Постанова

від 24.07.2024 по справі 607/16280/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/16280/23Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/817/674/24 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючого - Храпак Н.М.

Суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу № 607/16280/23 за апеляційними скаргами Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2024 року, ухваленого суддею Дзюбичем В.Л., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби в Тернопільській області, Держави Україна в особі Міністерства фінансів України про відшкодування моральної шкоди, стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат,-

В С Т А Н О В И В :

у серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до відповідачів Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби в Тернопільській області, Держави Україна в особі Міністерства фінансів України у якому, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить стягнути за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача ОСОБА_1 526 938, 57 грн., з яких: 500 000,00 грн. - відшкодування моральної шкоди та 9771,37 грн. - 3% річних; 17 167, 20 грн. - інфляційні втрати за період з 18.11.2022 (три місяці з дати отримання казначейством виконавчого документу) по 25.12.2023 (дата перерахування коштів за рішенням суду).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.05.2022 по справі №607/20994/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку в користь ОСОБА_1 295000 (Двісті дев`яносто п`ять тисяч) гривень грошового відшкодування моральної шкоди завданої в зв`язку із знаходженням під слідством та судом.

12.07.2022 позивачем подано до ГУДКС України в м.Тернопіль заяву про безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), з оригіналом виконавчого листа №607/20994/21, виданого 28 червня 2022 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, копією рішення суду та реквізитами. 29.09.2022 позивач звернувся зі скаргою до ГУ ДКС України в Тернопільській області, у зв`язку із тим, що безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації відповідно до виконавчого листа №607/20994/21, виданого 28 червня 2022 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області) не проведено.

20.10.2022ним отримано відповідь з ГУ ДКС у Тернопільській області №4-11- 10/455 від 19.10.2022 на звернення від 29.09.2022, зі змісту якої вбачається, що ГУ ДКС у Тернопільській області 25.07.2022 надіслано повідомлення до ГУНП в Тернопільській області та Тернопільської обласної прокуратури на виконання вимог п. 37 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. №845 (зі змінами та доповненнями).

Між тим, 15.02.2023 ним додатково було направлено заяву до ГУНП в Тернопільській області щодо надання інформації про надіслання відповіді на повідомлення ГУ ДКС в Тернопільській області на виконання вимог п.37 Порядку.

На вказану заяву, 09.03.2023 було отримано відповідь ГУНП в Тернопільській області, зі змісту якої вбачається, що відповідно до п. 37 Порядку у ГУНП в Тернопільській області відсуні підстави для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача.

Таким чином, на сьогодні будь-які підстави для зупинення безспірного списання коштів з державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача відсутні.

Незважаючи на це, безспірне списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого листа №607/20994/21, виданого 28 червня 2022 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області не здійснено, кошти на його рахунок не надійшли, жодних повідомлень про необхідності надання додаткових документів для нарахування коштів, він не отримував. 10.05.2023позивач повторно звернувся зі скаргою до ДКС України з приводу не проведення безспірного списання коштів та не виконання рішення суду протягом тривалого часу.

29.05.2023 ним отримано відповідь ДКС України №5-11/9421 від 29.05.2023, з якої вбачається, що на теперішній час на виконанні у Казначействі обліковується не виконаних виконавчихдокументів на суму понад 127, 34 млн грн., які надійшли та обліковуються за КПКВК 3504030 раніше пред`явленого до виконання виконавчого листа по справі №607/20994/21. Строки виконання судових рішень за КПКВК 3504030 залежать від суми коштів, встановленої у Законі про Державний бюджет на відповідний рік. Питання щодо перерахування коштів за виконавчим листом Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області по справі №607/20994/21, розглянеться в порядку черговості та в межах відкритих асигнувань після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше вищевказаного виконавчого листа.

Разом з тим, всупереч встановленого порядку виконання рішень Казначейством не було вжито жодних заходів спрямованих на отримання додаткових коштів необхідних для виконання зобов`язань за виконавчими документами, зокрема, шляхом внесення змін до Державного бюджету України або виділення коштів з резервного фонду.

Також, органами Казначейства не вчинялися жодні дії щодо розстрочення суми коштів, яка підлягає до безспірного списання за виконавчим листом та перерахування присудженої суми компенсації частинами.

Внаслідок виявленої органами Казначейства бездіяльності, позивач довгий час перебуває у стані невизначеного очікування, що істотно порушує його звичний уклад життя та вносить повну неясність у його плани на майбутнє. Такий стан речей викликає постійні психологічні переживання, він увесь час перебуває у стресі, що негативно відбивається на його здоров`ї. Розчарування у державних органах, відсутність дієвих правових механізмів отримання справедливої компенсації у розумні строки та захисту порушених прав, відчування цілковитої безпорадності заподіюють йому нових глибоких душевних страждань, тому він має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, розмір якої він оцінює в 500 000 гривень. Крім того, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін у цій справі, як грошових зобов`язань, з урахуванням зменшення позовних вимог, позивач має право на відшкодування 3% річних та інфляційних втрат в порядку ч.2 ст.625 ЦК України, а саме 3% річних за період з 18.11.2022 (три місця з дати отримання Казначейством виконавчого документу) по 25.12.2023 в розмірі 9771,37 грн.; інфляційні втрати за період з 18.11.2022 по 25.12.2023 в розмірі 17167,20 грн

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із з Державного бюджету України в користь ОСОБА_1 17167 (Сімнадцять тисяч сто шістдесят сім) гривень 20 копійок інфляційних втрат та 3% річних в сумі 9771 (Дев`ять тисяч сімсот сімдесят одну) гривню 37 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2024 року через порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо прострочення строку перерахування коштів стягувачу за виконавчим листом по справі №607/20994/21, оскільки порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 03.08.2011 № 845 не передбачає строку для виконання рішень суду про стягнення відшкодування шкоди з державного бюджету та нарахування 3% річних, інфляційних та пені за несвоєчасне виконання рішення.

Проте законодавством визначено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Отже, відповідно до норм вищевказаного законодавства та у межах суми, передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік, казначейство 25.12.2023 здійснило перерахування коштів на користь позивача в розмірі 295 000,00 грн, згідно з виконавчим листом по справі №607/20994/21 у порядку черговості надходження виконавчого документа за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030. А, тому посилання суду першої інстанції на нібито порушення строку перерахування коштів є незаконними та необґрунтованими.

Також вважає помилковим та необґрунтованим застосування судом першої інстанції статті 625 ЦК України на правовідносини, що склалися, оскільки дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Крім цього, судом проігноровано відповідну судову практику Верховного Суду щодо неможливості нарахування та стягнення індексу інфляції й трьох процентів річних у правовідносинах, урегульованих спеціальним законодавством, зокрема у сфері виконання судових рішень, а також неможливості одночасного відшкодування шкоди та стягнення відповідних санкцій. Оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). При цьому, ДКС України не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання, так як поданий позивачем виконавчий лист №607/20994/21 суду виданий на підставі рішення суду, ухваленого відповідно до положень статті 56 Конституції України та статей 1173, 1174 ЦК України, якими передбачено право особи на відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, безпосередньо за рахунок держави, тобто у цих правовідносинах боржником є держава, яка, в свою чергу, реалізує свій обов`язок щодо відшкодування шкоди через Казначейство.

Зазначена позиція Казначейства підтверджується позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 30.04.2020 по справі № 804/2076/17. Крім того, Державний бюджет України (ані за КПКВК 3504030, ані за будь-якою іншою бюджетною програмою) не передбачає асигнувань для виплати інфляційних втрат та трьох процентів річних за «прострочення» виконання рішення суду про відшкодування шкоди Державою.

В апеляційній скарзі Міністерство фінансів України просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2024 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки вважають його ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та таким, що не відповідає вказаним вимогам законодавства.

Звертають увагу суду, що до спірних правовідносин у межах цивільної справи № 607/20994/21 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку із знаходженням під слідством та судом, було застосовано положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон № 266/94-ВР).

Таким чином, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.05.2022 у справі № 607/20994/21, на підставі якого видано виконавчий документ, у зв`язку з виконанням якого виник цей спір, ухвалене на підставі положень Закону № 266/94-ВР. Проте компенсація, передбачена статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі Закон № 4901-VI), обумовлюється фактом пропуску тримісячного строку для виплати коштів відповідно до судового рішення (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI), на виконання якого поширюються гарантії держави відповідно до статті 2 Закону № 4901-VI.

Отже, вважають, що судом першої інстанції не враховано того, що позивач посилається на затримку у виконанні судового рішення у справі №607/20994/21, ухваленого на підставі Закону № 266/94-ВР та хибно застосовано положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», адже згідно з виконавчим листом від 28.06.2022, виданим Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 607/20994/21, боржником у межах конкретних правовідносин є держава, а не державний орган. Нарахування і виплату компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення (понад три місяці) про стягнення коштів, боржником за яким є,зокрема, державний орган передбачає Закон № 4901-VI (стаття 5). Закон № 266/94-ВР такого обов`язку для Державної казначейської служби України не встановлює.

Таким чином, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані пункти 47-49 Порядку № 845, оскільки вказаними пунктами регулюються правовідносини, що виникли з підстав списання бюджетних коштів, передбачених за бюджетною програмою КПКВК 3504040, у той час як виконавчий лист, виданий 28.06.2022 у справі № 607/20994/21, перебував на виконанні в Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб», до якої положення пунктів 47-49 Порядку № 845 не можуть бути застосовані.

Отже, Порядком № 845 не передбачено строку для виконання рішень суду про відшкодування шкоди з державного бюджету та нарахування 3% річних за несвоєчасне виконання рішення, однак визначено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Також у цьому контексті слід наголосити, що ані Закон № 266/94-ВР, ані Порядок № 845 не наділяють Державну казначейську службу України повноваженнями прийняти рішення про нарахування та виплату стягувачу компенсації за несвоєчасне виконання рішення суду зі стягнення шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР, як це передбачено статтею 5 Закону № 4901-VI у процедурі виконання Державною казначейською службою України рішення суду, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Крім цього, зазначають, що відшкодування шкоди є відповідальністю, що виникає унаслідок завдання майнової шкоди особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи або ж завдання шкоди майну фізичної або юридичної особи, та не може ототожнюватися із грошовим (борговим) зобов`язанням.

Тому до правовідносин, що виникають у зв`язку із завданням шкоди та її подальшим відшкодуванням, не підлягає застосуванню частина друга статті 625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Представник позивача подала відзиви на апеляційні скарги, в яких просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2024 року у цивільній справі №607/16280/23 без змін, посилаючись на те, що дане рішення є законним та обґрунтованим, доводи викладені в апеляційних скаргах є безпідставними та надуманими, зводяться до ухилення від відповідальності за невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи своєчасного виконання судових рішень, що як наслідок, призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність .

На підставі аналізу ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Зазначає, що за виконавчим листом №607/20994/21, виданим 28 червня 2022 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, підлягало до стягнення із Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку в користь ОСОБА_1 295 000 гривень грошового відшкодування моральної шкоди, завданої в зв`язку із знаходженням під слідством та судом.

Однак, перерахування казначейством позивачу, визначеної судом суми коштів, було здійснено 25.12.2023 року.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов`язання за рахунок іншої.

Також зауважують, що позовні вимоги пред`явлені саме до Держави України, а не безпосередньо до казначейства, як самостійного учасника правовідносин. Поряд з цим, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

З огляду на наведене доводи апеляційних скарг не заслуговують уваги, оскільки не базуються на вимогах чинного законодавства та усталеній судовій практиці.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення, виходячи з таких мотивів.

Згідно з ч.1ст.367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи те, що рішення суду оскаржується лише в частині стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов`язань та інфляційних, тому колегія суддів переглядає рішення лише в оскаржуваній частині рішення.

Як вказано в частині третійстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина другастатті 129 Конституції Українивизначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.05.2022 по справі 607/20994/21, яке набрало законної сили 25.10.2022, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку в користь ОСОБА_1 295000 (Двісті дев`яносто п`ять тисяч) гривень грошового відшкодування моральної шкоди завданої в зв`язку із знаходженням під слідством та судом.

Вказане рішення суду було предметом апеляційного оскарження, за результатами розгляду якого постановою Тернопільського апеляційного суду від 25.10.2022 апеляційну скаргу ГУНП в Тернопільській області залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.05.2022 залишено без змін.

28.06.2022 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист по справі №607/20994/21 про стягнення із Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку в користь ОСОБА_1 295000 (Двісті дев`яносто п`ять тисяч) гривень грошового відшкодування моральної шкоди завданої в зв`язку із знаходженням під слідством та судом.

12.07.2022 ОСОБА_1 звернувся до ГУДКС України в м.Тернопіль із заявою про безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), долучивши оригінал виконавчого листа №607/20994/21, виданого 28 червня 2022 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, копію рішення суду та реквізити.

Після здійснення заходів, передбачених Порядком № 845, ГУДКС у Тернопільській області направило до Державної казначейської служби України пакет документів щодо стягнення з Державного бюджету України на користь позивача грошових коштів в розмірі 295000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вказаний пакет документів до Казначейства надійшов 17.08.2022, що підтверджується копією листа з відбитком штампу вхідної кореспонденції.

29.09.2022 ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до ГУ ДКС України в Тернопільській області, у зв`язку із тим, що безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування компенсації відповідно до виконавчого листа №607/20994/21, виданого 28 червня 2022 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області не проведено.

19.10.2022 за вих. 4-11-10/4551 ГУ ДКС у Тернопільській області надано відповідь на звернення від 29.09.2022, зі змісту якої вбачається, що ГУ ДКС у Тернопільській області 25.07.2022 надіслано повідомлення до ГУНП в Тернопільській області та Тернопільської обласної прокуратури на виконання вимог п. 37 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. №845 (зі змінами та доповненнями).

15.02.2023 ОСОБА_1 було направлено заяву до ГУНП в Тернопільській області щодо надання інформації про надіслання відповіді на повідомлення ГУ ДКС в Тернопільській області на виконання вимог п.37 Порядку.

На вказану заяву, 09.03.2023 було отримано відповідь ГУНП в Тернопільській області, зі змісту якої вбачається, що відповідно до п. 37 Порядку у ГУНП в Тернопільській області відсуні підстави для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача.

10.05.2023 ОСОБА_1 повторно звернувся із скаргою до ДКС України з приводу не проведення безспірного списання коштів та не виконання рішення суду протягом тривалого часу.

29.05.2023отримано відповідь ДКС України №5-11/9421 від 29.05.2023, з якої вбачається, що на теперішній час на виконанні у Казначействі обліковується не виконаних виконавчих документів на суму понад 127, 34 млн грн., які надійшли та обліковуються за КПКВК 3504030 раніше пред`явленого до виконання виконавчого листа по справі №607/20994/21. Строки виконання судових рішень за КПКВК 3504030 залежать від суми коштів, встановленої у Законі про Державний бюджет на відповідний рік. Питання щодо перерахування коштів за виконавчим листом Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області по справі №607/20994/21, розглянеться в порядку черговості та в межах відкритих асигнувань після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше вищевказаного виконавчого листа.

Судом також встановлено, що Державна казначейська служба України неодноразово направляла листи до Міністерсва фінансів України із пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України в частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504030, що стверджується листами від 05.08.2022 №5-05-1-05/10260; від 01.12.2022 №5-05-1-05/17241; від 07.02.2023 №5-05-1-05/2143; від 18.04.2023 №5-05-1-05/6642; від 19.05.2023 №5-05-1-05/8777; від 03.07.2023 №5-06-05/11834; від 01.08.2023 №5-06-05/13770; від 04.09.2023 №5-05-1-05/16014.

На листи Державної казначейської служби України щодо збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504030 Міністерством фінансів України надавались відповіді, в яких зазначено, що «питання збільшення бюджетних призначень Казначейству для виконання судових рішень може бути розглянуто у разі внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на відповідний рік та виходячи з можливостей дохідної частини державного бюджету» (№16010-18-5/29364 від 09.12.2022; 16010-18-2/3978 від 10.02.2023; 16110-18-5/12668 від 09.05.2023; №16110-18-5/18589 від 07.07.2023; №16110-18-5/22066 від 14.08.2023).

Станом на день ухвалення рішення виконавчий лист Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області по справі №607/20994/21 виконаний 25.12.2023, про що свідчить платіжна інструкція №1406103 від 25.12.2023.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із неналежним виконанням (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед ОСОБА_1 , у останнього виникло право на отримання інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Визначаючи період, за який підлягають стягненню з державного бюджету 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання судового рішення, суд першої інстанції вважав, що нарахування за ч. 2 ст. 625 ЦК України повинно здійснюватись з 18 листопада 2022 року (тобто наступний день, після того як отриманий виконавчий лист ДКС України) і до 25 грудня 2023 року (дата прерахування коштів за рішенням суду).

Колегія суддів повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не може, виходячи з такого.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанова Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21).

У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов"язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов"язання слід застосовувати приписи ч.2 ст. 625 ЦК України.

Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у справі №420/2411/19 (постанова від 9 листопада 2023 року, п.85).

Щодо моменту, з якого можуть застосовуватися приписистатті 625 ЦК України до юридичних наслідків прострочення виконання боржником (зокрема, державою), підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання в порядку, визначеному Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" слід зауважити, що відповідно до частини другої статті 3 Закону № 4901-VI стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

У разі, якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача. У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу. Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина третя статті 3 Закону № 4901-VI).

За частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Подібні положення містить частина шоста статті 4 Закону № 4901-VI, згідно якої перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

19 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 646/14523/15-ц, у якій зробила висновок про те, що період прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України слід рахувати з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Проте у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду відступила від наведеного висновку щодо обчислення початку періоду прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України та зробила висновок, що з огляду на припис частини четвертої статті 3 Закону № 4901-VI прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема, неподання ним упродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3 % річних та інфляційні втрати через штучне збільшення періоду прострочення).

У свою чергу, наведене вище системне тлумачення частини другої статті 625 ЦК України, статей 3, 4, 5 Закону № 4901-VI сприятиме дисциплінуванню поведінки стягувача під час пред`явлення ним виконавчого документа в порядку визначеному Законом № 4901-VI, виданого на виконання судового рішення про стягнення коштів з держави, адже за такого підходу до визначення моменту прострочення держави у спірних правовідносинах стягувач буде обізнаним, що умовою нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є неперерахування державою стягувачу протягом визначеного частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строку коштів за наслідком його звернення із заявою про виконання рішення суду, тоді як час, який передує завершенню цього строку, не входить до періоду прострочення виконання державою рішення суду за який може бути заявлені стягувачем відповідні нарахування.

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів межах визначеного частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3 % річних та інфляційних втрат.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.05.2022 по справі 607/20994/21, яке набрало законної сили 25.10.2022, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку в користь ОСОБА_1 295000 грн грошового відшкодування моральної шкоди завданої в зв`язку із знаходженням під слідством та судом.

12.07.2022 ОСОБА_1 звернувся до ГУДКС України в м.Тернопіль із заявою про безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), з оригіналом виконавчого листа №607/20994/21, виданого 28 червня 2022 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області. Після здійснення заходів, передбачених Порядком № 845, ГУДКС у Тернопільській області направило до Державної казначейської служби України пакет документів щодо стягнення з Державного бюджету України на користь позивача грошових коштів в розмірі 295000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вказаний пакет документів до Казначейства надійшов 17.08.2022, що підтверджується копією листа з відбитком штампу вхідної кореспонденції, яку отримано ДКС України 17 серпня 2022 року (а. с. 148 т.1).

25.12.2023 ДКС України здійснило перерахування коштів на користь Позивача в розмірі 295 000,00 грн згідно з виконавчим листом Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області по справі №607/20994/21, про що свідчить платіжна інструкція №1406103 від 25.12.2023 (а.с.26 т.2).

Таким чином, враховуючи те, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27.05.2022 було виконано значно пізніше, ніж у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, виконавчого документу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до спірних правовідносин застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України. А, тому позивач має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за невиконання державою грошового зобов`язання, визначеного у рішенні суду.

Проте, суд першої інстанції помилився у визначенні періоду, за який підлягають стягненню відповідні суми.

ОСОБА_1 просив стягнути інфляційні втрати та три проценти річних за період 18.11.2022 (три місці з дати отримання Казначейством виконавчого листа) до 25.12.2023 (дата прерахування коштів за рішенням суду) у розмірі 17 167, 20 грн інфляційних нарахувань та 9 771, 37 грн (3% річних), на підтвердження чого надав відповідний розрахунок заборгованості, який суд вважав вірним.

Однак, із урахуванням правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження№ 14-91цс22), колегія суддів вважає, що три проценти річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду слід стягувати з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Отже, на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню з Державного бюджетуУкраїни 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання судового рішення, починаючи з 18 листопада 2022 року по 24 грудня 2023 року, виходячи з розрахунку:

- період прострочення:18.11.2022 24.12.2023;

- кількість днів прострочення 402;

- сума заборгованості 295 000 грн;

- сукупний індекс інфляції за період грудень 2022 року грудень 2023 року 105,819%;

- сума 3% річних : 295 000 х3/100/365х402 = 9747,12 грн.

- інфляційні нарахування: 295 000 х 105,819%/100% - 295 000 = 17 167, 20 грн.

Отже, сума інфляційних втрат за період з 18 листопада 2022 року по 24 грудня 2023 року є такою ж самою, як і за період з 18 листопада 2022 року по 25 грудня 2023 року, тому рішення суду першої інстанції в цій частині щодо суми інфляційних втрат зміні не підлягає.

Разом з тим, сума 3% річних за період з 18 листопада 2022 року по 24 грудня 2023 року складає 9747,12 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2024 року слід змінити, зменшивши суму стягнутих з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних з 9771,37 грн до 9747,12 грн.

Доводи заявників, викладені в апеляційних скаргах про те, що порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, не передбачає строку для виконання рішень суду про стягнення відшкодування шкоди з державного бюджету та нарахування 3% річних, інфляційних втрат за несвоєчасне виконання є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість нарахування та стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних у правовідносинах, урегульованих спеціальним законодавством, зокрема у сфері виконання судових рішень, то колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункт 31,45) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 (про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин), та вказала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другоїстатті 625 ЦК України.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 92), від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21, пункт 86)).

Щодо доводів апеляційних скарг про те, що ДКС України не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання, оскільки боржником у межах даних правовідносин є держава, а не державний орган слід зауважити таке.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

За змістом частини другої статті 2 ЦК Україниодним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

За змістомстатті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35),від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 34), від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (пункт 8.5), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).

Відтак, неправильним є розмежовувати відповідальність держави як боржника у деліктних правовідносинах щодо відшкодування завданої нею шкоди у розмірі, підтвердженому в рішенні суду, та відповідальність органу державної влади, який це рішення виконує.

Органи державної влади, зокрема органи досудового розслідування і ДКС України, є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17;1700) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 35)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).

Тому те, що позивач вказав відповідачем за вимогами про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання рішення суду, яким підтверджене грошове зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, конкретний орган державної влади - ДКС України - не означає, що у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності за прострочення виконання зазначеного рішення суду є не держава, а саме певні її органи (орган).

Інакше кажучи, у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 39). Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (пункти 6.16, 6.21, 7.1-7.2), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 4, 36), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 71; № у ЄДРСР 112516535)).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2024 року слід змінити, зменшивши стягнення 3% річних з 9771,37 грн до 9747,12 грн. В решті - рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2024 року слід залишити без змін.

Судовий збір за розгляд в апеляційній інстанції покласти на заявників в межах ними понесеними.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2024 рокузмінити, зменшивши суму стягнутих з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних з 9771,37 грн до 9747,12 грн.

В решті - рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2024 року залишити без змін.

Судовий збір за розгляд в апеляційній інстанції покласти на заявників в межах ними понесеними.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома