Рішення

від 01.08.2024 по справі 917/817/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2024 Справа № 917/817/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши матеріали

за позовною заявою Акціонерного товариства "Українська залізниця", вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150 в особі регіональної філії "Південна залізниця", вул. Євгена Котляра, б. 7, м. Харків, 61052

до відповідача Приватного підприємства "Сервіс-Комплект", вул. Кучеренка, 11, кв. 37, м. Полтава, Полтавська область, 36007

про стягнення 164 497,20 грн,

Секретар судового засідання: Сілаєва О.Ф.

Без виклику учасників справи,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" просить суд стягнути з Приватного підприємства "Сервіс-Комплект" 164 497,20 грн штрафних санкцій за невиконання останнім умов укладеного за результатами проведеної процедури закупівлі послуг з модернізації вантажопідйомних кранів відновних поїздів між сторонами 28.11.2023 Договору № П/ДН-4-23952/НЮ.

В обґрунтування позову Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" зазначає, що відповідачем не виконано своє зобов`язання в частині надання послуг з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.80-18 за Договором від 28.11.2023 № П/ДН-4-23952/НЮ.

Правовими підставами позову визначено ст. 3, 11, 509, 549, 610, 612, 627, 837, Цивільного Кодексу України та ст. 193, 217, 224, 230, 231 Господарського Кодексу України.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази (а.с. 8-49): докладний розрахунок суми, що підлягає стягненню з Відповідача відповідно до умов Договору; копія Договору від 28.11.2023 №П/ДН-4-23952/НЮ, копія рознарядки від 20.12.2023 № ДН-4-02-06/644, докази направлення рознарядки від 20.12.2023 № ДН-4-02-06/644 Відповідачу, копія претензії від 22.02.2024 №НЗ-1-34/226, копія відповіді на претензію від 22.03.2024 №22-03-24/1.

11.06.2024 відповідач надав суду відзив вх. № 8250, за мотивами якого проти позову заперечує, стверджуючи про те, що :

- ним було вжито усіх можливих засобів щодо належного виконання зобов`язань за договором,

- дії позивача свідчать про його незацікавленість у виконанні Договору, а саме: позивач у період з 28.11.2023 року до 20.12.2023 року (2/3 терміну дії Договору) проводив підготовку своєї техніки до проведення модернізації (перевірка стану, комплектації, очищення від бруду) та лише 20.12.2023 року надав письмовий дозвіл на надання послуг; позивач відмовився від продовження терміну дії Договору на термін, реальний для виконання послуги;

- характер діяльності відповідача, який у своїй роботі залежний від контрагентів, які, в свою чергу, в умовах війни перебувають в умова відсутності електроенергії, затримками термінів доставки комплектуючих на митниці;

- банківська гарантія, яка покрила 50 відсотків штрафу, передбаченого Договором;

- відсутність доказів понесення позивачем чи іншими учасникам господарських відносин негативних наслідків (збитків) внаслідок порушення відповідачем договірних зобов`язань у спірних правовідносинах.

Крім того, відповідач просить суд решту 50% суми штрафу, не покриту гарантією, зменшити на 99%.

На підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову відповідач надав наступні докази (а.с. 64-88): копія рознарядки від 20.12.2023, копія листа ТОВ ЕЛЕКРАН-ТЕХНО від 12.12.2023, копія листа ПП СЕРВІС-КОМПЛЕКТ від 19.12.2023, копія листа ПІВДЕННА ЗАЛІЗНИЦЯ від 02.01.2024, копія банківської гарантії 1190/ll/A/ВGV, копія платіжної інструкції 1048.

21.06.2024 позивач надав суду відповідь на відзив за вх. №8739, за мотивами якого спростовує викладені у відзиві доводи відповідача наступним:

-при укладанні Договору Відповідач погодив всі умови Договору, у тому числі строк його виконання;

-відповідачем не надано документально підтвердження об`єктивних обставин, що спричинили би продовження строку дії договору, не підтверджені належними доказами обставини непереборної сили, тому Позивачем було правомірно відмовлено Відповідачеві у продовженні строку Договору;

-Сторони Договору дійшли згоди щодо закріплення в ньому декількох забезпечувальних заходів: неустойки (у вигляді штрафу) та гарантії. Тому сплата банком-гарантом банківської гарантії № 1190/11/A/BGV від 21.11.2023 на суму 69 733,80 грн. не звільняє Відповідача від сплати штрафних санкцій, визначених пунктом 9.3 Договору в повному обсязі;

-Позивач заперечує проти клопотання Відповідача зменшити суму штрафу на 99%, оскільки сума штрафних санкцій за невиконання зобов`язань за Договором, що є предметом даного спору, є правомірною та розумною та співвідноситься з сумою договору, Відповідачем не було вжито заходів для виконання зобов`язання та негайного добровільного усунення порушення, не доведено майновий стан підприємства та факт того, що підприємство перебуває у тяжкому фінансовому стані та сплата штрафу є непомірно високою для Відповідача.

Інших заяв по суті спору до суду не надходило.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

16.05.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" до Приватного підприємства "Сервіс-Комплект" про стягнення 164 497,20 грн штрафних санкцій.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2024 року справу № 917/817//24 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 21.05.2024 року прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановив сторонам строки для подання суду заяв по суті спору.

Суд зазначає, що відповідач в порушення приписів ст. 6 ГПК України не зареєстрував свій електронний кабінет у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (що підтверджується відповідною довідкою, отриманою судом), п. 3 ухвали суду від 21.05.2024 був попереджений судом про цей обов`язок, про причини цього суду не повідомлено.

За приписами ч. 10 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

Ч. 6 ст. 6 ГПК України визначено, що процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

З метою дотримання рівності і змагальності сторін в господарському процесі, повноти дослідження обставин справи та прийняття обґрунтованого рішення, беручи до уваги віднесення вказаними процесуальними нормами розгляд справи за наявними матеріалами до дискреційних повноважень суду, при вирішенні даного спору мотиви відзиву суд приймає до оцінки.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

28.11.2023р. за результатами проведеної процедури закупівлі послуг з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.80-18 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" (Замовник) та Приватним підприємством "Сервіс-Комплект" (Виконавець) укладено Договір № П/ДН-4-23952/НЮ (далі - Договір, а.с.16-23).

При укладенні Договору сторони узгодили зокрема, наступне:

-Замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання зі свого матеріалу власними засобами та силами на території Замовника надати послуги з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.80-18, а Замовник прийняти та оплатити ці послуги у повному обсязі п. 1.1 Договору);

-послуги надаються відповідно до Технічного завдання (Додаток № 3), що є невід`ємною частиною даного Договору (п. 1.3 Договору);

-загальна сума Договору визначена Протоколом погодження договірної ціни на модернізацію вантажопідіймальних кранів відновних поїздів (Додаток № 2) та Плановою калькуляцією на надання послуг з модернізації вантажопідіймального крану відновного поїзда (по кожній одинці вантажопідіймального крану окремо) (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною даного Договору і складає 1 664 972,00, у тому числі ПДВ (п. 2.1 Договору);

-послуги надаються протягом строку дії цього договору та розпочинаються тільки на підставі наданої письмової Рознарядки Замовника, яка вважається дозволом на надання послуг та є підтвердженням готовності Замовника до отримання послуг (п. 4.1 Договору);

-Виконавець зобов`язаний приступити до надання послуг тільки після одержання від Замовника Рознарядки засобами електронної пошти, факсимільним зв`язком або рекомендованим листом (з повідомленням про вручення) на адресу виконавця (п.4.2 Договору);

-за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх обов`язків Виконавець сплачує Замовнику штраф у розмірі 10% від вартості послуг (п. 9.3 Договору);

-Виконавець до підписання Договору зобов`язаний надати забезпечення виконання цього Договору у вигляді банківської гарантії у розмірі 5%, що становить 82 248,60 грн від вартості цього Договору. Строк дії забезпечення виконання цього Договору у вигляді банківської гарантії повинен бути дійсним з дня укладення Договору та обов`язково повинен перевищувати строк дії Договору не менш ніж на один календарний місяць (п. 10.1 Договору);

-Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до припинення чи скасування воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (з усіма змінами та доповненнями) та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше ніж до 31.12.2023 року, а в частині розрахунків до повного виконання (п. 16.1 Договору).

Додатком №1 до договору є Планова калькуляція на надання послуг з модернізації вантажопідіймального крану відновного поїзда (всього на суму 1 394 676,00 грн з ПДВ), додатком №2 протокол погодження договірної ціни на модернізацію вантажопідіймальних кранів відновного поїзда, додатком №3 технічне завдання, додатком №4 Акт прийому-передачі наданих послуг (а.с. 24-36).

20.12.2023 позивачем на електронну адресу відповідача, яка відповідає зазначеній розділі 18 Договору адресі, було направлено рознарядку з проханням приступити до надання послуг з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів в кількості 7 одиниць, які знаходяться у м. Полтава, м. Кременчук та м. Гребінка Полтавської області (а.с. 37, 38).

Дана обставина відповідачем не заперечується.

З огляду на ненадання вказаних послуг відповідачем 22.02.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією № НЗ-1-34/226 про сплату штрафу, передбаченого п.9.3 Договору за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань (а.с. 39-42).

Крім того, у претензії позивач зазначає, що відповідно до банківської гарантії №1190/11/А/ BGV від 21.11.2023 АТ «Оксі Банк» (гарант) взяло на себе зобов`язання виплатити позивачу суму гарантії, що складає 82 248,60 грн в разі, якщо відповідачем не буде частково чи повністю виконано свої зобов`язання по договору на закупівлю; вимога була виконана гарантом, відповідно до платіжного доручення №781645 від 06.02.2024 кошти у сумі 82 248,60 грн було сплачено. Відтак, у претензії позивач просив сплатити розмір штрафу за вирахуванням сплаченої гарантії (164 497,20 грн - 82 248,60 грн = 83 248,60 грн з ПДВ).

Копія вказаних банківської гарантії та платіжного доручення наявні у матеріалах справи (а.с. 78-79).

В реагування на претензію відповідач надав відповідь на претензію (вих.№22-03-24/1 від 22.03.2024, а.с. 43-44), у якій :

-зазначив, що умови договору не виконані з об`єктивних і незалежних причин (проблеми з поставкою спеціалізованих приладів безпеки від основного постачальника, компанії ТОВ «Елекран-Техно», який повідомив відповідача про виявлені проблеми, зокрема, пов`язані зі збільшенням кількості браку в окремих комплектуючих, підвищенням частоти відключення електроенергії, затримками доставки комплектуючих на митниці); відсутність альтернативних постачальників, що робить його залежним від можливостей вказаної юридичної особи;

-Відповідач пропонував продовжити строк дії договору на 6 календарних місяців, проте отримав відмову;

-з посиланням на сплату гарантом суми гарантії та принципів справедливості, добросовісності і розумності та просив відмовитися від вимог, заявлених у претензії.

Копії листа Приватного підприємства "Сервіс-Комплект" вх № 068/23 від 19.12.2023 про причини невиконання зобов`язання та прохання продовжити термін дії договору з доданим в додатки до нього листом постачальника ТОВ «Елекран-Техно» вих № 119 від 12.12.2023, а також листа Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" (Замовник) та Приватним підприємством "Сервіс-Комплект" від 02.01.2024 про відмову у подовження строку дії договору наявні у матеріалах справи (а.с. 75-77).

Враховуючи несплату відповідачем штрафу та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 ЦК України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України (далі ГК України) унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановив судом вище, за умовами Договору сторони погодили строк виконання відповідачем зобов`язань не пізніше 31.12.2023 року.

У визначений Договором строк зобов`язання Відповідачем з надання послуг не виконано, до виконання він навіть не приступив. Дана обставина сторонами визнається у заявах по суті спору, доказів протилежного матеріали справи не містять.

За загальним правилом, встановленим ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі №904/4156/18, де, зокрема, вказано на те, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231 ГК України), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 ЦК України та ст. 199 ГК України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.

Отже, невиконання стороною прийнятих на себе зобов`язань має наслідком визначену відповідальність, яку сторони мали передбачити при укладенні Договору за загальними засадами справедливості, добросовісності, розумності, а тому наслідки невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором покладаються на нього.

У п. 9.3 Договору сторони погодили штраф у розмірі 10% від вартості послуг за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань; у п. 2.1 Договору сторони погодили, що загальна сума договору визначена протоколом погодження договірної ціни на модернізацію вантажопідіймальних кранів відновних поїздів (Додаток №2), та Плановою калькуляцією на надання послуг з модернізації вантажопідіймального крану відновного поїзда (по кожній одиниці окремо, Додаток №1), що є невід`ємною частиною даного договору, та складає 1 644 972,00 грн. з ПДВ.

Позивачем заявлено до стягнення 164 497,20 грн, здійснивши перевірку розрахунку штрафу суд не виявив завищення його розміру з боку позивача, а тому вимоги є правомірними та підлягають задоволенню повністю.

Суд не оцінює заперечення відповідача проти позову як правомірні також з огляду на наступне.

Так, частиною 1 статті 627 ЦК України сторони відповідно до ст.6 цього Кодексу є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, підписуючи Договір № П/ДН-4-23952/НЮ від 28.11.2023 відповідач був ознайомлений з умовами договору, в тому числі строком виконання зобов`язань, та відповідно взяв на себе зобов`язання щодо його належного виконання.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутністю на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутністю у боржника необхідних коштів.

Вказана норма кореспондується зі статтею 218 ГК України. Згідно частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З урахуванням ст.617 ЦК України, статті 218 ГК України посилання відповідача на невиконання зобов`язань ТОВ "Елекран-Техно" перед Приватним підприємством "Сервіс-Комплект" не є підставою для звільнення його від відповідальності.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, тому погоджуючись надати послуги у строк до 31.12.2023 (під час дії воєнного стану) відповідач повинен був об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказані терміни.

Крім того, відповідач в заперечення проти позову посилається на покриття банківською гарантією 50 відсотків штрафу, передбаченого Договором, що підтверджується матеріалами справи.

Проте, суд не оцінює дану обставину як підставу для відмови у стягненні суми штрафу, оскільки відповідно до ст. 546 ЦК України неустойка та гарантія є окремими видами забезпечення виконання зобов`язання, мають різну правову природу і не є взаємовиключними, умови укладеного між сторонами Договору не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливість взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов`язань.

Отже, можливість стягнення з відповідача штрафу за порушення строків надання послуг за Договором не залежить від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією. Схожа правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 21.12.2018 у справі № 908/7/18.

Щодо викладеного у відзиві клопотання відповідача про зменшення розміру решти50% суми штрафу, не покриту гарантією, на 99%, суд зазначає наступне.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

За частинами 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку чи поставки товару не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

За змістом статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 по справі №911/2269/22.

Мотивуючи клопотання про зменшення розміру неустойки, відповідач, зокрема, вказувало на те, що причинами невиконання ним зобов`язань з надання послуг були обставини, що не залежали від нього, тоді як внаслідок такого прострочення позивачу не було завдано жодних збитків; відповідач вчинив всі від нього залежні дії, спрямовані на виконання Договору, покриття банківською гарантією 50 відсотків штрафу, передбаченого Договором.

Ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його (відповідача) підприємницьким ризиком. Тому, у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов`язків за договором.

З приводу посилання відповідача на те, що позивачем не надано доказів про спричинення йому шкоди та понесення додаткових збитків/витрат суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (постанови Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 та від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

При цьому, на позивача у справі не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 року в справі № 914/3203/21.

Відповідачем в порядку, визначеному процесуальним законом, не надано належних та допустимих доказів наявності істотних обставин, які є підставою для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.

Посилання відповідача на несвоєчасне виконання ним зобов`язань з надання послуг внаслідок дії обставин, що не залежали від нього, були досліджені судом під час розгляду справи та визнані судом неправомірними.

Більше того, задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення сум штрафу на 99% від його половини (в розмірі, не покритому банківською гарантією) нівелює сам інститут штрафних санкцій, як відповідальності.

До того ж, розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача в даній справі, становить 164 497,20 грн та складає 10% від вартості непоставленого товару. А отже, їх зменшення явно не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, приймаючи до уваги, що питання зменшення вищенаведених сум грошових коштів не є обов`язком суду, а його правом, і таке право підлягає застосуванню виключно у виняткових випадках, враховуючи заявлений до стягнення розмір пені та штрафу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій у вигляді штрафу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями 13 Господарського процесуального кодексу України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 164 497,20 грн штрафу підтверджуються поданими доказами та обґрунтовані нормами матеріального права, не спростовані відповідачем, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, тому суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат.

При пред`явленні даного позову позивачем сплачено до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в загальному розмірі 3 028,00 грн, про що свідчить відповідна виписка (а.с. 51).

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Сервіс-Комплект"(вул. Кучеренка, 11, кв. 37, м. Полтава, Полтавська область, 36007, код ЄДРПОУ 32317314) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150 в особі регіональної філії "Південна залізниця", вул. Євгена Котляра, б. 7, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 40081216) 164 497,20 грн штрафу та 3 028,00 грн судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

Рішення підписане 01.08.2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик