Постанова
від 25.07.2024 по справі 910/23404/16
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2024 р. Справа№ 910/23404/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевчук С.Р.

суддів: Буравльова С.І.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання Бондар Л.В.

за участю представників:

від позивача: Перетятько С.М.;

від відповідача: Лупол І.В., Антонов К.О.;

від третьої особи: Сидоренко Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Основа»

на рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2023 (повний текст складено 08.02.2024) (суддя Мальована Л.Я.)

у справі №910/23404/16

за позовом Національного банку України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Основа»

третя особа Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

про стягнення 375 891 300 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Національний банк України звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Основа» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: майновий комплекс загальною площею 22621,10 кв.м. (корпуси А, Б, В, Г), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Патріса Лумумби (Іоана Павла ІІ), 4/6 шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною 375 891 300 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та третьою особою було укладено низку кредитних договорів, предметом яких є грошові кошти. В якості іпотеки виступає майновий комплекс, загальною площею 22621,10 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Патріса Лумумби (Іоана Павла ІІ), 4/6. Постановою Національного банку України № 898 від 17.12.2015 року відкликано банківську ліцензію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015 р. № 230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та розпочато процедуру ліквідації банку в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому позивач набув право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.12.2023 у справі №910/23404/16 позовну заяву Національного банку України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Основа» задоволено.

В рахунок часткового погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» за Кредитними договорами № 48 від 21.10.2008 р., № 03/4 від 16.02.2009 р., Кредитним договором № 03/18 від 18.05.2009 р., № 03/28 від 10.07.2009 р., № 03/33 від 12.11.2009 р., № 03/35 від 02.09.2010 р., № 03/36 від 11.03.2014 р., № 63/1 від 04.11.2008 р., № 63/3 від 18.11.2008 р., № 03/6 від 05.03.2009 р. з усіма змінами та доповненнями до них перед Національним банком України станом на 15.05.2023 р. становить 4112785235 (чотири мільярди сто дванадцять мільйонів сімсот вісімдесят п`ять тисяч двісті тридцять п`ять) грн 83 коп., у тому числі:

1) заборгованість за Кредитним договором від 21.10.2008 № 48 у сумі 299310722 (двісті дев`яносто дев`ять мільйонів триста десять тисяч сімсот двадцять дві) грн 17 коп.: залишок заборгованості за кредитом - 263403816,56 грн; сума заборгованості за процентами - 35765068,49 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 111837,12 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.9 Кредитного договору - 30000,00 грн;

2) заборгованість за Кредитним договором від 16.02.2009 № 03/4 у сумі 359166866 (триста п`ятдесят дев`ять мільйонів сто шістдесят шість тисяч вісімсот шістдесят шість) грн 63 коп.: залишок заборгованості за кредитом - 316084579,90 грн; сума заборгованості за процентами - 42918082,19 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 134204,54 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.9 Кредитного договору - 30000,00 грн;

3) заборгованість за Кредитним договором від 05.03.2009 № 03/6 у сумі 35040186 (тридцять п`ять мільйонів сорок тисяч сто вісімдесят шість) грн 99 коп.: залишок заборгованості за кредитом - 27349028,08 грн; сума заборгованості за процентами - 7661158,91 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.14 Кредитного договору - 30000,00 грн;

4) заборгованість за Кредитним договором від 18.05.2009 № 03/18 відсутня;

5) заборгованість за Кредитним договором від 10.07.2009 № 03/28 у сумі 1183605068 (один мільярд сто вісімдесят три мільйони шістсот п`ять тисяч шістдесят вісім) грн 01 коп.: залишок заборгованості за кредитом - 1036757422,05 гри; сума заборгованості за процентами - 146509512,33 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 308133,63 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.14 Кредитного договору - 30000,00 грн;

6) заборгованість за Кредитним договором від 12.11.2009 № 03/33 у сумі 218724580 (двісті вісімнадцять мільйонів сімсот двадцять чотири тисячі п`ятсот вісімдесят) грн 19 коп.: залишок заборгованості за кредитом -191566412,06 грн; сума заборгованості за процентами - 27071232,87 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 56935,26 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.14 Кредитного договору - 30000,00 грн;

7) заборгованість за Кредитним договором від 02.09.2010 № 03/35 у сумі 425138532 (чотириста двадцять п`ять мільйонів сто тридцять вісім тисяч п`ятсот тридцять дві) грн 43 коп.: залишок заборгованості за кредитом - 372375557,82 грн; сума заборгованості за процентами - 52622301,25 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 110673,36 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.14 Кредитного договору - 30000,00 грн;

8) заборгованість за Кредитним договором від 11.03.2014 № 03/36 у сумі 503475744 (п`ятсот три мільйони чотириста сімдесят п`ять тисяч сімсот сорок чотири) грн 18 коп.: залишок заборгованості за кредитом - 460175835,14 грн; сума заборгованості за процентами - 43140410,73 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 129498,31 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.14 Кредитного договору - 30000,00 грн;

9) заборгованість за Кредитним договором від 04.11.2008 № 63/1 у сумі 653006121 (шістсот п`ятдесят три мільйони шість тисяч сто двадцять одну) грн 14 коп.: залишок заборгованості за кредитом - 574699236,17 грн; сума заборгованості за процентами - 78032876,71 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 244008,26 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.14 Кредитного договору - 30000,00 грн;

10) заборгованість за Кредитним договором від 18.11.2008 № 63/3 у сумі 435347414 (чотириста тридцять п`ять мільйонів триста сорок сім тисяч чотириста чотирнадцять) грн 09 коп.: залишок заборгованості за кредитом - 383132824,11 грн; сума заборгованості за процентами - 52021917,81 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 162672,17 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.14 Кредитного договору - 30000,00 грн.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.11.2008 (зі змінами та доповненнями), укладеним між Національним банком України, Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступник Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Основа», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А. В. та зареєстрований в реєстрі за №3828 зі змінами та доповненнями, а саме: Договір про внесення змін від 29.01.2010, Договір про внесення змін №2 від 19.05.2014 на майновий комплекс, загальною площею 22621,10 кв. м. (корпуси літ. А, Б, В, Г), який розташований за адресою: м. Київ, вул. Іоана Павла ІІ, 4/6, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Основа» на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В. А. 04.05.2007 за №1528, який зареєстрований Київським МЕТІ 16.05.2007 року та записаний в реєстрову книгу за №821-з.

Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах із визначенням вартості майна у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Основа» на користь Національного банку України судовий збір у розмірі 206 700 (двісті шість тисяч сімсот) грн 00 коп. В частині стягнення 72 823 678 грн 17 коп. провадження у справі закрито.

Місцевий господарський суд виходив з того, що чинне законодавство передбачає право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання. Факт надання позивачем та отримання позичальником (третьою особою у справі) грошових коштів у зазначеному розмірі підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи меморіальними ордерами, оборотно-сальдовими відомостями, виписками по особовому рахунку та довідками-розрахунками заборгованості. Право задовольнити забезпечені іпоткою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв`язку з виконанням боржником та іпотекодавцем вимоги позивача про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. Оскільки, постановою Національного банку України № 898 від 17.12.2015 року відкликано банківську ліцензію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015 № 230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та розпочато процедуру ліквідації банку в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то згідно положень Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, за рахунок предмета іпотеки, позивач має право задовольнити в повному обсязі свої вимоги, що визначені на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду Київської області від 13.12.2024 у справі №910/23404/16, ТОВ «Будівельна компанія «Основа» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові Національного банку України відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач зазначає, що місцевим господарським судом було допущено ряд порушення процесуального закону, які слугують самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Так, зокрема, з матеріалів справи вбачається, що позивач в межах розгляду справи №910/23404/16 подавав до суду заяву про уточнення позовних вимог від 01.07.2019 року, в подальшому до вказаної заяви було подано додаткову заяву про уточнення позовних вимог від 03.09.2020, у свою чергу, підготовче провадження у справі було закрито 09.09.2020 про що суд постановив відповідну ухвалу, однак, суд першої інстанції не вирішив питання про прийняття до розгляду вказаних вище заяв, як то на стадії підготовчого провадження так і на стадії розгляду справи по суті, а тому з огляду на встановлене, позов повинен був розглядатися в його первісній редакції з урахуванням заявлених вимог, однак, місцевий господарський суд в супереч вищезазначеному вирішив спір з урахуванням вищезазначених заяв, що суперечить приписам Господарського процесуального кодексу, окрім того, судом протиправно було враховано докази (фактично заяву про зменшення позовних вимог) подані позивачем 17.05.2023 на стадії розгляду справи по суті. Наведені порушення положень Господарського процесуального кодексу України свідчать про наявність вагомих підстав для скасування рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2023 у справі №910/23404/16.

Також, заявник по апеляційній скарзі звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що предметом спору у справі №910/23404/16 є вимоги Національного банку України про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами укладеними з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», шляхом реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах, разом з тим, станом на 2023 рік Верховним Судом було сформовано практику, яка передбачає що будь-який спір, предметом якого є нерухоме майна, яке, в свою чергу, не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення, розглядається за виключною підсудністю, за місцем знаходження такого нерухомого майна, за наведених умов, скаржник вважає, що дана справа підсудна Господарському суду міста Києва, на що відповідач звертав увагу Господарського суду Київської області відповідними заявами, однак, вказане не було врахованого місцевим господарським судом під час розгляду справи №910/23404/16, а тому скаржник вважає, що судом було порушено вимоги статті 30 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач в апеляційній скарзі, зазначає також про те, що в ході розгляду справи місцевим господарським судом було відмовлено в залученні третьої особи - орендаря земельної ділянки, на якій розташований, зокрема, і предмет іпотеки. ПАТ «Агробуд-1», як орендар, зверталось до Господарського суду Київської області в межах розгляду даної справи з клопотанням про залучення його в якості третьої особи, вказане клопотання було мотивовано тим, що предмет іпотеки розташовано на земельній ділянці, яка не належить відповідачеві ні на праві власності, ні на праві користування, тоді як, предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, що належить громаді м. Києва та при цьому орендується ПАТ «Агробуд-1». Загальна площа земельної ділянки, яку орендує ПАТ «Агробуд-1», складає 0,9359 га, окрім будівлі, що є предметом спору у справі, на земельній ділянці розташовано паркувальний майданчик, зелені насадження, тощо, означений договір оренди є діючим, не є розірваним та/або припиненим іншим чином. а відповідно до вимог Земельного та Цивільного кодексів України, право користування на земельну ділянку має переходити до власника будівлі у разі набуття такого права, таким чином, рішення у справі №910/23404/16, з огляду на зміст позовних вимог, у разі прийняття рішення про продаж спірної будівлі, впливатиме на права та обов`язки ПАТ «Агробуд-1», оскільки призведе до необхідності зміни його обсягу прав та обов`язків щодо земельної ділянки, крім того, призведе до зміни площі земельної ділянки, що знаходиться в оренді ПАТ «Агробуд-1», тощо. За таких умов, з метою дослідження правового статусу земельної ділянки, на якій розташовано будівлю, необхідним вбачалось залучення ПАТ «Агробуд-1» до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог, однак місцевий господарський суд цього не зробив.

Окрім того, скаржник вказує на те, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення допустив порушення норм матеріального права, так, відповідно до умов договору іпотеки, предметом іпотеки є майновий комплекс, загальною площею 22621,10 кв.м. (корпуси А, Б, В, Г), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Патріса Лумумби (Іонна Павла ІІ), 4/6 , разом з тим, в ході розгляду справи, шляхом дослідження допустимих, достовірних, належних та достатніх доказів (технічного паспорту предмету іпотеки) було встановлено, що площа означеного майнового комплексу складає 23252 кв.м., з наведеного слідує, що в якості іпотеки передано лише частину об`єкту нерухомого майна, що є суперечливим та порушує встановлені вимоги статті 5 Закону України «Про іпотеку», за вказаною нормою частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. В даному випадку, жодна частина об`єкта нерухомого майна до предмету іпотеки не добудовувалась та не приєднувалась, а позивач, під час укладення договору іпотеки самоусунувся від дослідження предмету іпотеки, проведення техінвентаризації, отримання довідки-характеристики, тощо, отже, самостійно має нести наслідки власної недбалості. Таким чином на переконання скаржника, укладення договору іпотеки щодо частини площі об?єкту нерухомості, яка окремо в натурі не виділено, прямо суперечить вимогам Закону України «Про іпотеку», а отже такий правочин є недійсним, та не може створювати жодних юридичних наслідків.

Поміж тим усім, скаржник наголошує на тому, що він, як відповідач у справі фактично не є боржником перед позивачем, оскільки не отримував будь-яких позик в Національному банку України, однак передав своє майно в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань боржником, яким є третя особа - ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», кредитором якого виступає Національний банк України, отже, в даному випадку відповідач є майновим поручителем, а тому у відповідності до вимог статті 11 Закону України «Про іпотеку», майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням, з огляду на вказані положення законодавства, обсяг позовних вимог позивача до відповідача у даній справі дорівнює вартості предмету іпотеки. У той же час, відповідно до вимог ч. 3 ст. 42 Закону України «Про іпотеку», майновий поручитель чи наступний іпотекодержатель може виконати основне зобов`язання за боржника, при цьому, наслідки виконання основного зобов`язання до моменту реалізації предмета іпотеки, отже, майновий поручитель, який виконав основне зобов`язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми, таким чином, очевидним є те, що відповідач має право сплатити позивачеві суму, що дорівнює вартості майна, яке є предметом іпотеки, і в свою чергу отримати право регресу до третьої особи у тому ж розмірі. Оскільки, проведеними експертизами у справі не було встановлено достовірної та дійсної ринкової вартості предмета іпотеки, то право відповідача на сплату позивачу вартості предмета іпотеки у даному випадку обмежується.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

28.02.2024 матеріали апеляційної скарги надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2024 передані колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуючий суддя, Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Основа» на рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2023 року у справі №910/23404/16 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №/23404/16.

17.04.2024 року на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 надійшли з Господарського суду Київської області матеріали справи №910/23404/16.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа" на рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2023 у справі №910/23404/16; учасникам справи встановити строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали; призначено справу до розгляду.

20.05.2024 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа" надійшла заява про відвід суддів Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа" про відвід суддів Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. від участі у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа" на рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2023 у справі № 910/23404/16.

Разом з цим, суддями Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. заявлено самовідвід у розгляді даної справи на підставі ст. 35, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 заяву про самовідвід у справі №910/23404/16 задоволено, матеріали справи №910/23404/16 передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду для розгляду справи у порядку, встановленому ст.32 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з розпорядженням Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/208/24 від 22.05.2024 та на підставі вищевказаної ухвали призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/23404/16.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 справу №910/23404/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шевчук С.Р. - головуючий суддя, судді: Буравльов С.І., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 колегію суддів у складі: Шевчук С.Р. - головуючий суддя, судді: Буравльов С.І., Владимиренко С.В. прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Основа» на рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2023 у справі №910/23404/16. Розгляд апеляційних скарг призначено на 20.06.2024.

У судовому засіданні 20.06.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про відкладення судового засідання у справі на 25.07.2024.

Позиції учасників справи

06.05.2024 року до відділу діловодства суду за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» надійшов від Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відзив на апеляційну скаргу, у якому третя особа не визнає апеляційні вимоги відповідача, зазначає, що вони є безпідставними та необґрунтованими, тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Так, у відзиві ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» вказує, що посилання ТОВ «Будівельна компанія «Основа» в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції вимог ч. 2 ст. 237 (питання, які вирішує суд під час ухвалення судового рішення) Господарського процесуального кодексу України не відповідають дійсності, оскільки, судом здійснено розгляд справи на підставі заяви Національного банку України про уточнення позовних вимог від 01.07.2019 року з урахування клопотання позивача від 17.05.2023 року про долучення доказів у даній справі.

Окрім того, третя особа звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що Національний банк України 17.05.2023 року звернувся до Господарського суду Київської області з клопотанням про долучення доказів у даній справі, в якому зазначив про те, що станом на 15.05.2023 року розмір заборгованості за кредитними договорами зменшився, у зв`язку з частковим погашенням заборгованості та становить 4 112 785 235,83 грн. Крім того, у вказаному клопотанні Національний банк України просив суд першої інстанції долучити до матеріалів справи докази перелічені в клопотанні та здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням наданої інформації та доказів. Тобто, позивачем заявлено клопотання про долучення доказів на підставі та у відповідності до положень статей 74, 80 Господарського процесуального кодексу України після поновлення 20.04.2023 року провадження у справі, на підставі положеннями статті 42 Господарського процесуального кодексу України. Отже, дії позивача з подання відповідних доказів відповідали принципам та положенням господарського судочинства, тоді як, апелянтом ТОВ «Будівельна компанія «Основа» в апеляційній скарзі здійснено «перекручування» назв поданих позивачем процесуальних документів по справі, а саме клопотання про долучення доказів у справі № 910/23404/16, «подається» апелянтом, як заява про уточнення позовних вимог (заява про зменшення позовних вимог), що не відповідає дійсним обставинам даної справи та є таким, що не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції при перегляді оскаржуваного рішення.

З приводу доводів ТОВ «Будівельна компанія «Основа» про порушення статті 30 Господарського процесуального кодексу України щодо підсудності розгляду справи № 910/23404/16, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2016 року по даній справі було передано позовну заяву Національного банку України №18-0012/101856 від 15.12.2016 р. (вх. №23404/16 від 20.12.2016 р.) разом з доданими до неї матеріалами за підсудністю до Господарського суду Київської області. Вищезгадана ухвала від 23.12.2016 року по даній справі є чинною та не була скасована в апеляційному порядку, а тому у відповідності до ч. ч. 6, 7 статті 31 Господарського процесуального кодексу України спори між судами щодо підсудності не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею порядку, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Отже, з урахуванням викладеного, третя особа вважає, що справа №910/23404/16 розглянута з дотриманням положень ст.ст. 30, 31 Господарського процесуального кодексу України, що виключає порушення правил територіальної підсудності.

07.05.2024 року до відділу діловодства суду за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» від Національного банку України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечив проти доводів відповідача наведених у апеляційній скарзі і просив суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Національний банк вважає, що суд першої інстанції у повному обсязі встановив обставини справи, дослідив докази, надані до суду сторонами та дійшов правильних висновків про наявність достатніх правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на що доводи ТОВ «БК «Основа», наведені в апеляційній скарзі щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права є безпідставними, необґрунтованими та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим не може бути скасоване законне та обгрунтоване рішення з одних лише формальних міркувань.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач зауважує на тому, що положення чинного Господарського процесуального кодексу України передбачають, що на стадії підготовчого провадження суд може розглядати заяву про уточнення позовних вимог та заперечення на них, з матеріалів справи та рішення суду вбачається, що 01.07.2019 року Національний банк України звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог у зв`язку з тим, що 04.02.2019 року набули зміни до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», в якій частину другу доповнено таким змістом: у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вказаною заявою Національний банк України уточнив прохальну частину позовної заяви в частині визначення початкової ціни реалізації предмета іпотеки, тим самим привів прохальну частину позовної заяви у відповідність з вимогами Закону України «Про іпотеку», при цьому позивач вказує на те, що під предметом позову слід розуміти певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти рішення, уточнивши прохальну частину позовної вимоги в частині визначення початкової ціни реалізації, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки не змінювалася, відповідно позивач заявою від 01.07.2019 не змінював предмет позову.

Позивач у відзиві відхиляє доводи скаржника і про те, що заява від 02.09.2020 є фактично зменшенням позовних вимог, оскільки уточнення позовних вимог в частині суми заборгованості, що підлягає погашенню за рахунок предмета іпотеки, не впливає на розмір позовних вимог, адже позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки залишилася без змін. Позивач діючи як добросовісний учасник справи, належним чином та у передбачений процесуальним законом спосіб актуалізував інформацію про розмір заборгованості за кредитними договорами, шляхом подання до суду додаткової заяви про уточнення позовних вимог від 02.09.2020 № 63-0008/47435/БТ та доказів згідно яких станом на 17.08.2020 заборгованість за кредитними договорами становила 4 185 608 914,30 грн. У подальшому, з огляду на те, що в період з 17.08.2020 розмір заборгованості за кредитними договорами зменшився у зв`язку з частковим погашенням, та станом на 15.05.2023 борг становив 4 112 785 235,83 грн, Національним банком України було подано до суду клопотання про доручення доказів від 17.05.2023 № 18- 0013/34302/БТ. Вказане в сукупності свідчить про безпідставність вимог апеляційної скарги в частині, що стосується невирішених судом клопотань про зміну предмету позову або про зменшення позовних вимог.

Національний банк України також не погоджується з доводами скаржника про те, що місцевий господарський суд порушив правила територіальної юрисдикції під час розгляду справи, з огляду на те, що з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є предметом судового розгляду у даній справі, Національний банк звернувся до Господарського суду міста Києва, при цьому на час звернення до суду з вказаним позовом Господарський процесуальний кодекс України діяв у старій редакції, тобто в редакції до внесення змін Законом України № 2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 (виключна підсудність врегульована статтею 30 Господарського процесуального кодексу України), з огляду на вищевикладене, підсудність справи була визначена відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України, в редакції, діючій на час постановлення ухвали суду від 23.12.2016, вказана ухвала суду відповідачем не оскаржувалася, справа прийнята до провадження Господарського суду Київської області, а тому відповідно до приписів частини третьої статті 17 Господарського процесуального кодексу України підлягала розгляду вказаним судом по суті. Наведені відповідачем в апеляційній скарзі правові висновки Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18 та від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, не можуть бути застосовані до правовідносин у даній справі, оскільки Господарський процесуальний кодекс України на час розгляду вказаних справ діяв в редакції Закону України № 2147-VIII, який набрав чинності лише 15.12.2017.

Відхиляє позивач і доводи скаржника про те, що предмет судового розгляду у справі №910/23404/16 впливатиме на права та обов`язки ПАТ «Агробуд-1» та призведе до зміни обсягу прав та обов`язків останнього на земельну ділянку, зміну площі земельної ділянки, тощо. Так, судом першої інстанції було відмовлено у клопотанні ПАТ «Агробуд-1» про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, позивач звертає увагу на те, що принцип єдиної юридичної долі землі та будови, закріплений в положеннях статті 120 Земельного кодексу України не підлягає застосуванню, оскільки передана земельна ділянка ПАТ «Агробуд-1» в оренду є приватною власністю, в той же час, земельна ділянка, на якій розташований предмет іпотеки не перебуває у користуванні ТОВ «БК «Основа» на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, положення статті 120 Земельного кодексу України не можуть застосовуватися до правовідносин, пов`язаних з орендою ПАТ «Агробуд-1», таким чином, відповідач та орендар не пов`язані правами чи обов`язками щодо предмета іпотеки, звернення стягнення на який є предметом судового розгляду у справі № 910/23404/16, вищенаведене повністю виключає наявність підстав для залучення ПАТ «Агробуд-1» до участі у справі № 910/23404/16. Крім того, позивач звертає увагу на те, що з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 258 Господарського процесуального кодексу України, разом з апеляційною скаргою ТОВ «БК «Основа» не було подано до апеляційного суду клопотання про залучення ПрАТ «Агробуд-1» до участі у справі, а тому, наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача про те, що рішення суду у справі №910/23404/16 може вплинути на права та обов`язки ПАТ «Агробуд-1», оскільки призведе до зміни обсягу прав та обов`язків останнього на земельну ділянку, зміну площі земельної ділянки, тощо, є безпідставними, необґрунтованими та не можуть бути підставою для оскарження та скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо тверджень відповідача про те, що за договором іпотеки, в іпотеку передано площу 22621,10 кв.м. із числа загальної площі 23252,00 кв.м., тобто передано лише частину об`єкту нерухомого майна, то позивач зауважує на тому, що предметом іпотеки є майновий комплекс, загальною площею 22621,10 кв.м. (корпуси А, Б, В, Г), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 4/6, отже, в силу презумпції правомірності правочину, закріпленого в статті 204 Цивільного кодексу України, такий договір вважається правомірним, допоки ця презумпція не буде спростована, так за відсутності рішення суду, яке набрало законної сили про визнання спірного іпотечного договору недійсним, вказаний правочин є правомірним, зобов`язання за яким підлягають обов`язковому виконанню. В той же час, згідно положень Закону України «Про Іпотеку» іпотека поширюється на всі будівлі майнового комплексу, а не відповідність фактичної площі окремих будівель після проведення їх технічної інвентаризації площі, яка вказана в іпотечному договорі, правовстановлюючих документах та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову Національного банку Укарїни про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Явка представників учасників справи. Клопотання учасників справи

У судове засідання 25.07.2024 з`явились представник позивача, відповідача та третьої особи.

Разом з тим, перед початком судового засідання 25.07.2024 року через відділ діловодства суду від ПАТ «Агробуд-1» надійшло клопотання про відкладення, у якому заявник просив суд відкласти розгляд справи у зв`язку з тим, що ПАТ «Агробуд-1» подало скаргу до Північного апеляційного господарського суду на рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2023 у справі №910/23404/16.

Позивач та третя особа проти вказаного клопотання заперечили та просили відмовити у його задоволенні, тоді як, відповідач просив задовольнити та відкласти розгляд справи.

Колегія суддів заслухавши думку сторін, порадившись на місці дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

У даному випадку заявник по клопотанню про відкладення розгляду справи №910/23404/16 не є учасником справи, а наведені у клопотанні підстави для відкладення розгляду справи жодним чином не співпадають з передбаченими у статті 202 Господарського процесуального кодексу України підставами для відкладення розгляду справи, відтак, подане клопотання ПАТ «Агробуд-1» не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 25.07.2024 представники відповідача (скаржника ТОВ «Будівельна компанія «Основа») вимоги апеляційної скарги підтримали з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представники позивача та третьої особи в судовому засіданні просили апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

26.03.2009 року між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» укладено Кредитні договори з додатковими угодами до них, а саме: Кредитний договір №48 від 21.10.2008р., №03/4 від 16.02.2009р., №03/18 від 18.05.2009р., №03/23 від 18.06.2009р., №03/28 від 10.07.2009р., №03/33 від 12.11.2009р., №03/35 від 02.09.2010р., №03/36 від 11.03.2014р., №63/1 від 04.11.2008р., №63/3 від 18.11.2008р., №03/6 від 05.03.2009р. (надалі за текстом - Кредитні договори).

Згідно до п. 1.1. Кредитного договору № 48 від 21.10.2008 року кредитор надає позичальнику кредит на суму 275 000 000 гривень 00 коп. на строк з 21.10.2008р. по 20.10.2009р. з оплатою 15% річних.

Додатковим договором №1 від 11.02.2009 року до Кредитного договору №48 від 21.10.2008р., сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 275 000 000 гривень 00 коп. на строк з 21.10.2008р. по 20.10.2009р. зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту. Надалі у разі зменшення облікової ставки Національного банку України застосовувати нову облікову ставку».

Додатковим договором №2 від 28.01.2010 року до Кредитного договору №48 від 21.10.2008р., сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 275 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 4 700 000 000,00 гривень на строк з 21.10.2008р. по 20.01.2015р. зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту».

Додатковим договором №6 від 19.05.2014 року до Кредитного договору №48 від 21.10.2008р., сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 275 000 000 гривень 00 коп. на строк з 21.10.2008р. по 20.01.2016р.

Розмір процентної ставки на рівні облікової ставки Національного банку України плюс два процентних пункти, та на день укладання цього договору становить 11,5% річних (облікова ставка Національного банку України станом на 19.05.2014 становить 9,5%). Процентна ставка за кредитом є змінною, в залежності від діючої облікової ставки Національного банку України.

При зміні облікової ставки Національного банку України в процесі виконання кредитного договору позичальник, з дати набрання чинності нової облікової ставки, самостійно перераховує розмір процентної ставки, застосовуючи діючу облікову ставку Національного банку України плюс два процентних пункти».

Згідно до п. 1.1. Кредитного договору №03/4 від 16.02.2009 року кредитор надає позичальнику кредит на суму 330 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 700 000 000,00 гривень на строк з 16 лютого 2009 року по 22 грудня 2009 року за ставкою - 18,00% річних.

Додатковим договором №2 від 14.12.2009 року до Кредитного договору №03/4 від 16.02.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 330 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 4 700 000 000,00 грн на строк з 16.02.2009 р. по 23.12.2009 р. зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту».

Додатковим договором №3 від 28.01.2010 року до Кредитного договору №03/4 від 16.02.2009 р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 330 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 4 700 000 000,00 гривень на строк з 16.02.2009р. по 20.02.2015р. зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту».

Додатковим договором №8 від 19.05.2014 року до Кредитного договору №03/4 від 16.02.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «в рахунок невідновлювальної кредитної лінії від 30.01.2009 №03 кредитор надає позичальнику кредит на суму 330 000 000 гривень 00 коп. на строк з 16.02.2009р. по 20.07.2015р.

Розмір процентної ставки на рівні облікової ставки Національного банку України плюс два процентних пункти, та на день укладання цього договору становить 11,5%> (одинадцять цілих п`ять десятих відсотків) річних (облікова ставка Національного банку України станом на 19.05.2014 становить 9,5%). Процентна ставка за кредитом є змінною, в залежності від діючої облікової ставки Національного банку України.

Згідно до п. 1.1. Кредитного договору №03/18 від 18.05.2009 року кредитор надає позичальнику кредит на суму 193 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 3 200 000 000,00 гривень на строк з 18 травня 2009 року по 23 грудня 2009 року за ставкою - 16,50% річних.

Додатковим договором №2 від 09.12.2009 року до Кредитного договору №03/18 від 18.05.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 193 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 4 700 000 000,00 гривень на строк з 18.05.2009р. по 23.12.2009р. зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту».

Додатковим договором №3 від 22.01.2010 року до Кредитного договору №03/18 від 18.05.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 193 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 4 700 000 000,00 гривень на строк з 18.05.2009р. по 20.02.2014р. зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту».

Додатковим договором №7 від 19.05.2014 року до Кредитного договору №03/18 від 18.05.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «в рахунок невідновлювальної кредитної лінії від 30.01.2009 №03 кредитор надає позичальнику кредит на суму 65 816 151,98 гривня 98 коп. на строк з 18.05.2009р. по 18.12.2015р.».

Розмір процентної ставки на рівні облікової ставки Національного банку України плюс два процентних пункти, та на день укладання цього договору становить 11,5% річних (облікова ставка Національного банку України станом на 19.05.2014 становить 9,5%).- Процентна ставка за кредитом є змінною, в залежності від діючої облікової ставки Національного банку України.

Згідно до п. 1.1. Кредитного договору №03/28 від 10.07.2009 року кредитор надає позичальнику кредит на суму 432 400 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 3 200 000 000,00 гривень на строк з 10 липня 2009 року по 23 грудня 2009 року за ставкою - 16,50% річних.

Додатковим договором №1 від 12.08.2009 року до Кредитного договору №03/28 від 10.07.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 722 400 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 4 700 000 000,00 гривень на строк з 10.07.2009р. по 23.12.2009р. за ставкою - 10,75%».

Додатковим договором №3 від 28.01.2010 року до Кредитного договору №03/28 від 10.07.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 722 400 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 4 700 000 000,00 гривень на строк з 10.07.2009р. по 19.06.2015р. зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту».

Додатковим договором №4 від 18.02.2010 року до Кредитного договору №03/28 від 10.07.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 1 082 400 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 4 700 000 000,00 гривень на строк з 10.07.2009р. по 20.07.2015р. зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту».

Додатковим договором №8 від 19.05.2014 року до Кредитного договору №03/28 від 10.07.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «в рахунок невідновлювальної кредитної лінії від 30.01.2009 №03 кредитор надає позичальнику кредит на суму 1 082 400 000 грн 00 коп. на строк з 10.07.2009р. по 20.05.2015р.

Згідно п. 1.1. Кредитного договору №03/33 від 12.11.2009 року кредитор надає позичальнику кредит на суму 200 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 4 700 000 000,00 гривень на строк з 12 листопада 2009 року по 23 грудня 2009 року за ставкою - 10,75% річних.

Додатковим договором №2 від 28.01.2010 року до кредитного договору №03/33 від 12.11.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 200 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 4 700 000 000,00 гривень на строк з 12.11.2009р. по 20.07.2015р. зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту».

Додатковим договором №6 від 19.05.2014 року до Кредитного договору №03/33 від 12.11.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «в рахунок невідновлювальної кредитної лінії від 30.01.2009 №03 кредитор надає позичальнику кредит на суму 200 000 000 гривень 00 коп. на строк з 12.11.2009р. по 20.10.2014р.

При зміні облікової ставки Національного банку України в процесі виконання кредитного договору позичальник, з дати набрання чинності нової облікової ставки, самостійно перераховує розмір процентної ставки застосовуючи діючу облікову ставку Національного банку України плюс два процентних пункти».

Згідно п. 1.1. Кредитного договору №03/35 від 02.09.2010 року кредитор надає позичальнику кредит на суму 458 800 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 4 700 000 000,00 гривень на строк з 02 вересня 2010 року по 20 липня 2015 року зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту.

Додатковим договором №4 від 19.05.2014 року до Кредитного договору №03/35 від 02.09.2010р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «в рахунок невідновлювальної кредитної лінії від 30.01.2009 №03 кредитор надає позичальнику кредит на суму 458 800 000 гривень 00 коп. на строк з 02.09.2010р. по 20.11.2014р.».

Розмір процентної ставки на рівні облікової ставки Національного банку України плюс два процентних пункти, та на день укладання цього договору становить 11,5°/о річних (облікова ставка Національного банку України станом на 19.05.2014 становить 9,5%). Процентна ставка за кредитом є змінною, в залежності від діючої облікової ставки Національного банку України.

Додатковим договором №5 від 18.09.2014 року до Кредитного договору №03/35 від 02.09.2010р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «в рахунок невідновлювальної кредитної лінії від 30.01.2009 №03 кредитор надає позичальнику кредит на суму 388 769 151 гривень 00 коп. на строк з 02.09.2010р. по 10.12.2014р.».

Додатковим договором №7 від 26.01.2015 року до Кредитного договору №03/35 від 02.09.2010р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «в рахунок невідновлювальної кредитної лінії від 30.01.2009 №03 кредитор надає позичальнику кредит на суму 388 769 151 гривень 00 коп. на строк з 02.09.2010р. по 10.03.2015р.».

Додатковим договором №8 від 27.02.2015 року до Кредитного договору №03/35 від 02.09.2010р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «в рахунок невідновлювальної кредитної лінії від 30.01.2009 №03 кредитор надає позичальнику кредит на суму 388 769 151 гривень 00 коп. на строк з 02.09.2010р. по 10.06.2015р.».

Згідно п. 1.1. Кредитного договору №63/1 від 04.11.2008 року кредитор надає позичальнику кредит на суму 600 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 1 500 000 000,00 гривень на строк з 04 листопада 2008 року по 30 жовтня 2009 року за ставкою - 15,00% річних.

Додатковим договором №2 від 17.12.2009 року до Кредитного договору №63/1 від 04.11.2008р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 600 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 1 500 000 000,00 гривень на строк з 04.11.2008р. по 30.10.2009р. зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту».

Додатковим договором №3 від 29.01.2010 року до Кредитного договору №63/1 від 04.11.2008р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 600 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 1 500 000 000,00 гривень на строк з 04.11.2008р. по 20.06.2014р. зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту».

Додатковим договором №7 від 19.05.2014 року до Кредитного договору №63/1 від 04.11.2008р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «в рахунок невідновлювальної кредитної лінії від 04.11.2008 №63/1 кредитор надає позичальнику кредит на суму 600 000 000 гривень 00 коп. на строк з 04.11.2008р. по 18.12.2015р.

Згідно п. 1.1. Кредитного договору №63/3 від 18.11.2008 року кредитор надає позичальнику кредит на суму 400 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 1 500 000 000,00 гривень на строк з 18 листопада 2008 року по 30 жовтня 2009 року за ставкою - 15,00% річних.

Додатковим договором №2 від 14.12.2009 року до Кредитного договору №63/3 від 18.11.2008р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 400 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 1 500 000 000,00 гривень на строк з 18.11.2008р. по 30.10.2009р. зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту».

Додатковим договором №3 від 25.01.2010 року до Кредитного договору №63/3 від 18.11.2008р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «кредитор надає позичальнику кредит на суму 400 000 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 1 500 000 000,00 гривень на строк з 18.11.2008р. по 19.09.2014р. зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту».

Додатковим договором №7 від 19.05.2014 року до Кредитного договору №63/3 від 18.11.2008р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «в рахунок невідновлювальної кредитної лінії від 18.11.2008 №63 кредитор надає позичальнику кредит на суму 400 000 000 гривень 00 коп. на строк з 18.11.2008р. по 18.09.2015р.

Згідно п. 1.1. Кредитного договору №03/36 від 11.03.2014 року кредитор надає позичальнику кредит на суму 650 000 000 (шістсот п`ятдесят мільйонів) гривень 00 коп. на строк з 11 березня 2014 року по 20 січня 2016 року шляхом збільшення ліміту за відкритою кредитною лінією відповідно до кредитного договору від 30.01.2009 №03 (зі змінами).

Розмір процентної ставки встановлюється на рівні потрійної облікової ставки Національного банку України та на день укладання цього договору становить 19,5%> (дев`ятнадцять цілих п`ять десятих відсотків) річних (облікова ставка Національного банку України станом на 11.03.2014 становить 6,5%>). Процентна ставка за кредитом є змінною, в залежності від діючої облікової ставки Національного банку України.

Додатковим договором №1 від 28.05.2014 року до Кредитного договору №03/36 від 11.03.2014 року сторони погодились викласти абзац 2 п. 1.1. в наступній редакції: «розмір процентної ставки за користування кредитом встановлюється на рівні півтори облікової ставки Національного банку України та становить 14,25% (чотирнадцять цілих двадцять п`ять сотих відсотків) річних (облікова ставка Національного банку України станом на 28.05.2014 становить 9,5%>)».

Згідно п. 1.1. кредитного договору №03/6 від 05.03.2009 року кредитор надає позичальнику кредит на суму 56 600 000 (п`ятдесят шість мільйонів шістсот тисяч) гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 1 700 000 000,00 гривень на строк з 05 березня 2009 року по 23 грудня 2009 року за ставкою - 18,00% річних.

Додатковим договором №2 від 14.12.2009 року до кредитного договору №03/6 від 05.03.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції; «кредитор надає позичальнику кредит на суму 56 600 000 (п`ятдесят шість мільйонів шістсот тисяч) гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 4 700 000 000,00 гривень на строк з 05 березня 2009 року по 23 грудня 2009 року зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту».

Додатковим договором №3 від 27.01.2010 року до кредитного договору №03/6 від 05.03.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції; «кредитор надає позичальнику кредит на суму 56 600 000 гривень 00 коп. в рахунок відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 4 700 000 000,00 гривень на строк з 05 березня 2009 року по 20 жовтня 2010 року зі сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту».

Додатковим договором №8 від 02.04.2014 року до кредитного договору №03/6 від 05.03.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «в рахунок невідновлювальної кредитної лінії від 30.01.2009 №03 кредитор надає позичальнику кредит на суму 56 600 000 гривень 00 коп. на строк з 05.03.2009р. по 20.05.2015р.

Розмір процентної ставки на рівні облікової ставки Національного банку України плюс два процентних пункти, та на день укладання цього договору становить 8,5% річних (облікова ставка Національного банку України станом на 02.04.2014 становить 6,5%>). Процентна ставка за кредитом є змінною, в залежності від діючої облікової ставки Національного банку України.

Додатковим договором №11 від 27.02.2015 року до кредитного договору №03/6 від 05.03.2009р. сторони внесли зміни до розділу 1 «Предмет договору» та виклали п. 1.1. в наступній редакції: «в рахунок невідновлювальної кредитної лінії від 30.01.2009 №03 кредитор надає позичальнику кредит на суму 56 600 000 гривень 00 коп. на строк з 05.03.2009р. по 10.06.2015р.».

18.11.2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним, договором між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Основа» укладено договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А.В. та зареєстрований в реєстрі за №3828.

Положеннями пункту 1.3 іпотечного договору передбачено, що предметом іпотеки є майновий комплекс, загальною площею 22 621, 10 кв.м. (корпуси літ. А, Б, В, Г), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Патріса Лумумби 4/6. Право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, підтверджено: Договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В. А. 04.05.2007 року за №1528, який зареєстрований Київським МБТІ 16.05.2007 року та записаний в реєстрову книгу за №821-3. Згідно висновку про оцінку майна, складеного суб?єктом оціночної діяльності ПП «ОЛІМП» 31.10.2008, заставна вартість предмету іпотеки на дату підписання цього договору становить 695 103 436 (шістсот дев?яносто п?ять мільйонів сто три тисяч чотириста тридцять шість) гривень 00 копійок.

Відповідно до пункту 2.1.4. договору іпотеки майнового комплексу від 18.11.2008 року іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником умов кредитного договору та/або невиконання іпотекодавцем умов цього договору, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

Пунктом 2.1.5. даного договору встановлено, що іпотекодержатель має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити в повному обсязі вимоги, що випливають з Кредитного договору на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, комісії та інші платежі, неустойку, пеню; витрати, пов"язані з пред"явленням вимоги за основним зобов"язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрати на утримання, збереження предмета іпотеки та страхування предмета іпотеки, а також інші збитки, завдані порушенням основного зобов"язання чи умов цього договору.

19.05.2014 року між Національним банком України та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ «Будівельна компанія «Основа» укладено договір про внесення змін № 2 до іпотечного договору, за яким п. 1.1. ст. 1 «Предмет Іпотеки» викладено у наступній редакції: «Іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги Іпотекодержателя, що випливають з кредитних договір № 48 від 21.10.2008р., № 03/4 від 16.02.2009, №03/18 від 18.05.2009, №03/23 від 18.06.2009, №03/28 від 10.07.2009, № 03/33 від 12.11.2009, № 03/35 від 02.09.2010, № 03/36 від 11.03.2014, № 63/1 від 04.11.2008, № 63/3 від 18.11.2008, № 03/6 від 05.03.2009р.».

Відповідно до 2.1.8. договору іпотеки (в редакції договору про внесення змін від 19.05.2014р.) передбачено, що іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання, забезпеченого іпотекою за цим договором, а якщо вимога не буде задоволена, звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитними договором, зокрема:

- віднесення іпотекодавця/позичальника до категорії неплатоспроможних, порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, чи про визнання недійсним його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації;

- прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію іпотекодавця/позичальника;

- ліквідації юридичної особи іпотекодавця/позичальника.

Місцевим господарським судом було встановлено, що постановою Правління Національного банку України від 17.09.2015 №612 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних», у зв`язку з чим виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

17.12.2015 року Постановою Національного банку України №898 відкликано банківську ліцензію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №230 від 18.12.2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

15.11.2016 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу №18-0005/93765 про сплату заборгованості за Кредитними договорами, яка відповідачем не виконана.

Відтак, враховуючи те, що постановою Національного банку України №898 від 17.12.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» а рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №230 від 18.12.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розпочату процедуру ліквідації банку в порядку визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивач набув право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з того, що чинне законодавство передбачає право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання. Факт надання позивачем та отримання позичальником (третьою особою у справі) грошових коштів у зазначеному розмірі підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи меморіальними ордерами, оборотно-сальдовими відомостями, виписками по особовому рахунку та довідками-розрахунками заборгованості. Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв`язку з виконанням боржником та іпотекодавцем вимоги позивача про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. Оскільки, постановою Національного банку України № 898 від 17.12.2015 року відкликано банківську ліцензію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015 № 230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та розпочато процедуру ліквідації банку в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то згідно положень Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, за рахунок предмета іпотеки, позивач має право задовольнити в повному обсязі свої вимоги, що визначені на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України грошові кошти за кредитним договором надаються банком позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором. Позичальник, у свою чергу, зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 Цивільного процесуального кодексу Укараїни України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Подільний об`єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, за змістом частини 1 цієї статті у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 46 Закону Укараїни «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у випадку початку процедури ліквідації банку, строк виконання всіх його грошових зобов`язань та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

Відповідно до частини 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, чинне законодавство передбачає право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Факт надання позивачем та отримання позичальником (третьою особою у справі) грошових коштів у зазначеному розмірі підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи меморіальними ордерами, оборотно-сальдовими відомостями, виписками по особовому рахунку та довідками-розрахунками заборгованості, які наявні у матеріалах справи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення

Перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити визначений Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України № 254 від 18.06.2003 (далі - Положення № 254), який був чинним у період видачі позивачем кредиту за зазначеними вище кредитними договорами (з 22.10.2008 по 12.03.2014).

Згідно з пунктом 5.1. глави 5 Положення № 254 інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка.

Отже виписка з особового рахунка клієнта банку (банківська виписка з рахунку позичальника) може слугувати документом, що підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв`язку з виконанням боржником та іпотекодавцем вимоги позивача про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ч. 2 ст. 589 Цивільного кодексу України за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до ч. 2 ст. 43 Закону України «Про іпотеку», початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, за період з 17.08.2020 р. розмір заборгованості за кредитними договорами зменшився у зв`язку з частковим погашенням та становить 4 112 785 235 грн 83 коп. Дана заборгованість складається із: заборгованість за Кредитним договором від 21.10.2008 № 48 у сумі 299 310 722 грн 17 коп. (залишок заборгованості за кредитом - 263 403 816,56 грн; сума заборгованості за процентами - 35 765 068,49 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 111 837,12 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.9 Кредитного договору - 30 000,00 грн); заборгованість за Кредитним договором від 16.02.2009 № 03/4 у сумі 359 166 866 грн 63 коп. (залишок заборгованості за кредитом - 316 084 579,90 грн; сума заборгованості за процентами - 42 918 082,19 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 134 204,54 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.9 Кредитного договору - 30 000,00 грн; заборгованість за Кредитним договором від 05.03.2009 № 03/6 у сумі 35 040 186 грн 99 коп. (залишок заборгованості за кредитом - 27 349 028,08 грн; сума заборгованості за процентами - 7 661 158,91 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.14 Кредитного договору - 30 000,00 грн; заборгованість за Кредитним договором від 10.07.2009 № 03/28 у сумі 1 183 605 068 грн 01 коп.: (залишок заборгованості за кредитом - 1 036 757 422,05 грн; сума заборгованості за процентами - 146 509 512,33 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 308 133,63 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.14 Кредитного договору - 30 000,00 грн; заборгованість за Кредитним договором від 12.11.2009 № 03/33 у сумі 218 724 580 грн 19 коп. (залишок заборгованості за кредитом - 191 566 412,06 грн; сума заборгованості за процентами - 27 071 232,87 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 56 935,26 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.14 Кредитного договору - 30 000,00 грн) ;заборгованість за Кредитним договором від 02.09.2010 № 03/35 у сумі 425 138 532 грн 43 коп. (залишок заборгованості за кредитом -372 375 557,82 грн; сума заборгованості за процентами - 52 622 301,25 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 110 673,36 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.14 Кредитного договору - 30 000,00 грн); заборгованість за Кредитним договором від 11.03.2014 № 03/36 у сумі 503 475 744 грн 18 коп. (залишок заборгованості за кредитом - 460 175 835,14 грн; сума заборгованості за процентами - 43 140 410,73 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 129 498,31 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.14 Кредитного договору - 30 000,00 грн); заборгованість за Кредитним договором від 04.11.2008 № 63/1 у сумі 653 006 121 грн 14 коп. (залишок заборгованості за кредитом - 574 699 236,17 грн; сума заборгованості за процентами - 78 032 876,71 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 244 008,26 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.14 Кредитного договору - 30 000,00 грн); заборгованість за Кредитним договором від 18.11.2008 № 63/3 у сумі 435 347 414 грн 09 коп. (залишок заборгованості за кредитом - 383 132 824,11 грн; сума заборгованості за процентами - 52 021 917,81 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 162 672,17 грн; штраф згідно п. 2.2.8, 2.3.14 Кредитного договору - 30 000,00 грн).

При цьому, місцевий господарський суд встановив, що розмір заборгованості підтверджується довідкою-розрахунком станом на 15.05.2023 р., оборотно-сальдовою відомістю за період з 21.10.2008 р. по 14.05.2023 р. та банківською випискою станом на 15.05.2023 р., які у свою чергу були надані позивачем в судовому засіданні 17.05.2023 року.

Заперечуючи проти вказаних доказів, відповідач в апеляційній скарзі вказав, що Господарський процесуальний кодекс України не передбачає подання позивачем на стадії розгляду справи по суті таких клопотань «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог, за своєю суттю подане 17.05.2023 клопотання фактично є зменшенням позовних, прийняття якої заборонено, з огляду на стадію та чинну редакцію процесуального Закону.

Скаржник вважає, що оскільки, наведене є порушенням норм процесуального права, то рішення місцевого господарського суду прийнято з явними порушеннями.

Колегія суддів з такими доводами скаржника не погоджується та вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що після відкриття провадження у справі та до початку розгляду справи по суті (згідно протоколів судового засідання розгляд справи по суті було розпочато 20.09.2023), загальна сума боргу зменшилась, у зв`язку із частковим погашенням заборгованості, остання продовжила своє існування у розмірі 4 112 785 235 грн 83 коп., що підтверджується довідкою-розрахунком станом на 15.05.2023, оборотно-сальдовою відомістю за період з 21.10.2008 по 14.05.2023 та банківською випискою станом на 15.05.2023, які у свою чергу були надані позивачем до суду першої інстанції 17.05.2023 року.

Колегія суддів констатує, що подане позивачем клопотання 17.05.2023 не містить будь-яких вимог про доповнення, уточнення чи зміну позовних вимог, крім того, таке клопотання не зменшує розміру позовних вимог.

З точки зору колегії суддів апеляційного господарського суду, подане позивачем клопотання спрямоване на повне та всебічне з`ясування усіх обставин у справі з метою винесення правомірного рішення у справі.

Слід також зауважити, що підготовче провадження у справі було закрито ще 09.09.2020 року, однак розгляду справи по суті до 20.09.2023 так і не було розпочато місцевим господарським судом, вказане підтверджується складеними та долученими до матеріалів справи протоколами судових засідань по справі №910/23404/16 у період з 09.09.2020 по 20.09.2023.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, спір у даній справі припинив своє існування у зв`язку з частковим погашенням заборгованості в розмірі 72 823 678 грн 17 коп.

Суб`єкти господарювання мають можливість самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, тому суд вважає за можливе закрити провадження у справі в частині у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині, оскільки такий припинив існування в процесі розгляду справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

При цьому, закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на момент звернення з позовом, так і на момент ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі №638/3792/20 та від 14.09.2022 у справі №914/3112/20.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заборгованість зменшилась та складає 4 112 785 235 грн 83 коп. (4 185 608 904 грн 30 коп. мінус 4 112 785 235 грн 83 коп.), а тому сума в розмірі 72 823 678 грн 17 коп. підлягає закриттю, у зв`язку з відсутнім предметом спору.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.11.2008 (зі змінами та доповненнями), укладеним між Національним банком України, Відкритим акціонерним товариством Банк Фінанси та Кредит (правонаступник Публічне акціонерне товариство Банк Фінанси та Кредит), та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Основа, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 3828 зі змінами та доповненнями, а саме: Договір про внесення змін від 29.01.2010, Договір про внесення змін №2 від 19.05.2014 на майновий комплекс, загальною площею 22 621,10 кв. м. (корпуси літ. А, Б, В, Г), який розташований за адресою: м. Київ, вул. Іоана Павла ІІ, 4/6, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Основа (Код за ЄДРПОУ 34521258, 03600, Київська область, м. Васильків, вул. Декабристів, буд. 45) на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А. 04.05.2007 за №1528, який зареєстрований Київським МЕТІ 16.05.2007 року та записаний в реєстрову книгу за №821-з.

Крім того, позивач просив встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах із визначенням вартості майна у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Суд першої інстанції з висновками якого погоджується і суд апеляції, встановив, що відповідач під час розгляду справи належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами не спростував заявлені позивачем вимоги, як і не довів суду того, що позовні вимоги є недоведеними, а тому колегія суддів погоджується з тим, що висновки місцевого господарського суду про задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи та наявним в ній доказам.

Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не вирішив питання про прийняття до розгляду заяви про уточнення позовних вимог від 01.07.2019 року та додаткової заяви про уточнення позовних вимог від 03.09.2020, а відтак повинен був розглядати спір в редакції первісного позову, колегією суддів відхиляється з огляду на таке.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, Національний банк України звертався до Господарського суду Київської області із заявою про уточнення позовних вимог, яка зареєстрована судом 01.07.2019, в подальшому позивачем було подано додаткову заяву про уточнення позовних вимог, яка зареєстрована судом 03.09.2020.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 03.08.2020 у справі №911/2139/19, зазначено, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог тощо. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також зі змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

В той же час, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

Аналогічний висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21).

В даному випадку, подані позивачем заяви є найбільш наближеними за своєю формою, суттю та змістом до заяв про зміну предмету позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Слід також зауважити, що необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Заяву позивача про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 та від 10.11.2021 у справі № 916/1988/20.

Подані позивачем заяви дійсно змінюють предмет позову, однак не змінюють ані підстав, а ні обґрунтувань наведених на їх задоволення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.09.2020 закрито провадження у справі №910/23404/16 та призначено розгляд справи по суті.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами подані відповідачем заяви від 01.07.2019 та від 03.09.2020 були розглянуті судом лише 11.08.2023, тобто на стадії розгляду справи по суті, як на цьому акцентує скаржник.

Однак, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що відповідно до частини 1 статті 185 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (стаття 194 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 201 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядатиметься.

Секретар судового засідання доповідає суду, хто з учасників судового процесу з`явився в судове засідання, хто з учасників судового процесу братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, чи повідомлено тих учасників судового процесу, хто не з`явився, про дату, час і місце судового засідання в порядку, передбаченому цим Кодексом.

З оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

Головуючий встановлює особи тих, хто бере участь у судовому засіданні, а також перевіряє повноваження представників.

Частиною 2 статті 223 Господарського процесуального кодексу України у протоколі судового засідання зазначаються такі відомості: 1) рік, місяць, число і місце судового засідання; 2) найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання; 3) справа, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших учасників справи; 4) порядковий номер вчинення процесуальної дії; 5) назва процесуальної дії; 6) час вчинення процесуальної дії; 7) ухвали суду, постановлені в судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати; 8) інші відомості, визначені цим Кодексом.

З аналізу наведених норм процесуального законодавства вбачається, що початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після закінчення підготовчого провадження, відкриття судового засідання, роз`яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов`язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з`ясування у передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки.

Отже, початок розгляду справи по суті співпадає з початком розгляду безпосередньо позовних вимог.

Хід і результат відповідних процесуальних дій мають бути зафіксовані в протоколі судового засідання, який має доказове значення для встановлення процесуальних фактів. При цьому учасникам судового процесу надано право як знайомитися з протоколом, так і подавати письмові зауваження в разі наявності у ньому певних неправильностей чи неповноти.

Колегією суддів, встановлено, що місцевим господарським судом фактично не було здійснено перехід до розгляду справи по суті до 20.09.2023, оскільки в рамках підготовчого судового засідання суд не переходив до розгляду позовних вимог.

За встановлених обставин доводи скаржника в цій частині колегією суддів відхиляються.

З приводу доводів скаржника про незалучення судом першої інстанції до участі у справі ПАТ «Агробуд-1», як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог до предмету спору на стороні відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Так, відповідач в апеляційній скарзі, вказує, що в ході розгляду справи, місцевим господарським судом було відмовлено в залученні третьої особи - орендаря земельної ділянки, на якій розташований, зокрема, і предмет іпотеки.

Клопотання про залучення ПАТ «Агробуд-1», як орендаря, було мотивовано тим, що предмет іпотеки розташовано на земельній ділянці, яка не належить відповідачеві ні на праві власності, ні на праві користування, тоді як, предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, що належить громаді м. Києва та при цьому орендується ПАТ «Агробуд-1».

Загальна площа земельної ділянки, яку орендує ПАТ «Агробуд-1», складає 0,9359 га, окрім будівлі, що є предметом спору у справі, на земельній ділянці розташовано паркувальний майданчик, зелені насадження, тощо, означений договір оренди є діючим, не є розірваним та/або припиненим іншим чином, а відповідно до вимог Земельного та Цивільного кодексів України, право користування на земельну ділянку має переходити до власника будівлі у разі набуття такого права, таким чином, рішення у справі №910/23404/16, з огляду на зміст позовних вимог, у разі його задоволення, впливатиме на права та обов`язки ПАТ «Агробуд-1».

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

При цьому, частина 1 статті 120 Земельного кодексу України передбачає, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

З огляду на вказані положення законодавства, колегія суддів погоджується з доводами позивача в тій мірі, що наведені правові норми, як і принцип єдиної юридичної долі земельної ділянки та побудованого на ній нерухомого майна, не підлягає застосуванню до вказаних правовідносин, оскільки земельна ділянка, передана в оренду ПАТ «Агробуд-1» не є приватною власністю.

У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається (ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України).

Поряд з тим, у питанні щодо переходу прав на земельну ділянку у разі відчуження розміщеного на ній нерухомого майна слід виходити також з положень частини 9 статті 120 Земельного кодексу України, за якою вимоги частин першої, другої, четвертої, шостої - восьмої цієї статті не поширюються на випадки переходу права власності або прав оренди, емфітевзису, суперфіцію на земельну ділянку, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна (жилий будинок, інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва, у разі якщо земельна ділянка не перебувала у власності або оренді, у користуванні на правах емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника) об`єкта нерухомого майна (жилого будинку, іншої будівлі або споруди), об`єкта незавершеного будівництва.

Оскільки земельна ділянка, на якій розташований предмет іпотеки не перебуває у користуванні ТОВ «БК «Основа» на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, положення статті 120 Земельного кодексу України не можуть застосовуватися до правовідносин, пов`язаних з орендою ПАТ «Агробуд-1» земельної ділянки.

Не приймає колегія суддів і посилання скаржника на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, в частині передачі на реалізацію частини нерухомого майна без його виділення в натурі.

Так, скаржник вказує на те, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення допустив порушення норм матеріального права, відповідно до умов договору іпотеки, предметом іпотеки є майновий комплекс, загальною площею 22621,10 кв.м. (корпуси А, Б, В, Г), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Патріса Лумумби (Іонна Павла ІІ), 4/6, разом з тим, в ході розгляду справи, шляхом дослідження допустимих, достовірних, належних та достатніх доказів (технічного паспорту предмету іпотеки) було встановлено, що площа означеного майнового комплексу складає 23252 кв.м., з наведеного слідує, що в якості іпотеки передано лише частину об`єкту нерухомого майна, що є суперечливим та порушує встановлені вимоги статті 5 Закону України «Про іпотеку», за вказаною нормою частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Скаржник вказує, що у даному випадку жодна частина об`єкта нерухомого майна до предмету іпотеки не добудовувалась та не приєднувалась, а позивач, під час укладення договору іпотеки самоусунувся від дослідження предмету іпотеки, зокрема, шляхом проведення технічної інвентаризації, отримання довідки-характеристики, тощо, отже самостійно має нести наслідки власної недбалості.

Таким чином на переконання скаржника, укладення договору іпотеки щодо частини площі об`єкту нерухомості, яка окремо в натурі не виділено, прямо суперечить вимогам Закону України «Про іпотеку», а отже такий правочин є недійсним, та не може створювати жодних юридичних наслідків.

Колегія суддів звертає увагу на те, що предметом спору у справі №910/2304/16 є позовні вимоги Національного банку про звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що презумпція правомірності правочину, яка закріплена у статті 204 Цивільного кодексу України означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Як встановлено апеляційним господарським судом, в матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення відповідачем дій для визнання недійсним іпотечного договору. Відповідач у даній справі правом на заявлення зустрічного позову про визнання договору іпотеки недійним не скористався, вказане виключає можливість застосування судом положень статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України під час розгляду даної справи.

Таким чином, за відсутності рішення суду, яке набрало законної сили про визнання спірного договору іпотеки недійсним, вказаний правочин є правомірним, зобов`язання за яким підлягають обов`язковому виконанню.

Пункт 1.3 договору іпотеки встановлено, що предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у кредитному договорі зобов`язань боржника, є майновий комплекс, загальною площею 22 621,10 кв.м. (корпуси літ. А, Б, В, Г), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 4/6 (далі - предмет іпотеки). Право власності ТОВ «БК «Основа» (Іпотекодавця) на предмет іпотеки підтверджено договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А. 04.05.2007 за № 1528, який зареєстрований Київським МБТІ 16.05.2007 та записаний в реєстрову книгу за № 821-з.

Відтак, доводи відповідача про те, що в іпотеку передано площу 22 621,10 кв.м. із числа загальної площі 23 252,00 кв.м., тобто передано лише частину об`єкту нерухомого майна, спростовуються умовами договору іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звертався до суду з клопотання від 20.10.2020 про долучення доказів, зокрема довідки-характеристики № 201007-01 від 19.10.2020, в якій йдеться про те, що у період з 19.06.2020 по 06.10.2020 у будівлі, яка є предметом спору відбулася технічна інвентаризація з метою уточнення характеристик об`єкту нерухомості та виготовлення технічних паспортів на корпуси майнового комплексу, які були відсутні.

Зокрема, як зазначає відповідач, в ході технічної інвентаризації встановлено, що за рахунок опоряджувальних робіт, уточнення лінійних розмірів: загальна площа в будівлі літ. «А» зменшилася на 154,4 кв.м.; загальна площа будівлі літ. «Б» зменшилася на 3,0 кв.м.; загальна площа будівлі літ. «В» збільшилася на 788,6 кв.м., у тому числі за рахунок включення (доповнення) технічного поверху будівлі, яке раніше не було враховане в загальній площі будівлі літ. «В»; загальна площа будівлі літ. «Г» зменшилася на 0,1 кв.м.

Таким чином, з огляду на проведену технічну інвентаризацію, загальна площа будівлі змінилася та становить 23 252,0 кв.м.

Оскільки технічна інвентаризація завершилася лише 19.10.2020, зазначена довідка-характеристика не могла бути подана до суду раніше. Водночас, заперечуючи проти задоволення клопотання відповідача, Національний банк України разом із запереченнями (від 30.10.2020 № 18-0012/63577) подав до суду інформаційну довідку від 26.10.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з якої вбачається, що загальна площа Предмета іпотеки в Реєстрі прав залишилася без змін.

Вказане в сукупності свідчить про необгрунтованість доводів відповідача про передачу в іпотеку лише частини будівлі.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Київської області від 09.12.2020, за клопотанням ТОВ «БК «Основа», призначено у справі повторну оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на виконання якої поставлено, зокрема наступне питання: яка ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - майнового комплексу загальною площею 23 252,0 кв.м. (корпуси А, Б, В, Г), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Іоанна Павла II (колишня Патріса Лумумби), 4/6, з урахуванням даних технічної інвентаризації 2020 року, технічного стану майнового комплексу, відповідно до експертних звітів за результатами технічного стану громадської будівлі майнового комплексу, розміру витрат, необхідних для усунення виявлених пошкоджень/ відхилень/деформацій.

В матеріалах справи наявна довідка-характеристика від 19.10.2020 № 201007-01, складена експертом з технічної інвентаризації ТОВ «Проектно-консалтингова група» Позніхіренко В.Л., у зазначеній довідці-характеристиці експерт повідомляє, що площа будівель змінилася (зменшилася/збільшилася) за рахунок опоряджувальних робіт, уточнення лінійних замірів.

Зокрема по будівлі літ. «В» площа збільшилася на 788,6 кв.м. за рахунок опоряджувальних робіт, уточнення лінійних замірів, та включення (доповнення) технічного поверху будівлі, яке раніше не було враховане в загальній площі будівлі літ. «В».

При цьому, наявності самочинного будівництва, реконструкції, які потребують погодження в органах Державного архітектурно-будівельного контролю не виявлено.

Частиною третьою та четвертою статті 5 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України «Про іпотеку» у разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору. Отже, незалежно від того, чи були внесені зміни до договору іпотеки у зв`язку перебудуванням, добудовою тощо предмета іпотеки, чи ні, іпотека поширюється й на таку реконструкцію. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду України від 20.04.2011 у справі №6-61027св10, постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4650/17 та від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18.

При цьому, договір іпотеки укладений відповідачем на визначених у ньому умовах, в тому числі й щодо площі предмету іпотеки.

За наведених обставин, судді погоджується з доводами Національного банку України про те, що не викликає жодних сумнівів, що предметом іпотеки є майновий комплекс, який складається з будівель літ. А, літ. Б, літ. В, літ. Г, тобто в іпотеку передано увесь об`єкт нерухомого майна, а не його частину, при цьому, в силу положень статті 5 Закону України «Про іпотеку» іпотека поширюється на всі будівлі майнового комплексу, а не відповідність фактичної площі окремих будівель після проведення їх технічної інвентаризації площі, яка вказана в іпотечному договорі, правовстановлюючих документах та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а відтак, наведені скаржником доводи не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає невідповідностей рішенні суду нормам матеріального права, а доводи скаржника є такими, що не узгоджуються з нормами матеріального правами та наявними у справі доказами.

Окрім того, не є обґрунтованими твердження відповідача про порушення судом першої інстанції підсудності розгляду справи.

Скаржник в апеляційній скарзі звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що предметом спору у справі №910/23404/16 є вимоги Національного банку України про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами укладеними з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», шляхом реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах, разом з тим, станом на 2023 рік Верховним Судом було сформовано практику, яка передбачає що будь-який спір, предметом якого є нерухоме майно, яке, в свою чергу, не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення, розглядається за виключною підсудністю, за місцем знаходження такого нерухомого майна, за наведених умов, скаржник вважає, що дана справа підсудна Господарському суду міста Києва, на що відповідач звертав увагу Господарського суду Київської області відповідними заявами, однак вказане не було врахованого місцевим господарським судом під час розгляду справи №910/23404/16, з огляду на наведене скаржник вважає, що судом було порушено вимоги статті 30 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що на час звернення до суду з вказаним позовом Господарський процесуальний кодекс України діяв у старій редакції, тобто в редакції до внесення змін Законом України № 2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 (виключна підсудність врегульована статтею 30 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною першої статті 15 Господарський процесуальний кодекс України визначена загальна (територіальна) підсудність справ, підвідомчих господарському суду, згідно з якою справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Виключна підсудність врегульована статтею 16 Господарський процесуальний кодекс України, частиною третьою якої визначено, що справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2016 матеріали позовної заяви Національного банку України було передано за підсудністю до Господарського суду Київської області. Вказана ухвала мотивована тим, що оскільки спір у даній справі не є спором про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном, відповідно положення частини третьої статті 16 Господарський процесуальний кодекс України не застосовуються, спір має розглядатися за загальними правилами територіальної підсудності, тобто за місцезнаходженням відповідача.

Вказана ухвала відповідачем в суді апеляційної інстанції не оскаржувалась, а тому справа №910/23404/16 прийнята до провадження Господарського суду Київської області у відповідності відповідно до приписів частини третьої статті 17 Господарського процесуального кодексу України в редакції чинній на той момент, та підлягала розгляду вказаним судом по суті.

При цьому, положення чинного Господарського процесуального кодексу України передбачають в редакції Закону Укарїни № 2147-VIII, що спори між судами щодо підсудності не допускаються.

Відтак, доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі щодо порушення Господарським судом Київської області правил територіальної юрисдикції є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо посилань скаржника на позбавлення його права та можливості сплатити позивачу вартість предмету іпотеки, шляхом не призначення судом першої інстанції у справі відповідної та належної експерти щодо визначення ринкової вартості такого предмета іпотеки.

Так, у своїх доводах відповідач, зокрема вказує, що відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про іпотеку», майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки, таким чином на його думку, обсяг позовних вимог до відповідача у справі № 910/23404/16 обмежується вартістю предмета іпотеки.

Крім того, на переконливу думку скаржника, він не позбавлений права та можливості сплатити позивачу суму, що дорівнює вартості предмета іпотеки та відповідно отримати право регресу до третьої особи у справі.

За переконанням відповідача відсутність у справі належного висновку експертної установи щодо ринкової вартості предмета іпотеки призводить до невизначеності обсягу відповідальності відповіла, а тому і порушує в цьому його суб`єктивні права та обов`язки.

Зі вказаними доводами та висновками колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частина 6 статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

При цьому, пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (ч. 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

За сукупного аналізу вищенаведених положень Закону України «Про іпотеку» можна дійти висновку, що право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки виникає у разі неналежного (не повного) виконання основного зобов`язання, вимоги за яким забезпечені іпотекою.

За умовами статті 42 вищезгаданого Закону, майновий поручитель чи наступний іпотекодержатель може виконати основне зобов`язання за боржника з наслідками, аналогічними вищенаведеним, і попередній іпотекодержатель зобов`язаний прийняти таке виконання. Наступний іпотекодержатель, який сплачує повну суму основного зобов`язання попередньому іпотекодержателю, вважається особою, на користь якої здійснене відступлення прав попереднього іпотекодержателя за іпотечним договором. Майновий поручитель, який виконав основне зобов`язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Статтею 599 Цивілного кодексу України передбачено, що Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, відповідно до положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі, зокрема, припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону.

За наведеного, колегія суддів погоджується з висновками позивача, що часткове погашення відповідачем, як іпотекодавцем, заборгованості за основним кредитними договорами, у тому числі на рівні ринкової вартості предмета іпотеки, не є підставою для припинення іпотеки, а тому доводи скаржника про обмеження його у праві здійснити сплату суми у розмірі ринкової вартості предмета іпотеки, та як наслідок підстави для припинення такої іпотеки, не знайшли свого підтвердження, з огляду на положення чинного законодавства.

Як слушно зауважив позивач, уникнути звернення стягнення на предмет іпотеки можливо винятково у разі повного виконання основного зобов`язання, як позичальником (боржником), так і майновим поручителем, за наслідком чого іпотека припиняється. Водночас часткове виконання основного зобов`язання не є підставою для припинення іпотеки.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому колегія суддів наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2023 у справі №910/23404/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за розгляд апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Основа» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2023 у справі №910/23404/16 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено та підписано 01.08.2024.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

Судді С.І. Буравльов

С.В. Владимиренко


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	25.07.2024
Оприлюднено	05.08.2024
Номер документу	120769040
Судочинство	Господарське
Категорія	Інші справи

Барсук М.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 25.07.2024 по справі 910/23404/16ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/23404/16

Постанова від 25.07.2024

Постанова
від 25.07.2024 по справі 910/23404/16
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД