Постанова

від 24.07.2024 по справі 911/268/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2024 р. Справа№911/268/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення та виклику учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Жоравська Нива»

на рішення Господарського суду Київської області від 15.04.2024

у справі №911/268/24 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровікт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Жоравська Нива»

про стягнення 75 195, 05 грн за договором поставки № 18 від 16.10.2023

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агровікт" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жоравська Нива" про стягнення 75 195, 05 грн заборгованості за договором поставки № 18 від 16.10.2023,

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки у частині повної та своєчасної оплати поставленого товару на суму 65 999, 82 грн, яка послугувала до нарахування 4 495, 16 грн пені, 3 471, 77 грн штрафу, 794, 30 грн інфляційних втрат та 434, 00 грн 3 % річних.

Господарський суд Київської області рішенням від 15.04.2024 у справі №911/268/24 відмовив у прийнятті визнання відповідачем позову; задовольнив позовні вимоги частково; стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Жоравська Нива» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровікт» 65 999,82 грн основного боргу, 4 495,16 грн пені, 2 640,00 грн штрафу, 794,30 грн інфляційних втрат, 434,00 грн 3 % річних та 3 015,52 грн витрат зі сплати судового збору.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, дійшов висновку, що відповідачем прострочено виконання зобов`язання на суму 65 999, 82 грн. Судом першої інстанції здійснено перевірку розрахунків позивача сум пені, інфляційних втрат та 3 % річних, в результаті якої вирахувані судом першої інстанції суми є більшими ніж ті, що заявлені позивачем. Разом з тим, враховуючи неможливість суду виходити за межі заявлених вимог, заявлені до стягнення суми 4 495, 16 грн пені, 794, 30 грн інфляційних втрат та 434, 00 грн 3 % задоволено в заявленому позивачем розмірі.

Господарський суд Київської області здійснивши власний розрахунок штрафу, з врахуванням обставин справи, дійшов висновку, що правомірним буде нарахування штрафу у сумі 2 640, 00 грн (за два повні місяці від суми несплаченого платежу). В задоволенні 831, 77 грн штрафу суд відмовив, а від так задовольнив позовні вимоги частково.

Також судом першої інстанції відмовлено у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки у разі визнання відповідачем (або його представником за відсутності у дорученні відповідних обмежень) позову можливе лише ухвалення рішення про задоволення позову, а не про задоволення позову частково чи про відмову в його задоволенні.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Жоравська Нива» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.04.2024 у справі №911/268/24 та ухвалити нову постанову, згідно якої понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Агровікт» витрати зі сплати судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Жоравська Нива» у розмірі 1 507, 76 грн.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не врахував заяви про визнання позову відповідачем та неправомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення судового збору в повному обсязі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Жоравська Нива» на рішення Господарського суду Київської області від 15.04.2024 у справі №911/268/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Євсіков О.О.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.05.2024 витребував з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/268/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Жоравська Нива» на рішення Господарського суду Київської області від 15.04.2024 у справі №911/268/24.

Матеріали справи №911/268/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 22.05.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.05.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Жоравська Нива» на рішення Господарського суду Київської області від 15.04.2024 у справі №911/268/24. Розгляд апеляційної скарги призначено у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №911/268/24.

У зв`язку з перебуванням судді Євсікова О.О. який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В. (суддя-доповідач), судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Жоравська Нива» на рішення Господарського суду Київської області від 15.04.2024 у справі №911/268/24 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із положеннями частини 6 статті 265 Господарського кодексу України та частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до відносин поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Судом першої інстанції встановлено і зазначене підтверджено матеріалами справи, що 16.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агровікт" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Жоравська Нива" (Покупець) укладено договір поставки №18, за умовами якого, продавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передати у власність покупця (поставити) товар (добрива з мікроелементами для позакореневого підживлення, засоби захисту рослин, насіння), а покупець зобов`язався, в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти товар та оплатити його вартість.

Найменування товару, його кількість, терміни поставки та оплати, базис поставки (місце передачі покупцю) визначені у Специфікації до цього договору, які є його невід`ємною частиною (п. 1.2. Договору).

Факт поставки та передачі товару від продавця до покупця фіксується шляхом складання та підписання накладних (або актів приймання-передавання) повноважними представниками сторін. З моменту підписання сторонами накладних до покупця переходить право власності на товар та ризики його випадкового знищення або пошкодження (п. 1.4. Договору).

Ціна товару (в т. ч. ціна за одиницю товару) вказується сторонами у Специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору. Ціна товару включає вартість неповоротної тари, упаковки та витрати на доставку товару до місця його передачі покупцю (базис поставки) (п. 2.1. Договору).

Термін оплати: оплата товару проводиться в терміни, які визначені в Специфікаціях до договору (п. 2.5 Договору).

Покупець зобов`язаний сплатити вартість товару в установлені терміни та у визначеному порядку (пункт 3.3. Договору).

Сторони досягли згоди, що за порушення строків (термінів) платежів покупець сплачує на користь продавця штраф у розмірі 2 % на місяць від суми несплаченого платежу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент несплати, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 5.2. Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 7.1. Договору).

Специфікацією № 1 від 16.10.2023 сторони погодили найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну та загальну суму товару, що має бути поставлений покупцю, а саме: "цинк добриво цинк" у кількості 280, 00 л на загальну суму 28 000, 00 грн без ПДВ та "ті рекс, к. е. (5л)" у кількості 45, 00 л на загальну суму 41 999, 85 грн без ПДВ.

Всього сума товару становить 83 999, 82 грн, у т. ч. 20 % ПДВ.

Оплата товару, поставленого відповідно до цієї Специфікації, здійснюється згідно рахунка-фактури, виключно шляхом перерахування коштів на розрахунковий поточний рахунок постачальника у строк до 01.11.2023 (пункт 1 Специфікації).

За умовами пункту 3 Специфікації, датою поставки товару є отримання товару покупцем, що підтверджується актом приймання-передачі продукції та/або видатковою накладною.

Копії договору поставки та специфікації наявні в матеріалах справи.

На виконання умов договору поставки відповідачу поставлено добрива на загальну суму 83 999, 82 грн, про що свідчить видаткова накладна № 79 від 16.10.2023, товарно-транспортна накладна № 161023-3 від 16.10.2023 та акт приймання-передачі продукції №1 від 16.10.2023.

Згідно рахунку на оплату № 89 від 16.10.2023 відповідач частково оплатив 24.10.2023 товар у сумі 18 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 452 від 24.10.2023.

Посилаючись на те, що відповідач повного розрахунку за отриману продукцію не провів, позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жоравська Нива" 65 999, 82 грн основного боргу, а також 4 495, 16 грн пені та 3 471, 77 грн штрафу за порушення грошових зобов`язань, та 794, 30 грн інфляційних нарахувань і 434, 00грн 3 % річних за користування коштами позивача.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом першої інстанції здійснено перевірку розрахунків позивача сум пені, інфляційних втрат та 3 % річних, в результаті якої вирахувані судом першої інстанції суми є більшими ніж ті, що заявлені позивачем.

Разом з тим, враховуючи неможливість суду виходити за межі заявлених вимог, заявлені до стягнення суми 4 495, 16 грн пені, 794, 30 грн інфляційних втрат та 434, 00 грн 3 % задоволено в заявленому позивачем розмірі.

Господарський суд Київської області здійснивши власний розрахунок штрафу, з врахуванням обставин справи, дійшов висновку, що правомірним буде нарахування штрафу у сумі 2 640, 00 грн (за два повні місяці від суми несплаченого платежу). В задоволенні 831, 77 грн штрафу суд відмовив, а від так задовольнив позовні вимоги частково.

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Київської області від 15.04.2024 у справі №911/268/24 в частині покладення на відповідача судових витрат у справі №911/268/24, зокрема - судового збору у розмірі 3 015, 52 грн сплаченого позивачем під час подання позовної заяви, з проханням понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Агровікт» витрати зі сплати судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Жоравська Нива» у розмірі 1 507, 76 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції жодною зі сторін не оскаржується, з огляду на що в цій частині рішення суду першої інстанції не переглядається Північним апеляційним господарським судом згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України.

Ухвалюючи оскаржуване рішення (в частині стягнення суми судового збору), суд першої інстанції, дійшов висновку про стягнення з відповідача 3 015, 52 грн витрат зі сплати судового збору на підставі пункту 2 частині 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апелянт зазначає, що відповідачем заявлені позовні вимоги в сумі 75 195, 05 грн визнано в повному обсязі, проте судом першої інстанції відмовлено прийнятті визнання відповідачем позову.

На переконання скаржника, розподіл судових витрат має бути здійснено згідно частини 1 статті 130 ГПК України.

Верховний Суд в постанові від 17.11.2022 у справі №910/14479/21 дійшов наступних висновків.

Стаття 130 ГПК України регламентує розподіл судових витрат у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до частини першої названої статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, частина перша статті 130 ГПК України встановлює спеціальні правили, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Такі положення статті 130 ГПК України кореспондуються зі частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір», де, зокрема відзначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України до питань, що суд вирішує при ухваленні судового рішення є, зокрема питання розподілу судових витрат.

Отже, системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

При цьому Верховний Суд відзначив, що з аналізу цих норм убачається, що відсутня умова повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, саме за заявою чи клопотанням учасника справи: як-то позивача чи відповідача.

За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним статтею 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, статтею 130 ГПК України передбачено спеціальні правила розподілу судового збору, зокрема у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Аналізуючи підстави повернення судового збору, передбачені частиною першої статті 130 ГПК України та частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір» у сукупності з пунктом 12 частини третьої статті 2 та частиною першою статті 2 ГПК України, видається, що закріплення цих підстав виступає проявом паритетності інтересів держави на отримання компенсаційних витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства і інтересів особи на фактичне здійснення самого правосуддя та зацікавленості особи максимально і ефективно реалізувати свої процесуальні справа.

Такий підхід дає змогу урівноважити як інтереси учасників судового процесу, так і держави в питанні співвідношення доступу до правосуддя та компенсації витрат, котрі були задіяні на розгляд такої справи.

Запровадження законодавцем можливості повернути з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу у передбачених частиною першою статті 130 ГПК України випадках встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо.

Верховний суд дійшов висновку про можливість застосування положень частини першої статті 130 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" до спірних правовідносин у частині визнання відповідачем частково позовних вимог до початку розгляду справи по суті.

Такі приписи необхідно застосовувати до тієї частини майнових та/або немайнових вимог, які визнаються відповідачем до початку розгляду справи по суті. До позовних вимог, які не визнаються і оспорюються, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначених статтею 129 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даній справі відповідачем на відмінну від справи №910/14479/21 повністю визнано позовні вимоги.

Суд апеляційної інстанції з врахуванням висновків Верховного Суду в постанові від 17.11.2022 у справі №910/14479/21 про законність підстав для повернення суми судового збору у разі часткового визнання позову відповідачем, приходить до висновку про можливість повернення суми судового збору у разі часткового задоволення позовних вимог.

Разом з тим, під час вирішення питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання позову відповідачем ключовим є питання чи визнання позову відбулось саме до початку розгляду справи по суті чи на іншій стадії.

Відповідно до частини 2 статті 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частина 3 статті 252 ГПК України передбачає, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Північний апеляційний господарський суд зазначає, що провадження у справі №911/268/24 відрито ухвалою Господарського суду Київської області 15.02.2024, якою постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Дана ухвала про відкриття провадження у справі №911/268/24 надіслана (доставлена) відповідачу до електронного кабінету засобами підсистем ЄСІТС 15.02.2024 о 15 год. 41 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного документа. Датою вручення є 15.02.2024.

З матеріалів справи вбачається, що 28.03.2024 відповідачем в системі «Електронний суд» сформовано заяву про повне визнання позовних вимог в частині стягнення 75 195,05 грн.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем реалізовано його право на визнання позову, яке передбачене пунктом 1 частини другої статті 46 ГПК України.

Разом з тим, передбачене частиною 1 статті 130 ГПК України право на повернення 50 % судового збору сплаченого за заявлені позовні вимоги позивачу можливе у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд справи по суті розпочався 19.03.2024, а заява про визнання позову подана 28.03.2024, тобто після початку розгляду справи по суті.

Так, відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки відповідно до положень статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, підстави повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову відсутні, то сума судового збору у розмірі 3 015, 52 грн покладається на відповідача.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 15.04.2024 у справі №911/268/24 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Враховуючи те, що судовий збір за оскарження судового рішення в частині вирішення питання розподілу судових витрат не сплачується, то відповідно судовий збір згідно з приписами статті 129 ГПК України розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Жоравська Нива» на рішення Господарського суду Київської області від 15.04.2024 у справі №911/268/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.04.2024 у справі №911/268/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/268/24 повернути до Господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська