Рішення

від 22.07.2024 по справі 908/776/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 34/52/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2024 Справа № 908/776/24

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О., при секретареві судового засідання Концур Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 908/776/24

за позовом: Концерну «Міські теплові мережі», ідентифікаційний код юридичної особи 32121458 (юридична адреса: бул. Гвардійський, 137, м. Запоріжжя, 69091)

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «СОБОРНЕ-133», ідентифікаційний код юридичної особи 40282124 (пр. Леніна, буд. 133, м. Запоріжжя, 69005)

про стягнення 76 728 грн 73 коп.

за участю уповноважених представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Ємельянова О.О., адвокат, посвідчення № 1007 від 28.02.2014, ордер АР № 1188272 від 22.07.2024

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області через систему «Електронний суд» 20.03.2024 надійшла позовна заява Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «СОБОРНЕ-133» 76 728,73 грн заборгованості за відпущену теплову енергію до нежитлового приміщення ХVІ підвального та першого поверху (літ.А-9) розташованого за адресою: Україна, 69005, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 133 у період з січня 2020 року по квітень 2021.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2024 справу 908/776/24 визначено для розгляду судді Науменку А.О.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 22.03.2024 у справі № 908/776/24 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Згідно із позовом, враховуючи відсутність договору між сторонами, облік кількості відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № 204405. Як вказує позивач, не зважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору, Концерн облік кількості відпущеної теплової енергії здійснював по особовому рахунку № 204405 та у період з січня 2020 року по квітень 2021, відпустив ОСББ «СОБОРНЕ-133» теплову енергію до нежитлового приміщення ХVІ підвального та першого поверху (літ.А-9) розташованого за адресою: Україна, 69005, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 133. В зв`язку з тим, що об`єкт споживання послуги з централізованого опалення Відповідача має спільне з будинком підключення до теплової мережі Позивача, то факт отримання теплоносія підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювальних сезонів відповідно до яких Концерном «Міські теплові мережі» було розпочато і закінчено опалювальні сезони в м. Запоріжжі (вказані рішення є у публічному доступі на сайті ЗМР). Тому факт надання зазначеної послуги в даному випадку є безспірним та беззаперечним. У вищезазначений період Концерт відпустив теплової енергії на загальну суму 76 728,73 грн, яку Відповідач не сплатив.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що відповідач ніколи не мав у власності ні зазначеного вище нерухомого майна, ні буд-якого іншого. Відповідачу не зрозуміло звідки, з`явився особовий рахунок №204405, за ким особовий рахунок № НОМЕР_1 обліковується та на підставі чого Позивачем обрано період поставки саме з січня 2020 по квітень 2021. Відповідач зазначає, що долучений Позивачем до позовної заяви договір позички №2/01-23/2020 нерухомого майна, яке розташоване за адресою пр. Соборний, буд. 133 від 27.01.2020 р. з додатком №1 до зазначеного договору - актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 27.01.2020 не може бути належним та допустимим доказом виходячи з наступного. За умовами зазначеного договору Відповідачу повинно було передаватись у позичку комунальне майно - нежитлове приміщення ХVІ підвального та першого поверху (літ. А-9) розташованого за адресою: України, 69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 133. Однак такі умови, зазначеного договору, є протиправними, так як в силу приписів ч. 2 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку. Таким чином, вищезазначений договір є нікчемним правочином в силу приписів ч. 2 ст. 215 ЦК України, а відповідно він не міг створити юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Більш того, Позивач не є стороною за вказаним договором, а відповідно такий договір не міг би породжувати права та обов`язки між Позивачем та Відповідачем з приводу постачання теплової енергії. Також, в силу приписів 78, 79 ГПК України, не можуть визнаватись належними та допустимими доказами поставки теплової енергії Відповідачу наступні документи Позивача, які додані до позову: службова записка №281 від 18.11.2021. Зазначена форма документу використовується для вирішення внутрішніх питань підприємства, установи тощо і жодним чином не може підтверджувати наявність чи відсутність спірних між Позивачем та Відповідачем обставин; лист №854 від 20.07.2022 рта лист №40 від 11.01.2024 складені КП «ВРЕЖО 7» які не доводить факту наявності обов`язків Відповідача, щодо сплати платежів за теплову енергію; акт обстеження системи теплопостачання та ГВП від 05.01.2024 складений одноосібно невідомою особою, за відсутності представника ОСББ «СОБОРНЕ-133», при цьому обставини, встановлені в акті станом на 2024 рік, а позовні вимоги заявлені за період 2020 та 2021 років, що ніяк не може підтверджувати обґрунтованість позовних вимог. Акт прийому-передачі від 14.01.2022 взагалі не дає можливості встановити його змістовне навантаження. За таких обставин, Відповідач взагалі не має жодного статусу особи, яка відповідальна за зобов`язаннями з утримання нерухомого майна, зазначеного Позивачем у позовній заяві. Вважає необґрунтованим посилання Концерну «МТМ» на те, що об`єкт споживання теплової енергії відповідача має спільне із житловим будинком підключення до теплової мережі. Відповідно до технічного паспорту на нежитлове приміщення ХVІ підвального поверху літ. А-9 розташованого за адресою: України, 69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 133 об`єкт нерухомості взагалі не обладнаний опалювальними приладами та не має виду опалення. Просить у позові відмовити повністю.

Позивач не погодився з відзивом Відповідача та надав відповідь на відзив, в якій вказує таке. Щодо права власності на нерухоме майном за адресою: Україна, 69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний (стара назва проспект Леніна), буд.133: Нежитлове приміщення ХVІ підвального та першого поверху (літ.А-9), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОБ`ЄДНАННЮ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ «СОБОРНЕ-133» на підставі Договору позички нерухомого майна №2/01-23/2020 від 27.01.2020. Відповідно до п. 4.6 Договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього Договору після закінчення його строку протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Відповідно до Акту прийому передачі нежитлового приміщення від 27.01.2020 року (додаток №1 до договору позички), КП «ВРЕЖО №7» передало, а ОСББ «СОБОРНЕ-133» прийняло комунальне майно, а саме: нежитлове приміщення ХVІ підвального та першого поверху (літ.А-9), що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 133. Згідно листа КП «ВРЕЖО №7» № 40 від 11.01.2024 вищезазначене нежитлове приміщення за актом прийому-передачі не поверталось та перебуває у користуванні ОСББ «СОБОРНЕ-133». Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної адреси відповідача співпадає з адресою об`єкта надання послуги. На підставі викладеного, Позивач вважає вимоги про стягнення заборгованості законними, обґрунтованими та такими, що підтверджені належними доказами.

У запереченнях на відповідь на відзив Відповідач зазначає, що договір позички є нікчемним і питання щодо користування, утримання, зберігання, тощо нерухомого майна за адресою: Україна, 69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний (стара назва проспект Леніна), буд.133 - нежитлове приміщення ХVІ підвального та першого поверху (літ.А-9) є не врегульованим. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та покласти на позивача 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У письмових запереченнях Позивач просить відмовити у задоволенні клопотання представника Відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.05.2024 у справі № 908/776/24 суд ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 10.06.2024 о 14 год. 50 хв.

В судовому засіданні 10.06.2024 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу Акорд.

Ухвалою суду від 10.06.2024 відкладено підготовче засідання по справі на 26.06.2024 о 10 год. 20 хв.

В судовому засіданні 26.06.2024 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу Акорд.

Документів та пояснень від відповідача на адресу суду чи позивача не надходило.

За наслідками судового засідання, суд, запитавши думку представника позивача, на підставі ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 22.07.2024 о 11 год. 20 хв.

В судовому засіданні 22.07.2024 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу Акорд.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, просила у його задоволенні відмовити.

В судовому засіданні 22.07.2024 судом прийнято рішення, проголошено його вступну та резолютивну частини.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статуту Концерну «Міські теплові мережі» основною метою діяльності концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну.

Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше. Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України Про теплопостачання від 02.06.2005 року за № 2633-ІV, «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 03.10.2007 року за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України. Зокрема, в Законі та в правилах законодавець надає поняття «Споживач»: - споживач теплової енергії фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі до договору (Закон); - споживач теплової енергії фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору (Правил). Теплова енергія товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Обов`язок укласти договір на постачання теплової енергії покладається відповідно до закону, як на теплопостачальну організацію, так і на споживача теплової енергії. При цьому теплопостачальній організації достатньо лише довести факт звертання до споживача з пропозицією укласти договір на постачання теплової енергії.

Нежитлове приміщення ХVІ підвального та першого поверху (літ.А-9), що знаходиться за адресою: Україна, 69005, місто Запоріжжя, проспект Соборний (стара назва проспект Леніна), будинок 133 передано Комунальним підприємством «Виробниче ремонотно-експлуатаційне житлове об`єднання №7» (позичкодавець) Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «СОБОРНЕ-133» (користувач) на підставі Договору позички нерухомого майна № 2/01-23/2020 від 27.01.2020 (далі Договір позички).

Згідно із пунктами 1.2-1.3 Договору позички предметом за цим Договором є комунальне майно, яке розташоване за адресою проспект Соборний, 133, нежитлове приміщення ХVІ підвального та першого поверху (літ.А-9), загальною площею 594,1 кв.м, яке перебуває у господарському віданні комунального підприємства «ВРЕЖО №7». Приміщення використовується для потреб об`єднання.

Відповідно до Акту прийому передачі нежитлового приміщення від 27.01.2020 року (додаток №1 до договору позички), КП «ВРЕЖО №7» передало, а ОСББ «СОБОРНЕ-133» прийняло у користування комунальне майно, а саме: нежитлове приміщення ХVІ підвального та першого поверху (літ.А-9), що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 133.

Згідно із п. 4.1-4.2 Договору позички строк, на який надається позичка становить 6 місяців. Сторони домовились, що відповідно до п. 3 ст. 631 ЦК України умови цього договору розповсюджується на взаємовідносини між сторонами, які виникли з 29.11.2019. остаточною датою користування позичкою вважається 28.06.2020.

Відповідно до п.4.6 Договору позички, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього Договору після закінчення його строку протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Згідно із листом КП «ВРЕЖО №7» № 40 від 11.01.2024 року вищезазначене нежитлове приміщення за актом прийому-передачі не поверталось та перебуває у користуванні ОСББ «СОБОРНЕ-133».

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної адреси відповідача співпадає з адресою об`єкта надання послуги.

Між сторонами у справі не було укладено договору щодо теплопостачання. Облік кількості відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № 204405.

За поясненнями позивача, не зважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору, Концерн «Міські теплові мережі» у період з січня 2020 року по квітень 2021, відпустив Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «СОБОРНЕ-133» теплову енергію до нежитлового приміщення ХVІ підвального та першого поверху (літ.А-9) розташованого за адресою: Україна, 69005, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 133. В зв`язку з тим, що об`єкт споживання послуги з централізованого опалення Відповідача має спільне з будинком підключення до теплової мережі Позивача, то факт отримання теплоносія підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювальних сезонів відповідно до яких Концерном «Міські теплові мережі» було розпочато і закінчено опалювальні сезони в м. Запоріжжі.

У вищезазначений період позивач відпустив теплової енергії на загальну суму 76 728,73 грн. Доказів здійснення оплат за спірний період суду не надано.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню виходячи з такого.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правовідносини сторін є господарськими та такими, що виникли у сфері постачння теплової енергії.

Відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються Законом України від 02.06.2005 №2633-IV «Про теплопостачання».

Статтею 1 даного Закону визначено, що постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору

За приписами ст. 19 Закону України від 02.06.2005 №2633-IV «Про теплопостачання» теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з ч. ч. 3, 13 ст. 20 даного Закону тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господаського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи з приписів ст. 19 Закону України від 02.06.2005 №2633-IV «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Враховуючи викладене, відповідач зобов`язаний був оплачувати за фактично отриману теплову енергію щомісячно до останнього числа кожного місяця спірного періоду.

В порушення вимог законодавства відповідач не оплатив спожиту теплову енергію за спірний період.

Відповідно до ч. 6 ст. 25 Закону України від 02.06.2005 №2633-IV «Про теплопостачання» у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Позивачем надані докази в підтвердження наявності заборгованості відповідача за спожиту теплову енергію в розмірі 76 728,73 грн., зокрема акт-приймання передачі теплової енергії від 30.11.21 за період з січня 2020 року по квітень 2021 року та рахунок від 30.11.21 за вказаний період, які направлені відповідачеві разом з вимогою щодо погашення заборгованості за теплову енергію від 13.02.24.

Відповідачем доводи позивача не спростовані, докази оплати теплової енергії у спірному періоді не надані.

Суд не може визнати обґрунтованими доводи відповідача з приводу нікчемності Договору позички.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків.

Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого.

Дійсно, відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.

Але, вказана правова норма не вказує, що такий договір «є недійсним» або «нікчемним». Відповідно Договір позички є оспорюваним правочином, доказів визнання якого недійсним суду не надано, що має наслідком застосування презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Таким чином. з огляду на ті обставини, що відповідачеві передано майно у користування згідно акту приймання-передачі від 27.01.2020 на підставі Договру позички, який недійсним не визнавався, наявні підтави для стягнення спірної вартості теплопостачання з відповідача, тому позовні вимоги суд задовольняє.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «СОБОРНЕ-133», ідентифікаційний код юридичної особи 40282124 (пр. Леніна, буд. 133, м. Запоріжжя, 69005) на користь Концерну «Міські теплові мережі», ідентифікаційний код юридичної особи 32121458 (юридична адреса: бул. Гвардійський, 137, м. Запоріжжя, 69091) 76 728 (сімдесят шість тисяч сімсот двадцять вісім) грн 73 коп. заборгованості та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 25.07.24.

Суддя А.О. Науменко