Постанова

від 24.07.2024 по справі 953/8689/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/8689/20 Головуючий суддя І інстанції Лисиченко С. М.

Провадження № 22-ц/818/1990/24, 22-ц/818/2505/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: інших видів кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючогоЯцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засіданняЗінченко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Зарицької Катерини Юріївни на рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 березня 2024 року представника ОСОБА_1 адвоката Зарицької Катерини Юріївни на додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2024 року, по справі № 953/8689/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_2 у червні 2020 року звернувся до Київського районного суду м. Харкова із позовною заявою до відповідачки ОСОБА_1 та просив суд стягнути з відповідачки на користь позивача суму заборгованості у розмірі 411 016,30 гривень, яка складається з: суми боргу за договором позики у розмірі 400 000,00 гривень; 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 3049,18 гривень; інфляційні витрати у розмірі 6425,60 гривень; проценти за користування грошовими коштами за договором позики відповідно до ст.1048 ЦК України у розмірі 1562,84 гривень, а також покласти на відповідачку судові витрати.

Позовні мотивовані тим,що згідно з договором позики від 17.02.2020 ОСОБА_1 отримала від нього кошти у розмірі 400000, 00 грн., про що складена розписка, за якою відповідачка зобов`язався повернути цю суму до 01.03.2020. Розписка написана відповідачкою власноручно та без будь-якого примусу. Вказує, що з метою досудового врегулювання спору відповідачці надіслано письмову претензію від 15.04.2020, яку відповідачка відмовилась отримати.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просив судстягнути з відповідачки заборгованість за договором позики у розмірі 400000, 00 грн., відсотки за користування коштами у розмірі облікової ставки Національного банку України за період з 18.02.2020 по 01.03.2020 у розмірі 1562,84 грн., три проценти річних від простроченої суми у розмірі 3049,18 грн. та інфляційні витрати у розмірі 6425,60 грн. за період з 01.03.2020 по 01.06.2020.

08.09.2020 представником позивача ОСОБА_2 адвокатом Потерайло А.М. подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач остаточно просив стягнути з відповідачки на користь позивача, станом на 07.09.2020 суму заборгованості у розмірі 414250,14 гривень, яка складається з: основної суми боргу за договором позики у розмірі 400000,00 гривень; 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 6262,30 гривень; інфляційні витрати у розмірі 6425,00 гривень; проценти за користування грошовими коштами за договором позики відповідно до ст.1048 ЦК України у розмірі 1562,84 гривень.

17.09.2020 до суду надійшов відзив представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Зарицької К.Ю. на позовну заяву, відповідно до якого сторона відповідачки вказує, що заявлені позивачем позовні вимоги нею не визнаються у повному обсязі, виходячи того, що ОСОБА_1 дійсно написала боргову розписку 17.02.2020, разом з цим не добровільно, а під психічним тиском і погрозами розправи щодо неї з боку ОСОБА_2 в наслідок трудового конфлікту, нібито розтрати з її боку грошових коштів. Стверджує, що ОСОБА_1 грошових коштів не отримувала, що підтверджується змістом розписки, а саме відсутністю відомостей щодо грошової одиниці (валюти) у якій було передано грошові кошти, а також кількісного показнику переданих грошових коштів, паспортних даних та помилка у адресі проживання відповідачки.

Посилаючись на зазначені обставини, 17.09.2020 ОСОБА_1 подано до суду зустрічну позовну заяву про визнання договору позики недійсним відповідно до положень статті 231 ЦК України.

15.10.2020 представником позивача ОСОБА_2 адвокатом Матвєєвою Л.В. подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву про стягнення боргу за договором позики, відповідно до якої вказує на те, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Проте, відповідачкою не надано жодних доказів начебто застосування до неї психологічного тиску. Тобто, складена відповідачкою власноручно розписка є підтвердженням як самого факту укладання договору, так і факту отримання нею грошових коштів, а твердження щодо застосування до неї психологічного тиску є надуманим та непідтвердженим жодним належним та допустимим доказом, а тому не мають братись до уваги.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 березня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 накористь ОСОБА_2 суму основного боргу за договором позики б/н від 17.02.2020 у розмірі 400000 грн, проценти за користування грошовими коштами в розмірі 1562 грн 84 коп., 3 % річних від простроченої суми боргу у розмірі 6229 грн 51 коп. та індекс інфляції за весь час прострочення у розмірі 6425 грн 60 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 4139 грн 02 коп.

Відмовлено у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 березня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Матвєєвої Лариси Вікторівни про ухвалення додаткового рішення суду у цивільній справі №953/8689/20 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 866 (вісім тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 13 (тринадцять) коп.

Не погодившись з вказаними рішеннями суду представник ОСОБА_1 адвокат Зарицька К.Ю. посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що зміст розписки який надано первісним позивачем суду не підтверджує наявність боргового зобов`язання між сторонами, оскільки у тексті розписки не визначено належним чином предмету договору.

У тексті розписки відсутні ідентифікуючи дані суб`єктного складу правовідносин.

Надана розписка не містить змісту, яким підтверджується місце виникнення правовідносин за договором позики. Зміст наданої розписки є суперечливим та не підтверджує укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджує факту отримання ОСОБА_1 у борг певної грошової суми від ОСОБА_2 .

Розписка має неточності та явний суперечливий зміст, оскільки вона була написана за відсутності справжньої волі на укладення договору позики у зв`язку із застосування психологічного тиску.

Вказує, що розписка була написана під психологічним тиском та погрозами ,що зумовлено трудовим конфліктом між сторонами та непорозумінням при виконанні ОСОБА_1 трудових функцій.

У апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції від 18 квітня 2024 року представниця відповідачки - адвокат Зарицька К.Ю. просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 28000 у повному розмірі.

В обґрунтування процесуального порушення подання заяви про ухвалення додаткового рішення представниця відповідачки ОСОБА_1 зазначає, що заяву подано на сьомий день після проведення судових дебатів, не дотримуючись п`ятиденного строку.

Також зазначає, що не можуть прийматися до уваги додаткові пояснення від 23.02.2021 направлені адвокатом Матвєєвою Л.В. до суду першої інстанції з детальним розрахунком наданої правової допомоги з посиланням на відповідні докази, оскільки з огляду на дату поданих документів та стадію провадження, наведені документи є попереднім визначенням суми судових витрат на професійну правничу допомогу (в порядку ст. 134 ЦПК України).

Так, у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 по справі № 904/4494/18 наголошувалося, що згідно із ч. 2 ст. 134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком сплаченого нею судового збору.

Звертає увагу, що положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України закріплено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вважає, що за змістом ст.ст. 141, 246 ЦПК України неподання до закінчення судових дебатів стороною позивача заяви про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення з цього приводу додаткового рішення.

Також зазначила, що наявні у справі докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат.

У відзивах на вказані апеляційні скарги на основне та додаткове рішення представник ОСОБА_2 адвокат Крятов Р.Г. просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а основне та додаткові рішення суду - залишити без змін.

Вказав, що на підтвердження отримання грошових коштів від ОСОБА_2 , ОСОБА_1 власноручно написала розписку, яка містить усі характерні для договору позики істотні умови, а саме: суму боргу (400000 грн.), дату отримання грошових коштів у борг (17.02.2020), дата повернення грошових коштів (01.03.2020). (оригінал розписки знаходиться в матеріалах справи). Тобто, сторони визначити належним чином предмет договору, а саме: 400000 грн

У розписці від 17.02.2020 зазначено взяла в долг у ОСОБА_2 , Обязуюсь вернуть до ІНФОРМАЦІЯ_1 , - тобто зміст розписки підтверджує факт, як передання ОСОБА_2 грошових коштів, так і отримання ОСОБА_1 позики у сумі 400000 грн, та зобов`язання ОСОБА_1 повернути позику до 01.03.2020. Твердження апелянта про відсутність в розписці ідентифікуючих даних сторін не повинні прийматися судом до уваги взагалі, оскільки, приписи ЦК України не містять жодних вимог, щодо необхідності зазначення таких даних.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів ( ОСОБА_1 у розписці від 17.02.2020 чітко зазначила взяла в долг), скріплює її своїм підписом (розписка від 17.02.2020 скріплена підписом ОСОБА_1 ), це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Суд першої інстанції дослідив у повному обсязі всі докази, та надав їм належну оцінку. А отже, посилання Апелянта, що розписка нібито була написана за відсутності волі ОСОБА_1 у зв`язку із застосуванням психологічного тиску є безпідставним, та необґрунтованим.

Також вважає додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2024 р. у справі № 953/8689/20 законним, обґрунтованим, ухваленим з повним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та з правильним застосуванням норм матеріального і дотриманням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги є хибними та помилковими, не відповідають змісту ст.ст. 141, 246 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, розглянула справу за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що відповідно дост. 372 ЦПК Українине перешкоджає її розгляду.

Відповідно до ст.ст.367,368 ЦПК Україниколегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Устатті 375 ЦПК Українипередбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Устатті 263 ЦПК Українивизначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідають.

Задовольняючи позов суд першої інстанції вказав наступні мотиви свого рішення.

Судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_2 надав суду оригінал розписки від 17.02.2020, зміст якої містить інформацію про те, що ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 400000,00 грн., які вона зобов`язалась повернути до 01.03.2020.

Таким чином, складена власноруч ОСОБА_1 розписка підтверджує як факт укладення договору позики та зміст умов цього договору, так і факт отримання нею від ОСОБА_2 грошової суми та обов`язок її повернути.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року при розгляді справи № 388/1354/17-ц (провадження № 61-45859св18), у якому зазначено, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями215, 216 ЦК України.

Правила, встановлені цими нормами, застосовуються в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої- третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України.

Звернувшись із зустрічним позовом до суду про визнання договору позики недійсним, ОСОБА_1 зазначила, що фактично кошти за договором вона не отримувала, розписку написала під психічним примусом ОСОБА_2 . Дійсною метою договору є покладення на неї матеріальної відповідальності як на працівника у зв`язку із виконанням трудових функцій.

Однак жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин, крім витягу з ЄРДР кримінального провадження №12020220470001403, відомості про яке внесені 13.03.2020 за заявою ОСОБА_1 від 12.03.2020 за ознаками вчинення кримінального правопорушення за частиною 1 статті 355 КК України за фактом того, що 17.02.2020 близько 15-00, невстановлена особа шляхом примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань здійснювала тиск на ОСОБА_1 щодо повернення грошових коштів, остання суду не надала.

Суд не врахував наданий ОСОБА_1 диск із аудіо-записом розмов двох осіб, з огляду на те, що стороною позивача за зустрічним позовом не надано доказів, які б підтверджували факт належності одного із голосів на записі ОСОБА_1 , а також дати створення такого запису.

Враховуючи зазначене, оскільки між сторонами виникли правовідносини задоговором позики, що ОСОБА_1 не спростувала, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні її зустрічного позову.

В межах розгляду даної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором позики від 17.02.2020 не виконала, взяті в борг у ОСОБА_2 грошові кошти не повернула.

Частиною 2 статті 625 ЦК Українивстановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, оцінивши докази у їх сукупності, розглянувши позов в межах заявлених ОСОБА_2 позовних вимог, виснував про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за цим договором у сумі 400000,00 грн. з урахуванням індексу інфляції у розмірі 6425, 60 грн. та 3% річних від простроченої суми у розмірі 6229,51 грн. за період з 02.03.2020 по 07.09.2020.

Статтею 536 Цивільного кодексу Українипередбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1статті 1048 Цивільного кодексу Українипередбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Облікова ставка встановлюється Національним банком України виключно для національної валюти. Національний банк України не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав. Тому право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України на підставі частини першоїстатті 1048 ЦК Україниможе бути реалізовано, якщо позика надана у гривні.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, згідно із частиною першоюстатті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Враховуючи те, що договором позики від 17.02.2020 розмір і порядок одержання процентів не встановлювався сторонами, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 має право на одержання від ОСОБА_1 проценти від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 18.02.2020 по 01.03.2020 у розмірі 1562 грн. 84 грн.

З урахуванням вищевикладеного суд вважав за необхідне задовольнити первісні позовні вимоги частково, стягнути з відповідачки на користь позивача: суму основного боргу за договором позики б/н від 17.02.2020 у розмірі 400000 грн.; проценти за користування грошовими коштами в розмірі 1562 грн. 84 коп.; 3 % річних від простроченої суми боргу у розмірі 6229 грн. 51 коп. та індекс інфляції за весь час прострочення у розмірі 6425 грн. 60 коп.

На обґрунтування своїх висновків у додатковому рішенні про часткове відшкодування витрат на правничу допомогу суд першої інстанції вказав наступне.

Згідно наявних у справі документів, судом встановлено, що позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом не підтверджено надання йому адвокатом послуги представництва інтересів в суді 6 годин на суму 600,00 грн., яку ОСОБА_2 прийняв згідно акту від 10.11.2020, з огляду на те, що перше судове засідання за участі сторін у даній справі відбулося 28.01.2021, що унеможливлює надання такої послуги адвокатом до 10.11.2020.

Разом з цим, суд вважає підтверджено стороною позивача надання ОСОБА_2 адвокатом решту послуг, перелік яких міститься у Додаткових угодах до Договору про надання правничої (правової, юридичної) допомоги від 06.05.2019 та в Актах здавання-прийому наданої правничої (правової, юридичної) допомоги до Договору про надання правничої (правової, юридичної) допомоги від 06.05.2019.

Суд, зазначає, що визначення співмірності із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), здійснюється з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, з урахуванням статті 83 ЦПК України у взаємозв`язку із оцінкою таких критеріїв як складність справи (обсяг опрацьованого законодавства, судової практики, кількість та тривалість судових засідань, тощо). Подібні за змістом висновки, викладені і у постановах Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №915/1473/20, від 27.01.2022 у справі №910/17733/20 та від 15.12.2021 у справі №910/2166/21.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (Baryshevsky v. Ukraine) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо правил підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Суд зазначає, що наведений у акті здавання-прийому наданої правничої (правової, юридичної) допомоги від 23.11.2020 детальний опис наданих ОСОБА_2 його адвокатом Матвєєвою Л.В. послуг, а також подані нею документи щодо характеру та обсягу виконаних робіт (наданих послуг) не відповідають критерію розумності та часу, який витратив адвокат на виконання відповідних робіт, а розмір витрат є явно завищеним, а тому підлягає зменшенню на суму 8875, 00 грн., а саме за надання послуг з:

-складання заяви про підготовка заяви про усунення недоліків на 2 аркушах, де зроблено розрахунок відсотків, необхідно зменшити до 750 грн. ( 1500:0.5 годин);

-підготовки заяви про збільшення позовних вимог, в які зроблено додатковий розрахунок заборгованості за період з 02.06.2020 по 07.09.2020, необхідно зменшити до 625 грн. (1250:0.5 годин);

-підготовки відповіді на відзив складена на 4.5 аркушах без додатків, крім документів, що підтверджує направлення сторонам відзиву, необхідно зменшити до 1125,00 грн. (1125х1 годину);

-підготовки відповідей на письмове опитування в порядку ст. 93 ЦПК України (10 запитань), необхідно зменшити до 1125,00 грн. (1125 х1);

-підготовки клопотання про доручення доказів з додатками, необхідно зменшити до 625,00 грн. ( 1250:05 годин);

-підготовка заяви про виклик свідка, необхідно зменшити до 625,00 грн. (1250:05 годин).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що з відповідачки за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягають стягненню витрат на правничу допомогу у розмірі 8 866,13 гривень (99,9 % від суми задоволених позовних вимог), що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, принципу співмірності та розумності судових витрат, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на наявних у матеріалах справи документах і доводами апеляційних скарг не спростовані, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 509ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 638ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 1046ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові належить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до статті 1047ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі N 464/3790/16-ц(провадження N 14-465цс18).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Судом відповідно до наявних у справі доказів встановлено, що 17.02.2020 ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «БЕЛВІТ», засновником та керівником якого був ОСОБА_2 .

31.03.2020 ОСОБА_1 звільнена з посади головного бухгалтера ТОВ «БЕЛВІТ» згідно з наказом №9-к від 31.03.2020.

Відповідно даних Витягу з ЄРДР кримінального провадження №12020220470001403, 13.03.2020 за заявою ОСОБА_1 від 12.03.2020 внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за частиною 1 статті 355 КК України за фактом того, що 17.02.2020 близько 15-00, невстановлена особа шляхом примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань здійснювала тиск на ОСОБА_1 щодо повернення грошових коштів (ЖЕО №10975 від 12.03.2020).

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що станом на 04.03.2024 підозра у кримінальному провадженні №12020220470001403 від 13.03.2020 не повідомлена будь-якій особі. Досудове розслідування триває.

Постановами слідчого СВ Московського відділення поліції ГУНП в Харківській області Домарського В.М. від 10.04.2020 та 28.04.2020 залишено без задоволення клопотання потерпілої ОСОБА_1 про застосування до неї та членів її родини заходів безпеки у кримінальному провадженні №12020220470001403 від 13.03.2020 за необґрунтованістю та недоведеністю.

Згідно даних Витягу з ЄРДР кримінального провадження №12020220000000547, 13.05.2020 за заявою ТОВ «БЕЛВІТ» внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за частиною 5 статті 191 КК України за фактом того, що в період часу з 2015 по 2020 рік головний бухгалтер ТОВ «БЕЛВІТ» в супереч інтересам товариства, шляхом зловживання службовим становищем здійснила безпідставне переведення коштів з поточного рахунку підприємства на рахунки інших суб`єктів господарювання, чим спричинила матеріальну шкоду ТОВ « БЕЛВІТ» в особливо великому розмірі ( ЄО №449 від 13.05.2020).

Судом також було встановлено та не заперечувалось сторонами, що станом на 04.03.2024 підозра у кримінальному провадженні №12020220000000547 від 13.05.2020 не повідомлена будь-якій особі. Досудове розслідування триває, а тому за відсутності вироку суду в кримінальному провадженні, або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, суд у даній справі не має процесуальної можливості для встановлення за рахунок результатів кримінального провадження преюдиціальних фактів в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою у розумінні ч. 6 ст. 82 ЦПК України .

Відповідно до змісту заяви ОСОБА_3 від 13.11.2020 - вона обізнана та не заперечувала надання її чоловіком ОСОБА_2 17.02.2020 позики ОСОБА_1 в розмірі 400000,00 грн. Справжність підпису ОСОБА_3 засвідчено приватний нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В., заява зареєстрована в реєстрі за №3544.

Факт перебування у шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 станом на 17.02.2020 та 13.11.2020 підтверджується даними листа Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові від 27.02.2023 №8076\426-32.24-23-32.24 та даними актового запису про шлюб №755 від 27.10.2001.

Згідно даних листа ГУДПС у Харківській області ДПС України від 23.02.2023 №2554\5\20-40-73-03-12, ОСОБА_2 , як фізична особа підприємець, отримав наступний обсяг доходу: за 2020- 1886797,22 грн., зокрема: за 1 квартал- 455146,04 грн.; за 1 півріччя -890714,03 грн.; за 9 місяців- 1370530,21 грн.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_4 надала суду пояснення про те, що станом на 17.02.2020 вона працювала ТОВ «БЕЛВІТ». В лютому 2020 року в кінці робочого дня, точний час та дату вона не пам`ятає, ОСОБА_2 викликав її до себе в кабінет, де знаходився ОСОБА_2 , його батько та ОСОБА_1 . ОСОБА_2 повідомив їй про те, що ОСОБА_1 просить в нього в борг грошові кошти в розмірі 400000,00 грн. на власні потреби. Вказала, що в цей день ОСОБА_1 дуже поспішала, оскільки біля офісу її чекав чоловік. В її присутності ОСОБА_2 дістав із сейфу грошові кошти в національній валюті України гривні та передав їх ОСОБА_1 . Після цього, ОСОБА_1 написала розписку та вийшла з офісу. Під час написання розписки ніхто із присутніх осіб до ОСОБА_1 не застосовував заходів психічного чи іншого примусу. Двері в кабінеті не були зачинені на замок, внутрішньої охорони на фірмі немає, був робочий день та всі працювали. Ніхто ОСОБА_1 не заважав вийти із кабінету. ОСОБА_1 після передачу їй ОСОБА_2 грошових коштів на роботу більше не виходила.

Свідок пояснила, що ОСОБА_2 викликав її до кабінету, тому що, саме вона привела ОСОБА_1 влаштовуватись на роботу до ОСОБА_2 З ОСОБА_1 особисто вона знайома не була, знайшла її в мережі інтернет за оголошенням, запросила на співбесіду, після результатів співбесіди її взяли спочатку на посаду бухгалтера. ОСОБА_1 працювала на підприємстві у ОСОБА_2 10 років, ніяких нарікань до неї не було. Той факт, що ОСОБА_1 хотіла взяти у борг грошові кошти у ОСОБА_2 , не викликав в неї ніякої підозри, тому що це була звичайна практика серед співробітників підприємства. Вона особисто також брала в борг у ОСОБА_2 кошти на купівлю машини, будівництво та ремонт, теж писала розпискиувільнійформі,щобулонеодноразово.Багатохтоіз співробітниківтовариствабралиу ОСОБА_2 грошовікоштив борг.

Крім того пояснила, що на момент передачі грошей їй не було відомо про наявність конфлікту між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Через декілька днів ОСОБА_5 виявив неточності по платежам, які здійснювала ОСОБА_1 , після чого, приблизно з 20 числа лютого 2020 року було ініційовано перевірку з приводу роботи ОСОБА_1 , велось внутрішнє розслідування. Зазначила, що на її думку, грошові кошти, які були передані у борг ОСОБА_1 , є особистою власністю ОСОБА_5 , оскільки при їх передачі останній сказав, що він займає ОСОБА_1 грошові кошти.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 надав пояснення про те, що вони з ОСОБА_1 разом працювали 10 років, остання була головним бухгалтером його підприємства. Вела також фінансові питання на його інших підприємствах. Він їй цілком довіряв, оскільки між ними склалися довірчі відносини. 17 лютого 2020 року йому зателефонувала ОСОБА_1 та попросила приїхати на роботу, у неї було термінове питання з приводу займу грошових коштів у розмірі 400 000,00 грн. для її подруги з Києва, у якої щось трапилось. Він погодився надати їй грошові кошти, оскільки він раніше надавав у борг іншим співробітникам підприємства, тому йому було не зручно відмовити ОСОБА_1 , яка до цього часу не брала у нього в борг грошові кошти. Разом з цим, з огляду на те, що ОСОБА_1 прохала в борг велику суму грошових коштів, він попросив її написати розписку в довільній формі. ОСОБА_1 дуже поспішала та сказала, що напише потім. У кабінеті під час розмови з ОСОБА_1 та передачу їй грошових коштів був присутній його батько ОСОБА_5 , який наполягав на тому, щоб ОСОБА_1 написала розписку про отримання коштів у борг.

ОСОБА_2 пояснив, що під час передачі ним грошових коштів ОСОБА_1 та написання нею розписки була присутня ОСОБА_4 , яку він запросив до кабінету у якості свідка. Грошові кошти, які були його особистою власністю, він дістав із сейфу та передав ОСОБА_1 . Остання писала розписку самостійно, не під диктовку. Працівники підприємства, які брали у нього в борг грошові кошти завжди писали розписки у довільній формі.

Свідок зазначив, що спочатку на його думку, розписка ОСОБА_1 була формальністю, оскільки грошові кошти давалися в борг лише на два тижні. Він взагалі на звернув увагу, що в розписці відсутні паспортні дані ОСОБА_1 , тим паче, в її особовій справі на підприємстві була копія її паспорта. Після передачі ОСОБА_1 в борг грошових коштів, остання на наступний день не вийшла на роботу. Приблизно через тиждень, коли ОСОБА_2 та його батька не було на роботі, ОСОБА_1 прийшла у офіс, залишила заяву на звільнення, забрала свої документи, як виявилося потім, документи фірми, особисті речі, трудову книжку і пішла. З того часу гроші не віддає, на телефонні дзвінки не відповідає.

Крім того, свідок вказав, що у ОСОБА_1 зберігалася його банківська картка, на яку зараховувалася заробітна плата та яку вона також забрала і зняла ї неї гроші. З цього приводу до органів поліції він не звертався, оскільки на картці була не велика сума, приблизно 10000, 00 грн. Конфліктних ситуацій з ОСОБА_1 під час роботи в нього не було. Навпаки, він був їй вдячний за роботу, яку вона виконувала. Станом на 17.02.2020 не було ніяких питань та претензій до роботи ОСОБА_1 . Надалі, він з ОСОБА_5 стали перевіряти справи та виявили, що ОСОБА_1 здійснювала переказ грошей фірми на рахунки інших підприємств, без його згоди, які не поверталися на фірму.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 надала пояснення про те, що вона працювала у ТОВ «БЕЛВІТ» з грудня 2011 року головним бухгалтером, де директором і власником був ОСОБА_2 . Вказала, що після отримання акту перевірки податкової, приблизно в 10 числах лютого 2020 року, її викликали ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , які повідомили, що вона вкрала або перевела з підприємства грошові кошти, точну суму вона не пам`ятає, приблизно 2000000,00 грн. чи 1300000,00 грн. Після цього, на її адресу та адресу її родини почали надходити погрози з метою повернення грошових коштів, які вона нібито перевела з рахунку підприємства. Разом з цим, вона не могла вчинити такі дії з огляду на те, що у неї не було доступу до рахунків підприємства.

Зазначила, що після звинувачення її у крадіжці грошових коштів підприємства, вона хотіла звільнитись, однак ОСОБА_2 не давав їй це зробити. 17.02.2020 у вечірній час доби примусив її написати розписку про отримання у нього в борг грошових коштів в сумі 400000,00 грн. Чому саме на вказану суму він вимагав написати розписку, вона пояснити не може, оскільки писала розписку під диктовку ОСОБА_2 . У розписці допущені помилки, оскільки вона її писала у стресовій ситуації, ніяких грошей в борг вона не отримувала. Фізичного впливу на неї не здійснювалося, лише моральний. З огляду на те, що вона боялася за своє життя та членів її родини, вона погодилася написати таку розписку. Під час написання розписки у кабінеті була присутня ще одна людина, її ім`я їй не відомо. На її думку, саме ця людина в подальшому їй телефонувала та погрожувала. Інших осіб чи співробітників підприємства в кабінеті більше не було. ОСОБА_2 вказав, що не випустить її з роботи, якщо вона не напише розписку.

Свідок пояснила, що відносини у неї з ОСОБА_2 були суто робочі, як працівника та директора. До поліції з приводу незаконних дій ОСОБА_2 вона одразу не зверталася, оскільки боялася вийти з квартири.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції відповідно до ст.ст. 89, 263 ЦПК України правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, а доводи скарги не знайшли своє підтвердження у матеріалах справи і висновків суду не спростували.

Всупереч свого процесуального обов`язку відповідачка належними і допустимими доказами не довела, що письмова розписка, яка за своїм змістом має усі необхідні істотні умови договору позики, є безгрошовою та була написана нею під примусом, наведені з цього приводу доводи скарги об`єктивно нічим не підтверджені. Відповідачка помилково вказала у письмовій розписці інший номер будинку «6» замість «16», що за своїм змістом є механічною опискою та не стосується істотних умов договору позики, а її зміст та форма відповідають вимогам ст.ст. 1046, 1047 ЦК України щодо договору позики. Тому наведені з цього приводу доводи скарги є безпідставними і колегія суддів їх відхиляє.

Щодо доводів скарги на додаткове рішення суду про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченомустаттею 270цього Кодексу, ст. 246 ЦПК України.

Порядок і підстави подання заяви про ухвалення додаткового рішення визначено приписами ст. 270 ЦПК України. Відповідно до вказаної статті суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати (п.З.ч.1. ст. 270 ЦПК України). Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. (ч. 2 ст. 270 ЦПК України).

За змістом ст. 270 ЦПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення - засіб усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.

У рішенні суду по суті спору не було вирішено питання про судові витрати в частині витрат на професійну правничу допомогу, про які представник позивача повідомив суд разом з наданням відповідних доказів 28.10.2020 р. шляхом подання клопотання про долучення доказів, а саме: копія додаткової угоди № 1 від 10 квітня 2020 року (10000 грн); копія рахунку на оплату № 99 від 28.10.2020 (на 10000 грн.); копія платіжного доручення № 473 від 28.10.2020 (10000 грн.) (т.1 а.с. 166-170); 19.11.2020 р.шляхом поданняклопотання продолучення доказівдо матеріалівсправи,а саме:копія додатковоїугоди №2від 10жовтня 2020(18000грн.);копія рахункуна оплату№ 112від 05.11.2020(на18000грн.);копія платіжного доручення № 478 від 05.11.2020 (18000 грн.) (т.1. а.с. 186-189); 10.02.2021 р. подано відзив на зустрічну позовну заяву про визнання договору позики недійсним, разом з відзивом було подано наступні документи: копію договору про надання правничої (правової) юридичної допомоги від 06.05.2019; копія акта наданих послуг від 10.11.2020 (10000 грн.); копію акта наданих послуг від 23.11.2020 (18000 грн.) (т.1 а.с. 223, 240-247). Жодних нових доказів щодо понесених судових витрат, для подання яких встановлено п`ятиденний термін, до суду не подавалося.

Водночас, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, якщо до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Станом на дату прийняття Київським районним судом м. Харкова основного рішення у матеріалах справи були наявні всі вищезазначені документи, які підтверджують факт надання та оплати професійної правничої допомоги ОСОБА_2 . Жодних нових доказів щодо понесених судових витрат, для подання яких встановлено п`ятиденний термін, до суду не подавалося.

Отже, вказані приписи містять процесуальні вимоги та строки для подання саме доказів для підтвердження розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи. Норма ч.8 ст. 141 ЦПК України не визначає строк та не регулюють підстави та процедуру подання заяви про ухвалення додаткового рішення.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з наведеними у відзиві на апеляційну скаргу запереченнями, які спростовують доводи скарги, що представником позивача ОСОБА_2 було порушено п`ятиденний строк для подачі заяви про ухвалення додаткового рішення, які є помилковими та безпідставними.

У даному випадку додаткове рішення було ухвалено в порядку ст. 270 ЦПК України для усунення недоліку щодо відсутності рішення за заявою про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, а не за клопотанням сторони про надання строку для долучення доказів про розмір наданої правничої допомоги. Суд першої інстанції правильно визначився з розміром відшкодування витрат на правничу допомогу, які ґрунтуються на досліджених судом документах, та діяв відповідно до принципу пропорційності, ст. 11 ЦПК України.

З огляду на викладене, твердження представника апелянта наведені в апеляційній скарзі на додаткове рішення дійсно не заслуговують на увагу.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростували, тому відповідно до статті 375ЦПК України залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Зарицької Катерини Юріївни залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Харкова від 04 березня 2024 року залишити без змін.

Додаткове рішення Київського районного суду м.Харкова від 18 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 26 липня 2024 року.

Головуючий В.Б.Яцина

Судді колегії Ю.М.Мальований

О.В.Маміна