Ухвала

від 25.07.2024 по справі 911/2799/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/2799/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т. М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (далі - ПАТ «Український професійний банк», скаржник)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»

до:

1) ОСОБА_1 ,

2) Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1) Національного банку України;

2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: Приватного акціонерного товариства «Банкомзв`язок»,

про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності договору,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Український професійний банк» 18.07.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить, зокрема, скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024, а рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2024 у справі № 911/2799/20 залишити без змін. Крім того, в прохальній частині касаційної скарги просить строк на касаційне оскарження.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 22.07.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 911/2799/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Малашенкова Т. М., судді Бенедисюк І. М., Ємець А. А.

Верховний Суд зазначає, що як убачається з матеріалів касаційної скарги скаржник вказав в описовій частині касаційної скарги дату рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі № 911/2799/20, при цьому в резолютивній частині зазначає, що просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024, а рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2024 у справі № 911/2799/20 залишити без змін.

З Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) та матеріалів електронної справи убачається, що у справі № 911/2799/20 постановою постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 переглядалося рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі № 911/2799/20, Господарський суд Київської області у цій справі прийняв судове рішення 02.05.2021.

Виходячи з принципу забезпечення розумності балансу між правовою визначеністю і формалізмом, Суд доходить до висновку, що скаржник у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024, а рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі № 911/2799/20 залишити без змін, а зазначене ним « 4» замість « 1» є опискою, адже носить очевидний технічний характер.

Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також щодо сплати судового збору в порядку і розмірі передбаченому Законом України «Про судовий збір», Верховний Суд встановив таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

У поданій касаційній скарзі ПАТ «Український професійний банк» з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції неправильно застосовані положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не враховано висновки Верховного Суду викладені у постановах у справі № 914/2404/19, від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження N 61-13417св21), від 13.03.2023 у справі № 398/1796/20 (провадження N 61-432сво22) від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та у постановах Великої Палати Верховного Суду у від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 11.01.2022 у справі №910/10784/16.

Отже, зазначена скаржником підстава за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі не є очевидно неприйнятними.

При цьому ПАТ «Український професійний банк» у касаційній скарзі зазначаючи, що при винесенні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права статті 7, 73, 86, 210 ГПК України в частині дотримання порядку дослідження та оцінки наявних в матеріалах справи доказів тоді, як суд апеляційної інстанції не досліджував та не надавав оцінку наявним в матеріалах справи доказам, а саме: відомостям НБУ про акціонерів ПАТ «УПБ» з офіційного сайту НБУ; Постанові правління НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний Банк» до категорії проблемних та запровадження особистого контролю за діяльністю банку»; додаток 2 до Положення про порядок подання відомостей про структуру власності банку станом на 08.03.2015 договору застави майнових прав №19/ЗМП від 24.03.2014, -

не визначив підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт) з відповідним посиланням на статтю 287 ГПК України у разі якщо вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та суд не дослідив зібрані у справі докази.

Отже, скаржник не визначив підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт) з відповідним посиланням на статтю 287 ГПК України у разі якщо вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.

Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та визначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт) з відповідним посиланням на конкретний пункт частини другої статті 287 ГПК України у разі якщо вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та суд не дослідив зібрані у справі докази.

Наслідком не усунення цього недоліку є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Також згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Згідно з частиною першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020» (на момент подання позову) прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року визначений у розмірі 2 102, 00 грн.

В прохальній частині касаційної скарги скаржник виклав свої вимоги до Суду в такій редакції « 2. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у справі № 911/2799/20, а рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2024 у справі № 911/2799/20 залишити без змін».

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору поруки від 27.05.2015 №732/5-1, укладеного між сторонами; застосування наслідків недійсності договору поруки шляхом визнання недійсним договору від 27.05.2015 про розірвання договору про відкриття кредитної лінії від 11.06.2013 №732/5, скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойко Людмили Леонідівни, індексний номер 21664017 від 28.05.2015 про припинення іпотеки, номер запису: 9838179, на об`єкт нерухомого майна - будівлю спеціальнодопоміжного обладнання (літ. В) загальною площею 5 760, 70 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе (Оболонський, Подільський, Шевченківський райони), буд. 69 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 722157480000), скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойко Людмили Леонідівни від 28.05.2015, індексний номер 21663430, про припинення обтяження, номер запису: 9837891, на об`єкт нерухомого майна - будівлю спеціальнодопоміжного обладнання (літ. В) загальною площею 5 760, 70 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе (Оболонський, Подільський, Шевченківський райони) буд. 69 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 722157480000).

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.04.2021 у справі № 911/2799/20 відмовлено повністю у позові Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» прo визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності договору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 № 911/2799/20, зокрема, рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі № 911/2799/20 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі №911/2799/20 залишено без змін.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги те, що розрахунок судового збору, що належить до сплати за подання касаційної скарги залежить від вимог скаржника і меж оскарження судових рішень, скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у справі № 911/2799/20, а рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2021 у справі № 911/2799/20 залишити без змін, а тому при поданні касаційної скарги, у даному випадку, при поданні касаційної скарги через «Електронний суд» в електронній формі, ураховуючи чотири вимоги, сформульовані позивачем як немайнові, скаржник мав сплати судовий збір, з урахуванням коефіцієнту 0,8, у сумі 13 452, 80 грн за чотири немайнові вимоги (2 102 грн х 4 немайнові вимоги х 200 % х 0,8).

Всупереч зазначеним вимогам до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі. При цьому й у додатках до касаційної скарги не зазначено про сплату судового збору.

Виходячи з вищевикладеного, Верховний Суд зазначає, що з метою усунення допущеного недоліку оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати докази сплати судового збору у розмірі 13 452, 80 грн, який має бути перерахований за актуальними реквізитами щодо сплати судового збору за подачу касаційної скарги до Верховного Суду на час вчинення такої дії.

Наслідком не усунення цього недоліку є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З огляду на викладене, касаційна скарга ПАТ «Український професійний банк» підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання:

- касаційної скарги в новій редакції та зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК України (конкретний її пункт/пункти) з відповідним посиланням на статтю 287 ГПК України, якщо вважає, що апеляційним судом не було досліджено зібрані у справі докази;

- документа на підтвердження сплати судового збору за чотири вимоги в розмірі 13 452, 80 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом (Касаційним господарським судом), які розміщені на сайті Судова влада України та є актуальними на час вчинення дії.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків або не в повному обсязі їх усунення протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.

Враховуючи, що касаційна скарга містить недоліки, Суд вважає за необхідне залишити її без руху, а відтак, заявлене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 розглядатиметься після усунення недоліків касаційної скарги.

Керуючись статтями 123, 174, 234, 235, 290, 291, 292 ГПК України, статтями 4 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у справі № 911/2799/20 - залишити без руху.

2. Надати Публічному акціонерному товариству «Український професійний банк» строк для усунення недоліку касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему «Електронний суд» або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

3. Роз`яснити Публічному акціонерному товариству «Український професійний банк», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

4. Верховний Суд звертає увагу, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX: передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України; суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова