Ухвала

від 26.07.2024 по справі 910/19111/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/19111/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючої), Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», скаржник)

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю промислова група «Спецтехнологія»

про стягнення 414 513, 92 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» 15.07.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 у справі № 910/19111/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» до Товариства з обмеженою відповідальністю промислова група «Спецтехнологія» (далі - ТОВ «Спецтехнологія») про стягнення штрафних санкцій у розмірі 411 724, 70 грн та стягнення з ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» 19 865, 42 грн витрат на правничу допомогу скасувати. В цій частині у справі прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» до ТОВ «Спецтехнологія» задовольнити повністю та відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/19111/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючої, Бенедисюка І. М., Ємця А. А.

Зі змісту касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до суду про стягнення ТОВ «Спецтехнологія» 402 276, 58 грн пені та 12 237, 34 грн штрафу за договором № 4600006214 від 31.05.2022.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 у справі № 910/19111/23, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Спецтехнологія» на користь ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» пеню в розмірі 2 789, 22 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 41, 84 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на користь ТОВ «Спецтехнологія» витрати на правничу допомогу у розмірі 19 865, 42 грн.

Під час прийняття судових рішень попередні судові інстанції виходили з того, що, оскільки право на застосування штрафних санкцій за договором виникає у позивача лише з 17.05.2023, тому, вимоги щодо стягнення пені та штрафу, що нараховані за період, коли прострочення зобов`язань відповідачем допущено не було (до 16.05.2023), є безпідставними і задоволенню не підлягають, а вимога щодо стягнення з відповідача пені в сумі 2 789, 22 грн, нарахованої позивачем за період з 17.05.2023 по 25.05.2023, є обґрунтованою та правомірною, з чим погодився суд апеляційної інстанції. Щодо зменшення неустойки суд враховує, що розмір пені не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає нормами чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність достатніх підстав для зменшення розміру неустойки. Враховуючи фактичні обставини даної справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, предмет позову, складність справи та інші обставини, суд вважає розмір заявлених відповідачем витрат на правову допомогу в сумі 20 000, 00 грн співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторін, а тому враховуючи, що позов у даній справі задоволено частково, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 19 865,42 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги скаржника у контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 910/19111/23 є стягнення » 402 276, 58 грн пені та 12 237, 34 грн штрафу, а, отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2023 рік - 1 342 000, 00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду викладені у постанові від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 25.02.2020 у справі № 911/2309/18, від 23.07.2019 у справі № 911/2309/18, від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 01.08.2022 у справі № 917/1056/20, тоді як договором від 31.05.2022 № 4600006214 чітко передбачено право позивача нараховувати штрафні санкції за несвоєчасне виконання окремих етапів робіт, передбачених графіком, а також скаржник зазначає, що судами не вірно застосовано приписи статті 875 та 883 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), без урахування висновків Верховного Суду викладеного у постановах від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18 та від 01.08.2022 у справі № 917/1056/20.

Скаржник також зазначає, що судами частково проігноровано доводи позивача щодо строків виконання окремих етапів робіт та щодо встановленої відповідальності за порушення вказаних строків, що свідчить про порушення судами при прийнятті оскаржуваних рішень норм процесуального права, а саме статей 2, 7, 13, 42, 73-79, 86, 210, 236, 237, 238 ГПК України.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що відповідачем не тільки не підтверджено належними та допустимими доказами співмірність розміру нібито понесених витрат на правову допомогу, а і взагалі не надано належних, допустимих та достатніх доказів, якими б підтверджувалось здійснення витрат на оплату правової допомогу.

Дана касаційна скарга має виняткове значення та стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування статей 846, 875 та 883 ЦК України у правовідносинах між замовником та підрядником, в особі державної монополії, як замовника послуг для забезпечення функціонування газотранспортної системи України.

При цьому, актуальність даної касаційної скарги пов`язана із тим, що суди попередніх інстанцій фактично не розібравшись із правовідносинами між позивачем та відповідачем надали помилкову оцінку природі договору та встановлюють хибну практику для вирішення подібних спорів, позбавляючи права замовника підрядних робіт застосовувати штрафні санкції за порушення строків виконання робіт за окремими етапами, нівелюючи природу Договору.

На переконання ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» справа № 910/19111/23 має виняткове значення для позивача, оскільки кількість аналогічних та подібних спорів, які перебувають на розгляді у судах України є дуже значною. Це пов`язано із тим, що ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» здійснює реалізацію програми модернізації та розвитку газотранспортної системи, яка у тому числі пов`язана із здійсненням ремонтів об`єктів ГТС (заміни трубопроводів, ремонтів газорозподільчих станцій, заміні лічильників та ВОГ, і т.д.), яка затверджена постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 19.05.2021 № 806 на 10 років (2021 - 2030). Відповідно, неналежне виконання контрагентами умов договорів, безумовно негативно вплине на функціонування газотранспортної системи оскільки завадить реалізації плану модернізації та розвитку газотранспортної системи України, в частині строків виконання ремонтних робіт та відповідальності підрядників. Більше того, неналежне виконання підрядниками робіт, результат яких спрямований на забезпечення підтримання газотранспортної системи та її складових в належному стані, може призвести до неможливості безпечного та безперебійного транспортування природного газу, що, в решті-решт, може призвести до зупинення його транспортування та, як наслідок, побутові споживачі, об`єкти соціальної інфраструктури та інші споживачі не зможуть отримувати природній газ, що вплине на їх можливість забезпечувати належним чином життєдіяльність громадян України.

Разом з тим, в тексті касаційної скарги, на переконання касатора, чітко зазначено, що дані правовідносини мають виняткове значення для нього, як Оператора газотранспортної системи України, адже стосуються безпосередньо виконанню покладних на нього обов`язків регулятором та ліцензіатом його діяльності - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Також, звертає увагу, що ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» є підприємством критичної інфраструктури та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, та забезпечує функціонування газотранспортної системи, в т.ч. її обслуговування та ремонт, що потребує значних матеріальних витрат, а тому, порушення строків виконання робіт підрядниками може негативно вплинути на діяльність ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та має ризик зупинки транспортування природного газу, що є життєво необхідним в умовах опалювального сезону та воєнного стану, що узгоджується з підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень у справі № 910/19111/23 фактично зводяться до незгоди скаржника з висновком суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову та відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані, виходячи за такого.

Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Доводи скаржника, що дані правовідносини мають виняткове значення для нього, як Оператора газотранспортної системи України, адже стосуються безпосередньо виконанню покладних на нього обов`язків регулятором та ліцензіатом його діяльності та є підприємством критичної інфраструктури не є аргументованими і переконливими обґрунтуваннями щодо даних правовідносин та по суті є декларативними і абстрактними твердженнями і зводяться лише до не згоди з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 910/19111/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 910/19111/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець