Рішення

від 14.06.2024 по справі 202/21075/23

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/21075/23

Провадження № 2/202/2251/2024

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2024року місто Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючого-судді Марченко Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Шульги А.О., Ситника С.О., представника позивача ОСОБА_1 , представника третьої особи ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Миру 2А», Дніпровська міська рада, про визнання права на приватизацію квартири, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року позивачі звернулися з позовом про признання за ними права на приватизацію квартири.

Позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обґрунтовані тим, що вони перебувають у шлюбі з 07.06.1991 року.

В 2001 році ними було частково використано право на безоплатну приватизацію житла, а саме квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 39,9 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 30.10.2001 року.

Вказана квартира була відчужена ними на підставі договору купівлі-продажу від 19.08.2004 року.

В червні 2004 року вони вселилися в квартиру АДРЕСА_2 , де проживають до теперішнього часу.

Позивач ОСОБА_3 здійснив реєстрацію місця проживання у цій квартирі 10 червня 2004 року, а позивач ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_2 , виготовленого 29 жовтня 2021 року ФОП ОСОБА_5 , вказана квартира двокімнатна, загальною площею 57,4 кв.м., житловою площею 32,1 кв.м.

Власником вказаного житла є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

16.08.2023 року вони звернулися до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради з заявою про передачу їм зазначеної квартири у приватну спільну сумісну власність у порядку приватизації з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

31.08.2023 р. за вих. № 3/16-6916 відповідачем - Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради було повідомлено про відсутність законних підстав для приватизації ними цієї квартири.

Відмова обґрунтована відсутністю довідки про реєстрацію місця проживання або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, відсутністю копії ордера на жиле приміщення, засвідченої належним чином, або копії про зміну особового рахунку, засвідченої виконкомом районної у місті ради, а також тим, що ними вже було реалізовано один раз право на приватизацію державного житлового фонду в межах номінальної вартості житлового чеку.

Позивачі з відмовою у приватизації квартири незгодні.

Вважають, що вони в повному обсязі не використали своє право на приватизацію державного житлового фонду, так як площа приватизованої ними у 2001 році квартири є меншою за визначену законом.

Позивачі наголошують на тому, що вони з 2004 року зареєстровані та постійно проживають у спірній квартирі.

За цих підстав позивачі просять визнати неправомірною відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 31 серпня 2023 року № 3/16-6916 як органу приватизації державного житлового фонду в безоплатній передачі їм у власність у порядку приватизації квартири АДРЕСА_2 ; визнати за ними, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири; зобов`язати Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради як орган приватизації державного житлового фонду провести за ними приватизацію квартири АДРЕСА_2 безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

Ухвалою суду від 25 грудня 2023 року у даній справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Дніпровською міської радою була подана заява про залучення її до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 13 березня 2024 року Дніпровську міську раду було допущено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Під час підготовчого провадження відповідачем - Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради був поданий відзив на позов, в якому відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 на підставі заяви Закритого акціонерного товариства «Дніпропетровська будівельна компанія «Містобудівник» рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16.10.2006 року №3933 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста житлового будинку по АДРЕСА_4 » прийнято у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра на баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району, про що зроблено запис в обліковій книзі № 49ЖЮ за реєстровим № 4906-12.

Відповідно до листа Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» від 06.06.2023 року № 5568, а також інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на спірну квартиру по АДРЕСА_3 за жодною особою не зареєстровано.

В 2023 році позивачі звернулися до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради з заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_2 .

Листом від 31.08.2023 року № 3/16-6916 Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради відмовив у задоволенні їх заяви щодо приватизації квартири.

Підставою для відмови стало ненадання заявниками копії ордера на жиле приміщення або копії про зміну особового рахунку, засвідченої виконкомом районної у місті ради, та довідки про реєстрацію місця проживання або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб.

Відповідач звертає увагу, що відповідно до частин першої та другої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Тобто закон визначає такі підстави для набуття права користування приміщеннями, віднесеними до державного або громадського житлового фонду: отримання ордера, укладення договору найму або вселення як члена сім`ї наймача.

Пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян передбачено перелік документів, які подає особа до органів приватизації.

Позивачами не в повному обсязі були подані документи для приватизації спірної квартири, тому органом приватизації відмовлено у проведенні приватизації.

Також відповідачем у відзиві зазначається, що відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п`ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.06.2010 року 15-рп/2010 право громадянина України на приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз у повному обсязі, якщо він повністю використав житловий чек, та у його власність передано загальну площу житла, що не перевищує встановленої санітарної норми і, відповідно, номінальної вартості житлового чека, незалежно від того, відповідає ця площа одній квартирі (будинку) чи кільком.

Відповідач вважає, що позивачі в 2001 році використали своє право на приватизацію житла, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_5 .

Крім того, на думку відповідача, позивачами не надано належних та допустимих доказів їх законного вселення в спірну квартиру, а, отже, позивачі з порушенням установленого положеннями статей 51, 58 ЖК України порядку - без ордеру, за відсутності рішення відповідного компетентного органу про надання їм житла вселилися до спірної квартири.

З огляду на вищевикладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

В свою чергу, представником позивачів адвокатом Рябчуком С.В. була надана відповідь на відзив, в якій він наполягає на тому, що Департаментом житлового господарства Дніпровськоі? міськоі? ради, який є структурним органом Дніпровськоі? міськоі? ради та здіи?снює повноваження органу приватизаціі? державного житлового фонду, безпідставно відмовлено позивачам у проведенні приватизації квартири АДРЕСА_2 .

На думку представника позивачів, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішення Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росіі?» є достатні підстави вважати таке житло належним позивачам.

Тому наполягає на задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дніпровською міською радою були надані пояснення, аналогічні за змістом відзиву відповідача на позов.

Також третьою особою у своїх поясненнях зазначено, що відповідно до п. 10 роз?яснень Верховного Суду України від 26.05.2001 «Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ Житлове право)» у члена сім?ї наймача, включеного до ордера на заселення жилого приміщення, право користування останнім виникає у зв?язку із включенням до ордера, а не у зв?язку із вселенням у це приміщення.

Крім того, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 12.04.85 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен зясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім?ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім?ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснив, що наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім?ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

В додатку до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16.10.2006 року № 3933 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста житлового будинку по АДРЕСА_4 » міститься лист ЗАТ «Дніпропетровська будівельна компанія «Містобудівник» № 135/7Д від 22.08.2006 року, з якого вбачається, що зазначений житловий будинок був побудований у 2000 році для сімей військовослужбовців силових структур.

Отже, єдиною підставою для вселення у період з 2004 року по 2006 року був ордер, виданий відповідною житлово-експлуатаційною організацією, а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією, та отримати цей ордер мали право лише сім?ї військовослужбовців силових структур. У разі якщо ордер вже був виданий на житлове приміщення і укладений договір найму, то підставою для вселення в це житлове приміщення є письмова згода всіх членів наймача, які проживають разом з ним.

На думку Дніпровської міської ради, позивачами не в повному обсязі були подані документи для приватизації спірної квартири. Також позивачі використали своє право на безоплатну приватизацію. Тому органом приватизації обґрунтовано відмовлено позивачам у проведенні такої приватизації.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Миру 2А» в особі його представника ОСОБА_6 були надані письмові пояснення на позов, в якому об`єднання проти позову не заперечує, зазначивши, що подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у червні 2004 року вселилися в квартиру АДРЕСА_2 і до теперішнього часу проживають у ній. ОСОБА_3 зареєстрований у вказаній квартирі з 10 червня 2004 року, а ОСОБА_4 - з 27 серпня 2004 року. Подружжя ОСОБА_7 на протязі всього часу проживання з моменту вселення у квартиру приймає участь у благоустрої будинку, систематично сплачують платежі за користування комунальними послугами та експлуатаційні витрати на утримання будинку та прибудинкової території. Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Миру «2А» 08.08.2023 року погодило звернення позивачів до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про передачу у приватну спільну сумісну власність в порядку приватизації квартири АДРЕСА_2 з правом викупу надлишкової загальної площі квартири. З урахуванням викладеного, не заперечує проти задоволення судом позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права на приватизацію квартири безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

Ухвалою суду 10 квітня 2024 року підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивачів адвокат Рябчук С.В. позов підтримав.

Також представником позивачів були надані пояснення по суті справи, в яких зазначено, що ордер на вселення у квартиру АДРЕСА_2 був виданий ОСОБА_8 . Останній як відповідальний квартиронаймач надав дозвіл на реєстрацію місця проживання у цій квартирі позивача ОСОБА_3 . Крім того, ОСОБА_8 була видана позивачу ОСОБА_3 довіреність, посвідчена 11.06.2004 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Царейкіним М.М. у реєстрі за № 1479, якою він уповноважив ОСОБА_3 переоформити особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_2 , представляти інтереси у відповідних органах та організаціях, ЖЕК, ЖЕУ, комунальних службах та підприємствах зв`язку. На підставі цієї довіреності ОСОБА_3 зареєстрував свою дружину ОСОБА_4 в зазначеній квартирі.

Звертає увагу, що відповідно до положень ст. 65 ЖК Украі?ни наи?мач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`і?, які проживають разом з ним, вселити в заи?мане ним жиле приміщення свою дружину, дітеи?, батьків, а також інших осіб.

Отже вважає, що 10 червня 2004 року ОСОБА_3 , а 27 серпня 2004 року ОСОБА_4 були на законних підставах зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 .

Надалі у 2004 році ОСОБА_8 знявся з реєстрації за вказаною адресою і вибув на постійне місце проживання в м. Київ.

Вважає, що позивачі законно вселилися до квартири.

Тому, виходячи з законності вселення та тривалого проживання, позивачі мають право на приватизацію квартири на умовах та у порядку, визначеному Законом Украі?ни «Про приватизацію державного житлового фонду».

Представник відповідача - Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, а також третьої особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Миру 2А» в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені. З урахуванням поданих ними документів по суті справи справу розглянуто в їх відсутність.

Зі свого боку представник третьої особи Дніпровської міської ради Михайлюк Т.О. в судовому засіданні проти позову заперечувала з підстав, викладених раніше наданих письмових поясненнях.

Вважала, що позивачами не доведено, що вони на законних підставах та з дотриманням установленого порядку вселилися та були зареєстровані в спірній квартирі. Тому просила в позові відмовити.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню за наступних підстав:

Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 30 жовтня 2001 року, виданого ДП «Агрегат» ВАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» згідно з розпорядженням (наказом) від 30.10.2001 р. № 1234, позивачами подружжям ОСОБА_3 і ОСОБА_4 згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» була приватизована квартира загальною площею 39,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .

Право спільної сумісної власності позивачів на це майно було зареєстроване у МБТІ в м. Дніпропетровська у реєстровій книзі за № 335п за номером № 77-156.

Право на безоплатну приватизацію використано кожним із позивачів в обсязі 19,95 кв.м., що підтверджується відмітками в їх паспортах громадянина України (а.с. 12, 13).

В подальшому відповідно до договору купівлі-продажу від 19.08.2004 року квартира за адресою: АДРЕСА_5 була позивачами відчужена.

Також судом установлено, що 10.06.2004 ОСОБА_3 , а 27.08.2004 ОСОБА_4 були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 .

Відповідно до копії довіреності від 11.06.2004 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Царейкіним М.М. та зареєстрованої в реєстрі за №1479, ОСОБА_8 уповноважив ОСОБА_9 переоформити лицьовий рахунок на квартиру АДРЕСА_2 , а також представляти інтереси у відповідних органах та організаціях, ЖЕК, ЖЕУ, комунальних службах та підприємствах зв`язку.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 16.10.2006 року № 3933 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 було прийнято від Закритого акціонерного товариства «Дніпропетровська будівельна компанія «Містобудівник» у комунальну власність територіальної громади міста на баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району.

Відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_2 , виготовленого 29.10.2021 року ФОП ОСОБА_5 , зазначена квартира є двокімнатною, має загальну площу 57,4 кв.м., житлову площу 32,1 кв.м.

У серпні 2023 року позивачі звернулися до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради з заявою про передачу квартири АДРЕСА_2 у приватну власність у порядку приватизації.

Однак листом Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 31.08.2023 р. за вих. № 3/16-6916 позивачам було відмовлено у приватизації зазначеної квартири.

Відмова в приватизації житла мотивована наступним: 1) Відсутня довідка про реєстрацію місця проживання або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб; 2) Відсутня копія ордера на жиле приміщення, засвідчена належним чином, або копія про зміну особового рахунку, засвідчена виконкомом районної у місті ради; 3) Право на приватизацію державного житлового фонду вже було реалізовано позивачами один раз шляхом приватизації 30.10.2001 року квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

Не погодившись із відмовою у приватизації квартири, позивачі звернулися до суду з цим позовом.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

За змістом статей15і16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При вирішенні між сторонами спору про право позивачів на приватизацію квартири АДРЕСА_2 суд виходить із того, що відповідно достатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло.

Згідно з частиною третьоюстатті 9 ЖК Українигромадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Можливість набуття фізичною або юридичною особою права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності, передбачено також частиною першоюстатті 345 ЦК України.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396.

Так, статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частини 1 статті 2 цього Законудо об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно з частиною 1 статті 3 вказаного Законуприватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Статтею 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»визначено, що якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченійабзацом другимстатті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім`ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра.

Якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима. Сума доплат визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра.

Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Офіційне тлумачення статі 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» викладено вРішенні Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010, згідно з яким кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо: - громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; у власність наймача і кожного члена його сім`ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла; у власність наймача і кожного члена його сім`ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду; весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно з частиною 10 цієї ж статті органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року № 396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 вказаного Положення визначено, що громадянин подає до органів приватизації такі документи:

заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;

копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним;

копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо);

довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі;

технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок;

копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку;

документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;

копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності);

заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

Відмовляючи позивачам у приватизації квартири, відповідач послався на відсутність у позивачів довідки про реєстрацію місця проживання або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб та ордера на жиле приміщення або документа про зміну особового рахунку, а також на те, що позивачі вже реалізували один раз своє право на приватизацію житла.

Однак суд із такою позицію відповідача погодитися не може, оскільки вона не ґрунтується на положеннях законодавства.

Перелік випадків,коли органи приватизації мають право відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, визначений законом.

Аналіз положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» свідчить, що до таких випадків віднесено відсутність у особи права на приватизацію та заборона приватизувати конкретне приміщення.

Суд звертає увагу, що за змістом статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» з урахуванням її офіційного тлумачення в Рішенні Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010 приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

На цей час Верховним Судом сформована стала судова практика щодо застосуваннястатті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду.

Так, наприклад у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18 (провадження № 61-13774св19) зазначено, що «внаслідок приватизації в 1997 році квартири загальною площею 65,8 кв.м. позивач використала свій житловий чек лише у розмірі 16,45 кв.м., що свідчить про те, що право на приватизацію в межах житлового чеку було використано не в повному обсязі. З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову, оскільки позивач має право на приватизацію житлової кімнати безоплатно в межах залишку неотриманої площі».

У постанові Верховного Суду від 15 лютого 2021 року у справі № 203/3072/18 (провадження № 61-8518св19) зазначено, що «встановивши, що позивач при приватизації в 1997 році квартири загальною площею 62,2 кв.м. у складі сім`ї з трьох осіб використав право на приватизацію житла у меншому від норми обсязі (20,73 кв.м. при нормі в даному випадку 24,33 кв.м. (10 кв.м./3+21 кв.м.)), суди дійшли обґрунтованого висновку, що він має право на приватизацію».

У постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19 (провадження № 61-836св21) зазначено, що «позивач у 2007 році приватизувала квартиру загальною площею 68,3 кв.м. у складі сім`ї з 4 осіб. Відповідно до копії паспорта позивача право на безоплатну приватизацію житла використано нею в обсязі 11,52 кв.м. при нормі 21 кв.м. Отже, враховуючи, що при приватизації у 2007 році квартири у власність позивача і кожного члена її сім`ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена законодавством України санітарна норма, позивач не позбавлена права на приватизацію в межах її житлового чека (залишку неотриманої площі)».

Згідно з матеріалами справи в 2001 році подружжя ОСОБА_7 , тобто у складі сім`ї з 2 осіб, приватизували квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 39,9 кв.м.

Зокрема відповідно до наявних у справі копій паспортів позивачів право на безоплатну приватизацію житла використано кожним із них в обсязі 19,95 кв.м. - при нормі 21 кв.м. загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.

Отже, враховуючи, що при приватизації у 2001 році квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , у власність позивачів було передано загальну площу житла, яка є меншою за установлену законодавством норму, позивачі мають право на приватизацію в межах їх житлових чеків залишку неотриманої площі, яка складає 12,1 кв.м. (/21 19,95/ х 2 + 10 кв.м.), тобто по 6,05 кв.м. кожний, із правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

Щодо тверджень відповідача про відсутність у позивачів довідки про реєстрацію місця проживання або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, а також ордера на жиле приміщення або документа про зміну особового рахунку, то суд вважає, що вони також є необґрунтованими та такими, що не можуть бути законною підставою для відмови у приватизації житла.

Суд враховує, що відповідно статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині 2 цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

За змістом статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним житлове приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в житлове приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування житловим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням.

Відповідно до частини 1статті 17 Закону України від 23 лютого2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованоїЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.11.2004 року у справі «Прокопович проти Росії» дійшов висновку, що проживання заявниці в квартирі було тривалим та достатнім, щоб спірне помешкання вважати її житлом у сенсі ст. 8 Конвенції. Виселення заявниці за участю відповідних державних органів було втручанням держави у право заявниці на повагу до її житла.

Зокрема в пункті 36 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Отже, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особів розумінні статті 8 Конвенції.

Принцип пропорційності у розумінні Європейського суду з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 24 лютого 2021 року по справі № 296/4642/19 (провадження № 61-2708св20).

Матеріалами справи доведено, що позивачі з 2004 року зареєстровані та постійно проживають у спірній квартирі.

Факт реєстрації місця проживання позивачів у квартирі АДРЕСА_2 підтверджується відмітками у паспортах громадян України, відомостями Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, а також витягами з Реєстру територіальної громади.

Як установлено в судовому засіданні, житловий будинок АДРЕСА_3 був побудований і введений в експлуатацію в 2000 році забудовником ЗАТ «Дніпропетровська будівельна компанія «Містобудівник» для сімей військовослужбовців силових структур.

Суд звертає увагу, що позивачі вселилися та були зареєстровані у спірному житлі ще до прийняття в 2006 році житлового будинку Дніпропетровською міською радою до комунальної власності від Закритого акціонерного товариства «Дніпропетровська будівельна компанія «Містобудівник».

Тобто на момент прийняття будинку до комунальної власності позивачі вже понад двох років проживали та були зареєстровані у спірній квартирі.

Так, реєстрація місця проживання позивача ОСОБА_3 у цьому житлі була здійснена 10.06.2004 з дозволу квартиронаймача ОСОБА_8 , який наступного дня - 11.06.2004 видав на ім?я ОСОБА_3 нотаріально посвідчену довіреність на переоформлення особового рахунку на квартиру та представлення його інтересів у відповідних органах та організаціях, ЖЕК, ЖЕУ, комунальних службах та підприємствах зв?язку.

В подальшому 27.08.2004 в цьому житлі була зареєстрована дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .

В свою чергу, ОСОБА_8 знявся з реєстрації місця проживання за цією адресою.

На даний час у квартирі зареєстровані дві особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Законність вселення та реєстрації місця проживання позивачів у цій квартирі протягом майже двадцяти років ніким не оспорювалися, їх право на проживання в цьому житлі ніким не заперечувалося, в тому числі як основним квартиронаймачем ОСОБА_8 , так і попереднім власником житла. Жодні особи своїх прав на це майно не заявляли.

Прийнявши будинок до комунальної власності у 2006 році, міська рада до теперішнього часу також не мала жодних претензій щодо проживання позивачів у цьому житлі.

Відтак у суду відсутні підстави вважати, що позивачі незаконно вселилися чи були зареєстровані у квартирі без законних підстав.

У даному випадку реєстрація місця проживання позивачів у квартирі АДРЕСА_2 підтверджується належними доказами та незаконною не визнана.

Суд вважає, що вселення позивачів та їх реєстрація місця проживання в квартирі не суперечила діючому на той час житловому законодавству, зокрема вимогам ст. ст. 64, 65 ЖК України, за змістом яких наймач вправі вселити в займане ним житлове приміщення не лише другого з подружжя, дітей, батьків, а й інших осіб, які в такому випадку набувають прав члена сім`ї наймача, зокрема рівного з іншими членами сім`ї права користування житловим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням; якщо такі особи перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Крім того, суд вважає, що твердження відповідача про не надання позивачами документа про зміну особового рахунку, засвідченої виконкомом районної у місті ради, не мають ніякого правового значення для вирішення питання про наявність у позивачів права на приватизацію житла, оскільки такі рахунки відкриваються виключно для нарахування оплати та здійснення розрахунків за житлово-комунальні послуги і їх подання для приватизації законодавством взагалі не передбачено.

Суд ураховує, що позивачі тривалий час проживають у спірній квартирі, несуть витрати на утримання цього житла, іншого житла не мають.

Отже, позивачі мають достатні та триваючі зв`язки з цим місцем проживання, зазначене житлове приміщення є їх «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

За загальними правилами доказування, визначеними у статтях 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звернувшись до суду з позовом про визнання права на приватизацію, позивачі надали докази, які підтверджують їх право на житло, що є об`єктом приватизації, зокрема докази своєї реєстрації в цьому житлі зі згоди квартиронаймача.

Разом із тим, заперечуючи проти позову, відповідач та третя особи - власник житла не надали доказів на підтвердження відсутності згоди наймача на вселення позивачів до цього житла. В свою чергу, видача ордера особам, які вселяються у житлове приміщення зі згоди наймача та членів його сім`ї, законодавством не передбачена.

Так,згідно зправою позицією,викладеною ВерховнимСудом України у постанові від 18 листопада 2015 року по справі № 6-1835цс15, висновок про те, що особа не має права користування спірною квартирою у зв`язку з відсутністю у неї ордера на поселення, є помилковим.

Велика ПалатаВерховного Судуу постановівід 20червня 2018року посправі № 200/18858/16-ц зазначила, що чиннийЖК УРСРне вимагає від наймача отримання іншого ордера з урахуванням природи останнього як підстави для вселення в житлове приміщення, оскільки наймач уже вселився у житлове приміщення на законній підставі і правомірно ним користується.

Більш того, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 26 лютого 2024 року по справі № 344/12427/21, провадження № 61-8228св23 прямо виклав позицію, згідно з якою відсутність ордера на вселення, за умови, що особа проживає у житлі на законних підставах,не може бути підставою для відмови в проведенні приватизації, оскільки перелік підстав для відмови у приватизації, наведений в Законі, є вичерпним і не передбачає такої підстави для відмови у приватизації.

Отже, не надання ордера чи документа про зміну особового рахунку за наявності достатніх підстав вважати конкретне житлове приміщення належним особі житлом само по собі не може бути підставою для відмови у приватизації такого житла.

За таких обставин відмова Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 31 серпня 2023 року № 3/16-6916 як органу приватизації державного житлового фонду в передачі у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в порядку приватизації квартири АДРЕСА_2 є неправомірною як така, що суперечить діючому законодавству та порушує право позивачів на приватизацію житла.

Суд вважає, що визнання за позивачами права на приватизацію квартири АДРЕСА_2 безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири, а також зобов`язання Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради як органу приватизації державного житлового фонду провести за позивачами приватизацію зазначеної квартири є належним та ефективним способом захисту їх порушеного права.

Тому позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, при зверненні до суду позивачами був сплачений судовий збір у розмірі 1610 грн. 40 коп. - кожним.

Згідно з частиною 1 статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки позов задоволено, то вказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивачів.

Керуючись ст. ст.141, 258-259,263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Миру 2А», Дніпровська міська рада, про визнання права на приватизацію квартири задовольнити.

Визнати відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 31 серпня 2023 року № 3/16-6916 як органу приватизації державного житлового фонду в безоплатній передачі у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в порядку приватизації квартири АДРЕСА_2 неправомірною.

Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

Зобов`язати Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради як орган приватизації державного житлового фонду провести за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приватизацію квартири АДРЕСА_2 безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

Стягнути з Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору по 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн. 40 коп. - на користь кожного.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Наталія МАРЧЕНКО