Ухвала

від 25.07.2024 по справі 371/765/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 371/765/24/22 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1

Провадження №11-кп/824/4795/2024 Суддя - доповідач - ОСОБА_2

Ухвала

Іменем України

25 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 10.07.2024,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 10.07.2024 у клопотанні захисника обвинувачених ОСОБА_8 про заміну запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - відмовлено.

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задоволено.

Продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в умовах Державної установи «Київський слідчий ізолятор» на 60 (шістдесят) днів до 07 вересня 2024 року включно.

При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував дані про особи обвинувачених, які є особами середнього віку, мають добрий стан здоров`я, постійного місця роботи не мають, те, що їм інкримінується вчинення тяжкого злочину, свідки у справі ще не допитані, речові докази не досліджені та дійшов висновку, що прокурором доведено ризики того, що обвинувачені можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, які на даний час не перестали існувати та стали підставою для обрання відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та з огляду на те, що інші більш м`які запобіжні заходи не здатні забезпечити їх належної процесуальної поведінки, вважав за необхідне продовжити запобіжний захід обвинуваченим у вигляді тримання під вартою строком на два місяці.

Не погоджуючись з рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість ухвали, просить змінити йому запобіжний захід на домашній арешт.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд не звернув увагу на відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не навів обґрунтованості заявленим ризикам, не врахував те, що він раніше не судимий, має постійне місце проживання та наміри знайти роботу. Також обвинувачений зазначає, що має наміри виправитись та виконувати всі процесуальні обов`язки та не має намірів вчиняти нові кримінальні правопорушення та переховуватись від суду.

Не погоджуючись з рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість ухвали, просить змінити йому запобіжний захід на домашній арешт.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суддя не звернув уваги на відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не навів обґрунтованості заявленим ризикам, не звернув уваги на те, що він раніше не судимий, має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання та наміри знайти роботу в найближчий час.

Апеляційні скарги обвинувачених не містить клопотання про розгляд за участю сторін, а тому апеляційні скарги підлягають розгляду в порядку, передбаченому ч.4 ст. 422-1 КПК України без участі сторін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши надані в копіях матеріали, колегія суддів вважає, що подані апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Миронівського районного суду Київської області перебуває кримінальне провадження за № 12024111220000082 від 08.03.2024 по обвинуваченню ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України

Прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 10.07.2024 клопотання прокурора задоволено та продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в умовах Державної установи «Київський слідчий ізолятор» на 60 (шістдесят) днів до 07 вересня 2024 року включно.

Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини, за яких таке продовження можливе.

Так, всупереч доводам апеляційної скарги обвинувачених, судом першої інстанції, були заслухані пояснення прокурора, обвинувачених та їх захисників для з`ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.

При розгляді питання про продовження строку тримання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під вартою, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на даний час виключають можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинувачених на більш м`який.

Що стосується доводів апеляційної скарги обвинувачених про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів, вони є безпідставними з огляду на наступне.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Як правильно встановив суд першої інстанції, характер висунутого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину проти власності, в умовах військового стану, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання їх винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вони обвинувачується, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинувачених, якіне мають постійного місця роботи, їх вік, стан здоров`я дають достатні підстави вважати, що обвинувачені, з метою уникнення кримінальної відповідальності, можуть переховуватися від суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, такі ризики не зменшились і виправдовують подальше його тримання під вартою.

Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Що стосується доводів обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про те, що вони раніше не судимі, мають постійне місце проживання та наміри знайти роботу, то колегія суддів зауважує, що такі обставини не є визначальними та враховуються в сукупності з іншими обставинами у кримінальному провадженні, однак, з обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_6 раніше не судимий відповідно до ст. 89 КК України, тоді як ОСОБА_7 раніше судимий вироком Богуславського районного суду Київської області від 16.08.2023, до того ж в с. Вахутинці Миронівської ТГ Обухівського району Київської області проживає без реєстрації. Як ОСОБА_6 так і ОСОБА_7 не одружені, малолітніх дітей не мають, тобто у останніх відсутні міцні соціальні зв`язки за місцем проживання.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_7 на його намір виправитись та виконувати всі процесуальні обов`язки, а також не вчиняти нові кримінальні правопорушення та переховуватись від суду, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки дані твердження не можуть слугувати підтвердженням належної процесуальної поведінкиобвинуваченого та свідчити про те, що усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує, у разі доведеності вини, з метою уникнення кримінальної відповідальності, обвинувачений ОСОБА_7 не зможе здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України.

Що стосується ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин кримінального правопорушення, яке інкриміноване обвинуваченим, на даному етапі провадження, яке наразі триває, докази сторони обвинувачення досліджуються, існують достатні підстави вважати, що обвинувачені можуть впливати на недопитаних свідків у даному кримінальному провадженні, з метою зміни ними показів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об`єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченим під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про їх особу підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою. Зважаючи на наведене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги обвинувачених про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними

Рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.

Будь - яких істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інший запобіжний захід, як про це просять обвинувачені, має забезпечити виконання ними процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 10.07.2024, якоюпродовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в умовах Державної установи «Київський слідчий ізолятор» на 60 (шістдесят) днів до 07 вересня 2024 року включно - без змін.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4