Постанова

від 30.07.2024 по справі 523/10225/15-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/623/24

Справа № 523/10225/15-ц

Головуючий у першій інстанції Пепеляшков О. С.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Пересипка Д.В.,

учасники справи: позивач Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», відповідачі - ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року, ухваленеСуворовським районним судом м. Одеси у складі: судді Пепеляшкова О.С. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія» про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія» (далі - ТОВ «Південна будівельна компанія») про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 23 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику відкрито невідновлювальну кредитну лінію у розмірі 489 000,00 дол. США з розрахунку 13,6 % річних за користування кредитом на строк до 22 липня 2022 року.

23 липня 2007 року та 12 січня 2009 року між ними було укладено додаткові угоди до кредитного договору, якими було визначено інший графік погашення кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Кредитпромбанк» та ТОВ «Південна будівельна компанія» 23 липня 2007 року укладений договір поруки, за яким ТОВ «Південна будівельна компанія» зобов`язалось відповідати солідарно перед банком за своєчасне та повне виконання позичальником умов кредитного договору.

06 березня 2009 року ВАТ «Кредитпромбанк» звернулось до ОСОБА_1 з вимогою достроково повернути заборгованість за кредитом у зв`язку з порушенням строків повернення кредиту та сплати процентів у строк до 05 квітня 2009 року включно.

Листом від 21 травня 2009 року ВАТ «Кредитпромбанк» направлено ТОВ «Південна будівельна компанія» вимогу про дострокове повернення заборгованості та встановлено термін дострокового погашення - до 20 червня 2009 року.

27 вересня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» і ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав, за яким ПАТ «Кредитпромбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі і за кредитним договором, внаслідок чого ПАТ «Дельта банк» замінює ПАТ «Кредитпромбанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях та набуває право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Позичальник ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору від 23 липня 2007 року не виконував, станом на 14 жовтня 2014 року у нього перед банком утворилася заборгованість в розмірі 11 184 790,42 грн, з яких: тіло кредиту - 6 109 123,17 грн, відсотки 5 075 667,25 грн.

Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Південна будівельна компанія» заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 184 790,42 грн.

Справа неодноразово розглядалась судами.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року позов ПАТ «Дельта Банк» залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідачів, що в силу частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просило скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року як незаконне та необґрунтоване, ухвалене за не встановлення судом фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Доводами апеляційної скарги є помилковість висновків суду про сплив строку позовної давності з огляду на зміну банком строку повернення кредиту з 22 липня 2022 року на 06 квітня 2009 року та 01 вересня 2010 року, оскільки правовою природою письмового повідомлення первісного кредитора боржникам було попередження, що у випадку невиконання такого банк змушений буде стягнути борг з заставного майна або поручителя, позов було подано 25 листопада 2014 року. На підставі п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України 27 вересня 2013 року відбулася заміна первісного кредитора у зобов`язанні на ПАТ «Дельта Банк», і згідно п. 1.1. п. 1 Кредитного договору сторони встановили дату повернення кредиту 22 липня 2022 року, тому строк позовної давності у розумінні ч. 5 ст. 261 ЦК України необхідно відлічувати саме з 2022 року, а не з 2010 року. Як помилковим вважає і відмову суду у задоволенні позову до поручителя, оскільки за змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України та тлумаченням законодавчо визначених значень строку та терміну у ст. 251 ЦК України, договір поруки як додатковий (акцесорний) до основного зобов`язання, строк виконання якого закінчується 22 липня 2022 року, а п. 3.4. договору поруки за № 10/33-П/07-ЗКІН від 23 липня 2007 року сторони встановили строк позовної давності в межах трьох років, яка починається з цієї дати, а не як це зазначив суд.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта банк» в частині оскарження відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором відхилено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без змін.

Зазначену ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що немає підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» у зв`язку зі спливом позовної давності. Право звернення до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором у кредитора виникло 06 квітня 2009 року. Перебіг позовної давності було перервано здійсненням платежу позичальником 31 серпня 2010 року, отже відлік почався знову з 01 вересня 2010 року відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України. До суду із зазначеним позовом банк звернувся 25 листопада 2014 року, тобто позивачем пропущена позовна давність, про застосування якої заявлено представником відповідача, що в силу частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Дельта банк» до ТОВ «Південна будівельна компанія» про стягнення заборгованості кредитним договором скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.

Зазначену ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Південна будівельна компанія», які є юридичними особами, виникли господарські правовідносини, позов ПАТ «Дельта банк» в частині вимог до ТОВ «Південна будівельна компанія» підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року в частині вимог до ОСОБА_1 залишено без змін. Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ «Південна будівельна компанія» скасовано, справу в цій частині направлено до апеляційного суду для продовження розгляду.

Скасовуючи ухвалу апеляційної інстанції в частині закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ «Південна будівельна компанія», Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника й поручителя в межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього.

Таким чином, суд касаційної інстанції зробив висновок, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (далі ТОВ «Укрдебт Плюс») про залучення до участі у справі у якості правонаступника ПАТ «Дельта Банк» у цивільній справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Південна будівельна компанія» про стягнення заборгованості за кредитним договором повернуто заявнику.

Повертаючи клопотання, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані товариством документи не відповідають вимогам статті 95 ЦПК України, тобтокопії документів не засвідчені належним чином. Крім того, цивільна справа перебуває у провадженні апеляційного суду тривалий час, однак, представником ТОВ «Укрдебт Плюс» клопотання про залучення до участі у справі у якості правонаступника надано лише у день судового засідання разом із заявою про відкладення розгляду справи, що можна розцінювати як зловживання своїми процесуальними правами.

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» залишено без задоволення, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що шестимісячний строк для звернення до поручителів з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором настав 20 грудня 2009 року. Однак, банк звернувся до суду з позовом, у тому числі до поручителя 25 листопада 2014 року, тобто із пропуском встановленого законом шестимісячного строку. За таких підстав, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у даному випадку порука ТОВ «Південна будівельна компанія» вважається припиненою.

Постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс»задоволено.

УхвалуОдеського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року тапостанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2020 рокускасовано та справу №523/10225/15 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована з посиланням на вимоги ч. 1 ст. 509, п. 1. ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 513, ст. 514 ЦК України тим, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

При цьому процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи правонаступника. Основою процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному праві, яке настало після відкриття провадження у справі. Виходячи з цього, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав та обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) вказано, що «суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами».

Крім того, під час вирішення питання щодо засвідчення належним чином наданих на підтвердження правонаступництва у спірних правовідносинах документів суду слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом, а також того, що вказані документи надані заявником 28 жовтня 2020 року, а не в день прийняття оскаржуваної постанови 16 листопада 2020 року, як помилково зазначив суд.

Відповідно до частини 1 статті 417 ЦПК України висновки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

09 грудня 2021 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу № 523/10225/15-ц за позовом ПАТ «Дельти Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Південна будівельна компанія» про стягнення заборгованості за кредитним договором розподілено колегії суддів: головуючий суддя Цюра Т.В., судді Вадовська Л.М, Гірняк Л.А.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 липня 2023 року заяву Товариства зобмеженою відповідальністю«УкрдебтПлюс» - задоволено.

Замінено позивача по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія» про стягнення заборгованості за кредитним договором, його правонаступником Товариством зобмеженою відповідальністю«УкрдебтПлюс» (Код ЄДРПОУ 43212924, місцезнаходження: 04073, м. Київ, пр-т С.Бандери, буд. 28-А).

Справа перебувала у провадженні судді Цюри Т.В.

На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 01 серпня 2023 року суддя Цюра Т.В. звільнена з посади судді Одеського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Із наведених підстав справу передано до провадження судді Назарової М.В., судді учасники колегії: Вадовська Л.М., Сєвєрова Є.С. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2023).

Розгляд справи був призначений на 13 вересня 2023 року о 15-30 год.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 вересня 2023 року вилучено суддів учасників колегії Вадовську Л.М., Сєвєрову Є.С., нові судді: Лозко Ю.П., Кострицький В.В.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року справу призначено на 12 грудня 2023 року о 16-45 год, останній раз справа призначена до розгляду на 30 липня 2024 року на 13-45 год.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Предметом апеляційного перегляду справи є рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року в частині позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Південна будівельна компанія» як поручителя за зобов`язаннями боржника ОСОБА_1 за кредитним договором, оскільки Постановою Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року вказане рішення суду в частині вимог до ОСОБА_1 залишено без змін.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги. Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися.

Вказане відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 23 липня 2007 року ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір № 10/33/07-Zkln, за умовами якого позичальнику було відкрито невідновлювальну кредитну лінію у розмірі 489 000,0 дол. США з розрахунку 13,6 % річних за користування кредитом на строк до 22 липня 2022 року (а.с. 610 т. 1).

Додатковими угодами від 23 липня 2007 року та від 12 січня 2009 року сторони визначали та змінили графік погашення заборгованості за Кредитним договором (а.с. 1116 т. 1).

23 липня 2007 року ВАТ «Кредитпромбанк» та ТОВ «Південна будівельна компанія» з метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором уклали договір поруки № 10/33-П/07-Zkln, відповідно до умов якого ТОВ «Південна будівельна компанія» як поручитель зобов`язалось відповідати солідарно перед банком за своєчасне та повне виконання позичальником умов Кредитного договору (а.с. 1719 т. 1).

06 березня 2009 року ВАТ «Кредитпромбанк» звернулось до ОСОБА_1 з вимогою достроково повернути усю заборгованість за кредитом у зв`язку з порушенням строків повернення кредитної заборгованості та сплати процентів у строк до 05 квітня 2009 року включно (а.с. 164 т. 1).

З вимогою аналогічного змісту ВАТ «Кредитпромбанк» 21 травня 2009 року звернулося до ТОВ «Південна будівельна компанія» та встановило термін дострокового погашення заборгованості до 20 червня 2009 року (а.с. 163 т. 1).

Як убачається з копії акта приймання-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року, ПAT «Кредитпромбанк» передало (відступило) ПAT «Дельта банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПAT «Дельта банк» замінило ПAT «Кредитпромбанк» як кредитора (стало новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, відповідно ПAT «Дельта банк» набуло право вимагати (замість ПAT «Кредитпромбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с. 30, 31-36 т. 1).

Останній платіж за Кредитним договором було здійснено позичальником ОСОБА_1 31 серпня 2010 року, що підтверджується квитанцією (а.с. 69 т. 1).

Станом на 14 жовтня 2014 року заборгованість за кредитом склала 11 184 790,42 грн, з яких тіло кредиту становило 6 109 123,17 грн, заборгованість за відсотками 5 075 667, 25 грн (а.с. 24 т. 1).

Приймаючи рішення по справі та залишаючи без задоволення позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом, оскільки надіслання зазначеної вимоги позичальнику свідчить про зміну позивачем умов кредитування в частині строку виконання відповідачем зобов`язань з повернення кредиту та процентів, відповідно право звернення до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором виникло у позивача 06 квітня 2009 року, було перервано здійсненням платежу позичальником 31 серпня 2010 року та перебіг почався знову з 01 вересня 2010 року відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, проте до суду з цим позовом банк звернувся 25 листопада 2014 року, тобто з пропущенням строку загальної позовної давності в три роки до позичальника.

Рішення в наведеній частині є таким, що набрало законної сили.

Наразі апеляційним судом переглядається рішення лише щодо вирішення судом позовних вимог стосовно поручителя Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія», щодо якого згідно висновків суду позивачем пропущено півроку після зміни строку виконання зобов`язання за кредитним договором звернення до суду, що в силу вимог ч. 4 ст. 267 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні позову через припинення поруки.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту частини першої статті 638 та статті 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Статтею 1054 ЦК України установлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 553, частинами першою та другою статті 554 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (частина четверта статті 559 ЦК України) (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовіодносин).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст.?251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.?4 ст.?559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, а оскільки банк відповідно до умов кредитного договору змінив строк виконання основного зобов`язання, то відповідно до ч.?4 ст.?559 ЦК України вимоги до поручителів повинні бути заявлені в межах шести місяців від дня настання цього строку(постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10?вересня 2014?р. у справі №?6-32цс14).

За таких обставин суд зробив висновок в судовому рішенні, яке в цій частині набрало законної сили, що відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України і пункту 4.2. кредитного договору Банк використав право дострокової вимоги виконання зобов`язань за кредитним договором, надіславши 06 березня 2009 року лист (вимогу) про дострокове повернення заборгованості до 20 червня 2009 року, чим змінив строк виконання основного зобов`язання, та звернувся до суду із позовом до позичальника із пропуском встановленого ч. 5 ст. 261 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Тому правильним є і висновок суду про те, що змінивши строк виконання зобов`язання, банк пропустив встановлений законом шестимісячний строк для пред`явлення вимоги до поручителя.

Не спростовують такого висновку суду помилкові доводи апеляційної скарги про те, що тлумаченням законодавчо визначених значень строку та терміну у ст. 251 ЦК України, договір поруки як додатковий (акцесорний) до основного зобов`язання, строк виконання якого закінчується 22 липня 2022 року, а п. 3.4. договору поруки за № 10/33-П/07- Zkln від 23 липня 2007 року сторони встановили строк позовної давності в межах трьох років, яка починається з цієї дати, а не як це зазначив суд.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що за положеннямичастини четвертої статті 559 ЦК України, якою визначено припинення поруки, таке має місці після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі, якщо такий строк не встановлено, - якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У справі, яка переглядалася, з договору поруки вбачалося, що в ньому не встановлено строку, після закінчення якого порука припиняється, а умова договорів поруки про їхню дію до повного виконання зобов`язань за Кредитним договором (п.3.1.) не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки це суперечитьчастині першій статті 251тачастині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню нормичастини четвертої статті 559 цього Кодексупро припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, оскільки у справі, яка переглядається, згідно умов кредитного договору банк змінив строк виконання зобов`язання, та після переривання позовної давності сплатою позичальником 31 серпня 2010 року, тому перебіг позовної давності почався знову з 01 вересеня 2010 року, а до суду із позовом до поручителя банк звернувся лише 25 листопада 2014 року, пропустивши строк пред`явлення вимоги до поручителя, оскільки порука в такому випадку є припиненою.

І вказане має застосовуватися судом незалежно від заяв сторін.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для відмови у задоволення позову в частині позовних вимог до поручителя, а помилкові доводи апеляційної скарги цих правильних висновків не спростовують.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову в частині вимог до поручителя немає.

Відповідно до вимог ст. 375ЦПКУкраїни суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки, оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 02 серпня 2024 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

Ю.П. Лозко