Постанова

від 23.07.2024 по справі 698/68/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/964/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №698/68/24 Категорія: 311000000 Баранов О.І. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року Черкаський апеляційнийсуд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Гончар Н.І., Фетісової Т.Л.,

за участю секретаря Ярошенка Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 02 квітня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Мокрокалигірського психоневрологічногоінтернату Черкаської області про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтуванняпозовних вимогзазначав,що згідно з рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 25.01.2023 року у справі № 698/459/21 йому було відмовлено у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягненні відповідних грошових сум. Однак, постановою Черкаського апеляційного суду від 19.04.2023 року у справі № 698/459/21 рішення місцевого суду було скасоване з ухваленням про часткове задоволення позовних вимог позивача: скасовано наказ Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської області від 24.05.2021 року № 21/01-05, ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської області та стягнуто на користь останнього з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської області 100000,00 грн. компенсації за вимушений прогул, 5000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди і 5000,00 грн. витрат по оплаті правової допомоги. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Також в обґрунтування позову вказав, що на виконання зазначеного вище судового рішення відповідачем було видано наказ від 19.04.2023 року № 16-1/01-05 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » та 06.10.2023 року у повному обсязі виплачено, присуджені судом грошові виплати.

Позивач вказує, що на підставі ч. 7 ст. 6 Закону України «Про відпустки» та п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП України, у грудні 2023 року він звернувся до відповідача з заявою про виплату компенсації за невикористану відпустку та матеріальної допомоги на оздоровлення за час вимушеного прогулу, однак вказаних виплат не отримав.

Крім того, ОСОБА_1 вказав, що всупереч вимог ст. 115 КЗпП України відповідач, починаючи з 19.04.2023 року по час звернення з позовом не виплачує йому сум заробітної плати.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату щодо ненарахування та не виплати грошової компенсації за невикористану відпустку у розмірі 385917,00 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату щодо не нарахування та не випалти заробітної плати в розмірі 106975,00 грн. за період з 19.04.2023 по 15.01.2024 р.р.;

- стягнути з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на його користь на суму 573157,61 грн., з яких компенсація за невикористану відпустку 50457,60 грн., матеріальна допомога на оздоровлення до щорічної відпустки 29808,01 грн., компенсація за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку 385917 грн., невиплачена заробітна плата - 106975,00 грн.;

- стягнути з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.;

- стягнути з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату кошти за надання правничої допомоги у розмірі 10000,00 грн.

Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 02 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку пронеобґрунтованість позовних вимог та відсутність законних підстав для їх задоволення, оскільки позивачем не доведено, що, будучи поновленим на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, у період дії вказаного рішення, останній фактично виконував роботу за яку мав право, як отримати грошову винагороду, так і розраховувати на отримання, передбачених трудовим законодавством компенсацій, як працююча особа.

При цьому суд визнав, що з часу скасування судового рішення, яким позивач обґрунтовував наведені вище позовні вимоги, останній втрачає будь-які правові підстави для стягнення з відповідача заявлених у позові сум, оскільки у період дії скасованого судового рішення та поновлення на посаді позивач не працював, а попереднє звільнення позивача з займаної посади визнано судом законним.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим за невідповідності висновків суду встановленим обставинам у справі, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 19 квітня 2023 року Черкаським апеляційним судом було винесено постанову про поновлення його на посаді заступника Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату та стягнуто на його користь компенсацію за вимушений прогул у вигляді середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди.

Згідно ч. 7 ст. 235 КЗпП України рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, ухвалене органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному поновленню.

19.05.2023 постановою про закінчення виконавчого провадження ВП №71774925 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №698/459/21 виданого 08.05.2023 закінчено на підставі наданих боржником Мокрокалигірським психоневрологічним інтернатом належним чином завірену копію наказу №16-1/01-05 від 19.04.2023 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 »

10.05.2023 року Мокрокалигірським психоневрологічним інтернатом було видано наказ №41/01-02 «Про виплату середнього заробітку ОСОБА_1 ». Проте про існування наказу про поновлення та виплату середнього заробітку він не знав, кошти ним не отримано. Фактично до роботи його не було допущено, в трудовій книжці запис не зроблено, а виплата компенсації відбулася через 4 місяці після винесення постанови Черкаського апеляційного суду.

Невиконання відповідачем протягом тривалого часу рішення суду про поновлення позивача на роботі має наслідком застосування положень ст. 236 КЗпП України про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

На виконання постанови Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі №698/459/21 директором Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату видано наказ за №10/01-05 у відповідності до якого скасовано наказ від 19.04.2023 №16-1/01-05 та ухвалено про те, що ОСОБА_1 вважати звільненим з посади заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської області з 25.05.2021 на підставі наказу від 24.05.2021 №21/01-05 «Про звільнення ОСОБА_1 ». Крім того, відповідач зазначив, що починаючи з 19.04.2023 (з часу видання наказу про поновлення на роботі) по 13.03.2024 (час звільнення за наказом від 13.03.2024) позивач на роботі з`являвся.

Оскільки, вищевказана постанова Верховного Суду набрала законної сили з моменту її прийняття, а саме: 07.02.2024 виплата заробітної плати повинна була здійснюватись йому від дати поновлення на роботі 19.04.2023 року. Тобто, період невиплати заробітної плати вважається з 19.04.2023 по 07.02.2024 роки в т.ч. і всі компенсаційні виплати визначені позовною заявою про стягнення коштів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату адвокат Різник В.П. вказує, що твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що про існування наказу №16-1/01-05 від 19.04.2023 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » та наказу №41/01-02 від 10.05.2023 «Про виплату середнього заробітку ОСОБА_1 » він не знав не відповідає дійсності. Оскільки від підпису про ознайомлення із наказом №16-1/01-05 від 19.04.2023 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » він відмовився в присутності складу комісії, яка зафіксувала факт відмови в акті від 05.05.2023 №1.

Не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_1 про те, що фактично його не було допущено до роботи, а в трудовій книжці не зроблено запис про поновлення, оскільки після проголошення Черкаським апеляційним судом постанови про поновлення ОСОБА_1 на роботі, яка підлягала негайному виконанню, він повинен був негайно з`явитися на робочому місці. Але до 05.05.2023 на роботі не з`являвся, незважаючи на те, що наказ про поновлення був виданий в день проголошення судового рішення 19.04.2023. 5 травня 2023 року ОСОБА_1 відмовився від підпису про ознайомлення з наказом та не надав трудову книжку для внесення відповідних записів. На робочому місці ОСОБА_1 з 19.04.2023 не з`являвся, тобто не виконував свої трудові функції.

Позивач є законно звільненим з 25 травня 2021 року, тому він по суті і не мав права на отримання середнього заробітку за період з 25.05.2021 по 19.04.2023 в розмірі 100000,00 грн., оскільки вимушеного прогулу не існувало.

Доказів про те, що з 19.04.2023 по 07.02.2024 ОСОБА_1 перебував на робочому місці, виконував трудові обов`язки, за виконання яких повинен був отримувати заробітну плату, позивачем суду не надано, тому підстави для стягнення заробітної плати за період з 19.04.2023 по 15.01.2024, яку просить стягнути позивач, відсутні.

Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення районного суду відповідає вказаним вимогам.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 25.01.2023 року у справі № 698/459/21 вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог до Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської області, про поновлення на роботі та стягнення відповідних грошових сум.

З постанови Черкаського апеляційного суду від 19.04.2023 року у справі № 698/459/21 вбачається, що рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 25.01.2023 року було скасоване з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача: скасовано наказ Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської області від 24.05.2021 року № 21/01-05, ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської області та стягнуто на користь останнього з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської області 100000,00 грн. компенсації за вимушений прогул, 5000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди і 5000,00 грн. витрат по оплаті правової допомоги. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. (а.с.26-31)

З постанови Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі № 698/459/21, вбачається, що постанову Черкаського апеляційного суду від 19.04.2023 року у справі № 698/459/21 скасовано, а рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 25.01.2023 року у справі № 698/459/21 залишено в силі. (а.с.67-80)

З табелів роботи спеціалістів Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської області за період з квітня 2023 року по лютий 2024 року (включно), що останні як не містять посади заступника директора, так і не містять відображення про облік робочого часу ОСОБА_1 (а.с.132-142)

З наказу директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської області від 13.03.2024 року за № 10/01-05 вбачається, що на виконання постанови Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі № 698/459/21 ним видано наказ згідно якого скасовано наказ від 19.04.2023 року № 16-1/01-05 та ухвалено про те, що ОСОБА_1 вважати звільненим з посади заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської області з 25.05.2021 року на підставі наказу від 24.05.21 року № 21/01-05 «Про звільнення Сівака». (а.с.131)

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частина перша статті 235КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома статті 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника, зокрема до конкретного робочого місця.

КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом статті 65Закону України«Про виконавчепровадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеномустаттею 63 цього Закону.

Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника урегульована положеннямистатті 236 КЗпП України.

Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 09.05.2023 року (ВП №71774925) заступником начальника відділу Звенигородського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Ткаченком А.В. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №698/459/1 виданого на виконання постанови Черкаського апеляційного суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату.

Наказом Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату від 19.04.2023 №16-1/01-05 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » наказ про звільнення ОСОБА_1 від 24.05.2021 року №21/01-05 скасовано; поновлено на роботі ОСОБА_1 на посаді заступника директора з 26.05.2021 року; зобов`язано відповідальну особу табелювання робочого часу здійснювати на підставі фактичного виходу ОСОБА_1 на роботу.

Згідно акту № 1 від 05.05.2023 року складеного працівниками Мокрокадлигірського психоневрологічного інтернату Сіваку В.В. було надано для ознайомлення наказ про поновлення на роботі №16-1/01-05 від 19.04.2023 року від підпису якого ОСОБА_1 відмовився.

19 травня 2023 року постановою заступника начальника відділу Звенигородського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Ткаченком А.В. закінчено виконавче провадження.

Верховний Суд в постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 698/459/21 погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно звільнено ОСОБА_1 з посади заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату згідно пункту 5 частини першої статті 40КЗпП України за нез`явлення працівника на роботу більше як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, його захворювання не є такими, що пов`язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, і не є захворюванням на туберкульоз.

Отже, у зазначеному судовому рішенні встановлено, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без порушення його трудових прав та відповідно до вимог трудового законодавства.

У справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу вимог посилалася на те, що постановою Черкаського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року його було поновлено на посаді заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату та стягнуто середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Разом із тим, оскільки постанову Черкаського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року скасовано постановою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року, та встановлено відсутність правових підстав для поновлення позивача на роботі, тому підстав для задоволення позовних вимог у цій справі відсутні.

Оскільки позивач після поновлення його на роботі судом апеляційної інстанції фактично трудові обов`язки не виконував, що вбачається із табелів обліку робочого часу, то підстав для стягнення заробітної плати та інших компенсацій за фактично відпрацьований час у колегії суддів не має.

Щодо витрат на правничу допомогу адвоката відповідача.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина першастатті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьоїстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами частин першої-п`ятоїстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктом 2 частини другоїстатті 141 ЦПК Українивизначено, що у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьоїстатті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

У відзиві на апеляційну скаргу представником Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату адвокатом Різник В.П. зазначено орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, які будуть понесені відповідачем у суді апеляційної інстанції.

19 липня 2024 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшли докази на підтвердження заявлених відповідачем судових витрат у розмірі 6500,00 грн. (з доказом надіслання на адресу ОСОБА_1 ).

Зокрема разом з відзивом та клопотанням подано:

- ордер №1086331;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю;

- договір про надання правничої (правової) допомоги №237 від 17 травня 2024;

- акт виконаних робіт за договором про надання правничої (правової) допомоги №237 від 17.05.2024 року;

- детальний опис робіт, виконаних адвокатом Різник В.П.

ОСОБА_1 заперечив щодо розміру понесених відповідачем витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів вважає, що клопотання представника відповідача - адвоката Різник В.П. про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню, оскільки нею долучено зазначені вище докази понесення витрат на правничу допомогу та заявлено відповідне клопотання.

Встановлено, що за результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення. При цьому відповідач поніс витрати на правничу допомогу, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 02 квітня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Мокрокалигірського психоневрологічногоінтернату Черкаської області судові витрати на правничу допомогу у розмірі 6500,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 липня 2024 року.

Судді: