Ухвала

від 22.08.2024 по справі 522/134/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

22 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 522/134/20

провадження № 61-11681ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Голєвою Сніжаною Владиславівною, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року в складі судді: Науменка А. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2024 року (повний текст складено 23 липня 2024 року) у складі колегії суддів:Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Одеської міської ради про визнання противоправним рішення Одеської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом,

ВСТАНОВИВ:

02 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Одеської міської ради, про визнання противоправним рішення Одеської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 і ОСОБА_2 незаконно набули права власності і оренди на ділянку площею 0,0112 га проходу.

Рішення Одеської міської ради № 2668-У від 5 квітня 2008 р. в частині затвердження проекту відведення і передачі безоплатно ОСОБА_4 , ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,01 га, кадастровий № 5110137500:52:0150059 у спільну власність і площею 0,0082 га кадастровий № 5110137500:52:0150060 у довгострокову оренду було незаконним, оскільки вони не були в їх особистому користуванні. Отже як наслідок підлягає визнанню недійсним і державний акт про право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 308 384 від 27 квітня 2009 року, виданий Одеською міською радою ОСОБА_2 і ОСОБА_4 в рівних частках на земельну ділянку площею 0, 01 га кадастровий № 5110137500:52:0150059.

Оскільки після смерті ОСОБА_4 на її частку земельної ділянки площею 0,01 га, кадастровий № 5110137500:52:0150059 набув права власності її син ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1321, вказане свідоцтво також має бути визнане недійсним, задля захисту і відновлення права користування загальним проходом до свого будинку позивачем ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 , уточнивши вимоги, просив:

поновити позовну давність для звернення до суду за захистом своїх прав;

визнати противоправним рішення Одеської міської ради № 2668-V від 05 квітня 2008 року;

визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, серії ЯЖ № 308 384 від 24 квітня 2009 року;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 30 листопада 2015 року ОСОБА_3 на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,01 га, кадастровий №5110137500:52:0150059 та скасувати державну реєстрацію цього права власності, здійснену 30 листопада 2015 року за номером запису про право власності № 12280356 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради у частині позовних вимог про визнання протиправним рішення Одеської міської ради № 2668-V від 05 квітня 2008 року в частині затвердження проекту відведення і передачу ОСОБА_4 , ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 кадастровий № 5110137500:52:0150060 у довгострокову оренду залишено без розгляду.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 червня 2024 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

під час судового засідання від 21 жовтня 2020 року було встановлено та не спростовано сторонами, що звуження проходу про який зроблено висновок експертом (арк. 13 експертизи №038/2020) у дійсності вбачається не між ділянками № 1/2 та № 2/2 (сторін по справі), а між ділянками № 1/2 (ділянка відповідача) та № 2, що знаходиться у володінні ОСОБА_5 , яка не була залучення до справи та до якої не пред`явлено позовних вимог;

формування висновку судової експертизи з використанням таких понять як «буде становити» та «не буде відповідати» вказують на не порушення нормативної ширини проходу, а на порушення яке може настати в майбутньому при можливому здійсненні дій відповідачами. Позивач фактично звертається до суду з вимогами про захист ще не порушеного права, щоб попередити в майбутньому дії, вчинення яких було б порушенням його прав. Однак суд вважає, що допустимість позову про заборону повинна бути мотивована тісним зв`язком між теперішньою шкодою і тією шкодою, яка загрожує в майбутньому. Крім того, потребує необхідності доведення те, що можливе порушення права позивача, може мати місце саме в результаті противоправної поведінки відповідачів;

суд не вбачав належних та допустимих доказів щодо незаконності рішення про передачу безоплатно ОСОБА_4 , ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,01 га, кадастровий № 5110137500:52:0150059 у спільну власність і площею 0,0082 га кадастровий № 5110137500:52:0150060 у довгострокову оренду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що не дивлячись на існуючу взаємовиключність досліджуваних судових експертиз, неможливо зробити висновок, як саме вони підтверджують або спростовують обґрунтування позовних вимог позивача стосовно визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку. У зазначених висновках судових експертиз, факт накладання або не накладання меж земельних ділянок не підтверджує факт порушення права позивача на користування проходу між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , саме через передачу земельних ділянок площею 0,01 га, кадастровий №5110137500:52:0150059, у спільну власність і площею 0,0082 га, кадастровий №5110137500:52:0150060, у довгострокову оренду. У висновку експерт використовує такі поняття як «буде становити» та «не буде відповідати». Ці поняття вказують на не порушення нормативної ширини проходу на момент звернення позивача із позовом, а на порушення, яке може статися у майбутньому при можливому здійсненні дій відповідачами;

позивач звернувся до суду з позовом про захист свого ще не порушеного права, щоб попередити в майбутньому дії, вчинення яких було б порушенням його ще не існуючого права на земельну ділянку;

звуження проходу про який зроблено висновок експертом (арк. 13 експертизи №038/2020) (т.2, а.с.148) в дійсності вбачається не між ділянками № 1/2 та № 2/2 (сторін по справі), а між ділянками №1/2 (ділянка відповідача) та №2, що знаходиться у володінні ОСОБА_5 , яка участі у справі не приймала.

суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 отримали земельну ділянку, кадастровий № 5110137500:52:015:0059, у власність на підставі рішення Одеської міської ради № 2668-V, від 05 квітня 2008 року. Доказів незаконності рішення міської ради суду не надано.

ОСОБА_1 16 серпня 2024 року через Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Голєвою Сніжаною Владиславівною, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2024 року (повний текст складено 23 липня 2024 року), у якій просить скасувати оскаржені судові рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження. Втім строк на касаційне оскарження не пропущений, оскільки повний текст постанови Одеського апеляційного суду складено 23 липня 2024 року, а касаційна скарга подана 16 серпня 2024 року. Тому в задоволенні клопотання належить відмовити.

Підставою касаційного оскарження судового рішення у касаційній скарзі зазначається неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 квітня 2018 року у справі № 910/5630/17; від 22 січня 2019 року у справі № 916/400/16, від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012; від 03 квітня 2018 року у справі № 914/758/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

норми статей 15, 16, 386, 391 ЦК України гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому. Позов про превентивний захист права власності може бути пред`явлений власником, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти;

на цей час право користування ОСОБА_1 його власністю, домоволодінням АДРЕСА_1 шляхом проходу до свого будинку по проходу між його домоволодінням, землею територіальної громади і домоволодінням АДРЕСА_1 не порушується. Тітовими приватизована разом з ділянкою кадастровий № 5110137500:52:0150059 додатково частина спільного проходу 0,0013га вздовж вказаної ділянки, але паркан ними поки не перенесений згідно приватизації. ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права на проход, про незаконну приватизацію частини проходу в результаті рішення Одеської міської ради № 2668-V від 5 квітня 2008 року;

суди не вірно відобразили позовні вимоги, які залишились на стадії розгляду справи по суті, не вірно виклали позицію ОСОБА_1 і не відобразили суті заперечень відповідача ОСОБА_2 і заперечень в судовому засіданні відповідача ОСОБА_3 ;

у наданому ОСОБА_2 проекті відводу не має правовстановлюючих документів на землекористування, не має погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами, у тому числі з ОСОБА_1 ;

суди не описали позиції ОСОБА_3 , який наполягав на відмові ОСОБА_1 у задоволенні позову оскільки водопровід, газ, які проходять до його будинку в спірному загальному проході, він має перенести за свій рахунок на іншу земельну ділянку поруч з квартирою АДРЕСА_1 сусідів;

суди не застосували частину четверту статті 83 ЗК України відповідно до якої до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, тощо). За матеріалами проекту відводу ділянки №1/2, право на користування проходом для ОСОБА_1 та інших осіб не було припинено, ОСОБА_1 не було позбавлено права на прокладку комунікацій в означеному проході, а саме газу, води, каналізації, що підтвердив в судовому засіданні і ОСОБА_3 ;

позов на підставі статті 391 ЦК підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що рішенням Одеської міської ради № 2668-У від 05 квітня 2008 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 безоплатно було передано у спільну власність земельну ділянку площею 0,01га, кадастровий №5110137500:52:0150059, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,0082га кадастровий №5110137500:52:0150060, у довгострокову оренду, розташовану за вищевказаною адресою.

Після смерті ОСОБА_6 на її частку земельної ділянки площею 0,01 га, кадастровий № 5110137500:52:0150059, набув права власності її син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом № 1322 від 30 листопада 2015 року.

Позивачу ОСОБА_1 на підставі права власності належить 27/100 житлового будинку АДРЕСА_1 .

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 просив скасувати рішення про передачу у власність та оренду земельних ділянок, а також свідоцтво про право власності, посилаючись на їх незаконність, а також на те, що передача у власність та оренду земельних ділянок може призвести до звужування існуючого на даний час проходу та перешкоджанню в обслуговуванні комунікацій будинку позивача.

У матеріалах справи міститься висновок експерта № 190/2019 від 15 січня 2020 року, № 190/2019, в якому зазначено, що виходячи з даних, вказаних в Збірному кадастровому плані земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 (гр. ОСОБА_3 , гр., ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_7 , гр. ОСОБА_1 ), виготовленого КП «Центр інженерних досліджень» та Збірному кадастровому плані земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , виготовленому КП «Центр інженерних досліджень», межі земельної ділянки, площею 0,0082 та, кадастровий номер 511037500:52:015:0060, не перетинаються з межами земельної ділянки, площею 0,0549 га, розташованої по АДРЕСА_1 , яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 . Також у відповіді на друге питання експертом було встановлено, що при винесенні в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок, кадастровий номер 5110137500:52:015:0060, кадастровий номер 511013 7500:52:015:0059, та поворотних точок меж земельної ділянки, площею 0,0549 га, яка знаходиться фактичному користуванні ОСОБА_1 , ширина проходу між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , в місцях де вона буде складати менше ніж 0,75 м не буде відповідати нормативній ширині проходу згідно пункту 5.1.1 ДБН В.2.3.-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів».

Відповідно до висновку земельно-технічної експертизи № 620 існує накладення меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 550,5 кв. м., відповідно до каталогу координат, визначених спеціалістом-землевпорядником ОСОБА_8 та використаних в межах експертизи № 96/16 від 5110137500:52:015:0060, площею 0,0082 га, що належить на праві користування (оренди) ОСОБА_2 .

Згідно з висновком додаткової земельно-технічної експертизи № 038/2020 від 03 червня 2020 року межі земельної ділянки, площею 0,0082 га, кадастровий номер 5110137500:52:015:0060, не накладаються на межі земельної ділянки, площею 0,0535 га, розташованої по АДРЕСА_1 , яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 . Експертом також встановлено, що при нанесенні інженером-геодезистом ОСОБА_9 меж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5110137500:52:015:0059 та 5110137500:52:015:0060 на фактичний прохід між ділянками № 1/2 та № 2/2, ширина проходу між земельними ділянками № 1/2 та АДРЕСА_1 , буде становити від 0,59 м до 1,09 м. Отже, в місцях, де вона буде складати менше ніж 0,75 м, не буде відповідати нормативній ширині проходу згідно п. 5.1.1 ДБН В.2.3-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів», затверджених Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 квітня 2018 року №103.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

У приватному праві не передбачалося нікчемності для оспорюваного державного акту про право власності на землю. Заявляти вимогу про визнання недійсним державного акту про право власності на землю може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею державного акту про право власності на землю. Тобто, оспорювання акту відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання акту) (див, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2023 року в справі № 683/2422/19 (провадження № 61-13607св21)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) зроблено висновок, що:

«погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників.

Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) вказано, що:

«стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди встановили, що: висновки судових експертиз не підтверджують факт порушення права позивача на користування проходу між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , саме через передачу земельних ділянок площею 0,01 га, кадастровий №5110137500:52:0150059, у спільну власність і площею 0,0082 га, кадастровий №5110137500:52:0150060, у довгострокову оренду; звуження проходу про який зроблено висновок експертом (арк. 13 експертизи №038/2020) (т.2, а.с.148) в дійсності вбачається не між ділянками № 1/2 та № 2/2 (сторін по справі), а між ділянками №1/2 (ділянка відповідача) та №2, що знаходиться у володінні ОСОБА_5 , яка участі у справі не приймала.

За таких обставин, установивши, що відсутні докази щодо незаконності рішення Одеської міської ради № 2668-V від 05 квітня 2008 року, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 11 квітня 2018 року у справі № 910/5630/17; від 22 січня 2019 року у справі № 916/400/16, від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012; від 03 квітня 2018 року у справі № 914/758/17, необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України).

Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволення клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2024 року відмовити.

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою, яка підписана адвокатом Голєвою Сніжаною Владиславівною, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Одеської міської ради про визнання противоправним рішення Одеської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков