Рішення

від 22.07.2024 по справі 926/675/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

22 липня 2024 року Справа № 926/675/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДОГОСТ"

до Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області

про визнання незаконним та скасування рішення

Суддя Тинок О.С.

Секретар судових засідань Григораш М.І.

Представники:

від позивача Биндю В.І.

від відповідача ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РАДОГОСТ" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області про визнання незаконним та скасування рішення 33 сесії 8 скликання Сокирянської міської ради №328/33-23 від 21 грудня 2023 року Про скасування державного акта на право постійного користування землею.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 грудня 2023 року Сокирянською міською радою на тридцять третій сесії восьмого скликання незаконно було прийнято рішення №328/33-23 Про скасування державного акта на право постійного користування землею.

Позивач вказує, що питання скасування спірного державного акта на право постійного користування землею вже розглядалось Господарським судом Чернівецької області у справі №926/907/23 за позовом Сокирянської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Радогост про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Сокирянської міської ради народних депутатів №70 від 24 квітня 1996 року та визнання недійсним і скасування Державного акта на право постійного користування землею І-ЧВ №000748 від 28 березня 1998 року. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 27 червня 2023 року по справі №926/907/23 у задоволені позову відмовлено, а постановою Західного апеляційного суду від 06 листопада 2023 року залишено без змін. Таким чином, суди при розгляді позову Сокирянської міської ради не знайшли підстав для скасування Державного акта на право постійного користування землею І-ЧВ №000748 від 26 березня 1998 року.

Проте, всупереч ухвалених судових рішень, відповідач все ж таки прийняв оскаржуване рішення всупереч встановленого законом порядку, без належної правової підстави та на основі незаконного рішення неповноваженого органу.

На спірній земельній ділянці знаходяться об?єкти нерухомого майна, які належать позивачу на праві власності, яке було набуте у порядку приватизації Сокирянського колгоспного ринку шляхом викупу у представництва Фонду державного майна України на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 11 січня 1996 року та зареєстроване у встановленому законом порядку.

Так, позивач стверджує, що не дивлячись на судові рішення, без будь-якої правової підстави Сокирянська міська рада прийняла на тридцять третій сесії восьмого скликання 21 грудня 2023 року рішення №328/33-23 Про скасування державного акта на право постійного користування землею та позбавила позивача прав на користування земельною ділянкою.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 березня 2024 року, позовну заяву по справі №926/675/24 передано судді Тинку О.С.

Ухвалою суду від 07 березня 2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДОГОСТ" до Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області про визнання незаконним та скасування рішення, яка надійшла до Господарського суду Чернівецької області 04 березня 2024 року вх. №675 - залишено без руху.

21 березня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РАДОГОСТ" подало до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. №845).

Ухвалою суду від 26 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 квітня 2024 року.

09 квітня 2024 року представник відповідача через систему Електронний суд подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №1010).

Ухвалою суду від 10 квітня 2024 року відкладено підготовче засідання на 29 квітня 2024 року.

16 квітня 2024 року представник відповідача через систему Електронний суд подав до суду відзив на позовну заяву (вх. №1039), в якому відповідач заявлені позовні вимоги не визнає та просить у задоволенні позову відмовити.

Сокирянська міська рада вважає, що оскаржуване рішення міської ради від 21 грудня 2023 року № 328/33/23 Про скасування державного акта на право постійного користування землею законне та таке, що прийнято в межах правової компетенції органів місцевого самоврядування.

Також, відповідач стверджує, що на території ринку, крім майна товариства, розміщене також нерухоме майно, що на праві власності належить іншим особам, 18 листопада 2022 року міською радою як власником відповідної земельної ділянки було прийнято рішення № 228/22-22, яким надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки комунальної власності площею 1,1230 га з кадастровим номером 7324010100:01:003:0381 (поділу та утворення земельних ділянок: під будівлями товариства та вільних від нерухомого майна).

У результаті поділу та на підставі цього рішення утворились нові земельні ділянки:

- вільна від будь-якого нерухомого майна ділянка для облаштування комунального ринку з кадастровим номером 7324010100:01:003:0649, яка передана у постійне користування комунальному підприємству Сокиряни-благоустрій на підставі рішення Сокирянської міської ради № 25/24-23 від 27 січня 2023 року;

- ділянки під нерухомим майном Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДОГОСТ" (для подальшого викупу за його ж заявою) з кадастровими номерами: 7324010100:01:003:0561, 7324010100:01:003:0562, 7324010100:01:003:0628, 7324010100:01:003:0650.

Усі перелічені земельні ділянки є комунальною власністю Сокирянської міської територіальної громади, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав.

Відповідач вважає, що підставою для видачі спірного державного акту на право постійного користування землею стало рішення Сокирянської міської Ради народних депутатів № 70 від 24 квітня 1996 року. Однак, вказане прийнято не Сокирянською міською Радою народних депутатів, як, з невідомих причин, зазначено у самому Акті, а її виконавчим комітетом. При цьому, міська рада та її виконавчий комітет два різних органи, із встановленими для кожного порядком формування, функціонування та компетенцією. При цьому, вказане рішення не містить жодної вказівки передати у постійне користування відповідну земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю "РАДОГОСТ" не містить.

Отже, як стверджує відповідач, права постійного користування землею у Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДОГОСТ" ніколи не виникало, у зв`язку з чим державний акт на право постійного користування землею І-ЧВ №000748 від 28 березня 1998 року є незаконним, а тому спірне рішення прийнято з дотриманням норм законодавства.

24 квітня 2024 року позивач подав до суду відповідь на відзив (вх. №1137).

Так, позивач спростовує твердження відповідача викладеними останнім у відзиві на позовну заяву наступними тезами:

- у рішенні Конституційного Суду №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, вказано про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб?єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення;

- на земельній ділянці, яка посвідчена Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЧВ №000748 знаходяться об`єкти нерухомого майна (будівлі та споруди), які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "РАДОГОСТ" та яке було набуте в порядку приватизації Сокирянського колгоспного ринку шляхом викупу у представництва Фонду державного майна України на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 11 січня 1996 року;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "РАДОГОСТ" розпочало використовувати земельну ділянку після встановлення її меж і одержання документа, що посвідчує право користування землею.

29 квітня 2024 року представник відповідача через систему Електронний суд подав до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №1163).

Так, Сокирянська міська рада наголошує, що оскаржуваним рішенням було скасовано лише Державний акт на право постійного користування землею, а не рішення міської ради, на підставі якого у позивача виникло певне право.

Фонд держмайна України не передавав земельну ділянку за договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 11 січня 1996 року і не міг цього зробити, адже, відповідно до статті 7 Земельного кодексу України № 561-XII 1990 року, чинного на момент укладення договору, у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності.

Також, відповідач зазначає, що право постійного користування не лише не виникало у позивача, а й не могло виникнути у тому вигляді та у тій площі, що зазначені у Державному акті, адже серед власників об`єктів нерухомого майна на цій площі, крім товариства, з 1992 року був ще громадянин ОСОБА_2 . Також площа території, зазначена у Акті, включає і земельну ділянку з кадастровим номером 7324010100:01:003:0177, яка на праві власності, зареєстрованому у 2013 році, належить Малому підприємству РЕКОРД, оскільки на ній розміщене нерухоме майно цього підприємства.

Таким чином, відповідач вважає, що з огляду на те, що оскаржуваним рішенням Сокирянська міська рада не скасовувала рішень, відповідно до яких у позивача виникло те чи інше право, дане рішення не порушує жодне право позивача, є законним та прийнятим в межах повноважень.

Ухвалою суду від 29 квітня 2024 року постановлено: відкласти підготовче засідання на 20 травня 2024 року; визнати явку сторін по справі у судове засідання 20 травня 2024 року о 12 годині 00 хвилин обов`язковою; попередити позивача, що у разі неявки уповноваженого представника у судове засідання, господарським судом буде постановлено ухвалу про залишення позову без розгляду у відповідності до статті 226 ГПК України.

Ухвалою суду від 20 травня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12 червня 2024 року.

У судовому засіданні 12 червня 2024 року судом оголошено перерву до 01 липня 2024 року.

Однак, судове засідання 01 липня 2024 року не відбулося у зв`язку із відсутністю електроенергії у приміщенні Господарського суду Чернівецької області з 12 год. 00 хв. до 15 год. 18 хв., що підтверджується актом заступника керівника апарату Господарського суду Чернівецької області про неможливість проведення судового засідання від 01 липня 2024 року, який долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 01 липня 2024 року призначено розгляд справи № 926/675/24 по суті на 15 липня 2024 року.

Представник позивача у судовому засіданні 15 липня 2024 року позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 15 липня 2024 року заперечив проти задоволення позову.

Розглянувши подані сторонами у справі документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

11 січня 1996 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Радогост та представництвом Фонду державного майна України у Сокирянськіму районі Чернівецької області було укладено Договір купівлі-продажу державного майна Скорирянського колгоспного ринку, згідно пункту 1.1. якого встановлено, що продавець зобов`язується передати у власність покупця державне майно цілісного майнового комплексу Сокирянський колгоспний ринок, який знаходиться за адресою 275000, Чернівецька область, місто Сокиряни, вулиця Васильєва, 17 на земельній ділянці розміром 1,1 га, яка надається у користування, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі.

Доказів розірвання договору купівлі-продажу державного майна від 11 січня 1996 року або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

Рішенням виконавчого комітету Сокирянської міської ради народних депутатів №70 від 1996 року надано згоду Товариству з обмеженою відповідальністю Радогост на складання проекту передачі земельної ділянки із землекористування Сокирянського колгоспного ринку, у зв`язку з переходом права на будівлі та споруди на вулиці Васильєва 15 (у місті Сокиряни Чернівецької області). Цим же рішенням зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Радогост виготовити та подати до міської ради на затвердження проект передачі та Державний акт на право постійного користування землею.

26 березня 1998 року Інженер землевпорядника Сокирянської госпрозрахункової групи, представник Товариства з обмеженою відповідальністю Радогост, а також громадяни ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Баранова склали Акт встановлення і погодження зовнішніх меж землекористування в натурі.

Сокирянською міською радою народних депутатів Товариству з обмеженою відповідальністю Радогост 26 березня 1998 року видано Державний акт на право постійного користування землею площею 1,14 га в межах згідно з планом землекористування серії I-ЧВ №000748.

У матеріалах справи міститься копія Книги записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею (юридичним особам) у Сокирянському районі, згідно якого вбачається, що Державний акт на право постійного користування землею площею 1,14 га в межах згідно з планом землекористування серії I-ЧВ №000748 від 26 березня 1998 року був зареєстрований за номером 40.

Відповідач будь якими належними, допустимим та достовірними доказами не спростував дійсність вчиненої реєстрації в книзі записів державних актів на право постійного користування під № 40, а також не заявив під час розгляду справи вимоги про виключення з числа доказів вказаного вище документу поданого позивачем, не було заявлено клопотання про витребування даного доказу у будь якої особи в якої знаходиться вказаний доказ, а посилання на лист Головного управління Держеокадастру у Чернівецькій області №18-24-0,7-811/2-24 від 05 березня 2024 року не підтверджує відсутність здійснення реєстрації, оскільки факт такої реєстрації встановлено у справі №926/907/23 Господарським судом Чернівецької області та Західним апеляційним господарським судом у їх судових рішеннях.

Так, судом встановлено, що Сокирянська міська рада зверталась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радогост» в якому просила: визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Сокирянської міської Ради народних депутатів № 70 від 24 квітня 1996 року; визнати недійсним та скасувати Державний акт на право постійного користування землею серії І-ЧВ № 000748, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Радогост» 26 березня 1998 року.

З аналізу змісту судового рішення Господарського суду Чернівецької області від 27 червня 2023 року у справі № 926/907/23 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2023 року у справі №926/907/23 вбачається, що Сокирянська міська рада позов обґрунтовувала обставинами, пов`язаними з тим, що видача акту на право користування землею серії І-ЧВ № 000748 від 26 березня 1998 року була здійснена всупереч встановленого законом порядку, без належної правової підстави та на основі незаконного рішення неуповноваженого органу.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 27 червня 2023 року у справі № 926/907/23 у задоволенні позову Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радогост» про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Сокирянської міської ради № 70 від 24 квітня 1996 року та визнання недійсним та скасування Державного акту на право постійного користування серії І-ЧВ № 000748 від 26 березня 1998 року відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2023 року у справі №926/907/23 апеляційну скаргу Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області б/н від 26 липня 2023 року (вх. № 01-05/2479/23 від 31 липня 2023 року) залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 27 червня 2023 року у справі №926/907/23 залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову та залишаючи судове рішення без змін суди зазначали, що доводи Сокирянської міської ради не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи, а останнім не наведено та не підтверджено жодними доказами обставин щодо порушення прав Сокирянської міської ради у зв`язку із прийняттям оскаржуваного рішення та у зв`язку з видачою Товариству з обмеженою відповідальністю «Радогост» державного акту на право постійного користування землею площею 1,14 га серії I-ЧВ №000748 від 26 березня 1998 року.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Так, судом встановлено, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 27 червня 2023 року у справі № 926/907/23 набрало законної сили 06 листопада 2023 року згідно постанови Західного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2023 року у справі №926/907/23.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними та об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Також, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було би не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 910/4316/22, від 16 травня 2023 року у справі № 910/17367/20, від 29 червня 2021 року у справі № 910/11287/16.

Отже, встановлені у рішенні Господарського суду Чернівецької області від 27 червня 2023 року у справі № 926/907/23 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2023 року у справі №926/907/23 обставини щодо відсутності підстав для визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Сокирянської міської ради народних депутатів № 70 від 24 квітня 1996 року, яке виконано, а також чинність та дійсність Державного акта на право постійного користування І-ЧВ №000748 від 26 березня 1998 року є преюдиційними для господарського суду під час розгляду даної справи, а тому не підлягають повторному доказуванню.

Попри ухваленні судові рішення, 21 грудня 2023 року (після набрання рішенням Господарського суду Чернівецької області від 27 червня 2023 року у справі № 926/907/23 законної сили) Сокирянська міська рада восьмого скликання Дністровського району Чернівецької області тридцять третьої сесії прийняла рішення №328/33-23 «Про скасування державного акта на права постійного користування землею», яким скасовано державний акт на право постійного користування землею серії І-ЧВ №000748, виданий 26 березня 1998 року Сокирянською міською радою народних депутатів Товариству з обмеженою відповідальністю Радогост, місто Сокиряни Сокирянського району Чернівецької області, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №40, щодо надання у постійне користування 1,14 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

Таким чином, попри отриману відмову суду у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радогост» про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Сокирянської міської ради № 70 від 24 квітня 1996 року та визнання недійсним та скасування Державного акту на право постійного користування серії І-ЧВ № 000748 від 26 березня 1998 року, незважаючи на ухвалене рішення Господарського суду Чернівецької області від 27 червня 2023 року у справі № 926/907/23, яке набрало законної сили 06 листопада 2023 року та постанови Західного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2023 року у справі №926/907/23 у яких суди не знайшли підтверджень протизаконності ухваленого рішення виконавчого комітету Сокирянської міської ради № 70 від 24 квітня 1996 року та недійсності виданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Радогост» Державного акту на право постійного користування серії І-ЧВ № 000748 від 26 березня 1998 року, Сокирянська міська рада самостійно вирішила скасувати спірний Державний акт на право постійного користування серії І-ЧВ № 000748 від 26 березня 1998 року посилаючись у спірному рішенні №328/33-23 від 21 грудня 2023 року на ту ж нормативну базу, як і у справі №926/907/23.

Довідавшись про своє порушене право внаслідок винесеного Сокирянською міською радою незаконного рішення №328/33-23 від 21 грудня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Радогост» звернулось до суду із відповідним позовом.

Положеннями статей 15,16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 95 вказаного Кодексу).

Статтею 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у вищенаведеному рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 та від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18.

Судом встановлено, що при розгляді справи №926/907/23 Господарський суд Чернівецької області та Західний апеляційний господарський суд не знайшли підтверджень неправомірності ухваленого рішення виконавчого комітету Сокирянської міської ради № 70 від 24 квітня 1996 року на виконання якого Товариству з обмеженою відповідальністю «Радогост» було видано Державний акт на право постійного користування серії І-ЧВ № 000748 від 26 березня 1998 року.

Отже, враховуючи вказане вище в сукупності, Державний акт на право постійного користування серії І-ЧВ № 000748 від 26 березня 1998 року виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Радогост» є дійсним та не скасованим у судовому порядку, а право постійного користування не припинено у встановленому законом порядку.

У матеріалах справи відсутні будь які належні, допустимі та достовірні докази добровільної відмови позивача від права постійного користування спірною земельною ділянкою, використання спірної земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням або систематичної несплати земельного податку або орендної плати Товариством з обмеженою відповідальністю «Радогост».

Відповідач вказує, серед іншого, про набуття 27 листопада 1992 року іншою особою права власності на нежитлові будинки, які розташовані на спірній земельній ділянці, що підтверджує незаконність виданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Радогост» Державного акту на право постійного користування серії І-ЧВ № 000748 від 26 березня 1998 року.

Однак, долучені відповідачем до матеріалів справи витяги не містять підтвердження того, що до моменту видачі спірного державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 26 березня 1998 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Радогост» у іншої особи було зареєстроване право власності на нежитлове приміщення, яке розміщувалось в межах наданої позивачу земельної ділянки.

Також, у матеріалах справи відсутні будь які належні, допустимі та достовірні докази того, що з моменту видачі позивачу державного акту на право користування спірної земельної ділянки у останнього вилучалась повністю або частково земельна ділянка шляхом поділу та утворення нових у відповідності до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі).

Водночас, відповідач жодного разу не згадує у поданих до суду клопотаннях/заявах про наявність ухвалених судових рішень у справі №926/907/23, а лише посилається на справу №926/345/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Радогост» до Сокирянської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: виконавчий комітет Сокирянської міської ради, про визнання незаконними та скасування рішень, про зобов`язання скасувати державну реєстрацію у якій ухвалою суду від 12 квітня 2024 року провадження у даній справі зупинено до набрання законної сили рішення у справі №926/675/24.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 158 Земельного кодексу України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (із змінами та доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) зазначено, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення органу та виданих державних актів недійсними.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) визнано, що юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Згідно частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Законодавством передбачено відповідні підстави припинення права користування землями, зокрема й права постійного користування земельними ділянками, які належать до земель державної власності.

Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиціальних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2024 року у справі № 921/186/23, від 13 лютого 2024 року у справі № 910/14138/22, від 31 жовтня 2023 року у справі № 902/670/22.

Судом встановлено, що позивач не відмовлявся від свого законного права щодо постійного користування земельною ділянкою, а відповідач належними, достовірними та достатніми доказами не підтвердив наявність причин припинення права користування земельною ділянкою, які перелічені у статті 141 Земельного кодексу України, а також законих підстав самостійного скасування виданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Радогост» Державного акту на право постійного користування серії І-ЧВ № 000748 від 26 березня 1998 року.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно із статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Приписами статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до пункту 1 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином доведено обставину позову, а відповідачем не спростовано належними, допустимим та достатніми доказами законності винесення спірного рішення, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією на переказ готівки №10 від 28 лютого 2024 року.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДОГОСТ" до Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області про визнання незаконним та скасування рішення 33 сесії 8 скликання Сокирянської міської ради №328/33-23 від 21 грудня 2023 року Про скасування державного акта на право постійного користування землею задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення 33 сесії 8 скликання Сокирянської міської ради №328/33-23 від 21 грудня 2023 року Про скасування державного акта на право постійного користування землею.

3. Стягнути з Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області (60200, Чернівецька обл., Дністровський р-н, м. Сокиряни, вул. Т. Шевченка, буд. 3, код 04062156) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДОГОСТ" (60200, Чернівецька обл., Дністровський р-н, м. Сокиряни, вул. Ф. Васильєва, буд. 15, код 21444913) витрат зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн.

У судовому засіданні 22 липня 2024 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 26 липня 2024 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя Олександр ТИНОК