Постанова

від 16.11.2020 по справі 523/10225/15-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1467/20

Номер справи місцевого суду: 523/10225/15-ц

Головуючий у першій інстанції Пепеляшков О. С.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

переглянувши у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Дельта Банк на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Південна будівельна компанія про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство Дельта Банк (далі - ПАТ Дельта Банк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Південна будівельна компанія (далі - ТОВ Південна будівельна компанія ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 23 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Кредитпромбанк (далі - ВАТ Кредитпромбанк ), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Кредитпромбанк (далі - ПАТ Кредитпромбанк ) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику було відкрито невідновлювальну кредитну лінію у розмірі 489 000,0 дол. США з розрахунку 13,6 % річних за користування кредитом на строк до 22 липня 2022 року.

23 липня 2007 року та 12 січня 2009 року між ними було укладено додаткові угоди до кредитного договору, якими було визначено інший графік погашення кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком та ТОВ Південна будівельна компанія 23 липня 2007 року було укладено договір поруки, за яким ТОВ Південна будівельна компанія зобов`язалось відповідати солідарно перед Банком за своєчасне та повне виконання позичальником умов кредитного договору.

06 березня 2009 року ВАТ Кредитпромбанк звернулось до ОСОБА_1 з вимогою достроково повернути заборгованість за кредитом у зв`язку з порушенням строків повернення кредиту та сплати процентів у строк до 05 квітня 2009 року включно.

Листом від 21 травня 2009 року ВАТ Кредитпромбанк було направлено ТОВ Південна будівельна компанія вимогу про дострокове повернення заборгованості та встановлено термін дострокового погашення - до 20 червня 2009 року.

27 вересня 2013 року між ПАТ Кредитпромбанк і ПАТ Дельта Банк було укладено договір купівлі-продажу прав, за яким ПАТ Кредитпромбанк передає (відступає) ПАТ Дельта Банк право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі і за кредитним договором, внаслідок чого ПАТ Дельта банк замінює ПАТ Кредитпромбанк як кредитора у зазначених зобов`язаннях та набуває право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Позичальник ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору від 23 липня 2007 року не виконував, станом на 14 жовтня 2014 року у нього перед Банком утворилася заборгованість в розмірі 11 184 790,42 грн., з яких: тіло кредиту - 6 109 123,17 грн., відсотки - 5 075 667,25 грн..

Посилаючись на ці обставини, ПАТ Дельта Банк просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ Південна будівельна компанія заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 184 790,42 грн.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року позов ПАТ Дельта Банк залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ Дельта Банк звернулося до суду після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідачів, що в силу частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ Дельта банк в частині оскарження відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором відхилено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року в частинівідмови в задоволенні позовних вимог ПАТ Дельта Банк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без змін.

Зазначену ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що немає підстав для задоволення позовних вимог ПАТ Дельта Банк у зв`язку зі спливом позовної давності. Право звернення до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором у кредитора виникло 06 квітня 2009 року. Перебіг позовної давності було перервано здійсненням платежу позичальником 31 серпня 2010 року, отже відлік почався знову з 01 вересня 2010 року відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України. До суду із зазначеним позовом банк звернувся 25 листопада 2014 року, тобто зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідача, що в силу частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ Дельта Банк задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ Дельта банк до ТОВ Південна будівельна компанія про стягнення заборгованості кредитним договором скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.

Зазначену ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що між ПАТ Дельта Банк та ТОВ Південна будівельна компанія , які є юридичними особами, виникли господарські правовідносини, позов ПАТ Дельта банк в частині вимог до ТОВ Південна будівельна компанія підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У червні 2017 року ПАТ Дельта Банк оскаржив судові рішення в касаційному порядку, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, Банк просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил юрисдикції.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №523/10225/15 (провадження №14-159цс19) касаційну скаргу ПАТ Дельта Банк задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року в частині

вимог до ОСОБА_1 залишено без змін. Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ Південна будівельна компанія скасовано, справу в цій частині направлено до апеляційного суду для продовження розгляду.

Скасовуючи ухвалу апеляційної інстанції в частині закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ Південна будівельна компанія , Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника й поручителя в межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього.

Така правова позиція вже неодноразово була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року (провадження № 14-40цс18), 21 березня 2018 року (провадження № 14-41 цсі8) , 25 квітня 2018 року (провадження №14-74цс18), 30 травня 2018 року (провадження № 14-123цс18), 14 листопада 2018 року (провадження № 14-258цс18).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважала, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства .

В апеляційній скарзі позивач, ПАТ Дельта Банк , просило рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме, судом не враховано, що відповідно до умов договору купівлі-продажу прав від 27 вересня 2013 року ПАТ Дельта банк стало новим кредитором у зобов`язанні за спірним Кредитним договором, боржником за яким є ОСОБА_1 .. Банк вважав, що суд неправомірно застосував до спірних правовідносин позовну давність, оскільки згідно із підпунктом 1.1 пункту 1 Кредитного договору датою повернення кредиту є 22 липня 2022 року, тому позовну давність необхідно рахувати з 2022 року, а не з 2010 року. Позивач також зазначив, що немає підстав вважати поруку припиненою і відповідно до умов договору поруки та статті 257 ЦК України перебіг строку позовної давності щодо вимог за договором поруки починається з 22 липня 2022 року.

При новому розгляді апеляційної скарги позивача ПАТ Дельта Банк , рішення суду першої інстанції переглядається в апеляційному порядку лише в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ТОВ Південна будівельна компанія .

Розгляд справи призначено на 28 жовтня 2020 року, однак відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного суду про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року №12, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в м. Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки: помаранчевий або червоний, зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Також слід зазначити, що згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Відповідачу ОСОБА_1 судові повістки надсилались на усі відомі суду адреси, однак уся судова кореспонденція поверталась до суду із відміткою адресат відсутній .

Згідно із ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

На час розгляду справи заяв про відкладення розгляду справи від сторін не надходило.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 16 листопада 2020 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача, ПАТ Дельта Банк , в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ТОВ Південна будівельна компанія задоволенню не підлягає за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей 15, 16 ЦК України, особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки, відшкодування збитків (пункти 1, 3 та 4 частини 1 статті 611 ЦК України)

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Як зазначено у частинах 1 та 2 статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Судами встановлено, що 23 липня 2007 року ПАТ Кредитпромбанк та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №10/33/07-Zkln, за умовами якого позичальнику було відкрито невідновлювальну кредитну лінію у розмірі 489 000,0 дол. США з розрахунку 13,6% річних за користування кредитом на строк до 22 липня 2022 року (т. 1, а.с. 6-10).

Додатковими угодами від 23 липня 2007 року та від 12 січня 2009 року сторони визначали та змінили графік погашення заборгованості за кредитним договором (т. 1, а.с. 11-16),

23 липня 2007 року ВАТ Кредитпромбанк та ТОВ Південна будівельна компанія з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором уклали договір поруки №10/33-П/07-Zkln, за яким ТОВ Південна будівельна компанія як поручитель зобов`язалось відповідати солідарно перед банком за своєчасне та повне виконання позичальником умов кредитного договору (т. 1, а.с. 17-19).

06 березня 2009 року ВАТ Кредитпромбанк звернулось до ОСОБА_1 із вимогою достроково повернути усю заборгованість за кредитом у зв`язку з порушенням строків повернення кредитної заборгованості та сплати процентів - у строк до 05 квітня 2009 року включно (т. 1, а. с. 164).

З вимогою аналогічного змісту ВАТ Кредитпромбанк 21 травня 2009 року звернулося до ТОВ Південна будівельна компанія та встановило термін дострокового погашення заборгованості - до 20 червня 2009 року (т. 1, а.с. 163).

Як убачається з копії акта приймання-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року, ПАТ Кредитпромбанк передало, (відступило) ПАТ Дельта Банк права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ Дельта Банк замінило ПАТ Кредитпромбанк як кредитора (стало новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, відповідно ПАТ Дельта Банк набуло право вимагати (замість ПАТ Кредитпромбанк ) від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами (т. 1, а.с. 30-36).

Останній платіж за кредитним договором було здійснено позичальником ОСОБА_1 31 серпня 2010 року, що підтверджується квитанцією (т. 1, а.с. 69).

Станом на 14 жовтня 2014 року заборгованість за кредитом склала 11 184 790,42 грн., із яких тіло кредиту становило 6 109 123,17 грн, відсоткі - 5 075 667, 25 грн. (т. 1, а.с. 24).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що первісний кредитор - ВАТ Кредитпромбанк , скористався наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 4.2 кредитного договору правом та пред`явило до поручителя, ТОВ Південна будівельна компанія , 21 травня 2009 року вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором та встановило термін дострокового погашення заборгованості - до 20 червня 2009 року, чим змінило строк виконання основного зобов`язання до 20 червня 2009 року. За положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, проте до суду з цим позовом Банк звернувся 25 листопада 2014 року, тобто з пропущенням встановленого законом шестимісячного строку, тому договір поруки від 23 липня 2007 року вважається припиненим, що є підставою для відмови у задоволенні позову до поручителя.

Посилання позивача, ПАТ Дельта Банк в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, оскільки суд дійшов помилкового висновку про зміну строку повернення кредиту, не приймається до уваги за таких підстав.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні положення містяться у статтях 10, 60 ЦПК України (2004р.), в редакції чинної на час вирішення спору судом першої інстанції.

Згідно зі статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналогічні положення містяться у статті 212 ЦПК України (2004р.).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Аналогічні положення містяться у статті 57 ЦПК України (2004р.).

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача .

Проте, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачем не було доведено належним чином підстави позову, а саме, відсутність правових підстав для зміни строку повернення кредиту.

У статті 417 ЦПК України зазначено, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Переглядаючи судові рішення в касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №523/10225/15 (провадження №14-159цс19) виходила з того, що строк позовної давності щодо стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором сплив 01 вересня 2013 року, оскільки право звернення до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за Кредитним договором виникло у позивача 06 квітня 2009 року, однак було перервано здійсненням платежу позичальником 31 серпня 2010 року, перебіг позовної давності почався знову з 01 вересня 2010 року відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України. Із цим позовом банк звернувся до суду 25 листопада 2014 року, тобто з пропущенням строку загальної позовної давності за вимогами до позичальника.

Заміна сторін у зобов`язанні, відповідно до статті 262 ЦК України, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, тобто після укладення 27 вересня 2013 року первісним і новим кредиторами договору купівлі- продажу прав вимоги за кредитними договорами для ПАТ Дельта банк строки звернення до суду підлягають обчисленню так само, як і для ПАТ Кредитпромбанк .

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові .

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, право на вимогу за яким передано новому кредитору - ПАТ Дельта банк .

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права: первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порука є видом забезпечення виконання зобов`язання (ч. 1 ст. 546 ЦК України), за своєю правовою природою договір поруки має додатковий (акцесорний) характер відносно основного зобов`язання, істотними умовами його укладання є визначення характеру та обсягу відповідальності поручителя й підстави припинення цього зобов`язання, які передбачені статтею 559 ЦК України.

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Відповідно до пункту 3.1 договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань по кредитному договору (т. 1, а.с. 8).

Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 5 59 цього Кодексу (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема від 22 серпня 2018 року у справі №2-1169/11 (провадження №14-265цс18), від 20 березня 2019 року у справі №1411/3467/12 (провадження №14-594цс18), від 10 квітня 2019 року у справі №604/156/14-ц (провадження №14-644цс18), а також Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року у справі №1522/6244/12 (провадження №61/8540св18).

За положеннями п. 4.2 кредитного договору, у разі недотримання позичальником умов кредитного договору та/або іпотечних договорів банк має право вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаного кредиту, сплати нарахованих процентів за користування ним, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору.

Отже, сторони врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання за щомісячним погашенням платежів.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі №6-1451цс16 зроблено висновок, що відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі №6-1174цс16 зроблено висновок, що згідно з пунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8 (сплата процентів), 3.3.9 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів. Суди встановили, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 10 вересня 2009 року, а тому за визначенням пункту 4.5 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким , що сплив через 90 днів, тобто з 1 1 грудня 2009 року. Після зміни строку виконання зобов`язання (11 грудня 2009 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5 договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 11 грудня 2009 року не підлягали виконанню .

21 травня 2009 року ВАТ Кредитпромбанк звернулося з вимогою до поручителя, ТОВ Південна будівельна компанія , про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором та встановило термін дострокового погашення заборгованості - до 20 червня 2009 року (т. 1, а.с. 163).

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2019 року у справі №523/1507/16 (провадження №61-10534св18).

Встановлено, що шестимісячний строк для звернення до поручителів з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором настав 20 грудня 2009 року.

Однак, Банк звернувся до суду з позовом, у тому числі до поручителя 25 листопада 2014 року ( т. 1, а.с. 2), тобто із пропуском встановленого законом шестимісячного строку.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що у даному випадку порука, ТОВ Південна будівельна компанія , вважається припиненою.

Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для відмови у задоволення позову в частині вимог до поручителя.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року , згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45 ), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1) .

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову в частині вимог до поручителя немає.

Керуючись ст. ст 367 , 368 , 374 ч.1 п.1, 375 , 382-384 ЦПК України , Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Дельта Банк залишити без задоволення, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 16 листопада 2020 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік