Постанова

від 28.01.2025 по справі 496/4981/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2042/25

Справа № 496/4981/24

Головуючий у першій інстанції Пендюра Л.О.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3

на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 26 липня 2024 року, постановлену Біляївським районним судом Одеської області у складі: судді Пендюра Л.О. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради, ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини,

в с т а н о в и в:

25 липня 2024 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 звернувся з заявою, в якій просить встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обгрунтування заяви заявник зазначив, що він із ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 12 червня 2009 року, який рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 31 січня 2023 року розірвано. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Матір дитини, ОСОБА_2 , разом з дитиною не проживає, вихованням і утриманням не займається, життям та навчанням дитини не цікавиться.

Відповідно до Акту обстеження умов проживання: 09 травня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Батьком створено для виховання розвитку дитини наступні умови: окрема кімната для проживання та кімната для ігор, яка обладнана необхідними меблями та побутовою технікою. Згідно цього акту стосунки в сім?ї є доброзичливими, не менш важливим є й те, що батьком для сина запроваджуються спортивні традиції, адже дитина має нагороди за перемоги у спортивних змаганнях. Також батько робить значний вклад в усесторонній розвиток дитини і привчає її до активної відпочинку, як наприклад катання на ковзанках та лижах, підтримує дитячий інтерес до військової історичної реконструкції. Батько не тільки займається вихованням, а й фінансує розвиток інтересів дитини, шляхом оплати навчання дитини у дитячій юнацькі спортивній школі олімпійського резерву з фехтування та фінансування участі дитини в змаганнях з фехтування по всій Україні для подальшого розвитку спортивної кар?єри сина.

Аліменти на утримання сина заявник з матері не стягує, оскільки він з колишньою дружиною зв?язок не підтримує, має змогу самостійно утримувати дитину та під час розірвання шлюбу вона не проявляла ніякої ініціативи та бажання матеріально допомагати дитині. Відтак після розірвання шлюбу ОСОБА_1 самостійно займається вихованням та утриманням їхньої спільної дитини, оскільки дитина залишилась проживати разом з ним, а ОСОБА_2 , в свою чергу, не захотіла виконувати свій батьківський обов?язок щодо виховання та утримання їхнього спільного сина.

Тобто, самостійне виховання та утримання дитини за рішенням суду є підставою, на якій військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 26 липня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради, ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини.

Роз`яснено представнику заявника його право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 26 липня 2024 року і направити справу для продовження до суду першої інстанції.

Доводами апеляційної скарги є те, що факт самостійного виховання та утримання малолітнього сина, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , має юридичне значення, та є необхідним для підтвердження права заявника на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Факт, який просить встановити ОСОБА_1 , є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника та можливість безперешкодної реалізації його особистих прав.

Вказує, що заявник не звертався до відповідного районного територіального центру комплектування соціальної підтримки для реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та не отримував ніякого рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому стоїть на обліку щодо надання чи ненадання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Даний факт виключає наявність публічно-правового спору» немає ніякого рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке можна було б оскаржити до суду в порядку адміністративного судочинства.

Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», визначений додатком 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 року № 560. І серед переліку таких документів є рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 ЦПК України.

Зазначає, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд відповідних справ за правилами цивільного судочинства. Посилається на практику Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.01.2024 року у справі № 560/17953/21 про те, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_5 підтримала доводи апеляційної скарги.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_2 ОСОБА_6 надані нею письмові пояснення, в яких просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Заявник ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог ч. 5ст. 130 ЦПК України, в установленому законом порядку, оскільки його представник повістку отримав 09.12.2024 22:45:55 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідкою (а.с. 52).

Заінтересовані особи - Орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради та ОСОБА_2 - про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином,що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 53, 54).

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другоюстатті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другоїстатті 77 КАС Україниповинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини.Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другоюстатті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки вСК Україничітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК Українине встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першоюстатті 15 СК України«невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Так, устатті 165 СК Українивизначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Факт, про встановлення якого просить батько, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першоюстатті 15 СК України«невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, тофакт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.

Разом з тим суд першої інстанцій не звернув уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене батьком у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

Відповідно до частини четвертоїстатті 315 ЦПК Українисуддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Отже, за наведених обставин Велика Палата у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 вирішила, що за установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву батька слід залишити без розгляду.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для розгляду справи даної справи у порядку адміністративного судочинства та вважає, що питання у цій справі виникло з підстав необхідності встановлення факту, який має юридичне значення, що може спричинити в подальшому виникнення, зміну або припинення особистих чимайнових прав відповідних осіб.

Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що у цій справі заявником не оскаржується жодне рішення суб`єкта владних повноважень в якості заінтересованих осіб, відповідно відсутні заявлені ним публічно-правові вимоги, що, в своєю чергу, виключає віднесення цієї справи до юрисдикції адміністративних судів.

Отже, враховуючи, що юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правиламиЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21, а також в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 про те, що юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України, та хоча і правильно відмовив у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, проте припустився помилки під час таких висновків.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови та виключенню з резолютивної частини роз`яснень щодо права заявника на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Дабіжи Олени Анатоліївни задовольнити частково.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 26 липня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.

Абзац другий резолютивної частини ухвали виключити

У зв`язку із цим абзаци третій, четвертий резолютивної частини вважати абзацами другим, третім.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцятиднів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 31 січня 2025 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький