Рішення

від 15.12.2023 по справі 521/21305/20

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

15.12.23

Справа №521/21305/20

Провадження №2/521/902/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2023 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси

в складі: головуючого судді Роїк Д.Я.

секретаря судових засідань Каліної П.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», приватного виконавця Одеського виконавчого округу Притуляка Валерія Миколайовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорешен», ОСОБА_2 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною вимогою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що:оспорюваний виконавчий напис №1789 виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. 02 липня 2020 року про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості в загальному розмірі 78801,79 дол.США що еквівалентно за курсом НБУ станом на дату розрахунку 2109516,04 грн., не відповідає вимогам ст.ст.87,88 Закону України «Про нотаріат», а саме через те що необхідною умовою для вчинення виконавчого напису є наявність одночасно двох обов`язкових умов: існування невиконаного зобов`язання розмір якої є чітко визначеним і має безспірний характер а також часова межа яка визначається строком початок якого встановлюється з дня виникнення права вимоги, а кінець спливом трьох років з дня виникнення права вимоги. Також в обґрунтування зазначила є що банк направив позивачу вимогу про дострокове погашення всіх зобов`язань за кредитним договором 12 липня 2013 року, таким чином банк змінив (наблизив) строк виконання основного зобов`язання , а виконавчий напис банк вчинив у 2020 році після спливу семи років з часу виникнення права вимоги, тобто поза межами трирічного строку передбаченого діючим законодавством.

Ухвалою суду від 11 листопада 2022 року цивільну справу №521/21305/20 після автоматизованого розподілу справ між суддями прийнято до провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

Від відповідачів АТ «Райффайзен Банк Аваль» та приватного виконавця Одеського виконавчого округу Притуляка Валерія Миколайовича надійшли відзиви на позов, від третьої особи ТОВ «Інвестмент Корпорейшн» надійшли письмові пояснення по справі, якими позовні вимоги не визнали повністю та просять суд відмовити з тих підстав що позивач вводить суд в оману, а саме через те що рішення суду про стягнення боргу з позивачки ОСОБА_1 та виконавчий напис стосується окремих кредитних договорів, вимога про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором від 12.07.2013 року на яку посилається позивач, стосується зовсім іншого кредитного договору, а саме кредитного договору №014/0043/85/76140 від 07.06.2007 року, в той час коли виконавчий напис нотаріуса №1789 вчинений приватним нотаріусом КМНО Шевченко О.В. 02.07.2020 року про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , стосується кредитного договору №014/0043/82/75540 від 29.05.2007 року. Також зазначають що рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15.05.2014 року по справі №521/18494/13-ц про стягнення заборгованості з позивача на користь відповідача, було переглянуто рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18.12.2014 року яким апеляційний суд стягнув у повному обсязі заборгованість з позивача станом на 29.07.2013 року, однак надалі за заявою позивача ОСОБА_1 ці рішення суду буди переглянуті за нововиявленими обставинами Апеляційним судом Одеської області, та рішенням апеляційногосуду від03березня 2015 року рішення апеляційного суду від 18.12.2014 року скасовано, а у задоволенні позову Банку про стягнення боргу відмовлено.А відповідно до п.9 кредитного договору №014/0043/82/75540 від 29.05.2007 року, передбачено: «Договір набуває чинності з часу його підписання Сторонами та скріплення печаткою Кредитора та діє доповного виконанняпогашення кредитноїзаборгованості Позичальника за цим Договором (суми кредиту , процентів за користування, комісій, неустойок, відшкодування можливих збитків)». Строк в межах якого відбулося стягнення за виконавчим написом: з 23.05.2017 року по 23.05.2020 року, тобто в межах дозволеного законом трирічного строку. Сума яка запропонована до стягнення 39193,69 дол.США заборгованість за кредитом; та 39608.00дол.США заборгованість по відсоткам.; що станом на дату розрахунку по курсу НБУ до гривні складає 2109516,04 грн. Позивачка ОСОБА_1 зі свого боку не спростовала розрахунок заборгованості на підставі якого нотаріусом вчинено виконавчий напис жодним чином та жодним доказом, позивачка не надала свого контррозрахунку або висновку спеціаліста (експерта) бухгалтера з приводу перевірки правильності розрахунку заборгованості. Тому позовні вимоги вважають недоведеними та безпідставними.

24 січня 2023 року ухвалою суду підготовче засідання по справі закрито та призначено до судового розгляду по суті за участю сторін.

У судове засідання яке призначено на 19 вересня 2023 року сторони не з`явилися, були сповіщені належним чином про час та дату судового засідання, від учасників справи, позивача, відповідачів та третіх осіб до суду подані письмові заяви про розгляд справи без їх участі. Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи сторін, приходить до наступного:

02 липня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. вчинено виконавчий напис за реєстровим номером №1789, згідно якого пропоновано звернути стягнення на квартиру за адресою АДРЕСА_2 яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири посвідченого 20 травня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашнік О.В. за реєстровим номером №883 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/0043/82/75540 від 29.05.2007 року в загальній сумі 78801 доларів США 79 центів, що еквівалентно за курсом НБУ станом на дату розрахунку 2109516 гривень 04 копійки, стягнення здійснено за період 23.05.2017 року по 22.05.2020 року.

За умовами кредитного договору №014/0043/82/75540 від 29.05.2007 року передбачено, що Договір набуває чинності з часу його підписання Сторонами та скріплення печаткою Кредитора та діє до повного виконання погашення кредитної заборгованості Позичальника за цим Договором (суми кредиту, процентів за користування, комісій, неустойок, відшкодування можливих збитків).

У Постанові Верховного Суду Великої Палати від 18.01.2022 року (справа №910/17048/17), п.116,118 зроблено такі висновки: «Відтак закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору; Отже, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання, що також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12».

У оспорюваному виконавчому написі нотаріуса зазначено, що, строк в межах якого відбулося стягнення за виконавчим написом: з 23.05.2017 року по 23.05.2020 року, тобто в межах дозволеного законом трирічного строку. А враховуючи, що боргові зобов`язання позивачки не виконані перед кредитором, та враховуючи умовами кредитного договору встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності до повного виконання кредитних зобов`язань, посилання позивача на пропущення банком строку для вчинення виконавчого напису є необґрунтованим та безпідставним.

Посилання позивача на існуючі рішення судів про дострокове стягнення з неї заборгованості на користь банку у зв`язку з чим, на думку позивача, банк пропустив строк для вчинення виконавчого напису, однак аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15.05.2014 року по справі №521/18494/13-ц про стягнення заборгованості з позивача на користь відповідача, було переглянуто рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18.12.2014 року яким апеляційний суд стягнув у повному обсязі заборгованість з позивача станом на 29.07.2013 року, однак надалі за заявою позивача ОСОБА_1 ці рішення суду буди переглянуті за нововиявленими обставинами Апеляційним судом Одеської області, та рішенням Апеляційного суду від 03 березня 2015 року рішення апеляційного суду від 18.12.2014 року скасовано, а у задоволенні позову Банку про стягнення боргу відмовлено. З огляду на ці обставини слід дійти висновку що Банк не мав на час вчинення виконавчого напису нотаріуса встановлених фактів дострокового стягнення з позивачки боргу. Таким чином можливо константувати що нотаріус переконався належним чином як у безспірності розміру заборгованості з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом так і у самому розмірі такої заборгованості.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі -Перелік).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ цього Порядку).

Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення нотаріальних дій перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

У пункті 1-1 Переліку зазначено, що для одержання виконавчого напису за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання, подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

На момент звернення заінтересованих осіб до нотаріуса з метою ініціювання вчинення нотаріальної дії відсутність спору про право цивільне є обов`язковою умовою, а наявність спору у свою чергу унеможливлює вчинення нотаріальної дії і є перешкодою, яка утворює підстави для відкладення і зупинення нотаріального провадження (стаття 42 Закону України «Про нотаріат»).

Сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об`єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку.

Таким чином, вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

Спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про нотаріат» і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної.

Зазначений висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).

Будь-яких обставин, які були б законною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, судом не встановлено.

Оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростувала належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором №014/0043/82/75540 від 29.05.2007 року на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надала доказів часткового чи повного погашення заборгованості, суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст.76ЦПКУкраїни доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами;висновками експертів;показаннями свідків.

Статтею 77ЦПКУкраїни належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80ЦПКУкраїни достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 27 Постанови ПленумуВСУ№14від18.12.2009року«Просудове рішенняуцивільнійсправі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч.1ст.2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч.1ст.3ЦПКУкраїни кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.263ЦПКУкраїни судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд керується положеннями ч.1 ст.13ЦПКУкраїни згідно якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 76- 81, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», приватного виконавця Одеського виконавчого округу Притуляка Валерія Миколайовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорешен», ОСОБА_2 , про визнання виконавчого напису №1789 від 20.07.2020 року таким, що не підлягає виконанню - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Апеляційна скарга подається шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду.

Суддя: Д.Я. Роїк