Рішення

від 23.07.2024 по справі 905/1145/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.07.2024р. Справа №905/1145/23

Господарський суд Донецької області у складі судді Зельман Ю.С., розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 42399676)

до відповідача: ЖІНОЧОГО МОНАСТИРЯ НА ЧЕСТЬ ПРЕПОДОБНОГО СЕРГІЯ РАДОНЕЗЬКОГО ГОРЛІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (84191, Донецька область, Слов`янський район, с. Сергіївка, вул. Соборна, буд. 1А, код ЄДРПОУ 25672189)

про стягнення 737 063,36 грн., з яких: 507 841,09 грн. заборгованість, 111 826,48 грн. пеня, 18 433,40 грн. 3% річних, 98 962,39 грн. інфляційні нарахування

без повідомлення (виклику) учасників справи

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ЖІНОЧОГО МОНАСТИРЯ НА ЧЕСТЬ ПРЕПОДОБНОГО СЕРГІЯ РАДОНЕЗЬКОГО ГОРЛІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ про стягнення 737 063,36 грн., з яких: 507 841,09 грн. заборгованість, 111 826,48 грн. пеня, 18 433,40 грн. 3% річних, 98 962,39 грн. інфляційні нарахування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором постачання природного газу № 5343/21-РО-Т від 08.11.2021, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 507 841,09 грн., що стало підставою для нарахування позивачем пені в сумі 111 826,48 грн., 3% річних в сумі 18 433,40 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 98 962,39 грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 13.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 905/1145/23; визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

03.10.2023 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній підтвердив факт наявності заборгованості перед позивачем за спірним договором в сумі 507 841,09 грн., а також просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, нарахованої на прострочену заборгованість з листопада 2021 по травень 2022 у зв`язку зі спливом строку позовної давності. На думку відповідача, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за спірним договором за грудень 2022, складає 5139,00 грн. за період з 17.02.2023 по 17.08.2023. Також у відзиві на позовну заяву представник відповідача просив зменшити розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем на 95% щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

06.10.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зокрема, позивач наголошує на тому, що умови договору не містять жодної відкладальної обставини щодо проведення розрахунків з позивачем в інші строки, ніж визначені договором. Також позивач посилається на п.11.3 Договору, яким сторони встановили строк позовної давності в п`ять років, тому на думку позивача посилання відповідача на сплив строку позовної давності є необгрунтованим. Щодо посилання відповідача на приписи Постанови КМУ від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» позивач зазначив, що норми зазначеної Постанови не підлягають застосуванню у даних правовідносинах, оскільки їх дія розповсюджується на внесення плати за житлово-комунальні послуги для населення. Крім того позивач заперечив щодо зменшення пені, 3% та інфляційних нарахування.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.

В той же час, судом враховано, що ст.12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства, встановлених ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Необхідно зазначити, що Господарський суд Донецької області знаходиться на території Харківської територіальної громади, яка з першого дня військової агресії перебуває під постійними ворожими обстрілами, які становлять загрозу життю та здоров`ю всіх учасників судового процесу. Окрім того, ворогом неодноразово вчинялися дії, спрямовані на руйнування об`єктів критичної інфраструктури регіону, що, зокрема, спричиняло тривале знеструмлення електричних мереж та вихід з ладу систем зв`язку та інтернету. Такі обставини істотно уповільнили роботу суду, як щодо організаційно-технічного забезпечення судового процесу, так і щодо безпосереднього розгляду справи.

На думку суду, враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, наявність в матеріалах справи відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

08.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг (далі постачальник) та ЖІНОЧИМ МОНАСТИРЕМ НА ЧЕСТЬ ПРЕПОДОБНОГО СЕРГІЯ РАДОНЕЗЬКОГО ГОРЛІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (далі споживач) було укладено договір постачання природного газу № 5343/21-РО-Т (далі договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України (п. 1.3 договору).

Згідно п. 2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з листопада 2021 по грудень 2022 року (включно), в кількості 75,8 тис.куб. метрів (сімдесят п`ять цілих вісім десятих куб. метрів), в тому числі по місяцях (далі також розрахункові періоди) (тис. куб.м.):

Розрахунковий періодЗамовлений обсяг, тис. куб. м

Жовтень 2021

Листопад 2021 7

Грудень 2021 11

Січень 2022 10

Лютий 2022 10

Березень 2022 9

Квітень 2022 4

Травень 2022 0,4

Червень 2022 0,1

Липень 2022 0,1

Серпень 2022 0,1

Вересень 2022 0,1

Жовтень 2022 6

Листопад 2022 7

Грудень 2022 11

Всього 75,8

Відповідно до п. 2.1.1 договору, загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору.

Відповідно до п. 2.4 договору перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду.

Споживач зобов`язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на корегування замовлених обсягів за цим договором.

В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5 цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу.

Згідно п. 3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між оператором(ами) ГРМ та/або оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (п. 3.5.1 договору).

Відповідно до п. 3.5.2 договору на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником постачальника.

Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п. 3.5.3 договору).

Згідно п. 3.5.4 договору у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.

Звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС (п. 3.6 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору ціна та порядок зміни ціни на природних газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:

ціна природного газу за 1000 куб.м газу без ПДВ 13 658,42 грн.,

крім того податок на додану вартість за ставкою 20%,

крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136.576 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 163,89 грн. за 1000 куб.м.

Всього ціна газу за 1000 куб.м. за ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16 554,00 грн.

Згідно п. 5.1 договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70 % вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

Відповідно до п. 5.3 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.

Згідно пп.4 п. 6.2 договору споживач зобов`язаний прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Постачальник має право отримувати оплату за переданий за цим договором природний газ в розмірі та в строки, визначені цим договором (п.п.4 п. 6.3 договору).

Відповідно до п. 7.2 договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховуються пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п`ять років (п. 11.3 договору).

Згідно п. 13.1 договору даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2022 включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Вищезазначений договір підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі договору постачання природного газу № 5343/21-РО-Т від 08.11.2021 було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 769 346,37 грн., що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу: від 30.11.2021 у листопаді 2021 на суму 84 008,88 грн. з ПДВ (5,07484 тис.куб.м.), від 31.12.2021 у грудні 2021 на суму 156 594,50 грн. з ПДВ(9,45961 тис.куб.м.), від 31.01.2022 у січні 2022 на суму 198 734,69 грн. з ПДВ (12,00524 тис.куб.м.), від 28.02.2022 у лютому 2022 на суму 136 089,73 грн. з ПДВ (8,22096 тис.куб.м.), від 31.03.2022 у березні 2022 на суму 131 550,13 грн. з ПДВ (7,94673 тис.куб.м.), від 30.04.2022 у квітні 2022 на суму 35 486,45 грн. з ПДВ (2,14561 тис.куб.м.), від 31.05.2022 у травні 2022 на суму 6 098,48грн. з ПДВ (0,36840 тис.куб.м.), від 31.12.2022 у грудні 2022 на суму 20 901,90 грн. з ПДВ (1,26265 тис.куб.м.), а також коригуючим актом від 25.04.2022, згідно якого за березень 2022 відповідачем поставлено природного газу на суму 131 431,74 грн. (7,94673 тис.куб.м.).

Як зазначає позивач, відповідач встановлений договором обов`язок по оплаті отриманого товару у передбачений договором строк здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого позивачем заявлено вимоги про стягнення основного боргу в сумі 507 841,09 а також 3% річних в сумі 18 433,40 грн., інфляційних втрат в сумі 98 962,39 грн. та пені в сумі 111 826,48 грн.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правове регулювання взаємовідносин суб`єктів ринку природного газу, а також визначення правових, технічних, організаційних та економічних засад функціонування газотранспортної та газорозподільних систем здійснюється Кодексом газотранспортної системи, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496, а також положеннями Закону України «Про ринок природного газу», Цивільного та Господарського кодексів України.

Відповідно до ч.3 ст.12 Закону України «Про ринок природного газу» права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов`язаний, зокрема: укласти договір про постачання природного газу; забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

За змістом п. 4.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Відтак, зобов`язання з оплати газу, мало бути виконано наступним чином: за поставкою листопада 2021 року на суму 84 008,88 грн. до 17.01.2022 включно (з урахуванням того, що останній день строку (15.01.2022) припадав на вихідний день (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України), за поставкою грудня 2021 року на суму 156 594,50 грн. до 15.02.2022 включно, за поставкою січня 2022 року на суму 198 734,69 грн. до 15.03.2022 включно, за поставкою лютого 2022 року на суму 136 089,73 грн. до 15.04.2022 включно, за поставкою березня 2022 року на суму 131 431,74 грн. до 16.05.2022 включно (з урахуванням того, що останній день строку (15.05.2022) припадав на вихідний день (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України), за поставкою квітня 2022 року на суму 35 486,45 грн. до 15.06.2022 включно, за поставкою травня 2022 року на суму 6098,48 грн. до 15.07.2022 включно, за поставкою грудня 2022 року на суму 20 901,90 грн. до 15.02.2023 включно.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач оплату за спожитий природний газ здійснював не в повному обсязі та з порушенням встановлених договором строків.

Як встановлено матеріалами справи, відповідачем сплачено поставлений природний газ на суму 261 505,28 грн, що вбачається з реєстру надходження коштів від відповідача на банківський рахунок позивача, наданого АТ «Державний ощадний банк України»

Разом із тим, в порушення п. 4.1 договору відповідачем не здійснено сплату решти заборгованості в сумі 507 841,09 грн. Факт наявності заборгованості в сумі 507 841,09 грн. за договором постачання природного газу № 5343/21-РО-Т від 08.11.2021 визнається відповідачем.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 507 841,09 грн.

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Як вже зазначалося, згідно п. 7.2 договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховуються пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 111 826,48 грн. за загальний період з 18.01.2022 по 30.06.2023.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" наданий позивачем розрахунок пені суд дійшов висновку, що останній є арифметично невірним. Згідно здійсненого судом перерахунку сума пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 111 817,28 грн.

Як вже зазначалося, під час розгляду даної справи від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності до позовних вимог щодо стягнення пені.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною першою статті 259 ЦК України визначено, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Суд зазначає, що приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень ст.ст. 251, 252? ? ЦК України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Зазначене стосується і строку позовної давності,?? який за своєю суттю є строком, згідно? положень ст. 256 ЦК України, і також може бути збільшений за домовленістю сторін, але обов`язково повинен мати конкретно визначений період, зважаючи на положення ст.ст. 251, 252 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.03.2021 у справі №924/441/20.

Відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, судом відхиляються посилання відповідача щодо застосування спеціальної позовної давності до вимог щодо стягнення пені, оскільки відповідно до умов п. 11.3 договору сторони дійшли згоди щодо збільшення тривалості строку позовної давності, в тому числі щодо стягненні пені, відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного Кодексу України, і встановили строк позовної давності у 5 років. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню за прострочення зобов`язання за спірним договором починаючи з листопада 2021, прострочення якого відбулося з 18.01.2022, в той час як позовна заява було подана позивачем 22.08.2023, що підтверджується описом вкладення у цінний лист за 22.08.2023, та квитанцією № 010011159 від 22.08.2023 на конверті, в якому надійшла позовна заява. Таким чином, позивач звернувся до суду з вимогами про нарахування пені в межах строку позовної давності встановленої сторонами в умовах Договору.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано 3 % річних в сумі 18 433,40 грн. за загальний період з 18.01.2022 по 30.06.2023 та інфляційні нарахування за період з квітня 2022 по червень 2023 в сумі 98 962,39 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок 3% річних за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично невірним. Так, згідно здійсненого судом за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунку сума 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складає 18 4333,39 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично невірним. Так, згідно здійсненого судом за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунку сума інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складає 97 789,33 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій (пені, 3% річних та інфляційних втрат) суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ст. 233 Господарського суду України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки є правом суду, при реалізації якого повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість такого випадку. При цьому, саме на відповідача покладається обов`язок довести винятковість конкретного випадку та надати відповідні докази на підтвердження цього.

Аналіз чинного законодавства України свідчить про відсутність вичерпного переліку виняткових випадків, які є безумовними підставами для зменшення неустойки. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення суд має право та може бути зменшений за рішенням суду свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19.

У постанові від 23.03.2021 у справі №921/580/19 Верховний Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18).

Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.

Суд також враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 у справі №1-12/2013, згідно з якою, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати на нього непомірним тягарем і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає наступне.

В обґрунтування клопотання про зменшення суми штрафних санкцій відповідач посилається на наступні обставини:

- відповідач є релігійною організацією та відповідно до Статуту є неприбутковою організацією та фінансується виключно за рахунок пожертвувань;

- введення карантинних заходів зробило неможливим процес здійснення релігійної організації, оскільки він організовувався в різних формах, в тому числі й дистанційно. Відтак, нестабільність проведення вказаного процесу мала наслідком складність вчасного проведення розрахунків за такий, що надавався, обсяг природного газу;

- Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який неодноразово продовжується. Війна на території України, в тому числі і Донецької області, ускладнили здійснення відповідачем своєї діяльності;

- м. Горлівка, де знаходиться відповідач, з 2014 року знаходиться під постійними обстрілами, а здійснення на території України збройної агресії РФ на території місцезнаходження відповідача є загальновідомим фактом;

- є випадки, коли внаслідок бойових дій і ракетних обстрілів на території Монастиря виникають пожежі, руйнування будівель та приміщень, будівлі Монастиря значно пошкоджені, але у зв`язку із небезпекою для життя і здоров`я людей (бойові дії, замінування тощо) складання будь-яких документів, актів для підтвердження понесення збитків в безпосередній день або момент після руйнації є неможливим;

- відповідач зазнав значних збитків від обстрілів, багато майна виявилося знищеним, багато будівель також зруйновані та потребують дуже багато коштів для їх відновлення;

- на думку відповідача, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» позивач не мав права нараховувати пеню, 3% річних та інфляційні втрати у період дії воєнного стану.

Дослідивши матеріали справи, виходячи з умов договору та дат поставки, строку оплати за поставлений газ, суд дійшов висновку, що більша частина зобов`язань з оплати у відповідача виникла до початку військової агресії Російської Федерації проти України, а відтак, посилання відповідача на обставини, якими на його думку зумовлене несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та які пов`язані з введенням в Україні воєнного стану, судом відхиляються. Крім того, відповідачем не надано доказів вжиття заходів щодо зменшення можливих негативних наслідків від несвоєчасного виконання зобов`язань як-то звернення до позивача з пропозицією внести зміни до умов договору щодо строків оплати, надання відстрочки, реструктуризації тощо.

Суд також відхиляє посилання відповідача на обставини, якими на його думку зумовлене несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та які пов`язані з введенням в Україні воєнного стану, оскільки форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.

Суд також відхиляє посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі, оскільки вказана постанова стосується виключно населення, а не юридичних осіб.

За інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є КВЕД 94.91: Діяльність релігійних організацій. Крім того, місцезнаходженням відповідача визначено село Сергіївка Слов`янського району Донецької області, яке також вказано адресою в договорі постачання природного газу № 5343/21-РО-Т від 08.11.2021, а не місто Горлівка, яку зазначає представник відповідача у відзиві на позовну заяву.

Відповідачем під час розгляду даної справи не надані суду докази, які безпосередньо свідчать, що як на дату виникнення грошового зобов`язання, так і наступному відповідач був фактично позбавлений можливості вести свою діяльність, впливу на таку діяльність обставин збройної агресії, відсутня будь-яка інформація щодо джерел фінансування організації, впливу збройної агресії на обсяг коштів, що отримуються останньою, а також докази на підтвердження того, що вплив збройної агресії унеможливив сплату заборгованості, зокрема, відсутня фінансова звітність організації, виписки з розрахункових рахунків організації, які б свідчили про залишок грошових коштів на рахунку тощо, який би унеможливив оплату.

Таким чином, відповідач не довів існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання в цій частині.

Стосовно зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю, тобто 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а тому у суду відсутні правові підстави для їх зменшення, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання і в цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судовий збір відповідно ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України стягується з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України до ЖІНОЧОГО МОНАСТИРЯ НА ЧЕСТЬ ПРЕПОДОБНОГО СЕРГІЯ РАДОНЕЗЬКОГО ГОРЛІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ про стягнення 737 063,36 грн., з яких: 507 841,09 грн. заборгованість, 111 826,48 грн. пеня, 18 433,40 грн. 3% річних, 98 962,39 грн. інфляційні нарахування, задовольнити.

Стягнути з ЖІНОЧОГО МОНАСТИРЯ НА ЧЕСТЬ ПРЕПОДОБНОГО СЕРГІЯ РАДОНЕЗЬКОГО ГОРЛІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (84191, Донецька область, Слов`янський район, с. Сергіївка, вул. Соборна, буд. 1А, код ЄДРПОУ 25672189) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 42399676) заборгованість в сумі 507 841,09 грн., 3% річних в сумі 18 433,39 грн., інфляційні втрати в сумі 97 789,33 грн., пеню в сумі 111 817,28 грн., судовий збір в сумі 11 038,22 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України (з урахуванням п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 23.07.2024.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.С. Зельман