Постанова

від 24.07.2024 по справі 380/11355/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/11355/23 пров. № А/857/7279/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р. Й.,

суддів Гуляка В. В.,

Ільчишин Н. В.,

з участю секретаря судового засідання Ханащак С. І.,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року (прийняте в м. Львові суддею Клименко О. М.; складене в повному обсязі 28 лютого 2024 року) в адміністративній справі № 380/11355/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі також - ГУ НП у Львівській області, відповідач) «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників ГУНП у Львівській області та порушення службової дисципліни» № 1300 від 13 квітня 2023 року у частині накладення на заступника начальника сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 Львівського РУП № 2 ГУНП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП у Львівській області «Про особовий склад» № 180 о/с від 24 квітня 2023 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 Львівського РУП № 2 ГУНП у Львівській області і в цій частині рішення суду допустити до негайного виконання;

- стягнути з ГУ НП у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з ГУ НП у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що наказом ГУ НП у Львівській області № 1300 від 13 квітня 2023 року «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників ГУНП у Львівській області та порушення службової дисципліни» до нього застосоване дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби в поліції, а наказом № 180 о/с від 24 квітня 2023 року «Про особовий склад» його звільнено відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

Вважає ці накази протиправними та необґрунтованими з огляду на те, що Висновком службового розслідування жодним чином не обґрунтовано, в чому саме проявилося порушення ним службової дисципліни та вимог Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту Національної поліції України, в чому проявилося порушення Правил етичної поведінки поліцейських, та інші події, та чим це підтверджується. Фактично, у висновку службового розслідування описані події, які були вказані у тексті підозри, оголошеної ОСОБА_1 від 04 квітня 2023 року, в межах кримінального провадження № 42023140000000099 від 30.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. У висновку службового розслідування відсутні будь-які посилання на докази, якими підтверджуються неправомірні дії позивача, та на підставі яких встановлено дисциплінарний проступок.

Вказує, що вчинення кримінального правопорушення у разі набрання законної сили відповідним рішенням суду є самостійною підставою для звільнення зі служби в поліції, що передбачена пунктом 10 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», а відтак, притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення зі служби у поліції є незаконним.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що вказане рішення суду є незаконним, несправедливим та необґрунтованим, таким, що прийняте за неправильного застосування норм матеріального права, а відтак воно підлягає скасуванню. Тому просив апеляційну скаргу задовольнити; рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що поліцейський може бути підданий дисциплінарному стягненню не інакше, як за вчинення дисциплінарного проступку, факт вчинення якого має бути встановлено та доведено в ході проведеного службового розслідування, проведеного з дотриманням встановленої процедури. Проте, у висновку службового розслідування лише процитовано зміст підозри, повідомленої ОСОБА_1 , зміст протоколів допиту потерпілих, наведені дані та обставини встановлені щодо позивача під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, а не обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку. Натомість будь-яких інших фактичних обставин при проведенні службового розслідування відповідачем не встановлено. Отже, фактично, підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення та прийняття відповідачем спірних наказів слугувало повідомлення позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення в рамках кримінального провадження, що суперечить положенням Дисциплінарного статуту. Проте, повідомлення про підозру є тільки офіційним припущенням органу досудового розслідування про те, що конкретна особа причетна до злочину, а матеріали справи не містять доказів про наявність обвинувального вироку відносно позивача, що є окремою підставою для звільнення зі служби в поліції.

Судом не було враховано те, що службове розслідування проведено поверхнево, без з`ясування й перевірки фактичних обставин події та ґрунтується на припущеннях про можливе вчинення позивачем кримінального правопорушення. Отже, прийняті відповідачем спірні накази не відповідають критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, тож є протиправними.

Тому вважає, що відповідач не довів правомірності притягнення його до дисциплінарної відповідальності за грубе порушення службової дисципліни, вимог Закону України «Про Національну поліцію», Правил етичної поведінки поліцейського в частині дотримання основоположних принципів, які закріплені в Конституції та законодавчих актах України, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що матеріали справи містять беззаперечні докази вчинення ним дисциплінарного проступку та наявність підстав для його звільнення позивача зі служби в Національній поліції.

Звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні суд неодноразово зазначав про те, що ОСОБА_1 своїми діями дискредитував органи Національної поліції та підірвав авторитет працівника поліції перед суспільством, позаяк під час дії в Україні правового режиму воєнного стану оцінка рівня довіри населення до поліції на загальнодержавному не проводиться взагалі.

ГУ НП у Львівській області подало відзив на вказану апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим; судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, обґрунтування прийнятого рішення відповідає наявним у справі доказам, поданим відповідачем, та яким судом першої інстанції надано належну оцінку, у зв`язку з чим вказане рішення не підлягає скасуванню.

З покликанням на фактичні обставини справи та судову практику Верховного Суду вважає, що судом першої інстанції правильно і повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції та наявних у матеріалах справи доказів не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.

Представники учасників справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибули, що відповідно до приписів частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача подала до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що представник позивача бере участь у процесуальних слідчих діях у межах іншого кримінального провадження, а позивач продовжує хворіти.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що це клопотання не може бути задоволене з огляду на таке.

Відповідно до статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Також відповідно до частин першої, другої статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав, зокрема:

- перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

- якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.

За змістом частини третьої статті 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема:

- неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд у випадку, визначеному пунктом 3 частини третьої цієї статті (частина четверта статті 205 КАС України).

Аналізуючи зміст клопотання та зазначених норм законодавства, колегія суддів зауважує, що сторона позивача була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, а представник позивача не зазначила в клопотанні - коли де і в межах якого кримінального провадження вона бере участь на не надала стосовно цього відповідних доказів.

З приводу покликань у клопотанні та те, що позивач продовжує хворіти колегія суддів зауважує, що в ході судового засідання в цій справі, яке відбулося 03 липня 2024 року, представник позивача заявляла клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою позивача та його бажанням взяти участь в судовому засіданні при розгляді цієї справи.

Вказане клопотання було задоволене і розгляд справи було відкладено на 11 год. 00 хв. 24 липня 2024 року.

Також представника позивача було зобов`язано надати у вказане засідання до суду докази на підтвердження поважності причин неявки позивача, а саме того, що він хворіє.

Проте представник позивача не надала до суду (не долучила до клопотання) вказаних доказів на підтвердження того, що позивач хворіє, а лише зазначила, що позивач продовжує хворіти.

Також позивач і представник позивача, у зв`язку з неможливістю прибуття у судове засідання, могли скористатися можливістю взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до статті 195 КАС України.

При цьому колегія суддів апеляційного суду також враховує й те, що явка позивача та його представника не визнана судом обов`язковою.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінене як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи.

Згідно зі статтею 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що матеріли адміністративної справи чітко відображають правові позиції учасників справи, їхні доводи і обґрунтування є як у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, а тому є достатніми для вирішення справи по суті апеляційних вимог та прийняття законного та обґрунтованого судового рішення. Таким чином, є можливим апеляційний розгляд справи у відсутності учасників справи (їх представників).

А відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що призведе до порушення права осіб на доступ до суду, правової невизначеності судового рішення, ухваленого судом першої інстанції та порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм щодо граничних строків розгляду апеляційної скарги.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив службу у Національній поліції України на посаді заступника начальника сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 Львівського районного управління поліції № 2 ГУ НП у Львівській області (далі - ВП № 2 Львівського РУП № 2 ГУ НП у Львівській області) відповідно до наказу ГУ НП у Львівській області № 93 о/с від 28.02.2023, яким капітана поліції ОСОБА_1 переміщено на посаду заступника начальника сектору кримінальної поліції ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУ НП, звільнивши його з посади оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області, з 01 березня 2023 року.

Наказом ГУНП № 1188 від 04.04.2023 призначено службове розслідування за фактом можливих порушень службової дисципліни окремими працівниками ГУ НП у Львівській області.

Підставою проведення службового розслідування стосовно позивача слугував рапорт старшого інспектора відділу службових розслідувань управління головної інспекції ГУ НП (далі - УГІ ГУ НП) В. Ковальчука від 04.04.2023 про те, що 03.04.2023 працівники ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, в рамках розпочатого 30.03.2023 кримінального провадження № 42023140000000099, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, провели обшук у приміщеннях службових кабінетів ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУ НП за адресою: м. Львів, пр-т Ч. Калини, 66 та в порядку статті 208 КПК України затримали заступника начальника сектору кримінальної поліції ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУ НП капітана поліції ОСОБА_1 , у котрого вилучили 3000 дол. США, за фактом вимагання та отримання неправомірної вигоди у розмірі 3000 дол. США (за посередництва оперуповноваженого ЛУ ДВБ НПУ ОСОБА_2 , інспектора УПП у Львівській області ДПП НПУ ОСОБА_3 та можливо дізнавача сектору дізнання ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУ НП ОСОБА_4 ) за закриття кримінального провадження №12023142410000109 від 24.03.2023 за частиною першою статті 125 КК України, розпочатого за заявою гр. ОСОБА_5 щодо нанесення йому невідомою особою тілесних ушкоджень, досудове розслідування у котрому триває.

ТУ ДБР у м. Львові листом від 06.04.2023 № 12-2111756 вих-23 скеровано до ГУ НП Подання про проведення службового розслідування в порядку Закону України «Про запобігання корупції», а також копію Повідомлення про підозру ОСОБА_1 від 04.04.2023 та копію ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 05.04.2023 у справі № 1-кс/463/2402/23 про обрання запобіжного заходу - тримання під вартою ОСОБА_1 строком 60 днів.

Під час службового розслідування дисциплінарною комісією встановлено, що 03 квітня 2023 року у приміщеннях службових кабінетів сектору дізнання ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУНП працівники ТУ ДБР розташованого у м. Львові вилучено матеріали кримінального провадження № 12023142410000109 від 24.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, досудове розслідування у якому здійснюється сектором дізнання ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУНП. До матеріалів службового розслідування долучено довідку про стан досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні від 05.04.2023.

Службовим розслідуванням за результатами опрацювання Повідомлення про підозру ОСОБА_1 від 04.04.2023, встановлено, що слідчим ТУ ДБР здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023140000000099 від 30.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та у зв`язку з наявністю достатніх доказів, відповідно до статей 40, 42, 276, 277, 278 КПК України, повідомлено ОСОБА_1 про підозру в одержані службовою особою неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за невчинення, в інтересах того хто надає неправомірну вигоду та в інтересах третьої особи, будь-якої дії, з використанням наданого їй службового становища, вчинене такою службовою особою, яка займає відповідальне становище, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Зі змісту вказаного Повідомлення про підозру від 04.04.2023 видно, що 03.04.2023 о 20:38 ОСОБА_1 , будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, яка займає відповідальне становище, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на вимагання неправомірної вигоди, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, всупереч інтересам служби, з метою особистого збагачення, за попередньою змовою з невстановленими працівниками № 2 ЛРУП № 2 ГУНП, перебуваючи разом із ОСОБА_6 в салоні автомобіля д. н. з. НОМЕР_1 , припаркованого неподалік будівлі відділу поліції за адресою: м. Львів, проспект Червоної Калини, 66, одержав від ОСОБА_6 неправомірну вигоду в сумі 3000 доларів США (відповідно до офіційного курсу гривні щодо іноземних валют Національного банку України від 03.04.2023 становить 109 705 грн) за не притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 12023142410000109 від 24 березня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України та закриття вказаного кримінального провадження.

Того ж дня, одразу ж після одержання неправомірної вигоди, протиправна діяльність ОСОБА_1 була припинена працівниками правоохоронних органів та останнього було затримано, а предмет одержаної останнім неправомірної вигоди виявлено та вилучено з передньої правої кишені джинсів останнього.

З метою повного, всебічного і об`єктивного дослідження обставин події, які стали підставою призначення та проведення службового розслідування опитано заступника начальника СКП ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУ НП ОСОБА_1 , який лише зазначив, що відносно нього проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, в якому своєї вини він не визнає та на цей час така є недоведеною в судовому порядку та просить на час судового розгляду не звільняти його з лав Національної поліції України, оскільки має бажання проходити подальшу службу.

У ході службового розслідування опитано начальника ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУ НП ОСОБА_8 , заступника начальника ВП № 2 - начальника СКП Львівського РУП № 2 ГУ НП ОСОБА_9 , начальника сектору дізнання ВП № 2 ЛРУП № 2 ОСОБА_10 , дізнавача відділу поліції № 2 Львівського РУП № 2 ГУНП у Львівській області ОСОБА_4 .

У висновку службового розслідування також зазначено, що 30.05.2022 капітан поліції ОСОБА_1 був ознайомлений під особистий підпис з «Формою інструктажу з основних положень Закону України «Про запобігання корупції», зокрема з нормами етичної поведінки та з заборонами і обмеженнями, встановленими Законом України «Про запобігання корупції».

Висновок за результатами проведеного службового розслідування складено та підписано членами дисциплінарної комісії 11.04.2023 та в цей же день затверджено т. в. о. начальника ГУ НП Р. Остроухом.

У пункті 3 висновку встановлено, що за грубе порушення службової дисципліни, зокрема вимог статей 19, 68 Конституції України, статей 22, 38 Закону України «Про запобігання корупції», частин першої та другої статті 18, статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», частини першої, підпунктів 1,6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VІІІ, абзаців 1, 2, 5 пункту 1 розділу II, пункту 3 розділу IV, абзацу 1 частини третьої, абзацу 2 частини 4 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179 та своїх функціональних обов`язків, на підставі пункту 7 частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, застосувати до заступника начальника сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 Львівського РУП № 2 ГУ НП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби в поліції.

Наказом ГУ НП у Львівській області № 1300 від 13 квітня 2023 р. «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників ГУ НП у Львівській області та порушення службової дисципліни» за грубе порушення службової дисципліни, зокрема вимог статей 19, 68 Конституції України, статей 22, 38 Закону України «Про запобігання корупції», частин першої та другої статті 18, статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», частини першої, підпунктів 1, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 №2337-VІІІ, абзаців 1, 2, 5 пункту 1 розділу II, пункту 3 розділу IV, абзацу 1 частини третьої, абзацу 2 частини 4 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179 та своїх функціональних обов`язків, на підставі пункту 7 частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, застосовано до заступника начальника сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 Львівського РУП № 2 ГУ НП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби в поліції.

Вказаний наказ мотивований тим, що позивач як суб`єкт, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», 03.04.2023, використовуючи свої службові повноваження та пов`язані з цим можливості, отримав від громадянина ОСОБА_6 неправомірну вигоду в розмірі 3000 доларів США, тобто вчинив дисциплінарний проступок, що дискредитує та підриває авторитет поліції.

Наказом № 180 о/с від 24 квітня 2023 р. «Про особовий склад» звільнено відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) капітана поліції ОСОБА_1 , заступника начальника сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 Львівського районного управління поліції № 2 ГУ НП з 25 квітня 2023 р.

Вважаючи своє звільнення зі служби в поліції протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що матеріалами справи підтверджено, а позивачем не спростовано факт вчинення ним дисциплінарного проступку, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».

Статтею 3 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції (частина третя статті 11 Закону України «Про Національну поліцію»).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

За приписами пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний:

1 неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Відповідно частини першої статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки».

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону...

Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі Дисциплінарний статут), який визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Згідно з пунктами 1, 2. 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського:

бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;

знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки.

утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України.

Частиною першою статті 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За статтею 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Частиною третьою статті 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень:

1) зауваження;

2) догана;

3) сувора догана;

4) попередження про неповну службову відповідність;

5) пониження у спеціальному званні на один ступінь;

6) звільнення з посади;

7) звільнення зі служби в поліції.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Дисциплінарного статуту під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій.

Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: 1) надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; 2) подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи; 3) ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України «Про захист персональних даних», «Про державну таємницю» та іншими законами; 4) подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; 5) користуватися правничою допомогою.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено у статті 19 Дисциплінарного статуту, частиною третьої якої передбачено, що під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану викладено у Розділі V Дисциплінарного статуту.

Частиною першою статті 26 Дисциплінарного статуту передбачено, що у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Статтею 29 Дисциплінарного статуту урегульовано питання щодо особливості застосування дисциплінарних стягнень у період дії воєнного стану, частиною першою якої визначено, що у разі встановлення за результатами службового розслідування в діях поліцейського дисциплінарного проступку видається письмовий наказ про застосування до нього одного з видів дисциплінарного стягнення з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Процедура проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування передбачена Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 р. № 893 (далі - Порядок № 893).

Пунктами 1 - 3 розділу V Порядку № 893 встановлено, що проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.

Відповідно до пункту 4 розділу V Порядку № 893 службове розслідування має встановити:

наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування;

наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій;

ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок;

обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього;

відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень;

вид і розмір заподіяної шкоди;

причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Згідно з пунктами 1, 2 Розділу VІ Порядку № 893 зібрані під час проведення службового розслідування матеріали та підготовлені дисциплінарною комісією документи формуються нею у справу.

Підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.

За змістом пункту 1 Розділу VII Порядку № 893 у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.

Як встановлено судом, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності слугувало те, що позивач порушив вимоги частин першої та другої статті 18, статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», частини першої, підпунктів 1, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, абзаців 1, 2, 5 пункту 1 розділу II, пункту 3 розділу IV, абзацу 1 частини третьої, абзацу 2 частини 4 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179 та своїх функціональних обов`язків, що полягає у вчиненні дій, які дискредитують та підривають авторитет поліції, і пов`язані з подіями, за наслідками яких стосовно позивача розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

За приписами статті 22 Закону України «Про запобігання корупції» особам, зазначеним в підпункті «з» (поліцейські) пункту 1 частини 1 статті 3 згаданого Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди (грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав) для себе чи інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про запобігання корупції» особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов`язані невідкладно вжити таких заходів:

1) відмовитися від пропозиції;

2) за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію;

3) залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників;

4) письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.11.2016 № 1179 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 грудня 2016 р. за № 1576/29706) під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен, зокрема:

- неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

- професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами;

- неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України.

Тобто, поліцейський повинен уникати вчинення таких дій, які підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

Варто зауважити, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожного працівника поліції, зокрема, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Необхідно звернути увагу, що зі змісту присяги працівника поліції слідує, що його поведінка має відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов`язків, а й у повсякденному житті. Працівник поліції має усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, стверджувати та відстоювати честь і гідність свого звання, несучи відповідальність перед державою і суспільством та вживати заходів задля підвищення авторитету і позитивного іміджу органів поліції.

Тобто, поліцейський повинен уникати вчинення таких дій, які підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

Під вчинками, що підривають авторитет працівника Національної поліції, розуміються протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою, у зв`язку з виконанням службових обов`язків або не пов`язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника, що мають бути доведені у визначеному порядку.

Однією із загальних рис дисциплінарної відповідальності, якою вона відрізняється від інших видів юридичної відповідальності, є можливість її застосування без рішення суду на підставі вчинення дисциплінарного проступку.

З приводу доводів апеляційної скарги колегія суддів зауважує, що аналіз співвідношення кримінальної та дисциплінарної відповідальності особи свідчить про те, що перша застосовується за діяння, котре є суспільно небезпечним, охоплюється положеннями Кримінального кодексу України, та за яке передбачено найбільш суворий захід державного примусу.

На відміну від кримінальної відповідальності, дисциплінарна відрізняється тим, що підставою її застосування завжди є порушення встановленої організації праці або порушення загальновстановлених зобов`язань, які можуть бути передбачені службовими обов`язками суб`єкта проступку.

Повертаючись до матеріалів справи та встановлених обставин, можна дійти висновку, що дисциплінарна комісія не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 , яке здійснюється в межах кримінального провадження, а лише перевірила викладені у матеріалах службового розслідування відомості на предмет дотримання вимог, що ставляться до посадових осіб органів Національної поліції та наявності в описаних позивача діях складу дисциплінарного проступку.

Рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 хоча й прийнято на підставі відомостей згідно матеріалів кримінального провадження, розпочатого відносно нього за частиною третьою статті 368 КК України, однак ґрунтується на самостійних правових підставах.

Тобто судом в межах розгляду цієї справи не досліджувалося питання наявності або відсутності вини в діях позивача щодо вчинення кримінального правопорушення, а надавалася правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення ним дисциплінарного проступку.

Враховуючи, що позивача притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, адміністративний суд під час розгляду справи повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності в ній ознак дисциплінарного проступку і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Подібна за змістом позиція висловлена Верховним судом у постанові від 20 травня 2019 року в справі № 815/2658/17.

А набрання законної сили судовим рішенням про притягнення особи до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення є окремою підставою для звільнення особи зі служби. В даному випадку, звільнення відбулось за порушення службової дисципліни, вина позивача у скоєнні якого встановлюється у визначеному законом порядку.

Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 805/623/16-а.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як встановлено в ході службового розслідування, що й стало підставою для звільнення позивача, останній вчинив проступок, який проявився у порушенні статей 22, 38 Закону України «Про запобігання корупції», частин першої та другої статті 18, статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», частини першої, підпунктів 1, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, абзаців 1, 2, 5 пункту 1 розділу II, пункту 3 розділу IV, абзацу 1 частини третьої, абзацу 2 частини 4 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських та своїх функціональних обов`язків, що полягло у вчиненні дій, що підривають авторитет Національної поліції України і що призвело до вчинення останнім дій, які мали наслідком отримання неправомірної вигоди.

Як уже зазначено вище, поліцейський зобов`язаний: знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки, утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України (підпункти 2 та 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту).

Під вчинками, що дискредитують звання працівника Національної поліції та власне і органи Національної поліції, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою поліції у зв`язку з виконанням службових обов`язків або не пов`язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника поліції та власне поліції. До таких вчинків необхідно віднести, зокрема, вчинення проступку, несумісного з продовженням служби в поліції.

У силу покладених на поліцейського службових обов`язків, він не повинен допускати вчинків, що ганьблять звання працівника поліції або підривають авторитет поліції, інших відносин, які носять корисливий або протиправний характер.

Вчинення проступку, який ганьбить звання офіцера поліції, нівелює всі попередні заслуги поліцейського, оскільки дискредитує не лише особу поліцейського, а й поліцію в цілому, як орган, що служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Подібний за змістом висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 810/2073/16.

При цьому варто зауважити, що вчинки, які дискредитують працівників поліції та, власне, органи Національної поліції, пов`язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред`являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку та правил, що такими нормативними актами передбачені.

Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожного працівника поліції, зокрема, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Тобто, поняття «службова дисципліна» містить в собі не лише обов`язок особи належним чином виконувати свої службові обов`язки, а і обов`язок дотримуватися положень чинного законодавства України та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, відповідно до якої в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Тому, виходячи з правового регулювання спірних відносин, позивач, у силу своїх службових обов`язків, був зобов`язаний не допускати зв`язків і не вчиняти дій, які підривають авторитет працівника поліції чи носять корисливий або протиправний характер.

На переконання суду, відповідачем правомірно обрано позивачу такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби в поліції, адже подія, що проявилася у вимаганні та отриманні позивачем неправомірної вигоди стала наслідком його низьких ділових та моральних якостей, недотримання ним вимог статей 1, 7 Дисциплінарного статуту, ігнорування Закону України «Про Національну поліцію» та Правил етичної поведінки поліцейського. Така оцінка відповідача пов`язана із діями, які виявлені під час досудового розслідування у межах кримінального провадження № 42023140000000099, а саме: вимагання та отримання неправомірної вигоди.

Отже, враховуючи тяжкість проступку, наслідки такого проступку, які, як правильно зазначив відповідач, підривають довіру та авторитет до органів Національної поліції, колегія суддів вважає правомірним притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.

З огляду на сукупність встановлених фактичних обставин, висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, виходячи з вимог національного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України відбулося на підставі та у спосіб передбачений чинним законодавством, та що позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Решта доводів апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають та висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не потребують додаткового аналізу.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Тобто, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року в адміністративній справі № 380/11355/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Повне судове рішення складено 25.07.24