Ухвала

від 24.07.2024 по справі 320/478/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 липня 2024 року

м. Київ

справа №320/478/23

адміністративне провадження № К/990/26032/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Спілки дизайнерів України про стягнення податкового боргу та за зустрічним позовом Спілки дизайнерів України до Головного управління ДПС у м. Києві за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у м. Києві з позовом до Спілки дизайнерів України, в якому позивач просив суд стягнути кошти платника податків Спілка дизайнерів України з рахунків, відкритих у банках, що обслуговують такого платника на суму податкового боргу у розмірі 29 823,10 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року первісний позов Головного управління ДПС у м. Києві до Спілки дизайнерів України про стягнення податкового боргу задоволено частково. Стягнуто із Спілки дизайнерів України з рахунків, відкритих у банках, що обслуговують такого платника суму податкового боргу за платежем податок на додану вартість у розмірі 267,24 грн відмолено. В іншій частині позовних вимог первісного позову - відмолено.

У задоволенні зустрічного позову Спілки дизайнерів України до Головного управління ДПС у м. Києві про стягнення коштів - відмолено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року залишено без змін.

5 липня 2024 року Головним управлінням ДПС у м. Києві до Верховного Суду направлена касаційна скарга на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2024 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти рішення, яким позовні вимоги Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 9 липня 2024 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишено без руху та надано скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків касаційної скарги а саме уточнення вимог касаційної скарги із правильним зазначенням судових рішень, які ним оскаржуються у порядку статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги у новій редакції, де зазначити вимоги до суду касаційної інстанції з врахуванням вимог КАС України щодо підстав касаційного оскарження.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою, суд виходить з такого.

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Велика Палата Європейського суду з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказала, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п. 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п. 82).

Відповідно до п. 83 вказаного вище рішення застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.

Крім того, Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, Верховний Суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення у справі «Добріч проти Сербії», п. 54) (п. 86).

9 жовтня 2018 року Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (п. 20-22).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 КАС України (у редакції Закону України від 19 червня 2024 року №3831-ІХ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах») визначено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Категорії справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження і які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, встановлені нормами частини четвертої статті 12 КАС України.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно статті 7 Закону України від 9 листопада 2023 року №3460-ІХ «Про державний бюджет України на 2024 рік» станом на 1 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028 гривень.

У цій справі оскаржується вимога про стягнення коштів платника податків Спілки дизайнерів України з рахунків, відкритих у банках, що обслуговують такого платника на суму податкового боргу у розмірі 29 823,10 грн.

Зазначена сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже справа відноситься до категорії справ незначної складності.

Отже, ця адміністративна справа підпадає під критерій, встановлений пунктом 6 частини шостої статті 12 КАС України, для визначення справи незначної складності.

Та обставина, що справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження, не змінює її належність до справ незначної складності відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 КАС України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Випадки, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, відсутні.

Таким чином, оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності і передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, виняткові обставини для їх касаційного оскарження відсутні.

Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межу касаційного перегляду, відповідно до статті 341 КАС України.

Отже, рішення в даній справі не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 12, 248, частиною п`ятою статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Спілки дизайнерів України про стягнення податкового боргу та за зустрічним позовом Спілки дизайнерів України до Головного управління ДПС у м. Києві за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення коштів.

Копію цієї ухвали суду надіслати особі, яка подала касаційну скаргу, у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська

Судді: О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх