Постанова

від 25.07.2024 по справі 450/5390/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/5390/23 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/811/1058/24 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

секретаря: Салати Я.І., без участісторін,розглянувши впорядку спрощеногопозовного провадженнябез повідомленняучасників справицивільну справуза апеляційноюскаргоюпредставника ОСОБА_1 адвоката Блонського Михайла Андрійовича на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 березня 2024 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області про відшкодування майнової та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Пустомитівський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Управління соціального захисту населення Львівської районної державної адміністрації Львівської області про відшкодування майнової та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 травня 2019 року у справі № 450/1636/18 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь позивача аліменти на утримання дітей. Вказане рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03 липня 2020 року.

На підставі виконавчого листа, виданого Пустомитівським районним судом Львівської області, ОСОБА_2 звернулась до виконавчої служби для примусового виконання рішення суду. 16 липня 2019 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 26 листопада 2019 року відповідачем подано заяву до Пустомитівського відділу ДВС в якій зазначено, що ОСОБА_1 не сплачувались аліменти за період з 16 липня 2019 року по дату подання заяви. У такій просила вжити заходи примусового виконання, а саме обмежити боржника у праві виїзду за кордон, керуванні транспортними засобами, полюванні та володінні вогнепальною зброєю.

Крім цього, 03 березня 2020 року ОСОБА_2 подано до Пустомитівського відділу ДВС заяву у якій просила видати довідку про неотримання аліментів за період з 01 вересня 2019 року по 29 лютого 2020 року, оскільки за вказаний період часу боржником ОСОБА_1 аліменти не сплачувались. Вказав, що 20 серпня 2020 року постановою головного державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Петречко Я.Т., позивача обмежено у праві виїзду за межі України та у праві керування транспортними засобами.

22 вересня 2020 року ОСОБА_2 подано заяву до Пустомитівського відділу ДВС у якій вказано, що на дату подання такої, боржником ОСОБА_1 сплачено аліменти для утримання дітей на її користь у розмірі 4800 грн., а саме 29 липня 2020 року та 10 вересня 2020 року в розмірі по 2400 грн. При цьому, позивачем добровільно сплачувались аліменти на утримання дітей за період з 30 травня 2018 року по липень 2020 року в сумі 51 917 грн. 75 коп. шляхом придбання для дітей необхідних товарів, ліків та оплати послуг, що також підтверджується заявою відповідача від 19 листопада 2021 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року задоволено позов ОСОБА_1 , визнано протиправними та скасовано постанови Пустомитівського районного відділу ДВС від 12 серпня 2020 року про арешт майна, коштів боржника, а також про накладення штрафу.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, державного виконавця ОСОБА_4 зобов`язано надати відповідь на заяву позивача від 15 серпня 2022 року та здійснити розрахунок заборгованості по аліментах, враховуючи подану відповідачем заяву від 19 листопада 2021 року.

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, державного виконавця ОСОБА_4 зобов`язано провести перерахунок заборгованості ОСОБА_1 по аліментах, з врахуванням поданих відповідачем заяв від 19 листопада 2021 року та 15 серпня 2022 року.

30 серпня 2023 року представником позивача отримано відповідь виконавчої служби, згідно якої заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів перерахована та встановлено відсутність такої. Вказав, що позивач працює на посаді директора ТОВ «Транспортна сервісна компанія» та є його єдиним учасником. В результаті винесення обмеження щодо ОСОБА_1 у керуванні транспортними засобами, останньому довелось запровадити у товаристві посаду водія, сума витрат на утримання працівників склала 138 296 грн. 70 коп.

З огляду на те, що позивач мав змогу отримувати дивіденди, сума недоотриманих доходів ОСОБА_1 за період з 02 жовтня 2020 року по 03 травня 2022 року склала 106 117 грн. 13 коп.

Крім цього, позивач був учасником компанії, яка зареєстрована у Республіці Польща і через встановлене обмеження у виїзді за межі України не мав змоги нею управляти, що призвело до закриття такої. Вказана шкода завдана позивачу внаслідок неправдивих заяв відповідача до виконавчої служби про наявність у боржника заборгованості.

Просив стягнути з ОСОБА_2 завдану майнову шкоду у розмірі 106 117 грн., моральну шкоду завдану у розмірі 100 000 грн., судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 2061 грн. 17 коп. та витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 березня 2024 рокуу задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Блонський Михайло Андрійович.

В апеляційній скарзі зазначає, що покликання суду першої інстанції на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 жовтня 2022 року у справі № 450/650/22 є безпідставним, оскільки таке рішення суду за заявою тої ж ОСОБА_2 переглянуто та скасоване.

Наголошував на тому, що 19 листопада 2021 р. ОСОБА_2 було написано заяву в якій вона зазначила, що у ОСОБА_1 відсутня будь-яка заборгованості по сплаті аліментів, всі аліменти за період з 30 травня 2018 р. по цей час сплачені в своєчасності їх сплати у повному обсязі та в неї немає жодних претензій щодо нарахування пені чи своєчасності їх сплати. У зв`язку з цим нею 19 листопада 2021 р. подано заяву про повернення виконавчого листа з Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства. В даній заяві також було зазначено, що за період з 30 травня 2018 р. по липень 2020 року ОСОБА_1 було добровільно оплачено суму аліментів в розмірі 51 917,75 гривень шляхом придбання для дітей необхідних товарів, ліків та оплати послуг.

Вважає, що з 12 серпня 2020 р. він був обмежений в праві керування транспортними засобами, в праві виїзду закордон, та мав інші обмеження саме через дії відповідачки, яка знаючи що він сплачує аліменти, утримує дітей, умисно зазначала у виконавчу службу інформацію що у позивача є заборгованість по аліментах.

Окрім цього, наголошує, що ОСОБА_2 подаючи 26 листопада 2019 р., 03 березня 2020 р. та 22 вересня 2020 р. заяви Пустомитівського відділу ДВС., з проханням вжити заходи тиску на позивача та обмежити його права, знала про сплату ОСОБА_1 аліментів на користь дітей та розуміла, що фактично заборгованості немає, оскільки батько утримує дітей належним чином.

Таким чином, вважає, що відповідачка знаючи що позивач фактично сплачує аліменти та надає утримання дітям, знаючи що в нього є обмеження у праві керування транспортним засобом, виїзду закордон та інші, не підтверджувала відсутність такої заборгованості аж до 19 листопада 2021 р. в результаті чого позивач зазнав майнової та моральної шкоди.

Наголошує, що сума завданої майнової шкоди ОСОБА_1 в результаті дій ОСОБА_2 становить 106 117,13 грн. Така сума обґрунтована окремим обмеженням прав ОСОБА_1 , зокрема на керування транспортними засобами, які настали результаті неправдивих заяв ОСОБА_2 до виконавчої служби і введення такої в оману щодо дійсного розміру заборгованості.

Крім цього, наголошує, що ОСОБА_1 була завдана і моральна шкода в результаті таких протиправних дій, оскільки він змушений був захищатися та доводити свою позицію протягом 3 років в суді та правоохоронних органах і нести у зв?язку з цим всі негативні наслідки, а саме мати арешти на майно, бути включеним в реєстр боржників, і ін.

Просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 березня 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

09 травня 2024 року від представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 .. Зазначає, що оскільки ОСОБА_1 з 30 травня 2018 року по липень 2020 року не сплачував аліменти на утримання дітей у грошовій формі, ОСОБА_2 зверталась до Пустомитівського відділу ДВС з проханням вжити заходи примусового виконання до ОСОБА_1 . Такі дії відповідачки є правомірними, вчинялись нею в межах Закону України «Про виконавче провадження» та вини, як елементу цивільно-правової відповідальності не містять, а тому відсутні підстави для відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Вважає, що позивач не наводить в апеляційній скарзі підстав для скасування судового рішення. За наведеного, просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду 04 липня 2024 року, є дата складення повного судового рішення 25 липня 2024 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом та матеріалами справи встановлено, щорішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 травня 2019 року вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30 травня 2018 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Вказане рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 червня 2019 року.

ОСОБА_2 звернулась до Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) з заявою про примусове виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 травня 2019 року.

З заяви від 26 листопада 2019 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 просила вжити заходи примусового виконання, оскільки боржником ОСОБА_1 не сплачувались аліменти за період з 16 липня 2019 року по дату подання заяви.

На виконання вимог ч. 4. ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Петречко Я.Т. обчислювався розмір заборгованості зі сплати аліментів.

03 березня 2020 року ОСОБА_2 подано заяву до Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про видачу довідки про неотримання аліментів за період з 01 вересня 2019 року по 29 лютого 2020 року.

Постановами головного державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Петречко Я.Т. від 12 серпня 2020 року, ОСОБА_1 встановлено тимчасові обмеження у праві виїзду за межі України, полюванні, користуванні вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, керуванні транспортними засобами, які в подальшому скасовані постановами Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 30 серпня 2023 року.

З розрахунку заборгованості, виданого 02 вересня 2021 року головним державним виконавцем Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Петречко Я.Т., вбачається, що станом на 31 серпня 2021 року заборгованість боржника ОСОБА_1 зі сплати аліментів становить 64 365 грн. 56 коп.

19 листопада 2021 року ОСОБА_2 подано до Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) заяву, згідно мотивів якої просила повернути їй виконавчий лист, оскільки подальша сплата аліментів боржником здійснюватиметься добровільно.

Як вбачається з заяви ОСОБА_2 від 26 листопада 2021 року у такій вона просила залишити без розгляду заяву від 19 листопада 2021 року про повернення виконавчого листа, як помилково подану.

Як встановлено з розрахунку заборгованості від 14 січня 2022 року, головним державним виконавцем Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Петречко Я.Т. проведено повторний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , відповідно до якого станом на 31 грудня 2021 року така складає 60338 грн. 89 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що судом не встановлено наявність вини відповідача у формуванні заяви про наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів та вжиття заходів примусового виконання, оскільки матеріалами виконавчого провадження така була встановлена.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1ст. 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі за № 904/5489/18 зазначено, що: «Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду наведено у статті 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для відшкодування завданої майнової шкоди необхідно довести неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх зазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. У цьому випадку саме на позивача покладено обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) немає вини у заподіянні шкоди.»

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися наприпущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 вважав, що відповідачка знаючи що позивач фактично сплачує аліменти та надає утримання дітям, знаючи що в нього є обмеження у праві керування транспортним засобом, виїзду закордон та інші, не підтверджувала відсутність такої заборгованості аж до 19 листопада 2021 р., в результаті чого позивач зазнав майнової та моральної шкоди.

Такі доводи апеляційної скарги судова колегія не бере до уваги, так як останній, знаючи про свій обов`язок по сплаті аліментів, допустив наявність заборгованості, яка й була підставою для винесення постанови про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

В той же час, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих протиправність дій відповідачки ОСОБА_2 .

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, сума, яку сплатив ОСОБА_1 у розмірі 51917 грн. 75 коп., не сплачувалась ані на рахунок виконавчої служби, ані на рахунок відповідача. Вказані кошти ОСОБА_1 витратив шляхом придбання для дітей необхідних товарів, ліків та оплати послуг.

З врахуванням викладеного, ОСОБА_2 була переконана, що грошові кошти, які сплачені добровільно ОСОБА_1 шляхом придбання для дітей необхідних товарів, ліків та оплати послуг, не сплачувались на її користь для утримання дітей, або шляхом зарахування на рахунок виконавчої служби, а такі витрачені ОСОБА_1 добровільно, як додаткові витрати на утримання дітей.

Колегія суддів наголошує, що сам факт того, що якщо сплачені позивачем кошти в рахунок сплати аліментів не були враховані державним виконавцем, не може вважатись заподіяною матеріальною шкодою.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б давали підстави вважати, що шкода позивачу завдана внаслідок протиправних та винних дій відповідачки.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 23 ЦК Українипередбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Як зазначено в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди) із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 213/2186/16-ц (провадження № 61-2517св19), зроблено висновок, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди».

Так як, ОСОБА_6 не надано суду належних та допустимих доказів неправомірності дій відповідачки,тому правові підстави для вішкодування моральної шкоди також відсутні.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 фактично дублюють доводи і твердження, які містяться у поданій ним позовній заяві, та не містять доводів стосовно того, в чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення суду першої інстанції; які обставини та (чи) докази судом встановлені, досліджені чи оцінені неправильно; які нові обставини та (чи) докази необхідно дослідити в ході апеляційного розгляду справи, тощо.

Повторне викладення скаржником в апеляційній скарзі обставин, норм матеріального права, на які він посилався в позовній заяві, не становить підставу для скасування оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскарженоюу касаційномупорядку шляхомподачі касаційноїскарги безпосередньодо судукасаційної інстанціїпротягом тридцятиднів здня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 25 липня 2024 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.