Постанова

від 17.07.2024 по справі 925/1311/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/1311/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

офісу ГП - Савицька О.В.

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Імпульс Україна"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 (у складі колегії суддів: Іоннікова І.А. (головуючий), Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.)

та рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 (суддя Скиба Г.М.)

за позовом заступника керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ладижинської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Імпульс Україна"

про розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 28.09.2023 заступник керівника Уманської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області із позовом в інтересах держави в особі Ладижинської сільської ради (далі - Ладижинська сільрада, Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Імпульс Україна" (далі - ТОВ "Енерго Імпульс Україна", Відповідач, Скаржник) з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення з кадастровим номером 7124383700:02:000:1624, площею 53,0383 га, розташованої в адміністративних межах Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області, за межами населеного пункту с. Колодисте, укладеного 03.04.2019 між Черкаською обласною державною адміністрацією та Відповідачем і зареєстрованого 12.04.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право №31238114).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань за договором оренди землі від 03.04.2019 в частині сплати орендної плати.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024, позов задоволено повністю.

2.2. Суди визнали достатніми доводи Прокурора та вирішили розірвати на майбутнє, з моменту набрання рішенням суду законної сили, договір оренди земельної ділянки площею 53,0383 га (кадастровий номер - 7124383700:02:000:1624), яка знаходиться в адміністративних межах Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області, за межами населеного пункту с. Колодисте від 03.04.2019, укладений між Черкаською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Енерго Імпульс Україна", який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 12.04.2019 (номер запису про інше речове право 31238114).

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 25.06.2024 на підставі пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.1.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України Відповідач зазначає ухвалення оскаржуваних рішень без врахування правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі № 924/1199/18 (щодо залишення позову Прокурора без розгляду як підписаного особою, що не має права його підписувати).

3.1.2. За пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційне провадження відкрито з огляду на доводи Скаржника про необхідність відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (щодо критеріїв розумності строку невжиття заходів уповноваженим (компетентним) державним органом, який дає прокурору підстави та право на вжиття заходів представницького характеру, передбачені статтями 23, 24 Закону України "Про прокуратуру").

3.1.3. Скаржник також посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зокрема щодо помилкового віднесення даної справи судом першої інстанції до категорії малозначних та розгляду її у порядку спрощеного позовного провадження.

3.2. У касаційній скарзі Відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор доводить Суду її безпідставність.

3.4. Ладижинська сільрада у наданих Суду поясненнях зазначила про виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 шляхом припинення права оренди Відповідача на спірну земельну ділянку 05.06.2024 та повідомила, що заборгованість останнього по орендній платі на даний час не зменшилася.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 03.04.2019 між Черкаською обласною державною адміністрацією на підставі її розпорядження № 47 від 24.01.2019 та ТОВ "Енерго Імпульс Україна" укладено договір оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1 Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з цільовим призначенням для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель та споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, кадастровий номер 7124383700:02:000:1624, яка знаходиться в адміністративних межах Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області за межами населеного пункту с. Колодисте.

Згідно з пунктами 2, 3 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 53,0383 га.

Згідно висновку державної експертизи землевпорядної документації від 04.02.2019 № 91-19 та витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.04.2019 № 2541 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 15 365 469,94 грн.

Договір укладено на 25 років - з 03.04.2019 по 02.04.2044.

В силу вимог пункту 7 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі шляхом перерахування коштів на рахунок відповідного бюджету в розмірі 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 691 446,15 грн в рік.

Згідно з пунктом 9 Договору орендна плата вноситься у такі строки: рівними частками, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до пункту 17 Договору після припинення його дії орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Пунктом 32 Договору сторони узгодили, що дія останнього припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених договором, в тому числі несвоєчасна та не в повному обсязі оплата орендної плати, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню; з інших підстав, визначених законом.

У пункті 35 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

4.2. Як встановлено Прокурором, у період з травня 2019 по червень 2023 Відповідач допускав систематичне невиконання зобов`язань за Договором щодо сплати орендної плати за землю.

4.3. За таких обставин тривала несплата Відповідачем орендної плати за користування спірною земельною ділянкою комунальної власності, невжиття Позивачем заходів для відновлення порушеного права, зокрема примусового стягнення боргу та розірвання спірного договору, стали підставою звернення Прокурора до суду для відновлення порушеного права Ладижинської сільради на ефективне використання земель територіальної громади.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

5.4. Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про розірвання договору оренди землі у зв`язку з систематичним порушенням Відповідачем його умов. Водночас предметом касаційного оскарження судових рішень Скаржник визначив відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави у даній справі.

5.5. За таких обставин, з урахуванням визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж перегляду справи у касаційному порядку, Суд здійснює такий перегляд виключно у межах доводів касаційної скарги ТОВ "Енерго Імпульс Україна".

5.6. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (ухвалення оскаржуваних рішень без врахування правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі № 924/1199/18, а саме щодо залишення позову Прокурора без розгляду як підписаного особою, що не має права його підписувати) колегія суддів звертає увагу на наступне.

5.7. Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

5.8. Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України визначає, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

5.9. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

5.10. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано, зокрема, статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої вказаної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

5.11. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, зокрема у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

5.12. За приписами частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Тобто прокурор повинен визначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

5.13. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 71).

5.14. Якщо суд встановить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. При цьому підлягають застосуванню положення пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 54; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.41; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.58, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 83).

5.15. З наведеного вбачається, що положення частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дають підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

5.16. В одному випадку передбачається наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а в іншому - його відсутність. Тому підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках суттєво відрізняються. Так у першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний повноважний суб`єкт не здійснює захисту або здійснює його неналежно. Поняття "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

5.17. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 № 914/882/17, від 22.10.2019 № 926/979/19).

5.18. Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Тобто прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17 та від 20.03.2019 у справі № 905/1135/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

5.19. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, уточнила раніше зроблені висновки (зокрема викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17.04.2019 у справі №923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18, від 13.05.2019 у справі №915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №0440/6738/18) та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Така бездіяльність компетентного органу повинна бути Прокурором доведена при зверненні до суду.

5.20. У подальшому Велика Палата Верховного Суду у пункті 140 постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (яка ухвалена після подання касаційної скарги у даній справі та з огляду на положення частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України підлягає врахуванню у наведеному випадку) узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

5.21. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на виявлене порушення інтересів держави, зокрема і шляхом подання позову, або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

5.22. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

5.23. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім доказом на підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав представництва; проте якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора таких причин не вбачається або такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

5.24. З наведеного вбачається, що Верховним Судом сформовано усталену практику щодо порядку та підстав представництва Прокурором інтересів держави. Такі підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

5.25. Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, Уманською окружною прокуратурою вживалися заходи щодо встановлення причин неналежного здійснення Ладижинською сільрадою своїх повноважень у спірних правовідносинах, однак остання повідомила, що відповідні заходи не здійснюються у зв`язку з обмеженим бюджетним фінансуванням.

5.26. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом.

5.27. Отже, як вбачається з матеріалів справи та зі змісту позовної заяви, зазначеного предмета спору, характеру спірних правовідносин, з огляду на наведену судову практику, Прокурор навів достатньо доводів і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави в особі Ладижинської сільської ради, яка протягом достатньо тривалого строку самостійно не звернулась до суду з подібним позовом. Тому суди попередніх інстанцій прийшли до правильних висновків, що Прокурор може звертатися з позовом у даній справі про розірвання договору оренди земельної ділянки, і така позовна вимога є належною та ефективною.

5.28. У свою чергу, висновки судів у справі не суперечать, а, навпаки, узгоджуються з зазначеною Скаржником постановою Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 924/1199/18.

5.29. За таких обставин доводи Відповідача про протилежне не знайшли свого підтвердження, оскільки не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та, як наслідок, не можуть бути підставами для їх скасування.

5.30. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів звертає увагу на наступне.

5.31. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства у подібних правовідносинах, навпаки, призводить до стану юридичної невизначеності, суперечливого застосування закону.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання. Такий висновок сформульовано у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

5.32. Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

5.33. Всупереч наведеним вимогам Скаржник у касаційній скарзі не навів вагомих і достатніх аргументів, які свідчили б про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду у вказаній ним постанові, а саме не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення, зміна суспільного контексту).

5.34. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, Відповідач доводить необхідність відступу від висновку, викладеного у наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, щодо визначення розумності строку з огляду на "економічні та соціальні наслідки втручання прокурора у господарську діяльність та господарські відносини". При цьому не зрозуміло, про яке втручання прокурора у господарську діяльність ідеться, чим таке втручання доводиться та чи було предметом розгляду у даній справі судами попередніх інстанцій.

Також з наведеного слідує, що аргументи Скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права та власних запереченнях вказаних висновків Верховного Суду, а також на його незгоді з оскаржуваними судовими рішеннями.

Крім того, доводи касаційної скарги не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від зазначеної правової позиції, а стосуються виключно незгоди Скаржника з такою позицією.

5.35. За таких обставин наведена Скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.36. Щодо посилань ТОВ "Енерго Імпульс Україна" як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального права, що виразилося у неприйнятті наданих доказів (відомості про наявність коштів на рахунках Позивача), колегія суддів зазначає наступне.

5.37. Відповідно до частини третьої статті 169 Господарського процесуального кодексу України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

5.38. Частина друга статті 118 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

5.39. Згідно з частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тобто приписи частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність обов`язкових передумов для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

5.40. У застосуванні статті 269 Господарського процесуального кодексу України склалася стала практика Верховного Суду, згідно якої відсутність обґрунтування винятковості випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку вказаної статті (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №914/1725/19; від 12.01.2021 у справі №01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі №925/1052/19; від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).

5.41. З матеріалів даної справи вбачається, що Скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції було надано нові докази, які не існували на час розгляду справи по суті місцевим господарським судом.

5.42. При цьому судом апеляційної інстанції не було встановлено винятковості випадків, передбачених частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, водночас наведено достатнє обґрунтування, за яким такі докази не прийнято.

5.43. Колегія суддів додатково звертає увагу, що судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок про відсутність необхідності долучення таких доказів до матеріалів справи. Адже, як вже зазначалося, незалежно від того, чи відповідає дійсності інформація Позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом.

5.44. За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні клопотання ТОВ "Енерго Імпульс Україна" про долучення до матеріалів справи нових доказів.

5.45. Також Відповідач оскаржує віднесення справи судом першої інстанції до категорії малозначних та, як наслідок, розгляд її за правилами спрощеного позовного провадження. При цьому обґрунтовує свої доводи вартістю спірної земельної ділянки (понад 15 млн грн).

5.46. Дослідивши вказані доводи Скаржника, колегія суддів вказує на неузгодження їх з вимогами норм законодавств та матеріалами справи з огляду на наступне.

5.47. Відповідно до частин першої, другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного).

Частинами третьою, четвертою статті 12 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Водночас, частиною п`ятою зазначеної статті встановлено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

5.48. Відповідно до частини третьої статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) ціну позову;

2) значення справи для сторін;

3) обраний позивачем спосіб захисту;

4) категорію та складність справи;

5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо;

6) кількість сторін та інших учасників справи;

7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

5.49. Частиною четвертою статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи:

1) про банкрутство;

2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій);

4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції;

6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю);

7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна;

8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.

5.50. Згідно із частинами першою, другою статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може:

1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або

2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.

5.51. Крім того, частинами п`ятою, шостою статті 252 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При цьому суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

5.52. Як вбачається зі змісту позовної заяви та інших матеріалів справи, предметом позову у даній справі є розірвання договору оренди землі. При цьому вимоги про повернення земельної ділянки, витребування її у Відповідача чи будь-які інші Прокурором не заявлялися.

Також колегія суддів звертає увагу, що підставою для звернення Прокурора з позовом є невиконання Відповідачем однієї з умов спірного Договору, а саме несплата орендної плати, при цьому факт тривалої несплати та, як наслідок, виникнення значної заборгованості підтверджується матеріалами справи та навіть не заперечується Відповідачем.

5.53. За таких обставин Суд вказує на безпідставність доводів Скаржника про неможливість розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження з огляду лише на вартість спірної земельної ділянки та звертає увагу, що предметом спору у даній справі є немайнова вимога.

5.54. З наведеного вбачається, що Скаржник помилково ототожнює малозначну справу та справу незначної складності.

5.55. Колегія суддів враховує, що Скаржник не навів будь-яких доводів про те, що розгляд справи судом першої інстанції у спрощеному позовному провадженні унеможливив чи ускладнив встановлення обставин справи, призвів до винесення неправосудного рішення чи інших негативних наслідків.

5.56. Також Суд звертає увагу на те, що Скаржник скористався своїм правом на оскарження судових рішень у цій справі в апеляційному та у касаційному порядку, тому відсутні підстави вважати, що йому було обмежено право на доступ до суду та не були забезпечені умови, щоб він "був почутий".

5.57. З огляду на зазначене, доводи Скаржника про наявність підстав для застосування пункту 2 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

5.58. Інші аргументи ТОВ "Енерго Імпульс Україна" фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи, що знаходиться поза межею повноважень суду касаційної інстанції.

5.59. З огляду на викладене суди при вирішенні даного спору дійшли правильних висновків та правильно застосували норми матеріального і процесуального права.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на заявника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Імпульс Україна" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 та рішення Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі № 925/1311/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко