Постанова

від 22.07.2024 по справі 910/10028/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2024 р. Справа№ 910/10028/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

без повідомлення учасників апеляційного провадження

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Баррік»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.10.2023

у справі № 910/10028/23 (суддя С.О. Щербаков)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баррік»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінеко-Інвест»

про стягнення 157 271, 42 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Баррік» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінеко-Інвест» про стягнення заборгованості у розмірі 157 271, 42 грн., з яких: 137 743, 23 грн - основного боргу, 3 939, 83 грн - 3 % річних та 15 588, 36 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про усунення недоліків позовної заяви).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди № 09/04-21 від 09.04.2021 в частині повернення невикористаних коштів.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі № 910/10028/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів, у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. За висновком суду першої інстанції сплачені позивачем грошові кошти у розмірі 137 743,22 грн. є орендною платою, такі платежі ним здійснювались на підставі укладеного з відповідачем договору оренди № 09/04-21 від 09.04.2021, який був пролонгований до 30.04.2023, отже грошові кошти заявлені до стягнення, не набуті відповідачем безпідставно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі № 910/10028//23, Товариство з обмеженою відповідальністю «Баррік» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати вказане рішення повністю і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неврахування положення договору оренди № 09/04-21 від 09.04.2021 щодо обов`язкового повідомлення орендодавця про намір переукласти договір на повний наступний строк.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що пунктом 8.4 договору оренди №09/04-21 від 09.04.2021 вказано, що орендар, маючи намір скористатися переважним правом на укладення нового договору оренди на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за 60 (шістдесят) днів до спливу строку оренди, визначеного п.8.1 цього договору.

Суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що ТО В «Баррік» як орендар не надсилало жодного письмового повідомлення до відповідача про намір скористатися переважним правом на укладення нового договору оренди на новий строк за 60 днів до спливу строку оренди, тобто до 30.04.2022 (в матеріалах справи відсутні докази цього факту). До того ж, укладені додаткові угоди на щомісячне погодження розміру оренди за користування приміщенням також підтверджують відсутність бажання у ТОВ «Баррік» як орендаря продовжувати користуватися цим приміщенням на повний строк (12 місяців), а лише свідчать про погоджений розмір орендної плати, що помилково не врахував суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 02.10.2023.

Суд першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення від 02.10.2023 взагалі не взяв до уваги загальновідомий факт щодо військових дій на території міста Києва і Київської області як форс-мажорні, надзвичайні обставини (непереборну силу) в зазначений спірний період господарських відносин. У зв`язку з зазначеними форс - мажорними обставинами ціна договору (розмір орендної плати ) від 09.004.2021 не була сталою та залежала від зовнішніх обставин та матеріального стану самого орендаря, погоджувалася щомісячно шляхом укладення додаткових угод від 29.04.2022, від 25.05.2022.

Апелянт зазначає, що із початком військових дій суттєво знизився рівень прибутковості у порівнянні із довоєнним періодом ТОВ «Баррік» взагалі і магазину за адресою м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 29. Іриною Дейнегою, як директором ТОВ «Баррік» було прийнято рішення не продовжувати дію договору оренди від 09.04.2021 за адресою м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 29 на підставі різкого падіння прибутковості даної торгової точки та форс-мажорних подій. У зв`язку з волонтерською діяльністю директора, вона не перебувала постійно в м.Київ для вирішення поточних операційних питань щодо діяльності ТОВ «Баррік» і фізично змогла підготувати та направити письмове повідомлення про розірвання договору оренди від 09.04.2021 до ТОВ «Фінеко Інвест» лише 30.05.2022.

Крім того, на попередніх перемовинах під час укладення додаткових угод до договору від 09.04.2021 Дейнега І. вже повідомляла відповідача щодо свого наміру не продовжувати договір оренди від 09.04.2021 з економічних причин та форс-мажорних обставин, та орендодавець не заперечував проти цього, оскільки, імовірно, на оренду цього приміщення у нього вже були інші клієнти. Підтвердженням відсутності будь-яких заперечень з боку ТОВ «Фінеко Інвест» щодо розірвання договору оренди від 09.04.2021 є підписаний акт приймання-передачі приміщення (акт повернення приміщення) від 30.06.2022.

Апелянт переконаний, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення від 02.10.2023 не досліджено у повній мірі обставини справи щодо наявності загальновідомих форс-мажорних обставин як підставу для звільнення від відповідальності ТОВ «Баррік», оскільки на території міста Києва, де здійснювало свою діяльність ТОВ «Баррік», в період з 24.02.2022 почали діяти обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) щодо військової інтервенції, що потягли за собою потребу в благодійній діяльності ТОВ «Баррік» як свідомого суб`єкта господарювання, але спричинили невідворотну затримку з боку апелянта щодо повідомлення про розірвання договору оренди від 09.04,2021 лише на 1 міс, (повідомлення від 30.05.2022, а не 30.04.2022 - тому всі форс-мажорні обставини і наводяться у розрізі цього періоду). Єдиним підписантом від ТОВ «Баррік» навесні 2022 року (як і зараз) була директор І.Дейнега. Всі інші співробітники фактично виїхали за межі міста Київ та України, у зв`язку із форс-мажорними подіями (військова агресія російської федерації з лютого 2022).

Апелянт вважає, що суд першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення від 02.10.2023 не звернув увагу на той факт, спір у даній справі не стосується несплати ТОВ «Баррік» орендної плати відповідачу, а лише повернення переплати орендної плати, що у військовий час є особливо актуальним для апелянта як активного волонтера. Переплата відбулася, оскільки лише початок військової агресії як форс- мажорна обставина, змусила ТОВ «Баррік» відмовитися від своїх намірів щодо подальшої оренди приміщення за договором оренди від 09.04.2021 та об`єктивно не дозволила вчасно направити повідомлення про припинення договору.

Позиції учасників справи

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Свої заперечення позивач обґрунтовує наступним.

Згідно пункту 8.1. укладеного договору сторонами було погоджено, що строк дії оренди до 30.04.2022 року. Актом від 26.04.2021 року відповідач передав орендоване приміщення позивачу. Разом із тим станом на 30.04.2022 року позивач не повернув приміщення відповідачу, а відповідач не вимагав його повернення. Фактично позивач продовжив орендувати приміщення за умовами існуючого договору навіть після закінчення строку його дії.

Враховуючи, що позивач продовжив користуватися орендованим приміщенням і враховуючи відсутність заперечень з боку відповідача, дія договору оренди була продовжена ще на один рік на тих самих умовах відповідно до умов договору та ст. 764 ЦК України.

Крім того, між сторонами було укладено ще три додаткові угоди до основного договору оренди, якими вносились зміни до розміру орендної плати за окремі періоди. Інших змін до договору оренди не вносилось.

30.05.2022 позивач направив відповідачу лист №30/05, яким просив розірвати договір 30.06.2022 року. Відповідач зазначає, що викладене в листі твердження про продовження використання приміщення тільки до 30.06.2022 року не відповідає дійсності і подібних додаткових угод між сторонами не укладалося. Таким чином по суті надісланого листа, 30.05.2022 року позивач повідомив про бажання достроково розірвати договір.

30.06.2022 року позивач повернув відповідачу приміщення, що підтверджується актом приймання-передачі. Повернення відповідачу приміщення відбувалося у відповідності до пунктів 2.1., 2.З., 9.4, 9.6 договору оренди. Згідно вказаних в акті приймання-передачі пунктів договір дійсно було розірвано достроково. Зокрема, п.2.1. та 2.3. регулюють загальний порядок повернення та передачі майна.

Таким чином в самому акті приймання-передачі сторони посилались на конкретні пункти дострокового розірвання договору, тим самим визнаючи, що він припиняється до закінчення його дії, з урахуванням раніше погодженої пролонгації на тих самих умовах і на той самий строк (ст. 764 ЦК, принцип мовчазної згоди).

Пунктом 9.4. договору встановлено, що у випадку порушення орендарем двомісячного строку попередження про намір достроково розірвати договір фактично сплачена орендна плата та інші платежі не повертаються.

Таким чином, позивач порушив визначений п.9.4. договору двомісячний строк, що дає відповідачу право утримати всі фактично сплачені платежі (в тому числі можливу надміру сплачену орендну плату або інші забезпечувальні платежі).

На переконання відповідача заявлений позов суперечить взятим на себе позивачем зобов`язанням, а твердження про безпідставне зберігання грошових коштів позивача є неправдивим.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

15.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінеко-Інвест» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баррік» (орендар) укладено попередній договір оренди № 01-15/02/2021, відповідно до якого сторони в майбутньому зобов`язуються укласти договір оренди нежитлового приміщення в літері «А» орієнтовною площею 110 кв.м. (точний метраж буде вказано в основному договорі після завершення ремонтних робіт), що розташовано за адресою місто Київ, Оболонський район, вулиця Маршала Тимошенка, будинок № 29 і належить орендодавцеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 02.08.2007 № 3593.

Термін укладення основного договору оренди - не пізніше 15.05.2021 року. У випадку будівельної готовності об`єкту оренди після ремонту, основний договір може бути укладено раніше або у вказаний у цьому пункті строк може бути подовжено. В такому разі всі домовленості сторін продовжуються відповідно до затримки передачі приміщення (п. 3 попереднього договору).

Відповідно до п. 4 попереднього договору в день підписання попереднього договору орендар сплачує орендодавцеві 81 290, 00 грн завдатку за перший місяць оренди, а кошти за останній місяць оренди орендар сплачує в день передачі йому приміщення за актом приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов п. 4 попереднього договору, позивачем було перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінеко-Інвест» 81 290, 00 грн. завдатку за перший місяць оренди, що підтверджується платіжним дорученням № 11072 від 15.02.2021.

09.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінеко-Інвест» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баррік» ( орендар) укладено договір оренди № 09/04/21, умовами якого передбачено, що орендодавець передає 26 квітня орендарю в строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення (далі також - «об`єкт оренди»), яке зазначене в пункті 1.2. цього договору.

Об`єкт оренди: нежитлове приміщення в літері «А» площею 115,8 квадратних метрів, що розташовується за адресою місто Київ, Оболонський район, вулиця Маршала Тимошенка, будинок № 29. Приміщення належить орендодавцеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 02.08.2007 року № 3593 (п. 1.2. договору).

Цільове призначення об`єкта оренди: ведення орендарем господарської діяльності, а саме розміщення магазину роздрібної торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами, алкогольними напоями, тютюновими виробами та іншими продовольчими товарами (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору передача і повернення приміщення оформлюється актом приймання-передачі (далі - акт), який є невід`ємною частиною цього договору (додаток № l). Акти підписуються сторонами в двох оригінальних примірниках, по одному для кожної сторони.

Згідно п. 2.4. договору після закінчення строку оренди, дострокового розірвання або припинення договору орендар протягом 5 робочих днів має звільнити приміщення і повернути його орендодавцеві разом з майном, перелік якого вказано в акті у стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу. Приміщення та майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі.

За умовами п. 3.1. договору, за користування приміщенням орендар сплачує на користь орендодавця орендну плату в розмірі 107 000, 00 грн. за кожен календарний місяць.

Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що орендна плата за перші сім днів користування приміщенням не нараховується.

Вказана у пункті 3.1. цього договору орендна плата вноситься щомісячно (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору оплата орендної плати здійснюється наступним чином:

3.4.1. орендна плата вноситься орендарем авансом.

3.4.2. в день передачі орендарю приміщення за актом приймання-передачі, орендар сплачує орендну плату за перший та останній місяці користування приміщенням. При цьому сплачені за попереднім договором оренди від 15.02.2021 року № 01-15/02/2021 кошти зараховуються в якості орендної плати за перший місяць оренди. Якщо приміщення перебуває у користуванні орендаря неповну кількість днів першого та останнього календарного місяця оренди, то орендна плата та інші платежі за цим договором розраховуються пропорційно кількості днів користування приміщенням орендарем у такому місяці.

Відповідно до п. 3.5. договору орендна плата за останній місяць також вважається гарантійним платежем. Орендодавець має право утримати з гарантійного платежу будь-який документально підтверджений борг орендаря, який виник в результаті невиконання чи неналежного виконання ним своїх зобов`язань за цим договором. Якщо сума гарантійного платежу зменшиться більше ніж на 15% (тобто залишок коштів гарантійного платежу становитиме 85 відсотків або менше від суми місячної орендної плати), орендар сплачує орендодавцеві різницю протягом 10 днів після отримання письмового повідомлення від орендодавця про необхідність додаткової оплати гарантійного платежу із зазначенням конкретної суми.

Пунктом 3.6. договору визначено, що орендна плата сплачується авансом щомісячно 25 (двадцять п`ятого) числа кожного місяця (за наступний місяць) але не пізніше 1 (першого) числа наступного місяця в безготівковій формі на рахунок орендодавця.

Пунктом 8.1 договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30 квітня 2022 року.

Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов`язку сплати усіх заборгованостей, штрафних санкцій та інших платежів, а також від виконання своїх зобов`язань і відшкодування завданих збитків орендодавцеві (п. 8.2. договору).

На виконання умов договору оренди № 09/04/21 від 09.04.2021 відповідач передав, а позивач прийняв об`єкт оренди - нежитлове приміщення в літері «А» (група нежитлових приміщень №1) площею 115,8 квадратних метрів, що розташовано за адресою: місто Київ, Оболонський район, вулиця Маршала Тимошенка, будинок № 29, що належить відповідачу (орендодавцеві) на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 02.08.2007 року № 3593.

23.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінеко-Інвест» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баррік» (орендар) укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди № 09/04/21 від 09.04.2021, відповідно до якої сторони домовилися, що розмір орендної плати на період з 01.03.2022 року по 30.04.2022 року розраховуватиметься наступним чином: розмір орендної плати з 01.03.2022 по 30.04.2022 становить 20 000, 00 грн.

Крім того, 29.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінеко-Інвест» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баррік» (орендар) укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди № 09/04/21 від 09.04.2021, згідно якої сторони домовилися, що розмір орендної плати на період з 01.05.2022 року по 31.05.2022 року розраховуватиметься наступним чином: розмір орендної плати з 01.05.2022 по 31.05.2022 становить 37 450, 00 грн.

25.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінеко-Інвест» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баррік» (орендар) укладено додаткову угоду № 3 до договору оренди № 09/04/21 від 09.04.2021, відповідно до якої сторони домовилися, що розмір орендної плати на період з 01.06.2022 року по 30.06.2022 року розраховуватиметься наступним чином: розмір орендної плати з 01.06.2022 по 30.06.2022 становить 53 500, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінеко-Інвест» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баррік» (орендар) складено та підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого орендар (позивач) передав (повернув), а орендодавець (відповідач) прийняв об`єкт оренди - нежитлове примішення в літері «А» (група нежитлових приміщень № 1) площею 115,8 квадратних метрів, що розташовано за адресою: місто Київ, Оболонський район, вулиця Маршала Тимошенка, будинок № 29.

Позивач зазначає, що ним за період оренди нерухомого майна було здійснено орендні платежі на загальну суму 1 311 790, 00 грн., з урахуванням завдатку, що підтверджується платіжними дорученнями № 11072 від 15.02.2021 на суму 81 290, 00 грн., № 12225 від 26.04.2021 на суму 107 000, 00 грн., № 1126 від 24.05.2021 на суму 107 000, 00 грн., № 1728 від 24.06.2021 на суму 107 000, 00 грн., № 2262 від 26.07.2021 на суму 107 000, 00 грн., № 2873 від 25.08.2021 на суму 107 000, 00 грн., № 3428 від 22.09.2021 на суму 107 000, 00 грн., № 4074 від 21.10.2021 на суму 107 000, 00 грн., № 4710 від 23.11.2021 на суму 107 000, 00 грн., № 5281 від 21.12.2021 на суму 107 000, 00 грн., № 5855 від 20.01.2022 на суму 107 000, 00 грн., № 6534 від 21.02.2022 на суму 107 000, 00 грн., № 13855 від 25.05.2022 на суму 53 500, 00 грн.

Враховуючи, що 30.06.2022 позивач повернув відповідачу нежитлове приміщення зі строкового користування, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний повернути частину невикористаних (надлишково сплачених) коштів у розмірі 137 743, 23 грн., які починаючи з 01.07.2022 року відповідач безпідставно утримує, оскільки зазначені кошти є переплатою позивача за оренду майна.

Оскільки відповідач безпідставно зберігає грошові кошти у розмірі 137 743, 23грн., що належать позивачеві, які не повернув, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3 939, 83 грн. - 3 % річних за період з 01.07.2022 по 13.06.2023 та 15 588, 36 грн. - інфляційних втрат за період з 01.07.2022 по 31.05.2023 за користування чужими грошима.

Враховуючи , що строк дії договору оренди закінчився, зобов`язання по поверненню надлишково сплачених (невикористаних ) коштів відповідачем не виконано, від переговорів останній ухиляється, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Частинами першою та другою статі 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна.

Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з приписами частини другої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Суд зазначає, що за умовами договору оренди № 09/04/21 від 09.04.2021 він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30 квітня 2022 року (пункт 8.1 договору).

В той же час, сторони в укладеному договорі передбачили, що орендар (позивач) має переважне право перед третіми особами на укладення нового договору оренди приміщення, за умови належного виконання умов цього договору. Орендар, маючи намір скористатися переважним правом на укладення нового договору оренди на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за 60 (шістдесят) днів до спливу строку оренди, визначеного у п. 8.1. цього договору (п.п. 8.3. та 8.4 договору).

Відповідно до частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно п. 2.4. договору після закінчення строку оренди, дострокового розірвання або припинення договору орендар протягом 5 робочих днів має звільнити приміщення і повернути його орендодавцеві разом з майном, перелік якого вказано в акті у стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу. Приміщення та майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не повернув відповідачу майно після закінчення строку оренди, тобто після 30.04.2022, а продовжив ним користуватися.

Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

При цьому, в матеріалах справи, відсутні докази звернення позивача до відповідача щодо підписання акту приймання-передачі майна з оренди після 30.04.2022.

Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, у разі припинення цього договору, у відповідача виникає обов`язок повернути наймодавцеві майно з оренди, оскільки договір припинив свою дію, внаслідок чого наймач втратив право на користування об`єктом оренди.

Проте, як вбачається з матеріалів справи орендоване майно, а саме: нежитлове приміщення в літері «А» (група нежитлових приміщень № 1), що розташовано за адресою: місто Київ, Оболонський район, вулиця Маршала Тимошенка, будинок № 29 не було повернуто позивачем до 30.06.2022.

Відповідно до приписів ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно ч. 4 ст. 284 Господарського процесуального кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору в його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і у такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Таким чином, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 25.05.2021 у справі № 910/9949/20, від 30.01.2020 у справі № 904/1207/19, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 також зазначила, що загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.

Враховуючи, що як на дату закінчення строку договору оренди 30.04.2022, так і протягом місяця після закінчення цього строку, відповідач не заперечував щодо поновлення договору на новий строк, відповідно договір оренди № 09/04/21 від 09.04.2021 вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, тобто до 30.04.2023.

Вказане також підтверджується укладеним між сторонами додатковими угодами № 2 від 29.04.2022 та № 3 від 25.05.2022, якими сторони погодили розмір орендної плати на травень та червень 2022 року.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінеко-Інвест» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баррік» (орендар) складено та підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого орендар (позивач) передав (повернув), а орендодавець (відповідач) прийняв об`єкт оренди - нежитлове приміщення в літері «А» (група нежитлових приміщень № 1) площею 115,8 квадратних метрів, що розташовано за адресою: місто Київ, Оболонський район, вулиця Маршала Тимошенка, будинок № 29.

Згідно п. 9.1. договору орендодавець має право розірвати договір достроково у випадку: наявності заборгованості з орендної плати; не поповнення розміру гарантійного платежу; наявності заборгованості з комунальних послуг та інших платежів за цим договором; використання приміщення не за цільовим призначенням; недосягнення згоди щодо зміни розміру орендної плати згідно п. 3.9. договору; однократного або багатократного порушення орендарем будь-яких умов цього договору, які не пов`язані з фінансовими розрахунками.

Відповідно до п. 9.2. договору орендар має право розірвати цей договір у випадках: фактичного недопуску орендаря до приміщення (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 5.1.4.) протягом дії цього договору.

Згідно п. 9.3. договору дострокове розірвання цього договору не звільняє орендаря від обов`язку сплати усіх заборгованостей, штрафних санкцій та інших платежів, а також від виконання своїх зобов`язань.

За умовами п. 9.5. договору чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку на який його було укладено; дострокового розірвання за взаємною згодою сторін; дострокового розірвання з підстав, передбачених цим договором.

У випадках дострокового розірвання (припинення) договір вважається розірваним (припиненим) з дати, зазначеної у повідомленні про розірвання договору без необхідності укладати будь-які додаткові угоди (п. 9.6. договору).

Листом від 30.05.2022 № 30/05 позивач повідомив відповідача про припинення використання нежитлового приміщення в літері «А» (група нежитлових приміщень № 1) площею 115,8 квадратних метрів, що розташовано за адресою: місто Київ, Оболонський район, вулиця Маршала Тимошенка, будинок № 29 та про його повернення о 18 годині 30.06.2022 року.

Тобто, позивач фактично своїм листом повідомив відповідача про дострокове розірвання (припинення) договору оренди.

Сторони погодили, що з підстав, не зазначених в пунктах 9.1 та 9.2 цього договору, можуть достроково розірвати його, письмово попередивши одна одну не пізніше ніж за два місяці до запланованої дати розірвання. У випадку порушення цього строку орендарем, фактично сплачена орендна плата та інші платежі не повертаються (п. 9.4. договору).

Отже, сторонами у договорі було досягнуто згоди, що у випадку, якщо орендар не повідомить своєчасно орендодавця про намір достроково розірвати договір, то він несе ризики втрати фактично сплачених грошових коштів за договором.

Таким чином, позивач в порушення умов п. 9.4. договору не повідомив відповідача у двомісячний строк до запланованої дати розірвання про дострокове розірвання (припинення) договору оренди, що в силу умов договору надає відповідачу право на утримання всіх фактично сплачених позивачем платежів за договором.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч.2 статті 11 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку сплачені позивачем грошові кошти є орендною платою, такі платежі здійснювалися ним на підставі укладеного з відповідачем договору оренди № 09/04/21 від 09.04.2021, який був пролонгований до 30.04.2023, тобто грошові кошти, заявлені позивачем до стягнення не набуті відповідачем безпідставно.

При цьому, в силу погоджених сторонами умов договору щодо своєчасного повідомлення про дострокове розірвання (припинення) договору оренди, а саме не пізніше ніж за два місяці до запланованої дати розірвання, позивач несе погоджені сторонами ризики не повідомлення відповідача у визначений строк про таке розірвання, а саме фактично сплачена орендна плата та інші платежі не повертаються позивачу.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 137 743, 22 грн., які на думку позивача безпідставно утримуються відповідачем.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 939, 83 грн. 3 % річних та 15 588, 36 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від основної вимоги про стягнення основного боргу, у задоволенні якої судом відмовлено.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ГПК України - змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір, виходив із того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідними за інші докази. (зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

На підставі наявних у справі доказів у сукупності, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 137 743, 22 грн., які на думку позивача безпідставно утримуються відповідачем, а також про відмову у стягнення 3% річних та інфляційних втрат як похідних вимог.

За таких обставин, колегією суддів апеляційної інстанції визнається правильним висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі у зв`язку з їх обґрунтованістю та доведеністю в розумінні ст. 76-79 ГПК України.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається, отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Баррік» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі № 910/10028/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі № 910/10028/23 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/10028/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка