія суддів звертає увагу, що позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі п.п. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матірю, що підтверджується рішенням та висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я від 07.06.2023 року.

Оскільки, в даному випадку позивач надав висновок лікарсько - консультативної комісії, тому відсутні на переконання відповідача підстави для звільнення його з військової служби.

Досліджуючи обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що абзац 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому суд першої інстанції вийшов за межі адміністративного позову та надав оцінку обставинам та документам, які не стосувались підставам для відмови відповідачем в задоволенні рапорту позивача.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем при розгляді заяви позивача не надана належна оцінка рішенню та висновку ЛКК від 07.06.2023 року.

Водночас, судом першої інстанції надано обґрунтування про те, що правовий аналіз норм підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" свідчить про те, що під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, мають право на звільнення з військової служби за сімейними обставинами зокрема у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими батьками (батьком або матір`ю), що підтверджується або медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Однак, суд першої інстанції при вирішенні даної справи крім вищезазначеного висновку надав оцінку іншим обставинам, які б могли слугувати підставою для звільнення позивача з військової служби, які не були предметом розгляду рапорту відповідачем, та підставою відмови позивачу у звільненні його з військової служби.

Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції було витребувано у Міністерства оборони України лист-роз`яснення Міністерства охорони здоров`я України про форми документів, які підтверджують потребу у постійному сторонньому догляді, який за резолюцією заступника Міністра оборони України від 23.11.2023 № 162/уд доведено до структурних підрозділів Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та інших органів військового управління для врахування в роботі та інформацію про доведення листа-роз`яснення Міністерства охорони здоров`я України до органів військового управління та військових частин.

На виконання вказаної ухвали Міністерством оборони України було надано витребувані докази.

Як вбачається зі змісту листів Міністерства охорони здоров`я України від 02.10.2023 року, від 20.11.2023 року № 220/17/3 та Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України №220/16 від 23.11.2023 року підтверджуючими медичними документами для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за контрактом (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) за нижчезазначеними сімейними обставинами є надання відповідного медичного висновку медико - соціальної експертної комісії або лікарсько - консультативної комісії закладу охорони здоров`я, а саме:

У зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини ( чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико - соціальної експертної комісії або лікарсько - консультативної комісії закладу охорони здоровя;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико - соціальної експертної комісії або лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду , у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Також, відповідно до листа Міністерства охорони здоров`я України від 26.09.2023 року №034-10/27195/2-23 потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають медико-соціальні і лікарсько-консультативні комісії. Медико-соціальні експертні комісії вказують про потребу в сторонньому догляді особам з інвалідністю І А, Б групи у Довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма 157-1/0, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.07.2012 № 577). Усім решта потребу у сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії, що підтверджують відповідними висновками:

Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-4/о);

Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-2/о), затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407);

Висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, за формою затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2023 № 667.

Тобто, вказані вище листи підтверджують висновок суду апеляційної інстанції, щодо рішення висновків ЛКК та їх належності та допустимості по предмету позову у спірних правовідносинах.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не правильно оцінив зазначені рішення та висновок ЛКК від 07.06.2023 року при розгляді рапорту позивача та помилково дійшов висновку, що в даному випадку позивачем необхідно було долучити до рапорту саме висновок медико-соціальної експертної комісії про потребу у постійному сторонньому догляді його матері, оскільки остання старше 18 років.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, залишив поза увагою, що відповідач формально віднісся до розгляду рапорту і рапорт позивача не є належним чином вирішеним.

Колегія суддів констатує, що саме відповідач є суб`єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України" (Оигерка V. Пкгаіпе), заява №61406/00, п.59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Кікіїа V. Роїапсі), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Сгатацау. Икгаіпе), заява №20390/07).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт згідно вимог законодавства та прийняти мотивоване та обґрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням висновків суду.

Враховуючи положення статті 317 КАС України суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального права, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року скасувати.

Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.