Постанова

від 23.07.2024 по справі 910/2274/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"23" липня 2024 р. Справа№ 910/2274/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 23.07.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 (повний текст рішення складено 27.05.2024)

у справі №910/2274/24 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МГК РЕЙЛ»

про стягнення 2 142 347, 38 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі по тексту - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МГК РЕЙЛ» (далі по тексту - відповідач) про стягнення суми завищеної вартості у розмірі 2 142 347,38 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами проведення Державною аудиторською службою України ревізії фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 було встановлено завищення вартості дизельного палива зимового, чим нанесено шкоду (збитки) державному бюджету на спірну суму.

Господарський суд міста Києва рішенням від 20.05.2024 у справі №910/2274/24 у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов виноску про недоведеність позовних вимог, оскільки акт Державної аудиторської служби України №000800-21/9 від 10.08.2023 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 та лист позивача за вих. №000800-14/10479-2023 від 13.09.2023 про усунення порушень, не є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача спірної суми.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 у справі №910/2274/24 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції не з`ясував природу спірних правовідносин та залишив поза увагою пункт 50 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550, частину 2 статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та висновки державної аудиторської служби України, викладені в Акті ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача від 10.08.2023 №000800-21/9. Отримані відповідачем грошові кошти на суму 2 184 678,86 грн у вигляді безпідставно завищеної вартості поставленого відповідачем товару, оплату якого позивачем здійснено у повному обсязі коштом державного бюджету за бюджетною програмою 1002030 за КЕВ 2210, мають бути повернуті позивачу на підставі положень статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

За твердженням позивача, суд першої інстанції в порушення приписів статей 236, 237 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) не надав належної оцінки Акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача від 10.08.2023 №000800-21/9 та вставлених за ним порушень, та необґрунтовано протокольною ухвалою від 01.04.2024 у підготовчому засіданні відмовив позивачу у задоволенні клопотання про залучення до участі у праві Державної аудиторської служби України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Також, як зазначає апелянт, суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення твердження відповідача про належне виконання умов Договору №764-22 (ЦЗ) від 09.12.2022 (далі по тексту - Договір), оскільки на розгляді Північного апеляційного господарського суду перебуває справа №910/6145/23 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МГК РЕЙЛ» про стягнення 18 101 529,91 грн штрафних санкцій за порушення зобов`язання за Договором, з яких: 940 446 грн подвійної облікової ставки Національного банку України (відповідно до пункту 7.8 Договору); 422 456,21 грн втрат від інфляції; 56 426,76 грн 3% річних (відповідно до пункту 7.8 Договору); 5 975 529,14 грн пені 0,1% річних (згідно з пунктом 7.2 Договору) та 10 706 671,50 грн штрафу.

Крім того, як зазначає позивач, суд першої інстанції проігнорував правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 23.02.2016 у справі №818/1857/14, постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №820/339/17, від 28.03.2019 у справі №813/1745/17, від 21.08.2019 у справі №826/9924/18.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2024 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 у справі №910/2274/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.06.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2274/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 у справі №910/2274/24.

Матеріали справи №910/2274/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 10.06.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.06.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 у справі №910/2274/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 23.07.2024 о 13 год. 30 хв.

Відповідач своїм правом, наданим йому статтею 263 ГПК України, не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що в силу частини 3 вказаної норми не є не перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.

22.07.2024 позивачем сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» клопотання про залучення до матеріалів даної справи копію рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі №910/6145/23, постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі №910/6145/23, ухвал Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі №910/6145/23, від 04.07.2024 у справі №910/6145/23.

Відповідач своїх представників в судове засідання призначене на 23.07.2024 не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом доставки ухвали Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 до його електронного кабінету 12.06.2024

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представники позивача у судовому засіданні 23.07.2024 підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, просили суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 у справі №910/2274/24 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції і зазначене підтверджується наявними у даній справі матеріалами, 09.12.2022 між позивачем (далі - Замовник) та відповідачем (далі - Постачальник) укладено Договір (а.с. 9-16), за умовами якого Постачальник зобов`язався у 2022 році передати у власність Замовнику товар: Нафта і дестиляти (дизельне паливо зимове: ДК-021:2015-09134200-9) у номенклатурі, за цінами, у кількості, зазначеній в Специфікації (Додаток №1), який є невід`ємною частиною Договору.

Пунктом 3.1 Договору в редакції Додаткової угоди №3 (а.с. 29-30), загальна сума Договору складає 289 021 996,50 грн, у тому числі ПДВ - 0% - 0 грн.

Згідно із пунктом 3.2 Договору ціна на товар зазначається у Специфікації (Додаток 1) із врахуванням транспортних та інших витрат. Підставою для оплати вважається накладна та рахунок (рахунок-фактура) Постачальника.

Цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами. Дата закінчення строку дії цього Договору 31.12.2022 (пункт 11.2 Договору).

Сторонами підписано Специфікацію, яка є Додатком №1 до Договору, на загальну суму 289 021 996,50 грн (а.с. 31), у Додатку №2 сторонами погоджено адреси товароодержувачів та кількість товару, який необхідно їм поставити (а.с. 32).

Як встановлено судом першої інстанції, про що зазначено у спірному рішенні, на виконання умов Договору відповідач поставив товароодержувачам товар, а позивач оплатив поставлений товар у повному обсязі.

10.08.2023 Державною аудиторською службою України складено акт №000800-21/9 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, витяг з якого міститься у матеріалах даної справи (а.с. 34-37).

В акті Державної аудиторської служби України №000800-21/9 від 10.08.2023 зазначено, що в калькуляції собівартості дизельного палива ДП-3-Євро5-В0 (USLD 10 PPM) від 07.12.2022 №3 за підписом Генерального директора постачальника ОСОБА_1 на 2 275 тон за ціною 61 500,00 грн за 1 т. до 2 СП м. Подільськ визначено наступні складові ціни на паливо для в/ч НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ), зокрема: ціна палива - 57 000,00 грн; транспортні витрати - 4 470,13 грн.

За результатами зустрічної звірки розбіжність між витратами, зазначеним в калькуляції на ціну палива у розмірі 61 500,00 грн за 1 тону (в т.ч. ціна палива - 57 000,00 грн за 1 тону, транспортні витрати 4 470,13 грн за 1 тону, заробітна плата робітників - 15,60 грн за 1 т., податки на заробітну плату - 6,47 грн за 1 т. та адмінвитрати - 7,80 грн за 1 т. та підтвердженими витратами ТзОВ «МГК Рейл», а саме: за договором з ТзОВ «Мартін Трейд» ціною 60 561,59 грн за 1 т. ( в т.ч. вартість палива - 55 821,49 грн/1т., вартість транспортування 4 740,10 грн/1т., заробітна плата робітників - 15,60 грн за 1 т., податки на заробітну плату - 6,47 грн за 1 т. та адмінвитрати - 7,80 грн за 1т.).

Отже, різниця між витратами, зазначеними в калькуляції від 07.12.2022 №3, та наданими документами до зустрічної звірки, що підтверджують фактично понесені витрати ТзОВ «МГК Рейл» складає 1 269 230,38 грн (61 500 - 60 561,59 - 15,60 - 6,47 - 7,80 * 1 397= 1 269 230,38 грн).

Таким чином, на порушення пункту 8 Особливостей №1275, підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №335, ТзОВ «МГК Рейл» внаслідок включення до ціни товару витрат у сумі 1 269 230,38 грн, які не пов`язані з виготовленням товару, на підставі Договору №764 та відповідно до Акту приймання-передачі від 30.12.2022 б/н прийнято паливо товароодержувачем, за договірною ціною тони палива встановленої на підставі калькуляції, що призвело до завищення вартості поставленого товару на суму 1 269 230,38 грн, оплату якого здійснено в повному обсязі коштом державного бюджету за бюджетною програмою 1002030 за КЕКВ 2210, чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету на відповідну суму.

Крім того, відповідно до калькуляції собівартості дизельного палива ДП-3-Євро5-ВО (USLD 10 PPM) за підписом Генерального директора товариства О.В. Гаврушко від 07.12.2022 №6 на 900 тон ціною 58 000,00 грн за 1т. до Мукачеве прикз (склад м. Ужгород), наданої до зустрічної звірки у т.ч. включено транспортні затрати на суму 970,13 грн (з розрахунку на 1 тону палива), тобто на 900 тон палива на загальну суму 873 117,00 грн.

Таким чином, на порушення пункту 8 Особливостей №1275, підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №335, ТзОВ «МГК Рейл» внаслідок включення до ціни товару витрат у сумі 873 117,00 грн, які не пов`язані з виготовленням товару, на підставі договору №764 та відповідно до акту приймання-передачі на зберігання від 30.12.2022 б/н прийнято паливо товароодержувачем, за договірною ціною тони палива встановленої на підставі калькуляції, що призвело до завищення вартості поставленого товару на суму 873 117,00 грн, оплату якого здійснено в повному обсязі коштом державного бюджету за бюджетною програмою 1002030 за КЕКВ 2210, чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету на відповідну суму.

13.09.2023 за наслідками проведеної ревізії Державною аудиторською службою України надіслано на адресу позивача лист, в якому містились вимоги про вжиття заходів щодо усунення фінансових порушень на суму 2 184 678,86 грн шляхом проведення претензійно-позовної роботи зі стягнення коштів за договорами чи обравши інший спосіб реалізації права на відшкодування збитків (а.с. 38-41)

03.11.2023 позивач звернувся до відповідача із претензією за вих. №14/15051-23-Вих. (а.с. 42-43), в якій просив повернути завищену вартість у сумі 2 142 347,38 грн за Договором №764-22 (ЦЗ) від 09.12.2022.

13.12.2023 відповідач надіслав на адресу позивача лист за вих. №13-12/23 (а.с. 108-110), в якому відмовив у поверненні грошових коштів у розмірі 2 142 347,38 грн, заявивши про зустрічні вимоги.

10.01.2024 позивач надіслав на адресу відповідача відповідь за вих. №10/184-24-Вих. (а.с. 45-47) на лист відповідача, в якому повторно просив повернути завищену вартість в сумі 2 142 347,38 грн за договором №764-22 (ЦЗ) від 09.12.2022.

Спір виник через те, що відповідачем було безпідставно включено до ціни товару витрати на спірну суму, які не пов`язані з виготовленням товару на підставі Договору, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача 2 142 347,38 грн - сума завищеної вартості товару.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України.

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 185 ГК України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами 4, 5 статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначено Законом України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII (далі по тексту - Закон).

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частиною 5 статті 41 Закону передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії; 3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку; 6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; 8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 ГК України).

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (частини 1, 3 вказаної норми).

Згідно із статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

У постанові від 18.10.2018 у справі №917/1064/17 Верховний Суд зауважив, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16 акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Таким чином, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами. Даний акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу (постанови Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 06.07.2018 у справі №904/7287/17, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17 та від 13.02.2018 у справі №910/12793/17).

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, наданий позивачем акт Державної аудиторської служби України №000800-21/9 від 10.08.2023 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 не може слугувати доказом на підтвердження позовних вимог про стягнення суми завищеної вартості у розмірі 2 142 347,38 грн.

Доводи позивача про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою положення пункту 50 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 та частини 2 статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», та правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 23.02.2016 у справі №818/1857/14, постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №820/339/17, від 28.03.2019 у справі №813/1745/17, від 21.08.2019 у справі №826/9924/18, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до пункту 50 вказаного Порядку за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Згідно із частиною 2 статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

За результатами перевірки встановлено порушення абзацу другого пункту 8 Особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії воєнного стану, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 №1275 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правого режиму воєнного стану», підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2023 №335 «Про деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану», внаслідок включення виконавцями договорів від 09.12.2022 №764-22, від 20.12.2022 №821-22, від 26.12.2022 №880-22 до ціни товару витрат на суму 2 184 678,86 грн, які не пов`язані з виготовленням, на підставі укладених договорів, актів приймання-передачі, видаткових накладних в/ч 1498 прийнято товари за договірною ціною, встановленою на підставі калькуляції, що призвело до завищення вартості поставлених товарів, оплату яких здійснено в повному обсязі коштами державного бюджету за бюджетною програмою 1002030, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) державному бюджет на відповідну суму. Зобов`язано позивача вжити заходів щодо усунення фінансових порушень на суму 2 184 678,86 грн шляхом проведення претензійно-правової роботи зі стягнення коштів за договорами чи обрати інший спосіб реалізації права на відшкодування збитків.

Позивачем не вчинено заходів зі зміни ціни Договору в бік зменшення на підставі Акта Державної аудиторської служби України №000800-21/9 від 10.08.2023 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2022, не надано доказів неправильності та неправомірності визнання ціни товару, узгодженої сторонами Договору на підставі калькуляції собівартості дизельного палива, визначеної відповідачем із зазначенням про включення до ціни товару витрат, не пов`язаних з виготовленням товару, тоді як позивачем не доведено суду придбання у відповідача товару, виготовленого саме відповідачем. З Акта ревізії Державної аудиторської служби України №000800-21/9 від 10.08.2023 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2022 вбачається, що відповідач за Договором, укладеним із позивачем, поставляв товар, придбаний у ТОВ «Мартін Трейд» та у ТОВ «Діксойл», що не суперечить договірним умовам та вимогам діючого законодавства. Договірними умовами не було визначено про поставку позивачу товару, виготовленого відповідачем.

Як зазначено вище, з посиланням на правові висновки Верховного Суду, які в силу частини 4 статті 236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, викладені в Акт ревізії висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору.

Позивач в апеляційній скарзі послався на положення статей 1212, 1213 ЦК України, тоді як під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач не обґрунтовував позовні вимоги з посиланням на вказані норми, а в силу частини 5 статті 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Посилання позивача на те, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення твердження відповідача про належне виконання умов Договору, оскільки на розгляді Північного апеляційного господарського суду перебуває справа №910/6145/23 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МГК РЕЙЛ» про стягнення 18 101 529,91 грн штрафних санкцій за порушення зобов`язання за Договором, з яких: 940 446 грн подвійної облікової ставки Національного банку України (відповідно до пункту 7.8 Договору); 422 456,21 грн втрат від інфляції; 56 426,76 грн 3% річних (відповідно до пункту 7.8 Договору); 5 975 529,14 грн пені 0,1% річних (згідно з пунктом 7.2 Договору) та 10 706 671,50 грн штрафу, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки суд першої інстанції у спірному рішення констатував факт виконання умов Договору обома сторонам, що також встановлено судами під час розгляду справи №910/6145/23. Обставини щодо належного/неналежного виконання умов Договору відповідачем судом першої інстанції під час розгляду даної справи не встановлювались, оскільки такі обставини не входять до предмета доказування у справі №910/2274/24. Натомість обставини щодо належного/неналежного виконання відповідачем умов Договору в частині своєчасної поставки товару є предметом розгляду у справі №910/6145/23.

Також не знайшли свого відображення доводи позивача про необґрунтовану відмову суду першої інстанції про залучення Державної аудиторської служби України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, оскільки відповідно до частини 1 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Частиною 4 статті 50 ГПК України визначено, що про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Існування статусу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в господарському процесі покликане забезпечити саме дотримання права на справедливий суд тих осіб, які не є позивачем чи відповідачем, однак рішення суду може вплинути на їх права чи обов`язки.

Отже, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов`язки щодо однієї зі сторін.

Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.

Водночас положення частини 4 статті 50 ГПК України визначають обов`язок суду зазначити обставин, на які саме права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду (постанова Верховного Суду від 30.05.2024 у справі №912/3032/19).

Отже, на переконання суду апеляційної інстанції рішення у даній справі не спливає на права чи обов`язки Державної аудиторської служби України.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 у справі №910/2274/24 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Згідно із статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).

Керуючись статями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 у справі №910/2274/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 у справі №910/2274/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за апеляційний перегляд покласти на ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).

4. Матеріали справи №910/2274/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 24.07.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова