Постанова

від 12.06.2024 по справі 522/134/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/236/24

Номер провадження:22-ц/813/279/24

Справа № 522/134/20

Головуючий у першій інстанції Науменко А.В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ОСОБА_1 адвоката Голєвої С.В.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 адвоката Смирнової Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року та на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2020 року, ухвалених під головуванням судді Науменка А.В., у цивільній справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ,Одеської міськоїради про визнання противоправним рішення Одеської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності наземельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва проправо наспадщину за законом,

встановив:

02.01.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Одеської міської ради, та уточнивши вимоги (т.1, а.с.139-143, т.3, а.с.9-10), просив поновити строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, визнати противоправним рішення Одеської міської ради (далі ОМР) № 2668-V (т.2,а.с.6), визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, серії ЯЖ № 308384 від 24.04.2009 року, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 30.11.2015 року ОСОБА_2 на 1\2 частку земельної ділянки площею 0,01га, кадастровий №5110137500:52:0150059 та скасувати державну реєстрацію цього права власності, здійснену 30.11.2015 року за номером запису про право власності № 12280356 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 незаконно набули права власності і оренди на ділянку площею 0,0112 га проходу, а тому, оскільки рішення ОМР №2668 V від 05.04.2008 року, в частині затвердження проекту відведення і передачі безоплатно ОСОБА_4 і ОСОБА_3 земельних ділянок площею 0,01га, кадастровий №5110137500:52:0150059, у спільну власність і площею 0,0082га, кадастровий №5110137500:52:0150060 - у довгострокову оренду, є незаконним, то підлягає визнанню недійсним і державний акт про право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 308384 від 27.04.2009 року, виданий ОМР ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в рівних частках на земельну ділянку площею 0,01 га, кадастровий № 5110137500:52:0150059 (т.2, а.с.222).

Оскільки після смерті ОСОБА_4 на її частку земельної ділянки площею 0,01га, кадастровий №5110137500:52:0150059, набув права власності її син ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1321, то позивач вказав, що з підстав викладеного, вказане свідоцтво також має бути визнане недійсним, задля захисту і відновлення права користування загальним проходом до свого будинку позивачем ОСОБА_1 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено (т.3, а.с.20-25).

Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2020 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто витрати на правову допомогу у розмірі 21334,00 грн. (т.3, а.с.64-68).

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року та додаткового рішення суду від 07 грудня 2020 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, та відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.3, а.с.75-78, 99-100).

В поясненнях на апеляційні скарги представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Смірнова Л.П. просить апеляційні скарги залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість апеляційних скарг (т.4, а.с.10-13).

У зв`язку зі звільненням головуючого у справі судді Цюри Т.В. у відставку з посади судді, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 763/0/15-23 року від 01 серпня 2023 року, з урахуванням службової записки у даній справі про заміну судді-доповідача, на підставі п. 3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2018 року (із змінами та доповненнями), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2023 року головуючий у справі суддя Цюра Т.В. замінена на суддю ОСОБА_5 , судді: Комлева О.С., Сєвєрова Є.С. (т. 3, а.с.194).

В подальшому, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2023 року, судді Комлева О.С., Сєвєрова Є.С. замінені на постійно діючий склад колегії суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М. (т.3, а.с.206).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Голєвої С.В., відповідача ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 адвоката Смирнової Л.П., та у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники належним чином були повідомлені про день та час слухання справи (т.4, а.с.247-249).

Крім викладеного, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що всвоїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, а також те, що дана справа перебуває в провадженні апеляційного суду більше трьох років (т.3, а.с.104-105), а також те, що від учасників справи не надходило заяв або клопотань про відкладення слухання справи, колегія суддів вирішила дану справу розглядати у відкритому судовому засіданні, за участю з`явившегося відповідача ОСОБА_2 та представників сторін, у відсутність інших учасників справи, а також на підставі наявних у справі доказів.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційних скарг, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо незаконності рішення про передачу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 спірних земельних ділянок у власність та довгострокову оренду (т.3, а.с.21-25).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність, чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 2 ст. 158 ЗК України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням ОМР № 2668-У від 05.04.2008 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 безоплатно було передано у спільну власність земельну ділянку площею 0,01га, кадастровий №5110137500:52:0150059, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,0082га кадастровий №5110137500:52:0150060, у довгострокову оренду, розташовану за вищевказаною адресою.

Після смерті ОСОБА_6 на її частку земельної ділянки площею 0,01 га,

кадастровий №5110137500:52:0150059, набув права власності її син ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом № 1322 від 30.11.2015 року (т.1, а.с.9-10).

Позивачу ОСОБА_1 на підставі права власності належить 27/100 житлового будинку АДРЕСА_2 (т.1, а.с.6).

Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 просив скасувати рішення про передачу у власність та оренду земельних ділянок, а також свідоцтво про право власності, посилаючись на їх незаконність, а також на те, що передача у власність та оренду земельних ділянок може призвести до звужування існуючого на даний час проходу та перешкоджанню в обслуговуванні комунікацій будинку позивача.

Так, в матеріалах справи міститься висновок експерта № 190/2019 від 15.01.2020 року, № 190/2019 (т.1, а.с.60-77), в якому зазначено, що виходячи з даних, вказаних в Збірному кадастровому плані земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (гр. ОСОБА_2 , гр., ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_7 , гр. ОСОБА_1 ), виготовленого КП «Центр інженерних досліджень» та Збірному кадастровому плані земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , виготовленому КП «Центр інженерних досліджень»,межі земельної ділянки, площею 0,0082 та, кадастровий номер 511037500:52:015:0060, не перетинаються з межами земельної ділянки, площею 0,0549 га, розташованої по АДРЕСА_2 , яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 .Також у відповіді на друге питання експертом було встановлено, що при винесенні в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок, кадастровий номер 5110137500:52:015:0060, кадастровий номер 511013 7500:52:015:0059, та поворотних точок меж земельної ділянки, площею 0,0549 га, яка знаходиться фактичному користуванні ОСОБА_1 , ширина проходуміж домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ,в місцях де вонабуде складати менше ніж 0,75 мне буде відповідатинормативній ширині проходу згідно п. 5.1.1 ДБН В.2.3.-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів».

Також відповідно до висновку земельно-технічної експертизи № 620 існує накладення меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 550,5 кв. м., відповідно до каталогу координат, визначених спеціалістом-землевпорядником ОСОБА_8 та використаних в межах експертизи № 96/16 від 5110137500:52:015:0060, площею 0,0082 га, що належить на праві користування (оренди) ОСОБА_3 (т.2, а.с.175-178).

Крім того, в матеріалах справи також міститься висновок додаткової земельно-технічної експертизи № 038/2020 від 03.06.2020 року, відповідно до якого межіземельної ділянки, площею 0,0082 га, кадастровий номер 5110137500:52:015:0060, не накладаються на межі земельної ділянки, площею 0,0535 га, розташованої по АДРЕСА_2 , яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 . Також експертом було встановлено, що при нанесенні інженером-геодезистом ОСОБА_9 меж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5110137500:52:015:0059 та 5110137500:52:015:0060 на фактичний прохід між ділянками №1/2 та №2/2, ширина проходу між земельними ділянками №1/2 та АДРЕСА_2 , буде становити від 0,59 м до 1,09 м. Отже, в місцях, де вона буде складати менше ніж 0,75 м., не буде відповідати нормативній ширині проходу згідно п. 5.1.1 ДБН В.2.3-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів», затверджених Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.04.2018р. №103 (т.2, а.с.142-150).

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що не дивлячись на існуючу взаємовиключність досліджуваних судових експертиз, неможливо зробити висновок, як саме вони підтверджують або спростовують обґрунтування позовних вимог позивача стосовно визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку. В зазначених висновках судових експертиз, факт накладання або не накладання меж земельних ділянок не підтверджує факт порушення права позивача на користуванняпроходуміж домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , саме через передачу земельних ділянок площею 0,01 га, кадастровий №5110137500:52:0150059, у спільну власність і площею 0,0082 га, кадастровий №5110137500:52:0150060, у довгострокову оренду.

У висновку експерт використовує такі поняття як «буде становити» та «не буде відповідати». Ці поняття вказують на не порушення нормативної ширини проходу на момент звернення позивача із позовом, а на порушення, яке може статися у майбутньому при можливому здійсненні дій відповідачами.

Тобто позивач звернувся до суду з позовом про захист свого ще не порушеного права, щоб попередити в майбутньому дії, вчинення яких було б порушенням його ще не існуючого права на земельну ділянку.

Судом першої інстанції під час розгляду справи також було обґрунтовано встановлено, що звуження проходу про який зроблено висновок експертом (арк. 13 експертизи №038/2020) (т.2, а.с.148) в дійсності вбачається не між ділянками № 1/2 та № 2/2 (сторін по справі), а між ділянками №1/2 (ділянка відповідача) та №2, що знаходиться у володінні ОСОБА_10 , яка участі у справі не приймала.

Крім того, земельна ділянка уздовж забору відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , про яку говорить позивач у позовній заяві, належить ОМР та позивачем не надано належних та допустимих доказів свого права на зазначену земельну ділянку.

Застосування ст. 152 ЗК України, на яку посилається ОСОБА_1 у позовній заяві, до правовідносин у даній справі на може бути застосовано, оскільки дана норма закону передбачає захист наявного права власності на земельну ділянку. Разом з тим, як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 не є власником суміжної земельної ділянки.

Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

На підставі наведених норм права, суд першої інстанції дій шов правильного висновку про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали земельну ділянку, кадастровий № 5110137500:52:015:0059, у власність на підставі рішення ОМР № 2668-V, від 05.04.2008 року. Доказів незаконності рішення ОМР, суду не надано.

Колегія суддів зазначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 79, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Таким чином, зважаючи на те, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свого порушеного права під час прийняття рішення ОМР про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Щодо стосується апеляційної скарги на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.12.2020 року, колегія суддів зазначає.

Задовольняючи заяву представника відповідача та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 21334, 00 грн., суд першої інстанції виходив із того, що у задоволенні позову було відмовлено та понесені судові витрати відповідача на правничу допомогу підтверджені належними доказами (т.3, а.с.65-68).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступні підстави.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно доч.ч.1,2ст.137ЦПКУкраїни витрати,пов`язані зправничою допомогоюадвоката,несуть сторони,крім випадківнадання правничоїдопомоги зарахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За правилами ч. ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат, пов`язаних із правничою допомогою, представник відповідача адвокат Смирнова Л.П., зокрема, надала наступні докази: угоду № 3 від 28.01.2019 року, додаткову угоду № 3 від 05.02.2020 року, розрахунок вартості наданої правової допомоги ОСОБА_3 , розмір якої склав 21334,00 грн., акт № 1 виконаних робіт від 22.10.2020 року, квитанції про сплату наданих послуг (т.3, а.с.31-32,34-35).

Згідно зазначеного акту виконаних робіт, адвокатом Смирновою Л.П. відповідачу були надані наступні послуги:

- юридична консультація;

- складання заяв і подання їх до суду: про залишення позовної заяви без руху; про повернення позовної заяви; про зупинення провадження у справі; про ознайомлення з матеріалами справи; про розгляд справи 17.06.2020 року та 17.09.2020 року у відсутності учасника справи; про застосування наслідків строку позовної давності;

- участь у 4-х судових засіданнях;

- ознайомлення з матеріалами справи;

- складання і подання до суду заяви про виконання вимог ухвали суду від 09.04.2020 року;

- складання і подання до суду відзиву на уточнену позовну заяву.

Обставини даної цивільної справи свідчать про те, що вказані витрати відповідача ОСОБА_3 були фактичними і неминучими.

Таким чином, враховуючи викладене, а також зважаючи на складність даної справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 21334,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційних скарг не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які апелянт посилався як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваних судових рішень та доводів апеляційних скарг.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, оскільки судові рішення у справі постановлені у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги слід залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року та додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Через перебування суддів Громіка Р.Д. та Драгомерецького М.М. у відпустці, повне судове рішення складено 23.07.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М.Драгомерецький