Постанова

від 03.02.2025 по справі 908/776/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2025 року м.Дніпро Справа № 908/776/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Верхогляд Т.А. (доповідач)

судді: Парусніков Ю.Б., Іванов О.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "СОБОРНЕ-133" на рішення господарського суду Запорізької області від 22.07.2024 року у справі №908/776/24 (суддя Науменко А.О.)

за позовом: Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "СОБОРНЕ-133", м. Запоріжжя

про стягнення 76 728,73 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 76 728,73 грн заборгованості за теплову енергію, відпущену у період з січня 2020 року по квітень 2021 року до нежитлового підвального приміщення ХVІ та першого поверху (літ.А-9) будинку 133 по пр. Соборний в місті Запоріжжя.

Позов мотивовано тим, що договір між сторонами не укладено, однак відповідач спожив відпущену позивачем теплову енергію до вказаного нежитлового приміщення у спірний період, а відповідач її вартість не оплатив.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.07.2024 року у справі №908/776/24 позов задоволено.

Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "СОБОРНЕ-133" на користь Концерну "Міські теплові мережі" 76 728,73 грн. заборгованості та 2 422,40 грн. судового збору.

Рішення мотивовано тим, що позивачем надані докази на підтвердження наявності заборгованості відповідача за спожиту теплову енергію у розмірі 76 728,73 грн.

З огляду на те, що відповідач є фактичним користувачем нежитлового приміщення (майно передано у користування згідно акту приймання-передачі від 27.01.2020 року на підставі договору позички, який недійсним не визнавався), суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення спірної вартості теплопостачання саме з відповідача як фактичного споживача.

Не погодившись з рішенням суду, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "СОБОРНЕ-133" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в стягненні грошових коштів у сумі 76 728, 73 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- рішення прийнято судом з порушенням норм процесуального та матеріального права, що є підставою для його скасування;

- відповідач не є зобов`язаним перед позивачем сплачувати а будь-які комунальні послуги через те, що він не є власником жодного нерухомого майна та не має договірних відносин з позивачем;

- суд протиправно надав оцінку договору позички, щодо його дійсності, адже договір не був предметом спору;

- КП "ВРЕЖО 7" є власником вищезазначеного нежитлового приміщення та фактичним потенційним отримувачем комунальної послуги з теплопостачання, на якого й оформлено особовий рахунок №204405, при цьому судом першої інстанції проігноровано фактичну наявність відносин з теплопостачання за об`єктом нерухомого майна між позивачем та КП"ВРЕЖО 7";

- наявність особового рахунку №204405, закріпленого за КП"ВРЕЖО 7", свідчить про існування відповідного договору постачання теплової енергії, який не був наданий позивачем та не досліджувався судом першої інстанції; вказана обставина є істотною, адже фактично позивач та "ВРЕЖО 7" замінили сторону у договорі поставки теплової енергії, переклавши обов`язки зі сплати на відповідача;

- судом першої інстанції неправомірно взяті до уваги як належні та допустимі докази поставки теплової енергії відповідачу наступні докази: службова записка №281 від 18.11.2021 р. , листи №854 від 20.07.2022 р. та №40 від 11.01.2024 р., які можливо складені "ВРЕЖО 7" та не доводять факту поставки теплової енергії та наявності обов`язків відповідача щодо сплати платежів за теплову енергію, акт обстеження системи теплопостачання та ГВП від 05.01.2024 р., який складений одноосібно невідомою особою, за відсутності представника ОСББ "СОБОРНЕ-133". При цьому обставини встановлені в акті станом на 2024 рік, а позовні вимоги заявлені за період 2020 - 2021 років, що ніяк не може підтверджувати обґрунтованість позовних вимог, акт прийому-передачі від 14.01.2022 р. , який не дає можливості встановити його змістовне навантаження;

- незважаючи на відсутність доказів направлення або вручення відповідачу рахунку та акту, та неотримання вимоги від 13.02.2024 року щодо погашення заборгованості за теплову енергію, судом вказані вище документи неправомірно прийняті як допустимі докази на користь позивача;

- факт, що система опалення об`єкта теплопостачання, зазначеного у позовній заяві, є відокремленою або не відокремленою від системи опалення житлового будинку №133 по пр. Соборному в м. Запоріжжя, є не доведеним;

- враховуючи, що об`єкт нерухомості взагалі не обладнаний опалювальними приладами та не має опалення, це свідчить про те, що позивачем не наданий обґрунтований розрахунок суми заборгованості, який би відображав повноту та правомірність нарахувань.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.09.2024 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді (доповідача) Верхогляд Т.А., суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2024 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків.

Ухвалою від 07.11.2024 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та ухвалено розглянути її у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позивач не скористався своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.01.2020 року Комунальним підприємством "Виробниче ремонотно-експлуатаційне житлове об`єднання №7" (позичкодавцем) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "СОБОРНЕ-133" (користувачем) укладено договір позички № 2/01-23/2020 нерухомого майна, відповідно до п. 1.2 якого предметом позички за цим договором є комунальне майно, яке розташоване за адресою: проспект Соборний, будинок 133, нежитлове приміщення ХVI підвального та першого поверху (літ.9) загальною площею 594,1кв.м, яке перебуває у господарському віданні комунального підприємства "ВРЕЖО №7".

Пунктом 2.1.11 договору позички встановлено, що користувач зобов`язаний укласти відповідні договори з постачальником комунальних послуг. Своєчасно вносити платню за комунальні послуги, внески та платежі балансоутримувача будинку (ОСББ, управителю будинку тощо) у встановленому законом порядку.

Згідно із п. 4.1 - 4.2 договору позички строк, на який надається позичка, становить 6 місяців. Сторони домовились, що відповідно до п. 3 ст. 631 ЦК України умови цього договору розповсюджується на взаємовідносини між сторонами, які виникли з 29.11.2019 року. Остаточною датою користування позичкою вважається 28.06.2020 року.

Відповідно до п.4.6 договору позички, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору після закінчення його строку протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

На підставі Акту прийому передачі нежитлового приміщення від 27.01.2020 року (додаток №1 до договору позички), КП "ВРЕЖО 7" передало, а ОСББ "СОБОРНЕ-133" прийняло у користування комунальне майно, а саме: нежитлове приміщення ХVІ підвального та першого поверху (літ.А-9), що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 133.

Листом № 40 від 11.01.2024 року КП "ВРЕЖО 7" повідомило позивача, що вищезазначене нежитлове приміщення за актом прийому-передачі не поверталось та перебуває у користуванні ОСББ "СОБОРНЕ-133".

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної адреси відповідача співпадає з адресою об`єкта надання послуги.

За твердженням позивача, у зв`язку з тим, що об`єкт споживання послуги з централізованого опалення відповідача має спільне з будинком підключення до теплової мережі позивача, то факт отримання теплоносія підтверджується рішеннями Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів, відповідно до яких Концерном "Міські теплові мережі" було розпочато і закінчено опалювальні сезони в м. Запоріжжі. Рішення є у публічному доступі на сайті Запорізької міської ради.

Між сторонами у справі не було укладено договору щодо теплопостачання, що скаржником підтверджується. Облік кількості відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № НОМЕР_1 .

Разом з тим, як встановлено місцевим господарським судом, Концерн Міські теплові мережі є суб`єктом природної монополії відповідно до положень Закону України "Про природні монополії" та за приписами ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" як монополіст не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Отже, незважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору, Концерн "Міські теплові мережі" у період з січня 2020 року по квітень 2021 року відпустив Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "СОБОРНЕ-133" теплову енергію до вказаного вище приміщення на загальну суму 76 728,73 грн., про що складені Акт приймання-передачі теплової енергії та рахунок від 30.11.2021 року.

14.02.2024 року вказані акт та рахунок були направлені на адресу відповідача разом з вимогою щодо погашення заборгованості за теплову енергію від 13.02.2024 року.

Вимога залишена відповідачем без відповіді та без виконання.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання щодо оплати наданих послуг з теплопостачання, у нього утворилася заборгованість у розмірі 76 728,73грн. за період: січень 2020 року - квітень 2021 року.

Неоплата відповідачем поставленої теплової енергії у вказаній вище сумі слугувала підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Колегія суддів повністю поділяє доводи оскаржуваного рішення та зазначає, що предметом діяльності Концерну "Міські теплові мережі" є виробництво теплової енергії, постачання теплової енергії для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємства, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут та інше.

Концерн "Міські теплові мережі" відповідно до положень Закону України "Про природні монополії" є суб`єктом природної монополії та діє на підставі виданих ліцензій на провадження господарської діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії, тому у своїй основній діяльності таке підприємство повинно дотримуватися законодавства, яке регулює відносини у сфері теплопостачання (виробництво, транспортування, постачання теплової енергії).

Для створення умов перебування та проживання осіб у жилих і нежилих приміщеннях, зокрема, шляхом забезпечення їх опаленням, законодавством України передбачено регулювання у сферах виробництва, транспортування постачання теплової енергії.

Регулювання та встановлення відносин у сфері теплопостачання (виробництво, постачання, транспортування теплової енергії) здійснюється відповідно до таких основних нормативно-правових актів: Господарський кодекс України; Законів України "Про теплопостачання", "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", "Про природні монополії"; "Про ліцензування видів господарської діяльності", Постанов Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією".

Статтею ст.1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про теплопостачання" відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", який набрав законної сили 10.12.2017 року, визначено:

- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;

- виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;

- споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач;

- внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення.

Порядок укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг визначено у ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

За приписами ч.ч.2, 3, 6 ст.21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Даною постановою також затверджено форму та зміст (умови) Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Як зазначено вище, договірні відносини між сторонами у справі відсутні, нарахування за теплову енергію здійснювалося на підставі особового рахунку №204405.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що укладення договору з теплопостачання відповідно до ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком. Відтак, сам факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період. Не виконуючи вимоги чинного законодавства щодо укладення зазначеного договору, споживач фактично сам створює ситуацію, в якій він позбавлений права впливати на якість, ціну, вибір постачальника послуг тощо, а також користуватись іншими правами, передбаченими Правилами користування тепловою енергією.

За сталою практикою Верховного Суду споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. (відповідна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №922/4239/16, Верховного Суду від 09.06.2021 року у справі №303/7554/16-ц, від 21.08.2019 року у справі №922/4239/16, 25.09.2019 року у справі №522/401/15-ц та 10.12.2018 року у справі №638/11034/15-ц, від 26.04.2018 року у справі №904/6293/17 тощо).

Отже, у разі відсутності договору, проте з доведенням та належним підтвердженням матеріалами справи факту поставки споживачу теплової енергії, останній не звільняється від оплати наданої послуги.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність укладеного з позивачем договору як на підставу для неоплати наданих послуг є безпідставними.

Разом з тим, про надання відповідної послуги за вказаною вище адресою у спірний період свідчать, у тому числі, рішення Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2019-2020 року, 2020-2021 року.

Так, зокрема, згідно з рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради №441 від 24 жовтня 2019 року опалювальний період у місті Запоріжжя у період 2019-2020 років було розпочато 28 жовтня 2019 року та згідно з рішенням про закінчення опалювального періоду 2019-2020 років у м. Запоріжжя №147 від 06.04.2020 року закінчено цей період 07.04.2020 року; рішенням від 28 жовтня 2020 року опалювальний період у місті Запоріжжя у період 2020-2021 років розпочато 02 листопада 2020 року та закінчено - 07.04.2021 року згідно з рішенням №134 від 01.04.2021 року.

Також, позивачем надані акт-приймання передачі теплової енергії та рахунок від 30.11.2021 року за період з січня 2020 року по квітень 2021 року, які направлені на адресу відповідача разом з вимогою щодо погашення заборгованості за теплову енергію у розмірі 76 728,73 грн., що підтверджується фіскальним чеком, наявним у матеріалах справи (а.с. 20).

Складений Концерном "Міські теплові мережі" Акт приймання-передачі теплової енергії містить дані щодо тарифів, а також показники кількості та вартості спожитої теплової енергії, які відповідають розрахунку заборгованості. (а.с.13, 14)

Доказів виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у розмірі 76 728,73 грн. відповідачем не надано.

Відповідно до ч.3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Таким чином, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, враховуючи невиконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленої позивачем у спірний період теплової енергії та ненадання ним доказів, які б спростовували дане порушення, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача вартості відпущеної теплової енергії у розмірі 76 728,73 грн. є законними, обґрунтованими та правомірно задоволені судом.

Одночасно суд враховує, що у матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до Концерну "Міські теплові мережі" з заявою, в якій останній не погоджувався з розрахунком позивача та зазначав про те, що спірне приміщення є неопалювальним. Отже, позивач був позбавлений можливості надати свої заперечення та уточнення з відповідних питань до суду першої інстанції з об`єктивних причин. В той час, як додані позивачем докази підтверджують обставини, коло встановлення яких входить до предмету доказування та безпосередньо впливає на правильність вирішення спору.

З огляду на викладене, колегія зазначає, що відповідачем не спростовано обов`язку здійснити оплату наданих послуг з теплопостачання, які були надані позивачем.

Стосовно доводів скаржника про відсутність опалення у спірному приміщенні слід зазначити таке.

Згідно з приписами ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що споживач серед іншого має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.

Відповідно до абз.6 п. 40 Правил користування тепловою енергією, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 року споживач теплової енергії зобов`язаний погоджувати з теплопостачальною організацією нові підключення і відключення та переобладнання системи теплоспоживання, які є причиною збільшення або зменшення обсягу споживання теплової енергії.

Наразі чинним є Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 169 від 26.07.2019 року (далі -Порядок).

Відповідно до п.2 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання припинення споживання теплової енергії повинно бути виконано з дозволу компетентного органу та в порядку, визначеному законодавством: з дозволу постійно діючої міжвідомчої комісії, яка створена органом місцевого самоврядування, за умови отримання технічних умов, роботи по відключенню повинні проводитись монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та власника, наймача квартири. Роботи з відключення виконуються у міжопалювальний період.

Відповідачем не надано доказів відключення від системи централізованого теплопостачання, не надано звернення до теплопостачальної організації щодо повідомлення про відключення, на підставі дозволу компетентного органу.

Системи опалення приміщення відповідача є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку, в якому воно розташоване, при цьому, апеляційний суд враховує, що теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов`язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо). Відповідно до законів термодинаміки тепло передається від більш нагрітих тіл до менш нагрітих, а теплова енергія, що міститься в повітрі, в елементах інтер`єру приміщення, передається, в тому числі, і в сусідні приміщення через внутрішні стіни, перегородки та перекриття.

Відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків у приміщенні свідчить про надходження до нього тепла.

Отже, багатоквартирний будинок в цілому є об`єктом теплопостачання, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку.

Таким чином, враховуючи що належне на праві користування відповідачу нежитлове приміщення є невід`ємною частиною житлового будинку, що не спростовано відповідачем, враховуючи відсутність у матеріалах справи документів на підтвердження відключення від мережі опалення у встановленому законом порядку, судова колегія вважає, що належні відповідачу приміщення є опалювальними.

Також, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції правильно було надано оцінку та визнано необґрунтованими доводи відповідача щодо нікчемності договору позички з наведених у рішенні підстав.

У цьому зв`язку суд враховує, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку, між тим вказана правова норма не вказує, що такий договір "є недійсним" або "нікчемним".

Відповідно, договір позички є оспорюваним правочином, доказів визнання якого недійсним суду не надано, що має наслідком застосування презумпції правомірності правочину (ст.204 ЦК України).

У такому випадку, з огляду на ті обставини, що нежитлове підвальне приміщення ХVI та першого поверху (літ.9) загальною площею 594,1кв.м, розташованих за адресою: проспект Соборний, будинок 133 передано відповідачу у користування згідно Акту приймання-передачі від 27.01.2020 року, укладеного на підставі договору позички, який недійсним не визнавався, є вірним висновок оскаржуваного рішення про стягнення спірної вартості поставленої теплової енергії саме з відповідача, як користувача цього приміщення.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене, інші доводи скаржника не впливають на юридичну оцінку обставин справи здійснену судом та спростовуються вищевикладеним.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За загальним правилом, доказування полягає не лише у поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що у даному випадку скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У цій справі, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав стверджувати, що наведене судом мотивування є необґрунтованим, оскільки правильність висновків суду напряму випливає із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства.

З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 275, 276, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "СОБОРНЕ-133" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 22.07.2024 року у справі №908/776/24 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя О.Г.Іванов