Ухвала

від 26.07.2024 по справі 496/4981/24

БІЛЯЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 496/4981/24

Провадження № 2-о/496/149/24

У Х В А Л А

26 липня 2024 року Суддя Біляївськогорайонного судуОдеської областіПендюра Л.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради, ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини,

УСТАНОВИВ:

Представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Дабіжа О.А. звернулася до суду з заявою, в якій просить встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вивчивши матеріали поданої заяви, дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. (ч. 1 ст. 293 ЦПК України)

Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 315 ЦПК України, останньою наведеноперелік категорій справ, які розглядає суд про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

В ч. 2 ст. 315 ЦПК України зазначено, що у судовому порядку можуть бути встановленітакож інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо за законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Аналіз даних норм дає підстави для висновку, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них повинні залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; 2) встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право; 3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, що засвідчує факт, що має юридичне значення; 4) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі№ 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.

Відповідно до Указу Президента України № 64, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Так,в періодвоєнного станув Українітимчасово обмеженогарантоване статтею33Конституції Україниправокожного,хто назаконних підставахперебуває натериторії України,на свободупересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територіюУкраїни, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставічастини першоїстатті 135 Сімейного кодексу України.

Як убачається зі змісту поданої заяви, заявник ОСОБА_1 просить встановити факт перебування на його утриманні малолітньої дитини, задля відстрочки від мобілізації.

Тобто, метою звернення до суду з такою заявою є підтвердження за заявником певного соціального-правового статусу для отримання від держави права на відстрочку від мобілізації під час дії воєнного стану та проведення військової мобілізації.

Отже, встановлення факту перебування малолітньої дитини на утриманні заявника за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника з державою.

Встановлення цього факту не пов`язане з будь-якими цивільними правами та обов`язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням.

Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимога про встановлення факту перебування малолітніх дітей на утриманні заявника пов`язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою щодо права наотримання відстрочки від призову під час мобілізації, тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За предметом та можливими правовими наслідками цей потенційний спір може існувати у сфері публічно-правових відносин, а отже, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим (постанова від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц).

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно роз`яснень п. 3Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що має юридичне значення», у кожному разі суддя зобов`язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.

З урахуванням наведеного, заява представника заявника про встановлення факту, що має юридичне значення - самостійне виховання та утримання малолітньої дитини заявником не підлягає судовому розгляду в порядку цивільного судочинства, вирішення цього питання належить до юрисдикції адміністративного суду.

Згідно положення п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на вищевикладене та, встановивши, що представник заявника звернувся до суду із заявою, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, - наявні підстави для відмови у відкритті провадження за досліджуваною заявою.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 186, 258-261, 293, 315 ЦПК України, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради, ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини.

Роз`яснити представнику заявника його право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасники судового розгляду мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 26 липня 2024 року.

Суддя Л.О. Пендюра