Рішення

від 22.07.2024 по справі 914/503/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2024 Справа № 914/503/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни Горецької, за участю секретаря судового засідання Марти Пришляк, розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»,

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соловей»,

про стягнення заборгованості,

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соловей» про стягнення заборгованості.

Ухвалою від 27.02.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

27.05.2024 суд закрив підготовче провадження по справі та перейшов до розгляду по суті.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи та прийняття рішення судом 22.07.2024 прийнято рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач сверджує, що на 20.02.2021 у м. Львові по вул. Кавалерідзе, 23 внаслідок падіння з даху будиику брили льоду пошкоджено застрахований автомобіль марки Pеugeot 3008, д/н НОМЕР_1 . Позивач виплатив страхове відшкодування.

До позивача в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 108 Закону України «Про страхування» перейшло право вимоги до особи відповідальної за завдані збитки.

Позиція відповідача

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, явку уповноваженого представника не забезпечив, належним чином повідомлений про розгляд справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ЇХ ОЦІНКА

15.04.2020 між ПРАТ «СК «Арсенал Страхування» та ОСОБА_1 укладено договір страхування наземного транспорту №0337/20-Тз/Лв, згідно якого ПРАТ «СК «Арсенал Страхування» взяло на себе зобов`язання компенсувати будь - яке пошкодження або знищення автомобіля марки Pеugeot 3008, д/н НОМЕР_1 , його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.

20.02.2021 у місті Львові по вулиці Кавалерідзе, 23 пошкоджено застрахований автомобіль марки Pеugeot 3008, д/н НОМЕР_1 внаслідок падіння брили льоду з даху будинку.

Згідно рахунку №15 від 22.02.2021, наданого ФОП ОСОБА_2 вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля складає 128 055 грн 29 коп.

ПРАТ «СК «Арсенал Страхування» здійснено страхове відшкодування у розмірі 128 055 грн 29 коп.

ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» надіслано адвокатський запит до Сихівської районної адміністрації з проханням надати інформацію про балансоутримувача багатоквартирного будинку за адресою: м. Львів, вул. Кавалерідзе, 23.

У відповідь на вказаний запит Сихівська районна адміністрація надала відповідь, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на утриманні ОСББ «Соловей» (лист №34-вих-31399 від 16.04.2021).

Позивач відправив до ОСББ «Соловей претензію (вих. №290321-955/р від 29.03.2021) із вимогою відшкодувати понесені Позивачем витрати у розмірі 128 055,29 грн. Доказів оплати матеріали справи не містять.

Виходячи з вищевикладеного, ПРАТ «СК «Арсенал Страхування» має суброгаційне право до ОСББ «Соловей» як підприємства, відповідального за утримання будинку АДРЕСА_2 , в розмірі фактично завданих збитків, тобто 128 055,29 грн.

Відносини у сфері страхування регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно статті 8 вказаного Закону, страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 984 ЦК України, страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Вимоги, яким повинні відповідати страховики, порядок ліцензування їх діяльності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю, встановлюються законом.

Страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є:

-фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - страховики-резиденти);

-зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - філії страховиків-нерезидентів).

Слова "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

Позивачем у цій справі є ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування», яке визначає свій статус як Страховик, тобто є суб`єктом зі спеціальним статусом.

За відсутністю (анулюванні) статусу Страховика, особа втрачає право укладати будь-які договори обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону).

Положеннями статті 979 ЦК України визначено правову природу договору страхування як договору, за яким страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 982 ЦК України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Отже, початок дії договору співпадає з початком строку, узгодженого сторонами для його дії.

Договір страхування діяв на дату виникнення страхової події, що була визнана позивачем як страховий випадок.

Статтею 5 Закону України «Про страхування» передбачено, що залежно від вольового характеру страхування може бути добровільним або обов`язковим. Суд зауважує, що саме залежно від виду укладеного договору страхування потерпілою стороною страховик і набуде можливості застосувати право вимоги в порядку суброгації чи регресу.

Поняття добровільного майнового страхування розкривають положення статті 6 Закону України «Про страхування» та статей 979, 982 ЦК України. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником.

Основним призначенням добровільного страхування є майновий захист інтересів страхувальника, що покликаний зменшити шкідливі для власника (володільця) наслідки пошкодження чи знищення його майна.

Варто зазначити, що в процесі реалізації прав та обов`язків, які виникають з таких договорів, також має місце делікт (деліктна відповідальність), внаслідок настання якого і виникає страховий випадок, коли страхувальник зазнає майнової шкоди, а в подальшому можуть виникнути і відносини суброгації.

Статтями 512, 514 ЦК України передбачено, що в установлених законом випадках кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою. Ці норми кореспондуються з положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування».

Статтею 993 ЦК та статтею 27 Закону України «Про страхування» передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. В таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Таким чином, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18)

Відповідачем (особою, відповідальною за завдані збитки) за відповідним позовом ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» визначено ОСББ «Соловей».

Як вже зазначено, правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем у зв`язку із виплатою на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої сторони у деліктному зобов`язанні.

Для правильного вирішення питання щодо стягнення у порядку суброгації (відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування», статті 993 ЦК України) суми шкоди, завданої внаслідок ДТП, важливим є встановлення особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

За приписами пункту 3 частини 2 статті 11 ЦК України завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування завданої шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Обов`язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

09.11.2017 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (№ 2189-VIII від 09.11.2017).

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 травня 2019 року, крім:

статті 1, частини першої статті 2, статей 3 - 7, 9, 11, 12, частини другої статті 26, статей 27 та 29 (в частині регулювання послуги з управління багатоквартирним будинком), частини другої статті 2, частин третьої та четвертої статті 8, частин другої та третьої статті 10, статті 15, частин першої, третьої та п`ятої статті 16, статті 18, частини п`ятої статті 28, пунктів 2, 3 1, 6, підпункту 1, підпункту "б" підпункту 2, підпунктів 5 та 11 пункту 8 цього розділу, які вводяться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом;

частини третьої статті 11, абзаців першого та другого частини п`ятої статті 18, які вводяться в дію з 1 січня 2019 року.

Визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 47, ст. 514 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону, крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом.

Водночас, за приписами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (№ 2189-VIII від 09.11.2017), що діяли під час виникнення спірних правовідносин, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг (стаття 6 Закону).

Такого учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг (суб`єкта) як балансоутримувач Законом № 2189-VIII від 09.11.2017 не передбачено.

Згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (зараз і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Права та обов`язки виконавця комунальної послуги та управителя багатоквартирного будинку визначені у статті 8 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017.

Так зокрема, згідно із ч.ч. 4, 5 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» Управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний: 1) забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг; 2) від імені співвласників багатоквартирного будинку вживати заходів для забезпечення захисту спільного майна багатоквартирного будинку від протиправних посягань та стягнення з осіб, винних у знищенні, пошкодженні або викраденні спільного майна, відшкодування завданих збитків; 3) вести і зберігати технічну та іншу встановлену законом та/або договором документацію багатоквартирного будинку; 4) інформувати співвласників багатоквартирного будинку про необхідність капітального ремонту (заміни) спільного майна багатоквартирного будинку; 5) у разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку відповідного рішення від імені, в інтересах та за рахунок співвласників укладати з виконавцями комунальних послуг договори про надання таких послуг, забезпечувати виконання умов договорів та контроль якості цих послуг; 6) укласти з виконавцем послуги з постачання електричної енергії договір про постачання електричної енергії для освітлення місць загального користування, живлення ліфтів та забезпечення функціонування іншого спільного майна багатоквартирного будинку, забезпечувати виконання умов цього договору та контроль якості цих послуг; 7) за рішенням співвласників багатоквартирного будинку та в межах виділених ними коштів організовувати виконання та виступати замовником робіт з капітального ремонту (заміни) спільного майна багатоквартирного будинку; 8) у разі прийняття відповідного рішення співвласниками багатоквартирного будинку приймати на банківський рахунок, відкритий для розрахунків за окремим багатоквартирним будинком для цієї мети, внески на проведення капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку, орендну плату і плату за сервітути та забезпечувати проведення відповідних розрахунків, а також на запит будь-якого співвласника багатоквартирного будинку, який перебуває в його управлінні, надавати інформацію про рух коштів на відповідному рахунку; 9) вести окремий облік доходів і витрат за кожним багатоквартирним будинком, що перебуває в його управлінні, та забезпечувати співвласникам багатоквартирного будинку вільний доступ до такої інформації щодо їхнього будинку у порядку, визначеному договором; 10) щороку звітувати перед споживачами про виконання кошторису витрат та подавати кошторис витрат на поточний рік споживачам на погодження; 11) направляти протягом п`яти робочих днів відповідним виконавцям отримані скарги споживачів щодо надання комунальних послуг, якщо вирішення таких скарг стосується обов`язків виконавців послуг (робіт); 12) у разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку відповідного рішення від імені, в інтересах та за рахунок співвласників укладати з виконавцями комунальних послуг договори про надання таких послуг, здійснювати облік обсягу відповідних спожитих комунальних послуг та їх оплати, у тому числі стосовно кожного співвласника; здійснювати розподіл між співвласниками обсягу спожитої комунальної послуги відповідно до законодавства; 13) у разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку відповідного рішення від імені, в інтересах та за рахунок співвласників укладати з виконавцями комунальних послуг договори про надання таких послуг, відкривати поточний рахунок із спеціальним режимом використання за кожною комунальною послугою для проведення розрахунків згідно з колективним договором про надання комунальних послуг у загальному порядку, визначеному Національним банком України для відкриття поточних рахунків. За згодою сторін договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком також може бути передбачено інші права та обов`язки управителя багатоквартирного будинку.

Відповідно до Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій, балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа,яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення

експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів

будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Згідно з пунктом 1.5. Правил утримання житлового фонду передбачає виконання робіт, передбачених наказом Держжитлокомунгоспу України від 10.08.2004 № 150 «Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд», зареєстрованим у Мін`юсті України 21.08.2004 за № 1046/9645 (із змінами).

До вказаного переліку послуг пунктом 1.1.8.6 віднесено скидання з дахів та покрівель снігу та льоду.

Відповідно ст. 4 ЗУ «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників,належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Отже, якщо утримувач будинку, який повинен здійснювати постійний контроль за станом багатоквартирного будинку та прибудинкової території допустив бездіяльність, вказаний факт є підставою для покладення на нього обов`язку відшкодування завданої майнової шкоди відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що обслуговування по утриманню будинку по АДРЕСА_1 проводиться ОСББ «Соловей».

Слід також зазначити визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем виконано взяті на себе зобов`язання та виплачено суму страхового відшкодування.

Відтак позивач має право на компенсацію виплаченої суми страхового відшкодування на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону № 85/96-ВР з осіб, відповідальних за завдані збитки.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови , що дії останньої були неправомірними , між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, які відповідачем не спростовані, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 76, 79, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути з ОСББ «Соловей» (ЄДРПОУ 36312634) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Арсенал Страхування ( НОМЕР_2 в АТ «ОТП Банк», код ЄДРПОУ 33908322) 128 055,29 грн заборгованості та 3 028,00 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ст. 256, 257 ГПК України.

СуддяГорецька З.В.