Постанова

від 12.06.2024 по справі 523/3720/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3321/24

Справа № 523/3720/20

Головуючий у першій інстанції Дяченко В.Г.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Драгомерецького М.М.,

Громіка Р.Д.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ТОВ «Завод Продмаш» - адвоката Попроцького Д.М.,

представника ТОВ «Тепм Плюс Сервіс» - Зубова С.Г.,

представника ОСОБА_1 адвоката Хайнака В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Одеський орден «Знак Пошани» завод продовольчого машинобудування ТОВ «Завод Продмаш» - адвоката Попроцького Дмитра Михайловича на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Дяченко В.Г., у цивільній справі за позовною заявоюОдеського ордену «Знак Пошани» завод Продовольчого машинобудування Підприємство з колективною власністю Завод «Продмаш», Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп Плюс Сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департаменту міського господарства Одеської міського ради, Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5 , про скасування розпорядження та визнання права власності,

встановив:

10.03.2020 року Одеський орден «Знак Пошани» завод Продовольчого машинобудування Підприємство з колективною власністю Завод «Продмаш» (далі Завод «Продмаш»), ТОВ «Темп Плюс Сервіс» звернулися до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , Департаменту міського господарства Одеської міського ради (далі - ДМГ ОМР), Комунального підприємства (далі КП) «Міське агентство з приватизації житла», ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5 , в якій просили:

-відновити порушене право Заводу «Продмаш», скасувавши Розпорядження органу приватизації № 35421 від 12.07.1994 року, яким 536/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , загальноюплощею 29,6 кв.м. передано ОСОБА_3 , та свідоцтво про правона 536/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , видане 12 липня 1994 року на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів (далі УЖКГ ВК ОМР) № 35421 від 12.07.1994 року, шляхом витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 ;

-визнати недійсним договір дарування № 800 від 31.07.2013 року, виданий Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., скасувавши реєстрацію права власності на 536/1000 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , зареєструвавши право власності на квартиру за заводом «Продмаш».

Позов був мотивований тим, що житловий будинок АДРЕСА_3 , станом на 1987 рік перебував в державній власності та знаходився в оперативному управлінні Заводу «Продмаш».

27.07.1990 року Завод «Продмаш» придбав у власність зазначений житловий будинок, що підтверджується Державним актом про викуп майна державного орендного підприємства Одеського заводу «Продмаш». Таким чином Завод «Продмаш» придбав у держави майно шляхом викупу. Перевіркою, здійсненою Фондом державного майна України в 1993 році, встановлено, що викуп державного майна орендного підприємства Одеського заводу «Продмаш», відповідав чинному на той час законодавству.

На виконання рішення Виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів (далі ВК Суворовської РРНД) № 234 від 19.04.1991 року, зареєстровано на праві власності за заводом «Продмаш» будинки, в тому числі і будинок АДРЕСА_3 . На підставі рішення № 234 від 19.04.1991 року, Завод «Продмаш» 20.05.1991 року зареєстрував своє право власності та отримав Реєстраційне посвідчення на домоволодіння АДРЕСА_3 .

На виконання протоколу № 68 Загальних зборів учасників Заводу «Продмаш» від 25 квітня 2014 року, та протоколу №1 Загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп Плюс Сервіс» (далі - ТОВ «ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС) від 20.06.2014 року для створення статутного капіталу, у жовтні 2014 року у відповідності з актом приймання-передачі від 01.10.2014 року завод «Продмаш» передав, а ТОВ «ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС» прийняв до Статутного капіталу ТОВ «ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС» домоволодіння в цілому, з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , крім приміщень відчужених раніше.

Однак, ТОВ «Темп плюс сервіс» фактично не взмозі прийняти від Заводу «Продмаш» будинок в цілому, так як деякі квартири в спірному будинку вибули із володіння власника - Заводу «Продмаш» поза його волею, тобто фактично були викрадені у Заводу, зокрема і 536/1000 частки квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 .

Так, позивачі зазначили, що згідно з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 7322747 від 31.07.2013 року, 464/1000 частини квартири АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 - на підставі договору дарування № 1950 від 19.07.2018 року, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Заботкіною Т.Ю. Тобто 464/1000 частка вказаної квартири вибула із власності Заводу «Продмаш» на законних підставах, а саме на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно - 536/1000 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 55,2 кв.м., житловою площею 35,6 кв.м. є незаконним та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Так, відповідно до Розпорядження органу приватизації № 35421 від 12 липня 1994 року та свідоцтва про право власності на житло від 12.07.1994 року, ОСОБА_3 було набуто право власності на 536/1000 частин квартири АДРЕСА_1 шляхом приватизації 536/1000 частки квартири АДРЕСА_4 . В подальшому право власності на вказану квартиру перейшло до ОСОБА_2 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Восьмої одеської державної нотаріальної контори від 27.11.2007 року.

Згідно договору дарування № 800 від 31.07.2013 року, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняла в дар 536/1000 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 55,2 кв.м., житловою площею 35,6 кв.м.

Крім того, позивачі посилались на те, що квартира АДРЕСА_1 , станом на липень 1994 року не відносилася до об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», так як була власністю заводу «Продмаш», тому не могла бути приватизована у відповідності з вказаним Законом.

Проте, оскільки відповідно до Розпорядження органу приватизації № 35421 від 12 липня 1994 року та свідоцтва про право власності на житло від 12.07.1994 року, ОСОБА_3 було набуто право власності на 536/1000 частки вказаної квартири саме шляхом приватизації, тобто всупереч ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», позивачі просили їх позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено (т.4, а.с.147-150).

В апеляційній скарзі представник заводу «Продмаш» - адвокат Попроцький Д.М. ставить питання про скасування рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2023 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.4, а.с.159-177, 187-205).

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Хайнак В.Д. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги (т.5, а.с.1-9).

Звертаючись до суду з позовом, сторона позивача Заводу «Продмаш» зазначала, щопідтвердженням права власності Заводу «Продмаш» на будинок АДРЕСА_3 , євитяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності па нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.03.2020 року (т.1, а.с.37-45).

Представник позивача Заводу «Продмаш» також зазначив, що «приватизацію» відповідач здійснив в органі, не наділеному на це правом відповідно до ст. 1 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».

Крім того, відповідно до п.п. 12, 3.13 Статуту 1993 року Заводу «Продмаш», тільки директор цього Заводу є тією посадовою особою, яка може вчиняти юридичні дії від імені Заводу «Продмаш» та відповідно його обізнаність можливо трактувати, як встановлення факту свідомості порушення прав Заводу «Продмаш» (т.2, а.с. 33-37).

Зазначені обставини на думку позивачів є підставою для задоволення позовних вимог.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, стороною відповідача зазначено, що правову реєстрацію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 за Заводом «Продмаш» було скасовано Рішенням ВК Суворовської РДА № 49 від 22.01.1993 року, на підтвердження чого представник відповідача ОСОБА_1 посилався на рішення Господарського суду Одеської області по справі № 916/1107/19 від 27.11.2019 року (т.1, а.с. 120-128), відповідно до якого Заводу «Продмаш» було відмовлено у задоволенні позову про скасування Рішення ВК Суворовської РДА № 49 від 22.01.1993 року. Відмова у задоволенні позову обгрунтовувалась пропуском позовної давності.

Проте, зазначеним рішенням Господарського суду Одеської області від 27.11.2019 року встановлена незаконність прийняття рішення виконкому № 49 від 22.01.1993 року.

Крім того, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 листопада 2020 року(Справа № 916/1107/19) рішення №49 від 22.01.1993 року в цій частині визнанонезаконним (т.1, а.с.133-137).

Зазначені обставини свідчать про незаконність володіння Заводом «Продмаш» будинком за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до заперечень представника відповідача будинок за адресою: АДРЕСА_3 , був державною власністю, ніколи не перебував у повному господарському віданні або оперативному управлінні ОМР.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що 19.04.1991 року ВК Суворовської РРНД було прийнято рішення №234 «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш», яким вирішено зареєструвати в ОМБТІ будинки: АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 ; АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 ; АДРЕСА_15 ; АДРЕСА_16 ; АДРЕСА_17 ; АДРЕСА_18 ; АДРЕСА_19 (т.1, а.с.27).

В подальшому, 22.01.1993 року рішенням №49 ВК Суворовської РРДН «Про скасування рішення виконкому №234 від 19.04.1991 року «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та перереєстрацію будівлі за СПТУ-8» було вирішено, зокрема: рішення виконкому №234 від 19.04.1991 «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - скасувати; вважати гуртожиток по АДРЕСА_18 , власністю СПТУ-8; СПТУ-8 зареєструвати гуртожиток по АДРЕСА_18 , в ОМБТІ (т.1, а.с.131).

Відповідно до заяви ОСОБА_3 на ім`я директора заводу «Продмаш» їй було надано дозвіл на приватизацію квартири АДРЕСА_1 (т.1, а.с.49).

Згідно Розпорядження органу приватизації від 12 липня 1994 року № 35421 ОСОБА_3 на підставі її заяви передано в приватну власність 536/1000 частки квартири АДРЕСА_1 , на підставі якого УЖКГ ВК ОМР було видано Свідоцтво про право власності на житло від 12 липня 1994 року (т.1, а.с.47, 47-звор.).

Згідно копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, номер витягу 17214731 від 26 грудня 2007 року, власником квартири АДРЕСА_1 , на праві приватної спільної часткової власності стала ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину р№3-3424/27.11.2007 року, виданого Восьмою одеською державною нотаріальною конторою (т.1, а.с.52- зворот).

В подальшому, відповідно до Договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., 01 липня 2013 року ОСОБА_2 передала, а відповідач ОСОБА_1 прийняла в дар 536/1000 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 55,2 кв.м., житловою площею 35,6 кв.м. (т.1, а.с.51).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №7322747 від 31 липня 2013 року квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 відповідачу у даній цивільній справі (т.1, а.с.54).

Зазначені обставини свідчать про те, що, починаючи з 31 липня 2013 року, тобто більше ніж 10 років тому назад, власником 536/1000 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 55,2 кв.м., житловою площею 35,6 кв.м., є відповідач ОСОБА_1 .

З огляду на викладені обставини, колегія суддів зазначає, що зі сторони позивача надані докази того, що приватизація спірної частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 55,2 кв.м., житловою площею 35,6 кв.м. є незаконною і власником цієї частки квартири є саме Завод «Продмаш».

В свою чергу, матеріали справи містять докази того, що, починаючи з 12 липня 1994 року № 35421 (майже 30 років тому назад) власником спірної частини квартири, за згодою керівництва Заводу «Продмаш», стала ОСОБА_3 в порядку приватизації 536/1000 частки квартири АДРЕСА_1 .

В подальшому, як було вказано вище, починаючи з 31 липня 2013 року (тобто майже 10 років) відповідач ОСОБА_1 , є власником спірних 236/1000 частин квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

З цих підстав колегія суддів зазначає, що за змістом ст.ст. 30, 41 Конституції України кожному гарантується недоторканність житла, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України №2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду»., відповідно до ст.1 якого приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

За своєю правовою природою приватизація житла є правочином, за яким особа безоплатно, у межах норм, встановлених законом, набуває у власність житлове приміщення, яке перебуває у його правомірному користуванні.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №200/18858/16-ц провадження №14-165цс18.

За змістом п.1 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати) кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи правову позицію, яка міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року справа № 359/3373/16-ц, суд першої інстанції надав оцінку доказам наданим на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, зазначив що докази скасування рішення № 49 ВК Суворовської РРНД від 22 січня 1993 року «Про скасування Рішення №234 від 19.04.1991 р. «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш» і перереєстрації будівлі за СПТУ-8» відсутні, а посилання в судових рішеннях на рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2019 року, а також постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року, справа №916/1107/19, на викладення в мотивувальній частині рішення щодо правомірності рішення № 49, є правовою оцінкою, а не встановленим судом фактом.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив твердження сторони позивачів про те, що тільки директор Заводу «Продмаш» є тією посадовою особою, яка може вчиняти юридичні дії від імені Заводу та відповідно його обізнаність можливо трактувати, як встановлення факту свідомості порушення прав Заводу «Продмаш», оскільки стороною позивачів не доведено, що заступник керівника заводу «Продмаш» 29.06.1994 року (т.1, а.с.49) діяв всупереч інтересам Заводу «Продмаш» і своїх функціональних обов`язків.

Також суд першої інстанції обґрунтовано відхилив твердження сторони позивачів про протиправність приватизації ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_3 діяла саме з дозволу керівництва Заводу «Продмаш», а не самовільно.

Як було вказано вище, заперечуючи проти задоволення позовним вимог, відповідач ОСОБА_1 посилалась на рішення №49 ВК Суворовської РРНД від 22 січня 1993 року, яким було скасовано Рішення №234 «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш», тому ОСОБА_3 приватизовувався державний житловий фонд і дана квартира відносилася до державного житлового фонду.

Що стосуєтьсяпропуску строкупозовної давностідо вимогсторони позивачівпро скасування розпорядженняоргану приватизації№35421від 12липня 1994року,яким 536/1000частки квартири АДРЕСА_1 ,загальною площею29,6кв.м.,а також визнаннянедійсним договорударування № 800 від 31.07.2013 року, виданий Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., скасувавши реєстрацію права власності на 536/1000 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , то колегія суддів зазначає, що заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності стороною відповідача не надавалось, як того вимагає ч.4 ст.267 ЦК України .

Крім того, як вбачається із позовних матеріалів, сторона позивачів ставить питання саме про витребування майна - 536/1000 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 29,6 кв.м. від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь Заводу «Продмаш», тобто заявлений негаторний позов, що свідчить про те, що на ці вимоги строк позовної давності не розповсюджується.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

Більше того, за змістом ст. 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку слід керуватись принципом пропорційності, який у розумінні практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання.

З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про те, що, аналізуючи дану ситуацію, суд забезпечує належну повагу до інтересів набувача, в даному випадку - відповідача ОСОБА_1 , захищених статтею 8 Конвенції, яка набула право власності на частину квартири, яку спочатку приватизувала ОСОБА_3 , відповідно до встановленого на той час законодавства, потім власником цієї частки квартири стала ОСОБА_2 .

При цьому суд першої інстанції правильно зазначив, що особа, в даному випадку набувач спірної частки квартири відповідач ОСОБА_1 , не повинна відповідати за неправильні, або помилкові дії органів державної влади, тим більше що мове йде про такі дії, вчинені майже 30 років тому назад.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки судове рішення у справі ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове56 рішення слід залишити без змін.

Що стосується п`яти клопотань представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Хайнака В.Д. (т.5, а.с.70-87), то колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення, так як рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позовних вимог відмолено у повному обсязі, даною постановою суду залишається без змін.

Крім того, колегія суддів не вбачає правових підстав для постановлення у справі окремих ухвал.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Одеський орден «Знак Пошани» завод продовольчого машинобудування ТОВ «Завод Продмаш» - адвоката Попроцького Дмитра Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Через перебування суддів Драгомерецького М.М. і Громіка Р.Д. у відпустці, повне судове рішення складено 23.07.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік