Рішення

від 26.07.2024 по справі 487/3495/24

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 487/3495/24

Провадження № 2/487/1870/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2024 Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого-судді А.А. Лагоди

секретаря К.Е. Мамчур

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Мішково - Погорілівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, про надання дозволу на виїзд дитини на постійне місце проживання за кордон без згоди батька,

ВСТАНОВИВ:

22.04.2024 позивач через систему «Електронний суд» звернулась до суду з позовом в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Мішково - Погорілівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, про надання дозволу на виїзд дитини на постійне місце проживання за кордон без згоди батька, в якому просить надати ОСОБА_2 дозвіл на виїзд дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на постійне місце проживання за кордон без згоди батька.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 31.08.2018 між сторонами укладено шлюб. Однак стосунки між подружжям не склалися і вони фактично одразу після одруження перестали жити разом, протягом вагітності відповідач не підтримував позивача, не готувався до народження дитини, подружжя не спілкувалося між собою. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася спільна дитина подружжя ОСОБА_5 . Однак, після пологів відповідач не з`являвся, щоб забрати дитину, після цього припинив спілкування з позивачем повністю, своїх контактів не залишив, з донькою не спілкувався і не бачився, не виявляв такого бажання, намагання позивача наладити спілкування ігнорував.

28.10.2020 Жовтневим районним судом Миколаївської області у справі №477/1808/20 видано судовий наказ про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання доньки у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05.10.2020 і до досягнення дитиною повноліття.

За рішенням Жовтневого районного суду у справі №477/1807/20 від 16.11.2020 призначено аліменти на утримання дружини в розмірі 1/6 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 05.10.2020 до досягнення дитиною трьох років.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Миколаєва від 15.09.2021 у справі № 477/1557/21 шлюб між сторонами розірвано.

Відповідач ухиляється від своїх обов`язків щодо утримання дитини та дружини до досягнення дитиною 3-річного віку. У Заводському ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) стосовно відповідача відкриті виконавчі провадження № НОМЕР_1 від 24.11.2020 про стягнення аліментів на утримання доньки та провадження № НОМЕР_2 від 14.05.2021 про стягнення аліментів на утримання дружини. Відповідач ухиляється від сплати визначених сум аліментів і станом на 27.02.2024 має заборгованості у розмірі 102 712,27 грн. по сплаті аліментів на утримання дитини та станом на 09.02.2024 - 72 811,89 грн. по сплаті аліментів на утримання дружини. Відповідач свідомо уникає участі у житті та вихованні доньки, виконання ним батьківських обов`язків, зокрема щодо утримання та забезпечення належного рівня існування та розвитку дитини. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва у справі №477/1809/20 від 08.09.2021 визначено місце проживання доньки разом із матір`ю. Дитина зареєстрована та проживає разом з матір`ю. Згідно з Актом обстеження умов проживання від 11.03.2024, а також свідченнями сусідів батько дитини з ними не проживає, для дитини забезпечені умови проживання та розвитку, дитина ходить до садочку, забезпечена усім необхідним. Відповідно до довідки про склад сім`ї від 13.03.2024 до складу батьків дитини входить лише позивач. Ані за місцем проживання, ані серед оточення, органів місцевого самоврядування чи в лікарні відповідача як батька дитини ніхто не ідентифікує, що засвідчує його повну відсутність у її житті та вихованні. Немає жодних фактів його звернень до позивача чи органів опіки і піклування щодо встановлення режиму проживання дитини, або режиму побачень, будь-якого спілкування. Тобто протягом усього часу з народження дитини саме позивач опікується її вихованням, забезпечує усі належні умови існування і наразі, в обставинах воєнного стану діючи в якнайкращих інтересах дитини. Позивач бажає створити безпечне та гармонійне середовище для розвитку своєї дитини та безпеки зі своїм цивільним чоловіком, який за медичними показаннями проживає та працює за кордоном. Відповідно до характеристики з місця проживання позивач є добропорядною мешканкою, жодних скарг за місцем реєстрації на неї не надходило. Відповідно до даних медичного центру, де позивач та її дитина перебувають на обліку, дитина є здоровою, декларацію з лікарем, який надає первинну медичну допомогу дитині укладала Позивач як її мати, вона є її контактною особою, на прийом дитину приводить Позивач або її мати, бабуся дитини. Воєнний стан в Україні продовжує діяти. Враховуючи загальновідому обстановку у Миколаївській області, особливо загрозливу та небезпечну до початку 2023, позивач з метою забезпечення життя та здоров`я її малолітньої дитини змушена була виїхати за межі території України.

Відповідно до пунктів 21-25 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, в умовах воєнного стану виїзд за кордон дітей з одним з батьків дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків. Це дозволило позивачеві тимчасово виїхати за кордон разом з донькою та уберегтися від постійних обстрілів та загрози їх життю. Ситуація в Миколаївській області досі є нестабільною та небезпечною, Мішково-Погорілівська територіальна громада без визначеної на сьогодні дати завершення віднесена до територій можливих бойових дій. Протягом 2024 загальновідомими є факти обстрілів міста Миколаєва та Миколаївської області.

Позивач протягом останніх 6 років перебуває у цивільному шлюбі з громадянином України ОСОБА_6 , який офіційно проживає на території Республіки Польща. Цивільний чоловік позивача працевлаштований за довгостроковим контрактом та має змогу утримувати свою цивільну дружину та її неповнолітню доньку, забезпечувати їх усім необхідним, підтримувати гідний рівень життя. Більше того, Позивач наразі вагітна другою дитиною, а тому питання безпечного життя її дітей є найважливішою прерогативою для неї та її чоловіка.

Враховуючи це, а також продовження дії воєнного стану в Україні, Позивач має можливість та бажає виїхати за кордон та залишитися там на постійне місце проживання однією сім`єю зі своїм цивільним чоловіком, влаштувати свою малолітню дитину до дитячого садочку, забезпечити їй безпечний та належний рівень проживання та розвитку.

Враховуючи вимоги законодавства, продовження воєнного стану в Україні, а також факти обстрілів Миколаївської області, які продовжуються і протягом 2024, позивач бажаючи вберегти свою дитину, керуючись мотивами забезпечення безпеки в першу чергу та нормального психічного та фізичного розвитку дитини звернулася до відповідача для надання ним згоди на виїзд їх спільної дитини на постійне проживання за кордон. Відповідач проігнорував як її дзвінки, так і дзвінки спільних друзів, не надав відповіді на рекомендованого листа, направленого на його адресу місця проживання.

Позивач разом із цивільним чоловіком зверталися із відповідними заявами до Служби у справах дітей для надання висновку про погодження на виїзд малолітньої дитини позивача за кордон на постійне місце проживання без згоди батька. Однак, служба у справах дітей відповіла, що такий висновок про доцільність може бути наданий лише за вимогою суду.

Враховуючи, що дитина проживає з матір`ю, саме з нею визначено постійне місце проживання дитини, а також для забезпечення якнайкращих інтересів дитини та враховуючи ухилення відповідача від надання дозволу на виїзд дитини на постійне проживання за кордон, ухилення ним від виконання батьківських обов`язків та спілкування, інакше як звернутися до суду для отримання такого дозволу Позивач не має іншого способу забезпечити безпечне проживання та розвиток своєї дитини та реалізувати свої права.

Ухвалою суду від 23.04.2024 року по справі відкрито загальне позовне провадження.

23.05.2024 представник третьої особи Мішково-Погорілівської с/ради Жигадло І.В. надала в судовому засіданні висновок від 10.05.2024 №664/02-05. У висновку наголошується, що не входить в компетенцію органу опіки та піклування розгляд питання саме виїзду малолітньої дитини на постійне місце проживання без згоди батька, а тому просить залишити його розгляд на розсуд суду.

Ухвалою суду від 06.06.2024 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.07.2024, витребувано з ДПС України інформацію про дату, час та місце перетину Державного кордону України гр. ОСОБА_3 в період з 31.08.2018 по 06.06.2024.

Представником позивача до суду надано заяву, в якій підтримує позовні вимоги та просить розглянути справу за відсутністю сторони позивача на підставі наявних доказів, що додані до позову.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, про причини неявки суд не повідомлено, заяв та клопотань від нього до суду не надходило, відзив до суду не подано.

Представник третьої особи до судового засідання не з`явилась. Подано до суду заяву, якою просила розгляд справи проводити без участі представника служби у справах дітей, враховуючи, що думка стосовно спору викладена у висновку органу опіки та піклування.

У зв`язку з неявкою відповідача та не надання відзиву суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності сторін та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи і оцінивши отримані докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України звернутися до суду за захистом своїх порушених прав чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; ч.3 ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (суд ураховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, постанова від 04.07.2018 року, справа № 712/10623/17: "положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини.").

Судом встановлено, що 31.08.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, про що Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області складено відповідний актовий запис №563.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 06.08.2020 Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідний актовий запис № 644.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15.09.2021 вказаний шлюб було розірвано.

Після розірвання шлюбу дитина, проживає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні, що підтверджується, зокрема, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.09.2021 по справі №477/1809/20, яким визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, судовим наказом Жовтневого районного суду Миколаївської області від 28.10.2020 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05 жовтня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття; рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 16.11.2020 року призначено аліменти на утримання дружини в розмірі 1/6 частки від усіх видів доходу, щомісячно, починаючи з 05 жовтня 2020 року і до досягнення дитиною трьох років.

Також судом встановлено, що на виконанні в Заводському ВДВС у м. Миколаєві ПМУ МЮ (м. Одеса) перебуває: судовий наказ від 16.11.2020 №477/1808/20 в/п № НОМЕР_1 і станом на 31.01.2024 рахується заборгованість в розмірі 102712,27грн.; судовий наказ від 16.11.2020 №477/1807/20 в/п № НОМЕР_2 і станом на 30.07.2023 рахується заборгованість в розмірі 72811,89грн., відносно боржника ОСОБА_3 встановлено тимчасові обмеження.

Позивач листом від 19.02.2024 повідомляла ОСОБА_3 з`явитись до приватного нотаріуса 04.03.2024 о 10:30год за адресою: АДРЕСА_2 , для оформлення дозволу на виїзд дитини для постійного проживання за кордоном.

З виписки від 11.03.2024 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого слідує, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , клінічно здорова.

За листом КП «Медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» М-Погорілівської с/ради від 01.04.2024 №117 слідує, що декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було укладено в присутності її матері ОСОБА_2 , яка є контактною особою доньки. На прийом дитину приводить мати або бабуся (мати вагітна, з її слів вона знаходиться на стаціонарному збереженні вагітності). Декларацію про вибір лікаря з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено 13.03.2024. за медичною допомогою вона не зверталася. Зараз спостерігається у акушера-гінеколога з приводу вагітності.

02.04.2024 Служба у справах дітей Мішково-Погорілівської сільської ради листом №171/01-10, на звернення ОСОБА_2 від 11.03.2024, було відмовлено в проханні розгляду комісією питання щодо дозволу на виїзд її доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кордон на постійне місце проживання без згоди батька з підстав відсутності компетенції комісії в питанні дозволу виїзду малолітньої дитини саме на постійне місце проживання. 10.05.2024 висновком №664/02-05 Мішково-Погорілівської с/ради підтверджено відсутність компетенції комісії (органу опіки) в питанні дозволу виїзду малолітньої дитини саме на постійне місце проживання та зазначено про відсутність батька в житті дитини, вирішення питання залишено на розсуд суду.

Суд дійшов висновку, що у сторін фактично виник спір, щодо виїзду їхньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кордон на постійне місце проживання та участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою, оскільки у добровільному порядку згоди з приводу виїзду між ними досягнуто не було.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 (заява № 2091/13) Європейський суд з прав людини, установивши порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Частинами першою, другою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За вимогами статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Разом з тим, частина п`ята статті 157 СК України передбачає механізм тимчасового виїзду дитини за межі України як за згодою одного із батьків так і без отриманої такої згоди.

За змістом статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні, побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом справ даної категорії обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання.

Частиною шостою статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки і піклування має базуватися на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення та ретельному їх з`ясуванні. Такий висновок є рекомендаційним, тому суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган опіки та піклування.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14.07.2016 внесено зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», які набрали чинності з 01.10.2016, з нього вилучено норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 встановлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка (штамп) про взяття на постійний консульський облік у закордонній дипломатичній установі України або перебування такого громадянина на постійному консульському обліку підтверджується довідкою про перебування на консульському обліку, яка формується з використанням засобів відомчої інформаційної системи МЗС;

у разі пред`явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій, зокрема рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;

без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця під час пред`явлення рішення суду або органу опіки та піклування (районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі його утворення), сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади) або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав, у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини з одним із батьків, який має намір виїзду з дитиною або який уповноважив на це нотаріально посвідченою згодою інших осіб.

Отже, тимчасовий виїзд дитини за кордон передбачений законодавством, як за згодою одного із батьків так і без такої згоди.

При цьому, виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) вказавши, що дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон дитини у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання, за відсутності другого з батьків може бути наданий на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

Разом з тим, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2016 № 816, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за № 1241/29371 затверджено Порядок провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання (далі - Порядок), який визначає процедуру прийому і розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень.

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку передбачено, що оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється:

1) особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі її особистої заяви про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання;

2) особі, яка не досягла 16-річного віку, особі, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників.

Відповідно до підпунктів 7, 9 пункту 1 розділу ІІ Порядку разом із заявою заявник подає: нотаріально засвідчену згоду законних представників, які залишаються в Україні, на виїзд за кордон на постійне проживання особи, законними представниками якої вони є (або копію свідоцтва про смерть чи рішення суду про позбавлення батьківських прав, про визнання особи обмежено дієздатною, або недієздатною, або безвісно відсутньою, або оголошення її померлою). Письмова згода законних представників, які залишаються в Україні, може бути надана ними особисто під час подання заявником заяви щодо особи, законними представниками якої вони є; копію рішення суду, завірену в установленому порядку, - за відсутності згоди одного із законних представників на виїзд за кордон на постійне проживання особи, яка не досягла 16-річного віку, або особи, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною.

Враховуючи викладене, постійний виїзд дитини за кордон можливий без згоди другого з батьків, якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка (штамп) про взяття на постійний консульський облік у закордонній дипломатичній установі України, довідка про перебування на консульському обліку або рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину.

Угодою між Україною та Європейським Союзом (далі - ЄС) про спрощення оформлення віз (зі змінами), яка ратифікована Законом України від 15.01.2008 передбачено правило щодо загального строку перебування громадян України на території держав-членів ЄС, який не повинен перевищувати 90 днів за період 180 днів. Цією ж Угодою визначено, що "Особа, яка має дійсний дозвіл на проживання" означає громадянина України, якому дозволено або надано право перебувати понад 90 днів на території держави-члена ЄС згідно із законодавством.

17.05.2017 відбулося підписання угоди про безвізовий режим між Україною з ЄС, за якою громадяни України, які мають біометричні паспорти, можуть приїжджати в країни ЄС з діловою чи туристичною метою або в сімейних справах на термін до 90 днів протягом 180-денного періоду протягом року. При в`їзді в Шенген, окрім біометричного паспорту, громадянам України необхідно мати підтвердження мети поїздки, місця проживання, наявність фінансових коштів, намір повернутися до місця постійного проживання, медичне страхування. Цей режим не розповсюджується на осіб, котрі мають намір прибути до ЄС з метою працевлаштування чи навчання.

Тобто перебування громадян України в порядку безвізового режиму у Республіку Польща за загальним правилом має тимчасовий характер.

Звертаючись до суду ОСОБА_2 просить надати їй дозвіл на виїзд доньки за кордон на постійне місце проживання без згоди батька, при цьому вказує, що вона протягом останніх 6 років перебуває у цивільному шлюбі з громадянином України ОСОБА_6 , який офіційно проживає на території Республіки Польща за адресою: АДРЕСА_3 , працевлаштований за довгостроковим контрактом, має змогу утримувати цивільну дружину та її неповнолітню доньку, забезпечувати їх усім необхідним, підтримувати гідний рівень життя. Позивач наразі вагітна другою дитиною, а тому питання безпечного життя її дітей є найважливішою прерогативою для неї та її чоловіка. Разом з цивільним чоловіком зверталась із відповідними заявами до Служби у справах дітей Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області для надання висновку, але служба вказала позивачу про доцільність висновку лише за вимогою суду.

Разом з тим, позивач є громадянином України, місце її проживання зареєстровано у Миколаївській області, де і проживає малолітня дитина. В матеріалах цивільної справи відсутні відомості про те, що позивач ОСОБА_2 вибула на постійне місце проживання за межі України чи перебуває на постійному консульському обліку у закордонній дипломатичній установі (Республіка Польща).

За обставин цього спору, враховуючи наявність рішення суду про залишення дитини на проживанні з матір`ю, відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання дитини є місце проживання її матері. Проте за обставинами справи не підтверджено, що матір дитини постійно проживає за межами України. Самі по собі обставини наявність подружніх цивільних відносин з гр. ОСОБА_6 , який офіційно проживає на території Республіки Польща та має змогу піклуватись про неї і її доньку не підтверджує постійний характер проживання особи, як і факт подружніх відносин (створення родини), майбутнього місця проживання дитини.

Крім того, статтею 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» визначена можливість ухвалення судом рішення на разовий виїзд дитини без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, натомість надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за межі України без згоди батька суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов`язків обох батьків відносно виховання дитини, унаслідок чого батько фактично позбавляється можливості брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею, що підтверджено Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду у постанові від 12.04.2017 у справі №235/139/16-ц.

Отже, відповідачем не доведено належними доказами, підстави для видачі відповідного дозволу і що це буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у позові судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 150, 157, 255 СК України, ст. 313 ЦК України, Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», ст.ст. 3, 12, 81258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282 ЦПК України суд

УХВАЛИВ:

Позов представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Мішково - Погорілівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, про надання дозволу на виїзд дитини на постійне місце проживання за кордон без згоди батька - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 .

Третя особа: Служба у справах дітей Мішково - Погорілівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, код ЄДРПОУ: 44165598, адреса: Миколаївська обл., Миколаївський р-н., с. Мішково-Погорілове, вул. Миру, 38.

Суддя А.А. Лагода