Постанова

від 30.07.2024 по справі 523/2542/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4250/24

Справа № 523/2542/23

Головуючий у першій інстанції Бузовський В.В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Пересипка Д.В.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Державне підприємство «Інвестжитло», треті особи: Державне підприємство Міністерства оборони України «ОБОРОНАВТОРЕМСЕРВІС», Управління корпоративної політики Міністерства оборони України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційні скарги Державного підприємства «Інвестжитло» в особі голови комісії з припинення Віталія Алайбова, ОСОБА_1 ,

на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 січня 2024 року, ухвалене Суворовським районним судом м. Одеси у складі: судді Бузовського В.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інвестжитло», треті особи: Державне підприємство Міністерства оборони України «ОБОРОНАВТОРЕМСЕРВІС», Управління корпоративної політики Міністерства оборони України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

06 лютого 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що 06 липня 2021 року згідно Наказу № 107 її було прийнято на посаду менеджера з адміністративної діяльності ДП «Інвестжитло», яке Наказом Міністерства оборони України «Про реорганізацію державного підприємства «Інвестжитло» № 355 від 07 листопада 2022 року як юридичну особу припинено, реорганізувавши його шляхом приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Оборонавторемсервіс», та визначено, що державне підприємство Міністерства оборони України «Оборонавторемсервіс» є правонаступником усіх прав та обов`язків державного підприємства «Інвестжитло».

10 листопада 2022 року позивачку було повідомлено про планове звільнення з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із припиненням юридичної особи шляхом реорганізації ДП «Інвестжитло» та приєднання до ДП «Оборонавторемсервіс».

12 грудня 2022 року ДП «Інвестжитло» було видано Наказ № 51-в «Про надання відпустки ОСОБА_1 », яким надано ОСОБА_1 відпустку протягом 23 календарних днів з 13 грудня 2022 року по 11 січня 2023 року включно.

12 січня 2023 року Наказом ДП «Інвестжитло» № 3 «Про звільнення ОСОБА_1 » її звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із реорганізацією.

Вважає вказаний наказ про своє звільнення незаконним, оскільки наказом № 21 ДП «Інвестжитло» від 01 лютого 2022 року був затверджений штатний розпис, згідно якого штатна численність працівників підприємства складає 69 штатних одиниць, Наказом Міністерства оборони України «Про реорганізацію державного підприємства «Інвестжитло» № 355 від 07 листопада 2022 року визначено припинення юридичної особи «Інвестжитло» шляхом його реорганізації шляхом приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Оборонавторемсервіс» та пунктом 2 того ж Наказу визначено останнє правонаступником усіх прав та обов`язків державного підприємства «Інвестжитло», і абзацом сьомим пункту 5 того ж Наказу приписано Голові комісії відповідно до трудового законодавства України забезпечити додержання прав та законних інтересів працівників державного підприємство «Інвестжитло», що реорганізується.

Станом на день попередження ОСОБА_1 , тобто 10 листопада 2022 року, діяв штатний розпис ДП «Інвестжитло», затверджений наказом № 21 від 01 лютого 2022 року, зазначений штатний розклад діяв і на день звільнення позивачки.

Отже, починаючи з дня видачі Наказу Міністерства оборони України «Про реорганізацію державного підприємства «Інвестжитло» № 355 від 07 листопада 2022 року та по день звільнення, а саме 12 січня 2023 року, фактично штатний розпис ДП «Інвестжитло», затверджений наказом № 21 від 01 лютого 2022 року, не змінювався, а скорочення чисельності або штату працівників не відбувалося, у тому числі не скорочувалася посада, яку обіймала ОСОБА_1 - менеджера з адміністративної діяльності. Із будь-яким документом про внесення змін в організацію виробництва і праці ДП «Інвестжитло» позивачку у період з 10 листопада 2022 року по 12січня 2023 року не ознайомлювали, як і з можливим новим штатним розписом на ДП «Інвестжитло». Про наявність змін у штатному розписі чи чисельності працівників ДП «Інвестжитло» не проінформувало.

З 10 листопада 2022 року по 12 січня 2023 року інших вакантних посад на ДП «Інвестжитло» позивачці не пропонувалося.

Новий штатний розклад у ДП «Інвестжитло» було введено в дію Наказом № 12-к від 01 лютого 2023 року саме з 01 лютого 2023 року.

Своє звільнення позивачка вважає незаконним, оскільки воно проведено з порушенням вимог законодавства та встановленого порядку дотримання відповідних гарантій, а також без належних для звільнення з посади підстав, відповідачем не приймалися рішення щодо зміни структури та штатного розпису ДП «Інвестжитло» в частині скорочення чисельності або штату, у тому числі не скорочувала посада, яку обіймала позивачка, із будь-якими документами про внесення змін в організацію виробництва ДП «Інвестжитло» у період з 20 листопада 2022 року до 12 січня 2023 року не ознайомлено позивачку, як і з можливим новим штатним розписом, інші вакантні посади не пропонувалися.

Наслідком такого незаконного звільнення є застосування передбачених ст. 235 КЗпП України наслідків у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також позивачка зазначає, що унаслідок незаконного звільнення вона зазнала душевних страждань через неотримання коштів для проживання протягом тривалого часу, внаслідок чого було порушено її звичайний уклад життя, що завдано їй моральних страждань, що зумовило зміну способу життя, докладання додаткових зусиль для утримання себе, переживання, пов`язані із необхідністю звернення до адвоката та суду за захистом своїх порушених прав, які вона оцінює у 10000 грн.

Тому із посиланням на вимоги п. 1 ч. 1 ст. 40, ч. 2 ст. 40, ч. 1, 3 ст. 49-2, 235 КЗпП України просила визнати наказ № 3 про її звільнення за п. 1ст. 40 КЗпП України протиправним та скасувати його, поновити її на роботі з 12 січня 2023 року, зобов`язати відповідача зазначити в трудовій книжці, що запис про звільнення є недійсним, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

У відзиві на позовну заяву Голова комісіз з припинення відповідача Державного підприємства «Інвестжитло» ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, оскільки станом на 10 листопада 2022 року та 12 січня 2023 року діяв штатний розпис ДП «Інвестжитло», затверджений наказом № 21 від 01 лютого 2022 року, проте представником власника було прийняте рішення про звільнення всіх працівників відповідача, не задіяних у виконанні заходів з реформування та технологічних процесах, і така процедура мала бути закінчена до 30 березня 2023 року. З 01 лютого 2023 року діяв новий штатний розпис, затверджений наказом № 12 від 01 лютого 2023 року 5 штатних осіб, вільних вакансій немає. З 28 березня 2022 року затверджено дистанційну роботу працівників на час воєнного стану, і станом на 10 листопада 2022 року ОСОБА_1 перебувала у простої та працювала дистанційно, про що свідчить наказ № 25 від 01 березня 2022 року, № 29 від 28 березня 2022 року, а наказом № 32 від 28 листопада 2022 року менеджера з адміністративної роботи ОСОБА_1 було відкликано з простою, проте на робочому місті вона не з`явилася, з 05 грудня по 09 грудня 2022 року знаходилася на лікарняному, а з 13 грудня по 11 січня 2023 року перебувала у відпустці. Фактично ОСОБА_1 не виконувала свої посадові обов`язки менеджера з адміністративної роботи, починаючи з отримання нею повідомлення про заплановане звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпПу у зв`язку з припиненням юридичної особи ДП «Інвестжитло» до моменту фактичного звільнення, не була задіяна в виконанні заходів з реформування та технологічних процесах, тому вважають непорушеними права позивачки у зв`язку з її звільненням з припиненням юридичної особи.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 січня 2024 року позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місцепроживання за адресою: АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Інвестжитло» (ЄДРПОУ: 33294267, місцезнаходження за адресою: просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ), третя особа Державне підприємство Міністерства оборони України «ОБОРОНАВТОРЕМСЕРВІС» (ЄДРПОУ 43069909, місцезнаходження за адресою: вул. М. Хвильового, буд. 15, м. Київ), Управління корпоративної політики Міністерства оборони України (ЄДРПОУ, місцезнаходження за адресою: Повітрофлотський проспект, буд. 6, м. Київ) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Державного підприємства «Інвестжитло» № 3 від 12 січня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера з адміністративної діяльності за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місцепроживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на роботі на посаді менеджера з адміністративної діяльності Державного підприємства«Інвестжитло» (ЄДРПОУ: 33294267, місцезнаходження за адресою: просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ).

Стягнуто з Державного підприємства«Інвестжитло» (ЄДРПОУ: 33294267, місцезнаходження за адресою: просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ)на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місцепроживання за адресою: АДРЕСА_1 )середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.01.2023 року по 25.01.2024 року в розмірі 192 301 (сто дев`яносто дві тисячі триста один) гривень 41 коп., з подальшим відрахуванням з вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Державного підприємства«Інвестжитло» (ЄДРПОУ: 33294267, місцезнаходження за адресою: просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ)на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місцепроживання за адресою: АДРЕСА_1 )моральну шкоду в розмірі 1 000 гривень 00 коп.

В решті вимог відмовлено.

Вирішено питання судового збору.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місцепроживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на роботі на посаді менеджера з адміністративної діяльності Державного підприємства«Інвестжитло» (ЄДРПОУ: 33294267, місцезнаходження за адресою: просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ).

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення зДержавного підприємства«Інвестжитло» (ЄДРПОУ: 33294267, місцезнаходження за адресою: просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ)на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місцепроживання за адресою: АДРЕСА_1 )середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи незаконним та скасовуючи наказ відповідача про звільнення позивачки з посади менеджера з адміністративної діяльності за п. 1 ст. 40 КЗпП України, поновлюючи позивачку на роботі на посаді менеджера з адміністративної діяльності ДП «Інвестжитло», суд виходив з того, що ДП «Інвестжитло» порушило вимоги Кодексу законів про працю України, що стосуються дотримання процесуального порядку звільнення особи з займаної посади та гарантій такого звільнення і що полягає у звільненні ОСОБА_1 без пропозиції зайняття рівнозначної або аналогічної посади у юридичній особі, що є правонаступником припиненої юридичної особи (порушення ст. 40 КЗпП України), і як наслідком вказане незаконне звільнення має стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, яку з урахуванням обставин справи, оцінено у 1000 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову про внесення запису в трудову книжку про визнання запису № 40 про звільнення недійсним, суд виходив із необґрунтованості таких, оскільки при поновлені працівника на роботу здійснюється наступний запис, де зазначається дата поновлення на роботі (в даному випадку 25 січня 2024 року) та підстава поновлення (в даному випадку - рішення суду від 25 січня 2024 року). З тих самих підстав ОСОБА_1 , на думку суду, не може бути поновлена на роботі з 12 січня 2023 року, а підлягає поновленню на роботі саме з дня ухвалення рішення про поновлення, оскільки судом в цій частині допущено негайне виконання.

В апеляційній скарзі представник відповідача - Голова комісії з припинення відповідача Державного підприємства «Інвестжитло» Алайбов В. просив рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 січня 2024 року як ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог позивачці ОСОБА_1 .

Доводами апеляційної скарги відповідача є неврахування судом, що представником власника, який виконує його функції, було прийняте рішення про заплановане вивільнення всіх працівників ДП «Інвестжитло», не задіяних у виконанні заходів з реформування та технологічних процесах, на виконання чого 10 листопада 2022 року позивачку було особисто повідомлено про заплановане вивільнення на підстав п. 1 ст. 40 КЗпПУ у зв`язку з припиненням юридичної особи ДТ «Інвестжитло». Вважає помилковим висновок суду про те, що на момент попередження про звільнення діяв штатний розпис відповідача, затверджений наказом № 21 від 01 лютого 2022 року, який влючав в себе посади, які, на думку суду, мали бути запропоновані ОСОБА_1 при звільненні, оскільки представник власника уповноважений орган в особі Головного управління майна та ресурсів - прийняв рішення про звільнення всіх працівників ДП «Інвестжитло», не заподіяних у виконанні заходів з реформування та технологічних процесах, і вся процедура мала бути завершена до 30 березня 2023 року.

З введенням на підприємстві 01 лютого 2023 року нового штатного розпису, яким передбачено лише 5 штатних посад, вакансій немає, і введений такий розпис в дію після завершення процедури вивільнення працівників, не задіяних в процесі реорганізації, тому зазначаючи про порушення трудових прав позивачки через відсутність письмової пропозиції з боку керівництва щодо зайняття інших вакантних посад, передбачених штатним розписом, суд залишив поза увагою неможливість такої пропозиції через те, що вказані посади стали вакантними лише і саме в результаті вивільнення всіх працівників.

Судом не дано оцінки довідкам від правонаступника всіх прав та обов`язків відповідача - ДП «Оборонавторемсервіс» - про те, що на момент попередження позивачки про майбутнє вивільнення та на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення вакантної посади «менеджера з адміністративної діяльності» та інших вакантних посад, які б відповідали її кваліфікації, та які можна було б запропонувати позивачці, на підприємстві не було.

Як помилковим є і висновки суду про порушення права на працю позивачки через відсутність пропозиції їй зайняти ревнозначні або аналогічні посади у юридичній особі, яка є правонаступником відповідача.

Висновки суду про обгрунтованість позову в частині моральної шкоди через неотриманні позивачкою коштів на проживання спростовуються довідкою ОК-5, яка містить відомості про отримання ОСОБА_1 доходу в іншому підприємстві, що спростовує моральну шкоду через призму відсудності коштів на проживання.

Також посилається на порушення права третьої особи ДП МОУ «Оборонаторемсервіс» через невирішення клопотання останнього про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , посилаючись на допущення судом помилки правозастосування під час розрахунку сум, що підлягають стягненню з ДП «Інвестжитло» на користь позивачки у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу, просила рішення суду в цій частині стягнення скасувати та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 січня 2023 року по 25 січня 2024 року в розмірі 410779, 50 грн.

Доводами апеляційної скарги є неправильне врахування судом порядку розрахунку середнього заробітку, встановленого Порядком обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністртів України від 08 лютого 1995 року № 100, оскільки врахований заробіток позивачки за листопад та грудень 2022 року, натомість з 01 березня 2022 року до 28 листопада 2022 року тривав простій, а в грудні 2022 року позивачу було надано відпустку. Згідно відомостей ГУ ДПС України в Одеській області за січень та лютий 2022 року сума виплачених позивачці доходів становила 30000 грн із зазначенням 101 заробітна плата, а за подальші періоди сплачувалися менші суми. Тотожні суми доходу позивачки містяться і в ГУ ПФУ в Одеській області.

На підставі чого позивачка стверджує, що її заробітна плата за останні два робочі місяці складала 60000 грн, середньомісячна 30000 грн, і поділена на 69 робочих днів (за січень та лютий 2022 року) = 1538,50 грн середньоденний заробіток, а не помилково вказані судом 720,23 грн, і за таких обставин середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 410779,50 грн.

Відзиви на апеляційній скарги не надійшли.

Згідно ізст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістомст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивачки адвокат Ростомов Г.А. апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства «Інвестжитло» в особі голови комісії з припинення ОСОБА_3 не визнав, апеляційну скаргу позивачки підтримав.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, зокрема, Державне підприємство «Інвестжитло» в особі голови комісії з припинення Віталій Алайбов, треті особи: Державне підприємство Міністерства оборони України «ОБОРОНАВТОРЕМСЕРВІС», Управління корпоративної політики Міністерства оборони України як учасники Електронного суду, до судового засідання не з`явилися, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).

Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що: «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення».

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно із частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належним чином виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

За приписами частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Судом встановлено, що06 липня 2021 року згідно Наказу № 107 ОСОБА_1 була прийнята на посаду менеджера з адміністративної діяльності ДП «Інвестжитло» про що є запис в трудовій книжці (а.с. 50 т. 1).

Наказом Міністерства оборони України «Про реорганізацію державного підприємства «Інвестжитло» № 355 від 07 листопада 2022 року припинено юридичну особу - державне підприємство «Інвестжитло», ідентифікаційний код юридичної особи - 33294267 (03168, місто Київ, Повітрофлотський проспект, будинок 6), реорганізувавши його шляхом приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Оборонавторемсервіс», ідентифікаційний код юридичної особи - 43069909 (02093, місто Київ, вулиця Миколи Хвильового, будинок 15) (а.с. 103-106 т. 1) (п. 1).

Також вищезазначеним наказом визначено, що державне підприємство Міністерства оборони України «Оборонавторемсервіс» є правонаступником усіх прав та обов`язків державного підприємства «Інвестжитло» (п. 2).

Крім того, абзацом сьомим пункту 5 того ж Наказу приписано Голові комісії відповідно до трудового законодавства України забезпечити додержання прав та законних інтересів працівників державного підприємство «Інвестжитло», що реорганізовується.

10 листопада 2022 року позивачку було повідомлено про планове звільнення з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 11 січня 2023 року, у зв`язку із припиненням юридичної особи шляхом реорганізації ДП «Інвестжитло» та приєднання до ДП «Оборонавторемсервіс» (а.с. 11 т. 1).

12 грудня 2022 року ДП «Інвестжитло» було видано Наказ № 51-в «Про надання відпустки ОСОБА_1 », яким надано ОСОБА_1 відпустку протягом 23 календарних днів з 13 грудня 2022 року по 11 січня 2023 року включно.

12 січня 2023 року Наказом ДП «Інвестжитло» № 3 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивачку звільнено із займаної посади менеджера з адміністративної діяльності з 12 січня 2022 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із реорганізацією (а.с. 12 т. 1).

Також встановлено, що наказом № 21 ДП «Інвестжитло» від 01 лютого 2022 року був затверджений штатний розпис, згідно якого штатна численність працівників підприємства складає 69 штатних одиниць, де зокрема, у структурному підрозділі «Адміністрація» наявна 1 одиниця штата «Менеджер з адміністративної діяльності» (а.с. 116 т. 1).

Вказаний штатний розпис діяв станом на час попередження ОСОБА_1 про майбутнє вивільнення, тобто 10 листопада 2022 року, та станом на час її звільнення 12 січня 2023 року.

Новий штатний розклад у ДП «Інвестжитло» було введено в дію Наказом № 12-к від 01 лютого 2023 року саме з 01 лютого 2023 року, в ньому відсутня посада «менеджер з адміністративної діяльності» (а.с. 137-138 т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково та визнаючи наказ ДП «Інвестжитло» № 3 від 12 січня 2023 року про звільнення позивачки на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України і поновлюючи позивачку на роботі на посаді менеджера з адміністративної діяльності відповідача, суд виходив із того, що починаючи з дня видачі Наказу Міністерства оборони України «Про реорганізацію державного підприємства «Інвестжитло» № 355 від 07 листопада 2022 року та по день звільнення, а саме 12 січня 2023 року, фактично штатний розпис ДП «Інвестжитло» затверджений наказом № 21 від 01 лютого 2022 року, не змінювався, а скорочення чисельності або штату працівників не відбувалося, у тому числі не скорочувалася посада яку обіймала ОСОБА_1 , а саме: менеджера з адміністративної діяльності. Із будь-яким документом про внесення змін в організацію виробництва і праці ДП «Інвестжитло» позивачку у період з 10 листопада 2022 року по 12січня 2023 року не ознайомлювали, як і з можливим новим штатним розписом на ДП «Інвестжитло». Про наявність змін у штатному розписі чи чисельності працівників ДП «Інвестжитло» не проінформувало та з 10 листопада 2022 по 12 січня 2023 року інших вакантних посад на ДП «Інвестжитло» відповідачем позивачці не пропонувалося.

Вказане суд вважав порушенням з боку ДП «Інвестжитло» вимоги Кодексу законів про працю України, що стосуються дотримання процесуального порядку звільнення особи з займаної посади та гарантій такого звільнення.Порушення права на працю полягало, на думку суду, у звільненні ОСОБА_1 без пропозиції зайняття рівнозначної або аналогічної посади у юридичній особі, що є правонаступником припиненої юридичної особи (порушення ст. 40 КЗпП України).

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку та стягнення моральної шкоди задоволені судом частково як похідні від задоволених позовних вимог про поновлення на роботі.

Переглядаючи вказане судове рішення за доводами апеляційної скарги відповідача ДП «Інфестжитло» в особі голови комісії з припинення Віталій Алайбов, колегія суддів вважає вказаний висновок суду таким, що не ґрунтується на вимогах закону та матеріалах справи.

Слушним є довід апеляційної скарги про ухвалення оскаржуваного рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Так, право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з частиною другою статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Судом наведене не взято до уваги, як не враховано і те, що підприємство відповідача, яке згідно затвердженого Наказом міністерства оборони України 27 серпня 2021 року № 261 Статуту державного підприємства «Інвестжитло» засноване на державній власності як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України (п. 1.1.), і у своїй діяльності підприємство керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та наказами Міністерства оборони України, нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, а також цим Статутом (п. 1.3.) (а.с. 79, 80).

Саме Наказом Міністерства оборони України, яке діяло відповідно до Положення про МОУ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 730) та у зв`язку із проведенням у Міністерстві оборони України орагіназаційних заходів було видано Наказ № 355 від 07 листопада 2022 року «Про реорганізацію державного підприємства «Інвестжитло».

Згідно п. 4 Плану заходів щодо реорганізації державного підприємства «Інвестжитло», затвердженого 08 листопада 2022 року Начальником управління корпоративної політики Головного управління майна та ресурсів та Першим заступником начальника Головного управління майна та ресурсів Представнику ГУМР (керівника), Голову комісії з реорганізацій до 18 листопада 2022 року було уповноважено письмово персонально повідомити працівників підприємства про заплановане звільнення (фактичне звільнення працівників підприємства, не задіяних в виконанні заходів з реформування та технологічних процесах раніше 2-х місяців від дати персонального повідомлення) (а.с. 111 т. 1).

На виконання вказаного Плану та Наказу Міністерства Оборони Ураїни № 355 від 07 листопада 2021 року позивачку 10 листопада 2022 року було попереджено про майбутнє вивільнення.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Верховний Суд зазначає, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України необхідно з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізаціяабо перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 вказано, що оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18, викладено висновок, що згідно з частиною першою статті 40, частинами першої та третьої статті 49-2 КЗпП власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована існуюча робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша робота.

Колегія суддів вважає, що у справі, що переглядається, у зв`язку із припиненням юридичної особи, реорганізувавши її шляхом приєднання до Державного підприємства «Оборонавторемсервіс», скороченню підлягали всі працівники, не заподіяні у виконанні заходів з реформування та технологічних процесах, і вся процедура мала бути завершена до 30 березня 2023 року (п. 16 Плану заходів) (а.с. 113 т. 1).

Оскільки доказів задіяння позивачки у вказаних заходів матеріали справи не містять, тому її посада підлягала скороченню, а прозицій іншої роботи відповідач не міг надати через те, що представник власника уповноважений орган в особі Головного управління майна та ресурсів - прийняв рішення про звільнення всіх працівників ДП «Інвестжитло», не заподіяних у виконанні заходів з реформування та технологічних процесах.

Само по собі дія на момент попередження позивачки про звільнення та до часу її звільнення штатного розпису відповідча, затвердженого наказом № 21 від 01 лютого 2022 року, який влючав в себе посади, які, на думку суду, мали бути запропоновані ОСОБА_1 при звільненні, не спростовує того, що всі наявні у вказаному розписі 69 штатних посад, крім заподіяних у виконанні заходів з реформування та технологічних процессах посад, мали бути скорочені.

За наведених обставин не підлягають оцінкі наявність або відсутність у позивачки переважного права на залишення на роботі.

Що стосується оцінки представником позивачки в суді апеляційної інстанції можливої пропозиції позивачці посади заступника керівника з адміністративної роботи, наявної у штатному розкладі ДП «Інвестжитло», введенному на підприємстві відповідача з 01 лютого 2023 року, то таке не може бути взято до уваги, оскільки по справі вирішується питання дотримання відповідачем порядку звільнення позивачки станом на час такого 12 січня 2023 року.

Тому є такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність порушень з його боку під час звільнення позивачки, оскільки з введенням на підприємстві 01 лютого 2023 року нового штатного розпису, яким передбачено лише 5 штатних посад, вакансій немає, і введений такий розпис в дію після завершення процедури вивільнення працівників, не задіяних в процесі реорганізації, тому зазначаючи про порушення трудових прав позивачки через відсутність письмової пропозиції з боку керівництва щодо зайняття інших вакантних посад, передбачених штатним розписом, суд залишив поза увагою неможливість такої пропозиції через те, що вказані посади стали вакантними лише і саме в результаті вивільнення всіх працівників.

Колегія суддів також погоджує довід апеляційної скарги, що судом не дано оцінки довідкам від правонаступника всіх прав та обов`язків відповідача - ДП «Оборонавторемсервіс» - про те, що на момент попередження позивачки про майбутнє вивільнення та на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення вакантної посади «менеджера з адміністративної діяльності» та інших вакантних посад, які б відповідали її кваліфікації, та які можна було б запропонувати позивачці, на підприємстві не було.

З огляду на вищенаведені положення закону та встановлені фактичні обставини справи, помилковим є і висновки суду про порушення права на працю позивачки через відсутність пропозиції їй зайняти рівнозначні або аналогічні посади у юридичній особі, яка є правонаступником відповідача.

Наведене у своїй сукупності свідчить про надання відповідачем суду доказів безпідставності позовних вимог, натомість відповідач надав суду обґрунтовані докази щодо наявності дійсних та законних підстав змін в організації виробництва і праці, необхідності скорочення чисельності або штату працівників, внаслідок чого було законно скорочено посаду, яку обіймала позивачка і по справі відсутні порушення порядку такого звільнення.

Отже, оскільки підстав для поновлення позивачки на роботі до суду не надано, ОСОБА_1 не доведено порушення її прав, які призвели до незаконного звільнення, доводи останньої спростовані відповідачем, а так як решта вимог, в тому числі про стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди, є похідними від вимоги про поновлення особи на роботі, то колегія суддів приходить до переконання про відсутність підстав у їх задоволенні.

За наведених обставин рішення суду не відповідає вимогам закону та суперечать обставинам, що мають значення для справи, тому апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню,а рішення суду - скасуванню в задоволеній частині позовних вимог ОСОБА_1 з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Також за наведених обставин апеляційна скарга позивачки ОСОБА_1 про помилковість розрахунку судом їй суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає.

В силу ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

За приписами ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду за скаргою відповідача ДП «Інвестжитло» така задовольняється, а позивачка на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, то сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги судовий збір у сумі 4509,92 грн має бути компенсований йому за рахунок коштів Держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Інвестжитло» в особі голови комісії з припинення Віталія Алайбова задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інвестжитло», треті особи: Державне підприємство Міністерства оборони України «ОБОРОНАВТОРЕМСЕРВІС», Управління корпоративної політики Міністерства оборони України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовити.

Компенсувати Державному підприємству «Інвестжитло» (кодЄДРПОУ 33294267,юридична адреса:03168,м.Київ,Повітрофлотський проспект,6,фактична адреса: 65031, м. Одеса, вул. Миколи Боровського,35) за рахунок коштів Держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 4509,92 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 02 серпня 2024 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

Ю.П. Лозко