Окрема думка

від 24.04.2019 по справі 523/10225/15-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА (збіжна)

судді Великої Палати Верховного Суду Д. А. Гудими

Справа № 523/10225/15-ц

Провадження № 14-159 цс 19

І. Короткий виклад історії справи

1. У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) Дельта Банк (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Південна будівельна компанія , в якому просило стягнути з відповідачів заборгованість у сумі 11 184 790,42 грн.

2. Позов мотивувало такими обставинами :

2.1. 23 липня 2007 року Відкрите акціонерне товариство (далі - ВАТ) Кредитпромбанк , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Кредитпромбанк , уклало з ОСОБА_1 (далі - позичальник) кредитний договір (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальнику відкрита невідновлювальна кредитна лінія у розмірі 489 000 доларів США з розрахунку 13,6 % річних за користування кредитом на строк до 22 липня 2022 року;

2.2. 23 липня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ВАТ Кредитпромбанк уклало із Товариством з обмеженою відповідальністю Південна будівельна компанія (далі - поручитель) договір поруки (далі - договір поруки), відповідно до умов якого поручитель зобов`язався солідарно відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання позичальником умов кредитного договору;

2.3. 6 березня 2009 року ВАТ Кредитпромбанк звернулось до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове повернення заборгованості через порушення умов кредитного договору у термін до 5 квітня 2009 року включно;

2.4. 21 травня 2009 року ВАТ Кредитпромбанк направило поручителю таку ж вимогу, в якій встановило термін дострокового погашення до 20 червня 2009 року;

2.5. 27 вересня 2013 року ПАТ Кредитпромбанк уклало з позивачем договір купівлі-продажу прав, відповідно до умов якого перше передало (відступило) позивачу права вимоги, зокрема за кредитним договором і договором поруки;

2.6. Станом на 14 жовтня 2014 року існує заборгованість у розмірі 11 184 790,42 грн.

3. 10 грудня 2015 року Суворовський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

4. Мотивував рішення тим, що позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідачів, що відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України є підставою для відмови у позові .

5. 26 квітня 2017 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги до позичальника .

6. Мотивував ухвалу тим, що право на звернення до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором у кредитора виникло 6 квітня 2009 року. Перебіг позовної давності перерваний здійсненням платежу позичальником 31 серпня 2010 року, її відлік почався знову з 1 вересня 2010 року відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України, однак до суду з цим позовом позивач звернувся лише 25 листопада 2014 року. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що немає підстав для задоволення вимог позивача через сплив позовної давності.

7. 26 квітня 2017 року Апеляційний суд Одеської області також постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги до поручителя скасував, провадження у цій частині закрив.

8. Мотивував ухвалу тим, що позивач і поручитель є юридичними особами, між ними виникли господарські правовідносини, а тому вимогу позивача до поручителя слід розглядати за правилами господарського судочинства.

9. У червні 2017 року позивач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу,в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов повністю.

10. Мотивував касаційну скаргу так:

10.1. Позовна давність не пропущена, оскільки згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 кредитного договору датою повернення кредиту є 22 липня 2022 року, а тому позовну давність необхідно відраховувати саме з цієї дати;

10.2. Немає підстав вважати поруку припиненою, а відповідно до умов договору поруки та статті 257 ЦК України перебіг позовної давності щодо вимог за договором поруки починається з 22 липня 2022 року;

10.3. Суди залишили поза увагою ухвалу Комінтернівського районного суду Одеської області від 25 березня 2013 року про зупинення провадження у справі № 2-207/11 за позовом ПАТ Дельта банк до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором і тим самим не врахували, що відбулося переривання перебігу позовної давності відповідно до частини другої статті 264 ЦК України.

11. 24 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою касаційну скаргу задовольнила частково:

11.1. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року в частині вимог до позичальника залишила без змін;

11.2. Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року про закриття провадження у справі в частині вимог до поручителя скасувала, а справу в цій частині направила до апеляційного суду для продовження розгляду (далі - постанова).

12. Велика Палата Верховного Суду мотивувала постанову так :

12.1. Цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, слід розглядати за правилами цивільного судочинства;

12.2. Первісний кредитор - ВАТ Кредитпромбанк - скористався наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 4.2 кредитного договору правом і пред`явив до позичальника вимогу про дострокове погашення кредиту;

12.3. Надіславши 6 березня 2009 року позичальнику вимогу про дострокове погашення заборгованості, ВАТ Кредитпромбанк змінило строк виконання основного зобов`язання у сторону зменшення до 5 квітня 2009 року. А тому доводи касаційної скарги про те, що відлік позовної давності має обраховуватися з 22 липня 2022 року є необґрунтованими;

12.4. Невмотивованими є доводи касаційної скарги щодо переривання позовної давності на підставі частини другої статті 264 ЦК України поданням банком у межах позовної давності позову до іпотекодавців про звернення стягнення на предмети іпотеки в рахунок заборгованості за кредитним договором (провадження у справі № 2-207/11 за цим позовом Комінтернівський районний суд Одеської області ухвалою від 25 березня 2013 року зупинив).

12.4.1. Позовна давність переривається шляхом пред`явлення позову на ту частину вимог, яку позивач визначив у поданій ним позовній заяві.

12.4.2. Стосовно тих вимог, які не охоплені пред`явленим позовом, і заявлені до інших боржників, ніж вказані у позові, позовна давність не переривається.

12.4.3. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної і суб`єктної юрисдикції й інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

ІІ. Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована

13. Погоджуюся з наведеними вище висновками колег щодо юрисдикції суду за вимогами до поручителя та щодо суті спору з позичальником. Проте не погоджуюся з мотивами постанови Великої Палати Верховного Суду з огляду на наявність протилежних висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 264 ЦК України у подібних правовідносинах (постанови від 21 лютого 2018 року у справі № 639/7829/15-ц та від 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15-ц).

(А) Щодо забезпечення єдності судової практики

14. Єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон)).

15. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону).

16. Відповідно до частини другої статті 37 Закону у складі Верховного Суду діють: Велика Палата Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд; Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд.

17. Згідно із частиною першою статті 45 Закону Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду.

18. Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (пункт 1 частини другої статті 45 Закону).

19. Отже, єдиною метою касаційного перегляду судових рішень Великою Палатою Верховного Суду є забезпечення однакового застосування судами норм права . Таке забезпечення Велика Палата Верховного Суду має здійснювати під час розгляду нею справ у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, незалежно від підстави передання їй справи касаційними судами.

20. Однак, на думку колег, навіть у випадку виявлення Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи наявності такого, що суперечить її власним висновкам у цій справі, висновку касаційного суду щодо застосування одних і тих самих норм прав у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду може відступити від відповідного висновку касаційного суду лише у випадку, якщо справа передана на її розгляд для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 Цивільного процесуального кодексу України, частина третя статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України, частина третя статті 302 Господарського процесуального кодексу України).

21. Оскільки справу № 523/10225/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду передала ухвалою колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 березня 2019 року через те, що у касаційній скарзі були доводи щодо порушення судами правил юрисдикції (частина шоста статті 403 Цивільного процесуального кодексу України), на думку колег, відсутні підстави для відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 264 ЦК України у подібних правовідносинах (постанови від 21 лютого 2018 року у справі № 639/7829/15-ц та від 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15-ц), однак є можливість для формулювання протилежного висновку щодо застосування вказаної частини.

22. На мій погляд, така практика є хибною.

22.1. По-перше, з метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду, не відступивши за наявності для цього підстав від відповідних висновків касаційних судів у складі Верховного Суду, не може робити протилежні до них висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

22.2. По-друге, повноваження Великої Палати Верховного Суду відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, не стосується ситуації, коли Велика Палата Верховного Суду формулює у постанові висновок щодо застосування норми права, який протилежний до висновку у подібних правовідносинах того ж касаційного суду, який передав справу Великій Палаті Верховного Суду. У такій ситуації Велика Палата Верховного Суду з метою забезпечення єдності практики або не повинна формулювати висновки щодо застосування норм права, відмінні від висновків стосовно застосування тих же норм у подібних правовідносинах касаційного суду, який передав їй справу, або ж, формулюючи такий протилежний висновок, має відступити від відповідного висновку касаційного суду.

(Б) Стосовно відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 264 ЦК України у подібних правовідносинах

23. Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором із позичальника та його поручителя як солідарних боржників.

24. Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

25. У постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо застосування частини другої статті 264 ЦК України, відповідно до якого позовна давність переривається шляхом пред`явлення позову на ту частину вимог, яку позивач визначив у поданій ним позовній заяві, а стосовно тих вимог, які не охоплені пред`явленим позовом, і до інших боржників, ніж вказані у позові, позовна давність не переривається.

26. Проте вказаний висновок сформульований без відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування тієї ж норми у подібних правовідносинах:

26.1. 21 лютого 2018 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду прийняв постанову у справі № 639/7829/15-ц за позовом господарського товариства до фізичних осіб - позичальника та поручителя - про стягнення заборгованості за кредитним договором , в якій вказав на таке :

26.1.1. У серпні 2014 року позивач звертався до суду з позовом до позичальника й іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2008 року. Вимоги до поручителя у цьому процесі позивач не заявляв;

26.1.2. Згідно з рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року, позов задоволений частково (звернено стягнення на предмет іпотеки);

26.1.3. Поданням до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач перервав перебіг позовної давності у справі № 639/7829/15-ц.

26.2. 14 листопада 2018 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду прийняв постанову у справі № 423/1642/15-ц за позовом господарського товариства до фізичної особи-позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором , в якій вказав на таке:

26.2.1. 14 червня 2013 року товариство подало позов до позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором;

26.2.2. 9 січня 2014 року Сєвєродонецький міський суд Луганської області постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі № 428/4827/13-ц за позовом товариства про звернення стягнення на предмет іпотеки;

26.2.3. 19 квітня 2017 року Сєвєродонецький міський суд Луганської області постановив ухвалу, якою зупинив провадження у справі № 428/4827/13-ц до набрання законної сили рішенням суду у справі № 423/1642/15-ц.

26.2.4. Зверненням до позичальника з позовом у справі № 428/4827/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором товариство перервало перебіг позовної давності за вимогами до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

26.2.5. У випадку пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як і у випадку пред`явлення кредитором позову до боржника про стягнення кредитної заборгованості, кредитор заявляє про порушення боржником права кредитора на належне виконання основного зобов`язання, у зв`язку з чим кредитор просить суд захистити це право. А тому звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки або з позовом про стягнення грошового боргу спрямовані на захист права кредитора на належне виконання боржником основного зобов`язання за кредитним договором.

27. Обставини справи № 523/10225/15-ц, яку розглядала Велика Палата Верховного Суду, та справ № 639/7829/15-ц і № 423/1642/15-ц, які розглянув Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, є подібними з огляду хоча би на те, що у постанові в справі № 639/7829/15-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважав, що подання позову до позичальника й іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки перериває позовну давність за вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя; а у постанові в справі № 423/1642/15-ц дійшов висновку, що подання позову до позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором перериває позовну давність за вимогою до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Натомість у постанові в справі № 523/10225/15-ц Велика Палата Верховного Суду вважала, що стосовно тих вимог, які не охоплені пред`явленим позовом, і заявлені до інших боржників, ніж вказані у позові, позовна давність не переривається.

28. Оскільки єдиною метою касаційного перегляду судових рішень Великою Палатою Верховного Суду є забезпечення однакового застосування судами норм права (пункт 1 частини другої статті 45 Закону), переконаний, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 523/10225/15-ц мала обґрунтувати підстави для відступу від наведеного висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 264 ЦК України у подібних правовідносинах і за наявності таких підстав чітко вказати про означений відступ.

Суддя Великої Палати Верховного Суду Д. А. Гудима