Рішення
від 23.04.2024 по справі 915/1393/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року Справа № 915/1393/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Артьомові І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Керівника Вознесенської окружної прокуратури, пров. Костенка, 2, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500 (код ЄДРПОУ 029100500)

електронна пошта: voznes@myk.gp.gov.ua

в інтересах держави в особі Веселинівської селищної ради, вул. Мозолевського, 14, смт Веселинове, Вознесенський район, Миколаївська область, 57001 (код ЄДРПОУ 04376044)

електронна пошта: vesselrada@ukr.net

електронна пошта: dron350@gmail.com

до відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 (код ЄДРПОУ 39825404)

електронна пошта: mykolaiv@lang.gov.ua

ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 )

ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 )

ОСОБА_4 , АДРЕСА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 )

ОСОБА_5 , АДРЕСА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 )

про витребування земельної ділянки

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Бескровна І.І.

від позивача: не з`явились

від відповідача: адвокат Данилюк Н.В.

треті особи / представники третіх осіб: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернувся Керівник Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Веселинівської селищної ради до відповідача ОСОБА_1 з позовною заявою, в якій просить суд витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особi Веселинiвськоi селищної ради земельну дiлянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0613 площею 26,7737 га для ведення фермерського господарства, що розташована в межах територiї Веселинiвської селищної ради Вознесенського району Миколаївської областi.

Стягнути з вiдповiдача на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збiр за подачу позову.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.09.2023 задоволено заяву керівника Вознесенської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх. № 11792/23 від 08.09.2023). Вжито заходи забезпечення позову у справі № 915/1393/23.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 16.10.2023. Залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють позовних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2023 відкладено підготовче засідання по справі на 30.10.2023.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.10.2023 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання по справі на 27.11.2023.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.11.2023 відкладено підготовче засідання по справі на 13.12.2023.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області 13.12.2023 закрито підготовче провадження у справі та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 16.01.2024.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2024 відкладено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 01.02.2024.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.02.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 07.03.2024.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.03.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 26.03.2024.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.03.2024 відкладено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 23.04.2024.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 5.02.2024 № 49/2024 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Позивач та треті особи в судове засідання 23.04.2024 не з`явились, явку повноважних представників не забезпечили.

Ухвали суду по даній справі надсилались судом позивачу Веселинівській селищній раді, третім особам Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_4 до електронних кабінетів, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Ухвали суду по даній справі надсилались судом третім особам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 поштою.

Так, ухвали суду у даній справі, надіслані на адресу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 отримані останніми, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Ухвали суду у даній справі, надіслані на адресу ОСОБА_2 , повернуто на адресу суду поштовою установою із відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

В письмових поясненнях (вх. № 12169/23 від 18.09.2023) ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області просило суд розгляд справи здійснювати без участі представника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Клопотання про розгляд справи без участі представника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області судом задоволено (ч. 3 ст. 196 ГПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

В рішеннях від 28.10.1998 у справі "Осман проти Сполученого королівства" та від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

В рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

В суду відсутня інформація щодо зміни місцезнаходження третьої особи ОСОБА_2 , ухвали суду надсилались судом за адресою, зазначеною прокуратурою у позовній заяві.

Суд дійшов висновку про вжиття всіх необхідних та достатніх заходів з метою повідомлення всіх учасників процесу про розгляд справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та третіх осіб.

В судовому засіданні 23.04.2024 судом відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція прокуратури.

Підставою позову прокуратурою зазначено порушення вимог законодавства щодо порядку отримання у користування земель для ведення фермерського господарства.

Так, наказом Головного управління Держгеокадастру в області вiд 09.04.2015 № 1902-сг затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 27,5 га ріллі (кадастровий номер 4821784200:02:000:0452) для ведення фермерського господарства в межах територiї Порiчанської сiльськоi ради Веселинiвського району.

На пiдставi вищевказаного наказу мiж ГУ Держгеокадастру в областi та ОСОБА_1 20.08.2015 укладено договiр оренди (далi - договiр) строком на 10 років, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.11.2015 зроблено запис за № 11932333 про реєстрацiю права оренди на вказану дiлянку за ОСОБА_1 .

Земельна дiлянка з кадастровим номером 4821784200:02:000:0452 площею 27,5 га на момент прийняття вказаних наказiв відносилась до земель державної власності сільськогосподарського призначення, розпорядження якими згiдно ст. 122 ЗК України, здiйснював центральний орган виконавчої влади з питань земельних pecypcів у галузi земельних вiдносин та його територiальнi органи.

В подальшому вказану земельну дiлянку передано до земель комунальної власності Веселинiвської селищної ради Вознесенського району Миколаївської областi та 28.02.2019 між Веселинівською селищною радою та ОСОБА_1 до договору оренди укладено додаткову угоду, згiдно якої орендодавця ГУ Держгеокадастру у Миколаївській областi змiнено на Веселинiвську селищну раду, а також змiнено строк дії договору та розмiр орендної плати.

Рішенням Веселинiвської селищної ради вiд 19.06.2019 № 10 надано згоду на надання земельної ділянки (кадастровий номер 4821784200:02:000:0452) площею 27,5 га рiллi для розширення меж фермерського господарства ОСОБА_1 , встановлено розмiр орендної плати у розмiрi 8% вiд нормативної грошової оцiнки земельної дiлянки та визначено строк дiї договору - 49 років.

Мiж Веселинiвською селищною радою та ОСОБА_1 25.06.2019 до договору укладено додаткову угоду, згiдно якої орендодавця ГУ Держгеокадастру у Миколаївській областi змінено на Веселинiвську селищну раду, внесено змiни до п. 2 договору оренди, згiдно яких надана земельна дiлянка може бути використана для розширення меж фермерського господарства "Горбатенко", а також змінено строк дії договору та розмiр орендної плати.

Рiшеннями Веселинiвської селищної ради вiл 12.09.2019 №№ 74-77 надано дозволи ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , як членам фермерського господарства "Горбатенко", на розроблення проектів землеустрою щодо вiдведення земельних дiлянок у власнiсть iз земель сiльськогосподарського призначення комунальної власностi, що перебуває в орендi ОСОБА_1 на пiдставi договору, для ведення фермерського господарства шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4821784200:02:000:0452.

04.03.2020 між Веселинiвською селищною радою та ОСОБА_1 пiдписано угоду про дострокове розiрвання договору, про що у Державному реєстрі речових прав 05.03.2020 зроблено вiдповiдний запис.

Рiшеннями Веселинiвської селищної ради вiд 26.05.2020 №№ 55-58 затверджено проект землеустрою та ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , надано у власнiсть земельнi дiлянки площами 6,7601 га (кадастровий номер 4821784200:02:000:0583), 6, 7607 га (кадастровий номер 4821784200:02:000:0582), 6,707 га (кадастровий номер 4821784200:02:000:0584), 6,5457 га (кадастровий номер 4821784200:02:0581) вiдповiдно, для ведення фермерського господарства в межах Веселинiвської селищної ради Веселинiвського (на цей час Вознесенського) району.

На пiдставi вказаних рiшень у Державному peєстpi речових прав на нерухоме майно 01.06.2020 зареєстровано право власності на вищевказанi дiлянки за вказаними громадянами, якi на початку липня 2020 року продали їх ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу, та останнім були об`єднанi в одну дiлянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0613 загальною площею 26, 7735 га, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.04.2021 вчинено запис № 56776235. Власником зазначеної земельної дiлянки на теперiшнiй час згiдно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є ОСОБА_1 .

Прокуратура зазначає, що надання ОСОБА_1 земельної дiлянки площею 27,5 га (кадастровий номер 4821784200:02:000:0452) в оренду для ведення фермерського господарства, подальше її розпаювання мiж членами фермерського господарства, продаж останнiми у власнiсть ОСОБА_1 , та послiдуюче її об`єднання останнім в одну земельну дiлянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0613 загальною площею 26,7735 га суперечать вимогам законодавства, у зв`язку з чим вказана земельна дiлянка пiдлягає витребуванню у власнiсть Веселинiвської об`єднаної територiальної громади.

На час прийняття ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області наказiв ОСОБА_1 був головою фермерського господарства ("Горбатенко"), зареєстрованого 19.11.1998 (код юридичної особи 30126370), що пiдтверджується витягом з ЄДРПОУ.

Прокуратура зазначає, що вже iснуюче фермерське господарство отримало в оренду земельну дiлянку без проведення земельних торгiв (ayкціону) шляхом надання в оренду додаткової земельної дiлянки для ведення фермерського господарства його засновнику, що суперечить положенням законодавства. З урахуванням вимог ст. 7, 12 Закону, ст. 116, 121, 123, 134 ЗК України громадянин має право на отримання земельної дiлянки державної власностi може використати один раз, додатково земельнi дiлянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. На час прийняття спiрних наказiв, ОСОБА_1 фактично скористався правом на отримання земельної дiлянки для ведення фермерського господарства поза конкурсною процедурою.

Так, вiдповiдно до розпорядження Веселинiвськоi районної державної адмiнiстрацiї вiд 03.07.2012 № 327-р ОСОБА_1 , як члену фермерського господарства "Горбатенко", передано у власнiсть земельну дiлянку загальною площею 5,8004 га (державний акт cepii ЯК № 981806 вiд l2.10.2012) для ведення фермерського господарства iз земель сiльськогосподарського призначення, що були ранiше наданi у постiйне користування для ведення селянського (фермерського) господарства в межах територiї Подiльськоi сiльської ради Веселинiвського району Миколаiвської областi. Таким чином, ОСОБА_1 на час звернення до ГУ Держземагенства в Миколаївській області (грудень 2014) iз вiдповiдною заявою про отримання спiрної земельної дiлянки для ведення фермерського господарства, вже був головою фермерського господарства "Горбатенко", мав у власностi земельну дiлянку та вiдповiдно займався фермерським господарством.

Враховуючи викладене, ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області в порушення вимог чинного законодавства, без додержання положень ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", надано в оренду ОСОБА_1 земельну дiлянку площею 27,5 га фактично для розширення вже iснуючого фермерського господарства "Горбатенко". Таким чином, накази ГУ Держземагенства (Держгеокадастру) в областi вiд 15.01.2015 № l77-сг, а також вiд 09.04.2015 № 1902-сг не вiдповiдають зазначеним вимогам законодавства та є незаконними. З огляду на зазначене, укладений договiр оренди земельної дiлянки вiд 20.08.2015, рiшення Веселинiвської селищної ради про надання земель у власнiсть членам фермерсього господарства, договори купiвлi-продажу земельних дiлянок ОСОБА_1 також суперечить вимогам законодавства (ст. 203, 215 ЦК України), оскiльки останнiй не мiг набути землю у користування для вказаних цiлей у позаконкурентному порядку.

Земельна дiлянка площею 27,5 га (кадастровий номер 4821784200:02:000:0452), яку не мав право отримувати в оренду ОСОБА_1 , була розпайована мiж членами ФГ "Горбатенко". Як наслiдок ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 не мали права на отримання у власнiсть земельних дiлянок. Договори купiвлi-продажу пiдлягають визнанню недiйсними, як похiднi вiд незаконних рiшень органiв виконавчої влади та мiсцевого самоврядування.

Прокуратура зазначає, що спiрнi земельнi дiлянки пiдлягають витребуванню у нинiшнього власника - ОСОБА_1 у власнiсть об`єднаної територiальної громади в особi Веселинiвської селищної ради.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 13, 19 Конституції України, ст. 16, 203, 215, 387 ЦК України, ст. 3, 32, 116, 121-124, 134 ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство", практикою ЄСПЛ та судовою практикою Верховного Суду.

У відповіді на відзив (вх. № 15284/23 від 17.11.2023), запереченнях на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду та закриття провадження у справі (вх. № 16057/23 від 06.12.2023 та вх. № 1317/24 від 31.01.2024); поясненнях (вх. № 1155/24 від 29.01.2024) прокуратура зазначила наступне:

- при пред`явленні даного позову прокурором дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо підтвердження наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Веселинівської селищиної ради у спірних правовідносинах. Зокрема, саме бездіяльність Веселинівської селищної ради упродовж тривалого часу при наявності порушення інтересів держави щодо неправомірного позаконкурсного порядку отримання земель для ведення фермерського господарства, відповідно наступні незаконні дії щодо розпаювання земель фермерського господарства, їх продаж відповідачу та об`єднання земель стали підставою для звернення прокурора до суду. Висловлена Веселинівською селищною радою позиція про відсутність підстав для представництва про яку зазначає відповідач, є помилковою та не тільки не позбавляє права прокурора звертатися з відповідним позовом до суду, а зважаючи на встановлені порушення земельного законодавства, які призвели до незаконного виведення із власності держави спірної земельної ділянки, є його обов`язком;

- враховуючи, що прокурором ставиться питання про витребування спірної земельної ділянки, яка в розумінні ст. 79-1 ЗК України, сформована в квітні 2021 року як об`єкт цивільних прав строки позовної давності мають за даною позовною вимогою рахуватися саме з квітня 2021 року. Отже, звернення прокурора у вересні 2023 з позовом до суду про витребування спірної земельної ділянки, сформованої 08.04.2021 як об`єкт цивільних прав та зареєстрованої 12.04.2021 на праві приватної власності в Державному реєстрі речових прав за відповідачем, відбулося в межах строків загальної позовної давності. Крім того, позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин, а тому прокурором строки за жодних обставин не пропущені;

- в позовній заяві прокуратурою зазначено про незаконність приватизації третіми особами земельної ділянки фермерського господарства в силу незаконного її отримання ОСОБА_1 під розширення вже існуючого господарства в позаконкурсному порядку;

- земельну ділянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0452 відповідач отримав з порушенням вимог земельного законодавства, що виключає можливість отримання її (сформованих за її рахунок земельних ділянок) у власність як ОСОБА_1 , так і іншими членами фермерського господарства «Горбатенко», яким ця земельна ділянка взагалі не надавалась у користування.

2.2. Правова позиція позивача.

В клопотанні (вх. № 15439/23 від 22.11.2023) позивач зазначає, що Веселинівська селищна рада позовні вимоги керівника Вознесенської окружної прокуратури не підтримує в повному обсязі з огляду на наступне.

Згідно з ст. 188 ЗК України ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 звернулись з клопотанням до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (Веселинівської селищної ради) з метою отримання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, а саме Веселинівська селищна рада відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглянула клопотання у місячний строк і дала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Підстави у наданні мотивованих відмов були відсутні, оскільки підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і технікоекономічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративнотериторіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , скориставшись своїм законним правом після затвердження проектів землеустрою та реєстрації права власності стали законними набувачами земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Веселинівська селищна рада вважає, що подання позову керівником Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Веселинівської селищної ради суперечить інтересам об`єднаної територіальної громади оскільки: по-перше, в період з 2015 року та по теперішній час земельна ділянка 27,5 га використовується з дотриманням вимог законодавства (використовується за цільовим призначенням, додержуються вимоги законодавства про охорону довкілля, своєчасно сплачується земельний податок і т.д.); по-друге, під час дії воєнного стану в Україні формування земельних ділянок у межах безоплатної приватизації, а саме визначення їх площі, меж та реєстрація в державному земельному кадастрі, забороняється згідно із чинним законодавством ( пп.5 п.27 розділу Х Земельного кодексу України) та призведе до того, що при витребуванні спірних земельних ділянок у нинішнього власника призведе до втрат по сплаті земельного податку та неналежного наповнення місцевого бюджету в такий важкий для країни час.

Правова позиція позивача обґрунтована приписами ст. 14, 19 Конституції України, ст. 12, 116, 121, 188 ЗК України.

2.3. Правова позиція відповідача ОСОБА_1 .

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 14916/23 від 10.11.2023) просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав:

- відповідач зазначає, що прокурором неналежним чином мотивовано необхідність пред`явлення позову саме прокуратурою, прокурор не аргументував наявність порушення інтересів держави або органу місцевого самоврядування. В даному випадку прокурор, посилаючись на відмову Веселинівської селищної ради від пред`явлення позову, лише повідомив за декілька днів до пред`явлення позову (що є обов`язковою умовою) саму селищну раду про пред`явлення позову. В той же час в матеріалах справи, що розглядалась Вознесенським міськрайсудом, є лист Веселинівської ОТГ, в якому зазначено, що заявлення такого позову суперечить інтересам ОТГ. Відповідач вважає, що прокурором неналежним чином мотивовано необхідність пред`явлення цього позову саме прокуратурою;

- відповідач зазначає, що в спірному випадку мова не йде про застосування позовної давності, то питання чи є дійсними чи недійсними правочини, за якими відповідачем придбано земельні ділянки (ст. 215 ЦК України) або визнання правочинів нікчемними (ст. 228 ЦК України), має суттєве значення для розгляду позовної заяви, до того ж у липні 2023 закінчився строк позовної давності для прийняття рішення по договорах купівлі-продажу земельних ділянок. В позові прокуратура ставить питання про витребування земельної ділянки, не ставлячи питання про незаконність укладених договорів купівлі-продажу земельних ділянок та повернення сторін до попереднього стану (якщо мова йде про віндикаційний позов), взагалі не розглядається питання про добросовісність набувачів земельних ділянок тощо.

Якщо мова йде про неправомірність, на думку прокурора, дій відповідача, то незрозуміло в чому має місце неправомірність дій третіх осіб, які отримали земельні ділянки та в подальшому їх продали.

Правова позиція відповідача обґрунтована ст. 215, 228 ЦК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", рішенням Конституційного суду № 4-р(ІІ)/2019 від 05.06.2019 та судовою практикою Верховного Суду.

27.11.2023 на адресу Господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду (вх. № 15641/23 від 27.11.2023), мотивоване відмовою Веселинівською ОТГ від підтримання позовних вимог, відсутність обґрунтованої мотивації з боку прокуратури про необхідність заявлення позову саме при таких умовах, відсутність обгрунтованої мотивації порушення інтересів держави саме в даному випадку.

В підготовчому засіданні 13.12.2023 судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача (вх. № 15641/23 від 27.11.2023) про залишення позову без розгляду, оскільки прокуратурою підтверджено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 4-5 ст. 233 ГПК України, ч. 10 ст. 240 ГПК України в підготовчому засіданні 13.12.2023 судом оголошено висновок (результат розгляду клопотання) із посиланням на норми права та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку, що зафіксовано в протоколі судового засідання від 13.12.2023.

29.01.2024 на адресу Господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі (вх. № 1146/24 від 29.01.2024), мотивоване тим, що із тих же підстав, що заявлено у даній справі та до тих же відповідачів, позовна заява знаходилась на розгляді Вознесенського міськрайсуду (справа № 472/307/21).

Крім того, позовні вимоги, заявлені прокурором (справи № 915/1265/19 та № 915/216/19) за клопотанням прокуратури залишені без розгляду ухвалами Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2019.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.02.2024 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі. Мотиви прийняття відповідного рішення зазначено в ухвалі суду.

2.4. Правова позиція третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

В письмових поясненнях (вх. № 12169/23 від 18.09.2023) ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області зазначило наступне:

- щодо питання законності спірних наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, то третя особа зазначає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 15.01.2015 № 177-сг та наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 09.04.2015 № 1902-сг не суперечать жодному акту законодавства, та є такими, які видані у відповідності до вимог ст. 15-1, 117, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України та у межах повноважень, визначених Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 № 14.

За своїм змістом і ст. 123 ЗК України, і ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» є нормами із конкретно визначеними адресатами. Відповідач ОСОБА_1 , ознайомившись із даними Публічної кадастрової карти України, шляхом звернення із відповідною заявою до ГУ Держкомземагенства у Миколаївській області, самостійно ініціював гарантований законодавством процес реалізації свого права. Станом на 23.12.2014 - дати подання до Головного управління заяви ОСОБА_1 , у чинному законодавстві не існувало умов заборони або схиляння заінтересованої особи, за яких вона зобов`язана була обирати уповноважених органів до яких мала звертатися із заявою: тобто подавати або згідно ст. 123 ЗК України, але не обирати при цьому ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», і навпаки.

Прокурором залишено без уваги той факт, що ЗК України передбачено можливість отримання земельних ділянок громадянином безоплатно у власність один раз по кожному виду використання. Головне управління просить суд врахувати, що законодавчо визначене для особи право власності на землю і право користування земельною ділянкою реалізовуються незалежно одне від одного, адже їх змістове наповнення є різним. Тобто, ОСОБА_1 ініціював два самостійних законодавчо визначених процеси за результатами яких він отримав дві земельні ділянки: 1) у власність земельну ділянку площею, 5, 8008 га для ведення фермерського господарства на підставі розпорядження Веселинівської районної державної адміністрації від 03.07.2012 № 327-р., що повністю відповідає вимогам ст. 116 та ст. 121 ЗК України, ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство»; 2) у користування земельну ділянку площею 27,5 га для ведення фермерського господарства на підставі Наказу Головного управління «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 09.04.2015 № 1902-сг, що повністю відповідає ст. 123 ЗК України.

- щодо доцільності застосування правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц у спірних правовідносинах, то третя особа зазначає, що Головне управління на момент прийняття вищевказаних наказів не знало і не могло знати про саме такий спосіб співставлення між собою ст. 123 ЗК України і ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство». Більше того, Головне управління вважає, що Верховним Судом України свого часу у постанові від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15 було сформовано хибну позицію, яка в подальшому була продубльована і в інших його постановах. На думку третьої особи, Закон України «Про фермерське господарство» в частині ст. 7 суперечив положенням ст. 123 ЗК України.

Головне управління не погоджується з тим, що положення ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» мають статус спеціальних саме для Головного управління. Вони такими не є в силу того, що вони не визнають головне управління як суб`єкта на якого вона поширюється. Таким, чином висновки Верховного Суду України щодо спеціальності положень ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» по відношенню до положень ст. 123 ЗК України виключно для таких суб`єктів правовідносин як 1) районної державної адміністрації; 2) місцеві ради.

Прокурором не враховано, що із заявою в порядку ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» може звернутися не лише особа, яка отримує земельну ділянку для ведення фермерського господарства вперше, але і вже діюче фермерське господарство, яке планує розширити площу свого землекористування за рахунок реалізації права на оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Відтак обсяг інформації, яка має бути зазначена у заяві однозначно буде різнитися залежно від того, хто із можливих заявників її подаватиме. Вимога щодо зазначення «кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність» адресується законодавцем виключно лише для діючого фермерського господарства.

Ні на момент формування правової позиції Верховним Судом України, ні станом на теперішній час не існує жодної матеріальної норми права зобов`язального характеру, яка б визначала алгоритм перевірки Головним управлінням інформації, зазначеної в заяві, яку подає особа, яка отримує земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Правова позиція третьої особи обґрунтована приписами ст. 8, 19, 34, 57, 94 Конституції України, ст. 15-1, 117, 121, 123, 134 ЗК України, 42, 161, 168 ГПК України.

2.5. Правова позиція третьої особи ОСОБА_4 .

В письмових поясненнях (вх № 15144/23 від 15.11.2023) третя особа ОСОБА_4 зазначила наступне:

- як ОСОБА_4 , так і інші треті особи є добросовісними набувачами землі у справі, відтак, повинні мати статус відповідачів у справі;

- та обставина, що отриману третьою особою ОСОБА_4 земельну ділянку було в подальшому продано, не свідчить, що ОСОБА_4 не збиралась займатися обробітком землі та не підтверджує недійсність договору купівлі-продажу. Після отримання ОСОБА_4 земельної ділянки, земельна ділянка була продана, у зв`язку зі зміною сімейних обставин.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.11.2023 судом роз`яснено підстави та порядок залучення до участі у справі відповідачів.

2.6. Правова позиція третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 .

Треті особи не скористались наданим ст. 166 ГПК України правом на подання пояснень щодо позову або відзиву.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

3.1. Обставини справи щодо створення ФГ «Горбатенко».

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею, виданому гр. ОСОБА_12 , в смт. Веселинове на підставі розпорядження Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області від 08.04.1996 йому надано у постійне користування земельну ділянку площею 46 га в межах території Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області для ведення селянського (фермерського) господарства.

Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 424.

19.11.1998 проведено державну реєстрацію ФГ «Горбатенко» (код ЄДРПОУ 30126370), що підтверджується витягом з ЄДРЮОФОПГФ.

Рішенням загальних зборів членів ФГ "Горбатенко", оформленим протоколом № 1 від 14.10.2009, прийнято в члени господарства наступних громадян України: ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 .

Головою ФГ «Горбатенко» обрано ОСОБА_1 .

Додатком до розпорядження є список громадян, яким передаються земельні ділянки у власність для ведення фермерського господарства із земель, що раніше надані у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, а саме: ОСОБА_15 (земельна ділянка площею 6, 7205 га), ОСОБА_12 (земельна ділянка площею 6, 6650 га), ОСОБА_13 (земельна ділянка площею 6, 0575 га), ОСОБА_1 (земельна ділянка площею 5, 8004 га), ОСОБА_16 (земельна ділянка площею 6, 6045 га), ОСОБА_14 (земельна ділянка площею 6, 7342 га). Всього площа землі 38, 5821 га.

Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 118/108-18 від 22.05.2018, наданої на запит прокуратури, у гр. ОСОБА_1 перебуває у власності земельна ділянка площею 5,8004 га для ведення фермерського господарства згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №1981806 від 24.11.2012, що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №482178341001003 та виданий Веселинівською райдержадміністрацією Миколаївської області в межах території Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

Крім того, повідомлено, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області припинення договорів оренди, у зв`язку з вилученням, придбанням орендарем у власність земельних ділянок, передачі у власність членам фермерського господарства, відчуження для суспільних потреб у ОСОБА_1 станом на 01.01.2013 не здійснювалось.

Копія державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №1981806 від 24.11.2012 наявна в матеріалах справи.

Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Миколаївській області № 3460/5/14-29-58 від 12.04.2021 громадянин ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) є засновником ФГ "Горбатенко" (код ЄДРПОУ 30126370) та є членом ФГ "Пролісок" (код ЄДРПОУ 20890881).

Рішенням загальних зборів членів ФГ "Горбатенко", оформленим протоколом № 1 від 12.01.2018, затверджено нову редакцію Статуту Фермерського господарства "Горбатенко".

Відповідно до п. 1.1 Статуту Седянське господарство «Горбатенко» діє у відповідності до Закону України «Про фермерське господарство», Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та інших законодавчих актів.

Відповідно до п. 1.2 Статуту визначено, що засновником господарства є ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1.4 Статуту членами господарства є: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_17 .

Відповідно до п. 5.1. Статут до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) членами господарства та самим господарством - у власність, а також у постійне користування та в оренду.

Відповідно до відомостей з ЄДРЮОФОПГФ засновниками Фермерського господарства "Горбатенко" (код ЄДРПОУ 30126370) є: ОСОБА_1 , ОСОБА_17 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 .

Керівник - ОСОБА_1 .

3.2. Обставини справи щодо надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства.

23.12.2014 ОСОБА_1 звернувся до Головного Управління Держземагенства у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 27,5 га ріллі за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, яка знаходиться на території Порічанської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області із земель державної власності.

В заяві зазначено, що до заяви додано: 1) копію паспорта, ідентифікаційний код; 2) графічний матеріал бажаного місця розташування земельної ділянки; 3) документи про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Відповідно до інформації Порічанської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області від 19.12.2014 № 395 Порічанська сільська рада не заперечує щодо надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки площею 27,5 га із земель запасу в межах території Порічанської сільської ради.

Відповідно до інформації ГУ Держземагенства у Миколаївській області від 15.01.2015 земельна ділянка, яка передбачена для передачі в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства площею 27,5 га відноситься до земель державної власності сільськогосподарського призначення (рілля) та перебуває у землях запасу (землі не надані у власність чи постійне користування) по Порічанській сільській раді.

15.01.2015 наказом ГУ Держземагенства у Миколаївській області № 177-сг від 15.01.2015 громадянинові України ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 27,5 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Порічанської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, а також надано дозвіл на розроблення технічної документації з нормативної грошової оцінки вищезазначеної земельної ділянки.

09.04.2015 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою від 27.03.2025 наказом ГУ Держземагентства у Миколаївській області № 2902-сг від 09.04.2015 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та надано громадянину України ОСОБА_1 на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 27,5 га ріллі з кадастровим номером 4821784200:02:000:0452 для ведення фермерського господарства (код КВЦПЗ 01.02) із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Порічанської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

20.08.2015 між ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області (орендодавець) та громадянином України ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі б/н від 20.08.2015 за строком дії на 10 років, відповідно до умов якого орендодавець надав на підставі наказу Головного управління Держземагентства ) Миколаївській області від 09.04.2015 № 1902-сг, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державно власності, яка знаходиться на території Порічанської сільської ради Веселиніського району Миколаївської області (п. 1, 7 договору).

Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка в межах території Порічанської сільської ради Веселиніського району Миколаївської області загальною площею 27,5 га, у тому числі 27,5 га ріллі, для ведення фермерського господарства. Кадастровий номер земельної ділянки 4821784200:02:000:0452.

Відповідно до п. 13 договору земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Відповідно до п. 14 договору цільове призначення земельної ділянки - землі сільського господарського призначення.

Відповідно до інформаційної довідки № 155114387 від 05.02.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 155114387 від 05.02.2019) 03.11.2015 проведено державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4821784200:02:000:0452 загальною площею 27,5000 га ріллі для ведення фермерського господарства на підставі договору оренди землі б/н від 20.08.2015 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 769405248217).

Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 132/108-18 від 12.06.2018, наданої на запит прокуратури № (15-33) 1531 вих. 18 від 21.06.2018, земельна ділянка площею 27,5 га, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 на підставі договору оренди із ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 20.08.2015 належить до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення для ведення фермерського господарства, форма власності - державна. Відомості щодо припинення вищезазначеного договору оренди землі станом на 01.01.2013 у відділі відсутні.

Відповідно до інформації Очаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області № 358/10/14-15-131-109 від 17.07.2018, ФГ "Горбатенко" земельну ділянку розміром 27,5 га кадастровий номер 4821784200:02:000:0452, яка розташована на території Веселинівської ОТГ (Порічанський старостинський округ) включено в податкову декларацію з плати за землю та в податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи за 2015-2018 роки.

До інформації додано податкові декларації ФГ "Горбатенко за 2015-2018 роки.

3.3. Обставини справи щодо передачі земельної ділянки з державної у комунальну власність.

06.09.2016 рішенням Веселинівської селищної ради Веселиніського району Миколаївської області № 1 від 06.09.2016 «Про добровільне об`єднання територіальних громад» об`єднано Веселинівську територіальну громаду (Веселинівська селищна рада) у складі сіл: смт. Веселинове, с. Кременівка, с. Звенигородка; Зеленівській територіальній громаді (Зеленівська сільська рада) у складі сіл с. Зелене, с. Колосівка, с. Кутузівка, с. Улянове; Луб`янській територіальній громаді (Луб`янська сільська рада) у складі сіл: с. Луб`янка, с. Бузоварове, с. Іванівка, с. Калинівка, с. Нововоскресенка, с. Петрівка, с. Райдолина; Токарівській територіальній громаді (Токарівська селищна рада) смт. Токарівка, с. Михайлівка, с. Новопавлівка, с. Бондарівка, с. Виноградівка, с. Новомиколаївка, с.Воронівка; Порічанській територіальній громаді (Порічанська сільська рада) с. Поріччя, с. Градівка у Веселинівську об`єднану територіальну громаду з адміністративним центром в смт. Веселинове.

25.09.2018 наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 6517/0/14-18-Сг від 26.09.2018 передано територіальній громаді сіл в особі Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно переліку, загальною площею 4227,102 га, які розташовані в межах території Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області.

27.09.2018 між ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та Веселинівською селищною об`єднаною територіальною громадою підписано та скріплено печатками сторін Акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.09.2018. Відповідно до п. 12 додатку до акту (Перелік земельних ділянок, що передаються у комунальну власність) у комунальну власність передано, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0452 площею 27,500 га, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 д/о від 03.11.2015 терміном на 10 років, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 769405248217.

Відповідно до інформаційної довідки № 155114387 від 05.02.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 155114387 від 05.02.2019) 01.10.2018 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0452 загальною площею 27,5000 га ріллі для ведення фермерського господарства за Веселинівською об`єднаною територіальною громадою (комунальна форма власності) на підставі наказу ГК Держгеокадастру у Миколаївській області № 65170/14-18-СГ від 26.09.2018 та акту приймання-передачі від 27.09.2018.

3.4. Обставини справи щодо внесення змін до договору оренди.

28.02.2019 між ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено додаткову угоду б/н від 28.02.2019 до договору оренди земельної ділянки від 20.08.2015, пунктом 1 якої сторони погодили внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 20.08.2015 шляхом заміни орендодавця ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області на Веселинівську селищну раду.

Крім того, п. 4 додаткової угоди продовжено термін дії договору оренди земельної ділянки від 20.08.2015 року строком на 49 (сорок дев`ять) років.

Додаткову угоду підписано та скріплено підписами сторін.

19.06.2019 рішенням Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області прийнято рішення внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 20.08.2015 шляхом укладення відповідної додаткової угоди на наступних умовах, зокрема:

- зазначити у якості орендодавця у договорі Веселинівську селищну раду;

- надати згоду на надання земельної ділянки кадастровий номер 4821784200:02:000:0452, зазначеної в договорі, площею 27,5 га ріллі, що може бути використана для розширення меж фермерського господарства Горбатенко;

- визначити термін дії договору оренди землі 49 років з дати укладання договору оренди земельної ділянки, а саме з 20.08.2015 року.

25.06.2019 між Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 20.08.2015 на підставі рішення сесії Веселинської селищної ради від 19.06.2019 № 10, зокрема внесено наступні зміни:

- замінено орендодавця Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області на Веселинівську селищну раду (абз. 1 п. 1 додаткової угоди);

- погоджено, що в оренду передається земельна ділянка з кадастровим номером 4821784200:02:000:0452, площею 27,5 га ріллі, що може бути використана для розширення меж фермерського господарства Горбатенко. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 793168,07 грн. (п. 2 додаткової угоди п.2 договору);

- продовжено термін дії договору оренди земельної ділянки від 20.08.2015 строком на 49 (сорок дев`ять) років (п. 4 додаткової угоди).

3.5. Обставини справи щодо поділу земельної ділянки, надання у власність земельних ділянок членам фермерського господарства, розірвання договору оренди, подальшого відчуження земельних ділянок та їх об`єднання.

12.09.2019 Веселинівська селищна рада Веселинівського району Миколаївської області, керуючись приписами ст. 15-1, 22, 31, 32, 116, 118, 121, 122, 186-1 Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство", Положенням про Головне управління Держгеокадастру прийняла ряд рішень про надання членам ФГ «Горбатенко» дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, що перебуває в оренді громадянина України ОСОБА_1 , який є головою ФГ "Горбатенко" , на підставі договору оренди від 20.08.2015 між головою ФГ "Горбатенко" та ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, розташованої у межах Порічанської сільської ради (Веселинівська ОТГ) Веселинівського району, Миколаївської області із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4821784200:02:000:0452, а саме:

- рішенням № 74 від 12.09.2019 надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою - орієнтовний розмір земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) 7,26 умовних кадастрових га ріллі (вартістю 22 824, 39 грн.);

- рішенням № 75 від 12.09.2019 надано дозвіл ОСОБА_5 на розроблення проекту землеустрою - орієнтовний розмір земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) 7,26 умовних кадастрових га ріллі (вартістю 22 824, 39 грн.);

- рішенням № 76 від 12.09.2019 надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою - орієнтовний розмір земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) 7,26 умовних кадастрових га ріллі (вартістю 22 824, 39 грн.);

- рішенням № 77 від 12.09.2019 надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою - орієнтовний розмір земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) 7,26 умовних кадастрових га ріллі (вартістю 22 824, 39 грн.).

04.03.2020 між Веселинівською селищною радою (орендодавець) та громадянином України ОСОБА_1 укладено та підписано угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої орендодавець та орендар у зв`язку з добровільною згодою достроково розривають договір оренди земельної ділянки від 20.08.2015 зі змінами.

26.05.2020 Веселинівська селищна рада Веселинівського району Миколаївської області прийняла рід рішень про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та надання у власність вказаним фізичним особам земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель комунальної власності не наданих у власність чи користування в межах території Порічанської сільської ради (Веселинівська ОТГ) Веселинівського району, Миколаївської області, а саме:

- рішенням № 55 від 26.05.2020 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 6,7601 га (кадастровий номер земельної ділянки 4821784200:02:000:0583);

- рішенням № 56 від 26.05.2020 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 6,7607 га (кадастровий номер земельної ділянки 4821784200:02:000:0582);

- рішенням № 57 від 26.05.2020 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 6,7070 га (кадастровий номер земельної ділянки 4821784200:02:000:0584);

- рішенням № 58 від 26.05.2020 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 6,5457 га (кадастровий номер земельної ділянки 4821784200:02:000:0581).

Право власності на вищевказані земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме:

- право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0583, площею 6,7601 га зареєстровано 01.06.2020, номер відомостей про речове право 36760164, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2093892648217 (номер інформаційної довідки 345162357 від 04.09.2023);

- право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0582, площею 6,7607 га зареєстровано 01.06.2020, номер відомостей про речове право 36760726, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2093920448217 (номер інформаційної довідки 345154139 від 04.09.2023);

- право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0584, площею 6,7070 га зареєстровано 01.06.2020, номер відомостей про речове право 36759794, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2093871848217 (номер інформаційної довідки 345155632 від 04.09.2023);

- право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0581, площею 6,5457 га зареєстровано 01.06.2020, номер відомостей про речове право 36759296, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2093751648217 (номер інформаційної довідки 345163817 від 04.09.2023).

Відповідно інформації Веселинівської селищної ради Миколаївської області № 05-03/268 від 05.03.2021 підставою для поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4821784200:02:000:0452 були рішення Веселинівської селищної ради про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, а саме № 74, № 75, № 76, № 77 від 12.09.2019. Також зазначено, що ділянка з кадастровим номером 4821784200:02:000:0580 не була передана в приватну власність, так як вона є залишком від розподілу земельної ділянки з кадастровим номером 4821784200:02:000:0452.

В подальшому вищевказані земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу були відчужені фізичними особами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 , ОСОБА_2 відповідачу ОСОБА_1 , що підтверджується наявними в матеріалах справи нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу, а саме:

- договором купівлі-продажу від 07.07.2020, укладеним між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), земельної ділянки площею 6.7607 га, кадастровий номер 4821784200:02:000:0582. Договір посвідчено приватним нотаріусом Веселинівського районного нотаріального округу Миколаївської області Євстратовою О.М. та зареєстровано в реєстрі за № 276;

- договором купівлі-продажу від 07.07.2020, укладеним між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), земельної ділянки площею 6.707 га, кадастровий номер 4821784200:02:000:0584. Договір посвідчено приватним нотаріусом Веселинівського районного нотаріального округу Миколаївської області Євстратовою О.М. та зареєстровано в реєстрі за № 277;

- договором купівлі-продажу від 10.07.2020, укладеним між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), земельної ділянки площею 6.7601 га, кадастровий номер 4821784200:02:000:0583. Договір посвідчено приватним нотаріусом Веселинівського районного нотаріального округу Миколаївської області Євстратовою О.М. та зареєстровано в реєстрі за № 289;

- договором купівлі-продажу від 10.07.2020, укладеним між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), земельної ділянки площею 6.5457 га, кадастровий номер 4821784200:02:000:0581. Договір посвідчено приватним нотаріусом Веселинівського районного нотаріального округу Миколаївської області Євстратовою О.М. та зареєстровано в реєстрі за № 291.

Згідно умов вищевказаних договорів купівлі-продажу земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту в межах території Порічанської сільської ради (Веселинівська ОТГ) Веселинівського району Миколаївської області, продавець сплатив за них грошові кошти, вказані в цих договорах. Цільове призначення земельних ділянок - для ведення фермерського господарства. Земельні ділянки відчужуються без зміни їх цільового призначення.

Право власності на вищевказані земельні ділянки за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме:

- право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0582, площею 6,7607 зареєстровано 07.07.2020, номер відомостей про речове право 37206293, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2093920448217 (номер інформаційної довідки 345154139 від 04.09.2023);

- право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0584, площею 6,7070 зареєстровано 07.07.2020, номер відомостей про речове право 37206361, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2093871848217 (номер інформаційної довідки 345155632 від 04.09.2023);

- право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0583, площею 6,7601 зареєстровано 10.07.2020, номер відомостей про речове право 37268930, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2093892648217 (номер інформаційної довідки 345162357 від 04.09.2023);

- право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0581, площею 6,5457 га зареєстровано 10.07.2020, номер відомостей про речове право 37269059, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2093751648217 (номер інформаційної довідки 345163817 від 04.09.2023).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речове право на вищевказані земельні ділянки погашено, відповідні розділи Реєстру щодо об`єктів нерухомого майна закрито 12.04.2021, у зв`язку з об`єднанням вищевказаних земельних ділянок з кадастровими номерами 4821784200:02:000:0582, 4821784200:02:000:0584, 4821784200:02:000:0583, 4821784200:02:000:0581.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 344683900 від 30.08.2023 земельна ділянка з кадастровим номером 4821784200:02:000:0613, площею 26,7735 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2338434348217) на праві власності належить ОСОБА_1 , право власності зареєстровано 12.04.2021 на підставі заяви власника про об`єднання земельних ділянок № 128 від 09.04.2021.

Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Миколаївській області № 4158/5/14-29-24-02-02 від 30.05.2023 ФГ "Горбатенко" (код ЄДРПОУ 30126370) за земельну ділянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0613 не звітує та не сплачує податки; земельна ділянка з кадастровим номером 4821784200:02:000:0613 площею 26,7735 га обліковується за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 12.04.2021. Нарахування та сплата податків за земельну ділянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0613 здійснювалось відповідно до вимог чинного законодавства та в повному обсязі.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

4.1. Щодо суті спору.

4.1.1. Правове регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

4.1.2. Правове регулювання прийняття органами державної влади та органами місцевого самоврядування рішень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).

4.1.3. Повноваження щодо розпорядження земельними ділянками.

Відповідно до ст. 80 ЗК України (тут і далі в редакції від 06.09.2014, яка діяла на час укладення договору оренди землі) суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

4.1.4. Порядок надання / передачі земельних ділянок у власність або користування.

Відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 116 ЗК України (тут і далі - в редакції від 06.09.2014) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до абз. 1, 16 ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 ЗК України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

Відповідно до п.п. «а» ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» (тут і далі в редакції від 06.11.2014) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фермерське господарство» відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фермерське господарство» членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною

організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

З аналізу приписів ст. 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (постанова ВП ВС від 23.06.2020 № 922/989/18).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації викладена також в постановах ВП ВС від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18.

З моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна (постанова ВП ВС від 23.06.2020 № 922/989/18).

Але після отримання зазначених земельних ділянок у користування ОСОБА_3 нового фермерського господарства так і не створив, а передав їх в суборенду вже діючому СФГ «Дельта» (яке зареєстроване ним ще в 1999 році), що свідчить про недобросовісність його дій при отриманні спірних земельних ділянок з метою уникнення процедури земельних торгів та розширення площ земельних ділянок, які використовуються СФГ «Дельта», а не для створення нового фермерського господарства, яке він так і не створив (постанова ВП ВС від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18).

Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах (постанова ВП ВС від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18).

В постанові від 05.10.2022 № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених ст. 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений ст. 7 Закону № 973-IV як спеціального щодо до ст. 123 ЗК України.

За змістом ст. 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Відповідно до ст. 31 ЗК України (тут і далі в редакції від 09.08.2019) землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Аналогічна норма викладена у ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Відповідно до ст. 32 ЗК України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції від 15.08.2018) надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство» члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах (постанова ВП ВС від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц).

Член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у розмірі земельної частки (паю). Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства (постанова ВП ВС від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

4.1.5. Щодо витребування земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку ст. 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі ст. 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (ч. 1 ст. 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Інакше кажучи, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64)).

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п. «б» ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою (постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). У разі, якщо володілець такого майна недобросовісний, суд витребовує це майно на користь власника у всіх випадках (постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17).

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)).

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність наказів ГУ Держгеокадастру без заявлення вимог про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення, за умови їх невідповідності закону, не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібні висновки також викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19.

Вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40),).

Звернення особи до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки за відсутності для цього визначених законом перешкод. Наявність останніх має унеможливлювати реалізацію відповідного інтересу. Крім того, пропозиція нерозумних умов, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін (постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначено, що вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування ст. 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови: від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови: від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини, контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19, провадження № 61-10361св22).

4.2. Щодо позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).

Відповідно до ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; постанову ВП ВС від 28.11.2018 по справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17; від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункти 39, 60), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 103) і № 372/1036/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 65)).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

4.3. Щодо права на мирне володіння майном.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на наведене, положення ст. 83, 84, 122 ЗК України, ст. 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

4.4. Щодо підстав для представництва прокуратурою інтересів держави.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова ВП ВС від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).

Відповідно до ст. 1 та ч. 2 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі. Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами (постанова КГС ВС від 21.09.2022 у справі № 925/632/19).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Як вказано вище, відповідно до державного акту на право постійного користування землею, виданому гр. ОСОБА_12 , в смт. Веселинове на підставі розпорядження Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області від 08.04.1996 йому надано у постійне користування земельну ділянку площею 46 га в межах території Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області для ведення селянського (фермерського) господарства.

19.11.1998 проведено державну реєстрацію ФГ «Горбатенко» (код ЄДРПОУ 30126370).

Отже, після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації останнім засновано ФГ «Горбатенко», яке зареєстроване як юридична особа. Тобто, у правовідносинах користування вищевказаною земельною ділянкою з дня державної реєстрації ФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача.

18.07.2012 розпорядженням Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області № 327-р від 18.07.2012 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок голові та членам ФГ «Горбатенко» у власність для ведення фермерського господарства із земель, що раніше надані у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, а саме: ОСОБА_15 (земельна ділянка площею 6, 7205 га), ОСОБА_12 (земельна ділянка площею 6, 6650 га), ОСОБА_13 (земельна ділянка площею 6, 0575 га), ОСОБА_1 (земельна ділянка площею 5, 8004 га), ОСОБА_16 (земельна ділянка площею 6, 6045 га), ОСОБА_14 (земельна ділянка площею 6, 7342 га).

Так, на підставі вищевказаного розпорядження гр. ОСОБА_1 , як члену фермерського господарства, передано у власнiсть земельну дiлянку загальною площею 5,8004 га (державний акт cepii ЯК N 981806 вiд 12.10.2012) для ведення фермерського господарства.

Отже, відповідно до положень ст. 31, 32 ЗК України (в редакції від 06.05.2012), ст. 7, 13 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції від 17.07.2011) члени ФГ «Горбатенко» реалізували своє право на безоплатне отримання у приватну власність наданих їм у користування земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

В подальшому в 2015 Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області надано в оренду гр. ОСОБА_1 земельну дiлянку площею 27,5 га (кадастровий номер 4821784200:02:000:0452) для ведення фермерського господарства.

Системний аналіз ст. 116, 121, 134 ЗК України, ст. 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» дозволяє дійти висновку, що надання громадянину земельної дiлянки для ведення фермерського господарства здiйснюється без проведення земельних торгiв (аукцiону) у випадку, коли земельна дiлянка надається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством, саме для створення цього господарства як юридичної особи та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже iснуючого фермерського господарства.

При цьому, право на отримання земельної дiлянки державної власностi громадянин може використати один раз, додатково земельнi дiлянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Як вбачається з матеріалів справи після отримання зазначеної земельної ділянки у користування гр. ОСОБА_1 нового фермерського господарства не створив, що свідчить про недобросовісність його дій при отриманні спірної земельної ділянки з метою уникнення процедури земельних торгів та розширення площ земельних ділянок, які використовуються ФГ «Горбатенко», а не для створення нового фермерського господарства.

Таким чином, існуюче на час прийняття наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ФГ «Горбатенко» отримало в оренду земельну дiлянку без проведення земельних торгiв (ayкціону) шляхом надання в оренду додаткової земельної дiлянки для ведення фермерського господарства його засновнику, що суперечить вищевказаним положенням законодавства (ст. 116, 121, 134 ЗК України, ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство»).

Відповідач ОСОБА_1 на час звернення до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (грудень 2014) iз вiдповiдною заявою про отримання спiрної земельної дiлянки для ведення фермерського господарства вже був головою фермерського господарства, мав у власностi земельну ділянку та вiдповiдно займався фермерським господарством. Оскiльки ОСОБА_1 , як член фермерського господарства, отримав 24.10.2012 земельну дiлянку для ведення фермерського господарства та був керiвником ФГ, то надання йому на позаконкурентнiй ocнові для ведення фермерського господарства ще однiєї земельної дiлянки сiльськогосподарського призначення, яка розташована в iншому мiсцi - на територii Порiчанськоi сiльськоi ради Веселинiвського району Миколаївськоi областi, суперечить вимогам законодавства.

Судом також встановлено, що під час надання в оренду земельної ділянки допущено порушення ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин). Так, гр. ОСОБА_1 , звернувшись 23.12.2014 iз заявою до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо вiдведення земельної дiлянки орiєнтовною площею 27,5 га рiллi в оренду для ведення фермерського господарства в межах територiї Порiчанськоi сiльськоi ради Веселинiвського району, додав до заяви графiчний матерiал бажаного мiсця розташування земельної дiлянки, копiю паспортy, iдентифiкацiйного номеру платника податкiв та копiю диплому про наявнiсть освiти. Водночас всупереч ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» в заяві не вказано кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що накази Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 177-сг від 15.01.2015 та № 2902-сг від 09.04.2015 є незаконними, такими, що прийнято з порушенням вимог законодавства, оскільки Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області не лише надано в оренду земельну ділянку без проведення торгів (ст. 121, 134 ЗК України), а й без належної перевірки підстав (вимог), передбачених ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство».

За таких обставин, договір оренди земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, укладено на підставі незаконних наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській, а відповідач гр. ОСОБА_1 не міг набути у користування спірну земельну ділянку площею 27, 5 га.

Як вказано вище, на підставі рішень Веселинiвськоi селищної ради № 74-77 від 12.09.2019 про надання дозволу членам ФГ «Горбатенко» на розробку проектів землеустрою щодо надання у власність земельних ділянок відбувся поділ земельної ділянки, передача у власність членам фермерського господарства новосформованих земельних ділянок, право власності на які зареєстровано 01.06.2020 в Реєстрі речових прав на нерухоме майно. Майже через місяць після оформлення права власності на вищевказані земельні ділянки останні відчужено відповідачу ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 07.07.2020 та від 10.07.2020 та об`єднано в одну земельну ділянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0613 площею 26,77З7 га.

Враховуючи, що земельна дiлянка площею 27,5 га (кадастровий номер 4821784200:02:000:0452) надана гр. ОСОБА_1 незаконно, не надавалась фермерському господарству, як наслідок, надання земельних ділянок у власність членам фермерського господарства здійснено з порушенням вимог ст. 31, 32 ЗК України, ст. 7, 13 Закону України «Про фермерське господарство». За таких обставин правомірною є правова позиція прокуратури про те, що рiшення Веселинiвськоi селищноi ради вiд 12.09.2019 № 74-77 та вiд 26.05.2020 № 55-58, як похiднi вiд наказiв ГУ ДГК в областi вiд 15.01.2015 № 177-сг, вiд 09.04.2015 № 1902-сг та договору оренди вiд 20.08.2015, прийнятi з порушенням вимог законодавства та є незаконними, а договори купівлі-продажу укладено на підставі незаконних рішень органу місцевого самоврядування.

Як зазначено судом вище, для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Вищевикладені обставини свідчать про недобросовісність відповідача, оскільки: 1) норми законодавства, якими врегульовано підстави та порядок набуття земельних ділянок для ведення фермерського господарства на час виникнення спірних правовідносин, були чіткими, зрозумілими та доступними; 2) відповідач ОСОБА_1 , будучи головою вже існуючого ФГ «Горбатенко», якому вже було надано земельну ділянку для ведення фермерського господарства та яке (господарство) після реєстрації набуло прав землекористувача, фактично мав намір отримати в позаконкурентний спосіб земельну ділянку не для ведення фермерського господарства, а з метою розширення вже існуючого господарства, до того ж, не надавши відомості, передбачені ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" щодо кількості членів фермерського господарства, наявності / відсутності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки тощо; 3) подальший поділ земельної ділянки, їх надання у власність членам ФГ «Горбатенко» (третім особам), відчуження у стислі строки відповідачу та об`єднання земельних ділянок свідчить про застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). У разі, якщо володілець такого майна недобросовісний, суд витребовує це майно на користь власника у всіх випадках.

Щодо застосування строку позовної давності у даній справі, то суд зазначає, що земельна ділянка, яку просить витребувати прокуратура на користь власника Веселинівської селищної ради, з кадастровим номером 4821784200:02:000:0613 площею 26,7737 га сформована та зареєстрована в Реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.04.2021, тобто лише з цієї дати виник об`єкт цивільних прав. До вимог про витребування майна застосовується загальний строк позовної давності (3 роки), тобто позов міг бути пред`явлений в період з 13.04.2021 по 12.04.2024. Даний позов подано до суду 08.09.2023, тобто в межах строку позовної давності. В суду відсутні підстави для відмови в позові на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки строк позовної давності не пропущено.

Щодо посилань відповідача на порушення права на мирне володіння майном, то суд зазначає, що у справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Суд дійшов висновку, що позовна вимога про витребування земельної ділянки у відповідача ОСОБА_1 відповідає критерію законності, здійснюється на підставі ст. 387 ЦК України, у зв`язку з порушеннями як Головного управління Держгеокадастру та Веселинівської селищної ради, так і відповідачем норм земельного законодавства, які (норми) відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

В спірному випадку ані відповідач, ані відповідні органи не мали перешкод у доступі до законодавства й проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про встановлений законодавством порядок оформлення прав на земельну ділянку. Порушення як відповідачем, так і вищевказаними органами вимог земельного законодавства при оформленні прав на земельну ділянку ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача, органів державної влади та місцевого самоврядування.

В свою чергу, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішень органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, на підставі яких земельна ділянка вибула з державної (в подальшому комунальної власності), такому суспільному інтересу не відповідає.

З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах як ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та Веселинівської селищної ради, так і відповідача ОСОБА_1 , втручання у право останнього на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для відповідача надмірного тягаря.

Щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду (вх. № 15641/23 від 27.11.2023), яке мотивоване відмовою Веселинівської ОТГ від підтримання позовних вимог, відсутність обґрунтованої мотивації з боку прокуратури про необхідність заявлення позову саме при таких умовах, відсутність обгрунтованої мотивації порушення інтересів держави саме в даному випадку, то суд зазначає наступне.

Як зазначено судом вище, в підготовчому засіданні 13.12.2023 судом розглянуто та відмовлено в задоволенні даного клопотання. Мотиви відхилення клопотання з посиланням на норми права (ст. 234 ГПК України) зафіксовано в протоколі судового засідання.

При цьому, суд наголошує, що відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті (ч. 5 ст. 55 ГПК України).

Керуючись ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», суд дійшов висновку про підтвердження прокуратурою як підстав для представництва інтересів держави в суді, так і дотримання порядку звернення до суду.

Зокрема, прокуратура в позовній заяві обґрунтувала та зазначила, що звернення прокурора до суду фактично спрямоване на задоволення суспiльної потреби по вiдновленню законностi при вирiшеннi суспiльно важливого питання щодо збереження земель сiльськогосподарського призначення. У той же час, вiдчуження земель iз порушенням вимог чинного законодавства не може вiдповiдати суспiльному інтересу та порушує iнтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Kpiм того, суспiльний інтерес, який полягає у поверненнi у розпорядження територiальної громади земельних дiлянок, що є умовою реалiзацiї функцiй держави з забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, явно переважає приватний інтерес у неправомiрному отриманнi ОСОБА_1 спiрних земельних дiлянок, який свiдомо порушуючи закон набув право власностi на них. Отже, правовiдносини щодо набуття та використання земель становлять суспiльний інтерес, а незаконнiсть при ix вiдчуженнi такому суспiльному інтересу не відповідає. Отже, як зазначає прокуратура, у зазначеному випадку наявний як державний, так i суспiльний інтерес.

Прокуратурою також документально доведено, що Веселинівською селищною радою не здійснюється захист інтересів держави, про що свідчать неодноразові запити прокуратури № (15-33) вих-19 від 08.05.2019, № 53-5575ВИХ-23 від 21.07.2023, а також листи-відповіді Веселинівської селищної ради № 05-03/1080(ї) від 08.05.2019, № 05-03/1079(і) від 13.05.2019, № 05-03/1058 від 10.08.2023.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор попередньо, до звернення до суду, повідомив про це відповідного суб`єкта владних повноважень, що підтверджується повідомленням від 31.08.2023 № 53-6549ВИХ-23.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ. ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 11 532, 84 грн. слід відшкодувати Миколаївській обласній прокуратурі з відповідача ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 7 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись ч. 7 ст. 145 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування забезпечення позову.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави в особi Веселинiвськоi селищної ради, вул. Мозолевського, 14, смт Веселинове, Вознесенський район, Миколаївська область, 57001 (код ЄДРПОУ 04376044) земельну дiлянку з кадастровим номером 4821784200:02:000:0613 площею 26,7737 га для ведення фермерського господарства, що розташована в межах територiї Веселинiвської селищної ради Вознесенського району Миколаївської областi.

3. Стягнути з вiдповiдача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54006 (код ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340):

- 11 532, 84 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот тридцять дві грн. 84 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

4. Накази видати прокуратурі після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 23.07.2024.

Суддя Е.М. Олейняш


Суд	Господарський суд Миколаївської області
Дата ухвалення рішення	23.04.2024
Оприлюднено	26.07.2024
Номер документу	120572127
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права користування земельною ділянкою

Олейняш Е.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 23.04.2024 по справі 915/1393/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —915/1393/23

Рішення від 23.04.2024

Рішення
від 23.04.2024 по справі 915/1393/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ