Постанова

від 24.07.2024 по справі 8/468-08

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2024 р. Справа№ 8/468-08

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 24.07.2024 у справі №8/468-08 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008

у справі № 8/468-08 (суддя Чорна Л.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плато»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Антей»

третя особа 1 Комунальне підприємство Київської обласної ради «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Білоцерківська міська рада (третя особа 2)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача ОСОБА_1 (третя особа 3)

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням доповнень до позову, заявлено про визнання за позивачем права власності на нежитлову будівлю літ. «А», площею 832,10 кв.м., з спорудою огорожі по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Роксолана-Русь» договору купівлі-продажу від 25.12.2002, проте відповідач, відмовляючись прийняти до статутного фонду спірне нерухоме майно як внесок позивача до статутного капіталу, фактично не визнає право власності позивача на таке майно.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08 визнано право власності за ТОВ «Плато» на нежитлову будівлю літ. «А», площею 832,10 кв.м., з спорудою огорожі по АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно було придбано позивачем на підставі укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Роксолана-Русь» договору купівлі-продажу від 25.12.2002, проте згідно акту приймання-передачі нежитлової будівлі до Статутного фонду ТОВ «Консалтингова компанія «Антей» від 13.10.2008 відповідач відмовився прийняти від позивача, як внесок до Статутного фонду (капіталу) Товариства, вказану нежитлову будівлю.

Не погодившись з ухваленим рішенням у липні 2023 року заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради, в якій просить скасувати вказане рішення повністю та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Також прокурор просить поновити строк на апеляційне оскарження та повідомити про дату та час розгляду справи.

Подана апеляційна скарга, серед іншого, мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано як те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про законність будівництва спірного нерухомого майна, що свідчить про те, що вказана будівля є самочинним будівництвом, що відповідно до положень ст. 376 ЦК України виключає набуття права власності на нього, так і те, що спірне майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності, а відтак місцевий господарський суд ухвалив рішення про права та обов`язки Білоцерківської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт, при цьому, не залучивши вказану особу до участі у справі.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2023 справу № 8/468-08 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І,П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 витребувано з господарського суду Київської області матеріали справи № 8/468-02 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради на рішення господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08 до надходження матеріалів із суду першої інстанції.

Матеріали справи на виконання ухвали надійшли до суду 24.08.2023.

В період з 24.08.2023 по 25.08.2023 та з 28.08.2023 по 01.09.2023 суддя Демидова А.М. перебувала у відпустці. Суддя Ходаківська І.П. перебувала у відпустці з 28.08.2023 по 10.09.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 задоволено клопотання заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради на рішення господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі №8/468-08, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 01.11.2023 об 11:00.

Постановляючи вказану ухвалу колегія суддів встановила, що у цій справі прокурор належним чином обґрунтував підстави щодо представництва.

31.10.2024 до суду від Білоцерківської міської ради надійшло клопотання, в якому заявник:

- зазначив, що він в повному обсязі підтримує апеляційну скаргу заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури, оскільки оскаржуваним рішенням порушено права та законні інтереси власника земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;

- просив слухати справу №8/468-08 без представника Білоцерківської міської ради за наявними матеріалами у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 продовжено строк розгляду апеляційної скаргу, розгляд справи відкладено на 13.12.2023 о 10:20 год.

13.11.2023 до суду від третьої особи 1 надійшла заява в якій третя особа 1 просить слухати справу без участі представника третьої особи 1.

13.12.2023 до суду від позивача надійшли письмові пояснення до яких додані додаткові докази.

В судовому засіданні 13.12.2023 колегія суддів протокольною ухвалою залишила без розгляду письмові пояснення позивача від 13.12.2023 на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України, оскільки вони були подані поза межами процесуального строку, встановленого для їх подання, і позивач не просив суд продовжити цей строк.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 розгляд справи відкладено на 24.01.2024 о 09:40 год.

18.01.2024 до суду від позивача надійшло клопотання у якому позивач просив приєднати до справи та дослідити додаткові докази, які додані до вказаного клопотання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 письмові пояснення позивача залишені без розгляду, в судовому засіданні оголошено перерву до 31.01.2024 о 13:00 год..

29.01.2024 позивач подав заяву про відвід судді Ходаківської І.П. від розгляду справи № 8/468-08, яку ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 визнано необґрунтованою.

При цьому, з метою уникнення будь-яких сумнівів у своїй неупередженості та безсторонності в очах стороннього спостерігача, колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Ходаківської І. П. - головуючої, Владимиренко С. В. та Демидової А. М. була подана заява про самовідвід від розгляду даної справи, яка задоволена ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/33/24 від 30.01.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2024, справу № 8/468-08 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді доповідача) Яковлєв М.Л., суддів Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А., розгляд апеляційної скарги призначено на 12.03.2024 о 10:15 год.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача залучено Білоцерківську міську раду (третя особа 2), в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , 28.07.1999) (третя особа 3), розгляд апеляційної відкладено на 30.04.2024 о 10:00 год.

19.03.2024 до суду від Білоцерківської міської ради надійшло клопотання, в якому заявник:

- зазначив, що він в повному обсязі підтримує апеляційну скаргу заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури, оскільки оскаржуваним рішенням порушено права та законні інтереси Білоцерківської міської ради, як власника земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;

- просив слухати справу №8/468-08 без представника Білоцерківської міської ради за наявними матеріалами у справі.

01.04.2024 до суду від позивача надійшло клопотання у якому позивач заперечив проти тверджень апелянта про те, що спірна будівля є самочинним будівництвом, а до клопотання додав докази на підтвердження вказаної позиції.

29.04.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому відповідач просить розглядати справи без участі представника відповідача за наявними у матеріалах справи документами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 розгляд апеляційної скарги відкладено на 11.06.2024 о 10:15 год. та визнано явку представників заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури, позивача, відповідача, третьої особи 1, третьої особи 2 та третьої особи 3 в судове засідання обов`язковою.

В судове засідання 11.06.2024 відповідач, третя особа 1 та третя особа 3 представників не направили, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 розгляд апеляційної скарги відкладено на 16.07.2024 о 10:45 год. та визнано явку представників заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури, позивача, відповідача, третьої особи 1, третьої особи 2 та третьої особи 3 в судове засідання обов`язковою.

28.06.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому відповідач просить розглядати справи без участі представника відповідача за наявними у матеріалах справи документами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2024 розгляд апеляційної скарги відкладено на 24.07.2024 о 10:00 год., учасників судового процесу зобов`язано надати суду письмові пояснення та докази, визнано явку представників заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури, позивача, відповідача, третьої особи 1, третьої особи 2 та третьої особи 3 в судове засідання обов`язковою.

18.07.2024 до суду від позивача на виконання вимог ухвали від 16.07.2024 надішли письмові пояснення.

Щодо наданих апелянтом додаткових доказів колегія суддів вважає, що, оскальки вказана особа не була учасником цього спору в суді першої інстанції, що включає можливість подання нею доказів, всі надані цією особою докази приймаються колегією суддів як додаткові.

При цьому колегія суддів зазначає про наступне

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

За обставин що склались, з огляду на принцип рівності сторін, щодо, зокрема, надання кожному розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною, колегія суддів вважає за доцільне прийняти до розгляду і всі подані позивачем до суду апеляційної інстанції докази.

Станом на 30.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

В судове засідання відповідач, третя особа 1 та третя особа 3 представників не направили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також визначені процесуальним законодавством строки розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи прокурор та представник третьої особа 1 апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву інших наданих учасниками судового процесу письмових прояснень, заслухавши пояснення прокурора та представників позивача та третьої особи 2, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, з наступних підстав.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач послався на те, що:

- 06.10.2008 відбулись загальні збори засновників відповідача рішенням яких, оформлених протоколом №2, позивача прийнято до складу учасників відповідача та погоджено внесок позивача до Статутного фонду відповідача у вигляді нежитлової будівлі по АДРЕСА_1, вартістю 75 200,00 грн.;

- згідно акту приймання-передачі нежитлової будівлі до Статутного фонду ТОВ «Консалтингова компанія «Антей» від 13.10.2008 відповідач відмовився прийняти від позивача як внесок до Статутного фонду (капіталу) Товариства нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 75 200,00 грн., обґрунтувавши свою відмову тим, що у позивача відсутнє право власності на зазначене майно.

З огляду на вказані обставини позивач у листопаді 2008 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, у якому просив зобов`язати відповідача прийняти від учасника - позивачам внесок до Статутного фонду (капіталу) Товариства нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 75 200,00 грн. та зобов`язати відповідача вчинити дії, необхідні для проведення державної реєстрації змін та доповнень до статуту відповідача.

На підтвердження наявності у позивача права на спірне нерухоме майно до матеріалів справи позивачем додані копії справи Білоцерківського міжміського бюро технічної інвентаризації на спірну будівлю, укладеного 25.12.2002 з ТОВ «Роксолана-Рось» договору купівлі-продажу, акту приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів та довідку позивача.

Водночас під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем подано доповнення до позову, у яких, з посиланням на те, що у відзиві на позов відповідач повідомив, що прийняття до статутного фонду майна можливо лише при тому, що такий внесок є власністю позивача чим поставив під сумнів право власності позивача на спірне майно (матеріали справи не містять ані відзиву на позов, ані будь-яких інших письмових пояснень відповідача по справі - примітка суду), просить визнати за позивачем право власності на нежитлову будівлю літ. «А», площею 832,10 кв.м., з спорудою огорожі по АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно було придбано позивачем на підставі укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Роксолана-Русь» договору купівлі-продажу від 25.12.2002, проте згідно акту приймання-передачі нежитлової будівлі до Статутного фонду ТОВ «Консалтингова компанія «Антей» від 13.10.2008 відповідач відмовився прийняти від позивача, як внесок до Статутного фонду (капіталу) Товариства, вказану нежитлову будівлю.

Колегія суддів не погоджується з наведеними вище висновками суду першої інстанції з приводу наявності підстав для задоволення позову та визнання права власності на майно, і вважає за необхідне наголосити на наступному.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, 11.09.2018 у справі №905/1926/16, 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, 02.07.2019 у справі №48/340 та 22.10.2019 у справі №923/876/16.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен вказувати на ті надані йому законом права, що були об`єктивно порушені відповідачем (відповідачами), і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Статтями 13 та 14 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так, згідно висновків Верховного Суду щодо застосування положень ст. ст. 181, 328 та 392 ЦК України, викладених, зокрема, у постановах від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, 23.06.2020 у справі №909/337/19 та 11.04.2019 у справі №910/8880/18, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, так і обставин оспорення або не визнання такого права відповідачем.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України (тут і далі у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. ч. 1 та 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Разом з цим, колегія суддів вказує на те, що позивачем при зверненні з даним позовом до суду не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження у нього права власності на нежитлову будівлю літ. «А», площею 832,10 кв.м., з спорудою огорожі по АДРЕСА_1 , оскільки:

- копія справи Білоцерківського міжміського бюро технічної інвентаризації на спірну будівлю в розумінні положень чинного станом на дату виникнення спірного правовідносин законодавства не може вважатися документом, який підтверджує право власності позивача на вищевказане майно;

- таким доказом не є і копії укладеного 25.12.2002 з ТОВ «Роксолана-Рось» договору купівлі-продажу та акту приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів та довідка позивача.

Отже, позивачем не досягнуто головної передумови для наявності права на пред`явлення позову про визнання права власності, а саме наявність підтвердженого належними доказами права власності на майно.

Слід зазначити і про те, що позивачем до суду першої інстанції не надано і жодних доказів на підтвердження того, що відповідач якимось чином оспорює або не визнає чи порушує права на спірне майно. На думку колегії суддів таким доказом не може бути наданий позивачем акт приймання-передачі нежитлової будівлі до Статутного фонду ТОВ «Консалтингова компанія «Антей» від 13.10.2008 згідно якому відповідач відмовився прийняти від позивача як внесок до Статутного фонду (капіталу) Товариства нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 75 200,00 грн., обґрунтувавши свою відмову тим, що у позивача відсутнє право власності на зазначене майно.

При цьому, як слідує з наданих апелянтом доказів, а саме Інформаційної довідки 292459227 від 24.12.2021 та заяви про вчинення кримінального правопорушення, право власності на спірне нерухоме майно за позивачем було зареєстровано 22.12.2008, а вже 10.02.2009, тобто трохи більше, ніж через два місяці після прийняття оскаржуваного рішення спірне майно було продано третій особі 3, що беззаперечно свідчить про фактичну відсутність спору між позивачем та відповідачем з приводу спірного майна.

Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

З аналізу наведеної статті слід зробити висновок, що законодавець надав саме позивачу право визначати відповідача (відповідачів) у справі, і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або визначив не всіх відповідачів, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №305/1849/17, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову до неналежного відповідача.

При цьому, неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).

Колегія суддів зазначає про те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що право власності позивача на спірне майно фактично не визнає апелянт, який оспорює законність будівництва спірного нерухомого майна, зазначаючи при цьому про те, що спірне майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності.

Водночас вирішення спору між позивачем та апелянтом про право власності на спірне майно у цьому провадженні неможливо, так як, по-перше, на даний час право власності на спірне майно зареєстровано за третьою особою 3, яка не може бути правонаступником позивача у корпоративних правовідносинах з відповідачем якими позивач і обґрунтовує заявлений позов, а по-друге, суд апеляційної інстанції позбавлений права за власною ініціативою замінити відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц зроблено правовий висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Отже, за змістом норм господарського процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності господарського судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо заявлені позивачем вимоги не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення (постанова Верховного Суду від 21.11.2022 у справі № 754/16978/21).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 48 ГПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц).

Разом з тим, незалучення усіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом цього спору по суті заявлених вимог (аналогічні висновки викладено у пункті 5.36 постанови Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 757/8221/19-ц).

З урахування наведеного вище, колегія суддів зазначає, що визначення у позові складу сторін у справі (позивачів та відповідача (-ів)) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі № 203/2/19, від 21.11.2022 у справі № 754/16978/21).

З огляду на усе вищезазначене, колегія суддів вказує на те, що оскільки позивачем не доведено належними доказами наявність права власності на майно, що є предметом спору у справі, а також не надано доказів того, яке відношення до предмета спору має визначений ним відповідач, позивачем обрано неправильний спосіб захисту та подано позов до неналежного відповідача, що є достатніми та самостійними підставами для відмови у задоволенні позову.

З огляду на обставини, які викладені вище, доводи як позивача, так і апелянта щодо правомірності набуття позивачем права власності на спірне майно у межах цієї справи не розглядається.

Колегія суддів зауважує на тому, що приписами ст. 331 ЦК України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Але, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

З викладеного вбачається, що законодавцем було передбачено чітку процедуру для набуття права власності на новостворене нерухоме майно. Рішенням місцевого господарського суду у даній справі фактично було презюмовано дотримання позивачем такої процедури внаслідок чого збудованому об`єкту присвоєно статус нерухомості на належній скаржнику земельній ділянці.

Слід зауважити і на тому, що з матеріалів справи слідує, що право власності на спірне майно вперше було зареєстровано за позивачем саме на підставі оскаржуваного у цій справі рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08, що свідчить про те, що позивач насправді намагається визнати право власності на нову нерухому річ.

Колегія суддів також зазначає і про таке.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, 11.07.2018 у справі №911/2635/17, 11.12.2018 у справі №916/2878/14 та 03.04.2019 у справі №909/68/18, процесуальним законом визначено алгоритм дій апеляційного господарського суду в разі порушення апеляційного провадження за апеляційною скаргою не залученої до участі у справі особи, який полягає в наступному.

Так, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Безумовним наслідком залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, про права, обов`язки та (або) інтереси якої прийнято рішення у справі, є скасування оскаржуваного судового рішення на підставі п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, обов`язки, інтереси скаржника, після встановлення таких обставин вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи шляхом винесення відповідної ухвали, а от питання про скасування судового рішення згідно з правилами ст. 281 ГПК України вирішується шляхом ухвалення окремого судового рішення у формі постанови.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України метою апеляційного перегляду справи є перевірка апеляційним судом правильності й законності рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи по суті повторно. При цьому, в разі допущення процесуальних порушень, перелічених у ч. 3 ст. 277 ГПК України, рішення суду першої інстанції є таким, що підлягає обов`язковому скасуванню, а тому у цьому випадку суд апеляційної інстанції після скасування такого рішення зобов`язаний здійснити повторний розгляд заявлених позовних вимог по суті в повному обсязі незалежно від доводів апеляційної скарги, що прямо випливає зі змісту зазначеної процесуальної норми та приписів ч. 4 ст. 269 ГПК України.

До апеляційної скарги додані належні докази того, що спірна нежитлова будівля розташована на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 3210300000:04:041:1220 площею 2,1087 га з цільовим призначенням - для обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

При цьому, у силу особливого правового статусу нерухомого майна чинне земельне законодавство передбачає і особливий пріоритетний порядок набуття законним власником нерухомості речового права на земельну ділянку, зокрема: автоматичний перехід речового права на землю (ст. 120 ЗК України), отримання земельної ділянки у власність поза конкурсом (ч. 2 ст. 134 ЗК України) тощо. У той же час такий порядок відсутній щодо власників рухомого майна, які можуть набути прав на земельну ділянку на загальних підставах у порядку, встановленому чинним законодавством.

За таких обставин прийняте у справі судове рішення, яким встановлено правовий зв`язок між спірним нерухомим майном та належною Білоцерківській міській раді земельною ділянкою, безпосередньо впливає на обсяг прав та обов`язків та зачіпає інтереси останнього, як власника земельної ділянки, на якій це майно розташоване та свідчить про те, що оскаржуване рішення прийнято про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, що, в свою чергу, є порушенням норм процесуального права, яки є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.

За таких обставин у задоволенні позову відмовляється. Рішення суду першої інстанції про позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та порушення норм процесуального права, тому рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовляється у повному обсязі.

Враховуючи вимоги та доводи, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради задовольняється повністю.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2008 у справі № 8/468-08 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Плато» (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 10, ідентифікаційний код 32326528) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, ідентифікаційний код 02909996) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 304 (триста чотири) грн. 50 коп.

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Київської області.

5. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 8/468-08.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 24.07.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

С.А. Гончаров